lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 “Я бачу світанок століття....”
Друк
Розділ: Батьківщина (Петропавловск-Камчатський)

Василий Семенович КолодийКамчатські шанувальники поетичного слова Василя Колодія провели черговий поетичний вечір, присвячений цьому учню і послідовнику Володимира Сосюри та Андрія Малишка 

...Я бачу світанок століття
У барвах погожого неба
І чую, як всюди лунає
Нескорена пісня життя...

Василь Колодій

Найвище достоїнство поета - це сміливість бути собою. Без такої сміливості поетичне слово безкриле і ніколи не дійде до серця читача, не стане подією у його житті. Такою подією для Клубу української культури при обласній бібліотеці ім. С. Крашеніннікова м. Петропавловська-Камчатського став музично-літературний вечір, присвячений 83-й річниці з дня народження українського поета Василя Семеновича Колодія.

Складним був його життєвий шлях: селянський хлопчина з Поділля, солдат, що пройшов шляхами Великої Вітчизняної війни, кореспондент республіканської газети, викладач української мови та літератури, професор журналістики, редактор, перекладач, член Спілки письменників України і, нарешті, поет, учень і послідовник Володимира Сосюри та Андрія Малишка.

Співає ансамбль Ласкаво Просимо

З-під його пера вийшло чимало змістовних, самобутньо-виразних творів, зігрітих душевним теплом, сердечною пристрастю, позначених індивідуальністю почерку обдарованого митця.

Кожна поезія живе своїм власним, неповторним життям, кожна інакша, бо кожна жива!

Любов до всього світу починається у Василя Колодія від отчого порога, дороги, що повела його в цей світ:

...А потім ти вела у світ широкий.
Він загадковим і таким звабливим
Стояв переді мною, і щасливим
Я був тоді, хлопчина кароокий.
Де починалась ти в далекі роки,
Моя дорого? Там, біля тополі,
Що край воріт здіймала віти голі,
Віщуючи мені неспокій.

Грає Валерій Кравченко

Тільки така любов просвітлює і лікує, мов весняне оновлення, робить людину красивою, духовно багатою, здатною дарувати іншим добро і радість. Цю думку потверджує поет усіма своїми творами:

Ні, радості я більшої не знаю,
Як та, щоб із тобою, рідний краю,
Думками й серцем бути назавжди. 

Та любов ця зіткана не лише зі світлих і радісних кольорів, не лише з утіхи захоплення неповторною красою отчої землі, часто-густо звучали в ній нотки тривожні, печальні й неспокійні. Бо попереду - нелегка дорога, на якій буде все: втома, надія, жаль, вдячність, розгубленість і хвилини ні з чим незрівнянної втіхи, захвату перед життям:

Яка жага життя в мені буя!
Ні, з нею розлучитись не зумію:
Жаль і за тим, чого не звідав я,
Що ніс в душі, як найдорожчу мрію... 

Особливим теплом наповнені вірші, які поет присвятив своїм дітям: синам Володимиру та Олесю, дочці Лесі. Ці вірші - справжнє заклинання: будьте, люди, добрі та веселі, не скривдіть дитини, нехай вона спокійно спить, нехай виростає в упевненості, що світ цей мудрий, добрий і прекрасний, що він існує лише для щастя. Це потім їй доведеться нераз розчаруватись, але це буде потім, коли вона стане дорослою, а нині:

Синій червень напинає віти,
І черешні зріють у садах.
Нині народився ти для світу,
Щоб його тримати на руках.
Щоб зробить його для всіх щасливим,
Зберегти його таким для всіх,
Щоб крізь сотні літ шуміли ниви,
Не змовкали музика і сміх.

Поет ніби закликає: поки сходить на видноколі сонце, синітимуть гори, зеленітимуть трави - священним і вічним, благословенним і прекрасним буде матір і дитя, життя і любов:

…І знову під синім небом
Каштани шумлять рясні.
Мій Львове, весна до тебе
Назавше прийшла в ці дні.
Тут юність моя бентежна
В студентській сім'ї жила,
Любов, наче світ, безмежна
В душі моїй розцвіла. 

Чарівна душа Львова, його привабливість, неповторність, місто славних історичних традицій, яке бачило й пережило лихоліття і піднесення полонила Василя Колодія, коли він вперше ступив на бруківку старовинних вулиць:

...А місто встало палаців громаддям,
Розгоном площ і розкішшю вітрин. 

Тут минули його роки навчання, тут уперше написав низку своїх творів, тут до читацьких сердець прилетіла його перша ластівка - збірка поезій "Вітрам наперекір", тут жив тривалий час і знайшов своє кохання. Життя і творчість В. Колодія невід'ємно пов'язані зі Львовом, співцем якого він був.

Загальне фото В. Бондаренка

Не так давно керівник Клубу української культури Едіта Мирославівна Познякова відвідала Україну. Довелося їй бути у Львові. Були їй Богом дані незабутні зустрічі та розмови, згадка про які спонукала ще раз прилучити українців Камчатки до поезії Василя Колодія. Камчатські шанувальники поетичного слова вже знали В. Колодія з попереднього поетичного вечора, який відбувся 26 квітня 2004 року в Клубі української культури. І ось, дякуючи добрим і світлим людям, відбулася нова зустріч з поетом.

Це - колектив обласної універсальної наукової бібліотеки міста Львова, директор видавництва "Каменяр" Сапіга Дмитро Іванович, дружина В.Колодія - Марія Іванівна Муха-Колодій... Канву вечора склали вірші та сонети Василя Семеновича. Його висока поезія звучала у слові, музиці і пісні.

Але розпочався вечір  "Менуетом" Станіслава Людкевича та  "Вальсом" Миколи Лисенка, ноти яких подарували пані Едіті викладачі та батьки учнів Львівської музичної школи №8, що на Сихові, які дуже тішились тим, що на Камчатці будуть звучати твори  українських композиторів-класиків.

Приємним сюрпризом стала прем'єра пісні гітариста Миколи Красильникова на вірш В.Колодія "Кохають так осінньої пори", яку композитор виконав разом із солісткою філармонії Наталією Білозьоровою. У супроводі Заслуженого артиста Росії Валерія Кравченка пані Наталя виконала також арію Хіврі із опери Модеста Мусоргського "Сорочинський ярмарок". Голос співачки - сильний, запальний, співучий, із специфічним чарівним оксамитовим тембром - подарував слухачам велику музично-естетичну насолоду, полонив глибиною, задушевністю,  майстерністю виконання.

Колоратурними бризками розсипалися сріблясті голоси дівчат вокального ансамблю "Ласкаво просимо" (керівник Лідія Перевалова, концертмейстер Галина Кірюшина):

Весняний цвіт, весняний цвіт
На хвилю осипається
У двадцять літ, у двадцять літ
Земля вся посміхається.
Ще буде день, ще буде день,
А поки що - світаннячко,
Вінок пісень, вінок пісень
І зоряне коханнячко.

У цій пісні щира, ніжна лірика В. Колодія знайшла органічну єдність із музикою В. Косенка. Зал раз по раз наповнювався гучними оплесками захоплених глядачів, які вітали не тільки професійних артистів, а й інших учасників сценарію: Тоню Ходосову, що просто зачарувала усіх емоційністю і, водночас, стриманістю; Валю Дорошенко, яка читала "Ноктюрн Шопена", присвячений дружині поета Марії, під акомпанемент Валерія Кравченка; Насті Коптєвої з "Піснею про рушник", що її спів-мелодію підхопили усі присутні.

Відгукнулися на запрошення і завітали на нашу зустріч почесні гості Клубу Андрій Лисенко - нащадок Тараса Григоровича Шевченка та його дружина Людмила, яким Валерій Кравченко подарував "Valse-lente" С. Людкевича і зробив фото на пам'ять.

Серця слухачів розкривалися перед широким струменем віршів, сонетів, мелодій - розспівних, задушевних, щирих і, коли відзвучала "Многая літа!", довго аплодували і в цих оплесках чулася непідробна туга та ностальгія за високими і чистими почуттями, така зрозуміла у цьому шаленому світі, на світанку ХХI століття.

На світлинах: Співає ансамбль «Ласкаво просимо!”. Акомпанує Валерій Кравченко. Загальне фото учасників поетичного вечора від В. Бондаренка.

Світлана КРИВУЦА

03 листопада 2005р.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.