Митрополит Московський і Богородський Адріан  на трибуні ІУ Всесвітнього форуму українцівЦя секція IV Всесвітнього форуму українців зібрала світських і духовних гостей з-за кордону, українських вчених і політиків.

IV Всесвітній форум українців розпочався із загальної моливи, що вимовили предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Патріарх Філарет, предстоятель Української автокефальної  православної церкви митрополит Мефодій та єпископ – помічник Верховного архієпископа Української греко-католицької церкви Діонісій.

Президент Всесвітнього конгресу українців Аскольд Лозинський, виступаючи на Всесвітньому форумі українців різко засудив політичну діяльність УПЦ Московського патріархату: «В незалежній Україні ця структура втручається у виборчі політичні процеси, закликає до відновлення Союзу, відкрито ганьбить інші українські церкви. А українська влада залишає їй у спадщину найбільші наші скарби, такі як Києво-Печерська і Почаївська лаври, допомогла цій проросійській церкві у розбудові її структури і навіть відзначає її ієрархів державними нагородами... Я не виступаю проти РПЦ чи УПЦ МП, яка є українською тільки за назвою. Я виступаю проти політичної діяльності цього представника Москви на території України, діяльності, від якої страждають УПЦ Київського Патріархату, УАПЦ і УГКЦ. Так ієрархи УПЦ (МП) постійно закликають Президента України, народних депутатів та уряд нехтувати Київський патріархат. А завершуючи свій виступ президент ВКУ сказав: «Нехай буде так, щоби в Україні церква дійсно займалась спасінням душ і славила Бога на користь нашої держави».

Під час підготовки IV Форуму українців релігійним питанням було приділено неабияку увагу. Так в розділі «Релігія і Церква в Українському світі» робочих матеріалів Форуму дано стислу характеристику сучасних особливостей релігійного життя в країні: високий авторитет релігійних об’єднань, зростання мережі конфесій, омолодження та високого освітнього рівня віруючих, збільшення кількості релігійних організацій, які беруть участь у вирішенні суспільних проблем та ін. Укладено також солідний список невирішених і болючих проблем, пов’язаних із релігією. Це, насамперед, архіскладне завдання творення і утвердження Української православної помісної церкви (УППЦ), «вічна» проблема Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», який треба радикально змінювати чи міняти; все зростаюча політизація релігійно- церковного життя, яка набирає сили з кожними виборами та ін. Додамо до цього списку ще один важливий пункт — майже повна відсутність зв’язків між православ’ям в Україні і за кордоном (прикладом тут можуть слугувати протестантські церкви). Хоча попри всі наші церковні негаразди, недосконале законодавство і войовничу конфесійну заангажованість багатьох впливових державних діячів, всупереч навіть тому, що українські церкви фактично непідсудні (який би кримінал не трапився в церковному середовищі), міжнародні експерти і рейтинги загалом оцінюють релігійну ситуацію в Україні позитивно.

В межах IV Всесвітнього форуму українців працювала секція «Релігія і церква в українському світі», яка зібрала світських і духовних гостей з-за кордону, українських вчених і політиків. На секції обговорювалися такі глобальні питання, як роль релігійних громад у консолідації світового українства; перспективи утвердження УППЦ; видання і популяризація (вдома й за кордоном) праць українських духовних діячів та науковців світу та ін. Під час засідання секції відомі науковці Інституту філософії НАН України, зокрема, Михайло Бабій, Анатолій Колодний, Людмила Филипович та ін., висловили своє бачення ситуації, аналізували сучасний стан релігійності країни. Перелік найбільш важливих проблем зробив професор Колодний:

1. Високий рівень політизації церков, який шкодить як церквам, так і політиці.

2. Україна сьогодні не входить у світовий релігійний простір і не має змоги брати участь у міжконфесійних і міжрелігійних світових заходах, де обговорюються і вирішуються загально-важливі церковно-соціальні питання. І це при тому, що ми маємо на своїй території найбільшу православну громаду світу.

3. Ще одна проблема — філіал Російської православної церкви в Україні, яка за останні роки міцно укорінилася на нашій землі, що призвело до багатьох складних колізій — як церковних, так і світських.

4. Не тільки УПЦ (МП) не почуває себе приналежною до країни, на землі якої вона живе. Така позиція властива і деяким іншим церквам в Україні, які мають свої центри та інтереси десь інде у світі.

5. Складним і надзвичайно важливим є завданням збереження Києво-Печерської лаври для України. Тут йдеться не тільки про ті руйнації, до яких привело «хазяйнування» УПЦ МП в лаврі. Є й інша небезпека: у разі передання лаври у власність УПЦ МП вона може попасти до рук Московської патріархії на законній підставі — отримавши ставропігійний статус (пряме підпорядкування Московському патріарху). Те саме стосується і Почаївської лаври.

6. Ще одне суспільно важливе питання пов’язане з однодушним бажанням церков доступитися до шкільного навчального процесу заради викладання таких предметів як Християнська етика чи Теологія, що іноді йде супроти положень Конституції України.

7. Неабиякою проблемою є й такий фактор — в оточенні Президента України залишилися люди, які керували церковними справами за часів попереднього президента, були «людьми» Медведчука.

Професор Людмила Филипович звернула увагу присутніх на той факт, що сьогодні в релігійних питаннях не Україна має допомагати діаспорі, а навпаки — ми повинні скористатися унікальним досвідом діаспори, досвідом виживання української церкви, української церковності у ворожому або просто байдужому середовищі. Адже саме навколо церкви концентрується все громадянське життя діаспори, і саме завдяки церкві у діаспорних громадах була збережена українськість. Цей досвід повинен стати прикладом для України. Заслуговує поваги також праця, жертовність і патріотизм парафіяльних священиків діаспори. Це новий тип священицького служіння досі залишається майже чужим вітчизняному православ’ю. Заслуговує нашої уваги і той факт, що діаспорні християнські церкви мають позитивний досвід спілкування з іншими християнськими конфесіями, беруть участь у загально-релігійному житті країни перебування.

Дуже інформативними були виступи гостей України — делегатів Конгресу. Так, о. Степан Угрий, священик УГКЦ в Казахстані (родом із Дрогобича), розповів про досвід своєї роботи та про історію Греко-католицької церкви в Казахстані — церкви засуджених і засланих українських людей, репресованих парафіян і репресованих священиків. За найстрашніших умов ці українці підтримували вогник церковного життя, молилися в «каплицях»-землянках, де по черзі правили греко-католицькі і католицькі священики: звершували служби, проводили підпільну катехизацію, відпускали гріхи, вінчали. Багатьох людей саме це врятувало від фізичної та духовної загибелі.

Отець Євстратій Зоря (УПЦ КП) торкнувся утвердження Української помісної православної церкви, що є, на його думку, гострою суспільною проблемою. І до того — дуже складною, адже Росія задіяла всі можливі інструменти заради того, щоби не допустити реалізації ідеї УППЦ. Між тим як суспільство, так і влада України досі не прийшли до розуміння того, що без УППЦ не може бути дійсної незалежності України. У цьому й полягає головна наша трагедія. Бо, як сказав колись патріарх Мстислав: «Наперед ми самі себе маємо визнати автокефалами, а вже потім нас визнають також інші». Це добре розуміє й Константинопольська кафедра, яка постійно й уважно слідкує за станом нашої «готовності». Адже питання УППЦ виходить далеко за межі України — воно є проблемою світового православ’я. І зовсім не всі 14 Помісних православних церков знаходяться сьогодні на боці Константинопольського патріархату у цій справі.

Ярослав Соколик із Торонто сказав дуже важливу річ: «Церква — то наша ідентичність!». Сьогодні в Канаді мешкає десь 1300000 українців, серед яких немає поділу на християнські конфесії, віровизнання — ознакою приналежності до церкви є українськість. Пан Соколик доповів, що всі канадські віруючі чекають на визнання УПЦ Вселенським православ’ям і що після цього вони приєднаються до Української церкви. (У цьому дозволимо собі засумніватися. — К.Г.)

Митрополит Московський і Богородський Адріан (Старина - УПЦ КП) розповів про досвід роботи в Росії (Ногінськ під Москвою), де він має кілька українських парафій. Загалом, сьогодні в Москві проживає понад 1 млн. українців і при цьому там немає жодного храму або хоча б каплиці Української церкви. Принагідно владика нагадав, що гетьман Іван Мазепа колись на власні кошти побудував у Москві 8 церков. Всі вони зараз знаходяться у використанні РПЦ і їх абсолютно неможливо повернути українській громаді. Так само неможливо збудувати нову церкву для українців. Немає в Москві навіть подвір’я УПЦ Московського патріархату — «щоби, перебуваючи в Москві, було де помолитися митрополиту Володимиру (Сабодану)»; хоча там функціонують подвір’я чи не всіх автокефальних церков світу — але тільки не українські. (Це, серед іншого, ще раз свідчить, що Москва аж ніяк не вважає УПЦ дійсно самоуправною церквою, як це полюбляють повторювати її речники.) А щодо розколу українського православ’я, то владика Адріан звинувачує у ньому перш за все і виключно єпископів УПЦ МП — «запроданців-яничар», що зрадили свій народ і свою віру.

Про життя українців-християн в Москві розповів також співголова Об’єднання українці Росії Валерій Симоненко: про гоніння на українських православних в Ногінську та про фактично підпільне — попри те, що їх зареєстрували — церковне життя греко-католиків. Спочатку вони ходили на служби Божі до католицьких храмів, але влада натиснула на католиків і ті були вимушені відмовити українцям у духовній допомозі. Загалом кажучи, всі українці Москви повністю позбавлені можливостей духовно-церковного життя.

Український форум привернув неабияку увагу деяких промосковських і московських ЗМІ, зокрема, голови Православних братств України одесита пана Каурова. Він дозволив собі публічно назвати Всесвітній форум українців «збіговиськом самозванців», а виступ пана Лозинського — «безпардонним втручанням іноземця у внутрішні справи суверенної держави. Ми не дозволимо розкольникам, уніатам, бандерівцям і американо-українцям заткнути рот православним!» Кауров слізно закликає прем’єр-міністра Віктора Януковича оголосити «громадянина США Аскольда Лозинського небажаною особою в Україні — за публічну образу віруючих Московського Патріархату». В цьому Кауров не поодинокий. Може це випадковий збіг висловлювань, але керуючий справами УПЦ (МП) архієпископ Переяслав-Хмельницький Митрофан (Юрчук) майже слово в слово повторив слова одеського «Цицерона»: «Сьогодні на так званому конгресі в Києві, керують уніати, розкольники і бандеро-мазепинці (?), що повстали проти Святої Матері церкви». Чи не ці слова владика Митрофан збирався урочисто оголосити українцям світу з трибуни Форуму? Будемо вважати, що оголосив.

Пан Кауров та архієпископ Митрофан співають у великому промосковському хорі. Так на «Правая.ru» в матеріалі «Преодоление «украинства» пан Смолін пише, критикуючи політику Кремля: «... А що зроблено у нас, щоби повернути до єдності те, що було відірване від нас у помутнінні Перебудови? Де мережа радіостанцій, які віщають на «Украйну» і «Бєларус» вдень і вночі, розповідаючи їм про те, що Росія знову прагне збирати в єдине всю Русь? Де журнали, газети, книги, інтернет-портали, які б стали альтернативою тій облудній кампанії, яка називається «українізацією»? Раз у раз чуєш від наших політиків, що Росії не вистачає людських ресурсів; і це в той час, коли 50 мільйонів російських людей знаходяться на території Великої Росії в якихось там штучних «державних» утвореннях — в «Украйні», «Бєларусі», «Казахстані»... Якщо ми готові витрачати стільки сил і засобів для того, щоби зберегти Чечню й інші федеральні суб’єкти у складі РФ, то чому ми не звертаємо майже ніякої уваги на російські землі держав «Украйни» і «Бєларусі», «Казахстану»? Чи не правда — дуже виразно, панове?

Предстоятелі українських церков  на сцені палацу Україна

P.S. IV Форум українців несподівано висвітлив одну незначну, але вельми цікаву рису нашого церковного життя. Адже виявилося, що високе духовенство УПЦ МП та найактивніша частина цієї церкви — православні братства є дуже чутливими до ставлення до них влади України (влади держави, яку вони не хочуть визнавати). Бо коли представників УПЦ МП не запросили на урочистий прийом гостей, яких вони так безпардонно ображають, вони раптом пристрасно зажадали «ласки царской» — не змогли стримати свого незадоволення й образи.

На світлині: Митрополит Московський і Богородський Адріан  на трибуні ІV Всесвітнього форуму українців. Предстоятелі українських церков  на сцені палацу “Україна”.

Клара ГУДЗИК. 

http://www.day.ua/167769/

«День» №144, 30 серпня 2006

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка