В гостьовій книзі 1168 записів на сьогоднішній день.
Сторінок: « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 » |
V.K.
Місто: Canada | Додано: Thu Nov 22 03:18:55 2007
Ще один лінк по листу Президента Ющенка з приводу БУЛ. Чи будуть зміни на краще, чи залишать Бібліотеку в спокої?
Василь Коломацький
КОБЗА
-------------------------------------
Ющенко просит Путина не уничтожать украинские газеты
Президент Виктор Ющенко написал письмо своему российскому коллеге Владимиру Путину, в котором просит того обратить внимание на ситуацию вокруг единственной в РФ Библиотеки украинской литературы. Ранее региональная общественная организация "Украинцы Москвы" заявила об уничтожении уникального газетного архива указанной библиотеки.
По данным организации, это было сделано 19 ноября по приказу директора библиотеки Наталии Шариной без составления каких-либо актов, как того требуют нормативные документы.
В своем письме к Путину Ющенко отмечает, что глубокую обеспокоенность украинской общественности, многочисленной украинской диаспоры в России вызвала также информация о намерениях реорганизовать библиотеку и некоторые сложности в ее деятельности, связанные, в частности, с кадровыми изменениями персонала.
Ющенко убежден, что деятельность Библиотеки украинской литературы в Москве не может оставаться "вне нашего общего внимания". В связи с этим украинский президент предложил Путину рассмотреть вопрос о создании Опекунского совета библиотеки при участии представителей украинской диаспоры в России и российской общественности.
В своем письме Ющенко похвалил правительство Москвы, которое в 2006 году предоставило Украинской библиотеке новое помещение и обеспечило ей надлежащее финансирования. Президент Украины пообещал в свою очередь организовывать у себя в стране работу аналогичных заведений, в частности, "тысяч библиотек", в которых хранятся миллионы экземпляров российских книг, и проводится множество культурологических мероприятий, посвященных российской тематике.
http://www.lenta.ru/news/2007/11/21/letter/
|   | | RN
Місто: Москва | Додано: Wed Nov 21 15:07:19 2007
Нашi звернення до Ющенка вiд читацької громади
14 листопада виявилися не марними!
Даю передрук з УП.
http://www.pravda.com.ua/news/2007/11/21/67143.htm
Ющенко закликає Путіна зберегти "унікальний осередок"
21.11.2007 12:25___ www.ПРАВДА.com.ua
--------------------------------------------------------------------------------
Президент України Віктор Ющенко звертає увагу президента Росії Володимира Путіна на ситуацію, що склалася навколо єдиної в Російській Федерації Бібліотеки української літератури.
Про це йдеться в листі Ющенка до його російського колеги, повідомляє прес-служба президента.
Інформація про наміри реорганізувати бібліотеку та певні складнощі в її діяльності, пов’язані, зокрема, з кадровими змінами персоналу, викликала глибоке занепокоєння української громадськості, численної української громади в Росії та світових організацій закордонних українців, зазначає Ющенко у листі.
Останні події
Ющенку не соромно за те, що він зробив після революції
Янукович на прощання пропонує українцям солодку пігулку
Світові експерти: Україну захоплює страшна хвороба
Президента зазначає, що українська сторона високо цінує зусилля уряду Москви, який у 2006 році відродив українську бібліотеку в новому приміщенні із забезпеченням належного фінансування і "на такому ж високому рівні Україна намагається організовувати роботу аналогічних закладів в Україні", сказано в повідомленні
"Держава фінансує діяльність тисяч бібліотек, в яких зберігаються мільйони примірників російських книжок та проводиться багато культурологічних заходів, присвячених російській тематиці", - наголошує Ющенко.
Президент відзначив, що поновлення діяльності Бібліотеки української літератури було "знаковою подією у відносинах між нашими державами" – свідченням поглиблення діалогу двох культур та інтересу російської громадськості до української літератури.
"Вважаю, що сьогодні діяльність Бібліотеки української літератури в Москві не може залишатися поза нашою спільною увагою", - переконаний Ющенко.
Президент України запропонував президенту РФ розглянути питання щодо створення Опікунської ради бібліотеки за участю представників української громади в Росії і російської громадськості, видатних науковців, провідних літераторів, діячів культури та мистецтва наших держав.
"Думаю, що конкретний механізм її роботи міг би бути розроблений в рамках українсько-російської міждержавної комісії", - зазначив він.
"Переконаний, наші спільні зусилля сприятимуть збереженню унікального осередку української культури в Москві, який має важливе значення для задоволення національно-культурних, освітніх і інформаційних потреб багатомільйонної української громади в Росії та всіх шанувальників української літератури", - йдеться у листі Ющенка до Путіна.
Українська правда
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Tue Nov 20 04:58:09 2007
Шановні читачі!
Продовжується погром Бібліотеки Української Літератури у Москві - знищено фонд періодики, який збирався протягом 18 років. Варвари правлять бал.
Василь Коломацький
КОБЗА
---------------------------------
СЕРЕДНЬОВІЧНЕ ВАРВАРСТВО: У МОСКВІ ПОВНІСТЮ ЗНИЩЕНО ГАЗЕТНИЙ ФОНД
БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Сьогодні, 19 листопада розгром української бібліотеки Москви вступив у нову стадію. Як повідомили о 10.45 надійні джерела, за наказом директора Бібліотеки Шаріної повністю знищено унікальний газетний фонд Бібліотеки. Це зроблено без складання будь-яких актів, як того вимагають нормативні документи.
У фонді зберігались річні комплекти українських газет українською та російською мовами за 1988-2006 роки: «Демократична Україна», «Правда Украины», «Голос України», «Урядовий кур’єр», «2000», «Сегодня», «День», «Дзеркало тижня», «Літературна Україна», «Культура і життя», «Комуніст», «Товариш», «Українське слово», «Досвітні вогні», «Критика», «Молодь України», «Україна молода», «Народна газета», «Освіта», «Шлях перемоги», «Факты и комментарии», «Спортивна газета» тощо. Знищено також окремі раритетні примірники українських газет ХІХ-ХХ століть, газети української діаспори Росії та інших країн, що зберігалися у відділі російської україніки, примірники часопису «Український огляд», який видавався багато років російським та українським публіцистом О. Руденком-Десняком.
Газетний фонд Бібліотеки був складовою частиною її загальних фондів і дбайливо збирався протягом двох десятиріч за допомогою українських організацій Росії та державних установ України, Посольства України в Російській Федерації.
Як повідомляють очевидці, злочинну акцію було проведено рано-вранці, до приходу на роботу співробітників-українців. Шаріна та її заступник Безпалько особисто вантажили газети на автомашину, яка вивезла їх у невідомому напрямку.
Всі ці комплекти газет відсутні у будь-якій іншій бібліотеці Росії, значна частина з них являє собою історико-культурну цінність державного значення для Російської Федерації.
Українська громадськість розглядає цю акцію як відвертий антиукраїнський шабаш, виключний прояв агресивної неповаги по відношенню до української культури та українців. Зовсім невипадковим видається і те, що нищення фонду бібліотеки відбулося лише за два дні після невдалої спроби «молодих євразійців» розгромити виставку, присвячену Голодомору в Україні.
Чи зупинить хтось середньовічних варварів?
Прес-служба реґіональної
громадської організації «Українці Москви»
19 листопада 2007 р.
Контакти:
E-mail: ukr-oum@yandex.ru
Тел. +7495730-4022, +7499767-8643
| | | "Відлуння віків"
Місто: Київ | Додано: Tue Nov 20 01:46:12 2007
Дорогі друзі!
Запрошуємо вас взяти участь у визначенні трійки кращих українських сайтів, присвячених історичним пам'яткам - за версією відвідувачів пам'яткоохоронного інтернет-ресурсу "Відлуння віків".
ГОЛОСУВАТИ ТУТ - http://www.pamjatky.org.ua/Contest.aspx
| | | | Відкрита інформація | Додано: Mon Nov 5 10:10:00 2007
» Вступ Історія Організація Персоналії Документи Фотогалерея Енциклопедія Книжкова полиця Статті Архів Відео Аудіо Посилання Новини
[ web-джерело: www.aha.ru/~vladkov/archiv-menu.html ]
Докладная записка о фактах грубого нарушения
советской законности в деятельности т. н. спецгрупп МГБ
Совершенно секретно
Военный прокурор войск МВД Украинского округа
15 февраля 1949 г.
№ 4/001345
Секретарю Центрального Комитета КП(б) Украины товарищу Н.С.Хрущеву:
Министерством Госбезопасности Украинской ССР и его управлениями в Западных областях Украины, в целях выявления вражеского, украинско-националистического подполья, широко применяются т. н. спецгруппы, действующие под видом бандитов «УПА».
Этот весьма острый метод оперативной работы, если бы он применялся умело, по-настоящему конспиративно и чекистски подготовленными людьми, несомненно, способствовал бы скорейшему выкорчевыванию остатков бандитского подполья.
Однако, как показывают факты, грубо-провокационная и неумная работа ряда спецгрупп и допускаемые их участниками произвол и насилия над местным населением, не только не облегчают борьбу с бандитизмом, но наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности и бесспорно наносят вред делу социалистического строительства в Западных областях Украины.
Например:
1. В марте 1948 года спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ «Крылатым», дважды посещала дом жителя с. Грицки Дубовицкого р-на Ровенской области — ПАЛАМАРЧУКА Гордея Сергеевича, 62 лет, и, выдавая себя за бандитов «УПА», жестоко истязала ПАЛАМАРЧУКА Г.С. и его дочерей ПАЛАМАРЧУК А.Г. и ПАЛАМАРЧУК З.Г., обвиняя их в том, что, якобы, они «выдавали органам МГБ украинских людей».
«Крылатый» и участники его группы подвергали пыткам ПАЛАМАРЧУК А. Г. и ПАЛАМАРЧУК З.Г., подвешивали, вливали им в нос воду и, тяжко избивая, заставили ПАЛАМАРЧУК З.Г. и ПАЛАМАРЧУК А.Г. дать показания, что они с органами МГБ связаны не были, а, наоборот, были связаны с участниками украинского националистического подполья.
Участники спецбоевки предупредили членов семьи ПАЛАМАРЧУКА о том, что если они посмеют заявить органам Советской власти о посещении их дома бандитами, то над ними будет учинена расправа.
На основании полученных таким провокационным путем «материалов», 18 июля 1948 года Дубровицким РО МГБ ПАЛАМАРЧУК З.Г. и ПАЛАМАРЧУК А.Г. были арестованы, причем, как заявили арестованные, сотрудники райотдела МГБ во время допросов их также избивали, заставляли продолжительное время стоять на ногах и требовали, чтобы они дали показания о связи с бандитами.
В результате вмешательства Военной Прокуратуры провокационный характер обвинения ПАЛАМАРЧУК З.Г. и ПАЛАМАРЧУК А.Г. был установлен, и постановлением УМГБ от 24 сентября 1948 г. дело по обвинению указанных лиц было прекращено.
2. В ночь на 22 июля 1948 г. спецгруппой МГБ из с. Подвысоцкое Козинского р-на Ровенской области был уведен в лес местный житель КОТЛОВСКИЙ Федор Леонтьевич, которого участники спецгруппы подвергали пыткам, обвиняя его в том, что у него в доме часто останавливаются работники из числа совпартактива и в том, что якобы он выдавал органам Советской власти бандитов.
Эти провокационные действия преследовали цель путем истязаний и угрозы лишения жизни заставить КОТЛОВСКОГО дать показания, что он является врагом советской власти.
В результате истязаний КОТЛОВСКИЙ находился на излечении в больнице с 27 июля по 27 августа 1948 г.
По заключению больницы, КОТЛОВСКОМУ Ф.Л. были нанесены тяжелые телесные повреждения, с явлениями сотрясения мозга и омертвлением мягких тканей тела.
3. В ночь на 22 июля 1948 г. той же спецгруппой был уведен в лес житель с. Ридкив МИХАЛЬЧУК С.В., инвалид Отечественной войны.
В лесу МИХАЛЬЧУК был подвергнут допросу, во время которого его связывали, подвешивали и тяжко избивали, добиваясь таким путем показаний о связи с бандитами.
Продержав МИХАЛЬЧУКА в течение 2 суток в лесу, участники спецгруппы его отпустили, причем в результате избиений он в течение 7 дней находился на стационарном излечении в больнице.
4. В ночь на 23 июля 1948 г. этой же спецгруппой из с. Подвысоцкое была уведена в лес гр-ка РЕПНИЦКАЯ Нина Яковлевна, рожд. 1931 г. (т.е. 17-ти лет. В.К.).
В лесу РЕПНИЦКАЯ была подвергнута пыткам.
Допрашивая РЕПНИЦКУЮ, участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами, вводили в половой орган палку, а затем поочередно изнасиловали.
В беспомощном состоянии РЕПНИЦКАЯ была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении.
Из приведенных выше примеров видно, что действия т. н. спецгрупп МГБ носят ярко выраженный бандитский антисоветский характер и, разумеется, не могут быть оправданы никакими оперативными соображениями.
Не располагая достаточными материалами, т. н. спецгруппы МГБ действуют вслепую, в результате чего жертвой их произвола часто являются лица, не причастные к украинско-бандитскому националистическому подполью.
Наряду с этим следует указать, что этот метод работы органов МГБ хорошо известен ОУНовскому подполью, которое о нем предупреждало и предупреждает своих участников. В частности, об этом свидетельствует факт обнаружения у убитого бандита «Гонты» полного отчета о провокационных действиях спецгруппы МГБ в отношении гр-на КОТЛОВСКОГО.
Не являются также секретом подобные «операционные комбинации» и для тех лиц, над которыми участники спецгрупп чинили насилия, например:
В августе 1948 года Военной Прокуратурой было прекращено дело арестованных Львовским областным Управлением МГБ СТОЦКОГО Степана Петровича и ДМИТРУК Екатерины Григорьевны.
Указанные лица в сентябре 1947 года были незаконно арестованы и поскольку никаких материалов об их антисоветской деятельности не было, они были пропущены через спецбоевку МГБ, где в результате применения незаконных методов допроса вынуждены были оговорить себя.
Насколько жестокими были пытки, которым подвергались указанные выше граждане, свидетельствует тот факт, что СТОЦКИЙ с 22 сентября 1947 года по январь 1948 года находился на излечении в Лопатинской больнице и в стационаре внутренней тюрьмы УМГБ по поводу глубоких и обширных язв, образовавшихся в результате физического воздействия на мягкие ткани тела.
В процессе следствия выяснилось, что Стоцкому стало известно, что его избивали не бандиты, а лица, имеющие отношение к органам МГБ.
В связи с отсутствием материалов для предания суду, СТОЦКИЙ и ДМИТРУК, почти спустя год после их ареста, из-под стражи были освобождены.
В апреле 1943 года Львовским Облуправлением МГБ была освобождена из-под стражи ЗАЦЕРКОВНАЯ Мария, рожд. 1927 года, арестованная Заболоцким РО МГБ Львовской области.
В процессе расследования дела было установлено, что ЗАЦЕРКОВНАЯ была пропущена через спецбоевку, где, будучи избитой и под угрозой повешения, вынуждена была оговорить себя, что состоит в «ОУН» и является станичной.
10 октября 1948 года Здолбуновским райотделом МГБ, Ровенской области, был арестован за пособничество бандитам житель хутора Загребля, Здолбуновского района ДЕМБИЦКИЙ Петр Устинович.
ДЕМБИЦКИЙ обвинялся в том, что по заданию бандитов «ОУН» собирал для них зерно.
Расследованием установлено, что в сентябре 1948 года к нему в дом явились вооруженные бандиты и потребовали, чтобы он среди жителей хутора собрал для них 30 центнеров хлеба. Боясь репрессии за невыполнение этих требований, ДЕМБИЦКИЙ обратился к некоторым жителям хутора с просьбой собрать зерно, но в этом ему граждане отказали.
Спустя несколько дней к ДЕМБИЦКОМУ вновь явилось несколько человек вооруженных и, дав ему время один час, приказали собрать у жителей хутора зерно и доставить в указанное место.
Боясь неизвестных, ДЕМБИЦКИЙ запряг свою лошадь, погрузил на повозку 3 мешка лично ему принадлежащего зерна и повез это зерно в указанное неизвестными место. Однако неизвестные, как оказалось, участники спецгруппы МГБ, доставили ДЕМБИЦКОГО в райотдел МГБ, где был составлен акт о задержании ДЕМБИЦКОГО с поличным.
После ареста ДЕМБИЦКОГО, в Военную Прокуратуру явилась его жена, которая среди посетителей вела разговоры о том, что под видом бандитов действовали сотрудники МГБ, запугавшие и спровоцировавшие её мужа.
Подобные факты из деятельности спецгрупп МГБ, к сожалению, далеко не единичны и, как показывает следственная практика, если в отдельных случаях спецгруппам, путем насилия и запугивания, все же удается получить «признательные показания» от отдельных лиц о связи их с бандитским подпольем, то добросовестное и проведенное в соответствии с требованиями закона расследование неизбежно вскрывает провокационную природу этих «признательных показаний», а освобождение из тюрьмы арестованных по материалам спецгрупп влечет за собой дискредитацию советской законности, органов МГБ и возможность использования каждого случая [провокаций] во вражеских, антисоветских целях украинскими националистами.
Выступая в роли бандитов «УПА», участники спецбоевок МГБ занимаются антисоветской пропагандой и агитацией.
Однако серьезная опасность подобной деятельности заключается не только в этом.
Выступая в роли украинских националистов, участники спецбоевок идут дальше по линии искусственного, провокационного создания антисоветского националистического подполья.
Как показало расследование, проведенное Управлением Охраны МГБ Ковельской ж. д. по делу Ногачевского Ф. И. и других, спецгруппа Ровенского Областного Управления МГБ в составе «Степового», «Верхового» и других, действуя провокационным путем, проводила среди граждан Козинского района, Ровенской области, антисоветскую агитацию, обрабатывала граждан в националистическом духе, создала из местного населения антисоветскую националистическую группу в составе 9 человек, через которую проводила сбор денежных средств и продуктов питания, якобы для нужд «УПА».
Не говоря уже о том, что подобная «деятельность», которую кое-кто пытается оправдать соображениями оперативного характера, прямо направлена против мероприятий партии и правительства, проводимых в Западных областях Украины,— кто может поручиться за то, что «обработанные» таким провокационным путем лица не уйдут из-под контроля органов МГБ и не совершат террористический акт, диверсию или иное злодеяние.
Ведь имеют же место факты, когда в результате беспечности и притупления бдительности со стороны отдельных работников МГБ даже агентура МГБ выходила из-под контроля органов государственной безопасности и занималась антисоветской деятельностью.
Например: в ночь на 13 сентября 1948 года в с. Ставки, Ровенского района, Ровенской области, участниками антисоветской националистической организации был разоружен боец самоохраны КОВАЛИШИН и совершен террористический акт над жительницей с. Ставки КУЧИНЕЦ Лидией Фадеевной, являвшейся секретным сотрудником органов МГБ.
Как установлено предварительным и судебным следствием, организаторами данной националистической группы и инициаторами убийства гр-ки КУЧИНЕЦ Л. Ф. являлись секретные сотрудники Ровенского РО МГБ — ПАРФЕНЮК Н. В. и ГРИЦАЙ С. И., которые в результате преступного делячества и притупления бдительности со стороны Нач-ка РО МГБ майора ЕГОРОВА к уголовной ответственности привлечены не были.
Получив данные о причастности ПАРФЕНЮКА и ГРИЦАЯ к националистической организации, разоружению бойца группы самоохраны и убийству гр-ки КУЧИНЕЦ Л. Ф., Нач-к РО МГБ майор ЕГОРОВ вызвал ПАРФЕНЮКА и ГРИЦАЯ в РО МГБ и, установив в беседе с ними, что они являются организаторами и участниками перечисленных выше преступлений, тем не менее не арестовал их, а по «оперативным соображениям» отпустил.
Воспользовавшись этим, ПАРФЕНЮК и ГРИЦАЙ, предупредив о возможных арестах других участников террористической группы, скрылись.
Участники спецбоевок МГБ совершают ограбления местных граждан. По сообщению Козинского райпрокурора, Ровенской области, в июле 1948 года на территории района ими были ограблены граждане ШВЕЙДА Йосиф, ГРАБОВСКИЙ Иван и другие. Подобные факты имели место и в других областях и районах.
Эти грабежи, как и другие нарушения советской законности, оправдываются также оперативными соображениями и не только рядовыми работниками МГБ, но и самим Министром тов. САВЧЕНКО, который в беседе со мной заявил:
«Нельзя боевки посылать в лес с консервами. Их сразу же расшифруют».
Таким образом, грабежи местного населения спецбоевиками рассматриваются как неизбежное зло и политические последствия подобных эксцессов явно недооцениваются.
Насилия и грабежи, даже самый факт появления в населенном пункте спецбоевок, действующих под видом банды, как и любое бандитское проявление, действует на жителей устрашающе и несомненно мешает делу социалистического строительства в Западных областях УССР, создает у некоторой части населения ложное мнение о том, что бандитское подполье еще сильно, что его следует бояться и т. п.
ОУНовские бандиты терроризируют граждан, желающих вступить в колхозы, но если в селе появляется не ОУНовская банда, а действующая под видом банды спецбоевка, от этого положение не меняется. В этом отношении характерен следующий случай:
28 сентября 1948 года в Каменец-Подольский горотдел МГБ колхозники села Завалье по телефону сообщили, что в селе появилась вооруженная банда в составе 12 человек, которая подошла к кооперативу и колхозному амбару, проверила замки, а затем проследовала в направлении с. Слободка-Рихтецкая.
Фактически это была не ОУНовская банда, а спецбоевка Тернопольского областного управления МГБ. Характерно, что эту спецбоевку приняли за банду не только колхозники, но и работники Каменец-Подольского горотдела МГБ, откуда для ликвидации «банды» на грузовой автомашине была направлена группа сотрудников и офицеров Каменец-Подольского военного училища МВД.
Эта «операция» закончилась тем, что в результате аварии автомашины были убиты офицеры — ст. лейтенант ХАРЧЕНКО И. П. и лейтенант КИРПАЧЕВ В. М., а 16 офицеров и шофер-солдат КОНДРАЦКИЙ получили телесные повреждения.
Примеры из деятельности спецгрупп, повлекшие преступные результаты, можно бы было продолжить, но материалы, которыми располагает Военная прокуратура, конечно, не исчерпывают всех случаев нарушения советской законности, допускаемых спецгруппами. Факты, о которых я докладываю Вам, были вскрыты в процессе расследования конкретных следственных дел, однако не каждый случай нарушения советской законности находит свое отражение в следственных делах и расследуется. Мне кажется, что большинство фактов именно не расследуются.
Больше того, если Военная прокуратура и ставит перед МГБ УССР вопросы о наказании преступников, грубо попирающих советские законы, то со стороны МГБ УССР это не находит должного и быстрого реагирования: выискиваются не столько доказательства преступной деятельности лиц, грубо нарушивших закон, сколько различные поводы для того, чтобы «опровергнуть» факты, сообщенные Военной прокуратурой, и заволокитить следствие.
Например, о фактах грубейшего нарушения законности спецбоевиками УМГБ Ровенской области Военная прокуратура сообщила в МГБ УССР еще в начале октября 1948 года, но тем не менее преступники были арестованы только в феврале с. г., причем до ареста их Начальник Управления МГБ по Ровенской области тов. Шевченко пытался «опровергнуть» факты, вскрытые Военной прокуратурой, и убедить секретаря Ровенского обкома КП(б)У тов. БЕГМУ, что эти факты якобы расследовались и нашли подтверждение.
* * *
Органы МГБ под руководством партии проводят огромную работу по выкорчевыванию остатков украинско-националистического бандитского подполья, в борьбе с которыми хороши все средства и нужны хитрость и изворотливость.
Но несмотря на сложность обстановки и коварность врага, недопустимы нарушения партийных и советских законов, недопустимы нарушения постановлений СНК СССР и ЦК ВКП(б) от 17 ноября 1938 года и постановления ЦК КП(б) У от 23 января 1948 года, на что Вы, Никита Сергеевич, неоднократно указывали.
Поэтому, как коммунист, для которого партийные решения являются незыблемым законом жизни, я считаю своим долгом о приведенных выше фактах доложить Вам.
Военный прокурор войск МВД Украинского округа
полковник юстиции Кошарский
| | | | Правду не затреш | Додано: Mon Nov 5 10:08:09 2007
» Вступ Історія Організація Персоналії Документи Фотогалерея Енциклопедія Книжкова полиця Статті Архів Відео Аудіо Посилання Новини
[ джерело: Білас І. Репресивно-феодальна система в Україні 1917-1953. - Київ: Либідь, 1994. ]
Цілком таємно
Наркому внутрішніх справ СРСР Л.Берії
26.07.1945 p. №8/156451
ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ ТА РЕЗУЛЬТАТИ
РОБОТИ СПЕЦІАЛЬНИХ ГРУП ДЛЯ БОРОТЬБИ З ОУНІВСЬКИМ
БАНДИТИЗМОМ У ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ
Частину бандитів УПА, що з'явилися з повинною, використовують спочатку як окремих агентів-бойовиків, а пізніше у бойових групах особливого призначення, названих нами спеціальними групами. У тих випадках, коли агент-бойовик, який влився в банду або в підпілля ОУН, — не мав можливості фізичного знищення або захоплення керівника-ватажка, у його завданні була компрометація ватажка банди або місцевого підпілля для посилення та активізації розкладу банди або місцевої організації ОУН...
Комплектування спецгруп при оперативних групах НКВС УРСР проводилося за принципом підбору агентів бойовиків, які були перевірені на виконанні завдань ліквідації оунівського бандитизму (у тому числі вбивств населення, яке співчувало ОУН — УПА). У Ровенській та Волинській областях до складу спеціальних груп вливалися також колишні партизани- ковпаківці, добре обізнані з місцевими умовами, які мали великий досвід боротьби з оунівським бандитизмом.
За своїм зовнішнім виглядом і озброєнням, знанням місцевих побутових особливостей і мови і конспіративним способом дій особовий склад спеціальних груп нічим не відрізнявся від- бандитів УПА, що вводило в оману апарат живого зв'язку та ватажків УПА й оунівського підпілля.
У випадках загрози розшифровки або неможливості здійснення захоплення зазначених за планом ватажків ОУН — УПА учасники спецгруп знищують останніх, до того ж у багатьох випадках створюють таке враження в оунівському середовищі і серед населення, що знищення керівників ОУН — УПА здійснено бандитами СБ. До складу кожної спецгрупи входить від 3 до 50 і більше осіб, залежно від легенди і завдання, які являють собою особливий "почет" вигаданого бандитського керівника. Станом на 20 червня 1945 p. всього в західних областях України діє 156 спецгруп із загальною кількістю учасників у них 1783 особи.
Нарком внутрішніх справ НКВС УРСР Рясний
| | | | Українська Правда | Додано: Mon Nov 5 10:04:29 2007
Друга світова війна стала жахливою трагедією для українського народу, що зустрів світовий конфлікт розділеним територіально між сусідніми державами. Не здобувши на той момент власної державності, деморалі-зовані українські маси приречені були нещасливою своєю історією грати роль гарматного м'яса у суперечці за світове панування двох колосальних потуг - Совєтського Союзу і Великонімецького Райху. Але у тому трагіч-ному протистоянні українська нація зуміла показати, що має також свої власні інтереси і готова відстоювати їх зі зброєю в руках, створивши унікальне у світовій історії явище - армію без держави. Це був момент перетворення нації з об'єкта історії на суб'єкт, здатний творити власну історичну долю власними руками, момент пробудження активної націо-нальної сили і незламної волі до буття.
Першою офіційною датою в історії українського організованого руху опору XX ст. є кінець січня - початок лютого 1929 р. - створення на I Kонгресі у Відні Організації Українських Націоналістів (ОУН). Метою організації визначалося відновлення Української Самостійної Соборної Держави (УССД) на всіх українських етнографічних землях. Шлях до мети пролягав через національну революцію. Розчарування у соціалістичних та ліберальних ідеалах, що призвели до поразки української революції 1917-1920 р., зумовлює орієнтацію новоствореної організації на цінності передусім національні (формування сильної політичної еліти, національна солідарність, опора на власні сили і т.д.), що органічно вписувалося в європейський політичний контекст міжвоєнного часу, наводнений націоналістичними ідеями. Керівним органом був Провід Українських Націоналістів (ПУН) на чолі з полковником армії УНР Євгеном Коновальцем. У перше десятиліття існування попередниця ОУН - Українська Військова Організація (УВО) спрямувала свою діяльність головним чином проти польської влади, що провадила на етнічних українських теренах дискримінаційну політику з елементами етноциду і відповідно розглядалася українцями як окупаційна. УВО організує акції саботажу на території Галичини і Волині, політичні вбивства польських урядовців, бойкоти освітніх (до половини 20-х рр.) і комерційних закладів тощо.
У відповідь польська влада здійснила у 1930 р. так звану "пацифікацію", що провадилася з надзвичайною жорстокістю і багато в чому визначила долю польсько-українських відносин на найближчі часи. Тоді ж, в 1930 р. заборонено "Пласт" і українські гімназії. Усе це на тлі масштабної політики сепарації Волині від Галичини, лемків, бойків і т.д. - з метою розбити українську меншину в Польщі на кілька регіональних малих народів. 1934 р. у числі інших провідних діячів ОУН польською владою було заарештовано і засуджено до страти (згодом заміненої на довічне ув'язнення) голову Крайової Екзекутиви західно-українських земель (КЕ ЗУЗ) Степана Бандеру. Останній вийшов з в'язниці лише на початку війни. Москва, спостерігаючи розвиток українського націоналістичного руху на західних землях, теж не залишається бездіяльною. У 1938 р. совєтський агент П.Судоплатов підступно вбиває в терористичному акті у Роттердамі провідника ОУН полковника Є.Коновальця, що мало драматичні наслідки для ОУН, яка з цього часу втрачає єдність. Вбивство голови ПУНу загострило протиріччя, що існували у неоднорідному середовищі організації (молодь - старші, край - еміграція, радикалізм - консерватизм...) і спровокувало серйозну кризу усього руху.
Найбільшу роль у конфлікті відіграла проблема української співпраці з німцями, яку по-різному бачили старші і молодші члени ОУН. Компромісу не було знайдено, і незабаром утворюється фактично дві різних ОУН, які популярно називають "фракціями": ОУН(м) - "мельниківці" на чолі з Андрієм Мельником, затвердженим на другому конгресі у Римі 1939 р. головою ПУНу, і ОУН(б) - "бандерівці" з Степаном Бандерою на чолі проводу (революційного), затвердженим на другому (надзвичайному) конгресі у Кракові у квітні 1941 р. Остання називає себе ОУН (р - революційна), а пізніше - ОУН-СД (самостійників-державників). Конфлікт пережив війну і триває до цього часу, хоча протягом десятиліть відбувалися неодноразові спроби порозуміння з більш або менш вагомими наслідками.
На той момент для всіх у Європі була очевидною неминучість війни на Сході, оскільки протиприродний союз Гітлера й Сталіна не міг тривати довго. ОУНівські діячі логічно розцінюють цю майбутню війну як єдиний шанс для України повернути собі державність, оскільки будь-яка війна несе з собою насамперед зміну політичного статус-кво, і у Німеччині вбачають природнього і навіть неминучого союзника проти створеного несправедливого політичного ладу у Європі, за якого не знайшлося місця для держави багатомільйонного українського народу. "Московська імперія — сьогодні складова частина цього ладу. Ми, українці, підносимо прапор нашої боротьби за свободу народів та людини," - писалося у "Маніфесті ОУН".
Якщо сьогодні пересічний громадянин, обтяжений досвідом Другої світової війни, асоціює Німеччину переважно із звірствами гестапо і газовими камерами, то у довоєнного покоління ставлення до цієї держави було абсолютно відмінним, Нюрнберг перебував поза межами його історичного досвіду: досить поширеними були германофільські настрої (політична орієнтація України на Німеччину виникла ще у часи, коли ні фашизму, ні нацизму навіть не існувало), ностальгічні спогади про відносно затишне "життя за цісаря" і жива пам'ять про підтримку кайзерівською Німеччиною української самостійної держави. З іншого боку большевики встигли зарекомендувати себе в краю як середньовічні дикуни, репресувавши лише за півроку 10% населення (за підрахунками дослідників, совєтська влада примудрилася тут замордувати людей у 3-4 рази більше, ніж нацисти у своїй зоні окупації колишньої польської держави). Ще раніше доходили страхітливі чутки про Голодомор на східних землях, організований большевицькою Москвою, повірити яким було неможливо, не переконавшись на власні очі. Саме так вчинив уродженець Рівненщини Тарас Боровець, нелегально перетнувши совєтсько-польський кордон і під враженням побаченого написавши пізніше п'ять томів твору під назвою "Людоїди". У майбутньому автор книги стане одним з найзатятіших борців проти большевизму, відомим під псевдом Тараса Бульби. Отже, на Гітлера, котрий оголосив себе ворогом большевизму, було покладено величезні надії, оскільки останній ще не встиг себе проявити, як це зробив Сталін: "Сучасна протимосковська партизанка, - писала одна з українських газет, - що породила вже стільки героїв, ще один доказ, що Український народ діє за інтереси проводу ОУН, несе Німецькій Армії всесторонню допомогу: помагає громити большевицькі військові частини, виловлює енкаведистських звідунів. За всяку ціну бажав взяти в хрестовому поході на большевиків активну участь".
Ставлення ж Німеччини до українського визвольного руху є так само прагматичним і визначеним передусім реальним розкладом сил, - таким, що зумовлює подекуди перехід від власне прагматизму до відвертого цинізму. Але на момент початку війни задекларована уголос німецька позиція супроти українців виглядає досить привабливою і обнадійливою (так, відомо, що напередодні війни Гітлер серйозно розглядав доцільність створення української держави під німецьким протекторатом, але вже перші воєнні успіхи довели його до стану ейфорії і невиправданої впевненості у перемозі без підтримки "підкорених народів"), хоча вже у 1939 р. передачу Гітлером Карпатської України Угорщині було сприйнято як тривожний сигнал. Та головний удар був попереду. Ще на другому конгресі ОУН(б) у Кракові 1941 р. наголошувалося на необхідності у випадку війни продовження всіма силами революційної боротьби "за визволення українського народу без огляду на всі територіяльно-політичні зміни, які зайшли б на терені Східньої Европи", цю думку було уточнено і пізніше, у травні 1941 р.: "на звільнених від московсько-большевицької окупації частинах української землі, не ждучи на ніщо, ОУН проголошує будову Української Держави, встановлює владу, яка має зорганізувати державне життя в усіх ділянках та керувати ним". Отже, ОУН(б) вважала проголошення української держави на звільнених від большевиків територіях природнім і не мала наміру чекати на німецьку санкцію.
Державотворчі плани було втілено у життя негайно, щойно німецька армія перетнула західний кордон сталінської імперії. 30 червня 1941 р. у Львові ОУН(б) проголосила створення Української Самостійної Держави, доручивши формування уряду Ярославові Стецькові. Забезпечення акції було покладено на батальйон "Нахтігаль" (під командуванням сотника Р.Шухевича), що вранці дістався до міста (разом з батальйоном "Роланд" під командою майора Євгена Побігущого творив Дружини Українських Націоналістів (ДУН)). Реакція німецької верхівки на цю визначну для українського народу подію остаточно розвіяла усі ілюзії ОУН(б) щодо можливості порозуміння українського визвольного руху з німецькими "визволителями" (хоча об'єктивно майбутні плани Райху щодо України залишалися державною таємницею, і німецька політика на українському напрямку багато в чому була амбівалентною до самого кінця війни, що дало підстави ОУН(м) сподіватися на досягнення компромісу). Степана Бандеру і Ярослава Стецька було заарештовано і депортовано до Берліну, а звідти - до концентраційного табору Заксенгаузен, після відмови відкликати Акт відновлення Української Держави. У концтаборі вони перебували до вересня 1944 р. Вбито або ув'язнено було також багатьох інших бандерівців. Братів Степана Бандери Василя та Олексу було кинуто до концтабору в Освенцімі, де вони загинули в 1942 р. Провід перебрав Микола Лебедь (до 1943 р.). Організація переходить у підпілля і розпочинає підготовку до збройного опору і повстання проти німців. Німецька СД звітує до Берліну, "що носієм ворожих течій між українцями є, як і раніше, група Бандери".
ОУН(м) засудила радикалізм Бандери у питанні проголошення державності і виявила схильність до більш гнучкої політики, вважаючи відкриту конфронтацію з німецькою потугою несвоєчасною і шкідливою для національних інтересів. Мельниківці формують у Києві Українську Національну Раду та видають газету "Українське Слово". Але німецькі репресії не оминають і це націоналістичне угрупування. У грудні 1941 р. членів Ради було заарештовано, частину з них страчено у Бабиному Яру. Сам Мельник до січня 1944 р. перебував під домашнім арештом у Берліні, а потім - у концтаборі Заксенгаузен. За документами НКВД, на початку 1942 р. з'явилися націоналістичні листівки зі звісткою "німці розпустили ОУН, арештували в Києві до 60 осіб активних діячів ОУН". Листівки закликали українців до організації підпілля і боротьби з німцями. Німеччина оголошувалася споконвічним ворогом українців. У серпні 1942 р. націоналістичне середовище окреслювалося німцями так: "ОУНівські мельниківські групи створюють враження більш поміркованого націоналістичного руху, але в дійсності стосовно пропаганди і методів здійснення цілей їх можна порівняти з бандерівським рухом. Якщо врахувати ту обставину, що вони намагаються бути льояльними, то фактично вони є більш небезпечними, аніж бандерівський рух, який з самого початку виступає відкрито проти Німеччини. Останнім часом і мельниківський рух також почав вести відкриту пропаганду проти Німеччини".
Ще з початком німецько-совєтської війни в східну Україну рушили похідні групи, організовані на найзахідніших українських землях і в еміграції. Вони були розподілені на краї та області, просувалися одразу ж за лінією фронту, вели в селах і містах широку самостійницьку пропаганду. Прибувши на призначені місця, займались організацією адміністрації, господарського управління, а найперше — створенням організаційної мережі з місцевого елементу. У донесенні наркома держбезпеки УССР Савченка на ім'я начальника Українського штабу партизанського руху Строкача від 24 травня 1943 року повідомлялося: "Ряд джерел і захоплених нами документів свідчать про те, що, незважаючи на масові репресії німців серед оунівців, зокрема серед прихильників Бандери, останні не тільки не згорнули своєї роботи, а навпаки, перейшовши в підпілля, значно посилили її. Встановлено, що ОУН поширила свою діяльність на всю окуповану територію України. В усі області УССР ОУН направляє своїх емісарів, створює підпільні організації, центри і легіони, закладає склади зброї, боєприпасів і друкарні; готує кадри для збройної боротьби. Про діяльність ОУН у східніх областях України відомо, що в ряді пунктів Київської, Житомирської, Полтавської, Запорізької, Кіровоградської, Дніпропетровської, Сумської, Харківської, Одеської та інш. областей оунівці заклали свої підпільні організації, керовані націоналістами-нелегалами, які прибули із західніх областей України. У звітній доповіді гестапа м. Харкова за грудень 1942 року, захопленому нами, повідомлялося: "Дії українських націоналістів посилились, про що повідомляють з усіх сторін, їхній клич — "Свобода без Совєтів і без німців" нині у багатьох на язиці". Цікаво, що совєтські спецслужби радили своїм агентам використовувати на окупованій українській території націоналістичні гасла як такі, що "найбільше мобілізують маси на боротьбу з нацистськими окупантами, оскільки цього неможливо добитися на плятформі совєтської влади, до якої населення ставиться вороже". ОУНівці, які перебували на Сході України, також запевняють, що в індустріальних регіонах Східної України вплив націоналістичного підпілля був значно сильнішим, аніж вплив комуністичних груп.
Треба сказати, що у перші місяці німецької окупації, поки позиція німецького керівництва щодо українського питання залишалася невизначеною, Україна пережила дещо подібне до національного відродження 1920-х рр.: засновувалися українські газети, відкривалися осередки "Просвіти", кооперативи і профспілки, писалися нові підручники з української історії, ремонтувалися школи, поширювалася українська мова, відновила свою діяльність Українська автокефальна церква... Цей короткий період закінчився на початку зими 1941 призначенням в Райхскомісаріат Україна (Волинь, Полісся, Правобережжя, Полтавщина) Еріха Коха і встановленням жорсткого і брутального окупаційного режиму. Hімецьке керівництво вирішило, що Україною доцільніше керувати звичними їй сталінськими методами.
Офіційною датою створення Української Повстанської (Повстанчої) Армії вважається 14 жовтня 1942 р. - козацьке свято Покрови - коли Сергієм Качинським (псевдо - Остап) було сформовано перший відділ УПА під егідою ОУН(б), але реально окремі українські націоналістичні збройні формування існували вже від початку війни (і навіть раніше - "вовки" Василя Сидора проти поляків). Так, своєю назвою УПА завдячує збройному формуванню вже згадуваного поліщука Боровця (Тараса Бульби) УПА "Поліська Січ", що діяло на Поліссі та Волині від початку війни проти большевиків, підтримуване німцями, а згодом і проти самих німців. (Бульба-Боровець у свою чергу запозичив назву УПА від ІІ Зимового походу армії УНР під кер. Ю.Тютюнника, 1921 р.) Але на цей момент дії проти німців ще не набули значного масштабу, атакувалися переважно засоби зв'язку, транспортні шляхи, господарські об'єкти тощо.
Тим часом як ОУН(б), так і ОУН(м) займаються активною розбудовою власних збройних формувань для боротьби з німцями і червоними партизанами, дії яких провокують німецький терор проти мирного населення. Ще у 1942 р. українські повстанці звертаються з листівками до червоних партизанів, закликаючи переходити до лав УПА і спільно боротися проти обох імперіалізмів, які "між собою подібні як дві краплини води", "за повну свободу і самостійність держав поневолених народів... Геть Гітлера і Сталіна!" Нарешті, у лютому 1943 р. ІІІ конференція ОУН схвалила курс на збройну боротьбу з німецьким окупаційним режимом нарівні з большевицьким: "...сучасна війна на Сході, що її розпутано в ім'я імперіялістичних інтересів німецького націонал-соціялізму та московського большевизму... це в першу чергу війна з приводу України, яку обидва імперіялізми трактують у своїх загарбницьких планах як центральну проблему їх імперіялістичної політики на Сході Европи та випадову базу для дальших підбоїв... Тому для українського народу являється невідкличною вимогою вести боротьбу проти обох імперіялізмів на плятформі власних сил, а в основу своєї співпраці з другими народами класти їхнє визначення нашого права на власну державу і на цій площині шукати спільних інтересів західніх і східніх народів у спільній боротьбі проти німецько-московського та інших імперіялізмів..." Зверталася УПА неодноразово і не без успіху і до червоноармійців, прагнучи навернути їх до боротьби проти Сталіна нарівні з Гітлером: "Червоноармійці не йдіть проти народу. Не виступайте проти повстанських загонів! Не допомагайте кремлівським тиранам придушувати революцію! Смерть Гітлеру й Сталіну! Смерть воєнним поневолювачам Берліну і Москви! Геть імперіялістичну війну! Хай живе революція поневолених народів! Хай живуть самостійні держави всіх народів! Хай живе мир і дружба всіх народів!" (Постій, жовтень 1943 р. Головне Командування Української Повстанської Армії).
Навесні з ініціативи ОУН(б) почалася консолідація усіх націоналістичних сил, що діяли на окупованих теренах. Процес виявився надзвичайно складним, подекуди примусовим, і залишив неприємні спогади у багатьох учасників. Не дивлячись на труднощі, на кінець літа до УПА вже було приєднано мельниківські повстанські загони і залишки УНРА (Українська Народна Революційна Армія) Тараса Бульби (таку назву прийняв отаман у липні з метою відмежування від бандерівської УПА, з якою перебував у конфліктних стосунках). Ще раніше УПА поповнилася за рахунок української поліції, що з німецької служби у більшості своїй перейшла до лав повстанців. До УПА також масово переходили колишні полонені Червоної Армії, з яких німці творили допоміжні "східні батальйони" (литовські, грузинські, азербайджанські, узбецькі, татарські...), притулок тут знаходили і євреї, що рятувалися від геноциду. Наприкінці 1943 р. кількість інтернаціональних бійців, з яких творилися національні відділи УПА (всього 15 відділів), сягнула 10 тис. За даними П.Мірчука, на 1944 р. кожний п'ятий вояк УПА був неукраїнського походження. Медичний персонал було представлено значною мірою лікарями-євреями. У командира червоних партизанів Сабурова подано взагалі сенсаційні дані (на 1944 р.): "40% УПА не є українцями. Зі складу 46% національностей Сходу: інгуші, осетини, черкеси, турки, є і росіяни... Воєннополонені Червоної армії різних національностей ведуть серед них роботу, спрямовану на об'єднання цих народів під керівництвом ОУН".
21 та 22 листопада 1943 року в житомирських лісах відбулася Перша Конференція поневолених народів Східньої Европи й Азії, в якій взяли участь делегати різних національностей. Конференція засудила обидва воюючі між собою імперіалізми, які "заперечують право народів на їх вільний політичний і культурний розвиток у самостійних національних державах та несуть усім народам політичне, соціяльне і культурне поневолення у формі гітлерівської "Нової Европи" чи большевицького СССР" та вирішила продовжувати боротьбу зі спільним ворогом. Конференція вітала "героїчну боротьбу народів Західньої і Середньої Европи проти німецького імперіялізму" і заявила "свою повну солідарність у цій боротьбі".
На цей час у середовищі ОУН(б) відбулася значна еволюція ідеологічних поглядів, викликана потребами адаптації до нових обставин, передусім поширенням руху у середовищі східно-українського населення (так, під час праці на Донбасі ОУН(б) несподівано виявила ідеологічну гнучкість і висунула гасло "За Радянську Україну без диктатури Комуністичної партії"). На третьому Надзвичайному Великому Зборі у серпні 1943 р. задекларовано було новий ідеал - "систему вільних народів у власних самостійних державах як єдиного ладу, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання цілому світові". Проголошено було також боротьбу за такі демократичні цінності, як свобода слова, друку та думки, рівність у правах усіх громадян, враховуючи національні меншини, і т.д. В цілому програма набула виразних соціал-демократичних рис. Відбулися також зміни у керівній структурі: одноосібне керівництво організацією замінили колективним. А в рік пізніше з ініціативи командування УПА було створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яка з того моменту і очолила визвольну боротьбу. Разом з членами ОУН до неї увійшли представники різних регіонів України і різноманітних політичних орієнтацій. Раду було проголошено тимчасовим українським парламентом. Президентом було обрано уродженця Східної України Кирила Осьмака, колишнього члена Центральної Ради (загинув у таборі у РСФСР після 16 років ув'язнення).
За своєю суттю УГВР до 50-х років була підпільним урядом України. У "Плятформі УГВР" визначені головні політичні та соціальні ідеї, втілення яких було метою національно-визвольної боротьби українського народу. Серед них: "забезпечення народньо-демократичного способу визнання політичного устрою в українській державі шляхом загального народного представництва"; "забезпечення свободи думки, світогляду й віри"; "забезпечення справжньої законности в українській державі та рівности всіх громадян перед законом"; "забезпечення громадянських прав усім національним меншостям на Україні" та ін. Ухвалено було текст присяги бійців Української Повстанської Армії.
Збройне протистояння УПА німцям починається від лютого 1943 р. нападом на німецьку залогу у містечку Володимирець і звільненням ув'язнених, а ще наприкінці січня зафіксовано напад на в'язницю в Дубні одного з відділів ОУН(м). Одночасно продовжуються дії УПА і проти червоних партизанів. Голосною подією стало вбивство повстанцями у травні шефа німецьких штурмових партійних відділів СА генерала Віктора Лютце, а у 1944 р. - смертельне поранення совєтського генерала Ватутіна, комадувача І "Українського" фронту. Окрім безпосередніх бойових дій УПА активно втручається у адміністративно-господарське життя окупованих територій: організує саботажні акції, ліквідує німецькі "лігеншафти", сформовані на місці колгоспів, відбиває українських "остарбайтерів", що вивозяться до Німеччини, а у самій Німеччині ОУН від імені українського уряду веде пропаганду і організує підпільні повстанські групи у таборах у середовищі совєтських воєннополонених українського походження...
У квітні 1943 р. повстанцями вже контролювалася майже уся сільська місцевість Волині і Поділля. У травні німці розпочинають масштабні наступальні операції проти УПА; влітку проти повстанців кинуто артилерію, танки і літаки. Однак активність УПА не припиняється, а зростає: 295 атак на німецькі опірні пункти у липні, 391 у серпні, 682 саботажі на залізниці у липні, 1034 у серпні; 119 атак на господарські об'єкти в липні, 151 у серпні. Активізується УПА також на Житомирщині та Київщині, у чорнобильських лісах, у Галичині. Німці відповідають масштабними репресіями: у одній лише Галичині восени 1943 р. німцями було страчено понад півтори тисячі членів ОУН і УПА. За голову провідника ОУН(б) М.Лебедя гестапо призначило нагороду в 50 тис. німецьких марок. Старший помічник начальника політичного відділу Центрального штабу партизанського руху полковник Конкін 30 жовтня 1943 року засвідчував: "Протягом трьох місяців ідуть арешти членів ОУН. Арештовано до 3.000 осіб, з них у Сумській області — до 280 осіб. Серед арештованих багато вчителів. У Сумській області арештовані керівники ОУН: заступник Сумського бургомістра Седененко, бургомістр Краснопільського району Мірошниченко — колишній головний бухгалтер Краснопільського млина, головний інспектор школи — Сасунін, Погляділов і Сонуля, які в Західній Україні організували повстання проти Червоної армії. Арештовано 4 перекладачі Краснопільського і Сумського комендантів з Української поліції".
З літа 1943 р. УПА змушена вести боротьбу на два фронти - проти червоних партизанів і проти німців. А навесні 1944 р. відбуваються і перші бої з регулярними совєтськими частинами. Офіційне звернення Хрущова до УПА з пропозицією скласти зброю ігнорується повстанцями, але вони несуть відчутні втрати. На додачу до совєтів та німців у цей період досягає своєї кульмінації кривавий конфлікт з поляками за українську Волинь, без якої останні у шовіністичному запамороченні не уявляли собі повноцінної польської держави. Через партизанський характер боротьби у конфлікт неминуче було втягнуто цивільне населення, що призвело до десятків тисяч жертв з обох сторін. На сьогодні вже відомо, що поряд з помилками власне українського і польського націоналістичного керівництва і загальним станом українсько-польських відносин, вкрай критичним на цей момент, у трагедії відіграли значну роль також провокації німецької і совєтської сторони, спрямовані на розпалення вигідної їм обом польсько-української ворожнечі. Таким чином, західні землі стають ареною боротьби чотирьох взаємоворожих сил за володіння цим регіоном. З них усіх лише українські повстанці боролися на своїй землі.
Протягом усього часу протистояння населення піддається шаленій пропаганді протилежного змісту ворогуючих сторін: німці намагаються дискредитувати повстанський рух, приписуючи йому зв'язки з большевицькою Москвою ("Москва дає накази ОУН", "в проводі ОУН сидять агенти Москви, що отримують і виконують накази кровожерного Сталіна і його жидівських опричників", "ОУН і большевизм - це одне, тому вони мусять бути знищені!"), а совєтська пропаганда, навпаки, звинувачує націоналістів у зрадництві свого народу на користь Німеччини. Між тим, перемовини з німцями окремих командирів УПА формально каралися смертю, хоча повстанці мали велику зацікавленість у зброї відступаючої німецької армії, наміряючись продовжувати свою боротьбу проти большевиків. У цих обставинах Головною командою УПА було здійснено у березні 1944 р. спробу порозуміння з німцями щодо припинення конфронтації і об'єднання зусиль у боротьбі проти большевиків. Але переговори у Тернополі помітних результатів не дали, і повстанці мусили продовжувати боротьбу на два фронти. Втім, переговори про нейтралітет велися в певний момент і з Ковпаком, партизанську дивізію якого було передано до НКВД і використано проти повстанців, але Ковпак нейтралітет порушив і був розбитий упівцями. Відомі також факти переговорів націоналістів з бригадою Бринського, переговори за дорученням Сабурова... Усі вони закінчувалися нічим, оскільки українська сторона послідовно висувала вимогу відновлення після війни незалежної української держави, про що противник не хтів нічого слухати.
Влітку 1944 р. склад УПА відчутно поповнюється за рахунок дивізії "Галичина", розбитої під Бродами. Створенню цієї дивізії від самого початку активно противилася ОУН(б), заперечуючи проти мобілізації найактивніших національних елементів німецькою стороною, але пізніше намагалася її використовувати для своїх потреб: "На терени Західньо-Українських земель прибувають малі частини (СС Дивізії Галичина) для залучення до боротьби з партизанами на Західньо-Українських землях. У зв'язку з цим ... нав'язати сталий і добрий зв'язок з частинами Дивізії, використовувати дивізію до боротьби з большевицькою партизанкою і польськими бандитами на українських землях, за рахунок Дивізії збільшувати боєприпаси організації, в разі відступу німців, чи евентуального розоруження, чи вивезення Дивізії СС Галичина поза межі України усі частини залучити до УПА. Забрати в ліс". (інструкція організаційної референтури крайового проводу ОУН від 29 лютого 1944 р.)
У цей час відбуваються деякі важливі зміни у організації і тактиці армії. З літа 1945 р. бойові дії переносяться у Галичину і на Буковину, але боротьба не припиняється і на Волині. Більшість політичних і збройних акцій УПА були спрямовані проти нищівних дій совєтських адміністративно-каральних органів, зокрема, проведення масової мобілізації (з метою покарання населення окупованих територій, що, на переконання Сталіна, "зрадило совєтську владу і подалося у "козачки", мобілізований беззбройний люд у цивільному (звідки назва феномену - "чорносвитки"), серед якого були чоловіки допризовного і післяпризовного віку, кидали без жодної військової підготовки на лінію фронту, що мало характер геноциду), заборони УГКЦ і масового ув'язнення священників, депортації місцевого цивільного населення, запровадження колгоспів, конфіскації хліба у селян у 1947 р., що викликала новий голод на Сході (маси голодуючих з Великої України прямували на Захід у пошуках порятунку і знаходили його тут, що давало привід повстанцям писати у своїх зверненнях: "Пам'ятайте, що коли б у Західній Україні були колгоспи, то ви вмирали б від голоду вже в 1946-1947 рр. А так не тільки в Західній Україні не було голоду, а ще й скільки наших братів зі Східньої України врятувалося від голодної смерти!"). Командуванням УПА розроблялися плани створення загону особливого призначення УПА-Схід, який мав пробитися в околиці Києва для організації масових антисовєтських виступів.
У 1946 р. московське керівництво ставить завдання "очистити" територію України від українських повстанців силами Червоної Армії (регулярні частини якої, до речі, часто відмовлятися від участі у акціях проти УПА), прикордонних військ, МВД і МГБ. Масштабні облави за участю артилерії, танків, літаків, заклики до капітуляції з обіцянками амністії (всього сім разів станом на 1949 р.), створення розгалуженої агентурної мережі, блокада (під час т.зв. "великої блокади" (з 1 грудня 1945 р. по 10 лютого 1946 р.) Москва стягла до регіону, за підрахунками підпілля, 585 тис. війська, переважно НКВД, що на кілька порядків перевищувало сили повстанців. Силами цього контингенту було проведено в цей період 15 562 операцій проти ОУН-УПА), терор "істрєбітєльних батальйонів" (вже на 1 квітня 1946 р. їх діяло 3 593 із загальною кількістю їх особового складу 63 000 осіб, а з часом число ще зросло), депортація населення (при депортаціях було встановлено кримінальну відповідальність за повернення до рідних осель, а місцем народження при заміні паспортів вказувався пункт депортації), середньовічні публічні катування, застосування принципу колективної відповідальності... - такими були традиційні большевицькі методи боротьби, і вже не тільки з повстанцями, а з усім народом. Доходили до маскараду з перевдяганням у "бандерівців" (метод, оцінений і успішно засвоєний також і поляками), випалювання лісів, часом разом з прилеглими селами (саме тоді було знищено усі соснові ліси на Ковельщині), затруєнням озер і криниць і поширенням на чорному ринку отруйних протитифозних уколів, пошукуваних повстанцями. Не кажучи вже про застосування заборонених розривних куль, розстріли полонених і профанацію могил загиблих. Вже в 1945 р. на території Західної України діяло 156 фальшивих "загонів УПА" у складі 1783 осіб. Всі ці заходи призвели до значного скорочення складу УПА і змусили командування частково вивести війська з України, а решті наказати відійти у глибоке підпілля, ще частина командних кадрів отримала завдання легалізуватися і укорінитися у комуністичних структурах.
У 1946-1947 рр. ОУН і УПА фактично зливаються у єдину формацію і називаються "збройним підпіллям ОУН-УПА". У другій половині 40-х років відділи УПА здійснюють рейди територіями сусідніх держав з пропагандистською метою - інформування місцевого населення про мету боротьби українських націоналістів, про змагання за свободу й незалежність Української Держави, за справедливий соціальний лад, а також викриття справжнього обличчя комуністичного режиму. На Закерзонні відділи УПА ведуть боротьбу проти польсько-совєтського терору і примусової депортації українського населення до СССР, так званої "деукраїнізації" етнічно українських Лемківщини, Підляшшя, Посяння, Сокальщини, Равщини і Холмщини (бл. 19,5 тис. кв.км. з населенням 1,5 млн.) Весною 1947 р. на Лемківщині УПА було вбито заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Свєрчeвського, чим скористалося польське комуністичне керівництво для проведення запланованої раніше акції Вісла, під час якої углиб Польщі було примусово переселено 150 тис. українців. Після реалізації комуністами цієї злочинної акції УПА втрачає матеріальну базу для своєї діяльності і інформаційну та моральну підтримку населення. Адже саме завдяки всебічній підтримці селянством своєї армії боротьба була можливою і тривала до цього часу. У травні 1947 р. Польща уклала угоду з Чехословаччиною та СССР для координації своїх дій проти УПА.
Деякий час по війні керівництво ОУН-УПА вважало за доцільне продовжувати опір, встановивши контакти із спецслужбами США і Великобританії і сподіваючись на те, що цивілізований демократичний світ не толеруватиме сталінський тоталітаризм. Однак ці надії не справдилися, і світ байдуже споглядав остаточне придушення Москвою національних рухів усередині імперії. Політична картина світу, що склалася по другій світовій, задовольняла в тій чи іншій мірі провідні держави, але не влаштовувала Україну, коштом якої переважно і було здобуто перемогу над Німеччиною (сповненим трагізму є той факт, що Україна у результаті війни втратила на 2-3 мільйони громадян більше (від 7 до 9 млн. осіб), ніж головні супротивники і роздмухувачі війни Росія (5-6 млн), що за офіційною совєтською легендою "винесла на своїх плечах головний тягар війни" та Німеччина (6,5 млн). І це лише людські втрати).
Відкритий і організований збройний опір припиняється наприкінці 40-х років, а після загибелі у 1950 р. у сутичці з частинами НКВД головнокомандувача генерала Шухевича УПА припиняє існування як єдина військова формація. Попри все, окремі загони УПА продовжують боротьбу до травня 1954 р.(1955 р.), коли було захоплено у полон нового голокомандувача полковника Василя Кука-Коваля. Та й після цього деякі боївки зберігали боєздатність аж до кінця 50-х років, а останній партизан Ілько Оберишин погодився вийти з лісу тільки у 1991 р., після проголошення незалежності України.
У 1947 р. видається доручення ОУН-УПА під назвою «До насильно вивожуваних на Сибір і на большевицькі каторжні роботи». Через два роки Провід на українських землях встановлює зв'язок з членами ОУН-УПА на засланні. Останніми було засновано ОУН-Північ з Проводом, очолюваним Михайлом Сорокою. Цей провід керував діяльністю українських націоналістів на території ГУЛАГу.
За свідченням очевидців, перша організована хвиля опору у сталінських концтаборах почалася саме від моменту прибуття туди повстанців: "Для всього цього руху вони всюди зробили дуже багато, та й вони зрушили віз. Дубівський етап привіз до нас бацилу бунту. Молоді, сильні хлопці, взяті просто з партизанської стежки, вони ... роздивилися, жахнулися цією сплячкою рабства – і потягнулися до ножа" (А.Солженицын: Архипелаг ГУЛАГ). Результатом хвилі масових бунтів, що прокотилася таборами Сибіру та Середньої Азії, стало пом'якшення режиму, припинення терору карних злочинців проти політичних в'язнів, міжнародний розголос, а також пробудження людської гідності у затероризованих режимом "зеків".
Члени УПА на еміграції відзначилися у народному повстанні в 1956 р. в Угорщині, загинувши у боях проти совєтських окупаційних військ у Будапешті. Придушення совєтським режимом угорської революції за мовчазної згоди Заходу розвіяло останні надії націоналістичного підпілля на визволення України збройним шляхом.
Вбивство в 1959 р. у Мюнхені агентом КГБ провідника ОУН Степана Бандери стало страшним ударом для українського націоналістичного руху, але разом з тим було визнане Москвою "політично недоцільним": “Похорон Бандери перетворився у могутню демонстрацію єдності і згуртованості закордонних українських націоналістів. Смерть Бандери сконсолідувала ворожі Совєтському Союзу сили в середовищі української еміграції...” (Г.Санников: Большая охота). Українська еміграційна преса писала в ті дні: “Бандера помер, але дух його живе”...
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat Nov 3 04:27:15 2007
Передрук Лента.ру.
Василь Коломацький
КОБЗА
-------------------------------------
В Ивано-Франковске установят памятник погибшим украинским гастарбайтерам
Ивано-франковское общественное объединение "Бюро по правам человека" намерено установить в городе памятник погибшим украинским рабочим-мигрантам. Об этом, как пишет в пятницу "Коммерсант-Украина", сообщил руководитель объединения Мирон Дмитрик.
Он отметил также, что сооружение монумента входит в программу "Я в Украину вернусь", предназначенную для гастарбайтеров и их семей. Памятник планируется установить в сквере на Привокзальной площади. Там же будет сооружена часовню-мемориал в память о погибших и пропавших без вести трудовых мигрантах.
По данным интернет-издания Корреспондент.net, на сегодняшний день на заработках в Польше находится около 300 тысяч украинцев-нелегалов, в Италии - от 200 до 500 тысяч, в Чехии - 200 тысяч, в Португалии - 180 тысяч, в Испании - 100 тысяч, в Турции - 35 тысяч. Общее количество нелегальных мигрантов превышает, согласно данным МИД Украины, 2 миллиона человек.
В то же время уполномоченная по правам человека в Верховной Раде Украины Нина Карпачева считает, что следует говорить о более чем 5 миллионах нелегальных иммигрантов.
Статистика также свидетельствует о том, что за последние годы на заработках погибло более 3 тысяч граждан Украины.
Что касается России, то здесь, по данным Федеральной миграционной службы РФ, работает 120 тысяч зарегистрированных украинских гастарбайтеров, а число нелегалов, как правило, превышает этот показатель в несколько раз.
http://www.lenta.ru/news/2007/11/02/monument/ | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat Nov 3 04:19:09 2007
Наш Черномирдін знову "нажартував" і отримав у відповідь заяву МЗС.
Василь Коломацький
КОБЗА
----------------------------------
Яценюк попросив Черномирдіна притримати свого язика
Міністерство закордонних справ України заявляє, що "оціночні" висловлювання посла Росії Віктора Черномирдіна щодо Голодомору і воїнів УПА не відповідають принципам дипломатії.
Так МЗС прореагувало на інтерв'ю Черномирдіна газеті "Время новостей" від 2 листопада 2007 року.
"МЗС України звертає увагу, що надання експертних оцінок з питань минулого країни та її внутрішньополітичного життя не відповідає усталеній дипломатичній практиці", - говориться в коментарі прес-служби МЗС.
"Хотіли б відзначити, що українські політичні і наукові еліти, як і громадськість, здатні самостійно і без додаткових коментарів, заснованих на ідеологічних і стереотипних принципах, кваліфікувати історико-суспільні явища в житті свого народу", - відзначає прес-служба міністерства.
МЗС України закликає утримуватися від висловлювань і дій, що можуть мати негативний вплив на розвиток добросусідських відносин України з Росією.
Черномирдін, відповідаючи на питання журналіста газети "Время новостей" про можливе офіційне визнання воїнів УПА в Україні, сказав: "Рішення, що прийнято на Нюрнберзькому процесі, терміну давнини не має".
"Ці люди навіки прокляті за те, що вони робили під час Великої Вітчизняної війни. Яка потреба зводити їх у ранг учасників війни?", - обурився Черномирдін.
"Сьогодні ще живі люди, чиїх дітей УПА кидала в колодязі, чиїх родичів розстрілювала цілими поселеннями. Я як людина ніколи не зможу зрозуміти, як їх можна прирівняти до учасників війни", - сказав посол.
Говорячи про можливе підписання президентом України указу, відповідно до якого за заперечення Голодомору 1932-33 років буде передбачена кримінальна й адміністративна відповідальність, Черномирдін сказав: "Я цього теж не розумію. Якщо притягувати когось до кримінальної відповідальності за розмови, то так можна далеко зайти".
http://www2.pravda.com.ua/news/2007/11/2/66297.htm
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Thu Nov 1 02:25:59 2007
Передрук Радіо Свобода.
Василь Коломацький
КОБЗА
------------------------------
Псковские армяне открыли воскресную школу
Древний народ открыл в древнем городе свою школу Анна Липина (Псков)
В Пскове открылась армянская школа. Она работает по выходным дням на базе одного из городских учреждений среднего образования. В школу записались дети из псковских семей, в которых один или оба родителя армяне. Все они с рождения говорят на двух языках, но с письменным армянским не знакомы. В первом армянском классе учится и дочь преподавателя Аминэ, в общеобразовательной русской школе пошедшая уже во второй класс.
Инициатива открытия школы принадлежит армянской диаспоре города, которая и финансирует обучение. Член совета общины Радик Гиносян объясняет инициативу так: «Чтобы дети лишний не раз не болтались, даже на выходных были заняты учебой - читали, занимались образованием, общались. Важно, чтобы они не отрывались от культуры своего народа, не забывали родной язык».
Примечательно, что в школу может записаться любой желающий вне зависимости от национальной принадлежности.
В классе развешены портреты армянских писателей и ученых, изображение горы Арарат. Учебные пособия для школы помогло приобрести министерство образования Армении. Предполагается, что образовательный курс составит четыре года. Кроме армянского языка ученики изучат историю двух стран.
В новую школу поступило уже 45 армянских ребят, среди них есть и ученики в почтенном по школьным меркам возрасте 15-20 лет.
Руководитель псковского правозащитного движения «Вече» Венедикт Достовалов полагает, что армянский опыт могли бы перенять и другие диаспоры: «У нас их достаточно. Они развиваются, они укореняются на нашей древней земле. И если в древнем Пскове открыта школа древнего народа, то это прекрасно. Это единение на прочном историческом фундаменте».
Г-н Достовалов предлагает дать армянской школе имя известного активиста демократического движения России Галины Старовойтовой: «Армения любила и любит Галину Васильевну. Мандат на общественно-политическую деятельность она получила из рук армянского народа (в мае 1989 года стала народным депутатом СССР по 393-му Ереванскому национально-территориальному округу – РС). Ее первая диссертация называлась "Психологическая адаптация нерусских групп в современном русском городе". Это ведь очень актуально. Она еще в 1980-е провидела необходимость укоренения групп нерусских в русском мире».
Армянская диаспора на Псковщине насчитывает 10 тысяч человек, половина из этого числа проживает в областном центре.
http://www.svobodanews.ru/Article/2007/10/31/20071031180241500.html
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Thu Nov 1 02:08:15 2007
Передрук сайту УАПЦ.
Василь Коломацький
КОБЗА
------------------------
Так был ли “реабилитирован” Мазепа в РПЦ?
Позиция Украинской Православной Церкви в отношении переименования улицы Киева в честь гетмана Мазепы отрицательная, - заявляют в Пресс-службе УПЦ. Интересно, что на самом сайте пресс-службы эту информацию я не нашел. Главный аргумент противников переименования - то, что Иван Мазепа был предан анафеме Русской Православной Церковью.
В прошлую пятницу, 26 октября, в прямом эфире программы “Свобода слова” на канале ICTV ректор Киевской православной богословской академии УПЦ КП архиепископ Димитрий Рудюк заявил, что эта анафема была снята с Мазепы еще в 1918 году Всероссийским Патриархом Тихоном (Белавиным). Он при этом сослался на книгу архиепископа Никона Рклицкого “Митрополит Антоний Храповицкий и его время. 1863-1936 (книга вторая)”, согласно которой, “в восемнадцатом году к владыке Антонию (Храповицкому), который был киевским митрополитом, пришли “самостийники” и попросили его отслужить поминальную службу по Мазепе на Софиевской площади на очередную годовщину Полтавской битвы”.
По утверждению архиепископа Никона Рклицкого, владыка Антоний послал Патриарху Тихону телеграмму с просьбой снять с Мазепы анафему, без чего нельзя было совершать поминальное богослужение, а в своем ответе святитель Тихон, сославшись на постановление поместного собора РПЦ 1917-18 гг., который осудил практику накладывания анафемы по политическим мотивам, написал, что она таким образом с Мазепы снята. В итоге, утверждает архиепископ Никон Рклицкий, “на Софиевской площади была отслужена панихида одним из православных викариев по благословению владыки Антония”. Как сообщает пресс-служба УПЦ КП, 27 июля 1918 года викарный епископ Черкасский Назарий публично на Софийской площади в Киеве совершил панихиду за упокой души Ивана Мазепы.
Если анафему действительно сняли, то, на мой взгляд, можно только порадоваться.
Свящ. Андрій Дудченко,
http://kiev-orthodox.org
http://uaoc.net/?p=310
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed Oct 31 03:42:56 2007
Змістовна бесіда Володимира Буковського на Радіо Свобода.
Але ведучий Володимир Кара-Мурза спотикається на українському питанні. Виявляється Голодомор влаштували етнічні українці Касіор і Чубар. Уявляєте, виходить що і заградітєльні загони на кордоні вони поставили, а тих голодних селян що прорвалися поза межі України вони ж відловлювали і закривали у гето коло вокзалів щоб нещасні там умирали. І українські школи у РФ у грудні 1932 року вони ж мабуть закрили. А потім на місце вимерлого українського населення завезли із Півночі інше етнічне населення. Багато повноважень, так виходить, мали ці українські діячі!
Здається Вінниченко сказав, що "російська демократія закінчуєься на українському питанні". Так і є.
Від росіян же няяких компенсацій не вимагають. Просто прочитайте власні постанови радянського уряду від 1932 року, де і заградітєльні загони і гетто коло вокзалів були прописані ще до початку Голоду. І конкретно вказано що селяни будуть бігти із голодної України. І напишіть про це у своїх шкільних підручниках історії. Більше нічого і не треба. Просто знайте і пам"ятайте, і не попадайте пальцем в небо коли мова іде про мільйони жертв громадян тієї спільної ще країни.
http://www.svobodanews.ru/Transcript/2007/10/29/20071029023825957.html
Василь Коломацький
КОБЗА | | | | Darren Underwood | Додано: Thu Oct 25 21:05:12 2007
test | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed Oct 24 05:20:51 2007
Передача на "Эхо Москвы" за участю керівників ОУР Юрія Кононенка і Валерія Семененка.
http://www.echo.msk.ru/programs/town/55711
Василь Коломацький
КОБЗА | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed Oct 24 05:15:14 2007
Ще один матеріал на захист Юрія Кононенка. А справді, ситуацію з БУЛ Українська Правда не висвітлює, а про людей Дугіна вже тиждень пишуть. Нечесно виходить.
Василь Коломацький
КОБЗА
-------------------------
23.10.2007 14:54___Олег Медведєв
Всю срань – на УП! Дайош колонку Євразійському союзу молоді!
А хай Євразійський союз молоді напише як він кладе з прибором на синьо-жовтий прапор, тризуб і всю нашу Україну! А чому б і ні? Якщо на УП вважають за необхідне надати слово Манєкіну, то чому б не завести колоночку для Дугіна? І не пригріти всіх інших "екологів", для яких Українська бібліотека в Москві засмічує повітря, бо смердить на всю Росію українським націоналізмом?
"Інтерфакс" у нас ставить на стрічку заяву кількох контужених маргіналів, якими керує московська гебня, але які для "Інтерфаксу" і для УП уособлюють всіх православних. Залишається лише потирати руки, радіючи, як УП тиражує квінтесенцію всього імперсько-совєцько-російського бруду, вилитого на Мазепу протягом сторіч.
А щодо Української бібліотеки в Москві, то вона вже протягом 17 років муляє очі україножеру Лужкову. 15 років той самий Кононенко, викакатися на якого УП так радо надала можливість провокатору Манєкіну, оббивав пороги російських міністерств та московських департаментів, щоб вибити приміщення для єдиної української бібліотеки на всю Росію.
Пригадую, як ще в 1995 році, коли я був директором московського бюро "Київських відомостей", наш репортер Марія Зубарєва, яка готувала статтю на підтримку бібліотеки, в департаменті культури московського міського уряду вислухала цілу лекцію про "націоналізм" Кононенка, єдиним обгрунтуванням якого була лише його націоналістична зачіска.
А те, що Кононенка нарешті відсторонили від роботи в бібіліотеці, означає лише одне: гебістський режим Урус-баші Путіна відновив заборону на професію.
Тим не менше, пане Кононенку, дякую Вам за багаторічну боротьбу. Без перебільшень, те, що Ви робили – називається подвижництвом.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/471de0dd7e720/ | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed Oct 24 04:50:15 2007
Передрук з УП.
Василь Коломацький
КОБЗА
---------------------------
Трудові мігранти вивели Україну на 6-е місце у світі
23.10.2007 13:37___ www.ПРАВДА.com.ua
Грошові перекази українських трудових мігрантів вивели Україну на шосте місце у світі за даним показником.
8,4 млрд. дол. вони переслали на батьківщину в 2006 році, що становить 8% ВВП і в 2 рази перевищує прямі інвестиції в українську економіку з-за кордону (4,8 млрд. дол. у 2006 році), пише "Дело".
Згідно з доповіддю Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку (МФСР) – спеціалізованої установи ООН, – за сумою грошових переказів українські мігранти на просторі СНД поступаються лише колегам з Росії (13,8 млрд. дол.).
Українські "заробітчани" обігнали також турків, які зайняті по усьому світу в будівельних проектах і перерахували в свою батьківщину менше 7,4 млрд. дол.
При цьому, як зазначає видання, МФСР брав до уваги лише офіційні дані – банківські перерахування і перекази за допомогою спеціальних програм, таких як Western Union, Contact. Реальні ж обсяги коштів, які українські мігранти переказують в Україну, значно більші, відзначає видання.
За даними Національного банку України, обсяги міграційного капіталу, який надійшов в Україну через банківську систему, склали в 2006 році близько 3 млрд. дол. Ще близько 4 млрд. дол. надійшло через спеціалізовані системи грошових переказів.
При цьому чиновники не заперечують, що реальні обсяги перерахованих українськими гастарбайтерами коштів значно більші – близько 21 млрд. дол.
"Це четверта частина ВВП України, і значно більше сукупних обсягів іноземного капіталу в країну", - каже помічник заступника голови НБУ Андрій Гайдуцький.
Абсолютна більшість коштів (за деякими оцінками – 54%) надсилається трудовими мігрантами через неофіційні джерела – кур'єрів, знайомих і близьких.
Розходження в оцінках обсягів надходження міграційного капіталу обумовлені, зокрема, непрозорістю схем переказування коштів, а також обмеженнями валютного законодавства України, що забороняє громадянам відкривати рахунки за кордоном, говориться в статті.
У середньому заробіток українського трудового мігранта складає 800 дол. на місяць (від 500 дол. на місяць на сільгоспроботах у Польщі до 1,5 тис. дол. на будівельних роботах у Португалії).
Кількість трудових мігрантів з України на сьогодні оцінюється у близько 7 млн. осіб. При цьому офіційний дозвіл на роботу має не більш 500 тис. осіб.
Близько 2 млн. українських мігрантів постійно проживають за кордоном, відвідуючи Україну не більше 1 рази за 3-5 років, основна їхня маса зайнята в сезонних роботах від 4 до 10 місяців.
Трудова міграція з України найбільш зосереджена в Росії (Москва, Підмосков'я, Санкт-Петербург і нафтогазовидобувні райони Тюмені) і країнах ЄС (Португалія, Італія, Іспанія, Греція, Ірландія, Німеччина і т.д.).
http://www2.pravda.com.ua/news/2007/10/23/65751.htm
| | | Коччинелла
Місто: Сегодня из Тулы | Додано: Sun Oct 21 18:51:48 2007
Местное время - 37й год
14-12-2006 09:23 // URL: http://maidan.org.ua/static/lysty/1166081025.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти
Шановнi земляки!
Хотiв би вiдповiсти лiдеру "мeстних" через ваш сайт
Господин Сергей Фатеев!
С интересом прочел Ваше обращение к мэру г. Москвы по поводу работы ГУК «Библиотека украинской литературы» в Москве. Позвольте в связи с этим обратиться к Вам за разъяснениями.
Вы пишете, что «…под вывеской этого «культурного центра» уже давно действует гнездо по распространению антироссийских и откровенно экстремистских идей. Отсюда, из центра Москвы, расходится литература, основной задачей которой является дестабилизация обстановки в России, а на собраниях, происходящих в стенах «библиотеки», делаются попытки пересмотра истории русского и украинского народов».
Это – серьезные обвинения, требующие таких же серьезных доказательств. Потрудитесь их предъявить. Ваши слова «нам доподлинно известно» – пустой звук. Назовите конкретные антироссийские книги, газеты, журналы; пути и адреса распространения экстремистской литературы, фамилии курьеров, явки и пароли. Что же касается «пересмотра истории», то этим занимаются многие профессиональные историки и в России, и во всем мире, и это считается абсолютно нормальным явлением. Цель данной работы – установление истины.
Распространение недостоверных фактов, порочащих кого-либо, называется клеветой. На мой взгляд, вы именно этим и занимаетесь, пытаясь, говоря Вашими же словами «внести раздор в отношения братских славянских народов». Впрочем, есть еще одно слово, более подходящее к Вашему обращению – донос. Особенно хороши такие Ваши слова: «В этой связи мы просим Вас обратить внимание на данную проблему и принять неотложные и жесткие меры в отношении данного городского учреждения и лиц управляющих им». К счастью, руки у Вас коротковаты.
А теперь о личном. Вы написали в своем пламенном воззвании к мэру: «Нам кажутся отвратительными попытки внести раздор в отношения братских славянских народов. А деятельность откровенных украинских ультранационалистов в центре Москвы под вывеской «библиотеки» – неуместной и оскорбляющей чувства русского народа». Лично я присутствовал в здании библиотеки на презентации книги Ларисы Скрипниковой и на заседании правления ОУР и ФНКА «УР» под председательством российского сенатора В.М.Думы, следовательно, проводил в библиотеке, как Вы выражаетесь, «деятельность». Следуя Вашей логике, я являюсь откровенным украинским ультранационалистом. Требую Ваших извинений в письменном виде. Думаю только, что Вы побоитесь мне честно ответить. Ведь одно дело – посылать детей на провокационные мероприятия, и совсем другое дело – нести личную ответственность за свои слова и дела.
И последнее. Стыдно об этом писать, но, читая сайт «Местных», удивляюсь, как плохо молодые политические экологи знают родной русский язык, язык народа, за счастье которого они так беззаветно борются. А может, стоит походить в библиотеки, в том числе и украинскую, научиться читать и писать, ума-разума набраться? Полюбить «…книгу, источник знаний». Кстати, кто в мировой истории книги не любил, и даже жег их, не припомните?
13.12.06 Сенишин Владимир Иванович
Тула
Через одиннадцать дней Владимир Сенишин был убит.
В ответ на это-
"Думаю только, что Вы побоитесь мне честно ответить" ?
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sun Oct 21 04:55:03 2007
В інтерв»ю Радио Свобода Борис Гребенщиков торкнувся теми - чому РПЦ не приймає багато речей поза своєю церквою (українців це особливо цікавить через церковний конфлікт, як в Україні, так і навколо парафій діаспори у Росії). Також він висловлюється, що внутрішня суть Росії від революцій мінялася не сильно.
(Дивлячись на успіхи офіцерів спецслужб у російській політиці, я почав теж схилятися до думки, що і справді, зміни в суспільстві скоріше косметичні, просто рівень «вкручування» в політиці значно зріс. Мені ще здається що інтелігенції виживати в нинішніх умовах важче – іде переплавка в професіоналів із втратою месіанського поклику. Чи добре це чи ні судити не буду. В Канаді інтелігенції, як інтелектуального прошарку із специфічними функціями і духовною метою, не існує. Тому жити скучнувато. Виходить, що кожний сам за себе і навіть немає в кого повчитися. За всі 11 років у Канаді я знайшов лише одного інтелігента, з яким у мене намітився інтелектуальний обмін. Трапилося це абсолютно випадково, я був дуже здивований. У Росії, для порівняння, у мене на це пішло б десь з пів-року. Тобто, газ більш розріжений і молекули зтикаються рідше.)
Тут цитати із інтерв’ю Метра:
– К сожалению, православные ставят своей целью быть максимально неинформированными о том, что происходит во всем остальном мире, и желательно еще и анафеме его подвергать.
– Вот что интересно. Я не замечаю, чтобы что-то сильно изменилось с советских времен. Как это ни странно, как это ни парадоксально, но я вижу все то же самое, просто, может быть, на это надета немножко другая одежда, а в принципе все то же самое. И, боюсь, что Россия не менялась, осталась такой же, как до этой революции, как до той революции и как революции предыдущей, перед той.
http://www.svobodanews.ru/Article/2007/10/16/20071016114616890.html
Василь Коломацький
КОБЗА
| | | | Запитую | Додано: Thu Oct 18 15:41:41 2007
Коли пан Путін казав про підтримку української економіки на рівні 3-5 млрд. дол щорічно впродовж 15 років завдяки "нізьким" цінам на газ, в мене виникло питання: А скільки заборгувала РФ Україні через перебування, майже безкоштовне, флоту в Севастополі? | | | Коччинелла
Місто: Как всегда, из России | Додано: Wed Oct 17 02:10:29 2007
Уважаемый В.К.
А ведь я абсолютно согласна и с Вами, и с рекомендациями. Наверно, как-то путано и кудрявовато и даже несколько нерешительно поделилась своими осенними размышлениями.
Это все так. Расправляю крылышки.
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed Oct 17 01:51:19 2007
Уважаемая Коровка!
Я люблю декаданс как стиль в искусстве. Скажем, песню Бори Гребенщикова «15 голых баб». Гениально! Под эту песню совок уехал в историю, как говорится, с музыкой. Или Федора Сологуба стих про качели «Я знаю черт не бросит стремительной доски // Пока меня не скосит Грозящий взмах руки, // Пока не перетрется, Крутяся, конопля, // Пока не подвернется ко мне моя земля» Тоже гениально. Но декаданс не может быть руководством к действию в социальных вопросах.
Ну вот пример как я лично сам работал в «живом слое» в 90-е годы. Скажем, по дороге на работу бесплатно раздавал газету «Український вибір» украинским крестьянкам, которые приезжали в Москву торговать семечками. Они стоят целый день, им скучно. Вот вам, шановні, газетка бесплатная! На следующий день иду снова а работу – они там же стоят. Прочитали, короткое обсуждение. Одни говорят: «Спасибо, интересно почитать про жизнь украинцев России». Другие говорят: «Национализм один! Как можно такое писать!» Вот и дискуссия получилась.
Или выборы например. Идешь в штаб Дем Росии, берешь у Боксера листовки и клеить по столбам и заборам в подмосковном Пушкино. А тут коммунисты клеят. Ночь, зима, народ злой. Говорят: «А, так это демократы! Вы страну разворовали! Я твои листовки сорву только уйдешь!» А я отвечаю: «Ты думаешь демократы без кулаков? Только тронь – вся рожа в крови будет!» Он посмотрел на меня – зауважал и ушел себе.
Уважаемая Коровка, ведь это были лучшие минуты моей жизни. И все забесплатно, бери и работай. Материал уже напечатан вышестоящим руководством. Вот это на практическом уровне и есть хождение в этот самый слой. Чего тут нереального или скучного? Вот поробуйте и Вам тоже понравится. Какая разница: один процент или меньше. Жизнь одна и она Ваша. Если есть лично что сказать – говорите. Что-то от этого останется. Сахаров вон говорил и стал знаменем 90-х. Розанов после революции писал, казалось, кто прочтет? А прочли. И т.д.
Василий Коломацкий
КОБЗА
| | | Коччинелла
Місто: да из России мы | Додано: Tue Oct 16 04:26:46 2007
Замечание по поводу ситуации с Библиотекой и Юрием Григорьевичем Кононенко.
Искренне жаль.
А где же наш В.М.Дума, тот, который все под контролем держит?
Обидно как-то. | | | Коччинелла
Місто: Из России я | Додано: Tue Oct 16 04:20:29 2007
Осенние размышления божьей коровки по поводу дискуссии о политической сути.
Абсолютно верная рекомендация:
«остается лишь терпеливо ждать изменений в обществе, и анализировать данное историей «это».
Это точно.
Да, да. Живой слой.
А он как-то пухнет все-таки, как-то густеет.
Временами задумываюсь к удивлению своему – где же те, которые так усиленно поддерживают «это»?
Наверно, где-то в других слоях порхают и цинично поплевывают..
А в нашем гумусе таких лишь один процентик.
…Все-таки работа в низовом слое.
Это как раз то, к чему и я приползла, размышляя как-то на верхушке креста.
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat Oct 13 03:14:35 2007
Дорогі друзі!
Якщо хтось ще не знає. Директор Бібліотеки української літератури у Москві (БУЛ) пані Шаріна звільнила з роботи начальника відділу україністики пана Юрія Кононенка. Юрій Григорович фактично був творцем Бібліотеки, саме він організовував перший книжковий фонд, який надсилався у Москву жертводавцями із України. Саме він організовував добровольців, що забезплатно перебирали посилки, упорядковували фонд. Він створив перший в діаспорі вебсайт - вебсайт БУЛ, що й досі діє. Тепер він опинився на вулиці.
Всі хто може протестуйте проти кадрового погрому БУЛ. Після приходу в Бібліотеку пані Шаріної сім (!) працівників Бібліотеки написали заяви за власним бажанням. Юрія Кононека звільнено. Тобто іде прямий курс на знищення Бібліотеки шляхом кадрового погрому.
Не мовчіть, будьте солідарними!
Василь Коломацький
КОБЗА | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat Oct 13 02:59:13 2007
Цікава дискусія в московському Центрі Карнегі про суть політичної системи в Росії.
http://www.svobodanews.ru/Article/2007/10/12/20071012202020887.html
Зокрема інтелігенції на нинішньому етапі рекомендовано наступне:
«Рассчитывать, что вы сможете во второй раз повторить то, что было в начале 90-х годов или в конце 80-х, мне кажется нерезонным. Просто есть некая работа, которую надо выполнять. Нужно осмысливать идеологически, политически, философски, то, что происходит, то, что происходило. Потому что с точки зрения философии у властей в основном нищета. Даже те, кто там им делает эту «философию», они тоже не верят в то, что они говорят.
Второе - это, с моей точки зрения, работа в низовом слое, это местное самоуправление, это жилищно-коммунальное хозяйство, как ни странно, это какие-то вещи, которые касаются людей непосредственно. И вот если там будут выращиваться какие-то требования, какие-то установки, будут люди выступать со все более энергичными требованиями о том, чтобы, скажем, выборы были более демократичными, чтобы за местными собраниями закреплено было право сбора налогов или сборов для каких-то местных мероприятий и так далее, это будет тот живой слой, из которого что-то может вырасти».
Так что тем, кто грезил о европейском пути России, ее вхождении в постиндустриальную цивилизацию, остается лишь терпеливо ждать изменений в обществе, и анализировать данное историей «это». (Кін. цит.)
Мені здається що в Росії переміг не стільки режим Путіна скільки "віра в доброго царя". На цьому тримався і культ Сталіна і Брежнєва, і Путін виїхав на цій же конячці. Не він створив архетип, але він його використав на 100%. Тим не менше, навіть при царизмі була ліберальна інтелігенція, яка енергетично підпитувалася саме на спротиві архетипу "доброго царя". По великому рахунку, нинішня ситуація типова.
А ось коли справді відчувався відхід від архетипу через вплив сильної неординарної особи, так це при Горбачові і Єльцині. Але чекати що в рамках одного покоління побачимо третього "нестандартного" лідера мало надій.
Василь Коломацький
КОБЗА
| | |
|
Гостьова книга 
Директор: Стефан Паняк (Єкатеринбург),