lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Про Руську і Російську Церкви

Митрополит Московсько-Богородський АдріанВідкритий лист Вселенському Патріарху Варфоломію митрополита Московсько-Богородського Адріана 

Його Всесвятості, Всесвятійшому Вселенському Патріарху Варфоломію, Архиєпископу Константинополя – Нового Риму Ваша Всесвятість! До Вашої Вселенської Першосвятительської Святині направляють свої молитовні прохання духовенство та віруючі Дніпропетровської єпархії незалежної Української (тобто древньої Руської) Православної Церкви Київського Патріархату, яка до 1686 року була вірною духовною „донькою” Вселенської „Матері – Церкви” Константинопольського Патріархату.

На превеликий жаль, загальний ворог роду людського з часів перших людей Адама і Єви розділив народ Божий на дві категорії: добрих і злих, праведників і грішників, які невільно стали підлеглими силам темряви, що діється й до нашого часу. Але час  минав. На Землю прийшов Месія, Христос – Спаситель, який визволив Своєю Жертовною Кров’ю людське творіння з диявольського пекла. Хоча три століття підряд, з Дня Різдва Христового сатана – диявол продовжував вбивати і знущатися над християнами.

Саме Римський імператор Нерон в середині І-го століття н. е. поклав початок переслідуванню, стратам і знищенню християн, яке відбувалося  з І-го по ІІІ-є століття включно.

І ось, на початку IV століття, завдяки святому рівноапостольному царю Костянтину, свята Християнська віра стала легальною, після чого був заснований Перший Патріарший Престол Східної Православної Церкви у місті Константинополі щойно створеної ним Візантійської імперії.

Ми, українці, маємо древнє своє походження, бо наш рід йде від скіфів і сарматів, яким проповідував Святе Христове вчення самий перший Апостол Господа нашого Ісуса Христа – Андрій Первозваний, старший брат Святого Апостола Петра, засновника Римської Церкви.

Саме Святий Апостол Андрій від Криму дійшов по Дніпру до високих гір Київських, де на одній з них поставив дерев’яний хрест і промовив свої завітні пророцькі слова, що на них засяє слава Божа і Господь побудує багато храмів.

Ці святі храми, собори й монастирі у Києві Ви не тільки бачили, але й звершували в них богослужіння під час свого Першосвятительського візиту у дні святкування 1020-ліття Хрещення Київської Русі і всього українського народу.

Таким чином, завдяки Першопрестольному граду Константинополю, наші предки  кияни – русичі - українці на чолі з Великим Князем Київським Володимиром Святославовичем (Червоне Сонце) у 988 році прийняли від архиєреїв і духовенства Візантійської імперії Святе Хрещення, яке освятило і просвітило наш український народ Благодаттю Святого Духа.

Цю Христову Благодать, яку наші предки отримали від Вселенської Константинопольської „Матері-Церкви”, ми маємо і відчуваємо до цього часу на собі, бо Промислом Божим ми є невід’ємною частиною Християнського буття. Невипадково, що Україна мала ще в своєму середньовіччі  дві відомі Академії: Острозьку, засновником якої був святий князь Костянтин Острозький, а Києво-Могилянську заснував митрополит Київський Петро Могила на початку   ХVІІ століття.

Тоді як в Росії сформується Московська слов'яно-греко-латинська академія лише в кінці ХVІІ століття, завдяки вченим професорам Києво-Могилянської Академії.

Але сила зла розділила наш древній духовний рід українського народу. В 1686 році, Московський Кремль і Московський Патріархат Російської (а не Руської) Православної Церкви насильницьки, проти волі православного українського народу і без рішення Священного Синоду Вселенського Патріархату та Церков Східних Патріархатів, відірвав Київську Митрополію від „Матері Церкви”  підкоривши собі.

Україна, як Держава, була узурпована Росією, а українському народові було введене кріпосне право, Цей стан нашого народу існував майже до кінця 2004-го року, а з 2005-го року Україні нею об’явлена - газова і нафтова війна.

Бо Московський Кремль збагачується за рахунок дарів Божих, а не завдяки своєму національному виробництву. В.В. Путін назвав В.А. Ющенка „... великим начальником у крадіжці російського газу...”, а покійний Патріарх Алексій ІІ в кінці свого життя в інтерв’ю сказав, що В. Ющенко  «... возомнил себя равноапостольным князем Владимиром, который должен объединить совершенно необъединенное. Ну как можно объединить всех в единую национальную Церковь и раскольников, и каноническую Церковь, и автокефалистов и греко-католиков?»

Значить Росії можна об’єднувати дві непримиримі в радянський час, Церкви, Зарубіжну і Московську Патріархію, а Українські Церкви нездібні на це об'єднання, хоча Патріарх Алексій визнавав єдину Купіль Київську, а не Московську, від якої народилися духовно всі три братні народи: український, російський і білоруський. Втручання Росії у життєві справи України настільки виразно показані, що навіть посол РФ в Україні В.С.Чорномирдін став гетьманом українських козаків проросійського толку.

Російська Православна Церква Московського Патріархату в Україні, приховує себе за назвою „Українська Православна Церква”. Адже вона є філією РПЦ МП і тому є не тільки не помісною, а й навіть і не автономною, оскільки є невід’ємною частиною РПЦ Московського Патріархату в Росії, яка є незаконною в нашій Державі і брехливою в середовищі всіх Православних Світових Церков. В такому випадку ця філія повинна повернути собі колишню назву: „Екзархат РПЦ МП в Україні”. Але на жаль, майже все духовенство і архиєреї РПЦ МП в Україні є так званими „українцями”-  перевертнями, малоросійського походження, а не патріотами рідної Вітчизни. Які ж це українці, які продають чужинцям свою Батьківщину?

Ця філія є звичайною Митрополією, тобто 61-ю єпархією РПЦ Московського Патріархату в Україні, керуючим якою є перший член Священного Синоду РПЦ МП, митрополит Володимир (Сабодан), без єдиного храму і Подвір’я у Москві, хоча Гетьман України Іван Мазепа їх побудував там десятки. В Росії не має ніяких храмів на честь українських святих. 

Тому протягом останніх років нашій дійсній Українській Православній Церкві Київського Патріархату було прикро,  що замість українців, питанням про отримання статусу Помісної Церкви і Томосу про визнання всіма Помісними Церквами займалися чужинці і нечесні люди із Росії, як наприклад, голова  відділу зовнішніх церковних відносин РПЦ Московського Патріархату , тобто міністр іноземних справ - митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило, який зараз поставлений державною владою Російської Федерації місцеблюстителем патріаршого престолу РПЦ МП, а з 26-го січня 2009 року його призначить державна влада і Патріархом.

За національністю він є башкир, тобто росіянин, а не руський, як ми є українці, бо за Волгою Русі вже не має, бо там проживають сотні різних народностей.

Без сумніву, що митрополит Кирило в кінці січня 2009 року на „Помісному Соборі” у Москві буде ними поставлений і в якості Патріарха Московського і всієї Росії. 

Зверніть увагу, що в РПЦ МП Помісні Собори відбуваються тільки тоді, коли обирають Патріарха. За 18 років керівництва Російською Церквою Патріархом Алексієм ІІ не проводилось жодного Помісного Собору, бо боялися звітів перед своїм народом,  духовенством та їх гніву.

Патріарха Алексія ІІ, теж у 1990 році не обирали, а призначили Генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов з силовими структурами, тобто КДБ-КГБ. Бо кар’єристам шлях завжди відкритий! Як митрополит Крутицький і Коломенський Ювеналій (Поярков), так і митрополит Кирило були духовними синами покійного митрополита Ленінградського Никодима (Ротова). А це про щось говорить!

Для російської влади митрополит Кирило дуже потрібний у справі завершення побудови духовної колонії на території України, тримаючи українців в своїх тенетах. Хоча, набагато кращим, розумнішим, виваженим, мудрим і терпеливим є Митрополит Калузький і Боровський Клімент (Капалін) , який ще покійним Патріархом Алексієм ІІ був призначений керуючим справами РПЦ Московського Патріархату і є ним до сьогоднішнього дня. Він був би спокійним, достойним і культурним Патріархом, а не архиєреєм-бізнесменом, який роками продавав гуманітарну допомогу у вигляді тютюну, горілки та коняку, після чого “заробив” десятки мільярдів доларів США на придбання власних літаків, палаців та на збагачення своїх рідних і близьких.

Редакції газет РФ називали його „табачним митрополитом”. Значить московському місцеблюстителю патріаршого престолу РПЦ МП  порушувати Закони Божі дозволено, а Патріарха Єрусалимського Іринея треба було скинути з посади як мов за земельні  „авантюри”, бо він не був прихильником РПЦ МП, після якого Москва „ запропонувала” свого вихованця в Патріархи Єрусалиму Феофіла у 2005 році. 

Митрополит Кирило є не тільки великим кар’єристом, але й жадібною людиною. Будучи ректором Ленінградської Духовної Академії і Семінарії, він став Головою відділу зовнішніх церковних відносин, після митрополита Ювеналія, у Москві.

Але для цього йому потрібна була Єпархія недалеко від столиці Росії. Тому він і його однодумці – никодимовці вирішили скинути з посади керуючого Смоленською єпархією єпископа Феодосія ( Процюка ), відправивши його тимчасово до Берліну, а потім і в Сибір, на Омську кафедру, а в Смоленськ був „призначений”, таким чином,  архиєпископ Кирило.

Між іншим, після закінчення мною Київського педагогічного університету імені Драгоманова, єпископ Феодосій хіротонісав мене у сан диякона та ієрея у 1974 році, і направив мене на саму бідну парафію, в Свято-Миколаївський храм колишнього села, який німцями був повністю стертий з землі, Микола – Яровня, в лісі, без жодного будинку та жителів.

В цьому храмі не було навіть електрики. Дах був дірявий, від дощу та снігу стіни розсипалися, а на богослужіннях людей було одиниці. Але, з Божою допомогою, мені вдалося за два роки не тільки надати храму перший вигляд, але й побудувати на його території невелику готель (10 кімнат), кухню і їдальню для парафіян інших районів, в яких в радянський час не було жодного храму. Окрім цього, мені вдалося сформувати підсобне господарство, яке складалося з тварин крупної рогатої худоби, свиней, курей, гусей тощо для харчування віруючих людей та бідних навколишніх сіл.

Яке ж було диво, коли я, проїжджаючи до Києва по Смоленській трасі, завітавши до свого рідного храму, побачив велике запустіння в храмі, зате, навколо нього стояли корівники та свинарники. В робітників я запитав, а куди ж іде молоко та м’ясо? Вони відповіли, що в магазин, який повністю підлеглий Митрополиту Кирилу. Ось яка дистанція була між духовенством. Одні будували підсобні господарства для безкоштовного харчування  віруючих парафіян та бідних односельчан, а інші, для свого власного збагачення.

Скільки ж їх треба цих фінансів, щоб забезпечити себе в цьому короткому житті?

Дивна річ. Філія РПЦ МП в Україні – УПЦ МП весь час трубить про те, що вона є незалежною ні від кого помісною Українською Православною Церквою, тоді як першим членом Священного Синоду РПЦ МП є Митрополит Київський Володимир (Сабодан), який архиєреями і духовенством своєї філії був висунутий на початку січня 2009 року  у якості кандидата на пост Патріарха Московського і всієї Росії.

Адже сама Російська Православна Церква Московської Митрополії (пізніше - Патріархат) 141  рік не визнавалася Помісними Церквами на чолі зі Вселенською Константинопольською Церквою, бо вона у середині XV-го століття, самостійно об’явила свою церковну незалежність, розколовши цим єдину Київську Митрополію на той час, а в 1686 році і зовсім насильницьки приєднала до себе древню Київську Митрополію без згоди українського народу та Константинопольського Патріархату.

Ось, хто був першим розкольником у нашій древній Церкві Київської Митрополії!

РПЦ Московського Патріархату не є благодатною Церквою, а  розкольницькою, політичною організацією, приховуючи свою суть за церковними одягами та за корисними для себе канонами.

Це насильницьке підкорення нашої Руської Православної Церкви Київської Митрополії Константинопольського Патріархату не пішло на користь Російській Православній Церкві Московського Патріархату, бо не пройшло й ста років, як після керування вольового і самостійного, незалежно від царя Олексія Михайловича, Московського Патріарха Никона та після кончини Патріарха Адріана у 1700 році Російський імператор Петро I скасував патріаршество, як структуру в Російській Церкві і запровадив, так званий, „Святійший Синод” під прокурорським наглядом, подібно політбюро КПРС та КДБ-КГБ.

Цей новий запроваджений церковний орган не відповідав Правилам, Канонам, Постановам чи Апостольським Рішенням, Вселенських та Помісних Соборів, бо в Російській Церкві була скасована її Глава - Патріарх, а залишилось одне бездумне протестантське протистояння Православній вірі з боку царів, князів, вельмож та вільнодумців, що було пронесено протягом ХVIII і XIX століть.

За цю зраду Правді Божій, згідно пророцтва кінця XVIIІ століття преподобного Серафима Саровського, Господь покарав архиєреїв і духовенство Російської Православної Церкви Московського Патріархату у 1917–му році, коли майже всіх священнослужителів більшовики знищили у Білому морі, в Сибіру та на Соловецьких островах, тобто десятки мільйонів служителів Божих.

А в 1927році диявол створив нову, так звану, червону Церкву, яку підкорив більшовикам-ленінцям – сталінцям разом з митрополитами – обновленцями з Санкт-Петербурга Сергієм (Страгородським) та Алексієм (Симанським), які заявили в той час, що радощі радянської влади, є радощами нашої “церкви”, бо архиєреї і духовенство Російської благодатної Церкви завершували своє буття на Соловецьких островах, на яких більшовики їх та мільйони простих православних віруючих людей згноїли.

Пізніше, ці названі Митрополити більшовицькою владою, після Великої Вітчизняної війни, були поставлені Московськими Патріархами, але не Російської Православної Церкви, а вже „Руської”.

Ця ідея була втілена Й. Сталіним у 1943 році, щоб про Першопрестольний Київ назавжди забули нащадки українського народу. Саме ці Митрополити натравили ворогів Церкви проти Всеросійського Святійшого Патріарха Московського і всієї Росії, а не Русі Тихона (Белавіна), який був смертельно отруєний у 1925 році, а в 90-х роках ХХ-го століття послідовники гонителів Патріарха Тихона канонізували як святого. Це відбувається в традиціях РПЦ МП постійно,  коли предки анафематствують, а нащадки канонізують.

Але необхідно замітити, що за вказівкою Йосипа Сталіна Московська Патріархія Російської Православної Церкви, замінила свою назву „Російська” на нашу, Українську, тобто „Руську” Київської Митрополії Руської Православної Церкви Константинопольського Патріархату, яка нею керувала з 988 до 1686 року. Крім того Й.Сталін у 1946 році дав вказівку керівництву РПЦ МП приєднати до своєї Церкви українських греко-католиків без перехрещення і без перерукоположення духовенства, тобто в сущому сані. Ось як антихрист – Й.Сталін і нова Російська Церква жили в єдиній гармонії, порушивши всі канони Православної Церкви. Так чому ж сучасна Москва вимагає від православного Києва якогось там покаяння?

Російська Церква повністю підлегла Антихристу в його повелінні, щоб і Українську Церкву тримати в цьому ж складі разом з собою. Не випадково, у 2008 році на телевізійному конкурсі на кращих героїв Росії в першу п’ятірку ввійшли Й. Сталін і В. Ленін, тобто кати українського і навіть російського народів  20 - 40-х років ХХ століття. Ось звідкіля прийшов геноцид в Україну, де було знищено в штучному Голодоморі і в репресіях 20-ть мільйонів українців. Навіть музику гімну СРСР сучасна Росія присвоїла собі, замінивши лише текст.

Необхідно нагадати, що після знищення українців, в Україну з Росії, Москва направила ту ж саму кількість росіян, яких розселили на Сході і в Центрі України та в Криму, а тепер нащадки тих поселенців створили партію „Регіони України”, щоб приєднати до „матушки” – Росії захоплені землі нашої країни.

Православний український народ на чолі з видатними церковними діячами протягом багатьох століть декілька разів очолював рух за вихід зі складу РПЦ Московського Патріархату і весь час отримував супротив.

Силові структури білогвардійців царської імперії та пізніше більшовизм СРСР робили все можливе в Україні, щоб стратити і лишити українську націю життя, об’явивши геноцид і знищивши штучним голодомором та репресіями біля  20-ти мільйонів українців.

Так було в період з 1918 по 1941 роки, тобто до Другої Світової війни. Наприклад, Архиєпископ Катеринославський Агапіт (Вишневський), який очолив Помісний Собор у Києві з питанням про вихід зі складу Російської Православної Церкви Московського Патріархату і утворення Української, тобто відродженої Руської Православної Церкви, був замучений у в’язниці м. Катеринослава в 1923 році.

Але такі ж страждання притерпіли й інші його церковні однодумці, в тому числі й Предстоятель Автокефальної Української Православної Церкви Митрополит Київський і всієї України Василій (Липківський), спочатку від білогвардійців, за допомогою Московського Патріархату, а потім й від більшовиків,

Вдруге, і востаннє, завдяки поваленню Радянського Союзу у 1991 році, цю велику святу справу у виході зі складу РПЦ Московського Патріархату взяв на себе Блаженнійший митрополит Київський і всієї Руси - України Філарет (Денисенко), який був першим членом Священного Синоду і Місцеблюстителем Патріаршого  Престолу РПЦ Московського Патріархату у 1990 році.

Митрополит Філарет не став Патріархом Московським, бо він за національністю, згідно висловів прокремлівських сил є „хохлом” і тому йому не було місця у кріслі московського церковного керівника. Ось чому призначили  на посаду Патріарха Московського естонця єврейського походження,митрополита Ленінградського Алексія (Рідігера). Можливо у якості спасителя прогнилого СРСР?

Слава Богу, що так  трапилось, бо Митрополит Філарет, як ніколи, потрібний був Україні, а не Росії.

Саме він, знаходячись у складі Московського Патріархату, у листопаді 1991 року у Києві скликав Помісний Собор знову ж таки з питанням про від'єднання Української Православної Церкви від РПЦ МП.

Таким чином, 98 % членів Помісного Собору УПЦ прийняли рішення про вихід зі складу РПЦ МП. 

Та тільки майже всі ці ж архиєреї УПЦ прийняли у Києві одне рішення, а через півроку, весною 1992 року у Москві, на так званому Помісному Соборі відреклися від своїх Київських рішень, а виконали кремлівську вказівку про скасування ними підписів у Києві.

Окрім Митрополита Філарета та єпископа Почаївського Якова (Панчука), агенти КДБ налякали кожного архиєрея УПЦ МП, показавши їм їх „досьє”. Тому й відсторонили Блаженнійшого Митрополита Філарета від посади Екзарха, щоб в Україні московська політика продовжувала своє церковне безчинство. Але для впевненості Московський Кремль з РПЦ МП вирішив його проклясти через анафему, як це було здійснено у Константинополі  й над святителем ІV століття Іоанном Золотоустом, яке завершилось через 33 роки канонізацією його великого імені.

Ця ж політика присутня і в РПЦ МП, коли там, по вказівці протестанта Петра І, прокляли і анафематствували самого православного по вірі, Гетьмана України Івана Мазепу тільки за те, що він любив свою неньку Україну і бажав їй свободи і незалежності ні від кого. Майже ця ж доля спіткала й П.Ю. Шелеста, в радянські післявоєнні часи.

Тому, завдяки Блаженнійшому митрополиту Філарету, Предстоятелю Української Православної Церкви і відродженої Української Автокефальної Православної Церкви в Україні в 1989 році на чолі з Патріархом Мстиславом (Скрипником), який паралельно очолював Українську Православну Церкву в США, був скликаний у Києві Об’єднавчий Собор влітку  1992–го року, на якому була утворена єдина Помісна Українська Православна Церква Київського Патріархату і зареєстрована в державних структурах України.

На жаль, КДБ через рік придумало ще декілька гілок УАПЦ в Україні, де кожною „гілкою” керує „самостійний предстоятель” з незначною кількістю парафій. Деякі з них отримують зарплатню у Москві.

Отже, всі ці роки, архиєреї, духовенство та віруючі УПЦ Київського Патріархату на чолі зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси – України Філаретом, який одностайно був обраний на цей пост на Помісному Соборі у 1995 році, відчували сирітство і одинокість в існуванні нашої Української Церкви, без зв’язку зі світовим Православ’ям.

Хоча до Вашої Всесвятості зверталися всі попередні Президенти України Л.М.Кравчук, Л.Д.Кучма і, особливо завершив звернення від імені всього українського народу, Віктор Андрійович Ющенко з питанням про дарування нашій Українській Православній Церкві Статусу помісної, Автокефальної Церкви, що урочисто було відображено у Києві під час ювілею 1020-ліття Хрещення Русі.

Окрім Президентів України до Вашої Всесвятості звертались, з цим же питанням, як депутати Верховної Ради, так і урядовці нашої Держави, але на превеликий жаль зрушень поки що ніяких не має.

Під тиском Московського Патріархату і Московського Кремля наша Церква й зараз перебуває в церковній ізоляції та в духовному і фізичному ярмі. Більшість архиєреїв, духовенства та віруючих УПЦ Київського Патріархату заради великої церковної української справи згідні перейти до складу Константинопольського Патріархату, як це було до 1686 року, але з умовою, що  „Мати-Церква” Константинопольського Патріархату через короткий час відпустить свою доньку – Київську Митрополію, надавши їй Статусу помісної Церкви.

Бо Московська Церква постійно намагається відродити на території України Російську імперію або устрій Радянського Союзу, щоб продовжувати тримати українців в своїй безсоромній  неволі.

Тому УПЦ Київського Патріархату й не визнається світовими Православними Церквами, як Помісна Церква, оскільки цьому постійно заважає Московський Кремль і більшовицька РПЦ Московського Патріархату.

Адже наша Церква є однією з найбільших у світі. Вона має  30-ть єпархій, біля 40 єпископів, біля 6000 парафій з храмами, соборами і монастирями, з двома Духовними академіями (Київська та Львівська), двома богословськими інститутами (Івано-Франківський та Чернівецький факультети), з трьома Духовними семінаріями, та згідно статистики – біля 14 мільйонів віруючих. 

Всім нам необхідно знати, що сучасна „Руська” Православна Церква Московського Патріархату, яка бере початок з 1927–го року, не є правонаступницею древньої Російської Православної Церкви Московського Патріархату, бо є самою звичайною політичною організацією. Вона присвоїла біля дев’яти тисяч парафій в Україні, захопивши храми, собори, монастирі та дві національні Лаври: Почаївську і Києво-Печерську, щоб показати Світові, що вона є „Великим третім Римом” серед Помісних Православних Церков світу.

Та й російська діаспора в Україні має всі громадські права і релігійні свободи. А що ж має українська діаспора в Росії? Зовсім нічого! Ні жодного українського храму, жодної загальноосвітньої школи, жодного театру і концертного залу, жодної газети і журналу, жодної передачі на радіо і телебаченні.

Адже українців в Росії проживає біля 14 мільйонів чоловік. Богородська єпархія УПЦ Київського Патріархату мала Богоявленський собор з великим комплексом споруд, в яких розташувалися Православна гімназія (середня загальноосвітня школа), Ліцей мистецтв, Духовна семінарія, велика бібліотека з читальною залою, безкоштовний медичний пункт, дві безкоштовні благодійницькі їдальні та велике підсобне господарство.

Але восени 1997 року все це було захоплено священиками РПЦ МП за допомогою 100 московських ОМОНовців, які вночі вигнали з території собору не тільки українців, але й росіян, серед яких були гімназисти, семінаристи, духовенство і парафіяни УПЦ Київського Патріархату.

РПЦ МП давно мріє перехопити статус Вселенського Константинопольського Патріархату і присвоїти його собі, - Московському, на що надіялась Москва ще з кінця Великої Вітчизняної Війни (1945-50 років). А що роблять в своєму житті члени Священного Синоду РПЦ МП? Соромно й говорити, але свої провинності вони перекладають на своїх менших по сану „ братів” і по духу „сестер”.

Який парадокс! Онучка, в особі Російської Православної Церкви Московського Патріархату давно вже хитромудро „отримала” статус незалежної помісної Церкви при Борисі Годунові у 1593 році, а дійсна „Мати-Церква” для неї - Київська Митрополія Константинопольського Патріархату, чомусь повинна до цього часу „просити” цю автокефалію. Адже, Русь Київська хрестилася у Києві ще тоді, в 988 році, коли Москви ще й близько не було, бо вона народиться Київським князем Юрієм Долгоруким лише у ХІІ столітті, не говорячи про першого святого апостола Андрія Первозваного, який проповідував нашим українським предкам на Дніпровських берегах, а не на річці Волзі. Дійшовши до Києва, він поставив хрест дерев'яний,  промовивши свої завітні слова, що на цих горах (київських)  Господь побудує багато храмів. Та хіба ж Київ винен в тому, що Москва примінила до нього силу у 1686 році, а Константинополь не відстояв і не захистив свою духовну доньку в особі Київської Митрополії незалежної України. Хоча Константинополь  в той час сам став залежним від Туреччини, яка надала  йому свою нову назву - Стамбул. Адже  Київська Русь-Україна є древньою державою, яка бере початок від скіфів і сарматів, тоді як Росія появилася лише в середині XVI століття завдяки завоювань московським князем (царем) Іваном Грозним Казанського й Астраханського ханств та князівств, які раніше належали до Київського престолу, а потім так і продовжувалися захвати земель інших народностей. 

Тому, у зв’язку з перемогою всього українського народу над московським диктатом і з приходом до державної влади України синів і доньок, на чолі з Президентом України Віктором Андрійовичем Ющенком, від імені віруючих Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату просимо Вас, Ваша Всесвятість, Всесвятійший Вселенський Патріарх Константинопольський – Нового Риму Варфоломій разом зі Всесвітніми Помісними Православними Церквами, прийняти своє Святе вольове  рішення у визнанні Української Православної Церкви Київського Патріархату і, надати їй статусу – Помісної, видавши нашій Церкві відповідного Томосу про Автокефалію.

Чому ж Московський Кремль і РПЦ Московського Патріархату на чолі з Президентом Російської Федерації В. Путіним мали право організувати об'єднання своїх двох Церков, Зарубіжної РПЦ на чолі з Митрополитом Лавром і Московського Патріархату на чолі з Патріархом Алексієм ІІ?

Український же Президент Віктор Ющенко чомусь не має на це права, щоб об'єднати у своїй рідній державі три гілки Православних Церков: УПЦ Київського Патріархату, УПЦ Московського Патріархату та Автокефальну Українську Православну Церкву?

Треба зауважити, що дух УПЦ Київського Патріархату є миролюбним. Тому, ми завжди молимось за всю повноту РПЦ Московського Патріархату, а коли помер Патріарх Московський Алексій ІІ, то Патріарх Київський Філарет відслужив по ньому Божественну літургію і Велику панахиду.

Після скасування СРСР і утворення суверенної України, всі її Президенти, Верховна Рада і Уряд, від імені українського народу зверталися до Вас з проханням благословити нашій Вітчизні, врешті решт, мати свою незалежну помісну Православну Церкву. Але сила зла стоїть на заваді, щоб досягти нам жаданої мети. При чому тут Московський Кремль і більшовицький Московський Патріархат, коли цього бажає п’ятдесят мільйонів українців в Україні і 17-ть мільйонів у діаспорі?

Фактично, ми маємо цю помісну Церкву в особі УПЦ Київського Патріархату, але хотілося б узаконити її підписом Вашої Всесвятості. Бо це питання про автокефалію протягом всіх епох чомусь вирішується за допомогою боротьби того чи іншого православного народу. Це було в історії Болгарської Православної Церкви, Сербської, Румунської, Грецької та інших, в тому числі й Російської, яка 141 рік не визнавалася Вселенським Патріархатом.

Ми, православні українці, віримо в успіх своєї боротьби і ніколи не переставали вірити у Промисел Божий та в Мудрість Вашої Всесвятості. Саме зараз є той благодатний час, щоб Ви прийняли своє Першосвятительське рішення.

Ми постійно молимось за Вашу Всесвятість і благаємо Господа, щоб Він дарував Вам життя на Многая літа і оберігав Вас на кожному кроці Вашого щоденного життя.

Вашої Всесвятості - недостойний Адріан,

митрополит Дніпропетровсько-Криворізький (Україна) та Московсько-Богородський (Росія).

30 грудня 2008 року

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка