lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Митрополит Адріан про сучасний стан Українських Церков
Митрополит Богородський Адріан
Митрополит Богородський Адріан

Актуальне інтерв'ю

Запитання: Владико Адріане! Де і коли народилась Руська Православна Церква Московського Патріархату і чим вона відрізняється від Російської Православної Церкви теж Московського Патріархату? Владико Адріане! Де і коли народилась Руська Православна Церква Московського Патріархату і чим вона відрізняється від Російської Православної Церкви теж Московського Патріархату?

Відповідь: Зовсім недавно російський політичний оглядач із Москви Станіслав Бєлковський розпочав сповіщати на всю Росію про те, що сучасна Руська Православна Церква Московського Патріархату не є спадкоємницею Російської Православної Церкви теж Московського Патріархату, яка народилась ще при Борисі Годунові у 1589-му році, і проіснувала до 1943-го року. Руська Православна Церква Московського Патріархату народилась у 1943-му році за ініціативою і диктату Й. Сталіна з тією метою, щоб із свідомості людей СРСР "викорчувати" всякі поняття про традиційні назви: Російська імперія і Російська Православна Церква. Тому Й. Сталін задався ціллю, щоб майбутній новий радянський Патріарх Сергій (Страгородський) носив титул не Російського Патріарха, а Руського, тобто колишнього Київського. Значить з цього виходить, що сучасна Руська Православна Церква (МП) має своє нове народження, як пише С. Бєлковський, у 1943-му році, під час Великої Вітчизняної Війни завдяки Й. Сталіну.

Запитання: А коли ж народилась Руська Православна Церква Київської Митрополії Константинопольського Патріархату?

Відповідь: Як свідчить історія, що у 988-му році, у Києві, а не у Москві, якої тоді ще й близько не було, в двох річках Почайні і Дніпрі при Великому князеві Київському Володимирі (старший онук Великої княгині Київської Ольги), відбулось святе Хрещення всього руського народу, тобто українського. Але, оскільки древня Руська Православна Церква мала свій адміністративний центр у Києві, то й Митрополит Київський знаходився тут, і звідціля керував всією Церквою, яка мала кордони однакові з державою, від польської Вісли до Волги й від Чорного моря до варягів. Тому й була повна назва нашої Церкви: Руська Православна Церква Київської Митрополії. Але оскільки вона була донькою -Вселенської Церкви, то й належала до Константинопольського Патріархату.

Запитання: Так що ж виходить, що сучасні Українські Православні Церкви УПЦ КП, УПЦ МП і УАПЦ є правонаступницями древньої Руської Православної Церкви Київської Митрополії?

Відповідь: Звичайно ж. Київська Русь і Україна, це є древні назви нашої єдиної держави. І невипадково, що наші предки називали Києво-Руську вітчизну Країною, Вкраїною і Україною, оскільки кияни, будучи високоосвіченими людьми, направлялися до всіх древніх міст Київської Русі, які формувалися великими Київськими князями та їх синами, як Ярославль - великим князем Ярославом Мудрим, Суздаль і Володимир - великим князем Володимиром Мономахом, а Москва була народжена - великим князем Юрієм Долгоруким і так далі. Й тому, із Києва до цих та інших міст, як до Великого Новгороду та Нижнього, до Турова (Білорусь) та Смоленська, Твері і Ростова направлялися священнослужителі для звершення хрещень та богослужінь, а також архієреї, у якості керуючих єпархіями, ченці, літописці, переписувачі церковних книг, архітектори по будівництву соборів, храмів, монастирів і палаців та інші діячі творчості і державності. І ось, коли вони поверталися до Києва, то часто з них не говорили, що направляємось до Києва, а до Країни, Вкраїни або до України. І ці вислови появились ще в ХІ-му столітті за існування Київської могутньої Русі, про що й писали літописці. Тому й зараз Україна, український народ, українське суспільство, українська свідомість, українська історія, освіта, культура, наука, мистецтво - належать до історії Київської Русі, як до європейської частини світу і її цінностей.

Хто може заперечувати в тому, що ще діти великого князя Київського Ярослава Мудрого одружувалися на королівнах і княгинях Європи, а його доньки виходили заміж за королів: норвезького, угорського і особливо, за Французького короля Генріха І, за якого була віддана старша донька Анна. Але світова політика так завжди складалась, що на ці національні і церковні історичні цінності ніхто не звертав уваги, за винятком чесних і порядних людей. На жаль, в Україні іноземці завжди заважали українцям жити в спокої, в мирі і в злагоді. Хоч би взяти українське середньовіччя козацько-запорозьких часів, де Україну роздирали між собою Варшава і Москва, а Київ весь час був осторонь, бо ці названі столиці завжди вирішували долю України і українського народу без його участі. Тому й не сподобався Петру І та всьому Кремлю український Гетьман Іван Мазепа, який боровся за звільнення України від московського гніту. А стільки зла надали нашій Вітчизні кримські татари і турки. Адже ж кримські татари не є корінним населення Криму, оскільки вони там поселилися після участі в татаро-монгольському нашесті, тобто з XV-XVIII-го століть. Бо Крим завжди належав нашим предкам: скіфам, сарматам і киянам, а не Москві, хоча в середині XVIII-го століття Катерина ІІ своєю волею і без згоди українців, приєднала Крим до Росії. І тільки М. Хрущов у 50-ті роки ХХ-го століття повернув знову Крим Україні, виправивши історичну справедливість.

А вже у 80-ті роки ХХ-го століття, дружина Михайла Горбачова - Раїса Горбачова, татар знову повернула до Криму. Тепер візьміть початок ХХІ-го століття. В чому ж змінилось ставлення іноземців до України? Майже ні в чому. Москва залишилась на своїх старих імперських державних позиціях, на базі «Руського миру», а польську Варшаву замінили інші західноєвропейські країни, як Німеччина і Франція. Саме вони робили і роблять перешкоди нашій Україні у входженні до Євросоюзу, а при Ю.А. Ющенку заблокували всякі рішення України щодо блоку НАТО, щоб не забезпечити їй безпеку від агресивних держав. Ці та інші країни не дають Україні вийти на арену, як рівний партнер з рівним членом. І це було при Л. Кравчуку, Л. Кучмі, В. Ющенко і теж саме відбувається й при сучасному Президенті України В.Ф. Януковичу. З одного боку, Євросоюз бажає єдиної євро системи в своїй політиці. І разом з тим, Європа не допомагає Україні бути з усіма рівною державою. Навпаки.

Багато з представників цих країн бажають розбити український народ не тільки на політичні клани або національні різні партії, але й зацікавлені у розбраті православного українського народу. Чомусь Німеччина має дві основні релігійні християнські конфесії: католицизм і лютеранство, але вони є національними Церквами цієї країни. Вони між собою нічого не ділять, бо живуть, як цивілізований народ. А ось православних в Україні майже 90%. Але замість єдності, у нас постійна, якась там, релігійна боротьба, нав'язана ззовні, бо українці живуть не по-християнськи і щось постійно ділять…Звичайно ж земне, а не духовне, тимчасове, пусте, матеріальне, гниле, затхле і т. д. Бо до небесних скарбів їм не дотягтися, оскільки не вистачає в них віри в Бога, і боязні Його, а також терпіння, любові, витримки, поваги один до одного, бо роз'єднує їх соціальне положення: я ж багатий, а ти бідний. Хоча цей же сучасний «багатий» архієрей, чи священик, чи новоспечений політик або бізнесмен чи корупціонер, вчора були теж бідняками, «попрошайками», а сьогодні вони вже стали мільйонерами і навіть, мільярдерами за рахунок грошей парафіян - жертводавців або прихованих матеріальних державних цінностей та від продажу своєї душі і совісті.

Невільно хочеться аналізувати ставлення сучасних Предстоятелів Українських Православних Церков: УПЦ КП, УПЦ МП і УАПЦ, які по-різному ставляться до необхідності в об'єднанні названих Церков в єдину. Бо деяким з них заважає і лякає їх імперська православна Москва. А лякає тим, чим не залякала у свій час, весною 1992-го року Предстоятеля УПЦ Митрополита Київського Філарета. Влітку 1992-го року навіть, так званий Харківський Собор УПЦ, на чолі з Митрополитом Никодимом (Руснаком, нині спочилим) не зупинив розвиток Української Православної Церкви Київського Патріархату. І так, вже пройшло більше 20-ти років, а УПЦ МП все топчеться на одному місці. Тільки одні слова, хвальби та вимоги до УПЦ КП у якомусь там покаянні з-за виходу її зі складу РПЦ МП. Вони завжди «забувають», як відбувалось у 1945-му році, по вказівці Й. Сталіна приєднання українських греко-католиків до РПЦ Московського Патріархату. Воно було без ніякого покаяння і без перехрещування. Особливо, духовенство УГКЦ приймалось в сущому сані. А тепер, на початку ХХІ-го століття УПЦ МП, хоче жити незалежно від Москви, і разом з тим, живе по московським земним канонам, боячись її проклять і анафем. Де це бачене було у світі, щоб одновірці воювали між собою тільки з-за одних імен своїх Предстоятелів? Хіба не є для нас, українців, повчанням святого апостола Павла, який писав в своєму Першому Посланні до Коринфян, глава 1, стихи 10-13: «Тож благаю вас, браття, Ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній! Бо стало відомо мені про вас, що між вами є суперечки. Кожен говорить: я ж Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин, а я Христів. Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп'ятий за вас? Чи в Павлове ім'я ви хрестились?» Так і в Україні. Одні кажуть, що ми «філаретівці», інші кажуть, що вони «сабоданівці», а треті твердять, що вони «алексіївці», а четверті, що вони є «кирилівці». Але ж Патріарх Алексій ІІ вже помер і про нього всі забули, а Христос є вічним Богом і Небесним нашим Архіпастирем.

Та хіба ж ми можемо забути 90-й рік ХХ-го століття, коли Московська Патріархія обирала собі нового Патріарха після смерті Патріарха Московського Пимена. Спочатку члени Синоду обрали Митрополита Київського Філарета місцеблюстителем Московського Патріаршого престолу, і всі думали, що він й буде Патріархом Московським. Потім, на Помісному Соборі стикнулися три перші члени Священного Синоду РПЦ МП в боротьбі за цей престол: Митрополит Ленінградський Алексій (Рідігер), Митрополит Ростовський Володимир (Сабодан) і Митрополит Київський Філарет. Тобто у виборах в Патріарха Московського приймали участь один естонець і два українця. Але обрати треба було одного з цих трьох. Що ж відбулося потім між ними? Один став Патріархом, другого поставили керуючим справами РПЦ МП, якого потім перевели до Києва для боротьби з Митрополитом Філаретом, а третього «розіп'яли» і прокляли, оголосивши йому так звану «анафему», яка до нього та до всієї УПЦ КП так і не приклеїлась, як це було в IV-му столітті зі святителем Іоанном Золотоустом; в XVI-му столітті з Митрополитом Московським Філіпом та з видатним вченим греком Максимом, а в кінці XVІІI-го століття з Митрополитом Ростовським Арсенієм (Мацієвичем), якого «синодали» прокляли на своєму Святійшому Синоді РПЦ під диктовку Катерини ІІ і відправили його, як простого «мужика», навіть і не як ченця, до естонських земель для каторги. Так російська імперія розправилася з Митрополитом українського походження, який чесно служив російському народу і Святій Церкві. Зараз Патріархом Московським є Кирил (Гундяєв).

Він в останній час розпочав свою церковну лінію більш зважену і обережну по відношенню до України, щоб не нашкодити і не завдати глибоких хворих ран православним українцям, які ще з далекої старовини є членами Христової Церкви, тобто з І-го століття після Різдва Христового, завдяки першому апостолу Христа Спасителя, Андрію Первозваному. Запитання: Що собою є Українська Православна Церква в Росії, яка її структура, підпорядкування, і як складаються стосунки між нею та РПЦ? Відповідь. Нам, будучи українцям в Росії, не все подобається в стосунках РПЦ МП до Української Православної Церкви, як це є в Україні, в якій РПЦ МП всім керує: і Церквами і Державою. Але все одно, ми віримо і сподіваємося, що прийде благодатний час і для України, і для українців у діаспорі, бо обов'язково будемо мати свою Помісну Православну Церкву, яку наші православні предки мали до 1686-го року. Але й кожна сучасна Помісна Православна Церква виборювала собі автокефалію. Це й грузини, болгари, серби, румуни, росіяни, греки, албанці, поляки та інші православні народи. Звичайно, що Руська Православна Церква Київської Митрополії не зовсім була незалежною Церквою, оскільки входила до складу Константинопольського Патріархату, хоча мала набагато більше прав і свобод, ніж УПЦ має зараз, будучи у складі Московського Патріархату.

Сучасна УПЦ не є автономною Церквою, а лише напівавтономною у складі РПЦ МП, хоча більшість її архієреїв мріють про свою автокефалію і незалежність від РПЦ Московського Патріархату. Про це мріяли і добивались українські архієреї 20-х років ХХ-го століття, які належали до РПЦ МП. Це такі, як Архієпископ Катеринославський Агапіт (Вишневський), Єпископ Кременецький Діонісій (Валединський, майбутній Митрополит Польський і Варшавський) та багато інших. Але Вас цікавить Московсько-Богородська єпархія УПЦ Київського Патріархату з центром у м. Ногінську Московської області. Як Ви пам'ятаєте, що перша парафія УПЦ КП появилась в Росії у грудні 1993-го року, коли мене, будучи архімандритом і настоятелем Богоявленського собору м. Ногінська було запрошено до Запоріжжя на зустріч зі Святійшим Патріархом Київським Володимиром (Романюком) та Блаженнійшим Митрополитом Київським Філаретом, де відбулась велика Всеукраїнська прес-конференція. На ній була дана мені пропозиція про прийняття мене до складу УПЦ Київського Патріархату з наступною хіротонією у Києві в єпископа Дніпропетровсько-Запорізького (Україна) та Богородського (Москва і Російська Федерація). Таким чином, моя архієрейська хіротонія відбулась 6-го лютого 1994-го року у Свято-Володимирському кафедральному соборі м. Києва. Весною 1995-го року я був обраний членом Священного Синоду УПЦ КП, а восени цього ж року Святійшим Патріархом Київським Філаретом я був піднесений до сану Архієпископа. У 2002-му році я був підвищений у сан Митрополита, за що я завжди щиро йому дякую.

У 2011-му році в жовтні місяці, під тиском невеликого оточення Патріарха, я був виведений зі складу Священного Синоду. Усвідомлюючи своє рішення ще з 1991-92-го років у підтримці УПЦ Київського Патріархату і знаходячись на території РФ, мені здається, що як би я був до цього часу у складі РПЦ МП, то я б нічого корисного не зробив би ні для України, ні для її Церкви. Також мені здається, що якби я був би до цього часу у складі Священного Синоду УПЦ КП, то я б теж нічого вільного і критичного не написав би і не висловив би на своєму веб-сайті в адресу кар'єристів і ворогів УПЦ КП свої думки.

В своїх поглядах і відношеннях до загальноцерковної справи, я час від часу висловлюю свої власні судження про ті чи інші моменти життя Українських Православних Церков в Україні, в тому числі й в середині УПЦ Київського Патріархату. Наприклад, Святійший Патріарх Філарет непомітно для себе, не коректно висловлювався про відродження Пентархії древніми Помісними Православними Цервами, на чолі зі Всесвятійшим Патріархом Вселенським Варфоломієм, яка в союзі п'ятьох Предстоятелів вирішувала всі питання, які стосувалися життя Вселенської Православної Церкви. Але в ті древні часи до Пентархії належали 4-ри східних Патріархів і Єпископ Римський, тобто Патріархи: Константинопольський, Олександрійський, Антиохійський і Єрусалимський, а також Предстоятелі Римської Церкви, які і в ті древні часи називали себе Папами (єпископами). Як і зараз Олександрійський Предстоятель є Папою і Патріархом, а Предстоятель Грузинської Православної Церкви є Католикос - Патріарх. Тому, оскільки Римська Церква у 1054-му році вийшла зі складу Помісних Православних Церков, то у 2011-2012-му роках Патріарх Константинопольський Варфоломій вирішив ввести Предстоятеля древньої Кіпрської Православної Церкви до складу Пентархії.

Але це рішення не сподобалось нашому Святійшому Патріарху Філарету. Як мов Кіпрська Церква, хоч і древня, але не мала права замінити Римську Церкву, щоб стати повноправним членом Пентархії. Саме за це на Патріарха Київського Філарета дуже розгнівався Патріарх Константинопольський Варфоломій і, коли перший був в Канаді, то другий дав вказівку УПЦ Канади не дозволяти Патріарху Філарету відвідувати парафії цієї Української Церкви, за що навпаки зобидились православні члени української діаспори в Канаді на Вселенського Патріарха і на Предстоятеля УПЦ Канада Митрополита Юрія. Слава Богу, все це налагодилось. Зовсім недавно Архієпископ Євстратій сповіщав в своїй статті про успішний візит Предстоятеля УПЦ Канади Митрополита Юрія (Каліщука) до Вселенської Патріархії і, що він мав дружні співбесіди з Патріархом Варфоломієм про допомогу Україні в об'єднанні трьох Православних Церков. Але, зовсім недавно знову були перекручені вислови Патріарха Київського Філарета про сучасного Папу Римського Франциска, який, як мовляв, постійно демонструє своє лицемірне відношення до бідних людей.

Хоча цей вислів був чисто людським, а не дипломатичним, оскільки Святійший Філарет має дуже сильну практику у відношеннях до тих чи інших керівників Церкви і держави. Особливо він проявив себе, коли був першим членом Священного Синоду РПЦ МП і виконував послух Церкви у виступах на Всесвітніх церковних конференціях, форумах, симпозіумах та зустрічах з багатьма видатними діячами. Архієпископ Євстратій також пояснив в своїй статті про вислів Патріарха Філарета відносно нового Папи Римського Франциска,. Звичайно, негативно висловлюватися проти Папи Франциска не можна, бо він цього не заслуговує. Та й Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Верховний Архієпископ Святослав (Шевчук) є людиною не тільки поважною до УПЦ Київського Патріархату, але й близькою особою до Папи Франциска, з яким він мав дуже дружні і службові відносини у Аргентині, де вони обидва несли архіпастирський послух. Хоча у Патріарха Філарета теж добрі братерські відносини до Архієпископа Святослава, належачи до різних юрисдикцій і віросповідань. Адже РПЦ МП католиків і греко-католиків завжди називала схизматиками. А тепер вона вважає, що ці названі католики і греко-католики не повинні ні в чому підтримувати УПЦ КП, роблячи вигляд, що все змінилось навпаки: УПЦ КП стала схизматичною Церквою, а римо-католики і греко-католики стали благодатними Церквами.

А хіба ж можна забути, як Й. Сталін зі своєю командою у 1945-46-му роках 5-ть мільйонів українських греко-католиків та більше 5-ть тисяч священиків і єпископів насильно перевів до складу РПЦ МП, а тих, які противились його рішенню, всіх відправив до сибірської каторги? Ось хто керував Московською церковною «благодаттю» протягом 30-ти років. Тепер, Ви, пане Олександре глибше хочете взнати долю православних українців в Російській Федерації. Як повідомляла «Релігія в Україні» від 19.09.2012-го року, що Фонд некомерційної організації у Москві Станіслава Бєлковського, 16-го вересня провела науково-практичну конференцію за назвою: «Реформация: судьба Русской Церкви в ХХІ веке». Важливою складовою частиною церковної реформації повинна була стати парафіяльна реформа в Росії, а також повернення сучасній Руській Православнй Церкві Московського Патріархату досталінської назви, яку вона мала з 1589-го року, тобто Російська Православна Церква Московського Патріархату. А ще точніше, вона називалась «Православная Российская Церковь». (Акты Святейшего Тихона, Патриарха Московского и всея России, г. Москва, 1917-1943, составитель М.Е. Губонин). В цій реформі Організаційний комітет Конференції, на чолі зі Станіславом Бєлковським пропонує сучасній РПЦ МП надати автокефалії Українській Православній Церкві, але Московського Патріархату, а не для УПЦ Київського та УАПЦ.

Таким чином, в Російській Федерації хоч і поступово, але, як кажуть, що духовний «лід» почав «розтоплюватися» і що патріаршій Москві нічого не залишається робити, як відпустити Україну, надавши можливостей православному українському народові, без завад представників інших в ній народів, отримати статус автокефальної Церкви з умовою в об'єднанні в ній трьох Українських Православних Церков: УПЦ КП, УПЦ МП і УАПЦ. Хоча, Московській Патріархії пора вже замислитися, що в умовах диктату вона ніколи не отримає своїх імперських успіхів, оскільки ще Президент України Л. Кучма писав, що Україна - це не Росія. Тому, нехай РПЦ МП пам'ятає, що як їй було приємно приєднати до себе Закордонну Російську Православну Церкву у 2007-му році при Митрополиті Нью-Йоркському Лаврі (Шкурло) та Патріархові Алексії ІІ, так і українцям набридли ці міжконфесійні конфлікти трьох Православних Церков в Україні. Вони теж мріють про церковне перемир'я, діалог і об'єднання всередині своєї країни в єдину Церкву. І ось, у зв'язку з тим, що у Москві розпочав діяти Фонд Станіслава Бєлковського, про що він сам написав на своєму сайті листи, які були направлені до Московської Патріархії в захист українського православного народу з правом ним мати свою Помісну Автокефальну Православну Церву, я, будучи Митрополитом Московсько-Богородським (УПЦ КП) звернувся з подячним листом, російською мовою до нього.

Я підтвердив історичні істини про Українську Православну Церкву, яка з 988-го до 1686-го року мала назву: Руська Православна Церква Київської Митрополії Константинопольського Патріархату і, що Й. Сталін у 1943-му році насильницьки нав'язав Російській Православній Церкві Московського Патріархату назву нашої Церкви - «Руська». Я розміщую сайти про Станіслава Бєлковського з його концепцією про Російську Православну Церкву Московського Патріархату і про Руську Православну Церкву теж Московського Патріархату. Вони були надруковані на російських і московських сайтах з питанням: від якої Церкви сучасна РПЦ МП в Росії має своє правонаступництво: від Російської - Московського Патріархату, чи Руської-Київської Митрополії Константинопольського Патріархату? Адже, доказом цього є й те, що навіть на веб-сайті РПЦ МП є замітка, в якій написано російською мовою про «Молебен у раки с мощами святителя Тихона, Патриарха Всероссийского, в Донском монастыре». Як бачимо, що святитель Тихін (Бєлавін) не був Руським Патріархом, а саме Російським і навіть, Всеросійським. Адже це було надруковано 4-го грудня 2012-го року. Не говорячи про всю історію Російської Православної Церви Московського Патріархату. http://www.patriarchia.ru/db/text/2631429.html

Та й не могла бути іншою стаття, що Патріарх Тихін не був Руським Патріархом. І ось 4-го грудня 2012-го року на свято Введення до храму Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії у Москві відмічали 95-ті роковини з дня Інтронізації святителя Тихона, Патріарха Всеросійського. Свято відбулось в Донському ставропігіальному чоловічому монастирі м. Москви. http://www.patriarchia.ru/db/text/2631429.html

Ми додаємо назву обкладинки великої праці церковних слідчих, які назвали цю книгу так: «Акты Святейшего Тихона, Патриарха Московского и всея России 1917-1943» Зверніть свою увагу, що навіть у церковних календарях РПЦ МП всі Предстоятелі Російської Православної Церкви Московського Патріархату, як Митрополити так і Патріархи, які були канонізовані Церквою, в них друкуються, як святителі і Предстоятелі Російської Церкви, а не Руської. Це: святитель Петро, Митрополит Московський і всієї Росії (1326), святитель Алексій, Митрополит Московський і всієї Росії (1378), святитель Кипріан, Митрополит Московський і всієї Росії (1406), святитель Іона, Митрополит Московський і всієї Росії (1468), святитель Філіп, Митрополит Московський і всієї Росії (1569), святитель Гермоген, Патріарх Московський і всієї Росії (1612), святитель Іов, Патріарх Московський і всієї Росії (1652), святитель Тихон, Патріарх Московський і всієї Росії (1925) та інші. Так було і в 1917-му році, коли Митрополит Московський і всієї Росії Тихон (Беллавін) також став Патріархом Всеросійським, як це було й раніше, до Петра І, коли було скасовано ним патріарший устрій, а введений, так званий, Святійший Синод. Таким чином, Митрополит Московський Тихон отримав титул Патріарха Російського, а не Руського, що була прийнятна ця назва тільки лише Київським Митрополитам Руської Православної Церкви Константинопольського Патріархату.

Я розміщую в своєму інтерв'ю сайти про політичного оглядача Станіслава Бєлковського, які ви можете їх відкрити і прочитати матеріали на цих веб-сайтах. Звичайно, що я не у всьому згоден з думками і висловами автора. Особливо мені не подобаються різкі вислови проти Президента Росії В.В. Путіна і Патріарха Московського Кирила. Ми, як віруючі люди, повинні знати і відчувати, що у всьому відбувається Воля Божа, а не людська, оскільки й ми самі не є у всьому досконалими, бо часто помиляємось в своїх діях. Але треба пам'ятати, що зараз у світі немає майже жодного Предстоятеля Православної Церкви, який би дбав про людей та про Церкву Христову, збагачуючи цим і свою духовність, і мудрість Божественною благодаттю.

http://russiaforall.net/material.jsp?matid=351

http://ruskline.ru/news_rl/2012/09/18/ierej_aleksij_moroz_nalico_dejstviya_liberalnogo_kryla_napravlennye_na_podryv_i_razrushenie_cerkvi_iznutri/

http://www.religiopolis.org/video/viewvideo/210/raznoe/pavel-adelgejm-vystuplenie-na-konferentsii-reformatsija-sudba-russkoj-tserkvi-v-xxi-veke-16092012.html

http://newsru.com/religy/17sep2012/conference.html

http://www.mk.ru/specprojects/free-theme/article/2013/02/14/812869-papa-ukazal-put-patriarhu.html

В Російській Федерації парафій Української Православної Церкви (КП) зовсім мало. Нам тяжко забезпечити православну українську діаспору в Росії, яка налічує декілька мільйонів людей. Бо реєстрації Статутів українських парафій майже по всій Росії штучно гальмуються і ніяких будинків для звершення богослужінь не надаються в жодному регіоні РФ, в тому числі і в Москві. В Україні навпаки. Всі міські і державні адміністрації у всьому допомагають лише РПЦ Московському Патріархату. А що стосується Ногінська і його району, то завдяки тому, що я був обраний ногінчанами народним депутатом двох рівнів: Московської обласної та Ногінської міської Рад, мною були відкриті 24-и храми, які відбирались у колгоспів, радгоспів, у підприємств. Мною були розпочаті в них ремонти, особливо в Богоявленському соборі і частково в Свято-Успенському та у Свято-Тихвінському храмах. Але, після нашого переходу до УПЦ КП, зараз на всіх цих храмах висять листівки з осені 1997-го року з таким змістом:

«Вниманию прихожан! Миряне, посещавшие раскольничий храм «Киевского Патриархата» по ул. Советской Конституции, 17 и принимавшие там «таинства» являются отпавшими от Святой Православной Церкви, и могут буть допущены до Таинств в ее храмах только после принесения покаяния на исповеди». Ось така є правда і кривда братерської РПЦ Московського Патріархату, яка завзято відноситься до своїх же одновірців українського походження в Російській Федерації. І цими діями керує у Ногінську колишній мій ставленик з Івановської області - Михайло Ялов, який там при одному із сільських храмів був прислужником, а тепер, з прибуттям до Ногінська і згідно мого прохання, Митрополит Крутицький і Коломенський Ювеналій рукопоклав його в сан диякона та ієрея. Тепер цей о. Михайло Ялов «керує» всіма «вдячними» священнослужителями, які до цього часу звершують богослужіння в Ногінському району: від часів мого керівництва Ногінським благочинням до сьогоднішнього дня, 22-го березня 2013-го року, насолоджуючись дармоїдською чужою працею, захопивши восени 1997-го року наш Богоявленський собор з комплексом будівель…

Тепер вони здібні тільки на зло, як це трапилось і в Дніпропетровську на території Петро-Павлівського храму УПЦ КП. Петро-Павлівський храм у м. Дніпропетровську, який за 10-ть років був повністю побудований Митрополитом Адріаном разом з комплексом будівель двоповерхового Духовного училища та двоповерхової Недільної школи, за допомогою своїх фінансів та діаспори Канади, США та російських благодійників. Внутрішня частина Петро-Павлівського храму. Про ситуацію навколо Петро-Палівського храму ви прочитаєте на цьому сайті. http://www.eparhija.com.ua/index.php?newsid=285

Зараз, у Ногінську, поряд з нашим Свято-Троїцьким храмом Московська єпархія РПЦ МП з обох сторін від нас побудувала два храми: на честь святого свящ. муч. Константина (300 метрів) та святої блаженної Матрони (800 метрів), де постійно йде масова агітація й атака проти нас. Я наводжу приклад з фотокартки, на якій відображені диякон Михайло Ялов (він з права біля дверей) і священик Сергій Дворецький, якого я теж готував до священства, а тепер вони стоять на колінах перед дверима Богоявленського собору, щоб продемонструвати свою зневагу до Української Православної Церкви під час богослужінь, які звершувались в цьому соборі. І разом з тим, один із керівників Московської Патріархії в архієрейському сані і в дружелюбній формі відповів мені письмово, коли я скаржився на деструктивну політику Московської єпархії РПЦ МП в Ногінському регіоні. Він писав, що ми знаємо про вашу велику будівельну діяльність у м. Ногінську та його районі, але для того, щоб зняти ці листівки з усіх храмів, вам треба знову повернутися «додому», тобто до РПЦ МП і тільки тоді вони будуть зняті.

Таким чином, як я зрозумів, що від священика Михайла Ялова не все залежить в тому, що висять брутальні і беззаконні листівки на всіх храмах Ногінського району, які нас, православних українців принижують. А інший відомий архієрей РПЦ МП, звершуючи Божественну літургію в Богоявленському соборі м. Ногінська в своїй проповіді радісно заявив, що «…ми уже навсегда покончили с украинской нечестю». Цей вислів пролунав не тільки по Ногінському району, за допомогою місцевого телебачення та газет, але й по всій Московській області. Та хіба ж церковні діячі і дійсні богослови, які шанують Христа Спасителя, можуть так кидатися вульгарними словами? Вони борються проти свого ж народу в одній країні. А чому ж ці церковні «мислителі» не воюють з тими релігійними і державними особами та течіями, в країнах яких щодня фізично вбивають християн.

Про це багато пишуть веб-сайти, як «Кіріос», http://kyrios.org.ua/church/church-and-the-world/7744-iran-zaareshtovani-novonaverneni.html від 01.01.2013-го року, де: «Агенти іранської розвідки заарештували християнських священнослужителів разом з 50-ма іншими іранськими громадянами, які нещодавно прийняли Христа і християнську віру». Також на цьому сайті «Кіріос» була надрукована стаття від 01.01.2013-го року, що «…у Нігерії розстріляли християн у храмі. 15-ть загиблих». Також про вбивства християн пише веб-сайт «Портал кредо.Ру», що «…В 2012 году за свою веру в мире погибли 105 тыс. христиан, сообщил итальянский эксперт». І таких статей можна читати безліч.

Хіба ж можуть деякі російські і українські, так звані богослови, маючи різні сани, так відноситись до свого ж народу? Коли це припиниться? Очевидно, все це залежить від народу, який повинен показати місце своїм зажерливим «пастирям» і «архіпастирям», як це є за кордоном, де діє Соборноправність і кожен член Церкви чи парафії має право на свій голос. Про християнську трагедію закордоном, писав і веб-сайт «Релігія в Україні», що 100 мільйонів християн щорічно зазнають переслідування по всьому світу. Особливо, це відбувається в Сирії, Ефіопії, в Північній Кореї, Саудівській Аравії і у Афганістані. Очевидно, до цього числа треба віднести і всю повноту УПЦ Київського Патріархату, віруючі і духовенство якого до цього часу зазнають великих переслідувань з боку чужої Церкви в Україні. Хіба ж Син Божий, Господь наш Ісус Христос постраждав на землі за брехливу ідеологію, чи за правду Божу? Соромно повинно бути цим войовничим «архіпастирям» і «пастирям», які використовують своє положення в своїх корисних цілях? Хіба ж святій Церкві потрібне чиновницьке начальство, яке свої дії підмінює і називає їх Божою благодаттю або канонічними рішеннями?

Наприклад, «Портал кредо.Ру» 15-го січня 2013-го року писав, що «…Священник Московской епархии РПЦ МП Димитрий Свердлов, публично выступавший в декабре 2011 года против фальсификации выборов, отправлен под запрет на 5 лет» http://www.portal-credo.ru/site/?act=news&id=97984 Ось як діє Конституція і Закон «Про свободу совісті і релігійні об'єднання» в Росії. Таким чином, проаналізувавши життя і діяльність багатьох архієреїв і священнослужителів майже всіх Помісних Православних Церков світу, невільно приходиш до висновку, що, якщо в радянський час атеїзмом займалися спеціальні органи та комуністичні ідеологи, то після СРСР в сучасних незалежних наших православних країнах, цю роль виконують з успіхом саме ці безбожники і порушники християнської дисципліни, які проти волі Божої ведуть свою агресивну антирелігійну деструктивну війну.

І на останок, Ви запитуєте мене: «Ваші прогнози щодо подальшого розвитку подій з поставлених питань». На нього я хотів би відповісти словами російського філософа і мислителя Олександра Івановича Герцена (1812-1870-ті роки), який писав, що «…із іскри розгориться полум'я». Цей вислів можна використати у церковно - богословському житті Святійшого Патріарха Київського Філарета, який з «нуля» сформував велику, на всю Україну Помісну Православну Церкву, яка зараз налічує більше 40-ка архієреїв, більше 5 тисяч священнослужителів і парафій. Очолив будівництва багатьох соборів, храмів і монастирів. Сформував духовні учбові заклади, як середні так і вищі. Сам здійснив переклад церковно-богослужбової та богословської літератури з церковнослов'янської мови українською біля 30-ти томів, а також є одним із поважних людей в Україні. Все це говорить про те, що в УПЦ Київського Патріархату є велике майбутнє і воно не за горами, а тут, в Україні, навіть в умовах президентства В.Ф. Януковича і Прем'єр-міністра М.Я. Азарова із сучасною Верховною Радою, але за активною участю української опозиції. Бо сам В.Ф. Янукович із проросійського діяча в Україні перетворюється в національного українського Президента. І це ми бачимо, як по телебаченню, так і в статтях його зустрічі із керівництвом Російської Федерації бувають зовсім іншими, а ніж декілька років тому.

Звичайно, що якби не близькі йому деякі олігархи та дача в с. Межигір'ї, то він був би не в гіршому стані від деяких своїх попередників. Та й з-за судових справ над Ю. Луценком та Ю. Тимошенко його репутація понизилась. Але ми віримо, що він вийде успішно з цієї ситуації і знайде в собі мужність і сили для подолання своїх недоліків заради свого життя і нашої великої вільної України. Адже багато було людей, які боялися В.Ф. Януковича в подальшому існуванні УПЦ Київського Патріархату. Навіть Українська Православна Церква Московського Патріархату міняє своє ставлення до національних та історичних істин по відношенню до церковної самостійності в Україні. Адже, коли до церковної влади УПЦ МП до Києва (після Митрополита Філарета) прибув Митрополит Ростовський і Новочеркаський Володимир (Сабодан) влітку 1992-го року, то тоді він і вся його команда дуже ревно виконувала вказівки з Московської Патріархії, як відноситись до Митрополита Філарета і до всіх його послідовників: ворожо і з ненавистю.

Вони не називали його по достоїнству, а просто, по громадському імені - Михайло Денисенко. А тепер, декілька років тому сам Предстоятель УПЦ МП Блаженнійший Митрополит Володимир, особливо після своєї тяжкої хвороби став очолювати групу зі своїх архієреїв, які підтримують його у створенні незалежної від Москви Української Православної Церкви. Хоч це було з успіхом здійснено ще Митрополитом Київським Філаретом у листопаді 1991-го року на Помісному Всеукраїнському Соборі УПЦ про незалежність від РПЦ МП і отриманні повної Автокефалії. Але на жаль, у Москві весною 1992-го року це рішення Собору було задушено, а ініціатора проклято. Про відношення УПЦ до Патріарха Московського говорить навіть журнал -календар УПЦ МП за 2013-й рік, в якому немає навіть його портрета, а є тільки Предстоятеля УПЦ Митрополита Володимира з архієреями Церкви, це по-перше.

По-друге, зовсім недавно на веб-сайті «Релігія в Україні» http://www.religion.in.ua/news/ukrainian_news/21220-v-upc-zaperechuyut-chinnist-anafemi-na-getmana-ivana-mazepu-i-molyatsya-za-jogo-upokij.html надрукувала статтю 21.03.2013-го року за назвою: «В УПЦ заперечують чинність анафеми на Гетьмана Івана Мазепи і моляться за його упокій» та «Помісна Церква» http://www.pomisna.in.ua/2013/03/mazepa.html від 22.03.2013-го року про те, що «…відбулось на території Ужгородської Української Богословської Академії імені святих Кирила і Мефодія та Карпатського Університету ім. Августина Волошина. Уповноваженим Української Православної Церкви з питань вищої освіти і науки, професором, Архімандритом Віктором (Бедєм), відбулась заупокійна літія за великим благодійником Церкви, Гетьманом України Іваном Мазепою».

По-третє, згідно статті на сайті «Релігія в Україні» - «Управделами УПЦ митрополит Антоний: мы настроены на диалог с УАПЦ и с УПЦ КП» від 18.03.2013-го року, http://www.religion.in.ua/news/vazhlivo/21158-upravdelami-upc-mitropolit-antonij-my-nastroeny-na-dialog-s-uapc-i-s-upc-kp.html. В його інтерв'ю, яке він надав кореспонденту газети «Комсомольская правда» і яке було надруковане на сайті цієї газети 14.03.2013-го року, http://kp.ua/daily/140313/384056/ йде мова про те, що керуючий справами УПЦ МП Митрополит Антоній (Паканич) підкреслює, що УПЦ налаштована на діалог з УАПЦ і з УПЦ КП. На питання до Митрополита Антонія, чому з Київським Патріархатом не розпочався навіть початок цього діалогу? Він відповів, що: «В памяти многих рядовых членов нашей Церкви еще живы конфликты 1990-х годов, борьба за храмы, столкновения между общинами, в том числе попытка захвата Киево-Печерской лавры. Это значительно осложняет подготовку диалога. Кроме того, между нашей церковью и Киевским патриархатом существуют серьезные разногласия относительно возможных путей преодоления раскола. Наша Церковь настаивает на том, что все, кто сознательно разорвал связь с мировым православием, должны принести покаяние и возвратиться в церковное общение. Однако Киевский патриархат не признает своей вины в случившемся церковном разделении. Но, несмотря на эти сложности, мы верим, что Господь откроет нам пути к преодолению церковного раскола в Украине».

Як ми бачимо, що Митрополит Антоній трішки говорить неправду. Він мабуть «забув», як Митрополит Київський Філарет в ювілейному 1988-му році, будучи Головою комітету по урочистостям отримав від української влади, тобто від В. Щербицького частину Києво-Печерської Лаври і в ній він звершував богослужіння. Тому, не Митрополит Філарет хотів захопити Києво-Печерську Лавру, бо вона й була йому підлегла, а вона була захоплена тисячами міліціонерів, які прибули із Москви та з України в той день, коли новий Предстоятель УПЦ МП прибув до Києва у якості Митрополита Київського, тобто у липні 1992-го року. А тепер про розрив УПЦ Київського Патріархату зі світовим православ'ям, про що висловився Митрополит Антоній (УПЦ МП). Він, очевидно знову «забув» і про цей факт, що Російська Православна Церква Московської Митрополії теж була відірвана від світового православ'я з-за того, що самовільно об'явила про свою незалежність, й тому 141-н рік не була визнана, з 1448-го до 1589-го років. Тоді як УПЦ Київського Патріархату не визнана світовим православ'ям всього 21-н рік. І все ж таки ця заява Високопреосвященнійшого Митрополита Антонія повинна зіграти величезну роль у об'єднанні трьох Православних Церков в Україні. На неї дав свою позитивну оцінку, - від імені Святійшого Патріарха Київського Філарета, - Архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (Зоря) в своїй статті «Як ви нам, так і ми вам: УПЦ КП сказала своє слово» від 19.03.2013-го року. Вона була надрукована на сайті «Помісна Церква» http://www.pomisna.in.ua/2013/03/dialog.html де він пише, що «Для того й існує діалог, щоби не повертатися до минулого, не розпалювати ворожнечу, а шукати шляхів примирення і порозуміння. Образи минулого не повинні визначати всі наші сьогоднішні вчинки. Не виправдовує відсутність практичних кроків у діалозі й різниця у позиціях сторін. Якщо різниці немає - тоді й діалог не потрібен, бо є однодумність. Призначення ж діалогу - зближувати тих, хто має різні думки, шукати точки дотику, дати можливість почути одне одного. Зрозуміло, що не все у питанні діалогу залежить від владики Антонія, чи митрополита Володимира, чи навіть цілої УПЦ МП. Важливу роль у цій справі відіграє Московська патріархія, яка, судячи з дій, є категоричною противницею порозуміння між нашими Церквами, бо марно сподівається на приєднання УПЦ КП до Московського Патріархату на його умовах. Тому ми також найбільшу надію у справі подолання церковного розділення покладаємо не на людей, а на Бога» - підсумував Архієпископ Євстратій.

Також і на веб-сайті «Релігія в Україні» була передрукована ця стаття від 20.03.2013-го року, за назвою: «Ми готові зустрітися у діалозі з УПЦ (МП) хоч завтра» http://www.religion.in.ua/news/vazhlivo/21203-arxiyepiskop-upc-kp-yevstratij-mi-gotovi-zustritisya-u-dialozi-z-upc-mp-xoch-zavtra.html

Але, що можна говорити про діалог між двома Українськими Церквами УПЦ МП і УПЦ КП, коли в самій УПЦ Московського Патріархату між керівництвом і єпархіальними архієреями немає злагоди, а парафії і парафіяни набирають обертів і сили в боротьбі проти традиційної диктатури в Церкві. На московському веб-сайті «Портал-кредо. Ру» у статті «Верующие Северодонецкой епархии УПЦ МП дважды не допустили к богослужению назначенного к ним нового архиерея, пытаясь добиться возвращения своего прежнего архипастыря», від 01.01.2013-го року http://www.portal-credo.ru/site/?act=news&id=97807 писалося, що єпископ Пантелеймон (Новорознюк), якого направили з Києво-Печерської Лаври до Пінічно-Донецької і Старобільсько єпархії УПЦ так і не зміг звершити богослужіння на своїй кафедрі, бо віруючі не дозволили йому навіть ввійти в кафедральні собори і храми, якими керував до нього Архієпископ Агапіт (Бевцик), будучи порядною і глибоко шанованою людиною і архіпастирем. Адже церковне керівництво хотіло Архієпископа Агапіта зовсім скинути і відправити на спокій. І тільки завдяки силі і спаяності духовенства з віруючими, Архієпископа Агапіта хоч і не відновили в посаді цієї єпархії, але зате дали йому іншу єпархію в УПЦ.

Ці парафіяльні «повстання» появились і в УПЦ Київського Патріархату на Вінниччині, після звільнення з посади керуючого єпархією Архієпископа Онуфрія та звільнення Єпископа з Коломийської єпархії Іоанна. Але ж керівництво УПЦ КП своєчасно зорієнтувалось і надало Архієпископу Онуфрію іншу єпархію, Чернівецько-Кіцманську, щоб заспокоїти «бурхливих» віруючих. Це ж саме відбувається і в Коломиї. Я не хотів би нагадувати й про себе, коли проти мене на Священному Синоді УПЦ КП 13-го травня 2011-го року були висунуті брехливі версії, що я, як мов хотів перейти до УАПЦ та на своєму сайті розміщував привітання від великих людей, які сам же й вигадував. І все це офіційно пройшло у якості рішення Синоду. Але я, з Божою допомогою, знайшов в собі сили і переніс цю несправедливість, бо маю зовсім інше виховання, надіючись, що до цих авторів колись дійде свідомість або Господь піднесе і їм подібний «сюрприз». Сайти про рішення Синоду. http://www.eparhija.com.ua/index.php?newsid=40 http://www.eparhija.com.ua/index.php?newsid=39 http://www.eparhija.com.ua/index.php?newsid=57 Ох же й жартують з Богом деякі церковні «діячі», якщо їх можна так назвати?! Тепер, тільки що ми пишалися висловами Митрополита Антонія (УПЦ МП) про рішення його Церкви у відновленні діалогів між УПЦ МП з УПЦ КП та УАПЦ.

Але зовсім по-іншому це питання вирішив вже не Митрополит та вся повнота УПЦ, а прес-секретар Митрополита Володимира, протоієрей Георгій Коваленко. Він заявив веб-сайту «РІСУ» 20.03.2013-го року, що ювілей на честь 1025-річчя Хрещення Київської Русі очолить Патріарх Московський і всієї Русі Кирил «як глава РПЦ, що веде свою історію від Церкви Київської Русі, та як наступник київських митрополитів, які за певних історичних обставин переїхали на схід». http://risu.org.ua/ua/index/all_news/confessional/orthodox_relations/51683/ І що Патріарх Філарет та його Церква не будуть приймати участі у святкуванні 1025-ліття Хрещення Русі. Отець Георгій Коваленко «нагадав» в своєму вислові, що Московський Патріарх є наступником київських митрополитів, які переїхали на схід. Так, ми знаємо такого митрополита із Волині - Святителя Петра, який був ігуменом в одному із монастирів свого краю, але направивши його до Константинополя для отримання від Вселенського Патріарха всі важелі у керівництві Руською Православною Церквою Київської Митрополії Константинопольського Патріархату, то він, повертаючись назад на Русь, не поїхав до Києва, а попрямував прямо до Володимира і Суздаля, а звідтіля повернувся до Москви. Саме за це він став шанованим столицею Росії. Звичайно, його ім'я канонізоване в РПЦ МП, але для України і Київської Митрополії його вчинок був зрадливим. Тому, яке має право протоієрей Георгій Коваленко так тлумачити історію України та історію її Церкви, будучи українцем? Ось хто продовжує розпинати нашу Україну! Свої ж рідненькі «духовні» яничари. Адже післявоєнні Московські Патріархи очолюють ту Церкву в Росії, яка була народжена Й. Сталіним у 1943-му році, тобто Руську Православну Церкву Московського Патріархату, про що ми вже раніше писали. Таким чином, вони до Руської Православної Церкви Київської Митрополії Константинопольського Патріархату не мають ніякого відношення, бо в Росії була своя древня Православна Російська Церква, спочатку Московської Митрополії з 1448-го року, а з 1589-го року вона очолила Московську Патріархію при Борисі Годунові. Але вона припинила своє існування у 1943-му році з появою у Москві Руської Православної Церкви Московського Патріархату при Й. Сталіні.

Тому, сучасна РПЦ Московського Патріархату і такі, як прот. Георгій Коваленко повинні припинити обманювати український народ, що РПЦ МП є правонаступницею Київської Митрополії Руської Православної Церкви Константинопольського Патріархату. Вона не є навіть правонаступницею своєї ж рідної Російської Православної Церкви МП, оскільки ця Церква була знищена тим же Й. Сталіним, замордувавши 99% архієреїв і духовенства і, що останнім Патріархом Московським і Всеросійським був Святитель Тихін (Бєлавін), якого замучили більшовики у 1925-му році на його власній квартирі знаходячись під домашнім арештом. І ось, сьогодні, 26-го березня 2013-го року на веб-сайті «Помісна Церква» http://www.pomisna.in.ua/2013/03/papa-varf.html була надрукована стаття за назвою: «Вселенський Патріарх поблагословив Папі трапезу». В ній йде мова про те, що «…є конкретна надія на поєднання Церкви Заходу і Сходу» - вважає Вселенський Константинопольський Патріарх Варфоломій. І це була важлива подія, коли Папа Франциск попросив Патріарха Варфоломія поблагословити обід, на який були запрошені всі кардинали та високі гості у Римі на честь Понтифіка. Так якщо йде мова про об'єднання двох древніх Церков: Східної Православної і Західної Католицької, то чому ж в Україні живуть такі нелюди, які не дають українцям вирішувати своє власне церковне питання.

Таким чином, завершуючи своє інтерв'ю я хотів би сказати, що цими непорозуміннями у церковній справі в Україні керує не Бог, а диявол-сатана, якому не потрібні в Церкві ні мир, ні злагода, ні спільність, ні повага один до одного, незалежно від земної юрисдикції: московської чи київської. Бо у всьому повинен керувати наш Творець Неба і Землі, Бог в Тройці: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Тільки тоді ми будемо мати право називати себе єдиним українським народом, продовжуючи будувати одну Помісну Українську Православну Церкву і одну українську Державу.

АДРІАН

Митрополит Московський і Богородський.

Передрук: Офіційний сайт Митрополита Адріана http://www.eparhija.com.ua/index.php?newsid=295

Акты Святейшего Тихона, Патриарха Московского и всея России, г. Москва, 1917-1943, составитель М.Е. Губонин
Акты Святейшего Тихона, Патриарха Московского и всея России, г. Москва, 1917-1943, составитель М.Е. Губонин
Богоявленський собор
Богоявленський собор
Внутрішня частина Петро-Павлівського храму
Внутрішня частина Петро-Павлівського храму
Диякон Михайло Ялов (з правого боку біля дверей) і священик Сергій Дворецький стоять на колінах перед дверима Богоявленського собору, демонструючи свою зневагу до Української Православної Церкви
Диякон Михайло Ялов (з правого боку біля дверей) і священик Сергій Дворецький стоять на колінах перед дверима Богоявленського собору, демонструючи свою зневагу до Української Православної Церкви
Листівка, прикріплена на дверях Богоявленського, Свято-Успенського та Свято-Тихвінського храмах (з осені 1997-го року)
Листівка, прикріплена на дверях Богоявленського, Свято-Успенського та Свято-Тихвінського храмах (з осені 1997-го року)
Митрополит Богородський Адріан під час служби
Митрополит Богородський Адріан під час служби
Святійший Тихон (Белавін Василь Іванович)
Святійший Тихон (Белавін Василь Іванович)
Святійший Тихон, Патріарх Всеросійський
Святійший Тихон, Патріарх Всеросійський

На світлинах: Митрополит Богородський Адріан. Акты Святейшего Тихона, Патриарха Московского и всея России, г. Москва, 1917-1943, составитель М.Е. Губонин. Богоявленський собор. Внутрішня частина Петро-Павлівського храму. Диякон Михайло Ялов (з правого боку біля дверей) і священик Сергій Дворецький стоять на колінах перед дверима Богоявленського собору, демонструючи свою зневагу до Української Православної Церкви. Листівка, прикріплена на дверях Богоявленського, Свято-Успенського та Свято-Тихвінського храмах (з осені 1997-го року). Митрополит Богородський Адріан під час служби. Святійший Тихон (Белавін Василь Іванович). Святійший Тихон, Патріарх Всеросійський.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка