Друк
Розділ: Батьківщина (Петропавловск-Камчатський)

Ганна  Єфремова вже вдруге  доповідала  на конференціях  у Львові за свою маму з КамчаткиДоповідь п. Едіти Познякової на Міжнародному Конгресі у Львові 18-20 червня 2008 року по проблемам інтеграції в чужоземне середовище та збереження національної ідентичності 

Сьогодні вже й «Камчатка» – це зовсім не «остання парта в класі». Супутниковий зв'язок, комп’ютеризація, ЗМІ і, на кінець, мережа Інтернет охопили світ настільки, що він у нас на «столі»! Будь-яка світова проблема, світова ситуація – твоя ситуація, ситуація всього людства. Інтенсивність інтеграційних процесів у світовій цивілізації набула надзвичайно великих розмірів. Така глобалізація несе великі зміни у кожному суспільстві і несе з собою ще не зовсім очевидні проблеми нового рівня.

Процеси глобалізації очевидно змінюють ставлення до етнонаціональних цінностей. Більш того, етнонаціональна ідентичність сприймається як пережиток. Я б сказала, що саме сьогодні ми переживаємо кризу ідентичності людини, її здатності ідентифікувати себе на різних рівнях суспільного життя. Перед людиною відкривається велика кількість можливостей, цінностей сучасного світу, але за умов швидкоплинності соціальних змін, процес формування особистісної ідентифікації проблематизується. Тобто: світове - знаю, про своє - не чув.

Маємо серйозну проблему: чи можливо зберегти національну ідентичність, національну культуру в умовах глобалізації?

Треба сказати, що сьогодні демократія втрачає своє наповнення в плані служіння духовно-матеріальним потребам людини. Під демократією сьогодні розуміють ринок, матеріальний добробут. І там, де хліб і ковбаса, там і Вітчизна.

Якщо раніше ми відчували, що права національних меншин утискувались, то сьогодні представники нижчих та середніх прошарків суспільства об’єднуються для захисту загальних життєвоважливих інтересів, не дивлячись на країну походження. Відбувається процес консолідації іммігрантів на ґрунті загальних економічних та політичних інтересів, тоді як етнічні проблеми відходять на другий план.

З одного боку, відбувається інтернаціоналізація населення. З іншого –стимулюється активна протидія, що виявляється як національне культурне та духовне відродження, прагнення до етнонаціонального самоствердження. Людина шукає собі подібних насамперед за мовною ознакою. На Камчатській землі це особливо очевидно. Тут сьогодні актуалізувались проблеми мовної приналежності та національної ідентифікації. І ці проблеми  треба вирішувати цілим комплексом дій. Це: і освіта, і культура, і інформація

Процеси глобалізації вимагають таких знань і умінь, які дозволяють з одного боку стати людиною толерантною, а з іншого – не відмовлятися від своїх коренів, що визначають етнічну ідентичність. Людина і культура — невіддільні. Тільки на доброзичливому діалозі культур можуть прорости зерна порозуміння, поваги і дружби між націями, державами.

Центром українського життя в Петропавловську-Камчатському є Клуб української культури ім. Івана Франка, що при обласній науковій бібліотеці ім. Степана Крашеніннікова, який зосереджує кращі мистецькі, творчі сили камчатських талановитих українців. Це - дім української мови, дім української пісні, дім української творчості і мистецтва, дім української молоді, нарешті, дім камчатського українства. Він стає українським духовним символом на Камчатці, унікальним храмом української культури. Усі зустрічі тематичні, присвячені історії, культурі, побуту, звичаям і традиціям нашого народу. Стараємось, щоб певні традиції, обряди, звичаї, цінності етнонаціональної культури вивчалися не відсторонено, а включалися в життєдіяльність наших українців. До нас приходять діти, студенти, інтелігенція, військові, люди різних національностей.

Для нас, камчатських  українців, головним є вивчення історії рідного народу. Це саме те,  що забезпечує  культурну ідентифікацію, дозволяє відкрити свою справжню природу, духовність. У своїх альманахах ми друкуємо деякі родові історії.

Ось, наприклад: «Народився я (Олександр Мартиненко) в Амурській області, куди у 1937 році був висланий мій дід Петро Юхимович Мартиненко, 1905 року народження, за свої родинні корені, а саме: мій прадід Юхим Миколайович, мав своє господарство і на нього працювали інші люди. Був великий будинок з магазином, з якого після революції зробили школу, а потім дитячий садок. Навпроти будинку в с. Базар на Житомирщині був провулок з хатами, які до революції він здавав в оренду і, мабуть, через це, провулок мав назву Юхимівського…

Восени 1937 року мій дід Петро Юхимович був безпідставно  звинувачений в антирадянській діяльності і, як ворог народу, без суду і слідства висланий разом із сестрою Ольгою з України на Далекий Схід . Незаслужене покарання довелось протягом 10 років відбувати в колонії «А 3» біля станції Ізвєсткової тодішнього Хабаровсько-Амурського краю на будівництві залізниці. Звільнили його в 1948 році. На короткий час повернувся в Україну, але його далі продовжували вважати ворогом народу і довелося дідові знову їхати на Далекий Схід…».

Усвідомивши, що суспільство, яке збудоване на фальшивих цінностях, довго існувати не може, ми, в першу чергу, намагаємось донести нашим дітям і молоді, що національна культура – природна, вона органічна, її середовище є життєво необхідним для розвитку людини. Національне буття є ланцюгом передачі інформації від покоління до покоління. Ми приймаємо те, що нам передали, осмислюємо, оберігаємо і стараємось передати майбутнім поколінням. І, чим глибше в часі національне буття, тим багатша і міцніша нація. Та не все так просто, адже не легко працювати з, так званими, малоросами, для яких не існує ні роду, ні племені, досі їх адресою залишається “Радянський Союз”. 

І допомагають нам тільки  глибокі переконання, що ми робимо потрібну справу і стараємось робити її достойно, так, щоб нас поважали і з нами рахувалися. І, слава Господу, нам це вдається. І, щоб уже наша історія лишилася для майбутніх поколінь, ми видаємо альманахи. Ось фрагмент  з альманаху № 3 «Україна на Камчатці», який я не встигла передати, а з першими можна, хто бажає, познайомитись:

«Саме сонечко радіє, що на Камчатській землі українською мовою видали вже третій альманах – це навіть не мрія – це диво, яке вже стільки років хвилює наші душі, наш розум, пече серце…Зроблено багато і хочеться бути  впевненими, що та робота, яка вже більше, як 14 років проводиться в Клубі, коли піде наше покоління, залишиться. Залишаться наші альманахи, де молодь, яка стоїть сьогодні поруч з нами, з часом повернеться до пройденого і захоче зробити щось своє, краще…І що та справа, яку ми розпочали, знайде свій новий початок і піде далі, і зробить більше, зробить краще…І що наша молодь буде доброю і сильною, щедрою на любов до рідної землі, вершитиме прекрасні діла і наша Україна ще більше помолодіє, натхненна і окрилена щирою любов’ю своїх синів і дочок ...

Наші альманахи – це спроба закарбувати у слові, у світлинах все багатство  думок і почувань камчатських українців. Хай серце кожного українця сповнюється безмірною гордістю за приналежність до незалежної неньки-України, до всього, чим живемо, про що мріємо. І радісно, що і тобі, і мені випало щастя творити саме сьогодні, що ми теж доглядаємо і плекаємо українську незалежність, її соборність. Адже перед нами – весна України.

А головне в усьому цьому, що єднає нас одне – Україна, наша основа основ, наше коріння, джерело, з якого ми набираємось сили, наснаги, любові. Тож єднаймося в любові до України, бо саме в цій єдності наша сила і слава України!..

Україна сьогодні – це час оновлення. Перед нами весна України, зоряна доба незалежності. Вона зродилася серпневого дня, якому судилося стати першим днем нової, вимріяної поколіннями, епохи. Синьо-жовте маєво знамен перед нами – як весна без кінця і без краю, весна творення і оновлення, велика наша українська весна. Все, що відстояне, здобуте, все, чим живемо сьогодні, бере свій початок з елітного ядра української нації, якими були: гетьмани, козацькі отамани, письменники, поети, кобзарі, лірники, філософи… Пам’ятаймо, що любов до батьківщини міцна пам’яттю серця, отже, берімо у своє серце мудрість, ніжність, любов до України у тих славних українців, у яких ніякі випробування не змогли вбити християнської духовності, національної свідомості, іскрометної людської енергії».

Сьогодні потрібне глибоке усвідомлення кожним: і чисельними, і малочисельними народами, і політичними діячами, і керівниками держав, що ми всі — жителі однієї планети, що наша цивілізація може зберегти  себе тільки за умови збереження культури, духовності, мови кожного народу. Адже очевидно, з якими труднощами рідна мова нині завойовує свої природні позиції, скільки треба ще працювати, щоб повернути її в серця українців.

Пам’ятаймо, що першочергове завдання в умовах глобалізації – це збереження національної ідентичності. 

Тільки працею, культурою ми можемо показати, що ми вільна нація, що в нас є незалежна сильна держава. Тож будуймо і себе, і державу! Бог в поміч!

Ганнуся Єфремова  та  Андрій Бондаренко в конференц-залі Національного університету Львівська політехніка - молодим завжди у нас дорога

Мирослава Філіпова, Наталя  Литвиненко-Орлова та Ганнуся Єфремова

Едіта  Познякова з дочкою  Ганною Єфремовою   та Антоніна Листопад

На світлинах: Ганна Єфремова вже вдруге доповідала на конференціях  у Львові за свою маму з Камчатки. Ганнуся Єфремова та Андрій Бондаренко в конференц-залі Національного університету Львівська політехніка - молодим завжди у нас дорога! Мирослава Філіпова, Наталя Литвиненко-Орлова та Ганнуся Єфремова. Едіта Познякова з дочкою Ганною Єфремовою та Антоніна Листопад на IV Всесвітньому форумі українців.

Едіта ПОЗНЯКОВА,

керівник і ведуча Клубу української культури ім. Івана Франка, що при обласній науковій бібліотеці ім. С. Крашеніннікова м. Петропавловськ-Камчатського.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.