lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Лев Толстой і Україна
Друк
Розділ: Бібліотека української літератури
Пам’ятник артилерійському офіцеру Льву Толстому на 4-му бастіоні Севастополя
Пам’ятник артилерійському офіцеру Льву Толстому на 4-му бастіоні Севастополя

У московській Бібліотеці української літератури вшанували пам'ять великого російського письменника

Тут відбулися літературні читання, присвячені 100-річчю від дня смерті Льва Миколайовича Толстого. У підготовленому бібліотекою повідомленні-дайджесті відзначалося, що Лев Миколайович із особливою симпатією ставився до українського народу. Він не раз бував в Україні,   1879 р. відвідав Києво-Печерську лавру, Софійський і Михайлівський собори, духовну академію, ознайомився з археологічним музеєм. Ті київські враження знайшли відображені в його праці "Дослідження догматичного богослов'я". В 1884 p. Толстой відвідав стародавній Чернігів, гостював у художника Миколи Ге на хуторі Іванівському (тепер с. Шевченко). У листах до Олександра ІІІ та Миколи ІІ й публіцистичних творах з обуренням писав про жорстокі репресії проти учасників селянських заворушень у Харківській і Полтавській губерніях. Толстой знав поезію Тараса Шевченка, особливо високо цінував його "Наймичку". Близьким  йому було вчення українського філософа Григорія Сковороди, якого він називав мудрецем. Письменник листувався з Марком Вовчком, Дмитром Яворницьким, зустрічався з Марією Заньковецькою, Марком Кропивницьким. Образи українців змальовані ним в оповіданнях "Рубання лісу", "Севастополь у серпні 1855р." В основу одного з його народних оповідань "Старий у церкві» покладено українську легенду "Святий і чорт"  ". На зустрічі з групою українських студентів  автор «Війни і миру» говорив: "Щасливі ви, що народилися серед народу з такою багатою душею, народу, що вміє почувати свої радості й так чудово виливати свої думи, свої мрії, свої почуття заповітні. Хто має таку пісню, тому нема чого боятися за своє майбутнє. Його час не за горами. Вірте чи ні, жодного  народу простих пісень я не люблю так, як вашого. Під їхню музику я відпочиваю. Стільки в них краси й грації, стільки здорового й молодого почуття й сили!".

Цікавий спомин про свою зустріч із Львом Толстим залишив український історик Дмитро Яворницький. "Широкоплечий, бородатий, з ясними сірими очами, у сукняній серм`язі, в сірій шапці й просторих валянках на ногах під колір шапки й серм`яги.

- Я маю честь бачити Льва Миколайовича Толстого?

- Він і є. А Ви хто такий?

- Ми з Вами маємо спільного друга - художника Іллю Юхимовича Рєпіна...

- То Ви будете професором Яворницьким, з якого Рєпін малював писаря на картині "Запорожці пишуть лист турецькому султанові"?

- Так, я і є той писар.

- Ніколи не бачив Вас, а здогадався.

- Лев Миколайович, дозвольте потурбувати  Вас запитанням в одній  дуже болючій для нас, українців, справі.

- Будь ласка.

- Чому Ви, росіяни, не сприяєте тому, щоб наші діти вчилися в школах нашою мовою? Ви, великий художник російського слова, зрозумієте наше горе: діти, пробувши кілька років у школі, виходять із неї з такою поганою, покаліченою мовою, що вона -  й не українська, і не російська, а якась мішанина.

- А хто забороняє вчити ваших дітей українською мовою ? Забороняє вам не російський народ, а російський уряд на чолі з Побєдоносцевим ...

Що стосується мене, то я дуже люблю вашу народну українську мову, дзвінку, барвисту і таку колоритну. У вашій мові стільки ніжних, сердечних і поетичних слів: ясочка, зірочка, квітонька, серденько.

Після цих ніжних слів Лев Миколайович почав читати з пам'яті поему Шевченка "Наймичка". Читав добре, з гарною вимовою й з вірними наголосами, немов її читав українець…".

У ході проведених бібліотекою читань відзначалася  значна роль Л.М. Толстого в історії українсько-російських культурних зв'язків. Як про великого майстра слова писали  про нього Леся Українка, В. Стефаник, О. Кобилянська. І. Франко був одним з активних популяризаторів і дослідників творчості Толстого, сприяв  виданню його творів у Західній Україні, де в XІХ столітті й з'явилися перші їхні переклади українською. В XX столітті всі його значні твори переклали В. Щурат, Г. Хоткевич, О. Кундзич, О. Хуторян, Є. Дробязко та ін., а в 1960 р. у Києві побачило світ зібрання творів Толстого українською мовою в дванадцяти томах.

Інтерес Івана Франка до Толстого був постійним і різнобічним. Відомо, що замолоду він мріяв про знайомство з російським світочем духу, до якого вже тоді було паломництво. У записній книжці Франка за 1886-1888 р. позначена адреса: "Гр. Софії  Андріївні Толстой, Москва, Долгохамовнический пров., 15".

Саме Іван Франко поклав початок  вивченню творчості Толстого в Україні. В 1890-і рр. він пише статті "Толстой про голод у Росії", "Толстой і земство", "Лев Толстой". Цікаві міркування  про Толстого зустрічаємо й у багатьох інших його статтях. В них відзначаються  особливості творчого методу яснополянського генія. Аналізуючи "Дитинство", "Отроцтво", "Юність", Франко підкреслює "величезну  кількість обсервації", глибину психологічного аналізу, уміння  автора способом "психологічної  рефлексії" створювати вражаючі правдою картини дійсності та викривати "суспільне тло".

У статті "Лев Толстой", цитуючи висловлення російського письменника про правду як героя його твору, якого письменник намагався показати у всій його красі і який "завжди був, є й залишиться прекрасним", Іван Франко підкреслює: Ці слова в одному з "Севастопольських оповідань" найкраще  характеризують літературний метод Толстого в часи найвищого розквіту його таланту. Пошуки правди, простоти у всьому — в людях, у вчинках і в слові, неприйняття всіляких викрутасів, неприродних ефектів і різких контрастів, спокій і гармонія, сувора предметність зображення, сповнена в той же час теплого співчуття, гарячої любові до  зображуваних об'єктів, — ось характерні прикмети його тодішньої творчості.  Правду подає він у вигляді чудесної, вічно прекрасної й вічно молодої богині. Її світлі риси знаходить письменник під лахміттям старця, під селянською свиткою, під мундиром офіцера; її вид не затьмарюють ні випару корчми, ні пороховий дим, ні пил  зруйнованих фортець… Усюди б'є гарячий, життєдайний струмінь великої думки й великий всеохопної любові поета...

Українська проза 70-80-х рр., кінця  19 століття, так само як і в столітті ХХ -м, зрозуміло,  не пройшла повз творчий досвід Л. Толстого. "Навіть серед великих своїх сучасників Лев Толстой виділявся могутньою силою впливу на духовне життя людства, - зазначав Олесь Гончар. - Воістину безмежною  була влада слова художника, його жагуча думка гуманіста.  Незаперечним був художній і моральний авторитет письменника. Вплив його творчості та самої його особистості долав перешкоди, поширювалося, не знаючи  меж, зачаровуючи розум і серця людей всіх націй і рас".

Майстерність психологічного аналізу, епічні картини народного життя, правдошукацтво - всі ці риси творчості Льва Толстого імпонували творчій індивідуальності Івана Франко, що чітко  бачимо в його  повістях і розповідях.

Цікаві спостереження у зв'язку із  впливом творчості Л. Толстого на Панаса Мирного, зокрема , на його роман "Повія" висловив академік Олександр Білецький: "Дуже можливо, що третя й четверта частини роману Панаса Мирного писалися під певним впливом роману "Воскресіння" Л.М. Толстого...", - вважав літературознавець.

Українські  дослідники не раз висловлювали думку, що образ Катерини Маслової якоюсь мірою  сприяв психологічній характеристиці Христі в останній частині роману Мирного.

Зокрема , радянський літературознавець Микола Сиваченко відзначає, що толстовський внутрішній монолог був творчо засвоєний Панасом  Мирним (від оповідання "Лихий поплутав" до роману "Повія"), і  тому одне з найцікавіших питань у дослідженні теми "Лев Толстой і Панас Мирний" - це порівняльний аналіз поетики внутрішнього монологу в цих письменників.

Цікава сторінка російсько-українських літературних взаємозв'язків, засвоєння уроків  Толстого - художника й мислителя - простежується у творчості  Ольги Кобилянської . Їй належить чудова стаття "Про Толстого" (1930). Російський письменник відчутно вплинув  на формування світогляду Кобилянської. Зокрема , не без його участі вона порвала з  ніцшеанством, що певний час захоплювало її.

Міркуючи про владу Толстого й Ніцше над умами людей, герої новели Ольги Кобилянської "Він і вона" доходять  висновку про неминуче їхнє зіткнення й прийдешню перемогу "північного святого" (тобто  Льва Толстого).

Повість "Земля" О. Кобилянської  також багато в чому кореспондується з позицією Льва Толстого на проблему власності на землю (у цьому зв'язку в ході читань було озвучено листа  російського класика до прем`єр-міністра Петра Столипіна (1907 р.), у якому міститься  актуальне, мабуть, і донині застереження щодо протиприродності  передачі землі в приватну власність. Звертаючись до  реформатора, Толстой писав: "Несправедливість полягає в тому, що як не може існувати п р а в а однієї людини володіти іншим (рабство), так не може існувати  п р а в а однієї якої  б  то не було людини, багатої  або бідної, царя або селянина, володіти землею, як власністю.

Буде визнано  це чи ні тепер,  буде чи не буде це встановлено в близькому майбутньому, усяка людина знає, почуває, що земля не повинна, не може бути власністю окремих людей, так само, як колись було рабство,  й незважаючи на всю стародавність його запровадження, на закони, що вигороджували рабство, усі знали, що цього не повинне бути..."

Серед шанувальників творчості Толстого - Леся Українка й Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, який брав активну участь у святкуванні ювілею Толстого (1908). Від імені чернігівської громади "Просвіти" він писав, звертаючись до  Українського наукового товариства імені Т. Шевченка: "Не може бути сумнівів, що у святкуванні ювілею Толстого візьмуть участь всі культурні народи; безсумнівно, що й українці не можуть стояти осторонь  від великого культурного свята, яким  буде віддана данина поваги письменникові, що здобув собі всесвітню славу..."

Цікаве ставлення Л.М. Толстого до такого самобутнього мистецького явища як український театр.

Відомо, що національна своєрідність українського театру відігравала роль каталізатора взаємозв'язків української й російської драми наприкінці 19-го століття. Самобутня українська театральна естетика зненацька виявилася в цей період близькою новаторам російського театру, сприймалася ними зі справжнім замилуванням, навіть із деякою ідеалізацією. Найбільше яскраво це виявилося  в тому, що мистецтво українських акторів - "корифеїв" ставало співзвучним естетичним ідеям тих театральних діячів Росії, які далеко не завжди знаходили згоду в своїх уявленнях про подальші шляхи розвитку театру й драми. Так, толстовська естетика багато в чому заперечує саму ідею театральної умовності як одного із засобів комунікації. Негативно в цілому ставився Толстой і до практики Художнього театру (хоча як драматург і перебував у тісних, суперечливих зв'язках з ним). А от мистецтво українців Льву Толстому подобалося.

Марія Заньковецька згадувала, як він, дізнавшись про запрошення її до трупи Художнього театру, не радив їй  приставати на таку  пропозицію. "Там грають речі, учені собаки, цвіркуни, коти, - говорив він, - а це в мистецтві неважливо. Важливо те, чого немає в художественників і чим так щедро обдарована Марія Костянтинівна, - безпосередність почуття й здатність передати  їх іншим людям". Таким чином, для Толстого Заньковецька була немов би живим втіленням його сформульованої ще в 1876 р. ідеї, що саме "на цій властивості людей заражатися почуттями інших людей і побудована діяльність мистецтва". В українському театрі його захоплювала насамперед  первинна театральність, простота драматичного сюжету, часом близького до сюжету фольклорної притчі або толстовського "народного оповідання".

Панас Саксаганський передає епізод своєї та Івана Карпенко-Карого бесіди з Толстим у 1901 р.: "Лев Миколайович, розпитуючи про наші справи, між іншим, запитав,   чи не має п'єса "Хазяїн" чогось спільного з його "Хазяїном і працівником"..." Очікування досить характерне, хоча, звичайно, близькість назви комедії Карпенка-Карого до  назви толстовської притчі зовсім випадкова. І в той же час  комедія  "Хазяїн" як "зла сатира на людську любов до корисливості, без якої-небудь іншої мети", як критика самої  "філософії" корисливості дійсно близька за пафосом своїм  багатьом  "народним оповіданням" (напр., "  Чи багато людині землі потрібно" та ін.)

Серед праць українських вчених, присвячених темі "Лев Толстой і українська література" слід відзначити  дослідження Ніни Крутікової, академіка Михайла Возняка, "Іван Франко - популяризатор передової російської літератури" (Изд. АН УРСР, Київ, 1953); Д. Іофанова, "Іван Франко про Л. Толстого" ("Вісник АН УРСР", 1953, N9); В. Войтушенка, "І. Франко і Л. Толстой" ("Наукові записки Київського педінституту імені Горького", т. XXІІ, 1956); А. Недзвідський ("Толстой і Україна"). Тривають   дослідження на цьому напрямку й сучасних, зокрема, й молодих учених України.

***

Приємно відзначити, що інтерес до  цієї теми виявили й російські письменники, що брали участь у читаннях. Так, письменник і науковець, кандидат історичних наук Микола Мих, що приїхав на читання з Тули, презентував свою книгу "Найбільше  я люблю істину.... Життя Л.М. Толстого, розказане ним самим і С.О. Толстою ". Микола Олександрович розповів також  про те, як відзначалося сторіччя від дня смерті письменника на  його батьківщині, в Ясній Поляні. Свою книгу, а також збірник  творів тульських письменників "Іван-озеро", присвячений пам'яті Л.М. Толстого й альбом "Яснополянські зустрічі"  тульський гість передав у дарунок нашій бібліотеці.

Поет і перекладач із підмосковного Подольська Олександр Павлов повідомив про свої літературознавчі пошуки, про колекцію  письменницьких раритетів, переданих йому, зокрема , і уродженцем українського міста Миколаєва відомим поетом Марком Лисянським, творцем  гімну Москви  - "Дорога моя столиця". Серед цих раритетів - і помережаний каліграфічно бісерним почерком рукопис на чотирьох аркушах цигаркового паперу. Угорі - паризька адреса, кучерявий розчерк "М. Каллаш". Наприкінці  підпис розбірливіше: "М. Курдюмов". Це – цінне  мемуарне свідчення про похорон Л.М. Толстого, придбане М. Лисянським під час його французького турне разом із  виданнями російського «Серебряного века» з титульними штемпелями  бібліотеки імені Герцена в Ніцці. Ось ці кінематографічно наочні свідчення очевидця про прощання з  письменником.

"Два мужики у валянках і кожушках, з урочисто-нерухомими обличчями, безмовні, як статуї, тримали в руках тонкі дерев'яні тичини, до яких була прикріплена своїми кінцями довге розтягнуте вузьке сільське полотно. Точно пам'ятаю напис на ньому великими  чіткими буквами від руки:

"ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ, ПАМ'ЯТЬ ПРО ТВОЄ ДОБРО НЕ ВМРЕ СЕРЕД НАС, СЕЛЯН ЯСНОЇ ПОЛЯНИ".

...Зарипіли, підскакуючи по мерзлому грудді, вози з вінками, бруднячи дьогтем і обминаючи колесами звисаючі стрічки; колихнулася й високо попливла біля труни мужицьке полотнина із чітким своїм написом.

Завдяки тому, що не було ні церковного співу, ні молитов у момент виносу труни з поїзда, якось особливо суворо виступали, при загальному мовчанні, всі звуки - і стукіт і скрип возів, і брязкіт металевих вінків, і тупіт кроків  по мерзлій землі.

Довгою низкою розтяглася процесія.

Ішли довго, повільно. Навколо голі поля; ледь похилі; лісів не видно. День сірий, і все сіре та буре – й ниви, і луки, й  дорога, й укриті інеєм зелені пасмуги озимини, що покаламутніли від заморозку.

Труну Толстого в похмурий і безсніжний листопадовий день, понад смутними російськими осінніми полями, несуть на руках мужики.

Ніякої "юрби" - сільські поміщицькі похорони, без катафалка й карет: вози, в яких гній возять; жовті дублені кожушки, валянки; товсті картаті й сірі жіночі шалі, товсто обмотані кінцями навколо шиї. Якби  не ці вінки, не цей натовп приїжджих, у якому то тут, то там синіють студентські кашкети, можна було б сказати, що не Росія ховає Толстого, а село Ясна Поляна - "свого пана", Льва Миколайовича.

...От і  "Старий Заказ" - досить великий пагорб у лісі над неглибоким глиняним урвищем. Тут колись була закопана "зелена паличка"; тут покладуть і Толстого в глинисту цю землю біля самого урвища.

Могила велика; з боків її стирчать корінці дерев із прилиплими до них грудочками землі; навкруги вільха, осичняки, кущі...

Залишилося незгладиме одне: у відкритій, низько поставленій труні, зодягнений у сіру фланелеву блузу, підперезану ременем, у високих чоботях, лежав Толстой. Руки спокійно складені й спокійне обличчя з великим восковим чолом у рамцях широкої сивої бороди. Здавався він не мертвим, а скоріше сплячим у якомусь незвичайно глибокому й вузькому ліжку. Худий, маленького зросту..."

Великий інтерес учасників читань викликали й мемуарні нотатки, що також зберігаються в колекції Олександра Павлова, автором яких є Олександр Васильовича Цингер - представник відомої російської наукової династії Цингерів, що близько знав  великого письменника.

Прозвучали під час читань і вірші українських поетів, присвячені  Льву Толстому, які наш гість Микола Олександрович Мих (не тільки письменник-толстознавець, а ще й один з очільників української громади в Тульській області) взяв із собою до Тули для наступної передачі Музею "Ясна Поляна". До речі, родове село Льва Толстого також було представлено на нашому вечорі  його уродженцем, нині москвичем Володимиром Сулонським, який з любов'ю повідав учасникам читань про свою малу батьківщину.

А завершився вечір пам'яті в БУЛ переглядом напрочуд сучасного, хоча й створеного понад тридцять років тому,  художнього фільму за повістю Л.М. Толстого "Отець Сергій" за участю видатного актора й режисера ХХ століття Сергія Бондарчука - уродженця України, що також віддає в ці дні данину своєї любові та поваги російському генієві.

Ясна Поляна.

Білий світ.

Відсвіт сивин

В шумі беріз.

Що у собі ти сюди приніс

Не на екскурсію,

А на звіт?

Думу про людство, що з давніх пір

Не дочитало «Войну і мир»?

Думу про себе: чи стачить сил

Вистраждать чистий вогонь воскресінь?

Профіль у хмарі явивсь над парком

І відлинув…

Що скажеш світові,

дійшовши крапки

Його могили?

Віталій КРИКУНЕНКО,

заступник директора Бібліотеки української літератури, м. Москва

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. 

Своїми знахідками ділиться чудовий перекладач української поезії Олександр Павлов, праворуч - письменник та історик Микола Мих
Своїми знахідками ділиться чудовий перекладач української поезії Олександр Павлов, праворуч - письменник та історик Микола Мих
Книги тульських і московських дослідників
Книги тульських і московських дослідників
Володимир Сулонський з Ясної Поляни
Володимир Сулонський з Ясної Поляни

На світлинах: Пам’ятник артилерійському офіцеру Льву Толстому на 4-му бастіоні Севастополя. Своїми знахідками ділиться чудовий перекладач української поезії Олександр Павлов, праворуч - письменник та історик Микола Мих. Книги тульських і московських дослідників. Володимир Сулонський з Ясної Поляни.