У памятника Витусу Берингу, основавшему в 1740 году город Петропавловск-Камчатский. Глава із нової книги українського журналіста-мандрівника Олександра Волощука «Назустріч сонцю»

Чим мандрівник відрізняється від звичайної людини? Лише тим, що одягнувши за плечі важкий рюкзак, може вирушити звіт за очі, інколи сам не знаючи, коли повернеться додому? Бажанням побачити незвідані досі землі? Почуттям романтики дороги? Жагою нового? Все це так, але є у мандрівників ще одна риса, що відрізняє нас з-поміж інших – це потяг до незвичайного. До такого, на що не кожен здатен і що не кожен зрозуміє. Нас часто називають диваками і „ненормальними”. Можливо, воно й так, але інакше жити ми вже не можемо. Незвичайне – це наша суть, наше повітря.

18 вересня, на 82-й день подорожі разом з Володимиром Бондаренком ми відважились на штурм Авачинського вулкану. Що я знав про нього? Висота 2741 м над рівнем моря, останнє виверження було в 1991 році, перше сходження на Авачу (так жителі Петропавловська скорочено називають один з трьох своїх „домашніх” вулканів) здійснив у 1842 році російський фізик Емілій Ленц. Також знав, що за рік до мене сходження на Авачинський вулкан здійснив мій київський товариш Микола Хрієнко. Ще в Києві він дав мені номер телефону людини, яка допомогла йому піднятися до кратеру вулкану – інструктора з туризму Олександра Печеня. Я зателефонував йому і запитав, чи можу один, без супроводу інструктора піднятися на Авачу.

- Ні, краще не робіть цього. Без провідника на вулкан бажано не підніматись.

Олександр Печень порекомендував оформити в туристичній компанії тур, взяти в прокат спеціальне спорядження, найняти провідника і лише тоді підніматися. За все це „задоволення” довелося б викласти кругленьку суму, доларів десь так у 300... Але: по-перше, я не бажав викладати 300 $, а по-друге, я завжди керуюсь особистим правилом – вирішувати все самому.

Від дачі Шаповалових до Авачинського вулкану близько 20 кілометрів. Безхмарне вчорашнє небо зранку затягнуло хмарами, конуси Авачинського і сусіднього з ним Корякського вулканів затягнуло білою пеленою туману. Незабаром пішов дощ, але своїх планів ми вирішили не змінювати. Віктор Шаповалов власною машиною підвіз нас кілометрів на 10 поближче до Авачі. Їхали по руслу річки Сухої, яка повністю відповідала своїй назві. Витоки Сухої знаходяться на південних схилах Корякського і Авачинського вулканів і живляться за рахунок талих вод. Повноводою річка буває лише навесні, коли на обох вулканах тануть льодовики. Тоді русло наповнюється водою, яка у швидкому потоці тягне подалі від вулканів каміння і шлак. Влітку і восени русло річки майже сухе, а взимку воно взагалі ховається під товстим шаром снігу. А взагалі зі схилів Авачинського вулкану стікає 5 таких „сухих” річок. Віктор зупинив машину за 10 км від Авачі і сказав, що приїде за нами на це ж місці о 22-й годині. До цього часу ми з Володимиром планували піднятися на вулкан і спуститися з нього.

Вирушили далі пішки. Дощ припинився, але видимість не покращилась – перед собою ми бачили тільки нижню частину двох вулканів, все інше закрили важкі хмари. З обох боків до русла Сухої підходив зелений модриновий ліс, співали пташки, кілька разів в небі над нами заходили на посадку в аеропорт Єлізово літаки.

На шляху, прямо посеред русла кілька разів траплялись величезні камені вагою по кілька тонн. Володя пояснив, що це „вулканічні бомби” – шматки гірської породи, „виплюнуті” з вулкану під час виверження. Оцінюючи вагу таких „бомб” і відстань до кратеру вулкану, залишалось лише дивуватись тій колосальній силі земних надр, з якою їх звідти викинуло.

Раптом позаду з високого берега русла посипалося каміння. Невже ведмідь? Поозиралися з Володею, постояли з півхвилини, напруживши слух, зір і нерви. Ні, не ведмідь (знову мені не пощастило його побачити).

Чим ближче підходили до Авачі, тим глибше ставало сухе русло Сухої річки. Незабаром воно п еретворилось на справжній каньйон шириною в добрих 25-30 метрів. Хмари на якийсь час розступилися і ми побачили перед собою південно-західний схил вулкану, по якому нам удвох треба було дертися нагору. Але конус, як і раніше, „ховався” за білою пеленою.

Біля підніжжя Авачі побачили скупчення різнокольорових будиночків – це був туристський табір „Три вулкани”. Від нього починається територія природного парку „Наличево”. Відразу за табором, між Авачинським і Корякським вулканами, чудернацькими горбами височіла гірська ертрузія Верблюд (ертрузія – це гора, складена з м’яких порід, яка під впливом вітрів і дощів поступово змінює свої обриси). Володя зійшов з дорогі вбік і запропонував:

- У нас ще чимало часу, тому давай поласуємо ягодами. Бачиш ці чорні ягідки? Це шикша, або, як її у нас називають, „камчатський кавун”.

Я зірвав кілька ягід, зовні дуже схожих на чорницю і покоштував. Дійсно, їх смак нагадав смак звичайнісінького кавуна.

Пройшовши через туристський табір (в ньому було лише два чоловіки, які підказали нам найлегший шлях до кратеру), спустились-піднялись через глибокий каньйон Сухої річки і зупинились біля трьох пам’ятників загиблим альпіністам. Загинули вони в різний час і, видно, з різних причин: хтось вирушив до кратера по найважчому маршруту і зірвався, хтось замерз, хтось вже у самому кратері потрапив під великий викід отруйного газу.

Сподіваючись, що така трагічна доля нас мине, о 13.45 розпочали підйом. Намагалися йти в постійному темпі, щоб не зривати „дихалку”. Відпочивали через кожні 100-200 метрів набору висоти. Чим вище піднімались, тим більше траплялося оплавлених каменів. Зайшли в зону хмарності, холодна біла імла була такою густою, що її, здавалося, можна різати ножем. Ми не бачили ні низу, ні верху схилу, зона видимості обмежувалась 15-20 метрами в діаметрі. Додайте сюди ще сильний вітер. На щастя, шлях, яким йшли, був найлегшим, бо нам не загрожували ні глибокі урвища, ні неприступні скелі. Зціпивши зуби, ми вперто дерлися нагору.

Я мав деяку гірську підготовку, адже кожного року „тренуюсь” в горах Південно-Західного Криму. А от моєму супутнику було значно складніше. Володя признався, що за 24 роки життя на Камчатці жодного разу не піднімався на вулкани. О 15.58 досягли відмітки 1700, о 16.05 – 1800, о 16.16 – 1900 метрів. Піднявшись до відмітки 2011 м над рівнем моря (тут знаходилась невеличка автономна сейсмостанція), Володя запропонував розділитись.

- Ти йди далі, а я краще тебе тут зачекаю. Не можу далі підніматись – ноги наче свинцем наливаються. Коли досягнеш кратера, відправ мені зі свого телефону sms.

До вершини Авачі залишалось 730 метрів. Вітер посилився, стало ще холодніше. Піднявшись на 200-250 метрів, я досяг крутого конуса – найважчої ділянки підйому. Тут вже ніщо не росте, поверхня конуса вкрита округлими камінчиками викинутого з жерла вулкана під час вивержень шлаку, що за кольором і формою нагадує звичайний будівельний керамзит. Йти по ньому було надзвичайно важко, шлак постійно осувався з-під ніг, вітер кидав в очі шлакові пилинки.

Я рухався до кратера зигзагами, або, говорячи альпіністськими термінами, „по траверсу”. Холодний вітер став настільки скаженим, що для того, щоб втримати рівновагу, доводилось нахиляти тулуб вбік і тримати своє тіло під певним кутом до поверхні конусу Авачинського вулкану. Мене рятувала надійна штормівка і лижна палиця, яку завбачливо дав Віктор Шаповалов. За кілька хвилин куртка, штани і рукавиці вкрилися тонким крижаним панциром, такими ж стали борода і вуса. Вітер зі швидкістю гнав холодну білу імлу, видимість не перебільшувала 20 метрів. Обличчям до вітру краще було не ставати, бо він заважав дихати, забиваючи легені.

Я дуже сподівався на те, що піднявшись вище, опинюсь над хмарами і зможу полегшено перевести подих. У вухах почало потріскувати, все дужче відчувався запах сірки – вулкан „дихав”. Авача випробовувала чергового підкорювача на міцність і витривалість. Зупинятися не можна – тільки вперед!

Останні кількадесят метрів до кратеру допомагає подолати альпіністська вірьовка, яка схожа на велетенського удава, що сповзає по схилу з жерла вулкану. Вірьовка теж вкрилась крижаною коркою і завдяки цьому стала товстішою і незручною у користуванні. Чіпляючись за неї обома руками, відштовхуючись ногами і захищаючи обличчя від вітру, о 17.45 нарешті досяг кратера Авачинського вулкану. На жаль, не зміг побачити тут того, на що сподівався. Вітер і густа біла імла володарювали й у жерлі вулкана, закриваючи від очей всю його велику западину – кальдеру. Навколо мене височіли червоні гостроверхі скелі, схожі на фортечні мури. Відчувався сильний запах сірчаних газів, які виривались з нетрів вулкану і піднімались непомітними хмарами з дна кальдери. Під час вивержень звідти вилітає розжарене каміння, „вулканічні бомби”, виливається розплавлена лава.

Затримуватись на краю кратеру не можна, бо сірководень та інші отруйні гази шкідливо діють на людину. Присівши біля скелі і прикравшись від вітру власною спиною, я набрав текст sms-повідомлення і відправив його Володі Бондаренку, що залишився на 730 метрів нижче від мене. Після чого кинув прощальний погляд на вершину Авачинського вулкану і почав спускатися.

Через 25 хвилин був на відмітці 2011 метрів. Мене, втомленого і скрижанілого від чобіт до маківки капюшону, але щасливого, „підстеріг” з фотоапаратом Володя, зробивши кілька знімків, один з яких згодом потрапив відразу до кількох українських газет: радісна посмішка підкорювача вулкану з білою від криги бородою на фоні білої імли і чорного каміння...

Дивно, але витративши чимало фізичних сил, я ні на підйомі, ні на спуску з купола не відчував голоду – в тих умовах про їжу навіть і не думалося. А от коли вже спустився до сейсмостанції, дуже захотілося чогось з’їсти. Пообідав помідорами з дачного городу Шаповалових, які на висоті 2 кілометри над рівнем моря здались надзвичайно смачними. Володя розповів, що поки я ходив на „штурм” кратеру, на відмітку 2011 м прилітав великий чорний ворон. У свою чергу я пригадав, що на висоті приблизно 2100 м бачив маленького білого метелика. Це було дуже дивно, але разом з тим показувало надзвичайну силу життя – і птах, і метелик, сперечаючись з вітром, потрапили туди, де, здавалося б, не може бути нічого живого...

По схилу до підніжжя вулкану спускалися швидко. Могли б ще швидше, але Володя мало не кожної хвилини зупинявся, щоб зробити черговий фотознімок.

- Пробач, що затримую тебе, але це вже професійна „хвороба”. Як побачу щось цікаве або незвичне, руки самі тягнуться до фотоапарату.  

А фотографувати дійсно було що! Вітер раптом припинився, шматок неба очистився від хмар і за годину до настання сутінок ми отримали чудову можливість побачити картину навколишнього світу з висоти. Красота неймовірна! Перед нами у німій величі височів сусідній Корякський вулкан, вершину якого вже вкривали сніги. Він значно вищий за Авачинський – 3456 м над рівнем моря, але на той час вважався „сплячим”, бо вже багато років не вивергався. Майже на самісінькій його вершині вертикально стояв великий камінь, що своїми обрисами дуже нагадував велетенського птаха, який злетів на маківку Корякського вулкану і поглядає зверху на свої володіння. Навколо сусіднього вулкану, неначе кільця Сатурну, рухались хмари, схожі на шматки білої вати. Далі на схід – Петропавловськ-Камчатський, Авачинська бухта, Вілючинський вулкан. А ще далі, аж до обрію – безмежний Тихий океан. Грандіозна картина планети Земля!..

Коли спустились до турприюту „Три вулкани”, була майже дев’ята година вечора. Без зупинки на відпочинок рушили далі по руслу Сухої річки до того місця, де на нас мав чекати Віктор Шаповалов. Через дві години, користуючись світлом налобних ліхтариків і повного місяця, дійшли до машини Віктора. Виявилось, що він чекав нас більше двох годин.

- Поїхали, хлопці, а то Емма вже почала нервувати. Та й взагалі, за такої погоди дертися на вулкан – справа дуже ризикована. Вважайте, вам пощастило, що все добре закінчилося. Того ж вечора, коли вже ле

Того ж вечора, коли вже лежав у ліжку на другому поверху дачі Шаповалових, раптом відчув, як піді мною гойднулася земля. Це був землетрус силою в 4,5 бали (так наранок оголосили по радіо) – для Камчатки дуже звична річ. А через півроку прокинеться і Корякський вулкан...

Олександр ВОЛОЩУК.

Фото Волидимира БОНДАРЕНКА.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 

Кратер Авачинского вулкана в облаках над городом Петропавловском-Камчатским.

Александр Волощук на героической батарее Александра Максутова.

Руководитель украинского театра Евгений Ханин и Александр Волощук - беседа за тарелочкой украинского  борща.

Людмила Горай - мастер художественной вышивки и Александр  Волощук.

Александр Волощук с и.о. руководителя Клуба украинской культуры Виктором Шаповаловым (кузнецом этого ножа).

Александр  Волощук начинает путь к подножию Корякского и Авачинского вулканов.

Начало Налычевского природного парка, до подножия вулкана около километра.

Вкусная ягода.

Подножье Корякского вулкана.

Тропинка к конусу вулкана.

Вдали город Петропавловск-Камчатский и Авачинская бухта.

Владимир Бондаренко возле «вулканической бомбы».

На світлинах: У памятника Витусу Берингу, основавшему в 1740 году город Петропавловск-Камчатский. Кратер Авачинского вулкана в облаках над городом Петропавловском-Камчатским. Александр Волощук на героической батарее Александра Максутова. Руководитель украинского театра Евгений Ханин и Александр Волощук - беседа за тарелочкой украинского  борща. Людмила Горай - мастер художественной вышивки и Александр  Волощук. Александр Волощук с и.о. руководителя Клуба украинской культуры Виктором Шаповаловым (кузнецом этого ножа). Александр  Волощук начинает путь к подножию Корякского и Авачинского вулканов. Начало Налычевского природного парка, до подножия вулкана около километра. Вкусная ягода. Подножье Корякского вулкана. Тропинка к конусу вулкана. Вдали город Петропавловск-Камчатский и Авачинская бухта. Владимир Бондаренко возле «вулканической бомбы».

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка