lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 День пам'яті і скорботи у камчатських українців

Едіта Познякова відкриває скорботний захід КлубуВ Клубі української культури ім. Івана Франка відзначили 65-річчя величезної трагедії народу України і всього людства.

Скорботну дату 22 червня 2006 року - 65 років з дня початку війни фашистської Німеччини проти СРСР ми відзначали в ім'я ветеранів, які ще живі, в ім'я тих мільйонів людей, які загинули в цій війні, вшанували їх пам'ять. На зустрічі в Клубі української культури ім. Івана Франка ми говорили про те, якою цiною здобуто перемогу над антилюдською системою, яка створила комбiнати смертi Освенцім, Майданек, Бухенвальд -  системою, яка винищувала людей за певними етнiчними ознаками.

Ще живі ті, хто пам'ятає початок цього лихоліття. Хоча порох 65-річного часу притрусив ці події забуттям. Найболючіші рани загоюються, але рубці залишаються назавжди. І вони повинні бути нашою згадкою про тих, хто з вірою в серці віддали своє життя на вівтар Перемоги.

Початку Другої світової війни передувало укладення 23 серпня 1939 року радянсько-німецького пакту про ненапад, розрахованого на десять років. 1 вересня 1939 року нацистські війська  вторглися в межі Польщі. Англія і Франція, зв'язані з Польщею союзними договорами, оголосили Німеччині війну. Ці події поклали початок Другій світовій війні.

22 червня 1941 року  фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. Її війська перейшли державний  кордон, що простягнувся від Льодовитого океану до Чорного моря і почали наступ у глиб території СРСР. Одним із перших об'єктів агресії стала Україна.

Союзниками Німеччини виступили Фінляндія, Угорщина,  Румунія, Італія.       Воєнна операція проти СРСР мала кодову назву "План Барбароса". В її основу було покладено ідею блискавичної війни - "бліцкригу". 13 місяців замість планових кількох тижнів витратив вермахт для захоплення України.

Перемога під Сталінградом змінила обстановку на фронті на користь Радянського Союзу. Захопивши стратегічну ініціативу, Червона армія утримувала її до кінця війни. Кінець грудня 1942 р. став початком вигнання гітлерівців з території України. 20 жовтня 1943 р. Ставка перейменувала Воронізький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно в 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські фронти.

З червоними гвоздиками

У перші дні листопада розпочалися вирішальні бої за Київ. Ставка віддала наказ взяти Київ за будь-яку ціну до річниці Жовтневої революції. 6 листопада 1943 р. столиця України була очищена від нацистів. 13 березня 1944 р. німці залишили Херсон, 20 - Вінницю, 25 -Проскурів. 27 березня 1944 р. війська 2-го Українського фронту, наступаючи на Яссько-Кишинівському напрямку, форсували спочатку р. Південний Буг, а потім - Дністер і вийшли на кордон СРСР з Румунією по р. Прут. Водночас 1-й Український фронт, розгромивши німецькі війська в районі Тернополя і Кам'янця-Подільського, повів наступ на Чернівці та Коломию і 8 квітня вийшов на кордон з Чехословаччиною. 13 квітня наші війська визволили Сімферополь, а 9 травня - Севастополь. 12 травня Крим був повністю очищений від гітлерівців.

Офіційним днем завершення вигнання військ Німеччини та її союзників з України вважається 14 жовтня 1944 р, коли відбулося урочисте засідання в Києві.

Треба додати, що масштабному наступові Червоної Армії у 1943-44 роках сприяли: американська допомога ленд-лізу (американські харчі взимку 1942 року, вантажівки-“студебекери” та “доджі” у 1943-44 роках), а також американські та британські авіанальоти, які змусили Німеччину перевести до 80 відсотків своєї бойової винищувальної авіації та протиповітряних засобів зі Східного фронту на Західний.

Виступає фронтовик

Війна наближалась до завершення. Кінець квітня і початок травня - час рішучого штурму Берліна. 30 квітня 1945 року українець з Сумщини Олексій Берест командував групою автоматників, які пробивали шлях на дах рейхстагу і був третім учасником встановлення там Прапора Перемоги разом з розвідниками Кантарія і Єгоровим. Він також був представлений до звання Героя Радянського Союзу, але маршал Жуков викреслив призвіще українця. В дні 60-річчя закінчення в Європі Другої світової війни президент України Віктор Ющенко підписав Указ про присвоєння Олексієві Бересту звання Героя України за бойову відвагу, особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановлення прапора Перемоги над рейхстагом.

В Європі день закінчення Другої світової війни відзначається 8 травня, бо в ніч з 7 по 8 травня 1945 року у французькому місті Реймсі, в головному штабі союзних військ, представники Німеччини підписали акт про припинення бойових дій на всіх фронтах і капітуляцію. Сталін зажадав, щоб німецькі військовики ще раз підписали той самий акт в Берліні, в штабі маршала  Жукова. Це сталося  в ніч на 9 травня. Тому в країнах колишнього СРСР 9 травня святкують "День Перемоги у Великій Вітчизняній війні".

З усіх колишніх республік СРСР Україна зазнала найбільших втрат - 8 мільйонів осіб, або 19,1 відсотків населення. Російська Федерація втратила 5,7 мільйонів осіб, що становить 2,9 відсотка населення. За відсотковим показником Україна поступається тільки Польщі, де втрати становили 5 мільйонів осіб - 19,6 відсотків населення.

Міста обезлюдніли і лежали в руїнах. Із 900 тис. мешканців Києва в 1940 р., на 1945 р. залишилося тільки186 тис. Майже по 200 тис. чоловік втратили Одеса й Харків, 100 тис. - Рівне. Понад 10 млн. жителів України залишилися без даху над головою і тулилися в непристосованих приміщеннях та землянках. Промисловість і сільське господарство перебували в стані повної  розрухи.

Ратний подвиг багатьох українців відзначений найвищими нагородами. Серед них - 2072 чол. удостоєні звання Героїв Радянського Союзу. Зі 115 двічі Героїв Радянського Союзу - 32 українці. Один з кращих льотчиків-винищувачів Червоної армії Іван Кожедуб, який в роки війни став тричі Героєм  Радянського Союзу, народився і виріс в Україні, у селянській сім'ї на Сумщині. Із 7 млн. орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам Червоної армії, 2,5 млн. одержали жителі України.

Український народ боровся проти рабства, боровся за право жити на своїй землі, за право розмовляти рідною мовою, мати свою державність, культуру і традиції. Він воював за справедливість і свободу.

Всі ці історичні матеріали були  чітко виголошені учасниками зустрічі: Антоніною Ходосовою, Лідією Переваловою, Світланою Кривуцею, Наталією Діденко, Ольгою Гавриловою, Алою Лобко, Світланою Бондаренко, Валентином Пилипчуком. Чудові вірші про війну читали: Роман Петрук, Антоніна Ходосова. Особливо чуйно пісні звучали в виконані ансамблю "Ласкаво просимо". Це: "Йшли селом партизани", "Степом, степом…",  "Димить туман", "Києве мій". Лідія Плюшко співала пісні "Мальви",  "Батьку, ми ровесники з тобою". А зустріч почалася піснею "Священная война" на слова В. Лебедева-Кумача, музика А.Александрова. Звучала пісня "Синий платочек" в виконанні Клавдії Шульженко,  "В землянке" в виконанні Леоніда Утьосова, "Темная ночь" в виконанні Марка Бернеса. А закінчилася зустріч піснею "День Победы" - сл. В.Харитонова, муз. Д.Тухманова в виконанні Лева Лещенка.

На території колишнього СРСР відбулися найзапекліші і найкривавіші битви війни. Тож до Клубу української культури ім. Івана Франка на Камчатці прийшли не тільки ветерани, але й пані Валентина Гільова - представник від  білоруського земляцтва, яка згадала, що в той час її було всього 3,5 роки, але вона добре пам'ятає окопи в городі, куди вони ховалися. Чоловіки п'яти сестер пішли на фронт, а повернувся тільки один. Вона для всіх присутніх  заспівала пісню: "Вальс в мінорі…"

Пан Марат Папікян - керівник ОО "Армянська община Камчатки "Урарту", розповів, що на фронтах Великої Вітчизняної війни проти фашистських загарбників боролись більше 700 тисяч синів і дочок вірменського народу. Було створено 5 національних вірменських дивізій. Особливо відзначилась тричі орденоносна Таманська стрілецька  дивізія під командуванням генерала-майора Гвєра Сафаряна. За мужність і відвагу більше 70 тисяч воїнів-вірмен були нагороджені бойовими орденами та медалями. 26 рядових воїнів стали повними кавалерами ордена Слави, 106 чоловік удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Двічі героєм Радянського Союзу став легендарний льотчик - герой Балтійського неба, підполковник Нельсон Степанян. В складі партизанського з'єднання двічі Героя Радянського Союзу генерала Сидора Ковпака діяв загін вірменських партизан "Перемога". А в кавалерійській партизанській бригаді Наумова був загін ім. Мікояна. Кожний другий вірменин не повернувся додому. Загинуло більше 350 тисяч чоловік. Пан Папікян подякував присутнім ветеранам за їх боротьбу проти фашистів і потис всім руку.

На зустрічі виступили також ветерани Великої вітчизняної війни, яких люб'язно запросила на зустріч член Клубу Валентина Волотова:

Максін Василь Ігнатійович, який одержав орден Слави за те, що один відбив контратаку німців. А сталося це так: вночі рота відступила, а його залишили. Одного на 4 автомати, щоб створювати видимість, що всі на місці. Тобто він всю ніч бігав від автомата до автомата і стріляв. Німці послали розвідку, щоб взяти "язика". Він пустив ракету і побачив, що до нього йдуть десь чоловік 15. Він ракетою по них, а далі кулеметом, кулеметом… Всіх знищив і ввів в оману німців, які зробили артпідготовку по об'єкту. Довелось тікати. По дорозі спіймав коня і зумів втриматися в сідлі тому, що добре знав коневодство, бо на початку війни вчився на розвідника. Але скоро німці поранили коня.  Та  Максіну все ж вдалося врятуватись. Його рідним  вже відправили пакет "загинув смертю хоробрих", але коли Василь  Ігнатійович появився, то пакет перехопили і повернули назад. Народився  Василь Максін, як він сам про це говорить, "в сорочці". Пройшов 4 фронти, його готували в особливу танкову армію, 5-й гвардійський полк. На 2-му Українському фронті 5 гвардійську армію поділили на дві частини і одну з них відправили в Білорусію. В 1944 році його полк вже перекинули в Польщу. Далі був Кенігсберг, де загинуло дуже багато людей. "Коли мені дорікають, - продовжив розповідь пан Максін,- як же ти залишився живим і не пораненим, то я  відповідаю, - а  хто тоді взяв би Кенігсберг, якби всіх забили!". Довго не мав ні одного поранення, тільки вже під Німеччиною  його бронемашина загорілася і він обгорів;

Малишкін Іван Капітонович, сибіряк. Пішов на фронт добровольцем. На 2-му українському фронті був танкістом. Механік-водій Т-34. Підпалили німці машину і він одержав осколочне  поранення в руку. Інвалід 2-гої групи. Закінчив війну в Празі;

Грибков Павло Федорович розповів, як він звільняв Білорусь, довелось пройти її всю. Він брав "язиків". Пам'ятає, як люди з села Малявки поскаржились, що німці забирають їжу. Вони зробили засаду і взяли в полон тих німців.  Білоруський народ від малого до великого - всі воювали. Були дуже бідні, але нас зустрічали радісно і годували бульбою, часом паляницею, ділилися чим могли. А з українцями пан Грибков разом воював і пам'ятає всіх до цього часу: Середенко, Дрозденко, Поцепух, Чмут, Калінін. Попросив, щоб ми йому допомогли зв'язатися з ними.

Учасниця трудового фронту - Малишкіна Матрьона Власівна працювала в колгоспі "Все для фронту" в Амурській області, має чимало урядових нагород. Вона є дружиною Малишкіна Івана Капітоновича.

 Були на зустрічі і свідки тих страшних подій:  Лопатіна Олена Олександрівна, яка згадала, що коли 22 червня о 12 годині виступав Молотов, то Мінськ вже бомбили, все місто горіло, а 27 червня - Мінськ був захоплений німецькими  десантниками. Тоді зразу почали організовуватись партизанські загони;

Жданова Валентина Федорівна, яка сказала: "Дуже цікаво і послідовно на цій зустрічі було виголошено рік за роком боротьбу  з ворогом на українській землі, про це говорили мої дочки, мої онуки. Мені вже зараз сімдесят, а я все ще себе відчуваю дитиною, якій було  п'ять років, коли почалася ця страшна війна. 22  червня 1941 р. я в останній раз бачила свого батька. 22 червня (50 років тому) я приїхала на Камчатку. 22 червня 2006 року - 65 років від дня початку війни. Прошу послухати мій коротенький вірш:

Мне 70 лет, а я все дитя той жестокой, ужасной войны.

Словно вечный огонь для солдат, что горит у Кремлевской стены.

Фото на добру пам'ять

В Білорусі   діти боролися разом з дорослими: тягнули  і лямки, і пні, і поранених, і хворих. Мені довелося з братом два дні стояти під шибеницею, щоб таким чином змусити прийти за нами   матір, або батька. Батько був, за чутками, командиром танкової дивізії, яка пропала без сліду. Маму забили. Я була партизанським зв'язківцем разом з тіткою. Повинна була на болоті на пеньок покласти знак: кусок вуглика, чи берестки, чи якийсь вузлик., щоб партизани знали, чи є в селі німці. Бо їм треба було переодягтися, щось взяти поїсти і т.п. Завівся в селі зрадник. І на наших очах забили нашу тітку і ще багато партизанів, а також двох дітей. Кров обливала нас…Всі будинки спалили. Пам'ятаю, як ми з дідом копали землянку, в якій і жили. Всі чотири роки бачила страшні жахи війни. Третього липня 1944 року звільнили Мінськ, а значить і всю Білорусь".

Також на зустрічі була присутня донька полковника авіації Сільвестрова Анатолія Олександровича, який звільняв три області України:  Запоріжську,  Дніпропетровську і Одеську - Сільвестрова  Наталя Анатолівна. Про долю її батька, пана Сільвестрова  А. О., напишу окремо.

Пам'ятаймо  про тих, чиї долі скалічила, кого обездолила нацистська навала. Згадаймо  і про тих, про кого мовчали довгі десятиліття, хто безневинно був позбавлений чесного імені і громадянських прав, і яких вивезли  в табори для засуджених. Без вини засуджені, підконвойні люди теж вносили свій вклад в перемогу - добували вугілля Воркути, ліс Сибіру, руду і золото Магадану. Зі спогадів професора Валентина Улітіна: "Робітники і службовці заводів, евакуйованих з Москви, Ленінграда, Запоріжжя і Харкова в Нижній Тагіл ( на Урал), в 50- градусний мороз, на голому місці побудували цехи і почали випускати воєнну продукцію: танки Т-34 і літаки. І дуже багато людей, на жаль, померли від простуди".

Не померкне пам'ять про тих, хто захищаючи вітчизну від супостата, не шукав слави, а відвагою і мужністю обезсмертив себе.  Вічна пам'ять і слава народу-переможцю!

Едіта ПОЗНЯКОВА, 

керівник та ведуча Клубу української культури ім. Івана Франка на Камчатці

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка