lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Українці Камчатки. З архіві і спогадів. Частина сьома

Адмірал Завойко – українець, який докорінно змінив історію Далекого Сходу

У листопаді 2006 року у Петропавловску-Камчатському,  в Клубі української культури імені Івана Франка відбулася незабутня для його учасників зустріч із нащадком легендарного адмірала ХІХ століття Василя Завойка -  українця, який став для усіх народів півострова без перебільшення національним героєм.

Ось як описує цю зустріч в альманаху «Українці на Камчатці» активна дописувачка і член клубу Світлана Кривуца: «15 листопада 2006 року в Петропавловську-Камчатському побував нащадок мужнього генерала - Юрій Микитович Завойко. В попередній свій приїзд на наш півострів пан Юрій привіз цеглину з будинку, де доживали свого віку Василь Степанович та Юлія Георгіївна (дружина адмірала Василя Завойка – Ред.). «Ця цеглина займе своє достойне місце в обласному краєзнавчому музеї», - запевнила присутніх історик Ірина Василівна Вітер. Керівник Клубу української культури ім. Івана Франка Едіта Познякова попросили дозволу в Ірини Василівни на зустріч з пагінчиком сімейства того, кого на Камчатці вважають національним героєм. Члени Клубу читали для гостя з Києва вірші українських поетів (Олекси Ющенка, Ніли Висоцької, Олександра Борщенка) про Камчатку, а також привітали піснями: Емма та Віктор Шаповалови - «Ти скажи, промов», Антоніна Ходосова – «Поліський край – Волинь моя», Лідія Плюшко –«Яка духмяна – тепла ніч», Настя Коптєва – «Моя Україна». Юрій Микитович сердечно подякував за українські пісні й щиру українську мову на Камчатці про Камчатку».

Постать адмірала Завойка, нащадка старовинного козацького роду, мореплавця, одного з піонерів освоєння Тихоокеанського узбережжя і першого військового губернатора Камчатки, людини, діяльність якої  мала вплив не тільки на майбутнє півострова, але й на всесвітню історію XIX століття,  заслуговує на те, щоб про нього знали якомога більше українців.

Ось що пише про нього у короткому нарисі для альманаху «Українці на Камчатці», який ми доповнили лінками да додатками, що розширюють цю інформацію, Світлана Кривуца:

«Був він для своєї доби винятково характерною постаттю. Поєдналися в ньому і талант полководця, і життєве завзяття, дар інтуїції й хоробрість воїна, мудрість землероба і винахідливість будівельника, щирість та авантюризм...

Василь Степанович Завойко народився 28 липня 1809 року в селі Прохорівка, що на Полтавщині, в сім’ї [відставного] морського штаб-лікаря Степана Завойка, нащадка старовинного козацького роду. 12-річним підлітком вступив до Миколаївського штурманського училища, вже маючи за плечима навчання в Макар’ївській монастирській семінарії. По закінченню училища гардемарина Чорноморського флоту направили на бриг «Менгрелія» (під командуванням Михайла Станюковича, батька відомого своїми морськими оповіданнями письменника Костянтина СтанюковичаРед.), на якому протягом п’яти років він і проходив практичний курс.

Василь виявився здібним учнем,  і у 1826 році його призначили мічманом у 14-й флотський екіпаж Балтійського флоту. Наступного року після свого призначення  16-річний Завойко  разом з Нахімовим брав участь Наваринській битві, пізніше під керівництвом прославленого адмірала служив на корветі «Наварин». 

У 1934-1936 роках на транспорті «Америка» - уже в чині лейтенанта – здійснив першу кругосвітню подорож із заїздом на Камчатку. Ще через рік побував на Камчатці й Алясці вдруге. Про свої пригоди Василь Степанович згодом написав книгу «Враження моряка» («Впечатления моряк во время двух путешествий кругом света», 1840  р. – Ред.). У формі листів до брата розповів, як уперше побачив засніжені гори, осяяні сонячними променями, як радо зустрічали мандрівників мешканці півострова, адже в забутий Богом і людьми край транспорт із Росії прибував раз на три роки, як розкошували на дачі начальника краю серед високих трав та непрохідних лісів з кришталевими озерами.

