Друк
Розділ: Українськ­і Церкви в Україні та в діаспорі

Богоявленский кафедральний собор міста Ногінську (Богородська)  Московської областіСвідчення парафіян Богоявленського собору Української православної церкви Київського патріархату у місті Ногінську (Богородську) Московської області

Я, Харамбура Леонід Семенович, секретар-референт Об'єднання українців Росії, знаходжуся в місті Ногінську, де рік назад, у ніч з 29 на 30 вересня 1997 року, виникла дуже неординарна ситуація. У цю ніч на території собору місцева влада влаштувала ганебну бойню, що супроводжувалася рукоприкладством і нескінченним потоком нецензурних слів. Усі священики, диакони, їхні дружини з грудними і малолітніми дітьми були викинуті на вулицю напівроздягненими. Місцева влада відправила парафіян у відділення міліції, як призвідників і винуватців цього розбою. Є свідки цієї ганебної "доблесті" наших правоохроронних органів. Зараз ми дамо їм слово.

ПОЧИНКОВА ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА.

Голова ревізійної комісії і начальник канцелярії духовної семінарії.

— Почалося з того, що в 12 годин дня прийшов судовий виконавець і сказав, що він опечатує собор. Ми, звичайно, цього не чекали, оскільки щойно, 15 вересня, пройшло засідання суду. У нас ще було право подавати у Верховний Суд Росії.

Нам опечатали собор і сказали, що нас поки більше чіпати не будуть. Є каплиця на території собору і богослужіння можуть вестися в ній. 10 чоловік з духовної семінарії і панотець залишилися в соборі. Їх закрили. Вони сказали: "Собор ми не кинемо, інакше ми його втратимо". Потім прийшли представники міліції і сказали, що ми нічого робити не будемо, собор буде опечатаний до 16 жовтня, а ви будете вести богослужіння в каплиці. Ми повірили, і владика наш Адріан повірив. Він звільнив цих священиків.

Богослужіння в нас почалося на вулиці о пів на четверту. Народу було дуже багато. А потім вони опечатали і каплицю. Коли ми прийшли на інший день, нам треба було в семінарію потрапити, тому що повинні були йти іспити. Нас туди не пустили. На територію собору нікого не пускали. Це ранком було, годині о восьмій, після богослужіння. А потім, о пів на одинадцяту (вечора), приїхала машина — більше ста чоловік омонівців. І от почалося бешкетування. Жінки, що бачили це, прибігли за мною. Я живу поруч із собором, прийшла в половині 11-го (вечора). І ось бачу: владику схопили, надягли наручники, побили його, потім повезли його в міліцію. Жінок, що кинулися його захищати — Бєлоцьку Любов Петрівну і скарбника — відіпхнули. Бєлоцьку вдарили головою об стіну будинку. Панотців, що кинулися захищати свого настоятеля, теж побили, скрутили, кинули на землю. Було, загалом, жахливо. Їх теж скрутили і відвезли в міліцію. Ми стояли і чекали, коли привезуть нашого настоятеля. Привезли його десь о 12-й годині.

І більше нас у цей собор не пустили. Нам не вдалося взяти ані документи, ані особисті речі, нічого. Біля місяця ми ходили, просили, щоб хоча б нам віддали заліковки нашим хлопцям. Нічого цього нам зробити не дали.

У нас була дуже велика ферма. Вони через два дні погнали худобу.

Забула сказати, у той день, коли вигнали на вулицю дружин священиків з маленькими дітьми в одних халатах, йшов дощ. Більше нам не дозволили ввійти туди. Усі наші зусилля ні до чого не призвели. Ми зверталися дуже багато й у суд, і в прокуратуру. І всі нам говорили: "Так, це незаконно, несправедливо, але нічим вам допомогти не можемо, нічого зробити не можемо, тому що все це йде зверху. Було розпорядження". Вони говорили: "Розпорядження зверху", не називаючи, але говорили, що дуже високо... Я вважаю, що — з Патріархії, від наших правителів...

Зі Світланою Олександрівною, моїм заступником, ми з'їздили в Патріархію. І після цього секретар Ганаба нам дозволив узяти деякі речі. Ми мізер узяли, деякі свої особисті речі, а документи не встигли взяти. Світлана Олександрівна пішла забирати бібліотеку, що ми самі збирали. Не дали. Знову ОМОНівці нас під руку вели як злочинців, з автоматами. По одному нас вели. Спочатку мене, а її залишили на вулиці. Змушуючи спочатку писати папірця, що ми повинні взяти, а потім, коли ми написали, він говорить: "Більше вам нічого не треба". Я встигла взяти свою лампу. А документи ніякі нам так і не дали.

На другий день ми прийшли до собору. Сподівалися, що нас пустять щось узяти. У нас дуже багато речей там залишилося. Ми ж буквально усе на свої гроші купували. У той день, як ревізійна комісія була, ми одержали свічі на сім (7) мільйонів. Вони не дали взяти жодну свічу. А коли ми хотіли забрати худобу, тому що вона дуже дорога, нам сказали: "Усе це залишається, щоб розплатитися з вашими боргами". Нібито ми повинні були за світло, за газ, за все. Ми не могли нічого повернути, тому що і суд, і прокуратура — усі вони були проти нас.

І зараз ці старі борги прийшли знову сюди нам. У нас вимкнули світло і газ. От у таких умовах ми живемо. Зараз холоди настануть, і буде темно. При свічах богослужіння будемо проводити.

Протягом  місяця ми ходили, просили, щоб нам хоча б повернули частину чогось. Усе наше майно залишилося Патріархії, а наш борг вони не погасили... Нам у Патріархії було сказано, що повернуть усе, що було куплене після 17 січня 1993 року... А коли ми приїхали ще раз, він сказав: "Я вам цього не говорив". Він відмовився від своїх слів. Нічого нам не дали. Це сказав секретар митрополита Ювеналія Ганаби, отець Олександр.

Дуже дісталося Любові Петрівні Бєлоцькій у перший раз, коли вона захищала владику Адріана, коли владику в міліцію забрали. І другий раз, коли вона хотіла пройти за владикою на територію собору. Ми боялися його одного відпускати. Навіть ревізійну комісію туди не пропустили. Її стукнули воротами, і вона упала на підлогу. Її били. Вона навіть довідку взяла в травмопункті, що в неї були побої. Але це теж не набуло дії. Ми писали в обласну і Генеральну прокуратуру. Нам скрізь відповідали, що усе було зроблено відповідно до закону. І ми не домоглися ніхто правди.

Сьогодні, через рік, ми залишилися зі своїм настоятелем отцем Адріаном. Туди ми не ходимо, і навіть не знаємо, що там відбувається. За чутками, вони там усе ламають, що було зроблено нами з такою працею, переробляють там... А тут бачите, у яких умовах ми живемо. Це приміщення колишньої казарми, нам його подарували. Крім Богоявленського собору в нас було 22 приходи. А тут владика хотів зробити семінарію. Ми без газу, без світла. У нас немає можливості зробити ремонт. Сюди ходять бідні бабусі. Свято-Троїцький храм залишився нам як філія собору.

Там ми робили велику роботу. Годували лежачих хворих. Потім до нас із усього міста ходили бомжі. Годували їх усіх. Навіть сюди стали їздити. А там усе припинено. У нас була гімназія. Діти харчувалися безкоштовно, учителі харчувалися безкоштовно. Усі працівники харчувалися. Завдяки підсобному господарству, завдяки владиці... Він надзвичайна людина. У нього така енергія. Він усе намагається робити, щоб допомогти священикам і бабусям, що до нас приїжджають. Там уся добродійність припинилася.

У колишній казармі, де ми зараз, спочатку було і світло, і газ, і тепло. Через місяць усе було вимкнено. Вони хотіли, щоб владика наш виїхав, щоб не було нашого приходу. Але народ продовжує сюди їздити. Багато хто приїжджає до нас навіть із Електросталі. І от, щоб розігнати наш прихід, вони вимкнули газ, світло й опалення... Це була вже зима. Потім, десь через два місяці, владика домігся включення опалення в деяких приміщеннях. А світла і газу дотепер немає.

ОЛЕКСАНДРА ОПАНАСІВНА, робітниця трапезної, долучилася до розмови.

— Я кухарем там працювала. Пішла за своїми речами — тарілки, казани, ложки мої особисті. Посуд не хотіли віддати. Потім батько Михайло сказав: "Нехай йде, подивиться". А що там дивитися, якщо замки там висять. "А ти ще виступаєш, — говорить батько Михайло, — зараз ОМОНівців викличу". Нічого вони мені не віддали. Дуже грубо зі мною поводилися... Мені дуже важко. Я цей собор відновлювала з першого дня разом із владикою.

_________, член ревізійної комісії і зам. бібліотекаря духовної семінарії.

- Я хотіла б додати небагато, що ми протягом  усього місяця жовтня знаходились у протистоянні, тобто  щодня  ходили до свого собору. Коли йшла реставрація цього собору, багато бабусь приносили свої ікони, скатертини, покривала. У нас же там був гуртожиток, духовна семінарія. Ми все це збирали самотужки . І матраци, і подушки. Населення приносило все це. І от так, незаконним шляхом, усе це від нас відійшло.

Мене ще вразили панотці з боку Московського Патріархату. Усі ми віруючі. Віруємо в єдиного Господа Бога. Будь-яку проблему можна було б вирішити мирним шляхом. Не таким насильницьким.

Коли ми стояли в протистоянні, представники Московського Патріархату самі зірвали наклеєні судовим виконавцем папірці, ввійшли в собор без представників влади, без нас, без судового виконавця. Приїхав з Патріархату митрополит, я не пам'ятаю як його прізвище... Секретар Ювеналія Ганаба прямо на нас трьох показав: Світлану Олександрівну, на мене і на Лідію Іванівну: "Цих трьох близько не підпускайте до цього митрополита"... Здається, митрополит Георгій приїжджав.

Вони самі все це розкрили, зірвали всі печатки без представника судового виконавця і ввійшли спокійно в собор. Ніякого акта складено не було.

Коли вона опечатувала собор, вона (судовий виконавець — прим. В.К.) ні акта не склала, ні речі не були переписані...

Ми звернулися в Ногінську прокуратуру. Старший прокурор — жінка, я вже не пам'ятаю прізвища — говорила: "Усе незаконно. Усе було порушено. Ми нічого зробити не можемо, тому що розпорядження було "зверху". От так вона нам сказала.

МОЄНКОВА ЗІНАЇДА СЕРГІЇВНА, парафіянка.

— Я теж стояла біля собору. ОМОН стояв з однієї сторони. Ми, парафіяни, стояли з іншої сторони. ОМОНівці розгойдали ворота. Ми упали. Чоловік п'ять на мені лежали — жінки, дві дівчинки. Ми встати не можемо, а отут їдуть машини... Нас як підняли. І от ми залишилися живі, а то чоловік п'ять би загинули... Мені 68 років.

У цю ніч ми чергували, біля 30 людей. Коли повернувся владика з міліції, він спав у машині... Вони хотіли зняти номера з його машини... Це було так жахливо. Ніч ми ночували під дощем.

Місцева влада ігнорує нас. Ми написали лист і зі Світланою Олександрівною носили його...

Цей будинок, у якому ми зараз, нам подарували в 1989 році, тому що він списаний був. Ми хотіли влаштувати тут семінарію. Але семінарію владика там відбудував. Гімназія недобудована залишилася, триповерхова. І семінарія в нас була окрема. А тут була філія для парафіян Глухова, бабусь, щоб далеко їм не їздити. Ми то не знали, що буде така ситуація. Особливо ми сюди коштів не вкладали. Було чистенько, завжди акуратненько. Тепер нам доводиться бути тут. Але зараз у нас немає матеріальної бази, щоб ми могли усе відбудувати і навіть зробити хоча б косметичний ремонт.

Адміністрація нас ігнорує. Говорять, що і звідси нас виженуть... Ми написали листа на ім'я Лаптєва, мера міста, то вуличне освітлення нам зробили...

ЛУКІНА РАЇСА ПАВЛІВНА.

— У Богоявленському соборі я працювала 8 років головним бухгалтером. У ніч з 29 на 30 вересня, о восьмій годині заявилися до нас ОМОНівці зі священиками Московського Патріархату. З ними були представники міста. Вони відразу почали опечатувати бухгалтерію. І сказали, щоб я вийшла. Опечатали і нічого не дали взяти. Сказали, що все це потім одержите. Пішли в гуртожиток собору, усіх виганяли за допомогою ОМОНівців.

З бухгалтерії не дали взяти грошові документи. Саме  була видача заробітної платні... Усі гроші і всю документацію забрали... Дуже негідно, я вважаю, по-хуліганськи обійшлися вони з владикою Адріаном. У його резиденції вони його побили, стусанами били, звалили його, одягли на нього наручники і вивели його. Але ж він депутатом був... ОМОНівців було дуже багато, у межах сотні. Вони були дуже розлютовані. Поводилися з нами, як з бандитами. Ніхто нічого не міг сказати. Вони почали бити парафіян (плаче)... Люба Бєлоцька... її головою об стіну били. На Риммі, скарбнику, було дуже багато синців... У жінок є медичні свідчення про побої, але ніхто на це не звернув уваги... Вони нас називають розкольниками.

Наші рахунки існують, але працювати ми з ними не можемо. Грошей на рахунках не було, усе в господарство ішло... Усю худобу в нас забрали. Багато худоби.

ЧЕЧЕНІНА КЛАВДІЯ МАКСИМІВНА.

— Старостою була я в цьому храмі і комендантом. Я поверталася в цей день з Москви. Мені говорять: "Їзжай швидше в собор. Там діється щось неможливе". Коли я приїхала в собор, бачу, що нас у храм не пускають. Народу було багато. Владика службу вів на вулиці. Дивлюся, під'їжджає начальник міліції Ситников і говорить владиці, що треба закругляться, кінчати службу. Жінка, що у нас у каплиці торгувала, просила дослужити до кінця — всенощна була. А він взяв і виїхав, щоб нічого не бачити... Усіх семінаристів викинули на вулицю. Священнослужителів, жінок з дітьми теж. Куди, мовляв, хочете, туди і йдіть. Викинули на вулицю... Підігнали машину впритул до хвіртки, щоб вивезти владику. Інакше їм би це не удалося. Була б велика боротьба.

Отця Ярослава звалили, руки заламали за спину і почали його бити. Я підбігла і говорю: "Ви — фашисти. Якщо ви на очах так б'єте людину, то що ви робите в камері. Не випадково наші хлопці через 2-3 місяця вмирають, тому,  що їм усе відбивають". Вони мене відіпхнули, я ледве в калюжу не упала. Владику вивели в наручниках. Це в 11 годин (вечора). Його відвезли...

Викинутих на вулицю людей ми розселили по квартирах, по 5-6 чоловік. Міліція все рівно не давала їм спокою, їх переслідували. Міліції треба було взяти з них штраф, вони ж не прописані... Я до себе взяла 6 чоловік, вони в мене ночували... Коли йшли до мене, їх по дорозі в міліцію забрали, допитали, довго там тримали, і тільки потім відпустили.

КАЛЮЖНА ГАННА ІВАНІВНА.

— Під час розправи до нас жоден  представник церкви — Української Православної Церкви Київського Патріархату — до нас не приїхав, не підтримав нас. Протягом  року ми майже нікого не бачимо. От тільки Вас (про мене мова — Л.Х.) я вже бачила раніш. А більше до нас ніхто не приїжджав. Нам було так боляче і кривдно. Це було страшно, що діялося. Такого не придумаєш. Ми за владику дуже переживаємо. І священиків наших теж кривдили. Дуже просимо: посприяйте нам, допоможіть.

МАНАГАРОВА НІНА ОЛЕКСАНДРІВНА.

— Я говорю їм: "Що ви робите? Адже він (владика — прим. В.К.) має сан. Не маєте права його бити". Вони на мене наставили пістолет і говорять: "Мовчи стара, а то спустимо з цих сходів". На владику надягли наручники. Одну парафіянку, що заступилася за нього, вони штовхнули. Вона упала, знепритомніла . Вона хвора людина... Хіба можуть так поводитись люди?.. Вона дотепер не може оправитися. І ніде не зафіксували, що викликали "швидку допомогу". І до неї не допустили нікого...

ПОВАРЕНКОВА МАРІЯ ЛУК'ЯНІВНА.

— Ми прийшли до 9-ї годинни до собору на службу. Усе закрито, навкруги ОМОНівці. І ми коло паркана стоїмо і читаємо акафіст. Під'їхала міліцейська машина, вийшла молода людина в шкірянці. І через паркан з ОМОНівцями став розмовляти. Хвіртка адже була закрита. А потім до нас: "Чого ви отут зібралися?" —  і штовхнув мене, я упала. Одна парафіянка, Ніна, підняла мене і говорить: "Ти що з жінкою зв'язався, вона після інфаркту, а ти її штовхнув". Він: "А чого ви отут зібралися?", а потім почав шпиняти нас ногами. Спершу Ніну вдарив, потім мене. Ми обидві з нею упали. Нас підняли. А він повернувся, сів у машину і виїхав. Зина обійшлася синцями. А в мене синці були, а потім операція — виявилася пухлина.

Вони хоча б подивилися: нам по 70 років. Я 43 роки на комбінаті відробила... У цьому соборі я була з першого дня. Усе ми самі збирали... Усе, що в кого було, ми в цей собор несли...

Наступного дня  вони пригнали три машини, щоб поливати нас водою, струменем нас розганяти. Приїхав Ситников, привіз таких молодців. І почали нас від собору гнати. А напередодні був день міста, усі з похмілля, у них такі очі були... Якби  це відбувалося вночі, мені здається, вони б нас поубивали. Просто б поубивали. Ми, старі, просто стоїмо у паркана і всі плачемо: чому ми за воротами. Отут усе було зроблено нашими руками.

ТИТОВА ГАННА МИХАЙЛІВНА.

— Цей собор відновлений усіма людьми, усіма бабусями, усіма парафіянами. Тисячі людей від світанку до темна трудилися. Ми усе в цей собор віддали: і силу, і що в кого було. Ми так радувалися. 5 років відновлювали і відновили собор.

Алексій ІІ так дякував нам усім. Подяку нашому владиці написав. Нагородив його поїздкою в Єрусалим за таку роботу... Пройшов якийсь час. Приїжджають до нас увечері. З'явилося чоловік 9, а нас там було чоловік 6 чи 7. Зажадали ключі від складу, від храму. Владика був у від'їзді. Ми заявили, що храм не відкриємо, поки не приїде Адріан. Він приїхав і почалися суди. 5 років нас судили, за що — невідомо. Поїхали до Алексія ІІ на прийом. Стояли біля Патріархії, плакали: "Викличте нам кого-небудь, пустіть нас". Потім поїхали батьки, гімназисти... Черговий, якийсь священик, на прохідний звіром на нас дивився: "Відходьте, відходьте!". Говоримо: "Покликчте нам панотця, що був настоятелем Богоявленського собору, зараз він в Алексія служить, батько Матвій". Вийшов батько Матвій. Просимо його: "Заради Бога, проведіть нас до Патріарха, ми розповімо все, щоб припинити цю канитель". Не пустили... І скільки було судів. Ми всю землю сльозами полили...

Коли приїхали громити... Це була банда. З наручниками, нагайками, ціпками, кийками. Стібали усіх кого попало. Ми стояли, ворота тримали. По руках нас хльостали цими кийками... Владику витягли в одному ляпанці в наручниках. Плакали усі. Заступатися стали священики, усіх пошпурляли на асфальт, руки назад... У десятій годині сиджу в будинку і чую під вікном владикин голос: "Ганна Михайлівна, Ганна Михайлівна...". "Заходите скоріше, — говорю, —  як Ви потрапили сюди?". "Провулками, завулками їхали сюди, щоб не захопили знову", — говорить. Уночі ночували в мене 8 чоловік. Ранком виїхали... І цілий місяць, не відходячи від собору, ми плакали, просили. Йшли зливові дощі... Заради Бога, допоможіть нам повернути собор. Наше життя в соборі. Допоможіть нам, ми усіх слізно просимо. Хіба можна в Православ'ї так поводитись християнам? В усіх, хто приїхав, от такі хрести одягнуті. Показую їм на хрест, вони рукою машуть — йди! Що ж це таке? Тепер подивитеся: Алексій (ІІ) сунувся в політику. Він зараз зовсім не займається православними справами. То йому орден повісять, то він у Німеччину поїхав вибачатися. За що він там вібачався?.. Хто йому доручив це?... А наша справа не обійшлася без Алексія ІІ. Це його рук справа. І Ювеналія. А Лаптєв разом з ним зв'язався. Допоможіть нам.

ГАВРИЛОВА КЛАВДІЯ СЕМЕНІВНА.

— 29-го була служба. Після ми розійшлися по хатах. Пізніше вийшла в місто у справах: потрібно було в господарський магазин, що поруч із собором. Дивлюся, що усе забарикадовано. Опечатали все, крім каплиці. Міліції повно в дворі. Підходжу і запитую: "Хто у вас старший?". Мені не говорять. До одного підходжу, а він відповідає: "Приходь до мене". "Чому я повинна до вас йти, якщо ви до нас прийшли?". Вони, видимо, передали по рації і, дивимося, Ситников уже сюди прийшов... Почалася вечерня. Наш владика служить на вулиці... Підбігла до нас Руфіна, вона в каплиці свічами торгувала. Вона зрадником виявилася. Вона ходила з ними навколо каплиці, усе їм показувала, усе розповідала.

...Цілий тиждень ми оберігали владику. Інакше не знаю що було б. Це було якесь неподобство... Владика нам відновив собор... А от це казарма — вона і є казарма. Раніш тут була служба в суботу і неділю, а тепер щодня. А в тім соборі тепер мало народу... Вони  там крадуть ікони. Як там було усе добре зроблене. Просто радувалися... Куди ми тільки не зверталися, говорять: "Ми поважаємо владику, але нічого зробити ніхто не може". Говорять: "Лаптєв, мер міста, ні при чому". А як він може бути "ні при чому"? Він же мер міста! Лаптєв якось направив сюди одну жінку, сказати, щоб владика їхав в Україну. Владика тоді був у від'їзді...

Ми усіх просимо вас допомогти нам якось, не можна знущатися з людини... Він святий у нас владика. Він усім намагається допомогти. Він говорить: "Молітеся за тих хто скривдили, що ненавидять нас". Я так думаю: поставити би нашого владику замість Алексія ІІ Святейшим патріархом усієї Росії.

Усі комуністи поховалися туди (у Московську Патріархію). Ювеналія я не вважаю релігійним. Його вигляд не говорить, щоб він був відданим священству. І Алексій ІІ, Святейший усієї Росії, неправду робить.

БОРОВИК ЛІДІЯ СЕРГІЇВНА.

— Із Ситниковим, начальником міліції, приїхало четверо молодців. Заклав він руки і говорить: "Що ви отут стоїте? Бийте їх, поки з них рідина не потече".

Я прошу, щоб нас більше не ображали, не називали розбійниками. Ми молимося Богу. Бог один.

СОЛНЦЕВА МАРІЯ АНДРІЇВНА.

— 29 числа я одягла онука в школу. Зайшла в собор. Там міліціонери і із суду виконавець рахують ікони, владика там стояв, парафіяни. Стоять, плачуть. Народу було мало. Була перша година дня. Нам говорять: "Виходьте всі". Ми вийшли. Священики залишилися і сказали: "Закривайте нас, ми не вийдемо". Ну і закрили їх. Судовий виконавець Сорокіна протокол склала: хто там залишився. Опечатали. А в 4 години була всеношна. До Ситникова, нашого начальника міліції, підійшли жінки і почали запитувати, чому все так вийшло? А він їм говорить: "Давайте кінчати! Три хвилини даю, хвилину даю, — це владиці, — щоб вийшли. Я всіх сам своїми руками за руки, за ноги буду брати і із собору викидати!" І ми стали від нього убік  відходити, ми побоялися.

Більше місяця ми ходили до собору. Дощі були. Владика в туфельках і підряснику. Нічого йому не дали... Міліції було сила-силенна, усія не наша, по обох боках дороги.

У той перший день — весь день, усю ніч ми були біля владики, чоловік 35. Узагалі, над нами знущалися, як їм хотілося... Підійдемо до забору, постоїмо, помолимся, помокнемо, з цим ми йдемо...

Допоможіть, просимо Вас, допоможіть повернути нам собор, щоб можна було на старість років умерти... А то вже нас убогість не пускає. Нам говорять: водохрещення неправильне, вінчання неправильне, причастя у нас неправильне... У нас Бог один, а нас усіх роз'єднали... Допоможіть, будь ласка, щоб владика з нами був. Ми його дуже любимо...

МАТІНКА ГАЛИНА (КАЛУГІНА ГАЛИНА).

— Женуть нашого владику, женуть в Україну. Говорять, віра не така. Приходите, послухайте службу... Просимо, щоб повернули собор і щоб владика з нами був до кінця... Я два тижні ще ходила до дверей собору, читала молитву, а перед моїми очима взад-вперед ходив ОМОНІВЕЦЬ. Стане, і нагайкою поплескує. Настільки дратував мене. А батько Михайло як знущався з нас! Що ми, мол, у розколі. Він наклав на мене покаяння. Я думала: добре, витримаю. Місяць молився і місяць за мною ходив ОМОНІВЕЦЬ по п'ятах, як за шпигункою. Це в тім соборі було. А потім усе залишила і до владики з покаянням. Бувала й в інших храмах — і ніде немає такої служби, таких свят як із владикою! Він щиро дає нам слово Боже, щиро веде нас до спасіння.

ПУЧКОВА ОЛЬГА ІВАНІВНА (85 років, їздить на службу 1,5 години в один кінець).

— Владика наш — краща людина на світі (плаче). Я в 12-ти церквах була цього року , але краще нашої служби не знаходжу.

МАНОГАРОВА НІНА ОЛЕКСАНДРІВНА.

— Нашого владику в Московській єпархії вважали кращим кліриком області. Він ерудований у всіх питаннях. І раптом відразу він став розкольником. Благодать людина заробляє тільки своєю працею. Вона не продається, вона не купується. Якщо вони були про нього раніш гарної думки, то він таким і залишився. Благодать у нього ніхто не відніме... Він відкрив 15 храмів у Ногинську... Їм потрібно було місце, щоб поставити сюди ігумена, брата Ювеналія (митрополит РПЦ – прим. ред.), що був у Єрусалимі... Ми владику не відпустили. Сам святіший патріарх Пимін направив його на відновлення цього храму. Він подарував йому Євангеліє. Де воно зараз? Вони скільки ікон наших узяли... Це не передати усе... Дуже усі просимо захистити владику нашого від цієї ганьби.

...Худобу всю забрали. Її було багато. Найбагатшу бібліотеку теж... Лаптєв  казав: "Ми ваші речі до ложки і виделки віддамо". Нічого не віддали. Ми зверталися в суд. У них рішення вже заздалегідь було підготовлене... Розкольниками нас називають. Які ми розкольники? Ми православні люди Росії... Вважають нас іноземцями. Воду вимкнули, світло вимкнули, усе вимкнули. Говорять, ми іноземці. Так які ми іноземці? Я отут сорок років відробила... Ми заготовили стільки скла — на всю семінарію. Вони усе забрали. Скільки в нас було заготовлено матеріалу... Вони нам ні копійки не віддали. Навіть свої особисті речі... Допоможіть повернути наш собор...

СЕВАСТЬЯНОВА ЗІНАЇДА МИКОЛАЇВНА.

— Адріан дуже гарна людина. Він стільки людей годував. Я стала допомагати в соборі, продавати свічі. Потім він благословив мене пекти проскуру. Таких людей, як він, немає. Він про кожного працівника турбувався...

На інший день я довідалася що тут відбулося. Я побігла до собору. Ворота закриті. ОМОН був. Люди стояли: хто плакав, хто що. І раптом під'їжджає автобус. І в цьому автобусі був Олександр (Ганаба). Люди не стали його пускати, тому що владики немає. Цей ОМОН став кидати людей. Одна жінка ледве не потрапила під автобус. Вони стали відкривати собор, а Римма, скарбник, говорить: "Що ви робите, у мене там цінності, чому відкриваєте без мене?". Її схопили за шкірку і посадили в машину. Дівчинка там була, їй 12 років. Вона в гімназії вчилася. Вона стала плакати і говорить: "Що ж ви робите, де ж ми тепер будемо учитися?". ОМОН схопив її за шкірку й у машину посадив.

Вони відкрили храм. Владики не було. Інші будинки відкрили, усе відтіля тягнуть. За Римму, скарбника, заступалася жінка Марія, вона свічі продає. Підійшла до Ситникова і говорить: "Що ж ви робите, у неї ж там цінності". Він от так розмахнувся при мені, жінки її відтягнули, а то б ударив по обличчю. Я просто обурена, як вони поводилися ...

УРИВІНА ВІРА ІВАНІВНА.

— На вулиці був дощ, злива. Матінка там, дитина років зо три. Так вигнали на вулицю напівголу...

А в тім храмі він у наколках (мова про нового настоятеля Богоявленського собору, надісланого РПЦ – прим. ред.). Ходить, як бандит по храму. 8 років сидів у в'язниці за зґвалтування. І він тепер тут... Боже милостивий, так що ж це таке?..

Допоможіть нам, заради Бога! Врятуйте наш храм...

МИЛЬНИКОВА ТЕТЯНА ПЕТРІВНА.

— Мені 73 роки. Коли все це трапилося 29 числа, мені подзвонили ввечері. Я поїхала. Мені говорять: "Владику відвезли в наручниках". Я ледве не упала...

На другий день прийшли, ми і говоримо: "Віддайте наші речі особисті". Усе ми там залишали, тому що ранком убиралися. Вони змусили писати заяви. І потім кожну річ трясли, щоб ми чужого не взяли. Мало що ми зі свого взяли, тому що було таке хвилювання...

Потім коли ми стояли на молитві він (міліціонер — прим. ред.) Поваренкову штовхнув. Я йому говорю: "Що ви її штовхаєте? Вона після інфаркту". А він мене як ногою жбурнув... Нас викликали в прокуратуру, я туди написала. Ми виявилися винуваті, "ми його спровокували". Як спровокували? Ми стояли, молилися, молитви читали, а він почав нас усіх шпурляти.

Хіба ми це заслужили! Ми в храм несли, плекали, збирали, намагалися, усе купували за свої гроші. Парафіяни складалися... Які ми розкольники? Вони, Москва, розкольники, а не ми... Алексій ІІ — розкольник... Цю Москву зняти треба, скасувати. Щоб їх (Московської Патріархії) не було. Щоб була одна Київська Патріархія.

ТЕЛЕЖЕНОВА КЛАВДІЯ ЗАХАРІВНА.

— 28 числа був день міста. Місто відзначало свій день народження. На торжествах у театрі я побачила владику. Так була рада: виходить, налагоджуються відносини... І раптом, на другий день, це відбулося. Вони, виявляється, уже заздалегідь план склали...

Семінаристи наші опинилися на вулиці роздягненими. На п'ятий день приїхали батьки семінаристів. Не могли одержати одяг хлопців. Лив дощ, було холодно. У них квитки були куплені на зворотний шлях, а їм не дають одяг... І ще: вони не визнають канонічності обрядів, зроблених у Богоявленском соборі... Знайомі ховали сина. Було відспівування в соборі. А ховати його на цвинтарі Кузнєци відмовилися, мовляв, неправильне було відспівування. Змусили ще раз відспівувати. Як це може бути?

Дуже хочемо, щоб собор знову був наш і всіх інших ногинчан. Ми не розкольники.

РИЖОВА ЗІНАЇДА ОЛЕКСІЇВНА.

— Хочу сказати про інформацію, що проходила по місцевому московському радіо. Ніколи не казали: "Ми зробили зло". Говорили, що "усе за законом". Це побиття старих людей, наручники на священнослужителях? Газету нам не дають друкувати. Ні в обласній газеті, ні в місцевій не пройшла інформація від імені парафіян, тобто  від людей потерпілих. Вся інформація йде тільки від державних структур і Московської Патріархії. Єдина можливість вийти зі своєю інформацією тільки через закордонні країни. Якщо можна, допоможіть нам.

ШТУКІНА ВАЛЕНТИНА ПАВЛІВНА.

— Я народилася тут, у Ногинську. У Богоявленському храмі мене хрестили. І завжди я туди ходила з мамою, бабусею... І от з 1989 р. з панотцем Адріаном відновлювали храм...

29 числа на вечерні я не була. Дзвонять мені: храм наш відібрали. Ранком 30-го я поїхала. Усе на замках. І скрізь міліція, ОМОНівці... Міліцейська машина прямо на людей їде. Когось машина штовхнула. Вона впала. Міліціонери її волоком потягли...

Такого, як наш владика Адріан, ще пошукати треба. Коли до нас привозили мощі Серафіма Саровського, уся Москва була тут. Сам патріарх Алексій  говорив (про владику Адріана): "От з кого приклад треба брати". А потім що зробили?..

ЖУГАРЄВА ПЕЛАГЕЯ ГАВРИЛІВНА.

- Наш владика гідний своїми справами. Ми дуже задоволені своїм владикою і дуже вдячні йому. Я прошу, щоб він завжди й усюди був з нами.

СТОЛБОВА РИММА ВАСИЛІВНА, скарбник.

— У мене немає слів висловити обурення як вони з нами поводилися. Приїхали чоловік сто, озброєні. Бабусі, що моляться, старенькі, з паличками. А вони на них зі зброєю...

Ми ж у храмі молилися Богу і за них, і за усіх. Вони не дали молитися. Була Віра, Надія, Любов і мати Софія — свято. Вони вигнали нас на вулицю. І на вулиці ми молилися потім, увечері... Приїхали озброєні. Владиці надягли наручники, били його, возили по місту зі скованими руками... Начебто  ми злочинці які. Нас викидали усіх. Роздягнені були усі. Священики, дружини з дітьми. Усіх викинули. Нікого не пощадили. Чоловік по 5 у келію зайдуть і усіх виганяють. Нас усіх за огорожу. Мене взяли за шкірку: "Забирайся геть звідси!". Жбурнули так, що я упала.

На другий день вони не пускали нас навіть у двір. Коли прийшли самі відкривати замки, я їм сказала: "Навіщо ви це робите, адже немає владики? Наших немає нікого. У мене там цінності. Я ж відповідаю, як скарбник, за все". Навіть розмовляти не стали. Ситников, начальник міліції, жбурнув мене в машину і повезли. А за що? Я останню копійку несла в храм, щоб побудувати, щоб люди молилися, щоб виправлялися люди. А нам у Ногінську не дають молитися. Запам'ятаєте, не дають. І дотепер   не дають нам молитися.

СОЛДАТОВА МАРІЯ ОЛЕКСІЇВНА, просфорниця.

— На другий день я була з ранку там. І всю цю процедуру бачила, як вони знущалися з нас, над владикою і над усіма нашими парафіянами... Ми самі усе купували і нічого нам не віддали (плаче)... Скільки ми пережили! Скільки ми владику охороняли... Який наш владика добрий! Як тільки ми його бачимо, так нам легше стає... Просимо Вас: допоможіть, щоб повернули наш собор, щоб залишили нам владику. З ним увесь час — свято.

РУМЯНЦЕВА ЗОЯ ІВАНІВНА.

— Мені 68 років. Працювала я завідувачем здравпунктом при соборі... Моя професія гуманна... Скільки подяк мі одержали від православних християн... Я схиляюся перед милосердям, справедливістю і дисциплінованістю владики... Він мені віру в Бога вселив. Московська єпархія розтоптала цю віру...

Я просила, благала: "Пустіть мене на територію храму в келію. Там матінка ігуменя вмирає. У неї гіпертонія. Завжди тиск був під 220". Вони говорять: "Робити вам отут нічого. Йдіть звідси, викликайте "швидку допомогу". "Швидка допомога" сказала: "Нічого з нею не трапилося, вона прикидається".

Просила: "Пустіть мене: там багато апаратури для лікування, узятої мною під розписку. Пустіть мене". У мене сльози полилися. Батько Олександр говорить: "Ну, ти, розпустила отут слину". Хіба це священик? Як могли допустити його до священнослужіння?..

У мене отут ікона була, я її принесла у здоровпункт. Вони нічого не віддали. Хотіла взяти довідник фельдшера, що мені подарував Владика Адріан. Вони побачили його підпис і говорять: "Не маєш права брати. Усе що Адріанове, усе залишається у нас".

... А як вони знущалися з дітей! Діти прийшли, а їх не пускають.... Я пішла до Лаптєва. Мене не пустили... Я говорю: "Хоч нагодуєте дітей". У нас у їдальні безкоштовно годували дітей, парафіян. Владика нікому не відмовляв. За що з  владикою так вчинили? Я ось це не розумію. Нехай мені на це питання патріарх Алексій ІІ відкрито відповість. За що так повелися з нами, росіянами православними християнами? Ми віруємо в єдиного Ісуса Христа, єдиного Бога. Собор був наш і повинний бути нашим, тому що ми, жителі Ногінська, шануємо цей собор... І такого священика, як нашого Владику Адріана, я ще не бачила.

МИРОНОВА МАРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА.

(Розповідає про енергію владики Адріана, його доброту, хазяйновитість).

ЛАПІНА ПАРАСКА МИКОЛАЇВНА.

— Допоможіть нашому Адріанові (плаче)... Більше я нічого не можу сказати...

МИРОНОВА ОЛЕКСАНДРА ОЛЕКСАНДРІВНА.

— Хочу сказати те ж саме. Три дні ми стояли в соборі. Був дощ заливний. Ми чергували. Священики там були. Диякони з дітьми... Стояли в соборі, за парканом. Я одному міліціонеру говорю: "Що ж це таке робите?". А він: "А як з вами ще поводитись?" І от так ми три дні з 8 ранку до 6 вечора. І дощ лив... Прийдеш додому і вся мокра (плаче)... Його (владику) було жалко. Він ніколи нікого не скривдив. Він усіх запрошує, усіх поважає. І так з ним повелися... Допоможіть, будь ласка.

ТИМАШКОВА КЛАВДІЯ.

— Коли вигнали нас із храму, я при тім не була. На другий день прийшла. Дощ поливав. Владика сидить у машині... Під'їхав червоний "Ікарус". Була служба. Хочу в храм зайти. Стоять ОМОНівці. Говорю: "Синок, пропусти мене в храм". А вони: "Ми тебе не пустимо, ти з Адріаном розмовляла. Адріан — хохол". А я говорю: "Я з хохлом прожила 43 роки. Яка різниця, що росіянин, що українець?". Вони подивилися один на одного: "Ну йди!". Ввійшла в храм... Я навіть не можу без сліз... Там народу було багато. З усіх церков зібрали і привезли на "Ікарусі" сюди. Показуху робити. Ось, мовляв, Адріана тепер вигнали  і скільки сюди прийшло народу.

Але я-то православна людина... Я не можу (плаче)... Я ввійшла в храм, а там якась темінь: немає там Божої благодаті. Я вийшла з храму, підходжу до владики і говорю: "Немає в цьому храмі тепер тієї святості, як була при Вас"... Потім довідалася, що владика в Глухові служить. Я прибігла сюди. Дивлюся, він у підряснику. Ніякого церковного одягу йому не дали взяти... Я плакала: слава Богу, владико, Ви живі. Туди я більше не піду. Поки в нас тут владика служить — він з нами, ми з ним.

ОРЛОВА ВАЛЕНТИНА ПЕТРІВНА. (Крізь сльози розповідає про чесноти владики Адріана).

ПАВЛОВА МАРІЯ ПЕТРІВНА. (Продавець свіч).

— Коли відкрився храм, до нас приїжджав [митрополит] Ювеналій  зі своїм почтом. Він хвалив владику Адріана, говорив: "Ми ні копійки грошей не дали, а подивіться, як він відродив храм". Це радість для усіх була. А потім що сталося? Владика вже став негарним для них. Чому?..

...На другий день у соборі було багато народу. Стояли ОМОНівці. Просимо пропустити нас забрати свої речі... Вони тоді Любу (Бєлоцьку Любов Петрівну — прим. ред.) затиснули між дверима... Потім затягли її в двір. Як вони її там били...

(Репліка ГАВВИ ТЕТЯНИ: "Зверталися до прокурора по цьому факту — і ніяких відповідей".)

Ситников став відганяти усіх. Ми, звичайно, не відходили від собору. Тоді він почав усіх бити. Забирають і тягнуть у машини. Потім підійшов до матінки... Я його затримала. Він її потягнув і посадив у машину. А мене так пхнув у груди... Від їхніх поштовхів бабусі валилися на землю. Так вони знущалися з народу. Дівчинку років 9-ти посадили в машину і відвезли. От так вони знущалися.

ТИХОНОВА НІНА АНТОНІВНА.

— Усі, що тут виступали, усі правильно говорили... Що це за держава така, чому гарних людей, що роблять добро для народу, переслідують? Адріан у нас другий Ісус Христос...

БОРОВКОВА НІНА ГРИГОРІВНА.

— Два дні ми стояли під дощем. ОМОНівці нас не пускали...

РИБКІНА ЛІДІЯ ІВАНІВНА.

— Я скажу всього два слова. Такого священика, як наш владика Адріан, у всій Росії немає... Владика був депутатом у той час, коли на нього надягли наручники. Як депутат, він був недоторканний... Просимо, щоб назад віддали нам храм, тому що відроджували його парафіяни. А владика зробив усе можливе для відновлення храму.

ГАВВА ТЕТЯНА ГЕННАДІЇВНА.

— От уже п'ять років я в цьому соборі. І за цей час мені не раз довелося їздити в Патріархію. Один раз хотіла потрапити до Алексія, розповісти, що сталося. Але міліція, священнослужителі, що охороняють цього патріарха, мене за руки, за ноги витягли.

... Протягом  5 років були суди і всі суди на нашу користь. У 1997 році у вересні був черговий московський обласний Арбітражний суд. Ювеналій зумів схилити суд. Він, видимо, пристойно заплатив, тому що рішення винесли: рухоме майно віддати, а спорудження, будинки, будівлі, підсобне господарство, їдальню і сам собор віддати Московському Патріархату. І повинні були в два місяці добровільно виселитися. Але усе відбулося інакше. 29 вересня, десь о першій годині дня, прийшли судові виконавці опечатали собор і сказали: "Зараз усіх опечатаємо, а потім складемо опис майна. Усе буде на законних підставах". Ми повірили. Але в соборі залишилися священики, що сказали: "Ми із собору не підемо".

29 вересня ввечері, тому що собор був закритий, служба проходила перед собором. Було дуже багато народу, і в каплиці люди не могли поміститися. І в цей час приїхав начальник міліції Ситников, був у п'яному вигляді. Мабуть, відзначав день міста. Кричав: "Розійдіться!". Я підійшла до нього і говорю: "Поясніть, будь ласка, у чому справа? Що вам потрібно?". Він кричить: "Якщо ви звідси   негайно не заберетеся, я вам улаштую Афганістан і Чечню!".

Я поїхала до нашого адвоката. Він завжди нам допомагав, а отут відмовився їхати. Побоявся... А потім, о 9-ій вечора, усе-таки  приїхав. На території собору було стільки людей з автоматами... Повний міліцейський беспредєл.

Осінь 1998 р. Ногинськ, Моск. обл.

У тексті згадуються наступні особи:

Архієпископ Дніпропетровський Криворізький і Богородский Адріан (Старина).

Митрополит Крутицкий і Коломенський Ювеналій.

Митрополит Можайский Георгій.

Олександр Ганаба — секретар митрополита Ювеналія.

Лаптєв В.Н. — голова Адміністрації Ногинського району.

Полковник МВС Микола Ситников — начальник міліції міста Ногинська.

Редактор "Свідчень":   Василь Коломацкий (Канада).

Коректор:                      Наталка Шишкіна (Київ).

Авторство тексту належить: Об'єднанню українців Росії (ОУР) і Ногинському Комітету. При передруці посилання на ОУР і Ногінський Комітет обов'язкове.

Читайте також:

«Свидетельства прихожан Богоявленского собора»

http://kobza.com.ua/content/view/574/34/

«Ногинский документ»

http://kobza.com.ua/content/view/573/34/

Звернення КЛГП до президента Володимира Путіна від 23.03.2001

http://kobza.com.ua/content/view/569/34/

Звернення КЛГП до президента Володимира Путіна від 05.11.2001

http://kobza.com.ua/content/view/572/34/

Богоявленский  собор міста Ногінську (Богородська)  травень 2007 р.

На світлині: Богоявленский собор міста Ногінська (Богородська) Московської області. Богоявленский собор міста Ногінська (Богородська) травень 2007 р.

Василь КОЛОМАЦЬКИЙ.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.