lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Україна у нас одна (укр.)
Друк
Розділ: Батьківщина (Петропавловск-Камчатський)
Безсумнівно, цікаво дізнатися про те, чому члену Національної Спілки письменників України і Національної Спілки журналістів України Данилові Кулиняку, а не комусь іншому присвячений літературно-музичний вечір 31 травня в Клубі української культури при Камчатській обласній бібліотеці ім. Крашеніннікова.

Освячені кров’ю загиблих батьків,

Зростають нові покоління.

На крилах іскристих шабель козаків

В майбутнє летить Україна.

Данило КУЛИНЯК

 

Учасника вечора Кулиняка

Безсумнівно, цікаво дізнатися про те, чому члену Національної Спілки письменників України і Національної Спілки журналістів України Данилові Кулиняку, а не комусь  іншому присвячений літературно-музичний вечір 31 травня в Клубі української культури при Камчатській обласній бібліотеці ім. Крашеніннікова. При роботі з книжкою Святослава Поліщука “Я юності не знав”, ми вийшли на вірші Василя Колодія і Данила Кулиняка. Долі цих людей схожі в тім найбільше, що вони пропагували українську національну ідею, за яку кожен постраждав по-своєму. Як вела їх Доля, така була і самопожертва, так і торували дорогу Незалежній Україні. Словами Василя Колодія: “Того лише не пектиме каяття, хто у змаганні за красу життя з чолом відкритим йде супроти  бурі”.

Ніла Василівна Висоцька, поетеса з Ірпеня, яка забезпечує нас “Вітром з України”, тобто новими віршами, які пише сама, висилає альманахи “Приірпіння”, “Первоцвіт”, звідки ми можемо знайомитися з сучасною поезією, де і вболівання за майбутнє України, і змалювання стану душі й думок сучасника, осмислення сьогодення і т. п. Сама Ніла Висоцька прожила на Камчатці більше 10 років.

Проте зараз повернемося до Данила Кулиняка, з яким нас поєднала доля через книжку С.Поліщука, яку Н. Висоцька подарувала Д.Кулиняку, як пам’ятку, де був використаний саме його вірш “Я юності не знав...”.

Далі ми отримали від Данила Кулиняка аж дві книжки “Од Калниша вісті...” з підписом: “Вельмишановній українській громаді - Козацьким нащадкам на Камчатці,  камчатським українцям з найкращими побажаннями, щиро - автор Кулиняк 13.03.2004 року». Ніла ж дописала, що Данило Кулиняк дуже хворий, бо під час ядерного вибуху він був на Чорнобильській АЕС з групою рибінспекторів.

Нас зацікавила не тільки творчість цього поета, але й доля. І, напевно, йому буде приємно дізнатися, що ми провели літературно-музичний вечір, присвячений його творчості і вшануванню його нелегкої долі.

Напрочуд дивна річ життя. Коли ми на презентації книжки Святослава Поліщука назвали ім’я Данила Кулиняка, то Сергій Котов, камчатський поет, раптом питає: “Хто він, звідки, з якого року?”

І, як виявилось, він з ним навчався в Херсонському мореплавному училищі... Ось, як пише Сергій Котов (уривок):

 

Я был в Херсоне, был курсантик - желторотик,

Не ведал ничего, а занимался изученьем цапф…

И, вдруг, собранья в каждой группе,  роте:

Враг появился, что цитирует "Майн КАМПФ"!?

 

Прозападный "агент" - Данило Кулыняк,

Сокрывший своё тайное обличье,

Нет, не заблудшая овца, а явный враг,

Так дороживший украинскими обычьями.

 

Свободу любит? Привязать его к столбу!

И оклеймить позором и презреньем;

На растерзание отдать его в толпу:

Открыть курсантам - патриотам зренье…

 

Вот так нам всем в училище тогда

Преподнесли урок патриотического бдения!

Не мудрено - в шестидесятые года

Нам не прощали никакого иномнения…

 

Народився Данило Іванович Кулиняк 2 квітня 1948 року в бойківському селі Старий Кропивник на той час Дрогобицької (нині Львівської) області в українських Карпатах, в родині священнослужителя греко-католицької церкви.

 

Владно кличуть мене таємничі і рідні Карпати,

Де дрімучі ліси, неприступні, вершини старі,

Де, як тури, ревуть непокірні стрімкі перекати,

А на гривах потоків кермують плоти плотарі…

 

Там дитинство моє залишилось, жорстке, як Говерла,

А принадне таке, як димок із далеких долин…
Гордочолі КАРПАТИ! Ви в серці моєму не вмерли,

Я ВАШ СИН…

 

Данило Кулиняк зростав у багатодітній родині, дуже бідували, оскільки переселяли кілька разів, як перекотиполе за церковну діяльність батька. В 1963 році закінчив  Сокальську школу-інтернат і вступив до Херсонського мореплавного училища - мріяв стати капітаном далекого плавання. Та 16 грудня 1964 року заарештували співробітники УКДБ по Херсонській області за створення молодіжної організації “Вісники свободи України”. Організація така справді була, але, ще не встигла зробити нічого конкретного, та відтоді визначений КДБ, як “бандерівець”  все своє життя перебував під постійним наглядом цих органів. На громадському суді дехто вимагав розстрілу, його виключили з комсомолу і з мореплавного училища.

 

Я ЮНОСТІ НЕ ЗНАВ…

Ми з нею розминулись

В похмурих коридорах КДБ

Вона мені прощально усміхнулась:

Мене арештували, як тебе»...

 

Святослав Поліщук написав музику на слова цього вірша, присвятив її Данилові Кулиняку і вперше її виконав.

В 1966 році Данило Кулиняк вступив до літературного інституту імені Горького Спілки письменників СРСР в Москві, який і закінчив в 1972 році.

П’ять років у місті Ромен працював на посаді науковця в місцевому краєзнавчому музеї (на Сумщині) і постійно пропагував українську національну ідею. Разом з однодумцями виготовляли та поширювали «самвидав» та іншу заборонену літературу:

 

Майбутнє є збирання урожаю, що пращури посіяли давно.

А ми його вирощувати маєм - сьогодні наливається зерно.

Батьків, дідів онуки не забули – глибоке небо завжди голубе.

Але хоч раз зневаживши минуле, ти назавжди зневажиш і себе...

 

В березні 1973 року Д. Кулиняк виступив на захист Івана Дзюби, після чого був (незаконно) відправлений в армію, аж в Забайкалля. Повернувся в 1976 році. Оскільки не було житла Данило Кулиняк з дружиною Наталею Околітенко купили хатину в с. Лютіж на березі Київського моря і став працювати державним інспектором рибоохорони Київської держрибінспекції. Боровся з бракон’єрами, рятував водойми та їх мешканців – це були не прості роки.

 

Упаду маленькою пилинкою, Україно, в твій Чумацький Шлях.

Проросту несмілою билинкою, Україно, на твоїх полях.

 

А далі чорнобильська трагедія, тяжка хвороба…Але плани, мрії, надії на написання нових творів нехай не залишають Данила Кулиняка. І ми бажаємо йому здоров’я  і здійснення найзаповітніших  мрій! Дякуємо за подаровані нам вірші та поеми, які вчать, як гідно жити. Словами поета Данила Кулиняка:

 

Треба світло нести серед мороку ночі  і не думать про слави лавровий вінець.

Бо коли десь в путі в битві склепляться очі, це ж не значить, що битві кінець.

Треба завжди шукать, треба вірити в себе, власну долю тримати у власних руках.

Треба вміти вмирать так, як зірка на небі, що і смертю освітлює шлях.”

 

На початку вечора нас приємно здивували учні російської школи під керівництвом члена клубу Гульнари Шкотіной, які показали уривок з Гоголя “Вечори на хуторі близь Деканьки”. Дітки, вбрані в українські костюми, співали українську пісню, хоча серед них не було українців. Вони уважно слухали українську мову та українську пісню.

На протязі всього вечора звучала класична музика в виконанні заслуженого артиста Росії Валерія Кравченка (піаніно) та заслуженого працівника культури Росії Лева Зіневича (скрипка).. Прекрасно звучали вірші в виконанні Заслуженого працівника культури Росії Галини Скрябіної, як Данила Кулиняка, так і Лариси Юхименко та Ніли Висоцької. Зустріч вийшла з рамок сценарію Далі співали пісні на свої вірші барди: Сергій Паламар, Анатолій Федорів та Вадим Шкотін. Читали свої вірші і камчатські поети Генадій Барков та Валентина Могилевська. Зустріч не закінчувалась – це були дивні відчуття!

Хочу передати лиш одне враження про вечір відомого камчатського поета Генадія Баркова:

- Я впервые побывал на подобном украинском вечере и, как бывает, «век живи – век учись». Я к стыду своему должен сознаться, а я уже на пятом десятке, впервые понял, что Украина и украинский язык обладает по-настоящему самостоятельным значением перед Господом Богом. И совершенно справедливо и исторически верно, я не говорю тут о политике, что украинское государство сейчас оформилось, как государство и что основой этому послужило волеизъявление его народа. А что касается фигур украинских поэтов: Данила Кулыняка, Нилы Высоцкой, Ларисы Юхименко, стихи которых звучали на вечере – удивительное чувство! Но хочу сказать, что не важно, как зовут поэта, важно то, какие струны они затрагивают в наших душах. И когда люди собираются по поводу поэтов, по поводу поэзии, эти струны начинают звучать согласно. И вот суть собственно поэзии состоит вот в этой обнаруженной внезапно, как правило, мелодии. Общей мелодии…

 

Едіта ПОЗНЯКОВА

 

P.V.A Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.