Батьківщина (Петропавловск-Камчатський)

Валентин Пилипчук. Плекаючи український дух

В архівах альманаху «Україна на Камчатці» за 2006-2007 роки доволі часто зустрічаємо ім’я колишнього заступника голови правління Національно-культурної автономії українців Камчатки, члена президії Української Всесвітньої Координаційної Ради  Валентина Пилипчука.

Перелічуючи українських активістів Камчатського краю, відома активістка українського руху в Росії Наталя Литвиненко-Орлова писала: «Для багатьох з нас слово Камчатка – це згусток української Камчатки в особі цих людей». З повним правом до них, безумовно, належить і Валентин Макарович Пилипчук.

Адмірал Завойко – українець, який докорінно змінив історію Далекого Сходу

У листопаді 2006 року у Петропавловску-Камчатському,  в Клубі української культури імені Івана Франка відбулася незабутня для його учасників зустріч із нащадком легендарного адмірала ХІХ століття Василя Завойка -  українця, який став для усіх народів півострова без перебільшення національним героєм.

Ось як описує цю зустріч в альманаху «Українці на Камчатці» активна дописувачка і член клубу Світлана Кривуца: «15 листопада 2006 року в Петропавловську-Камчатському побував нащадок мужнього генерала - Юрій Микитович Завойко. В попередній свій приїзд на наш півострів пан Юрій привіз цеглину з будинку, де доживали свого віку Василь Степанович та Юлія Георгіївна (дружина адмірала Василя Завойка – Ред.). «Ця цеглина займе своє достойне місце в обласному краєзнавчому музеї», - запевнила присутніх історик Ірина Василівна Вітер. Керівник Клубу української культури ім. Івана Франка Едіта Познякова попросили дозволу в Ірини Василівни на зустріч з пагінчиком сімейства того, кого на Камчатці вважають національним героєм. Члени Клубу читали для гостя з Києва вірші українських поетів (Олекси Ющенка, Ніли Висоцької, Олександра Борщенка) про Камчатку, а також привітали піснями: Емма та Віктор Шаповалови - «Ти скажи, промов», Антоніна Ходосова – «Поліський край – Волинь моя», Лідія Плюшко –«Яка духмяна – тепла ніч», Настя Коптєва – «Моя Україна». Юрій Микитович сердечно подякував за українські пісні й щиру українську мову на Камчатці про Камчатку».

Олександр Мартиненко: «Мої батьки хотіли, щоб їхні діти  зберігали своє українство»

«Діяльність Клубу української культури в м. Петропавловську-Камчатському стає все більш відомою серед українців Камчатського краю. А їх, за переписом 2002 року,  на нашому півострові живе більше ніж 20 тисяч чоловік. І майже на кожному українському вечорі в обласній бібліотеці ім. Степана Крашеніннікова з’являються нові обличчя. В переважній більшості це люди, в яких живе високий дух українства, щира любов до землі своїх дідів і прадідів. Поступово вони стають нашими активістами», - писав у 2008 році кореспондент альманаху «Україна на Камчатці» Валентин Пилипчук

 

Валерій Сергєєв.  «Я любив вас усіх та найбільше любив Україну…»

У липні 2002 року українці Камчатки отримали сумну звістку:  пішов з життя один з активних членів Клубу української культури імені Івана Франка в Петропавловску-Камчатському, людина, яку вони знали більше 20 років  і щиро любили, Валерій Миколайович Сергєєв.

 

Людмила Горай:  «Для того, хто сам прикрашає своє життя, немає похмурих днів»

Серед тих, хто  не тільки привіз  з собою на Камчатку культуру, мову і звичаї України , але й зробив  чималий внесок в культуру Росії, слід згадати члена Клубу імені Івана Франка у Петропавловську-Камчатському, талановиту  майстриню художньої вишивки Людмилу  Францівну Горай.

Сьогодні вона,  учасниця  и лауреат багатьох  виставок декоративно-прикладного мистецтва, - член Камчатського відділення Творчого Союзу художників Росії,  її ім’я –у переліку визначних діячів культури на сайті міста Петропавловськ-Камчатський, а її багаторічний внесок у пропаганду української культури відзначений почесними грамотами  Міністерства культури й туризму України і  Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Святослав Поліщук. Світла людина, яку не зламали сталінські концтабори

Згадуючи яскраві  постаті українців Камчатки, не можна пройти повз особистості Святослава Максимовича Поліщука, про якого говорять усі, хто його  знав, як про людину надзвичайно світлу і життєлюбну, незважаючи на важкі випробування, що випали на його долю.

2011 року,  вітаючи Станіслава Максимовича на сторінках «Кобзи» із 80-річчям, друзі писали:  «Через всю свою дорогу життя Святослав Поліщук проніс щиру любов до України, її мови і пісні під акомпанемент своєї гітари. Світив Свєтік (як називали його рідні – Ред.) так на темних шляхах своєї долі, що назавжди його світло лишалося з тими, кого воно доторкалося».

Ніла Висоцька. 12 років «щасливого заслання»

«Кобза» продовжує серію нарисів про українців Камчатки, матеріалом для яких є переданий редакції Едітою Мирославівною Позняковою електронний архів альманаху «Україна на Камчатці». Наша чергова розповідь про поетесу Нілу Василівну Висоцьку, яка віддала цьому краю 12 років, як вона сама згадує, «щасливого заслання», і без якої неможливо уявити не тільки активну діяльність у 80-90 роках минулого століття Клубу української культури у Петропавловську-Камчатському, а й  культурне життя Камчатки в цілому.

Олександр Гіль.  Українець, що відкрив світові невідому культуру корінних народів Росії

Від редакції «Кобзи». Нещодавно від Едіти Мирославівни Познякової, яка   із 1994 року очолювала Клуб української культури імені Івана Франка при  обласній бібліотеці Петропавловська-Камчатського,  ми отримали унікальний подарунок – електронний архів публікацій альманаху «Україна на Камчатці». «Очевидно, - писала Едіта Мирославівна, представляючи в якості автора і упорядника  перший номер альманаху, - що культуру і націю завжди рухають вперед одиниці. І де б вони не жили, в які б умови їх не кинуло життя – вони українці, які несуть у світ свої національні корені, свої традиції, святе зерно національної культури народу, його мову, історію. Ці українці – це джерело життя, з якого можна пити і пити, аби тільки дати йому дорогу витоку. І такою дорогою для багатьох українців став Клуб української культури, що на Камчатці… Час невпинно плине далі. То ж озирнемося разом в недавнє минуле, аби  поцінувати здобутки  тих людей, що їх множили і примножують сьогодні справи українські».

Едіта Познякова відвідала Х Конгрес СКУ у Львові. Фото автора
Едіта Познякова відвідала Х Конгрес СКУ у Львові. Фото автора

Інтерв'ю з Едітою Позняковою на Х Конгресі СКУ

2013 року виповнюється 130 років від початку масового переселення українців на Далекий Схід. Цей регіон отримав українську назву - Зелений Клин.

Дослідником української далекосхідної діаспори є В'ячеслав Чорномаз, який написав енциклопедичну книгу «Зелений клин. Український Далекий Схід». Саме завдяки В'ячеславу Чорномазу на Світовий конгрес українців приїхала Едіта Познякова-Мочевус, яка народилася у Зборові на Тернопільщині. Доля закинула її на Далекий Схід Росії. Там з 1994 року очолювала Клуб української культури імені Івана Франка в обласній бібліотеці Петропавловська-Камчатського. Попри проблеми зі здоров'ям, Едіта Познякова прибула на конгрес, щоб поділитися тим, що турбує.

- Як живеться українцям на Далекому Сході Росії?

- Я відкрила нашу Україну саме на Камчатці, - спочатку для себе, потім на сторінках газети "Батьківщина", на вечорах у клубі української культури. Допомагали мені в цьому наші поети Данило Кулиняк, Ліна Костенко, Антоніна Листопад, Ніла Висоцька. Львівський поет Василь Колодій, якого Львів забув, дуже довго був з нами, його слово кликало нас думати, любити і пам'ятати свій рідний край. Багато там українців, але свідомих одиниці, про яких і пише В'ячеслав Чорномаз у своїй енциклопедичній книзі.

- Чи не загрожує українцям у Росії повна асиміляція?

- Загрожує. Багато українців у Росії бояться навіть розмовляти українською мовою. Коли якийсь конфлікт з Україною, то людина навіть боїться сказати, що є українцем, бо роботи позбудеться, першою потрапить під скорочення. Ті, хто просто розмовляють українською мовою, - вже герої. Вони насправді люблять свою Батьківщину і не бояться постраждати за неї.

Другого квітня 2013 року Данилу Івановичу Кулиняку - 65 років!
Другого квітня 2013 року Данилу Івановичу Кулиняку - 65 років!

«Життя - як спалах блискавки. І вічне.» (Данило Кулиняк)

Даруючи книжку «Тягар Чорнобильського неба», Данило Кулиняк підписав так: «З під чорнобильського неба вітаємо камчатські береги. А цей світ вже не повернеться - він зафіксований лише в книгах». Нам, камчатським українцям, пощастило, бо ми зустрілися з творчістю Данила Кулиняка багато років тому. Це для українців Камчатки великий духовний набуток і велика радість! Бо як пише Данило Кулиняк: «…слово зір дає і слово сліпить, та лиш від слова думка ожива». Не одну зустріч провели камчатські українці в Клубі української культури ім. Івана Франка з магічною поезією Данила Кулиняка. Ніколи незабудуться слова-дзвони:

«Ми ж мічені атоми людства,

Ми - мічені атоми часу,

Ми - мічені атоми світу…

Чорнобиль, Чорнобиль, Чорнобиль у нашій крові

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s