В гостьовій книзі 1168 записів на сьогоднішній день.
Сторінок: « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 » |
| Книга пам'яті | Додано: Sun Jun 24 13:00:43 2007
Правда про Другу світову
Коли у 1989 році українські історики почали працювати над «Книгою Пам'яті України», то планували видати 70 томів про 1,3 мільйона загиблих українців. Саме така цифра фігурувала в офіційних радянських виданнях. Завершити серію збиралися до 1995 року. Однак нескуті партійною ідеологією пошуки виявили разючу правду — загиблих виявилося близько 10 мільйонів, і томів вийшло загалом понад 400. Лише з іменами полеглих воїнів видано 254 ваговиті книги.
Російські історики дізналися про результати українських досліджень і обурилися: ви, мовляв, двічі-тричі кожного полеглого порахували. Щоб спростувати такі заяви, у селах і містечках міліція спільно з активістами-пошуковцями ходила по дворах і перевіряла списки. Загалом, по всіх областях працювали понад 500 тисяч пошуковців. Вчені, краєзнавці, журналісти, працівники архівів, військкоматів вивчали документи, зустрічалися з очевидцями, уточнювали дати й місця боїв, дані про полеглих. Тексти до книг писали відомі історики — Олександр Лисенко, Станіслав Кульчицький, Олександр Реєнт.
«Тривалий час реальна кількість жертв війни приховувалася. Тепер Москва хвилюється, адже перекреслюється російська наука про ІІ Світову, стратегія російського генштабу, — пояснює генеральний секретар Інституту європейської безпеки та конверсії, офіцер запасу Іван Галенко. — Виявляється, що уроки Радянської Армії, взяті з Другої світової війни, базуються на неправдивих даних». Тепер дані зібрані, і Україна може приступати до написання правдивої історії Другої світової війни. Щоб нарешті зафіксувати воєнний досвід у власній національній пам'яті. «Моральна традиція цивілізованих народів вимагає, щоб після будь-якої війни було названо число жертв з їхньою поіменною публікацією», — говориться у передмові до «Книги».
Кількість утрат, учетверо більша ніж «офіційно затверджена» в СРСР, змушує по-іншому глянути і на «спрямовуючу» роль Компартії і радянського керівництва. На жаль, розстріляні в пік репресій українські офіцери не увійшли до «Книги Пам'яті», хоча імена їхні відомі. У перший рiк вiйни не було налагоджено системного обліку загиблих. Тривалий час при бійцях не було ні армійських жетонів, ні посвідок з іменами. Особлива категорія — пропалі безвісти, яких нараховується майже п'ять мільйонів. Це загиблі в оточенні, в полоні, у нацистських катівнях. У наказі № 270 від 16 серпня 1941 року військовополонені оголошені зрадниками. Завдяки «Книзі Пам'яті», хоча й з великим запізненням, цим людям і їхнім родинам повернено чесне ім'я. | | | | Віктор Небоженко | Додано: Sun Jun 24 11:52:34 2007
НАЙБЛИЖЧЕ ЗАРУБІЖЖЯ – ОДИН З НАЙБІЛЬШ ПРОВАЛЬНИХ ПРОЕКТІВ ПРЕЗИДЕНТА ПУТІНА
Несподіване скандальне піднесення ГУАМ, це, швидше за все, результат неефективної політики Росії в СНД. Я вже не раз казав: Росія повинна була вирішити – або вона реконструює СНД під себе, або займається проектом ЄЕП, або займається системою військової безпеки в рамках Ташкентського договору. В результаті нічого не було зроблено. Кремль цікавили великі бики, великі країни і великі ефекти. А найближче зарубіжжя – це один з найбільш провальних національних проектів Президента Путіна. Путіну легше працювати з колишньою НДР, Данією, Італією, чим з сусідніми державами. Але і країни ГУАМ мало що пов`язує одну з одною.
Важлива і неартикульована тема – зона вільної торгівлі між Грузією і США. Ті країни, яким пощастило підженитися зі США, і будуть ядром союзу. Так, ми – Україна – найбільші, ми найсумніші і найромантичніші. І наш Президент найцікавіший серед їхніх президентів, але при цьому треба розуміти, що у Азербайджану і Грузії є перспективи швидко просуватися, а у нас - грати роль підтанцьовки. Не треба робити Україну якимось епіцентром. Піднесення ГУАМ однаково несподіване і для нашого, і для російського емзеесів.
Поза сумнівом, ГУАМ – це клуб нових лідерів. Саме нових лідерів, тому що СНД – це був клуб старих президентів. Росії нема на кого ображатися: їм треба або урочисто поховати СНД або своїми руками, або руками України (думаю, Україна легко виконає ритуальні функції), або спробувати знайти своє місце у відносинах з ГУАМ.
Розмови про євроазіатський енергетичний коридор – поки просто розмови. Але це якийсь привід торкнутися проблеми РосУкрЕнерго. Це – величезна імперія в центрі Євразії, повністю непроникна, з массонсько-мафіозно-алькаїдним відтінком. Досі не вийшло жодного літературного твору про РосУкрЕнерго. Це свідчить про те, що Росія пішла на дуже непристойний хід, вона створила якусь дуже герметичну зону. | | | | Янукович-московська | Додано: Sun Jun 24 11:21:00 2007
Олена Мігачова, Одеса
Януковичу перед зустріччю з Путіним потрібно тренуватися
Я взагалі поважаю Віктора Федоровича Януковича. Він такий показний чоловік, великий, переконливий. До того ж він, як решта “абстракцистів”, чи як їх там Хрущов називав, не побоявся проігнорувати концерт Елтона Джона, відомого пропагандиста блакитної ідеї. Демонстративно пропустив його. Але після візиту до Росії і зустрічей з Путіним Янукович впав у моїх очах. Невже все, що кажуть помаранчеві про мого прем`єра, це правда? Невже у нього дійсно такий панічний, ірраціональний страх перед Путіним? Під час поїздки до Москви він сидів перед ним як дрібний правопорушник перед ментом, або як кролик перед удавом.
Я розумію Віктора Федоровича, приблизно так само я почуваюся під час розмов зі своєю свекрухою. Під час бесід із цією харизматичною жінкою, навіть маючи купу козирів у рукаві, я насилу стримую натиск її емоцій, а потім відчуваю себе абсолютно розчавленою. Але я тренуюся. Я склала тези її звинувачень, і перед кожною розмовою прошу найбільш артистичних колег начитувати їх мені, і подумки готую відповіді. І я суто з почуття любові до своєї держави готова написати кілька таких тез для прем`єра. А його аналітична служба хай придумає відповіді. Щоб прем`єр не нишпорив з мукою на обличчі по кишенях, відшукуючи гідну репліку.
Ну, наприклад, ось така розмова (репліки Путіна – наведені майже дослівно, відповіді Януковича – вигадані):
– А знаєте, Вікторе Федоровичу, ваша країна котиться до тиранії.
– Напевно, ви маєте рацію. Хто-хто, а ви, Володимире Володимировичу, непогано обізнані, що це таке.
– А де у вас опозиція. Адже у вас всі - влада? Всі – влада.
– Так, у нашій країні опозиція має деяку владу, силу. Наші друзі з європарламенту і старих демократій, кажуть, що це непогано. А як ваші справи з опозицією? Що, СПС, Нємцов знову не пройдуть? А шкода, він один з небагатьох, хто дозрів до розуміння, що вам пора будувати нову морську базу на Чорному морі.
Це, як приклад, а там можна імпровізувати, благо тем для імпровізації – море.
А завершити можна такою реплікою:
– Леонід Данилович Кучма велів кланятися. Сказав, щоб приїжджали після президентських виборів у Росії, у вас тоді буде більше вільного часу. Скільки вже тут лишилося...
Олена Мігачова, Одеса
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-200694.html
версія для друку
Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
--------------------------------------------------------------------------------
Психіатр : Дякую
за дтепну статтю. Дуже точно відтворено стан душі Януковича у присутності Путіна. Я, коли дивився іх зустріч, мав дуже подібні асіціаціі.
user : Під час поїздки до Москви він сидів перед ним як дрібний правопорушник перед ментом, або як кролик перед удавом.
І перед Соланою теж...
qwert : avtorci
5 baliv
,jho : Все время боиться что если че не так то Ахметка рожу набёт, опять.
Бывшая судья КС Станик освободила квартиру где она принемала своих любовников и получала взятки! http://www.ukrainianrealty.com/pechersk.html
CounterSpy : "він сидів перед ним як дрібний правопорушник перед ментом"
а чому - ЯК?..так і є...у Хазяїна на на нього є повне досьє.."чуть что,-замочят в сортірє"...
faber : +100
От якби Олексій той що з Харкова навчився так писати але...... Автору найкращі респекти.
gun : молодец
респект автору, но такое раболепие перед росиянами искоренимо только при смене поколений
Надія : Раболєпіє
Пошкодуйте нашого премєра, хлопці. Ну шо ж ви від нього хочете. В хлопа кунули круглий тупий предмет яйце в Івано-Франківську і він наробив з переляку в штани. Хлоп немає грамоти, не вміє писати, читати, а в нього вимагають дотримуватися протоколу. Та як побачив хлопець з України Путіна так і сів де попало, в крісло Путіна. Ще не вистарчало щоб там впав. Добре що то крісло було поруч. То би був встид якби він нам там ше й звалився. Це є страшна біда ото раболєпіє перед москалями. Наш президентик не кращий. Он як списки персон-нонграта поскасовував швидко наш Ющенко. Уявіть собі як нас всіх в черговий раз поставлять раком перед зимою або перед тим часом, коли буде потрібно виводи ЧФ з Севастополя? В мене таке враження, що ми ніколи не позбудемося того кацапського зашморгу, яке нам затягнули Кравчук і Кучма на шию. А ви дивуєтеся з того, що Янукович так раболєпствує. А з чим полізе на Сонце, з кацюбою чи з голим задом?
euphori : Жалюгідність..
...і тупість. А хіба це не було очевидно заздалегідь?Стрижня,розуму і сили немає у нашого Яника. А Путін сильний і правильно-нахабний. От Юлька б йому давала достойні відповіді, а не "кланялась" у ноги!
TapacUA : правдива стаття..
а боїться янек бо грошей не відробив пуцькіних як мав.. але це вже стара новина.. янек вже скінчений.. це все буде ясно відразу після виборів..
Ю : переляк Янека
Ну тут справа не тільки в тому, що це був російський цар. Янукович людина проста, вихована на зоні, звик весь час голосно пердіти, тому і хвилювався, що не зможе стриматися.
Kulish : Опа!
І при всьму цьому за них стабільно 35 % населення! Ця країна повинна пройти свою пустелю!
bubsen : ремарка
путину проотвечался,однозначно ,и за этого янека вся страна в жопе....янек думав народ дурний в 2 раз примэрства денюшку подсобирает росийский бизнес пристроити и все пучком.... а в украине и своих пристроителей хватает и бизнес перешол с акционерного в клановые тут надо проблеми решать ( плохи янека дела ,и наши тоже, росия требует бабки назад или заберет осенью с повышением ценою газа)
Богун : Стаття та путінське рабство
Стаття дотепна і потрібна. Радує те, що все більше людей чітко бачить те раболєпіє, яке постійно демонструє Янукович і його прєспєшнікі перед Пуцьканом. А з другого боку, як би вела перед ним себе інша людина, яка повністю ним спонсорована та ісповідує його ж ідеологію? Страшить і воротить від того, що в Україні дійсно цю мерзенну політику і це неймовірне раболєпство ще підтримують близько 35% населення. Це жах!
bubsen : Богуну
35% тріпають це- політихнологи. зараз такі обставини ,що жодний інститутсоцопитування не наважиться підписатись під запропонованими % за ту чи іншу партію і змовчують той факт, що люди на виборах жодної партій не підтримають, а нових людей до виборів не запросять . вибори можуть пройти , але проблему вони не рішать,криза поглибшиться далі...
| | | | Рафис Кашапов | Додано: Sun Jun 24 06:52:59 2007
В Лондоне кремлевские шпионы преследуют Трегубову.
После убийства Анны Политковской российская журналистка Елена Трегубова, прославившаяся книгой "Байки кремлевского диггера", живет в одиночестве в Лондоне и не доверяет никому, кроме Бориса Березовского...
Трегубова боится слежки, отравления — минеральную воду пьет только из нераспечатанной бутылки с соломинкой — и тщательно выбирает места для встреч и передвижений, сообщает "Кавказ-Центр" цитируя публикацию в германском издании Spiegel, которому Трегубова согласилась дать интервью.
Все электронные письма, в которых журналисты договаривались о встрече, Трегубова посылала в зашифрованном виде; документ можно было открыть только с помощью пароля, который знали только отправитель и получатель.
Гостиница для встречи с журналистами была намерено, выбрана так, чтобы ее можно было спутать с тысячей других. Однако затем Трегубова просит предосторожности ради провести интервью, гуляя в парке. Несколько дней назад, рассказала она, по дороге домой, в свою лондонскую квартиру, она заметила, что за ней следит какая-то женщина. Когда она убыстряла шаг, женщина тоже начинала двигаться быстрее, а когда замедляла, то та тоже снижала темп. В какой-то момент она свернула в переулок, внезапно обернулась и попыталась сфотографировать женщину на камеру своего мобильного телефона. Этому ее научил Борис Березовский.
На вопросы о том, обоснован ли такой страх, Трегубова отвечает, что это чувство пришло вместе с режимом Путина, и вновь сослалась на убийство Политковской — "Как вы можете меня об этом спрашивать, вы, с вашей спокойной жизнью? С тем же основанием вы можете утверждать, что Анна Политковская сама застрелилась, чтобы осложнить жизнь Путину. Да знаете ли вы, что это за ощущение, когда ты чувствуешь себя полностью незащищенной?". Трегубова не выносит скепсиса западных журналистов, которые не хотят видеть, что Путин снова превращает Россию в тоталитарное государство, которых можно ввести в заблуждение каплей "демократических декораций". Еще худшего мнения она о политиках международного масштаба. Их она призывает исключить Россию из "большой восьмерки", чтобы принудить Путина к большей демократии и свободе слова.
После убийства Анны Политковской "беглый" российский олигарх Березовский предложил обеспечить ей личную охрану. Вскоре перед Трегубовой предстал человек по имени Андрей Луговой и сказал, что он позаботится о ее безопасности и пошлет к ней двух своих сотрудников. Сейчас Лугового обвиняют в убийстве другого близкого Березовскому человека — экс-офицера ФСБ Александра Литвиненко.
Германское издание Spiegel задается вопросом, почему Трегубова доверяет именно Березовскому — человеку, которого она нещадно критиковала ранее в своих статьях в бытность членом так называемого кремлёвского пула и журналистом "КоммерсантЪ". Трегубова, во всяком случае, как она призналась немецким журналистам, не допускает мысли, что их знакомство может оказаться для нее рискованным.
Источник: http://www.solovey.org/topnews/4275.html
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Thu Jun 21 06:16:52 2007
Приклад репресій на основі релігії. Виявляється крім "неправильних" українців у Росії є й "неправильні" мусульмани.
Передрук Радіо Свобода.
Василь Коломацький
КОБЗА
-----------------------------
Лев Пономарев: силовики похищают в Дагестане «неправильных» мусульман
Искать пропавших людей силовики предлагают за деньги, говорят родственники похищенных Никита Татарский
20.06.07
Российские правозащитники заявляют о многочисленных фактах похищений людей в Дагестане. По данным движения «За права человека», только за последние два месяца в республике пропали без вести около 20 человек. Родственники похищенных подозревают, что их близкие были незаконно задержаны силовиками.
Несколько дней назад родственники пропавших людей приезжали в Москву. Тогда вместе с правозащитниками они пытались привлечь внимании прессы и получить какие-либо комментарии от руководства правоохранительных органов. По словам лидера общественного движения «За права человека» Льва Пономарева, ни того, ни другого осуществить им не удалось. В интервью Радио Свобода он заявил, что эти похищения скорее всего объясняются «борьбой с терроризмом», которую ведут силовые структуры в Дагестане.
По словам Льва Пономарева, особенность похищений, происходящих в Дагестане в последние два месяца, в том, что исчезают молодые люди, которых можно назвать «неправильными» мусульманами. Они ходят в одну из старейших мечетей Махачкалы, где собираются верующие, не признающие имамов, которых поддерживает духовное управление мусульман. «Некоторым из них давно говорили: зря вы ходите в эту мечеть, называли их ваххабитами и фактически угрожали еще до того, как они исчезли, - говорит Лев Пономарев. - У родственников нет никаких сомнений, что эти люди похищены именно милицией либо представителями федеральных силовых структур».
Лидер движения «За права человека» считает, что оставлять эту ситуацию без внимания нельзя: «Надо найти этих людей, надо помочь матерям, которые сейчас мечутся по Махачкале, приезжали в Москву и ищут своих детей. Так не может и не должно быть у нас в стране». По словам Пономарева, родственники пропавших требуют, что правоохранительные органы действовали в рамках закона: «Они говорят: хорошо, допустим, есть подозрение, что наши дети связаны с террористами, с вооруженным подпольем. Но вы не похищайте их, вы арестуйте их. Мы должны знать, где они находятся, и мы должны найти адвоката, который будет посещать их, и мы будем знать, что их не пытают, что закон будет на их стороне».
Однако когда представители силовиков выходят на контакт, ссылается Лев Пономарев на слова родственников пропавших, разговор сразу переходит на деловые рельсы: ««Мы попробуем найти ваших детей, говорят силовики родственникам, но это будет стоить определенных денег». По информации г-на Пономарева, недавно домой вернулись двое из похищенных – «молодой человек, избитый, его пытали, он находится в больнице; и девушка она была в Чечне». Лев Пономарев сообщил, что родственники вернувшихся наотрез отказываются общаться с родственниками тех, кто до сих пор числятся пропавшими. «Может быть, они вернулись в результате выкупа, - предположил Пономарев. - Несмотря на то, что было похищено 20 человек, заявления написали всего четверо, родственники всех остальных похищенных отказываются писать заявления – боятся».
Родственница одного из пропавших без вести Гюльнара Рустамова не сомневается в том, что за исчезновением людей стоят силовые структуры: «У меня похитили зятя, мужа моей сестры. Он пропал 14-го числа, пошел в гости. И 15-го числа только сообщение было от него, что у него зарядка села, и никаких известий после этого не было. Мы думаем, что похитили его правоохранительные органы. У него дядя работает в шестом отделе УБиУТ, и он подошел к матери моего зятя и сказал: твой сын находился у нас, его у меня на глазах были, и я ничем не мог помочь, ничего не смог сделать. Его судьба неизвестна». По словам Гюльнары, девушка, вернувшаяся из Чечни («Асват, 1982 года рождении, она в таком тяжелом состоянии сейчас в больнице находится, и она говорит, что ее держали в Гудермесе»), рассказывает, что у нее на глазах застрелили парня из числа похищенных 20 человек: «Кто именно это был, я не знаю, на голове у него был мешок».
В конце мая в Махачкале прошел митинг жителей поселка Ленинкент, требовавших возвращения своих похищенных односельчан. О реакции официальных лиц пока ничего не известно.
http://www.svobodanews.ru/Article/2007/06/20/20070620150125700.html |   | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Mon Jun 18 05:18:55 2007
Ще один матеріал про вбивства українських активістів у Росії, зроблений на основі статті КЛГП "Ні - убивствам і розправам!". Виглядає, що це був самий резонансний матеріал КЛГП за останні роки.
Василь Коломацький
КОБЗА
------------- ----------------
Ксенофобія в Росії - звичне явище?
Останнім часом у Росії вельми негативна практика ставлення до емігрантів та іноземців набуває загрозливих масштабів. Здавалося б, з крахом тоталітарної комуністичної імперії СССР нова Росія піде шляхом демократизації і цивілізованих форм співіснування громадян різних національностей, а гості почуватимуться там комфортно й затишно. На жаль, реальне життя показує нам, що це далеко не так. Все більше тверезо мислячих людей сприймають Росію, як велику поліцейську державу, де права навіть власних громадян — ніщо. Що ж тоді говорити про ставлення до іноземців? І це при тому, що влада Росії постійно апелює до своїх сусідів — колишніх прибалтійських республік, до Грузії, України, мовляв, там існують утиски російськомовного населення і в такий спосіб захищає свої інтереси.
Я не буду тут наводити відомих усім із джерел ЗМІ численних фактів убивств іноземців та знущань над іноземцями чи своїми ж громадянами у різних регіонах великої Росії, а зупинюся на тих, що безпосередньо зачіпають наші інтереси — інтереси України.
Докотилися тривожні сигнали ксенофобії й до України. Якщо ганебний ногінський конфлікт десятирічної давності можна розцінювати, як поодинокий факт нешанобливого й жорстокого ставлення до парафіян українських церков у Росії, коли ОМОНівці атакували Богоявленський собор Московсько-Богородської єпархії УПЦ КП та побили багато парафіян і церковнослужителів, то недавні події ніяк не підпадають у цю категорію. Мова йтиме про вбивства громадян Росії — бізнесмена і заступника голови Товариства культури “Мрія” (м.Іваново, Росія) Володимира Побурінного, якого по-звірячому було вбито на порозі власного будинку ще 19 листопада 2002 року. Й до сьогодні невідомо, “чи було проведено слідство і чи були знайдені вбивці”, як пишуть Василь Коломацький та Стефан Паняк — відомі громадські діячі української діаспори в Росії у своєму зверненні до громадян України та нашої влади, яка має опікуватися долею наших співвітчизників за кордоном (“Літературна Україна” від 15.02.2007 р.).
Інше резонансне вбивство трапилося в квітні 2004 року у місті Владивосток, де жертвою став 68-річний лікар Анатолій Криль — керівник українського хору “Горлиця”. Ні звернення до Президента Росії Володимира Путіна в листопаді 2004 р., ні звертання до російських правоохоронних органів так ні до чого й не привели. Про розслідування справи досі нічого невідомо Світовому Конгресові Українців.
24 грудня 2006 року в Тулі було по-звірячому вбито на очах багатьох людей Володимира Сенишина — співголови Тульської організації українців “Батьківська стріха”. Перед цим, улітку того ж року жорстоко покалічено його дружину Наталю Ковальову (Медведюк) — заступника голови громадської організації “Батьківська стріха” та Тульського відділення ОУР, а також заступника генерального директора ТОВ “Gobza”.
“В усіх наведених випадках убивств і замахів на життя російських українців КЛГП (Комісія Людських та Громадських Прав) вбачає спільні риси. Злочинці не цікавилися особистими речами жертви. Їхньою метою було вбивство. Жодної справи органи міліції не розкрили, а в деяких випадках навіть не проводили слідство або швидко закривали не розслідувану справу. Всі особи, що стали об’єктами нападу, були активістами українських громадських та релігійних організацій і займалися церковними справами, бізнесом, співпрацювали з українськими ЗМІ або підтримували демократичні перетворення в Україні. Зважаючи на те, що основною для пересічного активіста у Росії є концертно-хорова діяльність, напрошується думка, що співати і танцювати у Росії ще можна, а от молитися українською чи писати в українські газети — вже ні”, — констатують В.Коломацький і С.Паняк...
У Росії діють цілком легально потужні антиукраїнські пропагандистські центри, одним з яких є так званий Інститут країн СНД. Російські ЗМІ друкують публікації, в яких у зневажливій формі подається сам факт державності українського народу. Іноді вони стосуються і української діаспори, тим самим залякуючи своїх громадян. Брутальні висловлювання на адресу України й українського народу лунають з вуст московського журналіста Міхаїла Леонтьєва, розміщені на офіційному сайті “Комсомольская правда”.
В Росії намагаються розгорнути та підтримати правозахисну кампанію “Ні — убивствам і розправам!”, спрямовану на захист активістів українських громадських і релігійних організацій Росії. Тож підтримаймо й ми своїх братів-українців — українці в Україні...
Viktor SIVERJANYN, вільний журналіст "ХайВей"
http://www.hw.net.ua/art.php?id=31503
Подивитись рейтинг цього материалу Кількість переглядів: 223 | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sun Jun 17 19:58:30 2007
Шановний пане Валерію!
Дякую за лінк. Там і неточність із титулом вже поправлена.
Ми зробимо передрук цьго матеріалу.
Якщо Ви маєте вихід на структури Спілки письменників, прошу допоможіть із публікацією про наш сайт. Скажімо, інтерв"ю із Головним редактором КОБЗИ Андрієм Васильовичем Бондаренко, чи просто інформаційної статті. Мені здається ми вже гідні того щоб про нас написали в Україні. До того ж, минулого тижня КОБЗІ виповнилося 6 років. Так що у червні можна згадати і про цю подію. Унікальний все-таки проект. 6 років без жодної фінансової підтримки із України чи від керівництва ОУР. Більше таких прикладів немає (я маю на увазі - не підтримують нікого, але вижили ми одні).
З повагою,
Василь Коломацький
КОБЗА, редактор | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat Jun 16 06:20:15 2007
Матеріал "Радіо Свобода" про Декларацію суверенітету Росії від 1990 року. Руслан Хазбулатов стверджує, що депутати бажали збільшити добробут громадян РФ за рахунок більших прав уряду РФ над майном республіки. А в результаті отримали парад суверенитетів.
Так що сам Хазбулатов не знає чи це свято, чи ні. Скоріше - так, можна зрозуміти із матеріалу.
Моя думка, що Декларація символізує відхід Росії від комуністичної ідеї. Це - кінець жовтня. Так би мовити, постріл "Аврори" загнали назад у гармату. Так що свято є.
Василь Коломацький
КОБЗА
http://www.svobodanews.ru/Transcript/2007/06/12/20070612222541757.html | | | | Валерій | Додано: Fri Jun 15 18:22:04 2007
Добрий день пане Василю!
Даю Вам посилання на заяву Спілки письменників України. http://www.slovoprosvity.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=4485 | | | | Володимир ПРОЦЕНКО | Додано: Fri Jun 15 18:18:04 2007
ВОРОГАМ УКРАЇНИ — ОРДЕН КНЯГИНІ ОЛЬГИ
Напередодні Дня незалежності України 22 серпня 2005 року в Севастополі, поблизу Омеги, було відкрито пам’ятний знак на місці будівництва української школи-колегіуму. У своїх виступах представники влади Гагарінського району охарактеризували проект, представили майбутнього директора навчального закладу і запевнили, що будівництво буде закінчене за 3 роки. Водночас міські засоби масової інформації наголошували, що нарешті в севастопольців з’явиться можливість навчати 800 дітей державною мовою у престижному закладі, місцеві українці зможуть повернути своїм дітям те, що колись у них відібрав комуністичний режим. Ця подія у багатьох збудила віру в турботу держави за права людини, але ненадовго. У січні 2007 року в приміщення міського об’єднання “Просвіта” Геннадій Сінгалевич приніс рештки пам’ятного знака, які знайшов поблизу місця, призначеного для будівництва школи-колегіуму. Звернення просвітян до Гагарінської адміністрації міста Севастополя залишилося без відповіді. Мовчить і міська адміністрація. Вандало-фашизм розгулює в Україні. Руйнуються, обливаються фарбою пам’ятники героям, а високоінтелігентні українці терплять увічнені на постаментах імперськими расистами лики душогубів. Хто вони, сьогоднішні вандало-фашисти, які відверто заявляють, що пройдуть зі зброєю в руках від Севастополя до Львова? Їхні керівники-нелюди навіть не живуть в Україні, а навідуються поглумитися над святим. Один із керівників незареєстрованої організації “Прорив” Олександр Добичін, громадянин Російської Федерації, відомий своїми екстремістськими виступами. Він користується прихильністю місцевих шовіністів і навіть тих, що служать у місцевих правоохоронних органах. За вимогою севастопольських просвітян із 2005 року діяльність псевдоорганізації “Прорив” у Севастополі заборонена, але час від часу фашистські нахили її членів проявляються. “Прорив” — один із проявів використання російською владою псевдомережевих систем, функція яких — створювати ілюзію тих чи інших суспільних настроїв і сіяти у душах росіян ненависть до українців. Знищений у Львові пам’ятник О. С. Пушкіну — передвиборний проект розколу країни. Винуватців потрібно шукати в Росії. Призупинено будівництво української школи-колегіуму не випадково. Українська культура заважає шовіністам здійснити свої задуми. Незважаючи на те, що Постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 2005 року № 1017 передбачає включення до державного бюджету фінансування колегіуму в 2007—2010 роках, при його формуванні на 2007 рік уряд Януковича навмисне “забув” обіцянки влади і не передбачив жодної гривні на будівництво, а місцеві органи влади не нагадали про це. Згідно з Постановою, на будівництво колегіуму передбачалося витратити 42 млн. 650 тисяч гривень. 2007 року передбачалось освоїти 10 млн. 500 тисяч гривень. Такі ж суми передбачені в 2008—2009 роках, а в 2010 році 11 млн. 150 тисяч гривень. Але на півострові, де господарює російський капітал та інтернаціональний криміналітет, голосу українського народу не чутно. Їм не потрібна українська інтелігенція в Криму. Глава Севастопольської держадміністрації Сергій Куніцин досі не зустрівся з українським політичним блоком Севастополя, щоб не завдавати собі клопоту. Його перший заступник професор Казарін зібрав 12 березня ц. р. напередодні горезвісної 5 сесії міської ради керівників українських громадських організацій, щоб завадити можливому блокуванню українською громадою приміщення ради, в зв’язку з винесенням на розгляд сесії Програми розвитку російської мови, російської культури на 2007—2011 роки. На зустрічі Казарін обіцяв усе і навіть деякі українські літературні проекти під Програму. Підняте питання про колегіум та розширення шкіл з українською мовою навчання обіцяв вивчити і винести в кінці квітня — на початку травня на розширену нараду представників міського управління науки і освіти та громадських організацій. Минув травень. Очікувана нарада не відбулася. Зате відбулася тепла зустріч адміністрації Севастополя з мером Москви Лужковим. Були розроблені нові стратегічні плани розширення діяльності потужного Фонду “Москва-Крим”, зорієнтованого на севастопольську російську інтелігенцію та студентство, що не має конкуренції і не потребує надмірних зусиль, аби завоювати севастопольську гуманітарну спільноту. Саме Лужкова вважають одним із головних спонсорів Куніцина, недарма Лужков підписав низку документів про політичне і економічне співробітництво, якими передбачені мільйонні інвестиції та будівництво представництва Криму в Москві. Тому і Куніцин, і інші проросійські урядовці не зацікавлені в розробці української державницької стратегії в Криму. Вони роблять ставку на потужний блок відставних офіцерів іноземного флоту та членів їхніх сімей, із яких і формують місцеві кадри. Дійшло до того, що кожний офіцер Північного флоту РФ після виходу у відставку може обрати місцем проживання Севастополь. Ми потім з подивом запитуємо себе: чому у севастопольців таке негативне ставлення до України, до української інтелігенції, до вивчення державної мови, до будівництва українського колегіуму? Основним негативом місцевої влади є корупція. Вона сприяє розміщенню російського капіталу на ринку кримської землі і нерухомості. Понад половину середнього бізнесу в курортній зоні належить росіянам. Основна мета Москви — захист власних військових і оборонних позицій на Чорному морі, конкуренція з НАТО, нав’язування антинатівських настроїв і боротьба з усіма прихильниками євроатлантичної інтеграції. Фінансова підтримка “сепаратизму”, проросійських сил веде до головної мети — від’єднання Криму від України. Тому проросійські владоможці Криму дотримуються політики сусідньої держави, яка загалом зводиться до гальмування інтеграції кримського співтовариства в українське. Як же протидіяти цьому “імперському монстру”, що на 50 відсотків уже укорінився в загальнокримське життя? Україні потрібно на державному рівні чітко означити загальнонаціональні пріоритети в Криму в політичній, економічній і культурній сферах, запровадити їх і контролювати, незважаючи на протидію. Державна політика запровадження української мови якраз і братиме свій початок із відкриття української школи-колегіуму, а протидія цьому — бойкотування національного відродження держави. Послідовну проросійську політику в Севастополі, на думку української громади, здійснює депутатський корпус міської ради, що складається з представників Партії реґіонів, Комуністичної партії, Прогресивної соціалістичної партії. Нещодавно загальні збори міського об’єднання товариства “Просвіта” прийняли рішення звернутися до Президента України Віктора Ющенка з клопотанням позбавити нинішню голову постійної комісії міської ради з соціальних і гуманітарних питань Тетяну Сорокіну Ордена Княгині Ольги, яким була удостоєна при правлінні Кучми. Це вона ініціювала прийняття міською радою Програми розвитку реґіональної російської мови. Сорокіна всі письмові звернення з цього питання від української громади з висновками українських кафедр вищих навчальних закладів міста ігнорувала, а вибраних на зборах представників у робочу групу не включила. Її дії не тільки безвідповідальні, а й помилкові. Уже заголовок Програми “развития реґионального русского языка” наводить на роздуми, що російська мова в Севастополі має свою “реґіональність”, чи “оригінальність” і чимось справді відрізняється від мови сусідньої держави та має право на захист. Але ж я співпрацюю з багатьма міськими вченими-філологами, письменниками, журналістами і вчителями, що викладають російську мову й пишуть твори за давно відомими правилами граматики. Сорокіна нічого героїчного для України не зробила. Мабуть, Кучма давав ордени тим, хто нищив усе українське. Ще більший подив викликало безпідставне посилання міської Ради на Європейську хартію реґіональних мов або мов національних меншин, адже російській мові ніщо не загрожує і розвивається вона в Росії серед тих народів, що її чути не хочуть. А севастопольська міська рада складається з людей, вражених великодержавним російським шовінізмом, які жодного разу не прийняли рішення, що сприяли б зміцненню української державності в місті. Вона на противагу Києву вибирає Москву і занотовує: “…обеспечение взаимодействия между Севастополем и Российской Федерацией в образовательной и культурной сферах…”, а українцям забороняє використовувати рідну мову в Севастополі: “…использование государственными органами и органами самоуправления русского языка на официальных собраниях, в публичных выступлениях, сочетая с использованием украинского языка как государственного в соответствии с пожеланиями большинства представителей территориальной громады, участвующих в собраниях, встречах…” Не побажає більшість присутніх на зустрічі чути державну мову, то вивчи російську, а потім прийдеш на зустріч. А як же конституційна норма про використання державної мови? Дуже непокоїть і те, що міська адміністрація та міська прокуратура у винесеному рішенні, яке засягає на найсвятіше в державі — українську мову, — порушень не вбачає. Крім того, у Програмі занотовані й брехливі положення. Одне з них: “В основу региональной программы положена задача обеспечить всестороннее и равное развитие и функционирование русского языка и других языков во всех сферах общественной жизни”. Але коли розгорнете III розділ затверджених видатків на ці цілі, то не знайдете жодної копійки! Отож мета цієї Програми — якнайбільше нашкодити національній політиці держави і перед місцевим населенням показати, що сьогодні представники великого російського народу господарюють у нашому домі. Для таких рішень має бути певна процедура проходження і обов’язково має бути винесений попередній громадський вердикт від представників усіх національностей. Посадовці чи депутати, що своєю діяльністю шкодять державі, мають нести кримінальну чи адміністративну відповідальність і позбавлятися посади і депутатського статусу, тоді в органах влади не буде засилля зрадників.
| | | | Айрат Гиниатуллин | Додано: Fri Jun 15 06:06:59 2007
Водка и «Сабантуй»
Национальный праздник татар, башкир "Сабантуй" (праздник плуга) уникальный: он объединяет в себе черты театра, стадиона. В ходе праздника его участники разыгрывают призы в различных состязаниях, в том числе в скачках, беге в мешках, разбивании горшков с завязанными глазами, лазании по многометровому шесту. Главный приз "Сабантуя" - барана - получает победитель соревнований по национальной борьбе на поясах - курэш. На каждой праздничной площадке или майдане в этот день проходят концерты мастеров искусств и художественной самодеятельности, развернута праздничная торговля разнообразными национальными блюдами и изделиями народных промыслов. Татарский народный праздник "Сабантуй" является праздником республиканского и международного значения. Ежегодно даты их проведения устанавливаются указами президента республик Татарстан и Башкортостан. В настоящее время "Сабантуй" отмечается в более чем 120 населенных пунктах РФ, в около 25 странах мира.
В мире проживает 11 млн. татар, из них 5,5 млн. - в Российской Империи, в том числе 2,5 млн. - в Татарстане.
Татспиртпром, последовав за безбожниками и язычниками, еще раз выпустил водку «Сабантуй». В данное время распространяется поздравительная открытка с рекламой данного спиртного изделия. Эти открытки были распространены в масштабе Поволжских республик, в местах массового проживания татар, башкир, удмуртов, марийцев.
В настоящее время в России на 1 тыс. человек рождается 10,3 человека, а умирает – 16. При этом 15% семейных пар не могут иметь детей. В связи с этим каждый год Россия теряет 750-800 тыс. человек. В армии «несчастных» России сотни тысяч наркоманов, больных СПИДом, неизвестно, сколько хронических алкоголиков, бездомных детей, проституток и психбольных. И так безнадежную ситуацию ухудшает политика алкоголизации. Это - кара Всевышнего! Вот основные антиалкогольные аяты Корана: «Они тебя о винах и азартных играх вопрошают. Скажи: в них грех большой, но есть для вас и польза, хоть больше в них греха, чем пользы" (перевод смыслов В. Пороховой). "О вы, кто верует. Все, что пьянит (и травит) ум, азартные затеи, и камни (жертвенников, алтарей, и мест молений), и жребии на стрелах. Все это мерзость, что измыслил сатана. Так воздержитесь же от этих искушений, чтобы иметь вам счастье и успех».
Руководители Татспиртпрома, вероятно, забыли, о том, что в татарских, башкирских деревнях, начиная от молодёжи и до пожилых употребляют спиртные напитки, а реклама в «праздничном» буклете с изображением эпизодов праздника «Сабантуй» и русской водки призывает массовым попойкам. Уважаемые организаторы праздника «Сабантуй», мы требуем убрать все спиртные напитки из торговых рядов, а водку «Сабантуй» и ее рекламу категорически запретить.
Водка «Сабантуй»: http://www.sabantuy-vodka.ru/news/2006/06/05/news_7.html
Татары и башкиры, дружно скажем - нет пьянству!
Председатель Шуры Аксакалов (Совет Старейшин) Габделбарый Зиннуров
Председатель ассоциации «Татарские учителя» Фарит Рахимов
Председатель Милли Шуры (Национальный Совет) Азат Аглиуллин
Президент Санкт-Петербургского общества "Татарстан" Ринат Валиев
Председатель НДП "Ватан" Мухаммад Миначев
Председатель ТОЦ Республики Башкортостан Айрат Гиниатуллин
Председатель НЧО ТОЦ Рафис Кашапов
| | | | Українська Правда | Додано: Mon Jun 11 15:42:27 2007
Росія заборгувала Україні 160-170 млрд. дол.»
“Якщо припустити, що Україна завинила Росії за останні 15 років близько 75 млрд. доларів, то Росія Україні – не менше 160-170 млрд. доларів. Тому треба подивитись, хто кому є боржником», - заявив один із лідерів блоку «Рух-Українська Правиця», голова Української народної партії Юрій КОСТЕНКО. Так лідер УНП прокоментував заяву російського президента від 5 червня щодо «відмови» РФ від практики майже п’ятнадцятирічного субсидування української економіки низькими цінами на газ «у розмірі 3-5 мільярдів доларів щорічно». Джерела в «Газпромі» стверджують, що Україна з метою погашення цих боргів з 2008 року отримає від РФ 12-17-відсоткове підвищення ціни на кожну тисячу кубометрів газу.
Юрій КОСТЕНКО радить російським політикам «скласти калькуляцію російських боргів перед Україною». Ці борги, за його словами, складаються з «132 млрд. доларів боргів Ощадбанку СРСР, які не були повернуті українським вкладникам». Якщо рахувати плату ЧФ РФ за оренду землі та майна в Криму за останні 10 років «за світовими цінами, - 2,5 млрд. доларів на рік, - то до суми російського боргу додається ще 20-25 млрд. доларів», стверджує лідер УНП. На думку КОСТЕНКА, за останні 10 років «близько 10 мільярдів доларів "старші брати" недоплатили за транзит газу українською територією», а також ще «близько 10 мільярдів доларів за транзит російських товарів в ЄС автомобільними, повітряними шляхами та залізницею».
Лідер УНП нагадав, що Україна, «частка якої у ВВП СРСР становила 16,37%, при розпаді Союзу не отримала відповідної частки радянських активів, - валютного, алмазного фонду, закордонної власності». Яка сума цих активів, «важко навіть уявити, оскільки РФ досі не оприлюднила цю цифру», коментує ситуацію КОСТЕНКО. Однак, за його словами, навіть без боргів щодо української частки радянських активів, у РФ «набігає борг перед Україною в сумі, не менше 160-170 млрд. доларів». | | | | Музей совєтської оку | Додано: Sun Jun 10 13:40:36 2007
Музей радянської окупації відкриває філіали в областях
Про це заявив на прес-конференції в УНІАН голова Київського товариства "Меморіал" Роман Круцик. "Розширювати будемо. В подальшому ми плануємо створити філіали в різних областях України", - сказав він.
Керівник "Меморіалу" повідомив, що зараз музей фінансується тільки за рахунок добродійних внесків та коштів спонсорів. У відповідь на звернення до Президента України активісти "Меморіалу" одержали відповідь, що музейній справі держава буде сприяти. Але поки що, за словами Р.Круцика, екскурсії, які проводяться в Музеї радянської окупації, він оплачує з власної кишені.
Прес-секретар товариства "Меморіал" Марія Базелюк повідомила, що крім створення обласних філій, музей має намір заснувати туристичну агенцію, яка б розробила екскурсійні маршрут, а також відповідну інформаційну базу. В поширеному на конференції прес-релізі повідомляється, що випущено плакатний варіант експозиції, один комплект якого складається з 54 плакатів і книги інструкцій для екскурсовода.
На сьогодні 750 таких комплектів уже передано в усі регіони України. А 150 надіслали до музеїв та університетів багатьох країн світу. В ці дні Музей радянської окупації поповнився новими експозиціями: "Київський мартиролог", "Українські Соловки", "Мовна експозиція", - повідомляє "Хрещатик".
Зараз київський "Меморіал" завершує робот під новою експозицією під назвою "Народна війна", матеріали, документи та фотографії якої розповідатимуть про селянський спротив радянській владі.
Нагадаємо, що подібні музеї вуже створюються на Західній Україні. Так, у Львові мають наміри в одному місті зосередити радянські архітектурні "шедеври", а в Рівному Музей радянської окупації ініціатори хочуть відкрити його в бункері, де знаходився під час Другої світової війни рейхкомісаріат гауляйтера Єріка Коха.
http://www.nbb.com.ua/index.php?id=13&tx_ttnews[tt_news]=618&tx_ttnews[backPid]=12&cHash=5b500759e3 | | | | Україна не Росія | Додано: Sun Jun 10 13:11:20 2007
"Новая газета": Не смотрите российских новостей про Украину!
"Что думать о России тем украинцам, которые еще смотрят российские телеканалы?", - пишет Андрей Капустин в своей статье для Новой газеты, РФ.
Одним из знаковых символов эпохи "позднего Леонида Кучмы" были темники. Такие инструкции, которые регулярно рассылались из администрации президента в редакции газет, телеканалов и прочих средств массовой информации. В них подконтрольным власти редакторам и выпускающим четко объяснялось, как именно реагировать на тот или иной информационный повод. Как одни события освещать, а иные, наоборот, игнорировать. А базовый рефрен "тема важная и актуальная" надолго стал темой стеба над властью в неподконтрольном ей украинском интернет-пространстве.
В итоге дело дошло до того, что для ознакомления с политической ситуацией в стране достаточно было посмотреть лишь один из нескольких ведущих телеканалов, ибо новости остальных отличались разве что голосами за кадром.
Поговаривают, что придумали эти самые темники и внедрили в жизнь российские политтехнологи, которые в то время в изобилии паслись на украинских электоральных полях. И потом, уже в преддверии Майдана, именно это российское ноу-хау стало и синонимом цензуры, и лейтмотивом покаяния журналистов, которые были вынуждены по темникам работать.
Посему от скверны очистились достаточно быстро, и к 2007 году об этом явлении в Украине практически подзабыли. Ныне у нас разгул свободы слова зашкаливает все допустимые нормы, и для осмысления происходящего в стране теперь не хватает одного вечера и четырех-пяти одновременно работающих телевизоров. Надо сказать, что среди телеканалов, к которым имеют доступ практически все граждане Украины, имеются и российские. Что в принципе вполне нормально и демократично для страны, которую с Россией связывают давние братские, исторические, экономические, культурные и прочие связи. Правда, освещение российскими коллегами наших событий особого восторга не вызывает. Но журналистика, в конце концов, и призвана предоставлять обилие разных точек зрения. Тем более что в поисках истины граждане Украины (равно как и гости страны) могут без опаски щелкать пультом до полного изнеможения.
А вот что делать гостям России - это вопрос. Особенно гостям украинским. Не знаю, как у кого, а у меня все эти дни, пока я находился в Москве и пытался с помощью российских телеканалов узнать свежие новости из Украины, постоянно возникало ощущение, что мне не только чего-то постоянно недоговаривают, но еще и все время пытаются обмануть. Причем вместе со мной под эти же манипуляции подпадает и российская телеаудитория, которая весьма далека от наших внутриполитических нюансов. Порой этот телекошмар доводил до того, что я хватался за телефон и названивал коллегам в Киев, дабы перепроверить то, что в Москве мне выдавали за украинские события. Коллеги от моих московских новостей сперва немели, а затем начинали буйно веселиться, попутно выясняя, как я мог поверить в такую туфту.
Я не говорю о вещах чисто профессиональных. О том, как для достижения эффекта архивной съемкой подменяют реальную картинку сегодняшнего дня без ссылки на то, что это архив. О том, что российских телезрителей, похоже, убедили, что за Януковича - большинство его избирателей, подразумевая при этом практически все население страны. Почему-то забыв добавить, что в прошлом году Партия регионов получила порядка 32 процентов голосов от общего числа пришедших на выборы, которые, в свою очередь, составили менее 65 процентов от числа всех граждан, имеющих право голоса. Ну да ладно. С кем не бывает. Но вот зачем одному из главных российских каналов открыто лгать, титруя народного депутата Сергея Кивалова как главу Центральной избирательной комиссии? При этом любой желающий может зайти на сайт украинской ЦИК (www.cvk.gov.ua) и увидеть, что ее главой по-прежнему является Ярослав Давыдович.
Да и вообще неясно, почему этому сугубо внутреннему украинскому событию уделяется в российских СМИ столько внимания. Ну распустил Ющенко парламент. Ну будут новые выборы. Что им, этим СМИ, Гекуба? Ан нет. Оказывается, в России столько украиноведов... Откуда такое сонмище людей, столь категорично разбирающихся в событиях, в которых и в Украине далеко не каждому эксперту пока под силу разобраться?
Хотя такое впечатление не вечно. На второй-третий день становится ясно, что по большому счету речь идет все о тех же темниках. Ну а точки над "i" ставят воскресные аналитические программы, подводящие итоги прошедшей недели. Практически совпадающие с общим лейтмотивом тексты и комментарии: Ющенко подписал антиконституционный указ. Большинство населения - против. Противники роспуска со всех концов страны съезжаются автобусами и поездами в Киев, взяв отпуска за свой счет. (Но где именно скрываются эти тысячи "протестантов" - не объясняют.) Стране угрожают раскол и экономический кризис. И в обязательном порядке упоминается расстрел Госдумы 1993 года в сочетании с сообщением о том, что в украинских танковых частях раздают боевые снаряды. При этом демонстрируется украинская версия "Комсомольской правды", где эта новость вынесена на первую полосу. До боли знакомая ситуация. Дружно, хором и везде. Правда, вызывает удивление, что ни один из российских каналов не вспомнил о том, что действия Ющенко одобрили далеко не самые большие его поклонники - Сергей Бабурин и Владимир Жириновский...
Хорошо, что для тех, кто действительно интересуется ситуацией в Украине, имеется антидот в виде интернета. А что делать тем россиянам, которые просто потребляют телепродукт? А что думать о России тем украинцам, которые время от времени еще смотрят российские новости? Если так укрепляется дружба между нашими странами, то форма получается какая-то извращенная. Что-то из области "садо-мазо". Мол, сперва мы вас напугаем, потом расколем, а уж потом будем дружить крепко-крепко. Врагам на зависть, иным на удивление.
Хотя новости об украинских событиях - это не предел свежих подходов к укреплению дружбы между братскими народами. Видимо, события в Киеве разбудили креатив не только у экспертов по Украине, но и у людей, от политики вроде бы далеких. Жаль, что украинские телезрители не видели в минувший вторник один из музыкальных телеканалов, где два ведущих изображали этаких балаганных хохлов. На головах - запорожские чубы-оселедцы. Из одежды - шаровары и вышиванки. Плюс нарочито коверканная мова - Верка Сердючка отдыхает.
Правда, кое-что в этой ситуации все же успокаивает. Под луной, как известно, ничто не вечно. Особенно в политике. Ну кто сказал, что завтра Ющенко и Путин не смогут стать друзьями? (Договорятся, скажем, по выгодным для России газовым вопросам или по Черноморскому флоту.) А это, в свою очередь, потребует кардинальной смены журналистских акцентов. Правда, это тема совсем иного темника.
Подробности (по материалам: Новая Газета)
13 апреля 2007
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat Jun 9 05:37:20 2007
Шановний пане Валерію, дякую за ще один важливий документ, про який ми не знали. Чи можете додати лінк джерела щоб ми могли зробити передрук на першій сторінці?
Маю також уточнення до опублікованого Вами тексту. Де мова іде про посади професора Паняка:
"заступника голови Федеральної національно-культурної комісії людських та громадянських прав при Світовому Конґресі Українців".
Там має бути так:
"заступника голови Федеральної національно-культурної автономії "Українці Росії", члена Комісії Людських та Громадянських Прав при Світовому Конґресі Українців".
Тобто, мова іде про дві окремі організації: перша із Росії, друга - із Канади. Поправте у тексті, або повідомте авторам про цю неточність.
Дякую за Ваші дописи, дуже своєчасні і вагомі. Це і є справжня підтримка українців Росії.
З повагою,
Василь Коломацький
КОБЗА, редактор | | | | Валерій | Додано: Wed Jun 6 17:49:46 2007
ЗАЯВА
Письменники України були приголомшені листом голови Комітету у справах Української громади в Росії Василя Коломацького та заступника голови Федеральної національно-культурної комісії людських та громадянських прав при Світовому Конґресі Українців Стефана Паняка, опублікованим у “Літературній Україні” від 15 лютого 2007 року, в якому йшлося про замахи на життя керівників українських громадських і релігійних організацій Росії. І ось нове повідомлення: у підмосковній Апрєлєвці знесено пам’ятник українцю, льотчику, лейтенанту Василеві Пойденку, який загинув 28 серпня 1941 року, захищаючи Москву від фашистських загарбників. Нагадаємо, уродженець українського міста Запоріжжя був удостоєний ордена Червоного Прапора. Нині, через майже 66 років, пам’ятник Василеві Пойденку в Підмосков’ї знесено нібито у зв’язку з розширенням шосе. Ми добре пам’ятаємо, який галас зчинили нещодавно російські владні структури вкупі з професійними “патріотами” у зв’язку з перенесенням фігури радянського воїна-визволителя в столиці Естонії. Але ж там ішлося лише про перенесення, а не про знищення монумента. Як відомо, департамент інформації та преси МЗС Росії 14 травня цього року не забарився кваліфікувати як акт вандалізму та закликав владу України вжити дієві заходи у зв’язку з тим, що напередодні на меморіальному комплексі радянським воїнам у Львові “з обох кінців Алеї були збиті бронзові гірлянди”. Але ж на відміну від Львова, де, як зазначалося у згаданому коментарі російського МЗС, “були здійснені хуліганські дії”, у підмосковній Апрєлєвці знесення пам’ятника Василеві Пойденку санкціонувала влада. Ми нікого не закликаємо пікетувати з цього приводу посольство Російської Федерації в Україні, як це чинили професійні “патріоти” у Москві перед дипломатичним представництвом Естонії. Ми просто пропонуємо російським владним структурам, по-перше, подивитися в дзеркало на себе, аби надалі уникати практики подвійних стандартів, і по-друге, раз і назавжди відкинути повчальний тон щодо нових незалежних держав, пам’ятаючи, що на календарі 2007 рік і доба “старшого брата” назавжди відійшла в минуле.
Секретаріат Національної спілки письменників України | | | | V.K. | Додано: Wed Jun 6 05:06:49 2007
Інформація про прес-конференцію київського Меморіалу.
Василь Коломацький
КОБЗА
------------------
Прес-конференція:«Музей совєтської окупації України»: поклик сумління і часу
відбудеться в УНІАН
07 червня 2007 р. о 12-30 відбудеться прес-конференція Київського «Меморіалу»
ім.В.Стуса з прямою трансляцією по 5-му телеканалу.
Місце проведення УНІАН
Тема прес-конференції: «Музей совєтської окупації України»: поклик сумління і
часу.
Учасники прес-конференції:
1. Роман Круцик – Голова Київського «Меморіалу»
2. Володимир Сергійчук – доктор історичних наук, професор.
3. Євген Сверстюк – доктор філософії, професор, політв’язень.
4. Василь Овсієнко – член «Меморіалу», політв’язень.
5. Марія Базелюк – член Ради Київського «Меморіалу», прес-секретар.
http://memorial.kiev.ua/content/view/220/149/
--
www.memorial.kiev.ua
тел. 258-00-71
UkrMemorial@gmail.com
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed Jun 6 05:02:03 2007
Тепер уже Миколу Жулинського не пускають у Росію.
Василь Коломацький
КОБЗА
---------------- ------
Советника президента Украины не пустили в Россию
Cоветник украинского президента Николай Жулинский во вторник вечером заявил, что ему запретили въезд в Россию. Об этом сообщило агентство "Интерфакс".
Жулинский, являющийся главой Национального совета по вопросам культуры и духовности при президенте и членом Национальной академии наук, прилетел в петербургский аэропорт "Пулково" (Санкт-Петербург) с семьей, чтобы посетить могилу своего брата, погибшего в городе Пушкино.
По словам академика, его жену и дочь пропустили, а его самого попросили подождать. В течение часа он ожидал пограничника, после чего его посадили в рейсовый автобус и без объяснений отвезли в "Пулково-2". Там Жулинскому выдали паспорт и заявили, что он будет депортирован через два дня российскими авиалиниями.
К президентскому советнику выехал генеральный консул Украины в Санкт-Петербурге Николай Рудько, который участвует в переговорах о возвращении Жулинского на Украину самолетом украинской авиакомпании и в среду. Тем временем, украинский МИД обратился к российской стороне с просьбой разрешить академику въезд в Россию.
"При условии отсутствия обоснованных мотивов, просим безотлагательно предоставить гражданину Украины Н.Жулинскому разрешение на въезд на территорию Российской Федерации", - цитирует агентство заявление пресс-службы МИД Украины.
Украинское ведомство также потребовало от российских коллег предоставить объяснения относительно запрета на въезд в страну гражданам Украины, "действия или публичные дела которых не нарушили российское законодательство и не были направлены на подрыв государственной безопасности России".
Ранее во вторник сообщалось о том, что на территорию Украины не пустили известного российского политолога, лидера Международного Евразийского движения (МЕД) Александра Дугина. Его объявили персоной нон-грата и депортировали из Симферопольского аэропорта первым же самолетом, летящим в Москву.
Политолог направлялся на фестиваль "Великое русское слово", организованный Русской общиной Крыма, решение о запрете на его въезд в страну приняла Служба безопасности Украины (СБУ). Дугин и еще несколько граждан России стали "невъездными" в Украину в июне 2006 года, так как их действия во время акций протеста в Крыму против украино-американских учений Sea Breeze-2006 были признаны нарушающими законодательство страны.
http://www.lenta.ru/news/2007/06/06/forbidden/ | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Wed May 30 05:32:29 2007
Публікуємо лист із редакційної пошти.
Василь Коломацький
КОБЗА
--------- ---------- ------------
В Києві створено і функціонує «Музей совєтської окупації»
Таке рішення ухвалила Конференція Київського «Меморіалу» ім.В.Стуса
(www.memorial.kiev.ua) 26 травня 2007 року.
Основою музею є унікальна на всьому пост-радянському просторі експозиція
«Забуттю не підлягає»: хроніка комуністичної інквізиції 1917-1991»
(www.memorial.kiev.ua/expo).
Експозиція «Забуттю не підлягає» ще з 2001 року постійно відкрита для перегляду
в приміщенні Київського «Меморіалу». Англомовний плакатний варіант виставлявся
ООН, багатьох країнах Європи, США, Канаді.
Також в музей містить експозиції “Українські Соловки”, “Київський мартиролог
(знищені комуністами архітектурні пам’ятки Києва)”, “ Голодомор в
фотодокументах”.
Розробляється експозиція «Народна війна», що висвітлюватиме селянсько-козацькі
повстання в Україні, які відбувались в 1917-1932 роках. Це дослідження
перевертає уявлення про Голодомор 1932-1933 рр., який фактично був каральною
акцією окупаційної влади за нескореність українців.
Музей має у своєму розпорядженні відеотеку документальних і художніх тематичних
фільмів, бібліотеку, аудіотеку.
Експозиції та матеріали музею відкриті для вільного перегляду з 10-00 до 17-00,
окрім суботи та неділі.
Екскурсії для організованих груп замовляються заздалегідь за тел. 258-00-71.
Довідка:
ЗАБУТТЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ: хроніка комуністичної інквізиції 1917-1991
Експозиція складається з 54-х стендів, розбитих за періодами:
- Система концетраційних таборів;
- (1917-1920 рр.) Більшовицький переворот і початок терору;
- (1921-1923 рр.) СССР народжувався з голоду і насильства.
- (1924-1931 рр.) Ціна індустріалізації та насильницька колективізація.
- (1932-1933 рр.) Український голокост.
- (1934-1938 рр.) Крах Українізації та “великий терор”.
- (1939-1941 рр.) Змова двох диктатур та її наслідки.
- (1942-1952 рр.) Останнє десятиліття сталінської диктатури.
- (1946-1947 рр.) Третій удар голодом.
- (1953-1964 рр.) Морозна відлига
- (1965-1985 рр.) Безкровний тоталітаризм.
- (1986-1991 рр.) Колапс
Екскурсія по матеріалах експозиції займає приблизно 40-60 хв. Після екскурсії
відбувається перегляд тематичного відеоматеріалу.
Оптимальний розмір групи - 25 чол.
Екскурсії замовляються заздалегідь за тел. 258-00-71.
Експозиція відкрита для вільного перегляду з 10-00 до 17-00.
Вихідні дні субота та неділя.
“УКРАЇНСЬКІ СОЛОВКИ” (15 стендів)
Експозиція розповідає про побут соловецьких тюрем і концентраційних таборів в
СССР. Окрема увага приділяється знищеній на Соловках українській еліті -
Розстріляному Відродженню.
“КИЇВСЬКИЙ МАРТИРОЛОГ” (18 стендів)
Експозиція висвітлює знищені більшовиками архітектурні пам’ятки Києва.
“ ГОЛОДОМОР В ФОТОДОКУМЕНТАХ” (3 стенди)
Коментарів не потребує.
--
www.memorial.kiev.ua
тел. 258-00-71
UkrMemorial@gmail.com
| | | | Валерій | Додано: Tue May 29 16:23:24 2007
ОУП ВІДЗНАЧАЄ 60-РІЧЧЯ АКЦІЇ "ВІСЛА"
Об’єднання українців Польщі — головна українська організація країни, що постала півстоліття тому, в часи розвінчання культу Сталіна, часи хрущовської “відлиги”, що прокотилася й по країнах соцтабору. Нині ОУП проводить велику роботу з організації й підтримки польського українства. Об’єднання має своє видавництво, вже кілька десятиліть видає газету “Наше слово”. В ОУП головна турбота зараз — відзначення 60-річчя сумнозвісної Акції “Вісла”. Головні урочистості пройшли наприкінці квітня в місті Перемишль. А потім заходи триватимуть у Польщі весь цей рік. Нагадаємо, що йдеться про акт геноциду двох комуністичних режимів — СРСР і Польщі, які здійснили повоєнну “зачистку” своїх прикордонних територій. Із західних реґіонів СРСР польське населення вислали подалі на схід. Але ще масовішою була та сама Акція “Вісла” у 1947-му. Влада комуністичної Польщі, за потурання Кремля, вигнала зі Східних воєводств, із земель свого споконвічного проживання сотні тисяч українців. Депортували цілими селами, висилали на схід і північ країни. Практично з порожніми руками, відібравши оселі, землю, майно, церкви, народні доми, школи. Уже через 9 років, із 1956 р., почалася реабілітація і повернення українців на свої землі. Але поверталися не всі. Кого розсіяло по світу, хто загинув під час акції чи у висланні. Тепер українці добиваються від влади Польщі офіційного вибачення за акт геноциду, а також компенсації пограбованого. Зокрема й повернення ще вцілілих церков, шкіл, народних домів. Чи згодиться на це держава, нині вже член Євросоюзу? Покаже час.
Петро АНТОНЕНКО
Від себе додам. Чи можливе існування законної типографії української діаспори у Росії? На жаль НІ! А може навпаки, влада Росії стане більш лояльно ставитись до потреб української діаспори та ПРИПИНИТЬ наступ на українців Росії. | | | | Валерій | Додано: Mon May 28 17:25:24 2007
Русь = Україна ≠ Росія. Два імені однієї країни
Днями виповнилося 820 років з дня першого письмово зафіксованого факту появи імені Україна. Головною проблемою історії України є питання, пов‘язане з правом інтелектуальної власності. Це – крадіжка назви країни.
________________________________________
Днями виповнилося 820 років з дня першого письмово зафіксованого факту появи імені Україна.
Повідомлення вітчизняного літопису від 18 квітня 1187 року говорить: "У тім же поході (князів Русі, тобто Києва, Білгорода, Вишгорода, Василькова, Переяслава та фортець Поросcя на половців) розболівся Володимир Глібович (князь Переяславський) недугою тяжкою, від якої він і помер. І принесли його в Переяслав (нині місто Переяслав Київської області ) на ношах, і отут преставився він, місяця квітня у вісімнадцятий день, і покладений був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці. Він бо любив дружину, і золота не збирав, добра не шкодував, а усе давав дружині; був же він князь чеснотний і сильний у бою, і мужністю міцною відрізнявся, і всякими доброчестностями був сповнений. За ним же Україна много постонала".
Між тим, в історії як і в кожній науці слід починати з початку – з‘ясування змісту термінів.
Головною проблемою історії України є питання, мало пов‘язане з наукою, і більше – з криміналістикою. Точніше, з правом інтелектуальної власності. Це – крадіжка назви країни. Вона відбулася в XVII і XVIII століттях.
Одного разу, після кількасотлітініх боїв одразу на „кілька фронтів” українці оглянулися, і, як то кажуть, з‘ясували – „і я не я, і хата не моя”.
Несподівано виявилося, що на ім‘я і спадок Київської Русі може претендувати ще хтось, крім народу, на споконвічній території якого розташовано всі центри Русі – Київ, Чернігів, Переяслав, Канів, Білгород, Васильків, Вишгород, Юр‘їв, Любеч, Овруч, Острог, Путивль, Новгород-Сіверський, Прилуки, Володимир-Волинський, Луцьк, Галич, Львів, Теребовля – і так ще на пару сторінок.
Причому, це привласнення назви було зроблено країною, з протитлежною політичною традицією та значною культурною дистанцією. Її мешканці навіть не розуміли української мови, і такі досі й не розуміють.
Між тим, „запозичення” назви – явище, звичне в історії. Московія тут далеко не першовідкривач. Німеччина майже ціле тисячоліття, до 1806 року офіційно звалася Священною Римською імперією, хоча головний внесок германців у римську історію полягав у тому, що вони зруйнували Рим.
Румунія в середині ХІХ століття змінила дві власні природжені назви (Волощина і Молдова) на одну. Зате яку! Хоча, в більшості вчених не викликає сумнівів, що румуни – нащадки латинізованих даків, а не римських легіонерів і колоністів, які евакуювалися з Дакії 271 року, як про це одностайно повідомляють античні джерела.
Відповівши на питання, що таке Русь, і що таке Україна, ми дамо собі відповідь на те, що ми є.
За радянських часів в СРСР була дуже популярною варязька гіпотеза походження назви Русі. Її прихильники апелювали до одного уривку Новгородського літописного зводу, де сказано, що «І од тих Варягів, приходьків, назвалася Русь, и од них зветься Руська земля; і новгородські люди до цього дня від роду варязького».
Водночас, у більш ранньому Початковому Київському зводі кінця ХІ століття, з якого переписувалися всі ранні повідомлення Новгородських літописів, такого уривку немає. Більше того, у самому Новгородському літописі стверджується, що Середня Наддніпрянщина почала зватися Руссю ще у 854 році, тобто до приходу варягів у Новгород. Ці очевидні неузгодженості дали можливість російському академіку О.Шахматову довести, що уривок у єдиному списку Новгородського літопису про походження Русі від варягів, як також про походження новгородців не від словен і чуді (як воно було насправді), а від тих таки варягів, є дуже пізньою вставкою, зробленою орієнтовно в першій половині XV століття для зміцнення престижу Новгорода.
Назва Русь з‘являється вперше щодо території Середньої Наддніпрянщини в середині VI століття, у творі сирійського автора Псевдо-Захарія Ритора. Псевдо-Захарій говорить про народ „рос”, що мешкав на північний захід від Приазов‘я, тобто, на Середньому Дніпрі.
У творі готського історика Йордана (VI століття), який описував ще більш ранні події IV століття, йдеться про народ «россомони», який мешкав у Середній Наддніпрянщині.
Природно, що ані в VI, ані тим більше в IV столітті жодних варягів у регіоні бути не могло. Перший історично зафіксований напад скандинавів належить до 787 року (їхній напад на Англію). Це перша дата появи вікінгів на міжнародній арені.
У „Житті Стефана Сурозького” – творі невідомого автора Х століття – у зв‘язку з подіями кінця VIII століття згадується руський князь Бравлин і його похід на Сурож (Судак) та все узбережжя від Херсонеса до Керчі. Знову-таки, ім‘я князя явно не варязьке, а похід відноситься до часу, коли варягів у регіоні не було.
Середньоазійський вчений аль-Хорезмі у своєму географічному творі "Книга картини землі", написаній між 836-847 роками згадує ріку Друс (Данапрос-Дніпро), яка тече з Руської гори, вочевидь, з Київських гір.
Чергове свідчення про народ Рос знаходимо у франкській хроніці „Бертинські анали” від 839 р., тобто знову таки до приходу варягів у Новгород. Оповідаючи про посольство візантійського імператора до двору імператора франків, хроніст-очевидець пише: „він також послав з ними (послами) якихось людей, які сказали, що вони, тобто їхній народ, зветься Рос і що їхній король зветься хакан, прислав їх до нього візантійського імператора, як вони твердять, заради дружби”.
Між тим, перші достовірно відомі дані про контакти подніпровських слов‘ян із варягами датуються лише серединою ІХ століття. Тобто, якби варяги принесли ім‘я русинів, воно ніяк не могло би бути зафіксоване у VI-VIII століттях.
„Варязька теорія” походження назви Русі так полюбилася в СРСР через те, що дозволила „не помічати” сотні літописних згадок, у яких чітко й однозначно стверджувалося, що Русь – це виключно землі сучасної Центральної, а з кінця ХІІ століття й Західної України.
Крім того, й візантійці добре знали варягів, які часто служили найманцями у війську Візантії. Однак візантійці ніколи не називали цих варягів русами. Руси у візантійців – це завжди населення Середньої Наддніпрянщини та Північного Причорномор‘я, але аж ніяк не скандинави з будь-яких інших територій – самої Скандинавії, Італії, Франції тощо, яких було чимало в Константинополі.
На додачу до всього, одразу на Південь від Києва, на Правому березі Дніпра скупчено цілу низку власних назв з відповідним коренем: ріки Рось, Росава, Роставиця, Рута, Рутець, Малий Рутець, фортеця Родень тощо.
Деякі російські дослідники, зокрема І. Данилевський, стверджують, що нібито назва Русь не етнічного, а соціального походження: „народу „русь” не існувало серед скандинавських народів – так називалися дружини „веслярів” (*robs-) учасників походів на кораблях, що потрапляли у Східну Європу і отримали в слов‘янському середовищі назву „русь”.
Однак ця теорія не здатна пояснити, чому у вітчизняних літописах руси згадуються на противагу варягам і не ототожнюються з ними у візантійських, західних та арабських джерелах, а також чому назва Русь міцно прив‘язалася саме до населення Середньої Наддніпрянщини задовго до контактів з варягами.
Саме тому такі відомі російські дослідники Б. Рибаков, О. Трубачов, М. Тихомиров, разом із десятками українських, російських і західних учених, визнали Наддніпрянське походження Русі.
Навіть такий москвофіл, як академік П.Толочко, який вивчав історію Київської Русі в той час, коли без санкції КДБ цього робити не дозволяли, також вважає, що назва Русь – місцевого, південного походження: „Вочевидь, „Русь” – дуже давнє слово іраномовного походження, пов‘язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани). Десь на межі VIII – IX століть воно закріпилося на середньому Дніпрі і перйшло на слов‘ян. Не випадково літописець писав: „... поляни іже нині зовомая Русь”. Інакше кажучи, слов‘яни із племені, яке стало ядром давньоруської держави, спочатку іменувалися полянами, але потім на них поширилася назва „Русь”... Вочевидь, зі словом Русь пов‘язані й давні імена річок – Росі, а також її притоків Росави і Роставиці”.
Як би там не було, а факт лишається фактом. Вперше з‘явившись у щонайменше VI столітті, назва Русь протрималася в Україні (Західній) до ХХ століття, а в Центральній Україні – до XVIII століття. Ще геніальний поет Іван Франко в 1914 році писав „я єсмь русин”. Деякі закарпатці й досі називають себе русинами, нічим не відрізняючись від навколишніх українців.
Паралельно, з ХІІ століття виникає й назва „Україна”.
Імперська пропаганда з ХІХ століття розглядає походження назви „Україна” від слова „окраїна”. Хоча, в українській та деяких інших слов‘янських мовах є слово „краина”, яке й означає власне країну.
Поява слова „Україна” вперше в 1187 році по відношенню до Переяславщини, тобто власне Русі, одразу ставила нерозв'язне для імперської пропаганди питання – окраїною щодо чого могла бути ця територія?
Природно, не щодо Москви. Остання у ті часи була такою глухоманню, що про неї навряд чи взагалі знали на Київщині.
Значна частина Переяславського князівства була віддалена від кордонів Русі навіть більш, ніж сам Київ.
Таким чином, було б не зрозуміло, чому про князя тужили саме прикордонні землі, адже, за логікою, робити це мали жителі всього князівства. Ще більш незрозуміло, окраїною чого могли бути неодноразово згадані в літописах Чернігівська Україна, Сіверська (Новгород-Сіверська) Україна, або, тим більше, Київська Україна.
Під 1189 р. в літописі в оповіданні про князя Ростислава Берладника згадується, що він приїхав ’’в Україну Галицьку’’ (коли він в‘їхав у це князівство). В Галицько-Волинському літописі під 1213 р. є запис ’’Данило же воротився домови і їхав з братом і прияв Берестій, и Угровеськ і Верещин, Столпе, Комов і всю Україну’”. Мається на увазі все князівство.
Слід відзначити, що назва Україна застосовувалося і щодо російських та білоруських земель – Рязанська Україна, Ростовська Україна, Полоцька Україна. Найбільш прийнятне пояснення цих фактів полягає в наступному.
В українській мові є слово "украяти", тобто наділити чим-небудь, наприклад, хлібом, землею і т.д.
Тому слово Україна є синонімом слова "князівство". Принаймні, саме в такому значенні воно багаторазово вживається протягом кількох сторіч після своєї появи, коли Україна позначає "наше князівство", "наша земля", "країна".
Паралель тут гранично прозора й очевидна - адже і нині по-українськи слово "країна" означає власне країну. "Українець", відповідно, означало "земляк", "співвітчизник".
Водночас, якби назва України справді походила від слова „околиця”, то це слід би було безумовно сприйняти. Зрештою, існує місто Москва, назва якого за однією гіпотезою походить від „мутної, темної води”, а за іншою – від „коров‘ячого броду”.
Але просте вивчення першоджерел доводить, що специфіка вживання назви Україна в літературі XІІ-XV століть цілком прозоро свідчить про те, що в той період термін „Україна” вживався саме як синонім "князівства", "землі".
Тому назва Русь – це усього лише давня назва України. А Україна, відповідно, більш молода (хоча вже й не така нова) назва Русі.
І знову таки, в такій подвійній назві Україна не оригінальна. Колись Франція звалася Галлією. Колись Іспанія звалася Іберією. До англо-саксонського завоювання сучасна Велика Британія звалася просто Британією, потім Альбіоном, потім Англією, а сьогодні по-суті використовує дві назви. Китай взагалі змінював назву кожного разу зі зміною династії.
Адже й сама Росія міняє назви так, як російська „матрьошка” змінює оболонку. Зовсім нещодавно вона звалася СРСР, до того Московським царством, а ще перед тим Суздалю і Заліссям.
| | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sun May 27 03:28:41 2007
Треба розглядати різні прошарки і різні періоди. Скажімо, серед російського народу ставлення до українців було доброзичливе. Був інтерес і до історії і до сучасного стану справ, усі відчували брак інформації про Україну. Я коли жив у Москві до 1996 року це відчував. Пригадую збиралися ми на екскурсії по Москві у складі Українського історичного клубу (очолює Віктор Ідзьо). Збиралася група чоловік у 10 коло пам»ятника Пушкіну. Одягалися в українські сорочки, розмовляли українською. Москвичі дивилися із заздрістю що така цікава публіка поруч, а от би з ними познайомитись, розпитати...
Серед бомонду було різне. При Єльцині у цілому Україну не пресували. Якось домовлялися, компроміс був. Хоча у пересічного росіянина за Крим душа боліла. Бо де у Союзі можна було відпочити? Лише побережжя Чорного моря. Його знали і любили усі. Але і про Крим особливо не писали, влада не педалювала це питання, кордони визнали. Єдина велика кампанія тих часів – Трьохстороння угода про розброєння України.
І Костя теж не особливо возбухав при Єльцині. Так, періодично нервовими зривами з приводу українізації. Про здобич чути не було. Виглядало що його тримали як екзотику. Єдиним послідовним анти-українським центром був Свято-Данилів монастир. Але там був суттєвий майновий конфлікт.
При Путіні все трохи змінилося, а після Революції ще більше. Тепер Росії хочеться минулої радянської величі. От і починається злива бруду у ЗМІ на Україну. Хоча б згадали Вітчизняну війну, чи виграла б одна Росія і битву під Москвою, і Сталінград і Курську Битву? То хоча б бойове братство слов»ян згадали б із вдячністю як щось, що може становити цінність у майбутньому. Не треба в міжнародній політиці в усьому підходити з корпоративними мірками, або імперськими. Ні, рвуть по-живому ще ж недавню історію. Нині справді є відчуття, що у Росії сказати добре про Україну, висловити іншу думку про Україну ніж показують на телебаченні - це як піти проти генеральної лінії партії у Союзі. Ну і Лєонт»єви і Кості розпустили свій язик – бізнес у них такий.
Ось свіжий приклад із проінції. До професора Стефана Григоровича Паняка у Єкатеринбурзі прийшов батько-українець і повідомив, що його сина заарештувала міліція за те що він мав на своєму авто тризуб. Звинувачень не пред»явили, а під вартою залишили. При цьому у міській пресі пішли публікації (очевидно організовані зверху) про те, що у місті організовуються бандерівці, треба дати відсіч і така інша маячня. Я питаю у професора: чи писати правозахисний лист до влади? А він – ні, самі розберемося, щоб не нашкодити. Ось такого раніше не було. Це вже путінізм у дії на місцевому рівні. Роль особи у історії, як кажуть.
В ОУР теж на останній Раді ОУР один із керівників організації Юрій Кононенко заявив, що «немає підстав вважати, що за вбивствами активістів ОУР є політичні мотиви». При цьому вбивства продовжуються, почерк подібний, і жодне із них не розслідувано. Деякі розслідування перевідкривають лише після втручання МЗС України і КЛГП. Але Кононенко знає куди вітер дує і ретранслює лінію Кремля без всякого сорому, не зважаючи на те, що тут же у залі сидить удова Володимира Сенишина, яка сама пережила замах на своє життя і продовжує кожен день ходити у під»їзд, де мало не вбили її і убили її чоловіка. Такої підлоти в ОУР теж років 10 тому не було. Мовчав Юрій Григорович у таких випадках. Та й Руденко-Десняк з Ногінськом все ж почував себе трохи як кін на гарачій сковорідці. Щось навіть виправдовуватися намагався, викручувався, робив вигляд що справою займається. Хоча по суті - ні. Нині ж відкрито здати своїх можна прямо перед своїми соратниками по організації. Тому що атмосфера у країні інша, більш стукачеська. І нинішній патріот – це скоріше наляканий стукач.
Так що я на Ваше питання відповів би – часи були і кращі і гірші. Зараз гірше ніж 10 років тому. Якщо не бачити різниці, то в чому стимул російським політикам бути кращими щодо українців, якщо все одно не подякують?
Василь Коломацький
КОБЗА
| | | | Україна не Росія | Додано: Sat May 26 14:19:33 2007
… ТЕ У ПОЛІТИКАНТРОПА ЗАТУЛІНА НА ЯЗИЦІ
ЩО У ТВЕРЕЗОГО НА УМІ...
«Обрусевшие инородцы всегда пересаливают по части истинно русского настроения». Володимир Ленін про Сталіна, Дзержинського та Орджонікідзе.
Минуло багато років, але ця думка Леніна підтверджується постійно і повсюдно. Особливо, звичайно, в Росії. Нещодавнє підтвердження – інтерв’ю директора Інституту СНД та персони нон ґрата в Україні Константіна Затуліна газеті «Новые Известия», у якому він прямо каркнув на всю свою імперську горлянку черговий цинізм.
Не слід шукати друзів серед сусідів, «це країни, які переживають період становлення своєї незалежності, і серед них логічно шукати здобич, а не друзів», – цитує московська газета одіозного політика. В принципі, ми й не сумнівались у таких нелюдських поглядах цього персонажа, який парадоксально сприяє об’єднанню українського народу як ніхто, адже другом його ніхто не назве, хіба його підлеглий в Україні В. Корнілов та інші п’ятиколонники, комуністи і малороси.
Звичайно, це факт, що в останні роки у Росії виникли тертя з одинадцятьма із сімнадцяти прикордонних держав. Але політика «острова в облозі», яка є звичною для російських чиновників ще з совєтських часів, є наперед програшною стратегією, яка призведе до відставання Росії з низки напрямків, – пише газета. Очевидно, що перспектива сировинного придатку Заходу та відсутність демократії в Росії є найголовнішими проблемами країни.
Говорячи про появу пострадянських республік, Затулін каже про їх незалежність, що вона «вже є актом волевиявлення не на нашу користь». Переважна більшість населення Росії не знає демократії – це правда. Але чому будь-який вияв демократії та самовизначення народів поза межами Росії треба вважати недружнім актом – незрозуміло. Навіть в житловому будинку приємніше мати передбачуваного сусіда, ніж п’яницю, – чи не так?
«Когда имперская моча ударяет в голову публике на рогозинском митинге, это дело обыкновенное и даже приятное… Но когда в «типа как бы» демократической стране о соседях как о добыче заявляет крупное
должностное лицо — это уже повод для психиатрического вмешательства.
А уж самого Затулина сначала обследовать или страну, даже и не знаю…» — так доволі різко прокоментував у своїй передачі «Нові часи» Віктор Шендерович заяви Затуліна.
На цей час не оприлюднені і невідомі думки вищих посадових осіб Росії щодо декларації агресивних намірів директором інституту СНД. Тішить поки що одне: для України він залишається небажаною персоною. Щоправда, його залюбки піарять далеко не українські телеканали в Україні – показують на телебігморді це уособлення кремлівського яструба чи навіть посилають до Москви журналістів, аби послухати бздури політично цинічної особи.
Максим РОЗУМІЙКО.
м. Севастополь. | | | | Валерій | Додано: Sat May 26 14:00:29 2007
Пане Василю в мене невеличке запитання до Вас. Коли Росія була згодна з Незалежною та вільною Україною у будь-яких питаннях? Тільки сателітна Україна влаштовує російське керівництво в усі часи. Зараз коли в Україні знов підіймають чоло АНТИукраїнські сили на гроші московські телебачення та радіо РФ "неистово" ллють бруд на адресу всього українського, за винятком партії регіонів та особисто московської шістьорки Януковича. | | | V.K.
Місто: Canada | Додано: Sat May 26 05:57:09 2007
Ще один передрук статі пітерського стукача. Добре що доноси хоч публічні, то можна приперти до позорного стовпа.
Ось такі "аналітичні " матеріали про українців Росії у нас користуються попитом. А справжні дослідження діаспори, зроблені в КЛГП, нікого у не цікавлять.
Скільки я дивлюся на нації (навіть і не обов"язково Росію) - усі живуть примітивними міфами про сусідів. Об"єктивна оцінка нікого не цікавить. А ось віра у міф вважається патріотичним обов"язком. Ну а донос на своїх єдинокровних братів - прямий подвиг. Тому і передруки ідуть.
http://www.rusk.ru/st.php?idar=12441
Василь Коломацький
КОБЗА | | |
|
Гостьова книга 
Директор: Стефан Паняк (Єкатеринбург),