В 1839 році, перейшовши на службу в Російсько-Американську компанію, Василь Завойко був призначений начальником Охотської факторії. Ця факторія була відірвана майже від усіх комунікацій і мала незручну гавань. Василь Степанович домагається її переносу в евенкійське селище Аян, яке мало краще розташування і звідки були більш зручні та короткі шляхи доставки вантажів в Іркутськ та більшість міст Далекого Сходу.

Василь  Завойко умів налагоджувати і підтримувати дружні стосунки з корінним населенням. Протягом 1845 року на місці глухого й дикого села було споруджено сучасний, як на ті часи порт, у якому він зустрічав генерал-губернатора Східного Сибіру  М.М.Муравйова.  Муравйов не міг не оцінити видатних організаторських здібностей начальника порту. Не кожний, тим більше обтяжений великою сім’єю, зміг би справитися с таким складним будівництвом, прокладкою доріг, вирішенням проблем працевлаштування та харчування населення, створенням надійної системи оборони містечка з суші та моря…

2 грудня 1849 року М..Муравйов видав наказ про утворення Камчатської губернії і запропонував на посаду губернатора Завойка. Василь Степанович погодився її прийняти і, залишивши роботу в Російсько-Американській компанії, став військовим губернатором закинутої на край світу землі.

Разом із Василем Степановичем на Камчатку приїхала і його дружина – Юлія Георгіївна Завойко, в дівоцтві Врангель .  Походила з родини професора російського права в Казані. Племінниця видатного дослідника Далекого Сходу й Аляски Фердинанда Врангеля (до цієї родини належить і відомий білогвардійський адмірал, так званий «чорний барон»  Петро ВрангельРед.).  Вона подарувала своєму чоловікові аж тринадцятеро діточок. В.С.Завойко надзвичайно пишався власними нащадками і мріяв, що вони стануть моряками. Не судилося: тяжкі умови життя на Далекому Сході підірвали здоров’я синів і доньок (зокрема, від тифу помер старший син адмірала, 16-річний гардемарин  Георгій – Ред.)

Новий губернатор одразу взявся до роботи з облаштування Петропавловського порту. Особисто дослідив Авачинську затоку, стежив за благоустроєм внутрішньої гавані. За його сприяння збудували велику пристань, а набережну закували в камінь. Звели численні склади, гостинний двір для своїх і заморських гостей, купців, рибалок, китобоїв… Побудували лікарню та аптеку, а також цегельний завод, православну церкву, дві казарми та 40 будинків із цегли.

У тамтешній млин завезли жорна, на яких мололи борошно. Випікали хліб, прямо в портовій пекарні заготовляли сухарі, які користувалися особливим попитом у моряків. У Нижньо-Камчатську почали видобувати залізну руду, у Малкіно спорудили ткацьку майстерню, а у Ключах – водяний млин та кузню. Запрацював ливарний заводик, і згодом там навіть виливали дзвони для острівних церков. За два роки спорудили шхуну, боти, дванадцятивесельний катер…

Жителі суворого краю часто хворіли на цингу (давався взнаки дефіцит вітамінів), проказу, віспу… Тому за клопотанням Завойка збільшили медичний штат, у населених пунктах півострова облаштували лікарні, а поблизу гарячих цілющих джерел у Малкіно та Паратунці – водолікарні.

З Якутії через Аян та Охотське море на Камчатку було перевезено 200 корів. До 1850 року великої рогатої худоби тут майже не було (налічувалось тільки 20 корів, яких привезли з материка козаки). Коло сіл Миколаївка та Малкіно було споруджено тваринницькі ферми.

Фактично, у 1850 році було започатковане камчатське тваринництво. До середини ХIХ століття камчадали майже не займалися землеробством. Необхідних заходів було вжито й у цій галузі. Мешканці Петропавловська-Камчатського були зобов’язані посадити по 10 пудів картоплі, а також капусту та моркву. Насіння, яке було необхідне для посівів, Василь Степанович  придбав за свій кошт у американців і роздав його населенню у кредит без нарахування відсотків.

Василь Завойко всіляко перешкоджав грабуванню аборигенів. На осінніх аукціонах, куди приїжджало немало спритників, за цінами на хутро та інші товари пильно стежили тамтешні чиновники, визначали їхню справжню вартість. Таким чином позбавляли спекулянтів можливості обдурювати наївних камчадалів.

При капітанові першого рангу Завойку кількість мешканців Петропавловська перевершила півтори тисячі чоловік (тобто зросла майже удвічі). Чимало задумок було в українця (йшлося про заселення Камчатки селянами з центральних областей Росії, про власний китобійний промисел, розвиток пароплавства тощо), та завадила війна…

Навесні 1854 року звідусіль почали надходити тривожні сигнали про розрив дипломатичних відносин Англії і Франції з Росією, а невдовзі почалася війна (відома, як Кримська війна 1853—1856 рр. між Росією і коаліцією у складі Британської, Французської і Осьманської імперій. До театру військових дій входили крім Чорного моря і бої на Тихому океані. Коаліція направила  до Петропавловска на Камчатці велику ескадру під командуванням британского контр-адмирала Прайса, очікуючи на легку перемогу – Ред.) 

Губернатор Камчатки генерал-майор Завойко звернувся до народу. Через малу численність війська закликав зустріти ворога коли не з рушницею, то хоча б з вилами, сокирою чи косою. Нагадував про народну звитягу під час війни з Наполеоном: «Неприятеля в 1812 році не тільки що мужики, баби били чим не попало…»  Усе населення краю навчалося стріляти, надавати допомогу пораненим, битися врукопаш… Адже губернатор настановляв: стояти до останньої краплі крові. «Якщо хто виявить малодушність, хай покине межі міста», - категорично заявляв козацький нащадок. Серед оборонців краю таких не виявилося. Вистояли. Навіть французький адмірал Февріє де Пуан згодом зауважував, що не чекав зустріти в такому нікчемному поселенні сильного супротивника. І хотів би потиснути адміралові руку…

Сімнадцять років прожила родина Завойка на далекому Сході. Василь Степанович і Юлія Георгіївна доживали віку й  поховані в Україні – в селі Велика Мечетня Кривоозерського району, що на Миколаївщині.

Їхню могилу знайшли [місцеві] школярі разом із учителькою Валентиною Мироновою. На старовинному «панському» цвинтарі натрапили на чорну мармурову плиту з написом: «Адмирал Василий Степанович Завойко. Скончался 16 февраля 1898 года, на 89-м году от рождения». Прах подружжя Завойків перепоховали поряд з будинком, де жила родина... І дім, і млин адмірала добре збереглися… Силами земляків із Великої Мечетні та вдячних жителів Камчатки в селі зведено пам’ятник героєві роботи київського скульптора Володимира Лучака».

В одному з інших нарисів про Василя Завойка ми знаходимо такі фінальні  слова: «Нет сопки Завойко на Камчатке. Но есть Камчатка Завойко ...»  Коротко, але як влучно! Цим і ми завершимо нашу розповідь про ще одного з славних синів України.

За матеріалами альманаху «Україна на Камчатці»

Додатково:  Оборона Петропавловска 1854 року. Ескадрі англо-французської коаліції , що налічувала  три фрегати, один корвет, один бриг і один пароплав з 2,6 тис. морськими піхотинцями та 218 знарядь, на Камчатці протистояли 920 моряків, солдатів і козаків з 40 малокаліберними гарматами старого зразка. Завойко практично не мав військ, тому «з волонтерів та мисливців» зібрав дружини, всього близько 100 чоловік, і розташував їх між щойно побудованими гарматними батареями. У бухті перебували вітрильний фрегат «Аврора» і транспорт «Двіна» ( 67 гармат на двох кораблях проти 218-ти).  Морякам було наказано «обороняться до последней крайности, а если устоять не возможно, сжечь суда», переправивши екіпажі на берег для захисту міста і порту.

Наступ почався з артилерійської канонади англо-французького флоту,  під прикриттям якої приступив до висадки на берег десант  морської піхоти. Союзники були спочатку зупинені зосередженим артилерійським і рушничним вогнем, а потім відкинуті в жорстокому штиковому бою. Втративши 450 морських піхотинців убитими і ще більшу кількість пораненими, армада ретирувалася.

«Борт тільки одного російського фрегата і декількох батарей, - нарікав оглядач англійського журналу в 1855 р., - виявився непереможним перед з'єднаною морської силою Англії і Франції, і дві найбільші держави земної кулі були подолані і розбиті невеликим російським поселенням ...»

Бойові дії на Тихому океані тривали і далі . Розлючений невдачею, британський контр-адмірал Прайс жадав реваншу і наполегливо шукав зустрічі з російським флотом.

Між тим, контр-адмірал Завойко з ескадрою у складі фрегата «Аврора», корвета «Олівуца», транспортів «Байкал», «Двіна», «Іртиш» і «Бот №1», з зануреним на транспорти майном гарнізону і жителями Петропавлівського порту, непомітно для ворога вийшов в море для проходження до гирла Амуру.

8 травня 1855 р російські кораблі несподівано зустріли в затоці Де-Кастрі англо-французький загін в складі трьох військових кораблів і вступили з ним в «вогневе зіткнення». Загін противника зупинився біля входу в бухту, очікуючи підкріплення. В ніч з 9 на 10 травня ескадра Завойка під прикриттям туману непомітно пройшла повз сторожів ворога Татарським протокою і піднялася в гирло річки Амур. Пошуки зниклої російської ескадри вранці наступного дня не привели до яких-небудь результатів.

На французьких і англійських картах і лоціях Сахалін визначався як півострів, а протока між Сахаліном і континентом була позначена  як затока, що має тільки один вихід. Отже, російська ескадра «ховалася в глибині затоки» і її необхідно було «замкнути», вирішив  контр-адмірал Прайс . Він віддав наказ чекати, коли холод і голод змусить російську ескадру висунутися «з затоки», де її і чекала Об'єднана англо-французька ескадра. Однак російська ескадра так і не з'явилася. Вона зникла, бо благополучно піднялася вгору за течією Амура і стала на якорі на лівому березі річки. Напад англо-французької ескадри на Петропавловськ був відбитий, кораблі врятовані.

Англійська і французька преса після цього розгорнули кампанію цькування командувача Союзної англо-французької ескадри, звинувативши його в боягузтві і некомпетентності. Не витримавши ганьби, контр-адмірал Королівського Британського військового флоту Прайс застрелився, прийнявши всю провину за військові невдачі на себе.

Пізніше Василь Завойко, на той час вже член-кореспондент Російського Географічного товариства, опише ці події у статті «Нападение на Камчатку англо-французской эскадры в августе 1854 г.»

-  У 1908 у Владивостоці  був відкритий пам'ятник адміралу Василю Степановичу Завойку, як  одному з ініціаторів перенесення військового порту в місто Владивосток в 1860 р.  У 1927 році радянська влада демонтувала пам'ятник В. Завойку, і  у 1945 році на порожній гранітний постамент була встановлена ​​статуя Сергія  Лазо - начальника Військово-революційного штабу з підготовки повстання в Примор'ї у  1920 р.,  в результаті якого  було страчено понад 30 тисяч мирних жителів. Новий пам’ятник  Василию Завойку у Владивостоці був встановлений лише у 2014 році.

На світлинах:

1. Адмірал Василь Степанович Завойко

2. Василь Завойко з дружиною і дітьми

3. Оборона Петропавловска 1854року.

4. Зустріч з нащадком адмірала - Юрієм Завойком (в центрі)  у Клубі української культури. Петропавловск-Камчатський, 2006 р.

5. Юрій Завойко з головою Клубу української культури Едітою Позняковою

6. Такою знайшла могилу Василя Завойка у с. Велика Мечетня місцева вчителька Валентина Миронова

7. А так виглядає могила адмірала на Україні сьогодні

8. Сучасний пам’ятник адміралу Завойку у Владивостоці, встановлений у 2014 р.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка