Митрополит Адріан з Митрополитом Львівським Ігорем (Возняком) (УГКЦ)
Митрополит Адріан з Митрополитом Львівським Ігорем (Возняком) (УГКЦ)

Інтерв'ю Митрополита Адріана

Інтерв'ю Митрополита Адріана голові порталу «Українці Росії» пану Віктору Гіржову на тему: «Українці УПЦ Київського Патріархату в Росії і у всьому світі в канун Х-го Світового Конгресу Українців у Львові 19-22-го серпня 2013-го року».

? Доброго дня, Владико! Вітаю Вас із обранням делегатом Х Світового Конгресу Українців. Розкажіть, будь ласка, яке нині ставлення представників інших православних конфесій та органів місцевої влади підмосковного Ногінська до існування в місті очолюваних Вами церковних громад, які відносяться до Української Православної Церкви Київського Патріархату

? До цього часу, коли мені судилося стати членом української діаспори Росії, мені довелося на малій Батьківщині у Дніпропетровську (Україна) завершити середню школу, музично - педагогічне училище та Київський державний педагогічний університет ім. М. Драгоманова.

Але, з самого дитинства будучи віруючою людиною, окрім педагогічної та мистецтвознавчої діяльності мені дуже хотілося стати й священнослужителем.

Тому восени 1973-го року після завершення Університету, я отримав благословення від Митрополита Київського і Галицького та всієї України (Екзархат РПЦ МП) Філарета для навчання в духовних учбових закладах.

Таким чином, після завершення Ленінградської духовної семінарії (1982) та Московської духовної академії в ювілейному 1988-му році на честь 1000-ліття Хрещення Київської Русі, я написав і захищав наукову кандидатську дисертацію на тему: «Церковно-хоровий спів в Руській Православній Церкві за 1000-літній період її існування».

Треба сказати, що в своїй кандидатській роботі я чітко визначав Руську Православну Церкву Київської Митрополії Константинопольського Патріархату та Російську Православну Церкву Московської Митрополії (1448), а потім, через 141 рік (1589), Московського Патріархату.

Саме з цього часу, після захисту дисертації і отримання направлення у підпорядкування Святійшому Патріарху Московському Пимену (Ізвєкову), він мене направив в свою чергу до Московської єпархії РПЦ МП якою керував і керує Митрополит Ювеналій (Поярков).

Весною 1989-го року ним я був призначений настоятелем напівзруйнованого Богоявленського собору м. Ногінська Московської області, який розміщений у центрі міста на батьківщині Святійшого Патріарха Пимена, де він народився, хрестився, навчався і був псаломщиком.

Так ось, саме з цього часу весни 1989-го року мені довелося познайомитися з членами української діаспори у Москві та в області.

Це були Віктор Гуменюк (Москва), Василь Коломацький, який зараз живе в Канаді та багато інших.

Ці роки були дуже бурхливі, коли Радянський Союз, як тоталітарна держава завершував своє існування, а його національні сили колишніх республік Прибалтики, Молдови, Кавказу, Середньої Азії розпочали свою визвольну боротьбу за отримання свого суверенітету та незалежності.

Не відстала від цього руху й Україна, в якій набирав швидких оборотів «РУХ» на чолі з В'ячеславом Чорноволом, Левком Лук'яненком та багато з іншими діячами.

Саме у 1989-му році відродила своє буття Українська Автокефальна Православна Церква, яку очолив архієпископ Житомирський Іоан (Боднарчук), а через певний час був обраний Предстоятель УАПЦ в США Митрополит Мстислав (Скрипник, рідний племінник Симона Петлюри), який став Патріархом УАПЦ у Києві.

Восени 1991-го (1-го - 3-го листопада) цю Церкву підтримав Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Філарет, який скликав у Києві Помісний Собор УПЦ з темою про від'єднання УПЦ від РПЦ Московського Патріархату.

Які були наслідки потім, ми знаємо. Але те, що було посіяно в душах і серцях українців в Росії, відстоювання незалежності своєї рідної древньої Української Православної Церкви, тобто дійсної Руської, був факт. І цьому свідчило святкування у Києві 1025-ліття з Дня Хрещення Київської Русі 28-го липня 2013-го року, а не будь якої іншої, де Хресним ходом від Володимирського собору до Володимирської гірки у м. Києві пройшли біля 25-ти тисяч українського православного народу, і в першу чергу, УПЦ Київського Патріархату.

Від Богородської єпархії (Москви, Московської області та Російської федерації) теж були гості на цьому святкуванні: священики, черниці, парафіяни, в тому числі і я, Митрополит Адріан.

Звичайно, що з 1992-го по 2002-й роки нам не легко було існувати у Підмосков'ї і у Москві будучи належавши до УПЦ КП. В наших храмах і в храмових будинках відключали на цілі роки електроенергію, газ, водяне опалення, воду, каналізацію, а коли я звернувся зі своїм прохальним листом до Президента РФ В.В. Путіна, то тут же все перемінилося. До наших будинків від центральних мереж підключили всі діючі комунальні системи, які є у м. Ногінську Московської області.

Але я хотів би сказати, що будучи народним депутатом Московської обласної та Ногінської міської Рад, з 1989-го по 1996-й роки ставлення міської влади власне до мене і до моїх багатотисячних парафіян було дуже добре.

Особливо нас захищали з 1992-го по 1996-й роки мер міста Ногінська Володимир Миколайович Лаптєв та Михайло Семенович Губерман. А ось, коли до Ногінська прибув мер міста Москви Ю. Лужков (Кац), тоді все змінилося і на нас розпочали тиснути, як владоможці, так і особливо, духовенство Московської єпархії РПЦ МП. Через рік восени 1997-го року був захоплений Богоявленський собор з усім новим будівельним комплексом нами побудований на його території. Це було здійснено ОМОНівцями та міліцією, яких надіслав до Ногінська Ю. Лужков з благословення Патріарха Московського Алексія ІІ.

Я не хотів би вдаватися в подробиці, але Ю. Лужков, коли був у Ногінську, то він пригрозив керівникам цього міста, що якщо ви будете підтримувати Адріана з його «розкольницькою» Церквою, Вам не жити. Це було заявлено суворо і конкретно.

Зараз відносини міської влади до парафіян УПЦ КП рівне і стабільне. Хоча майже на всіх храмах РПЦ МП по Ногінському району, які були мною ж відкриті і відновлені після СРСР, з1989-го по 1992-й роки, висять листівки зі змістом, щоб ногінчани не ходили молитися до наших храмів, а хто повернеться до РПЦ МП, зобов'язаний буде перехреститися. Всіх же померлих, яких ми хоронили, треба буде їх «перехоронювати». Ось в яких умовах ми існували в ті минулі роки.

? На Священному Соборі УПЦ (КП), який відбувся нещодавно 27.06.2013-го року в Києві, Ви з трибуни намагалися привернути увагу членів Собору і особисто Патріарха Філарета до проблем українців Росії. Які з цих проблем, на Ваш погляд, сьогодні найбільш актуальні?

? Коротко я хотів би відповісти, що тут був присутній людський фактор. Керівники УПЦ КП недооцінили нашу церковну і національну працю в Росії. Як кажуть, що своя сорочка ближче до тіла. Навіщо їм матеріально бідні українці з Росії? Адже й в Україні не йде допомога бідним парафіям на сході України, у її центрі та в Криму. Самі виживають, як можуть.

Вся увага направлена на Київ та на захід України. Бо тут матерія і матеріальні блага, а не один дух та матеріальні немочі, як це є в східній частині України, де Московський Патріархат підтримується не тільки російською діаспорою, але й своїми «національними» перевертнями.

Тому всі проблеми в Росії ми вирішуємо самі, без допомоги Президента України, Уряду, Верховної Ради та центру УПЦ КП.

Як каже прислів'я, що «сита людина голодному не вірить». Хоча сама більша проблема в Росії, це постійна заборона владою, на всіх рівнях, по всій Російській Федерації не реєструвати парафії, а також не надавати будинки і приміщення для влаштування в них православних храмів.

Що стосується мого виступу на Помісному Соборі УПЦ КП 27.07.2013-го року, то мені хотілося представити делегатам і Президії Собору своїх делегатів з Москви і Московської області, а також підкреслити, що ім'я Святійшого Патріарха Філарета шанується і підноситься на всіх богослужіннях, в проповідях і в молитвах, як Предстоятеля нашої Помісної Церкви УПЦ КП. Але моя мрія не збулась. З тієї ж самої президії пролунали слова, щоб я припинив свій виступ і похвали, а говорив про один тільки Статут.

? У свою чергу - чи відчуваєте Ви особисто і Ваші парафіяни підтримку з боку українських організацій Росії? Якщо так - в чому це проявляється?

? Що стосується українських організацій в Росії, то хочу сказати, що всі вони теж є беззахисними, особливо колишня ОУР, яка була знята з реєстрації Міністерством юстиції РФ, а нову організацію замість ОУР - УКР (Український Конгрес Росії) чомусь не реєструє Мін'юст РФ.

Очевидно український уряд та Міністерство юстиції України не надають цьому питанню своєї уваги, що повторюється з року в рік з самого об'явлення Україною своєї самостійності і суверенітету. Саме від Києва це залежить, а не від Москви. Значить треба і українському Уряду і Президенту в чомусь відмовляти російській діаспорі в Україні, щоб задумались і в Москві про це.

В Російській Федерації є регіональні українські організації, але вони існують автономно, завдяки своєму ентузіазму і без впливу від центральної української організації, як це було при ОУР, а зараз при УКР.

Тому, матеріальну допомогу ми не чекаємо від них. Ми тільки просимо і нагадуємо українській діаспорі в Росії, щоб вони все ж таки старалися формувати православні парафії УПЦ КП і шукали будинки чи приміщення для богослужінь.

? Владико, розкажіть, будь ласка, про діяльність Ваших парафій в питаннях соціальної благодійності (допомога немічним, хворим, малозабезпеченим, сиротам і т. ін.) та співпраці з іншими громадськими організаціями в місті, регіоні України?

? Це питання дуже близьке моєму серцю. Ще будучи настоятелем Богоявленського собору, на його території ми побудували більше 10-ти великих будинків. Мною було створене велике підсобне господарство, в якому було біля 20-ти голів крупного рогатого скота, біля 100-та свиней, десятки овець і кіз, сотні курей тощо.

І вся ця продукція не продавалася, а була направлена на три благодійницькі їдальні при соборі, в яких щодня безкоштовно годувалися від 500-от до 1000-ча чоловік.

Це й учні Православної загальноосвітньої гімназії (360-т чоловік), вчителі (75-т чоловік), священики, прислужники, співаки, парафіяни і особливо, немічні, хворі люди та інваліди, яким ми на спеціальному автомобілі розвозили гарячу страву на їх домівки. Але, опинившись в іншому будинку, теж у Ногінську, ми все рівно влаштували Свято-Троїцький храм, Свято-Тихвінський жіночий монастир сестер милосердя і благодійництва, Єпархію та центр «Братство». Також будуємо підсобне господарство, де будуть розміщені корови, кози, вівці та кури.

В цих нових умовах ми маємо теж, меншу, але гарну благодійницьку їдальню, в якій безкоштовно щоденно годується від 50-ти до 100-а чоловік.

Маємо Недільну школу, благодійницьку готель для потреб храмів та Єпархії.

Роздаємо одяг бідним сім'ям, дітям, сиротам. Ми маємо співпрацю з громадськими організаціями, особливо з кореспондентами та головними керівниками веб-сайтів, як з паном Віктором Гіржовим, який керує веб-сайтом «Українці Росії», паном Василем Коломацьким, редактором сайту «Кобза», «Релігія в Україні», «РІСУ», «Помісна Церква», «Український оглядач», «Сіверщина», «День», «Експрес» та багато інших.

? Чим Світовий Конгрес Українців може допомогти російським українцям?

? Звичайно, що ми дуже поважаємо керівництво і велику структуру Світового Конгресу Українців, як сучасного Президента СКУ пана Евгена Чолія, Генерального секретаря СКУ Стефана Романіва, працівників канцелярії СКУ та керівників інших служб СКУ, як пані Ірину Ващук та благодійників і благодійниць з Канади - Тамару Дудка, Тамару Кошарну, Дарію Бродгет та багато десятків інших чудових українців закордоном.

Дуже плідно працює голова Комітету людських і громадських прав при СКУ пан Олександр Басмат та щиро працював його попередник, високоосвічена людина, пан Юрій Даревич.

Але у свій час, дуже яскраво працював попередник сучасного Президента СКУ, пан Аскольд Лозинський, який не побоявшись великого переліту на літаку, прибував до Москви і в Ногінськ, де був присутній на богослужінні, а потім під час обіду мав дружню зустріч з духовенством і парафіянами Богородської єпархії УПЦ КП.

Але він був не тільки в Росії, а й у всіх куточках світу, де мешкають українці. Звичайно, що всім нам не догодиш і дуже тяжко виконати наші прохання, бо ми є дуже вимогливими людьми до інших, а не до себе.

Але ми повинні пам'ятати, що ті члени СКУ з матеріально багатих країн, які 20-30-40-к років тому були молодими, зараз є не тільки пенсіонерами, але й в шанованому віці. А це значить, що вони стали матеріально набагато біднішими від тих попередніх часів.

Тому й матеріальні поступи до СКУ вже змінилися і ми повинні знати, що всі ми разом повинні допомагати Світовому Конгресу Українців, який розташований у м. Торонто, в багатій і дуже чудовій країні з добрим населенням цієї держави, до якого належать і українці. Прибувають до Канади й нові переселенці з України, але нажаль не заради честі і достоїнства своїх громадян в цій країні, а заради свого власного тимчасового життя.

Ці люди не поспішають ні до храмів, ані до українських центрів, щоб спілкуватися з усіма українцями своєї нової країни.

Тому ми, духовенство і парафіяни Богородської єпархії УПЦ КП Москви, Московської області та РФ навпаки, ніколи не просили і не просимо фінансової допомоги від СКУ, бо розуміємо, що треба самим працювати і жертвувати на національні і церковні потреби.

Дай Бог, щоб СКУ завжди процвітав і був серед багатьох світових національних організацій самим сильним Конгресом, яким він є зараз.

? У вас немає відчуття того, що східна і західна українські діаспори дещо розділені - не лише територіально, але й ментально: різні умови життя, різне політичне середовище в країнах перебування, інші історичні традиції діаспорного руху тощо?

? Це дуже сучасне і важливе питання. Звичайно ж, що між українською діаспорою західних країн і між українцями східних держав існують різноманіття, як у виховному й культурному вимірі, так і в освітньому значенні.

По-перше, до США, Канади, Австралії та до інших західних країн українці прибували на постійне життя добровільно, розпочинаючи з кінця ХVIII-го століття й до нашого часу.

Таким чином, наші земляки українці з прибуттям в ці країни ставали членами державного устрою в нових державах, в нових соціальних і матеріальних умовах.

Часто члени української діаспори на заході висувалися на можливі посади, хоч і належали вони до української національної меншини, але мала всі громадські права і соціальний захист перед всім суспільством.

А ось в Росії зовсім інші умови для життя українського люду.

По-перше, українці сюди потрапляли не добровільно, а насильно. Бо їх сюди висиляли з України на постійне проживання не для земного щастя, а для каторги і страждань в Сибіру, на Соловецьких островах та на Далекому Сході звідкіль ніхто в Україну вже не повертався. А якщо й траплялося це повернення, то радянська влада дозволяла селитися українцям лише в Донецькій та в Луганській областях, куди вона переселяла в 30-ті роки бандитів з різних країв СРСР, щоб змішатися з українцями і мутити воду по всій Україні, попередньо знищивши 20-ть мільйонів українського народу в штучному голодоморі та в російському засланні, запровадивши своєрідний геноцид. Дуже вчасно ще в травні 2013-го року новий Папа Римський Франциск визнав голодомор в Україні, як геноцид.

Тому й різниця між українцями заходу і сходу дуже велика, а звідціля й ментальність українців на сході рабська, а не вільна, демократична, що є в людях цивілізованих країн. Адже українці ставали полоненими польської шляхти або російської імперії при Петрі І, Анні Іванівні зі своїми Біроном і Остерманом, особливо при Катерині ІІ, при якій були знищені Збройні Сили України - Запорозька Січ та розбитий рух за назвою «Гайдамаки», в якому загинули ватажки Іван Гонта та Максим Залізняк.

Тому нам, українцям в РФ, прикро слухати «повчання» українців з заходу, щоб ми в Росії не говорили російською мовою, а тільки українською.

Невже українці на територіях західних країн розмовляють на весь голос тільки своєю національною українською мовою? Мабуть цього не буває. Скрізь присутня та мова, де вони перебувають чи постійно проживають. Хоча нам українцям не легко слухати й чути, коли в Росії комуністи вільно прославляють своїх вождів, а наших катів В. Леніна та Й. Сталіна.

Ця більшовицька система й досі сидить у свідомості багатьох росіян. Наприклад: музика Гімну СРСР залишилась і в наш час в Російській Федерації, окрім тексту, який отримав зміни.

Радянська ментальність деяких росіян проявилась зовсім недавно на конкурсах «Імена Росії», де імена Й. Сталіна, В. Леніна та інших катів роду людського увійшли в першу основну десятку.

? Що, на Вашу думку, необхідно зробити, щоб тісніше згуртувати світове українство - на яких головних засадах, спільних ідеях, організаційних принципах слід зосередитися новому керівництву СКУ, що буде обране у Львові під час роботи Х Світового Конгресу Українців?

? На це питання я хотів би сказати, що нам, українцям сходу і заходу необхідно дбати про свою внутрішню культуру, національну свідомість і повагу один до одного, а не повчати один одного. Бо складається таке враження, що українці у всьому світі є розрізнений і войовничий народ, який не вміє слухати інших, а диктує тільки своє бачення цього тимчасового світу.

І навпаки. По телебаченню, радіо і в газетах чи журналах можна почути або прочитати, що з українцями дуже тяжко домовлятися з-за їх гордих і ментальних принципів.

В приклад вони наводять сучасну Польщу, в якій Президент і Уряд з народом єдині у всіх питаннях. Але ці «судді» забувають, що в польському народі в своєму корінні закладена єдність, ще з давніх часів, як національно-політична, так і церковна, в якій до цього часу є одна найголовніша державна Церква - Римо - Католицька, до якої належать 95% поляків.

Особливо карали російські поліцаї, як українського кобзаря Т.Г. Шевченка, так і його послідовників.

А тепер візьміть Україну, яку шматували й кроїли протягом ХV - XVIII-го століть ті ж самі поляки з одного боку, і з іншого, російські царі, які українську мову забороняли в нашій державі, а українські книги нищились і палились протягом XVII - ХХ - го століть. А що стосується питання про Помісну Церкву в Україні, то РПЦ МП до цього часу заважає її утворювати. Хоча сама вона духовно майже помирає на своїх же російських землях і своєї Батьківщини.

Візьміть наприклад, святкування святої Пасхи у Москві 2013-го року, де в храмах РПЦ Московського Патріархату було всього біля 2% православних віруючих від кількості мешканців столиці Росії, тобто 200 тисяч чоловік (http://newsland.com/news/detail/id/1172217/)

А тепер візьміть свято мусульман у Москві і в Санкт-Петербурзі Ураза-Байрам, яке відбувалось 08-го серпня 2013-го року. Так ось, в центрі Москви були присутні 360 тисяч мусульман, а в Санкт - Петербурзі 75 тисяч чоловік. Тобто в рази більше мусульман святкує в столицях Росії своє свято, а ніж православні християни в наш час. Адже Росія вважається православною державою, особливо європейська її частина. Ми наводимо приклад з відеофільму, який був знятий під час свята мусульман у Москві. (http://www.portal-credo.ru/site/?act=news&id=102701)

Так чи не варто керівництву РПЦ Московського Патріархату замислитись над цією статистикою і дати волю Україні мати свою Помісну Православну Церкву, об'єднавши в єдину три Українських Православних Церков: УПЦ КП, УПЦ МП і УАПЦ, як це було здійснено у Москві 2007-го року, коли були об'єднані за ініціативою Президента РФ В.В. Путіна дві колись ворогуючі, але рідні Церкви: РПЦ Московського Патріархату і РПЦ Закордоном. Інакше перемога в Росії буде мусульман, а не християн, як про це висловився один із телевізійних ведучих РПЦ МП у Москві «Спас», відомий протоієрей Дмитро Смірнов при зустрічі з кореспондентом німецького радіо «Deutschland Radio» (интервьюер Sigl Elfie) від 05.12.2012, що було опубліковано на цьому сайті. Зараз ми пропонуємо до Вашої уваги вислів о. Димитрія про те, що: «…в Росії, як і у Європі майбутнє за мусульманами». (http://www.youtube.com/watch?v=Nh0KT6HYxuM)

Тепер про наш час ХХІ-го століття в Україні. До Верховної Ради України силою і наглістю насаджують таких депутатів, які своїми підлими рішеннями нищать в Україні все: національне, історичне і всю культурну її спадщину.

А Уряд України який? Коли він був таким спаяним і відданим українському народу, як це було і є в Польщі? Бо в Україні її багатства ділять між собою магнати і корупціонери, а 46-ть мільйонів населення голодує і живе на копійки, які кидають їм названі олігархи.

З самого початку знищення СРСР, тобто з 90-х років ХХ-го століття «депутати» Верховної Ради утворили для себе всі умови для корупціонерів, грабіжників, магнатів, олігархів тощо, які за безцінь скупили або захопили все майно української держави, особливо заводи, фабрики, завдяки чому зараз вони є мільярдерами, а простий народ бідняками і бомжами.

Ось яка відстань між багатими і бідними. І ніхто про них не дбає: ні Президент, ні Уряд, ні Верховна Рада ні Українські Церкви, як православні, так і греко-католицька. Дбають тільки про себе.

Адже великий пророк Вітхого Завіту Ієзекиїль ще у VII-му столітті до Різдва Христового писав про пастирів, як про своїх сучасних, так і про майбутніх, які «овець не годують, а тільки стрижуть». (глава 34).

Тому, як ніколи прийшов час згуртуватися всім українцям, і в першу чергу в самій Україні, як на заході, так і на сході, в центрі її і на Кримському півострові, щоб навести лад в нашій державі, на нашій Батьківщині, щоб ніхто не зміг нас принижувати і висміювати в очах інших народів. А для корупціонерів і мільярдерів влаштувати такі умови, при яких вони все «своє» багатство направлять на користь України та її народу.

Якось В.А. Ющенко під час виборів у Президенти кинув своє гасло, що всі бандити в Україні будуть сидіти в тюрмах. А коли він став Президентом України, то жоден із бандитів не був притягнений до суду, бо дана була їм можливість тікати закордон з накраденим майном українського народу, спасаючи чуже накрадене матеріальне і фінансове майно.

Що ж ми бачимо далі? Пройшов рік, а в тюрми із названих корупціонерів, так і не був жоден посаджений. Всі вони повернулися «додому», в нашу Україну. Особливо мені запам'ятався сучасний реформатор пенсійного фонду - С.Л. Тігіпко, який потім ще й став віце-Прем'єром України, а зараз депутат ВР, про якого вже нічого не чути. І таких як він тисячі в Україні, які продовжують обдурювати український народ.

Тому до влади в Україні повинні прийти чесні й порядні вчені талановиті національні люди, а не горлофати, які своєю агітацією купують наших людей за гречку та за гривні, щоб добратися до бюджетної «кормушки», а потім хоч потоп, бо вони вже своєї мети досягли.

Так було і є до цього часу. Але в наступному просторі все це треба викорінити зі свідомості наших людей і обирати до влади тих українців, які достойні звання нашого народу, які не стануть на шлях зради, оману і брехні.

Тому й керівники СКУ повинні зосередити свою діяльність не тільки на критику української влади чи президентів інших країн, але й на формування нових керівників нашої неньки України.

? Ваші очікування від роботи львівського Х-го Конгресу СКУ? Що б Ви хотіли побажати його делегатам і офіційним гостям?

? Це питання нелегке. Бо в одній Росії українська діаспора пересварилася між собою: хто буде їхати на Конгрес, а хто ні. І все рівно до Львова буде їхати більше 50-ти чоловік, як делегати, так і гості.

Знову ж таки хотілося б, щоб в наших людей був присутній не тільки розум, але й чесність, доброзичливість, відданість загальній справі, а не користолюбство. Тому що кар'єризм є приватним і власним явищем, який походить не від Бога, а від диявола, що завершується гордістю за себе і приниженням інших, довірливих, простих і сердечних людей, яких можна дуже швидко обкрутити, звалити і назавжди побороти, щоб більше ця людина не піднялась.

На мою думку, як на всіх Конгресах СКУ, так і на останньому Х-му у Львові необхідно поставити питання про Церкву Христову, яка повинна бути в серці і в душі кожного українця, щоб не тільки молитвою розпочинався і завершувався Конгрес, але й протягом всіх днів ім'я Боже повинне супроводжувати всі засідання, в тому числі і вибори нового керівництва, якщо в цьому буде потреба. Без Бога ми є пустим звуком.

Протягом 20-ти років я і мої помічники постійно закликали українців в Росії формувати православні чи греко-католицькі парафії, щоб будувати храми чи утворювати їх у приміщеннях заради молитви, богослужінь, таїнств і треб. Але, нажаль, наші люди в Росії духовно сплять і про Бога в них не має часу думати.

Хай Вам Господь допомагає у всіх Ваших справах і починаннях. Дякую за бесіду.

Я щиро дякую і Вам, пане Вікторе Гіржов, за щирі побажання і Божої допомоги в наших загальних справах і починаннях на благо нашої Української Вітчизни, нашого українського народу і на користь нашої єдиної Помісної Української Православної Церкви з центром у Києві!

Передрук: Сайт «Релігія в Україні» http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/23035-intervyu-mitropolita-adriana-ukrayinci-upc-kiyivskogo-patriarxatu-v-rosiyi-i-u-vsomu-sviti-v-kanun-x-go-svitovogo-kongresu-ukrayinciv.html

Митрополит Адріан
Митрополит Адріан
Голова УВКР М.Ратушний, Митрополит Адріан (Росія) та Владика Петро (Австралія)
Голова УВКР М.Ратушний, Митрополит Адріан (Росія) та Владика Петро (Австралія)

На світлинах: Митрополит Адріан. Митрополит Адріан з Митрополитом Львівським Ігорем (Возняком) (УГКЦ). Голова УВКР М.Ратушний, Митрополит Адріан (Росія) та Владика Петро (Австралія).

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка