lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Ось і прийшла Покрова...

Історія українського козацтваУчні українського недільного класу з Камчатки відмітили День українського козацтва

Християни 14 жовтня святкують свято Покрови Пресвятої Богородиці, а козаки ще й День українського козацтва. Ось і прийшли ми 15 жовтня до українського недільного класу що на Камчатці, щоб поговорити про ці свята. Учні українського недільного класу, які в цьому році займаються лише один раз в тиждень, бо скоротили заняття на половину і тільки до Нового року, а далі взагалі невідомо, що з тим класом буде. Хто в цьому винний? Зрештою зараз не про це, а про те, як учні підготувалися відзначити свято Покрови.

Вчителька Валентина Вишньова розповідала історію виникнення свята, як це свято святкує Україна, а учні  читали вірші. Так Діденко Настя прочитала вірш «Україна моя мила», вірш Івана Гнатюка «Козацький дуб», «Покрова – козацька Мати» Б. Чепурко прочитав Андрій Вишньов, а  Антон Вишньов напам’ять розповів  вірш «Дощик». Сидорик Юля продекламувала уривок з поеми Тараса Шевченка «Неофіти» - «Свято Покрови». Вірш Юрія Шкрумеляка «Січ-Мати» гарно прочитала «на браво» Таня Вавринчук. Тамара Боргун дуже виразно продекламувала вірш «Жовтень», а Островщук Ксенія прочитала вірш Романа Завадовича «Молода Січ».

Під час розповіді про свято Покрови були продемонстровані Андрієм Вишньовим слайди церкв, які були збудовані на честь Покрови, це: Покровська церква на Подолі, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Кирилівська церква, Собор святої Софії, місто Київ – Золоті ворота.

Тепер учні знають, що свято Покрови Пресвятої Богородиці було запроваджене у Візантії на згадку про чудове визволення її столиці Константинополя від нападників. Константинополь оточили араби. У церкві Пресвятої Богородиці на Влахернах, де переховувалася її риза, відправлялася Всеношна. Між народом молився про охорону міста і святий Андрій Юродивий зі своїм учнем Епіфаном. Перед завершенням відправи святий Андрій у видінні побачив, як від вхідних дверей церкви йшла світлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводі святого Івана Хрестителя і святого Івана Богослова та при співі великого хору святих. Божа Матір підійшла до престолу, припала на коліна і довго молилася, заливаючись слізьми. Потім встала, зняла з себе преясну хустку-покров і широко простягла її над народом у церкві. Видіння зникло. Вороги відступили. Місто було врятоване. Від тієї хустки-покрову дістало назву і саме свято як згадка про цю подію. Андрій Юродивий за походженням був скитом-слов’янином  з південних земель Русі-України. Він з іншими невільниками опинився в Константинополі в одного багатого пана. Тут він пізнав і полюбив християнську віру. Отримавши від пана свободу, більше часу проводив за молитвою і читанням св. Книг.

Як же Покров став символом заступництва Пресвятої Богородиці?Серед українців, які постійно страждали від чужоземних набігів, ця легенда набула особливої популярності. Під могутній Покров Богородиці прибігали наші князі і королі, козаки і січові стрільці. Князь Ярослав Мудрий після перемоги над печенігами в 1037 році віддав увесь свій народ і державу в опіку Божої Матері. Так Пресвята Богородиця стала офіційною Заступницею, Покровителькою й Царицею нашого народу. Козаки також ідучи в похід і вертаючись з нього спішили до Неї зі щирою просьбою про заступництво. В їхній пісні є такі слова: «Нам поможе св. Юрій ще й Пречиста Мати турка звоювати». Щорічно це свято на Січі козаки відзначають у своєму храмі св. Покрови.

В Україні це свято відзначають дуже урочисто і величаво. У цей час починається пора весіль. Дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року молилися: Свята Покровонько, покрий мені головоньку.

З дозволу учительки Валентини Миколаївни та учнів класу я доповнила розповідь про Покрову, а саме, кажуть, якщо на Покрову вітер з півночі, то зима буде холодною та з заметілями, а якщо з півдня – то теплою. 14 жовтня вітер дув з півночі, снігу не було, а тому зиму слід чекати холодною. Без снігу буде і листопад, і грудень. Такі народні повір’я.

Далі я додала, що 14 жовтня ще й День українського козацтва, то слід знати, що жодне явище історії українського народу не здобуло такої слави, популярності і романтичного освітлення, як козаччина, його фортеця Січ. Ще в XVII ст. мандрівники зустрічали козаків у Європі, Азії, на Середземному морі і від них сприймали відомості про Україну. Хмельницький, Мазепа, козаки, Січ – стали для світу символом України в боротьбі за волю й незалежність. По всьому світі українців стали називати «козацькою нацією». У козаків не було бажання нести неволю іншим народам. Це були оборонні військові сили. Пала Січ, пали козаки. Та наперекір всім бідам, українці зберегли свою національність, козацькі традиції. Ми завжди будемо гордитися Конституцією Пилипа Орлика, яка була висловом перед цілим світом політичної зрілості козацької держави і її військової організації – Січі. Це був великий крок України й козацтва до повної демократизації життя, і світ мав чим цікавитись, бо була проголошена соціальна рівність і справедливість та підпорядкування всього і всіх законові. Слід сьогодні згадати останнього кошового отамана Запорізької  Січі Петра Калнишевського  - якому в цьому році відзначено 315-річницю від дня народження.

Учні слухали дуже уважно, їхні очки загорілися, а тому я їх спитала, чи бажають вони почути трохи більше про Петра Калнишевського. І коли всі сказали так, то член Клубу Антоніна Ходосова дуже цікаво розповіла про геніального гетьмана України, який обстоював Україну, нашу державність і духовність. Ось що доповнила пані Антоніна. 

Калнишеве свято у Пустовійтівці, що в Роменському районі на Сумщині буяє щоліта. Та цього року воно особливе, Калнишу – 315. Йому довелось прожити у трьох століттях. Народився в липні 1691 року, а помер в 1803 році з них 25 років провів отаман у задушливому казематі на Соловках. «…Черкащина дала Україні Тараса Шевченка, Волинь – Лесю Українку,  Галичина – Івана Франка,  Слобожанщина – Петра Калнишевського», - сказав, виступаючи перед учасниками свята у Пустовійтівці міністр  культури і туризму України Ігор Ліховий. Петро Калнишевський очолював козацьку республіку 10 років поспіль. Такого, ще «зроду-віку не було». У 1770 році за видатні бойові заслуги Калнишевський був нагороджений золотою медаллю з діамантами та з портретом цариці Катерини II, а  1773  отримав високий чин генерал-лейтенанта царської армії. В дослідженнях XIX століття згадується про нагородження його орденом Андрія Первозванного – найвищою відзнакою Російської імперії.

Петро Калнишевський піклувався про заселення запорозьких земель вихідцями з України, а не чужинцями, сприяв розвитку господарства і торгівлі. Породисті коні «від Калнишевського» славились по всій Європі. Небувале господарське піднесення на Січі цариця сприйняла як прагнення до економічної незалежності, а російський уряд – як бунт проти панівного ладу.

…Царське військо захопило, пограбувало і вщент зруйнувало Січ, Калниша без суду і слідства запроторили на довічне ув’язнення до Соловецького монастиря в Архангельську  губернію… Петро Калнишевський був однією з найславетніших постатей козацької держави – волелюбний звитяжець, лицар-запорожець, Січовик міцного гарту, полководець блискучого розуму і таланту. У середині XVIII ст. він обіймає на Січі найвищі старшинські посади: похідного отамана, судді, виконує відповідальні дипломатичні місії, захищає інтереси Війська Запорозького в Петербурзі. Нам є ким гордитися!

Далі учні переглянули журнал «Україна», де надрукована стаття «Молитва за Калниша» Раїси Вороненко і чудові фото Ігоря Чирченко про Калнишеве свято у Пустовійтівці, який я привезла з IV Всесвітнього форуму українців. Учням дуже сподобалася розповідь і вони виявили бажання ще зустрітися. Ми домовилися про зустріч в неділю, щоб познайомитися з історичною постаттю України Данилом Галицьким, якому в цьому році 405 років від дня народження. Вони також виявили бажання бути учасниками сценарію на зустрічі в Клубі української культури. А Таня Вавринчук і Тамара Боргун забажали спробувати роль ведучих. Ну що ж так і повинно бути, хтось мусить нас замінити і це велика радість!

Учні українського класу з Камчатки

Едіта ПОЗНЯКОВА,

Керівник та ведуча Клубу української культури імені Івана Франка  

при Камчатській обласній бібліотеці ім. С. Крашеніннікова

м. Петропавловськ-Камчатський

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка