Друк
Розділ: Батьківщина (Петропавловск-Камчатський)

Ніла Висоцька сьогодні, місто Ірпінь Київської області

До ювілею колишньої камчадалки, української поетеси Ніли Висоцької

Запрошую тебе до долі

Де до снігів твоя калина

У мене жевріє на полі

Як купина неопалима.

Ніла Висоцька

Доля подарувала мені зустріч з Нілою Василівною Висоцькою на теренах землі Камчатської, де ми працювали програмістами. Саме там її вірші торкнулися моєї душі і залишили свій слід до сьогодні. А як могло бути інакше, коли читаєш наступне:

Коли вже сам нещадно захирів,
Тоді збагнеш, нарешті, що б годилось
Столичні вавілони цвинтарів
Не повнить, а вмирать, де народились.

Щоб під знайомим зотлівать дощем,
Щоб нас віки топтали рідні люди,
Нехай забувши навіть…А іще,
Принаймні, я б лежала поруч з любим.

В 1994 році Ніла Висоцька повернулася в Україну, залишивши своїх друзів, і тих, хто щиро полюбив її вірші в Петропавловську-Камчатському:

Які тут проліски крислаті
У душу дивляться струмку,
Які тут вербоньки кошлаті
На воду падають стрімку.

Які строкаті тут долини,
Яка збентежена зима,
Які корали та перлини…
Лиш України, України,
Лиш України тут нема.

І повернулась поетеса не на Донеччину, де народилась, а в Ірпінь:

Наснилось гирло неозоре
З заплавами навколо, де
Ріка Ірпінь впадає в море,
У рукотворне й молоде.

Там із коханим кочувала,
З яким відтоді не дружу,
Хоча ніяк не відчувала,
Що долю з іншим пов’яжу.

Летять часи. Аж вітер свище.
На Ірпіні тепер живу,
Та далі, мабуть, ніж в Мостище
Вже не дійду й не допливу.

Звелись чуття на однострунність.
Не так, як мріялось отам.
Та й досі в гирлі марить юність,
А річка, мов зв’язкова нам.

Летять літа. Аж серце в’яне.
А річка, ніби й не стара,
Все котить вранішні тумани
В обійми сизого Дніпра.

В тяжкі часи повернулася Ніла в Україну:

Долаючи дум полюси,
Безодні жалю і провини,
В негожі для неї часи
Дісталася я батьківщині.

Неначе в ворожій межі
Листівки про волю і гідність,
А гасла та гроші чужі
І всюди принизлива бідність,

І ніби навала, повзе
Нищівна байдужість і втома.
Жахаюсь…Але, попри все,
Душа почувається вдома.

Збірка віршів Ніли Висоцької «Запрошую до долі» вийшла в Києві в 2001 році, де Ніла Висоцька пише:

Обожнюю я осінь. От якби
Весна за нею зразу починалась,
Щоб без перерви сіялось і жалось
За втішної і сталої доби,

Щоб не було ні спеки, ні завій,
Лиш білий цвіт, а листя вже багряне,
Коли водночас все цвіте і в’яне,
Як у душі натрудженій моїй.

14 лютого 2010 року Нілі Висоцькій 70. З ювілеєм, шановна Ніла Василівна! Здоров’я, натхнення, творчого підйому на многії літа. Хай Господь дарує надію, віру і любов, щоб так писати:

Яка ти рідна, ненько Україна.
Від тебе взявши напрям і мету,
Я, СІМ’ЯЧКО ТВОЄ, ТВОЯ ПІР’ЇНА,
Мережу обрій твій і на льоту
Твою красу і велич осягаю,
І кожну іпостась твою святу
В своїй душі плекаю і збагаю
.

З любов’ю

Едіта ПОЗНЯКОВА.

Ніла Висоцька, Едіта Познякова, Геннадій Барков

Друзі та шанувальники – Камчатські зустрічі, 1994 рік

На світлинах: Ніла Висоцька сьогодні, місто Ірпінь Київської області. Ніла Висоцька, Едіта Познякова, Геннадій Барков. Друзі та шанувальники – Камчатські зустрічі, 1994 рік.

Фото Валерія Кравченка.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Довідка:

Ніла Василівна Висоцька родом із Донеччини. Закінчила механіко-математичний факультет Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка. Працювала за спеціальностю у Донбасі, Києві та на Камчатці. Проживає в Ірпені. Авторка п’яти книжок (українською та російською мовами). Твори останніх років друкувалися в журналах „Жінка”, „Радуга”, в альманахах „”Первоцвіт”, „Юрьев день”, „Ukr. Ru. Ets”, „Приірпіння”, в антології „Киев. Русская поэзия. ХХ век”, "Первоцвіт-2".

Кобзарівна

Ні генієм, ні образом не рівна,

Не намагаюсь славу підім`ять

Та в сьомому коліні кобзарівна,
Бо вже і кобзу нікому піднять.

За прикладом далеко не ходити:

Приспали нашу правду брехуни,

І до сокири нікому будити,

Бо й кобза без єдиної струни.

 

Отрута елітарного естетства

Національну витравила суть.

За зраду вітчизняного мистецтва

Твою, Поете, премію дають.

 

За Україну, як ніхто, змагався,

А всі здобутки у чужих руках.

Отак, Тарасе, допророкувався,

Що сам сьогодні ходиш в жебраках.

Твоїх нащадків неімущу жменьку

Всяк обдирає й бариші гребе,

І викупити нікому, Шевченку,

З кріпацтва демократії тебе.

http://ikt.at.ua/publ/literaturnaja_studija_quotdebjutquot/nila_vasilivna_visocka/9-1-0-133