Друк
Розділ: Українськ­і Церкви в Україні та в діаспорі
Патріарх Московський і всія Русі Кирило і патріарх Константинопольський Варфоломей під час богослужіння
Патріарх Московський і всія Русі Кирило і патріарх Константинопольський Варфоломей під час богослужіння

Українське православ‘я може перейти під оруду Москви

Константинопольський патріарх Варфоломій І-й під час візиту до Росії закликав українських православних приєднуватися до Московського патріархату. Однак той факт, що Константинополь став на бік РПЦ, навряд чи зніме проблему української автокефалії – пише Станіслав Мінін

Москва обрала нову тактику у відносинах із Константинополем

Константинопольський патріарх Варфоломій І, завершуючи свій візит до Росії, що проходив із 22 по 31 травня, в інтерв’ю телеканалу «Россия 24» закликав українських розкольників «не вагатися, а приєднуватися до канонічної православної церкви, яка є кораблем спасіння». Коментуючи політику Константинополя щодо «українського питання», він наголосив, що Вселенський патріархат «поважає канонічний лад».

Отже, у представників Російської православної церкви є підстави вважати питання про канонічний статус української церкви закритим, а сам візит Варфоломія до Росії розглядати як перемогу дипломатії Московського патріархату.

Слова Константинопольського патріарха недвозначні. Однак про дипломатичний тріумф РПЦ усе-таки можна говорити тільки з певними обмовками.

Візит патріарха Варфоломія, безумовно, вийшов широкоформатним, статусним, можна навіть сказати – повнокровним. Десять днів перебування у Росії, відвідання Москви та Санкт-Петербурга, три спільні літургії з патріархом Кирилом, зустрічі з політиками (у тому ж числі з президентом Росії Дмітрієм Медведєвим ) та послами.

Цей візит не варто вважати безпрецедентним. Влітку минулого року Стамбул відвідував глава РПЦ, і нинішня поїздка патріарха Варфоломія – заведений у церковному середовищі жест у відповідь. Точно так само у 1987 році Константинопольський патріарх Димитрій відвідував Москву, Ленінград і Львів у відповідь на офіційний візит патріарха Пімена.

Інша річ, що тоді Константинополь «відповів» Москві за 10 років – Пімен побував у Стамбулі у 1977 році. Але то були інші часи, інший порядок денний, інша інтенсивність контактів.

Значущості поїздці Росією Варфоломія надають дві обставини. По-перше, негативний фон, що склався у взаємовідносинах двох церков за останні 20 років. Тут варто згадати і тимчасове припинення спілкування у середині 90-х через визнання Константинополем Естонської апостольської православної церкви, і постійні суперечки навколо першості у православному світі, й претензії Вселенського патріархату на опікування російською діаспорою, й перехід під омофор Варфоломія російських єпископів, і питання про українську автокефалію.

По-друге, можна припустити, що патріарх Кирил, відвідавши Стамбул, означив тим самим певне зрушення у дипломатичній тактиці РПЦ. Він показав, що Московський патріархат не буде надалі займати вичікувальну позицію та лише відповідати на випади Константинополя (як це часто бувало за Алєксія ІІ), але візьме ініціативу в свої руки, спробує увійти зі Вселенським патріархатом у дипломатичний клінч, скувавши його, обмеживши його поле дії. Швидкий відповідний візит ніби вказує на те, що «гра» вже йде під диктовку Москви.

Висловлювання константинопольського гостя щодо України лише посилюють це враження. Адже визнання «української автокефалії» від нього чекали ще у 2008 році, але він цього не зробив, солідаризувавшись, здавалося, з позицією Алєксія ІІ.

Однак не варто забувати, що патріарх Варфоломій – церковний політик світового класу (патріарху Кирилу, наприклад, ще належить цей клас здобути й підтвердити). Він випробуваний і дуже досвідчений, у нього безліч політичних важелів, так само як і часу на те, щоб займатися, власне, політикою. Він здатний прораховувати кроки «опонентів» наперед, зате вловити його мотиви часом буває непросто. Так і зараз: схоже, що Вселенський патріарх веде якусь тонку гру, але яку – незрозуміло.

Відповідаючи на запитання кореспондента «Русского Newsweek’а», Варфоломій означив дві головні проблеми у взаємовідносинах Москви та Фанара (грецький квартал у Стамбулі, де розташована резиденція Константинопольського патріарха. – «НГР».). По-перше, це питання про автокефалію, точніше, про те, хто і що визначає «незалежність» Церкви. По-друге, націоналістичні тенденції у православній діаспорі. Двома-трьома репліками патріарх-політик, по суті, дав зрозуміти, що суперечності у відносинах із Москвою – за усіх реверансів, консенсусів та жестів доброї волі – зберігаються. Причому це проблеми не локальні, а концептуальні, «цивілізаційні» й такі, що стосуються усього православного світу.

Константинополь хоче якомога швидше провести Всеправославний Собор (про це, до речі, патріарх Варфоломій заявив в інтерв’ю «России 24»). Безумовно, Фанар розраховує на те, що Собор затвердить механізм «дарування автокефалії», головну роль у якому буде відігравати Константинопольський патріархат. Помісні церкви повинні сповіщати Константинополь про намір надати «незалежність» тій чи тій структурі. Тоді як саме Вселенський патріархат видає Томос про автокефалію, попередньо перевіривши наявність консенсусу у православному світі.

Щодо діаспори Патріарх Варфоломій сказав таке: «Потрібно визнати, що адміністративні розділення, які характеризували особливо життя так званої православної діаспори, часто визначалися націоналістичними інтересами. Річ у тому, що всі православні церкви повинні ставити на чільне місце не так свою національну ідентичність, як насущну церковну єдність».

Очевидна суперечка двох моделей православного світу. РПЦ є найбільшою та найвпливовішою «національною» помісною церквою. Православний світ «за РПЦ» – це конгломерат незалежних структур, конфлікти між якими вирішує Собор, тоді як Фанару у цій схемі належить роль «англійської королеви»: поважного, але, такого, що не має влади, арбітра, який затверджує вже прийняті рішення.

Константинополь, своєю чергою, не згоден на формальне «судочинство». Він хоче бути діяльним арбітром. Фанар – «наднаціональна» структура, анахронічна за своєю суттю. Лише реальна «судова» участь у справах православного світу може втримати цей пліт на плаву. В іншому разі Константинопольський патріархат перетвориться на етнічне гетто.

Патріарх Варфоломій чудово розуміє, що питання про українську автокефалію – не ідея фікс розкольницьких структур, а більш серйозний церковно-політичний проект. До розкольників Константинополю байдуже. Він може пожертвувати ними, приспавши тим самим пильність Москви. Не стане розкольників – проект оживе всередині Української православної церкви Московського патріархату, де останніми роками все активніше поводяться прихильники «розширення незалежності». Питання про автокефалію не буде зняте остаточно й безповоротно.

Разом із ним збережеться й вага Константинопольського патріарха з його Томосом. У підсумку патріарх Варфоломій виконає свою – без перебільшення – історичну місію.

InoZMI  07.06.2010

Братська зустріч предстоятелів православної Церкви Кирила та Варфоломія
Братська зустріч предстоятелів православної Церкви Кирила та Варфоломія
Патриарх Кирило, президент Дмитро Медведєв та Константинопольський патріарх Варфоломій
Патриарх Кирило, президент Дмитро Медведєв та Константинопольський патріарх Варфоломій

На світлинах: Патріарх Московський і всія Русі Кирило і патріарх Константинопольський Варфоломей під час богослужіння. Братська зустріч предстоятелів православної Церкви Кирила та Варфоломія. Патриарх Кирило, президент Дмитро Медведєв