Друк
Розділ: Батьківщина (Петропавловск-Камчатський)

 

Валерій Сергєєв.  «Я любив вас усіх та найбільше любив Україну…»

У липні 2002 року українці Камчатки отримали сумну звістку:  пішов з життя один з активних членів Клубу української культури імені Івана Франка в Петропавловску-Камчатському, людина, яку вони знали більше 20 років  і щиро любили, Валерій Миколайович Сергєєв.

 

«Він був обдарованою, високоосвіченою та інтелігентною людиною. Його вірші українською та російською мовами, які друкувалися в камчатських газетах «Вести», «Частная жизнь», «Рыбак Камчатки», «Батьківщина», добре знають жителі Камчатки.  Деякі з них стали піснями, які співають камчатські українці і сьогодні», - писала, повідомляючи про вечір пам’яті Валерія Сергеєєва у Клубі імені Івана Франка, його голова Едіта Познякова. - Та Він з нами! А пісня «Дано-водице» стала гімном Клубу української  культури . Співали всі з болем і гордістю»:

 

На Далекім Сході чорна хмара ходить.
З-під тієї хмари чорний дощ виходить;
Чорнії краплини - чутки з України.
Ти скажи, мій брате, чи їм віри дати?

 

Дано-водице, умий мої лиця
Від гріху, від бруду, від людського осуду.

Брате мій, земляче, й  ви, землячки-сестри,
Будемо збиратись і розмови вести,
І розмови вести, і пісні співати,
До джерел тих чистих вдячно припадати!

Дано-водице, умий мої лиця

Від гріху, від бруду, від людського осуду.

На Далекім Сході рано сонце сходить;
До осель батьківських все ж воно приходить.
Сонце в нас єдине, і Земля - єдина,
Та одна в цім світі Ненька-Україна!

Дано-водице, умий мої лиця
Від гріху, від бруду, від людського осуду.

Примітно, що про Валерія Сергєєва, людину «приземленої» у буквальному сенсі слова  професії інженера-геолога, а пізніше керівника одного з потужних на Камчатці  трестів інженерно-будівельних вишукувань,  згадують як про поета і барда. Сам він писав на одному з російських поетичних форумів: «Поэтические вкусы моего поколения формировались под мощным влиянием бардов шестидесятых годов - тогда мы все слушали и пели песни Визбора, Окуджавы, Высоцкого. Авторов и песен было много, но их все равно не хватало - хотелось чего-нибудь своего.  Благодаря профессии геолога-изыскателя мне пришлось много поездить по Союзу, и везде встречались друзья или просто хорошие интересные люди. Про них и для них я пытался писать стихи или песни». Не випадково і збірник його поезій, що побачив світ 2001 року, мав назву «Географія друзів».

За свідченням Едіти Познякової,  як інженер-геолог Валерій Сергєєв дійсно  пройшов багато тисяч кілометрів через Бурятію,  Сахалін, Камчатку, зробив чималий внесок в економіку півострова, займаючи посаду  генерального директора ВАТ «КамчатТИЗИС». Коли камчатський газ  прийшов  в Петропавловск-Камчатський, багато людей згадали  добрим словом і Валерія  Миколайовича, який вклав у цю справу багато зусиль і  частину  своєї душі.

Писати вірші українською Валерій Сергєєв почав саме на Камчатці і не в останню чергу дякуючи зустрічам із земляками в Клубі імені І.Франка.  «…Багато хорошого було пов’язано з Камчаткою і, особливо, з прекрасними людьми з української громади, - писав він. -  Саме тут виникла потреба писати рідною мовою. Лірична і мелодична від природи українська мова як би сама собою римується і проситься на папір…». А відкриттю Клубу української культури на Камчатці присвятив такий вірш:

 

Ось, нарешті, і наші здійсняються мрії -
Люди є, що в них руки й серця золоті:
На Камчатці відкрили свій дім українці Росії
Поруч з центром культури російських братів.

На Камчатці відкрили свій дім українці Росії
Поруч з центром культури російських народів-братів.

Друже мій, подивись, це – не сон, це – не казка:
Жовтий степ та високого неба блакить…
Хлібом-сіллю стрічає гостей дорогих Сіроглазка,
І знайомий тризуб наче сяйво горить.

Хлібом-сіллю стрічає гостей дорогих Сіроглазка,
І знайомий тризуб, наче сонячне сяйво горить.

Сивий батько Дніпро і зелені Карпати,
Чорноморські степи, і Поділля, й Донбас -
Всі приходьте в цей дім, земляки, як до рідної хати;
Щире слово і пісня чекають на вас.

Всі приходьте в цей дім, земляки, як до рідної хати;
Щире слово і пісня завжди тут чекають на вас.

Біль розлуки стиха, відступа ностальгія;
Ми за дружнім столом, як велика сім’я.
Збережемо наш дім – добрий дім українців Росії,
Нас усіх поєднала камчатська земля.

Збережемо наш дім – добрий дім українців Росії,
Нас усіх поєднала чудова камчатська земля!

 

Євген Ханін (газета «Батьківщина», липень 2002 р.): «Дякую долі за зустріч і спілкування з Валерієм Сергєєвим. Мабуть, найбільше враження від спілкування з ним, що він ніколи не підкреслював свого «я» і складну, ризиковану роботу геолога-розвідувача. Хоча з його розповідей про деякі епізоди праці в полі й на трасах стало очевидним, що його професія вимагала максимальної концентрації та інтелектуальної віддачі, духовної та фізичної енергії й, на кінець, мужності.

Працюючи в правлінні українського земляцтва, беручи участь у різних заходах, Валерій Миколайович був організатором і душею зустрічей із земляками. Кожна з таких зустрічей з його участю незмінно перетворювалась у якийсь романтичний урок духовного спілкування.

Розповідаючи мені про свою роботу на Камчатці, підкреслював: «Знаходячись один на один з природою, починаєш гостріше відчувати людські цінності, переосмислюєш своє відношення до життя, до людей і їх проблем».

 «Киянин. Він знав і любив Київ! Мріяв нам показати його і бути гідом», - згадує Едіта Познякова.   - А як він знав і любив Тараса Шевченка! З яким захопленням він  розповідав нам про його перебування в Києві та про ті пам'ятні  місця, які живі сьогодні!»

Ось один з найкращих віршів Валерія Сергєєва, покладений на музику Святославом Поліщуком, в якому він не просто згадує знаменитий «Заповіт» Шевченка, а  ніби очима Тараса дивиться в  сьогодення, на сучасну,  вже незалежну, але ще не ту, якою мріяв побачити її Кобзар,  Україну:

Багато років, як не стало,
На цьому світі Кобзаря,
Та все, що він казав, настало:
Прогнали й бога, і царя.

І волю кров’ю окропили,
Хоч більш не вражу, а свою
На світ сторіками пустили
За ту
«великую сім’ю».

Голодомор, війна, ГУЛАГи,
Біда чорнобильська, нова...
Це все - для неньки-бідолаги,
Але вона жива, жива!

Живий і «Заповіт» Тараса,
Що вічно душу зігрівав
(Тому вона і збереглася),
А, може, й Бог про нас згадав.

І знов шумить козацька слава
В незаборонених піснях,
Вже є і воля, і держава,
І синьо-жовтий в небі стяг.

Хоча й останню ковдру з Неньки
Рвуть урядовці-шахраї,
Та це вже прикрощі дрібненькі -
Хоч злодії, та все ж свої.

Все ж вільні, хоч не дуже ситі.
І в місті люди й на селі
Вже розберуться, як їм жити
На тій
«оновленій землі».

А буде згода - й лихо згине,
І ще здивуєм білий світ...
Дніпро реве і Слово лине,
І виконаєм
«Заповіт»!

Якщо спробувати вкласти спогади друзів-земляків про Валерія Сергєєва у одне єдине слово, то це буде  слово – «любов». «Так, надто просто зникають кращі в далечінь… Та Валерій Миколайович  при цьому нам залишив не тільки світлу пам’ять про себе, але і  ЛЮБОВ, - пише Едіта Познякова. -  Любов, яка об’єднує нас і радує. «Я Вас люблю усіх, усіх…» - звучать його незабутні слова, які він  сказав на одній із зустрічей з земляками».

Тоді ніхто не здогадувався, що, мабуть, відчуваючи близьке прощання з друзями і світом, прозвучали вони від нього цитатою з пісні «Яворина» як його власний заповіт:

 

…На могилі моїй посадіть молоду яворину 

Я любив вас усіх та найбільше любив Україну

 

За матеріалами альманаху «Україна на Камчатці»


На світлинах:

1. Валерій Миколайович Сергєєв

2. Валерій Сергєєв з дружиною Тамарою (праворуч) і головою Клубу імені І.Франка Едітою Позняковою

3. Презентація поетичної збірки В.Сергєєва «Географія душі» в Клубі імені І.Франка