Професор Антонів Василь Федорович, Москва

Рекламне оголошення Товариства «Славутич» (Москва)

Товариство «СЛАВУТИЧ» надає правову допомогу громадянам України в Російській Федерації, в тому числі:

фізичним особам:

допомога в оформленні спадщини;

майнові та інші спори в судах;

захист трудових, житлових та ін. прав;

послуги при купівлі, продажу об'єктів нерухомості в Росії;

по програмі підтримки українського бізнесу:

створення представництв, дочірніх та інших підприємств, їх юридичне, бухгалтерське, кадрове, консульське, секретарське обслуговування;

захист прав та інтересів українського бізнесу в судах;

Професор Стефан ПАНЯК, Єкатеринбург

Браво, пані Наталко!

Святкування Дня народного єднання в столиці Уральського федерального округу Єкатеринбурзі проходило цього року з особливою помпою. І це зрозуміло, попереду вибори, від яких багато чого залежить для нинішньої влади.

Готувалися дуже ретельно і головний тягар підготовки лежав на Наталці Царегородцевій - одному із фундаторів українських громад нашого міста, талановитій в усьому і просто красивій жінці. Її активність і організаторські здібності помітили ще в Сургуті, де вона жила до приїзду в Єкатеринбург. Пані Наталка чудово співає і танцює, знає українські традиції, прекрасно готує традиційні українські страви, без яких не обходиться жодне національне свято. Всі перелічені таланти, поєднані з добрим і веселим характером, скоро були помічені в Міністерстві культури і команді губернатора області. Ректор нашого гірничого університету запропонував їй посаду керівника Ради Центру підтримки національно-культурних товариств, яка дала Наталці Царегородцевій можливість проявити себе на обласному рівні. Сьогодні вона визнаний лідер національних об'єднань області. Її високо цінував попередній губернатор області - Е.Россель, а сьогодніншній - А.Мішарін вже також встиг нагородити її почесною грамотою.

Ведучий концерту Іван Таранович

Святкові заходи до 20-річчя Незалежності України

16 жовтня 2011 року в м. Красноярську, в "Палаці праці і злагоди", відбулося велике урочисте свято Української громади Красноярського краю "Дні України", присвячене 20-й річниці Незалежності України.

На свято прибули українські колективи художньої самодіяльності м. Красноярська і Красноярського краю, члени українських громад, любителі української пісні, почесні гості, представники влади.

Перед початком концерту у вестибюлі Палацу кожний український колектив демонстрував свої народні вироби, вишиванки, а також і українське подвір'я з різними національними стравами, якими пригощали гостей свята.

Вели святковий захід Іван та Галина Тарановичі - керівники молодіжного ансамблю української естрадної пісні "Водограй".

Професор Антонів Василь Федорович, Москва

Рекламне оголошення Товариства «Славутич» (Москва)

Товариство «СЛАВУТИЧ» надає правову допомогу громадянам України в Російській Федерації, в тому числі:

фізичним особам:

допомога в оформленні спадщини;

майнові та інші спори в судах;

захист трудових, житлових та ін. прав;

послуги при купівлі, продажу об'єктів нерухомості в Росії;

по програмі підтримки українського бізнесу:

створення представництв, дочірніх та інших підприємств, їх юридичне, бухгалтерське, кадрове, консульське, секретарське обслуговування;

захист прав та інтересів українського бізнесу в судах;

Анна Воложанинова. jpg

Справка о работе

Общественная организация Троицко-Печорского района - украинское общество «Доля» осуществляет свою деятельность с 2002 года. Организация создана на добровольных началах. Для руководства обществом имеется свое Положение, планирование работы на год. Руководит работой избранный Совет организации, во главе с председателем. В течении пяти лет на эту общественную должность избирается Анна Николаевна Воложанинова - инициативный творческий человек, самозабвенно преданной своей Батькивщине и украинскому народу.

Общество проводит работу по сохранению украинской культуры, языка, обрядов и праздников, а также бережно хранит и развивает свои национальные обычаи, кухню, народные промыслы, прикладное искусство.

Північна мрія' бере активну участь в культурному житті міста

Про вкутилську «Північну мрію»

У 2006 році українці м. Вуктил організували свою громаду «Північна мрія».

У 2009р. громада провела ряд заходів, що до участі в культурному житті міста та збереженні своєї національної культури. 14 березня представники громади вітали місцеве татаро-башкирське земляцтво «Якташ», в зв'язку з п`ятиріччям його створення. 12 червня в День незалежності Росії вже традиційно українське земляцтво бере участь в проведенні свята «Вуктил багатонаціональний». В цей день творча група земляцтва виступає з концертною програмою. Інша частина громади оформлює «українське подвір'я» з елементами української хати, з плетенем, гладилками, рушниками. Накривається святковий стіл з українських страв. «Українське подвір'я» швидко набуло популярності. На період свята то є центр відвідань жителів міста. Тут проводяться зустрічі, ігрища, різні конкурси з врученням подарунків та пригощанням.

5 вересня 2009 року місто Вуктил відзначало своє 25-річчя. Українське земляцтво міста представило глядачам концертну програму, в яку ввійшли популярні українські народні пісні, танці. Була сформована колона в національних костюмах, яка взяла участь в святковому марші колективів підприємств та громадських організацій. Українці міста йшли з музиками та піснями. Глядачі жваво їх підтримували.

Професор Антонів Василь Федорович, Москва

Рекламне оголошення Товариства «Славутич» (Москва)

Товариство «СЛАВУТИЧ» надає правову допомогу громадянам України в Російській Федерації, в тому числі:

фізичним особам:

допомога в оформленні спадщини;

майнові та інші спори в судах;

захист трудових, житлових та ін. прав;

послуги при купівлі, продажу об'єктів нерухомості в Росії;

Обніміться, брати мої...' Т.Г.Шевченко

До Дня народження Великого українського поета, письменника та художника Тараса Григоровича Шевченка.

Захід було проведено в березні 2011 року в Культурно-історичному музейному комплексі м. Красноярськ на Єнісеї. Темою його обрали «Образ України в творчості Т.Г. Шевченка».

Включно з учасниками концерту, захід відвідало більше 200 осіб.

В рамках святкування організували зустріч гостей, провели концертну та конкурсну програми, були презентовані виставки виробів з українською вишивкою, предметів побуту, української кухні, репродукцій живопису Тараса Шевченка.

Фойє комплексу оформили традиційною українською символікою (стояв тин в соняшниках, з глечиками та солом`яними капелюхами), повітряними кульками, вітальним банером «Ласкаво просимо!» та репродукціями картин Тараса Шевченка.

Блаженної пам'яті Семен Верниченко, 2011 р.

Невосполнимая потеря украинской общины Республики Коми

Невосполнимую потерю понесла республиканская украинская община. На 69-м году жизни умер Верниченко Семен Васильевич. На Небосводе погасла яркая звезда талантливого певца украинских песен, образцового офицера, гражданина и Человека. Нужно прямо и определенно сказать, что таких самостоятельных певцов как Семен Васильевич в Республике Коми, да и в целом мире, можно пересчитать по пальцам. А вот обладателем такого уникального "бархатного" баритона являлся он один. Своим талантливым исполнением различных музыкальных произведений он покорил сердца тысяч и тысяч людей. Его зрителями были земляки-украинцы в далеких таёжных деревушках, в рабочих поселках шахтеров Заполярья, лесорубы, воинские уколлективы, в городах больших и маленьких. Его слышали Киев,Таллин, Москва.

Находясь на офицерской службе он находил время в течении 40 лет участвовать вСыктывкарском городском академическом хоре, выступать с военным оркествром Сыктывкарского гарнизона внутренних войск МВД. А с появлением в Сыктывкаре украинского хорового коллектива с первых дней стал его неизменным участником и ведушим солистом. Примерно год тому назад он стал участником певческого хора Сыктывкарскойи Воркутинской Епархии. Его популярность в народе была настолько высока, что огромная часть зрителей ходила"на Верниченка", искала возможность встречи с его творчеством. Зрителя завораживала величественно-спокойная, широкая в звуании, мягкая в восприятии, гибкая в тембре, обладающая большой эмоциональной силой его манера исполнения каждой песни.

Невідома красуня - учасник свята

Українська громада святкує День Росії на березі Єнісею

12 червня 2011 року біля Культурно-історичного центру м. Красноярська, на березі Єнісею, де у далекому 1628 році висадились перші козаки, відбулося велике свято, присвячене Дню народження Росії. Кожна національна діаспора міста влаштувала тут свої подвір'я з виставками-продажами виробів народно-прикладного мистецтва, традиційних національних страв тощо.

Прибули тисячі красноярців і гостей нашого міста. Все проходило весело - в мирі, дружбі і злагоді.

В кінці святкування силами діаспор був організований концерт на якому також виступили керівники нашого міста з привітаннями і добрими побажаннями на адресу всіх національних громад міста на Єнісеї.
Петро КОВАЛЕНКО

Украинцы Западной Сибири не забывают свои корни

День матери на омской земле

21 мая активисты Омской региональной общественной организации «Сибирский центр украинской культуры «Сiрий клин» отметили День матери. Этот праздник был учреждён Указом Президента Украины ещё в 1999 году. В Украине его празднуют во второе воскресенье мая. К такому торжеству у нас все готовились заранее: писали сценарий, разучивали песни, продумывали оформление сцены.

В концерте, который состоялся в омском Доме дружбы, приняли участие народный хор украинской песни «Сiрий клин» (хормейстер Ольга Глотова, концертмейстер Владимир Левицкий), солисты Михаил Набоко и Борис Талиев, хор Украинского центра им. Т. Г. Шевченко. Были и дебютанты: студенты-вокалисты факультета культуры и искусств ОмГУ им. Ф. М. Достоевского Наталья Акулова и Руслан Донченко. Они порадовали зрителей великолепным исполнением украинской народной пенсии «Тихо над рiчкою». Совсем юные участники концертной программы, братья Дима Никиша и Гриша Кука, спели песню про маму, причём четырёхлетний Григорий виртуозно аккомпанировал своему брату на игрушечной скрипке.

Юрий Немиш и его ученики во время мастер-класса

Развитие и популяризация украинской культуры среди подрастающего поколения

Активисты Сибирского центра украинской культуры «Сiрий клин» Лидия Григорьевна Близнова и Юрий Дмитриевич Немиш - мастера росписи пасхальных яиц - «пысанок», можно сказать, народные умельцы. Это искусство, как и искусство плетения кукол-мотанок, которым они щедро делятся с самыми маленькими - учащимися начальных классов омских школ, проводят в них мастер-классы. Ребята с удовольствием постигают новое для них занятие - ведь искусство росписи яиц редко где преподаётся в Омске.

Тесное сотрудничество возникло у старшего поколения «Сiрого клина» с учениками 3-х - 5-х классов омских школ № 7 и № 63. Совместно с заведующей муниципальной библиотекой г. Омска им. Д. И. Менделеева Ольгой Антоновной Чаплак активисты центра наметили план работы на 2010-2011 учебный год. На базе 5-го класса средней школы № 7 (классный руководитель Людмила Александровна Курдюкова) Л. Г. Близнова и Ю. Д. Немиш провели украинские народные праздники, посвящённые Святому Андрею Первозванному, Святому Николаю в ноябре-декабре 2010 г. В канун Рождества школьники разучивали колядки и колядовали по классам. А в апреле усиленно готовились к празднованию Пасхи: расписывали яйца, учили на украинском языке пасхальные песни и веснянки.

Анатолій Цимбал з орденом

Кропітку та віддану працю омських діячів відзначили орденами "За заслуги" ІІІ ступеню

Державну нагороду України - орден "За заслуги" ІІІ стпеню отримали засновник Омської регіональної громадської організації "Сибірський центр української культури «Сірий клин» Вірослав Володимирович Мендзів та відомий омський скульптор, член Омського відділу Спілки художників Росії Анатолій Андрійович Цимбал.

Наприкінці січня в Омському обласному музеї зображальних мистецтв ім.. М.О. Врубеля відбулось урочисте нагородження. Ордени вручав спеціально запрошений на захід Генеральний консул України в м. Тюмені Михайло Сергійович Колядин. До речі, орден "За заслуги" ІІІ ступеню отримують українці, що мешкають поза межами своєї історичної Батьківщини, "за значний внесок в укріплення міжнародного авторитету України, популяризацію її історичної спадщини та сучасних досягнень".

Руденко Анатолій Панасович

Так вважає заступник голови правління Полтавського земляцтва в Москві академік Анатолій Руденко

Украинская земля всегда была богата талантами, самородками из самой глубинки, о чём свидетельствует вся её славная история. В разное время, разные причины политического, социально-экономического характера способствовали миграции миллионов украинцев на территории многих стран мира, в т.ч. на территорию современной России. Наиболее мощные массовые миграционные волны в конце XIX – начале XX ст. были связаны с аграрными переселениями из украинских губерний в районы Южной Сибири и Дальнего Востока. Позднее причиной переселения стали коллективизация, голод, депортации, эвакуация предприятий и людей в военные годы, политические репрессии, переселения, связанные с оргнаборами и т.п.

Украинцы сыграли заметную роль в освоении огромных малонаселенных просторов России. Значительное количество украинцев оказалось в России через административное переподчинение территорий. Украинцы с течением времени полностью интегрировались в общественно-политическую и государственную жизнь России. Они представлены практически во всех сферах человеческой деятельности – на производстве, в сфере обслуживания, в науке, образовании, культуре, управлении и т.д. Украинцы составляют заметную долю среди культурной, научно-технической, управленческой элиты России, занимают ответственные посты в правительстве, представлены в парламентском корпусе.

Павло Попович

Вечер памяти Павла Поповича

Вечер памяти первого украинского космонавта, дважды Героя Советского Союза, генерал-майора авиации, председателя попечительского совета Фонда им. И.С.Козловского Павла Романовича Поповича (к 80-летию со дня рождения) состоится в большом зале Центрального Дома ученых Российской Академии наук (РАН) 7 декабря 2010 года, начало в 18.30. Билеты в кассе.

Київський журналіст Микола Хрієнко

Київський журналіст Микола Хрієнко успішно завершив цей свій авторський журналістський проект

Київський журналіст Микола Хрієнко подолав 118 тисяч кілометрів, щоб відтворити історію переселення українців у різні часи з етнічних територій за Урал. Відтак у червні він завершив власний журналістський проект „Українці за Уралом”, розпочатий ще в липні 2004 року.

30 червня ц.р. року М. Хрієнко повернувся з Російської Федерації, де завершив останній довготривалий дослідницький маршрут, який пролягав територією між Полярним колом і береговою лінією Північного Льодовитого океану від мису Дежньова і селища Уелен (Чукотка) до міста Мурманська, розташованого на Кольському півострові.

За словами М.Хрієнка, „авторський журналістський проект „Українці за Уралом” – це наполеглива спроба створити масштабну картину історії переселення українців у різні часи з етнічних територій за Урал і, найголовніше, розповісти про сучасне життя наших земляків на території Росії”.

Під час першого етапу проекту „Українці за Уралом”, який тривав з 7 липня 2004 року по 11 лютого 2005 року, М. Хрієнко подолав від Києва через Урал, Алтай, Хакасію, Якутію, Колиму й Чукотку до селища Уелен і мису Дежньова 27 тисяч кілометрів, а разом з дорогою назад в Україну весь пройдений шлях дорівнює довжині екватора Землі – 40 тисяч кілометрів.

Как Олександр Мороз стал народным артистом Молдовы, России и Украины Александром Морозовым

Разом з батьком-фронтовиком Сергієм Морозом

«Домик окнами в сад», «В горнице моей светло», «Малиновый звон», «Любите, пока любится»... Эти и многие другие песни, написанные народным артистом России и Украины, певцом и композитором Александром Морозовым, уже стали классикой российской эстрады. За более чем сорок лет активной творческой деятельности Морозов написал более тысячи песен.

Нынешний год для Морозова особенный. Это год 65-летия Великой Победы. Он, как сын фронтовика, инвалида Великой Отечественной войны, кавалера ордена Славы двух степеней, специально подготовил новую концертную программу «Вальс моего отца». В ней прозвучат как известные песни, которые зрители постоянно просят исполнить на концертах, так и вошедшие в выпущенный недавно альбом, презентация которого состоится как раз в рамках новой программы. Подготовить ее помогла продюсер и жена Александра Морозова, его муза - Марина Парусникова.

Третяк Іван Мусійович (20.02.1923 - 02.05.2007), генерал армії, Герой Радянського Союзу і Герой Соціалістичної Праці

Усі ці слова про одну людину – генерала армії Івана Мусійовича Третяка

Він – один із небагатьох радянських офіцерів вищого рангу, які отримали звання Героя Радянського Союзу в роки Великої Вітчизняної війни і Героя Соціалістичної Праці – в післявоєнний період.

Народився Іван Третяк в Україні, у селі Мала Попівка Хорольського району Полтавської області, напередодні Дня Червоної Армії – 20 лютого 1923 року. Це стало немов символом його воєнної біографії. Іван закінчував школу-семирічку, коли на Далекому Сході в районі Халгін-Голу спалахнув воєнний конфлікт. Патриотично налаштований юнак написав листа особисто легендарному герою громадянської війни Клименту Ворошилову з проханням дозволити йому до досягнення віку призовника вступити до військового училища. І невдовзі отримав відповідь, де червоний маршал заохочував прагнення полтавського хлопця.

Тож незабаром першокурсник Полтавського сільськогосподарського технікуму Іван Третяк став курсантом Астраханського стрілецько-кулеметного училища, яке закінчив у переддень Великої Вітчизняної...

Маршал Радянського Союзу Павло Батицький

Про харків`янина з Журавлівки Павла Батицького, чиє ім'я носить вулиця у рідному місті

Життя Павла Федоровича Батицького — це життя впевненої у власних силах людини, вимогливої до себе й інших. Він усе робив «на п`ятірку» й одночасно використовував кожну можливість для самовдосконалення. Його доля могла б скластися по-іншому: звичайний хлопчисько з харківської окраїни мав намір, як і батьки, стати робітником, тому ще підлітком влаштувався на завод «Серп і молот» учнем слюсаря. Однак, коли Павлу було чотирнадцять років, відбулася подія, що змінила його життя. Тоді в країні почали створюватися спеціальні школи для підготовки командирів Червоної Армії з дітей робітників і селян. У Харкові такою школою опікувався «Серп і молот», і Павло став одним з її перших учнів.   Закінчуючи школу, Батицький уже мав сферу професійних інтересів, тому в 1927 році сімнадцятирічний Павло став курсантом Ленінградсько-Борисоглєбської кавалерійської школи. Скоріше за все, на вибір вплинуло юнацьке романтичне ставлення до кінних військ, але про це Павло Федорович ніколи не шкодував. Уже в дев`ятнадцятирічному віці він командував кавалерійським взводом, що незабаром став одним з кращих у дивізії. Але вже будучи досвідченим командиром, він все одно продовжував учитися. У 1938 році Батицький закінчив Військову академію імені М. Фрунзе, а вже після війни — Військову академію Генерального штабу.

Меморіальна дошка на будинку в Москві, де жив маршал Іван Кожедуб

К 90-летию трижды Героя Советского Союза маршала авиации Ивана Никитовича Кожедуба

Символично, что в год 65-летия Великой Победы мы отмечаем еще один знаменательный юбилей - 90-летие со дня рождения прославленного летчика-истребителя, трижды Героя Советского Союза Ивана Никитовича Кожедуба. Его вклад в Победу огромен - 62 лично сбитых фашистских самолета, уничтоженная боевая техника и живая сила противника на земле, а еще - самоотверженный ратный труд по укреплению боеспособности Вооруженных Сил в послевоенный период...

9 мая 1985 года. Торжественный прием в Кремле в честь 40-летия Победы в Великой Отечественной войне. Накануне, 7 мая, специальным постановлением Правительства СССР ряду участников войны присвоили высокие воинские звания и награды. Объектив камеры Центрального телевидения скользит по залу и замирает на группе членов Политбюро ЦК КПСС во главе с Генеральным секретарем ЦК Михаилом Горбачевым. Вдруг на пути партийной элиты - генерал-полковник Иван Кожедуб.

Член Спілок письменників Росії та України Крикуненко Віталій Григорович удостоєний літературної премієї імені Антона Павловича Чехова

Літературною премією імені Антона Павловича Чехова із врученням медалі "А.П. Чехов" за багаторічну роботу зі збереження та розвитку російсько-українських літературних взаємозв'язків відзначений заступник директора державного закладу культури міста Москви «Бібліотека української літератури», поет, перекладач, літературознавець, член Спілок письменників Росії та України Крикуненко Віталій Григорович. Почесна нагорода Московської міської організації Спілки письменників Росії і Спілки перекладачів урочисто вручена йому в дні святкування 150-річчя від дня народження Антона Павловича Чехова.

До ювілею видатного головного конструктора авіаційних і космічних систем Гліба Лозіно-Лозінського

Он ушел из жизни уже после распада СССР. Был признанным авторитетом, долгие годы возглавлял крупные объединения, создавая как авиационные, так и космические системы. Увенчан звездой Героев Социалистического Труда. Судьба его была непростой. Творчество этого конструктора, 100-летие которого отмечалось в эти дни, охватило две области – авиацию и космонавтику.

Глеб Евгеньевич Лозино-Лозинский – родом из дворянской семьи. Учился и начал трудиться инженером-турбостроителем в Харькове; в войну в ОКБ Артема Микояна разрабатывал паротурбины, затем – форсажные камеры, давшие мощный импульс развитию турбореактивной техники. Благодаря форсажу тысячи серийных МиГ-17 увеличили тягу двигателя на 30% (личным достижением Лозино-Лозинского за три года реактивной авиации стали две Сталинские премии.)

Исполнилось 110 лет видному военачальнику дважды Герою Советского Союза генерал-полковнику Андрею Григорьевичу Кравченко

Андрей Григорьевич Кравченко родился на хуторе Сулимин Яготинского района Харьковской области в семье крестьянина.

В начале ноября 1918 г. поступил добровольцем в Красную Армию. Окончил Полтавскую военную пехотную школу в 1923 г. и Военную академию им. М.В. Фрунзе в 1928 году. Участвовал в Гражданской и советско-финляндской 1939-1940 гг. войнах.

Наиболее полно талант военачальника раскрылся у Андрея Григорьевича в годы Великой Отечественной войны.

До 105-річчя з дня народження і 45-річчя з дня смерті Миколи Леонідовича Духова

Один з керівників атомного проекту Юлій Борисович Харитон дав таку оцінку Миколі Леонідовичу Духову: «Його конструкторська геніальність природжена. Те, що він зробив за своє життя, велике як за кількістю і рівнем інженерних рішень, так і за значенням, яке мають його праці для зміцнення обороноздатності країни».

Микола Леонідович Духов (26 жовтня 1904 р. Помер 1 травня 1964 р.), конструктор важких танків, ядерної зброї – член-кореспондент АН СРСР, генерал-лейтенант інженерно-технічної служби, тричі Герой Соціалістичної праці (1946, 1950, 1953 рр.), лауреат п’яти Сталінських і державних премій, народився в селі Веприк, Гадяцького повіту на Полтавщині у сім’ї військового фельдшера. Родовід матері майбутнього конструктора мав зв'язок з родом Миколи Гоголя.

Памят’і вічно юної російської українки, великої народної співачки, «які народжуються раз на тисячу літ»

Сьогодні сповнилося 10 років з моменту трагічної смерті геніальної народної співачки сургутської українки - солістки Кубанського козачого хору Заслуженої артистки України Марини Крапостіної (Рибальченко)

Саме життя виставило їй дві «п'ятірки» за її подвижницьку роботу

На нашому діаспорному сайті українців Росії ми вперше в розділі «Українці в Росії» розповідаємо про українку з матірної України пані Ірину Михайлівну Ключковську, директора Міжнародного інституту освіти, культури і зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка».

Робимо саме так, бо ця красива і енергійна, мила і дуже талановита жінка за останні роки стала доброю товаришкою, рідною людиною для багатьох українських національно-культурних громад і українських парафій греко-католицької і православної церкви Російської Федерації. Її бачили, з нею чи її співробітниками зустрічалися в українських товариствах і в Татарстані, і в Карелії, і в Башкортостані, і в Москві, і в Санкт-Петербурзі...

Пішов із життя перший космонавт-українець Павло Попович, Президент першої української громадської організації міста Москви Товариства української культури «Славутич»

Учора в Криму, в результаті інсульту раптово помер Павло Романович Попович - льотчик-космонавт, двічі Герой Радянського Союзу, генерал майор авіації, видатний громадський діяч, письменник. Всього кілька днів не дожив він до свого 79-річчя.

8 березня на сайті «Кобза-Українці Росії» було опубліковано велику добірку текстових, фото і аудіоматеріалів: «Остановись, мгновение: Марина Крапостина!» (дивіться - http://kobza.com.ua/content/view/2689/36). Редакція сайту з весни продовжувала збирати і публікувати матеріали про коротке і яскраве життя навічно 30-річної солістки Кубанського козачого хору Заслуженої артистки України Марини Юріївни Крапостіної (дівоче прізвище - Рибальченко), яку російські і зарубіжні фахівці-мистецтвознавці найвищого рівня відповідально назвали «геніальною співачкою», «співачкою, які народжуються раз на тисячу літ», порівнювали її з великим Федором Шаляпіним.

До 35-річчя раніше засекреченого другого космічного польоту першого космонавта-українця

Патріарх вітчизняної космонавтики, перший голова Координаційної ради українських громадських організацій Російської Федерації, Почесний президент першого в Росії московського Товариства української культури «Славутич», Полтавського земляцтва міста Москви та Клубу космонавтів-українців, почесний член Земляцтва донбасівців міста Москви Павло Романович Попович 62 роки тому поїхав з України та так і живе в Росії до сьогодні, але свою Батьківщину не забуває... Сьогодні ми розповідаємо про нього дещо маловідоме – про участь влітку 1974 року в якості командира екіпажу в першому пілотованому польоті військової космічної станції «Алмаз» (яка була виведена на орбіту під відкритою назвою «Салют-3». До речі, коли закінчився півмісячний рейс космонавтів Павла Поповича і Юрія Артюхина на борту орбітальної станції «Салют-3», 21 липня в Зоряному містечку відбулася традиційна прес-конференція. Відповідаючи на питання, Павло Поповіч сказав, що «Салют-3» - прекрасна машина. Вона слухняна в управлінні, зручна для наукових експериментів… Але спочатку повернемося до початку біографії найстаршого вітчизняного космонавта.

К 70-летию со дня рождения уроженца Днепропетровщины, самарского художника Виктора Миргородского

Миргородский Виктор Васильевич (10. 09.1939 – 7.01. 2006) – родился в поселке Васильевка Павлоградского района Днепропетровской области, жил в поселке Зольное города Жигулевска Самарской области. Автор уникальной серии графических работ «Т.Г. Шевченко в России», художник-график, руководитель творческого объединения «Пленер» города Жигулевска, автор уникальной серии графических работ «Т.Г. Шевченко в России», п. Васильевка Павлоградского района. Похоронен в городе Черновцы.

К 10-летию ухода в вечность этой навеки 30-летней, необыкновенно талантливой и обаятельнейшей певицы от Бога

Есть в напевах твоих сокровенных

Роковая о гибели весть…

Звезда, ушедшая от мира

Ты над равниной – вдалеке…

Дрожит серебряная лира

В твоей протянутой руке

Александр Блок

Марина Крапостина!.. Это волшебное имя солистки Государственного академического Кубанского казачьего хора, заслуженной артистки Украины, лауреата Молодежной премии Кубани знают и любят не только на Кубани и в России, но и на Украине, в Белоруссии, Югославии, Японии – везде ей сопутствовал огромнейший успех.

Українець Михайло Горбачов - Санчо Панса з мріями Дон Кіхота

Вважається, що біля заснування чи "переформатування" великих держав часто-густо стоять політики жорстокі, авторитарні, а часом – і справжні людоненависники. Той самий Чінгіз-хан, Тамерлан, Іван Грозний, Петро I, Людовик XIV, Сталін чи Богдан Хмельницький. Тоді як розвал таких наддержав пов’язують з правителями лагідними, незлобливими, безхарактерними. В російській історії XX століття це припущення підтвердилось, як мінімум, двічі: на прикладі Миколи II та Михайла Горбачова.

www.timeout.ru решил познакомить Москву с ее самым большим «иностранным» землячеством — украинским

Столичная пресса всегда с охотой писала о немцах, евреях или, скажем, итальянцах в Москве. А вот об украинцах — самом большом землячестве города — журналисты забывают: то ли экзотики маловато, то ли руки не доходят. И зря. При знакомстве с украинской Москвой мы узнали, почему украинцы не ходят в рестораны родной кухни, поговорили с нанотехнологами и телезвездами, вляпались в хохлосрач и потравили анекдоты про москалей/хохлов.

Кубань попрощалася з народним артистом Росії чернівчанином Анатолієм Лізвінським

Легендарный солист кубанского казачьего хора умер на 62-м году жизни, после тяжелой болезни. Церемония прощания проходила в концертном зале, на Красной пять.

Сторінки життя академіка Валентина Петровича Глушка з Одеси

Глушко Валентин Петрович (2.IX.1908 – 10.I.1989) - один из первых творцов ракетно-космической техники, создатель оборонного щита Родины. родился в Одессе. Учился в Ленинградском университете (1925-1929). Доктор технических наук (1957), академик (1958). В 1929г стал руководителем подразделения по разработке двигателей и ракет в составе Газодинамической лаборатории в Ленинграде. В 1934г продолжил работы в составе РНИИ в Москве.

Надія Кадишева і Олександр Костюк відсвяткували в Державному Кремлівському палаці одночасно творчий і сімейні ювілеї

"Золотое кольцо " 11 и 12 апреля показали в ГКД программу, которая приурочена сразу к трем событиям: серебряной свадьбе его главных участников, 20-летию творческой карьеры и 50-летию  Александра Костюка . Именно ему в основном пришлось отвечать на поздравления обозревателя "РГ", поскольку его "вторая половина" - Надежда Кадышева - накануне концерта всегда старается поменьше говорить: бережет голос для сцены...

23 березня 2008 року виповнилося 100 років від дня народження цього творця першого радянського турбореактивного двигуна.

Відомо, що Архип Михайлович Люлька жив і працював у Москві, від 1946 року і до останніх днів життя ( помер у 1984 році) очолював конструкторське бюро заводу авіаційної промисловості “Сатурн”. Вищу освіту майбутній геніальний конструктор отримав у Київському політехнічному інституті – тепер Національний технічний університет України «КПІ». Батьківщиною А.М. Люльки є село Саварка Богуславського району Київщини. Поет-класик минулої доби писав, що для молодої людини завжди актуальним є питання: “делать жизнь с кого?”. Життєвий шлях Архипа Люльки цілком годиться, щоб мати цю постать, цього велета вітчизняної науки за взірець.

Народний артист України Віктор Гаврилович Захарченко, художній керівник Кубанського козачого хору, що став завдяки йому лауреатом Національної премії України мені Т.Г.Шевченка, сьогодні справляє свій 70-річний ювілей

Кто вы, доктор Захарченко?

Вопрос, как говорится на засыпку. Думаю, ответить на него не в состоянии ни сам Виктор Гаврилович, ни любой из нас. И в самом деле, подумайте.

Уродженець харківського села став Почесним громадянином Москви

Минулої середи Московська міська Дума за поданням мера столиці Юрія Лужкова присвоїла ректору Московського державного університету, академіку Віктору Садовничому звання «Почесний громадянин міста Москви».

Віктор Антонович народився на Харківщині у 1939 році. З моменту вступу і до нинішнього дня його життя тісно пов’язане з головним навчальним закладом Росії, а з 1992 року він є беззмінним керівником цього елітарного вузу. Крім того він очолює Раду ректорів Росії.

Нумо до праці, брати! - ціми словами Грінченка Анатолій Доценко закликав своїх побратимів до нелегкої, а часом і небезпечної діяльності з питань боротьби за незалежність України в новітню епоху

Україна втратила вірного свого сина й патріота Анатолія Доценка. Не будучи етнічним українцем, він став ним свідомо, як той, хто в свідомому віці приймає хрещення і стає богослух’яним та боголюбивим християнином.

Публікуємо до 40 днів після його уходу глави із книги спогадів Марічки Галабурди-Чигрин

ПЕРЕДМОВА. СЛОВО ПРО АВТОРА

Автором цієї книги є відома у нашій державі та в багатьох країнах, де є українська діяспора громадсько-політична діячка, донедавна редактор і диктор австралійського радіо СБС Марічка Галабурда-Чигрин. Ідея національно-визвольної боротьби в Україні супроводжала кожну передачу пані Марії, кожен її виступ по радіо, кожну публікацію в різних газетах світу.

Де б не була Марічка Галабурда-Чигрин, усюди вона вірила і вірить, що Україна обов'язково постане вільною, незалежною і рівноправною серед інших держав світового співтовариства.

Іван ЗАЄЦЬ

Міністер екобезпеки України

Сьогодні сповнилося 45 років старту у Всесвіт першого космонавта-українця

Патріарх вітчизняної космонавтики, перший голова Кооординаційної ради українських громадських організацій Російської Федерації, Почесний президент першого в Росії московського Товариства української культури «Славутич» і Полтавського земляцтва міста Москви та Клубу космонавтів-українців, почесний член Земляцтва донбасівців міста Москви Павло Романович Попович вже рівно 60 років як поїхав з України та так і живе в Росії до сьогодні, але свою Батьківщину не забуває...

Потрібен матеріал про них для посібника "Волзька хвиля"

Шановні волжани! Мені край потрібен матеріал про казкарів-братів Бондаренків.

Вони народилися в українському селі Преображенці над Волгою. Мені потрібен матеріал фольклорного характеру, як  українська народна творчість вплинула на їхню творчість. Вони писали казки, які обійшли увесь світ. Правда, російською мовою, але український дух там присутній.

Слово про похресника й друга Анатолія Доценка на 9-й день після його відходу

Ти більше сюди не повернешся...

Не повернуся й я, бо навіщо?

“Жовтий лист”,

Такі слова з пісні “Жовтий лист”, музику до якої написав Володимир Івасюк, наспівуються мені сьогодні 16 липня в 9-й день і похресника й друга Анатолія Доценка.

Про нащадка Кобзаря – кінематографіста, учня Олександра Довженка, колишнього в’язня ГУЛАГу і фронтовика та його сина – художника і поета

В краєзнавчому музеї міста Єсентуки Ставропольського краю є невеличка експозиція, присвячена творчому та фронтовому шляху одного з мешканців цього міста - Григорію Тимофійовичу Шевченку. Тисячі курортників проходять через музей щороку, але далеко не всі знають, що ця людина є... нащадком великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка.

Посольство України в РФ висловило свої співчуття рідним і близьким Володимира Сенишина

Рідним та близьким Володимира Івановича Сенишина

Дружині Наталії Степанівні Ковальовій (Медведюк)

Тульській українській громадській організації «Батьківська стpixa"

3 глибоким сумом було сприйнято звістку про загибель щирого українця, патріота свого народу, голови Регіональної громадської організації "Батьківська стpixa" i Тульського відділення Об'єднання українців Pociї Володимира Івановича Сенишина.

Про останній день життя і підле убивство улюбленого розповідає його дружина Наталя Ковалёва, що стала вдовою в минулу неділю

У неділю 24 грудня приблизно в 19 годин мій чоловік Володимир Іванович Сенишин вийшов з під'їзду нашого будинку №170 по вулиці Марата, щоб завести і прогріти машину. Перед цим Володя велів мені і члену організації «За права людини» Сергію Дмитровичу Смердову, що знаходився в нас у гостях, через п'ять вийти до машини, сказавши, що посигналить нам знизу.

На честь останнього кошового отамана війська Запорізького низового, що закінчив свій земний шлях за мурами Соловецького монастиря, на його малій Батьківщині освятили відновлену Калнишеву церкву

Доля й історична вага постаті останнього кошового Січі Запорозької досі по-справжньому не досліджена і не осмислена. Однак, безумовно, він залишив глибокий слід в українській історії. Як і гетьмана Івана Мазепу, ми не можемо поки що перепоховати його у рідній землі. Та й де ж таки правдешнє місце спочину Петра Калнишевського?

Василий Дума: "Российские украинцы - это все-таки россияне"

В соседней Украине что ни день - то чудеса. За событиями, которые там разворачиваются, мы, наверное, потому следим так тщательно, что никак не можем избавиться от ощущения родства. Слишком многое нас связывает. И простым россиянам очень обидно, что власти Украины больше не берут Россию в расчет, стараясь угодить западным странам. А уж российским украинцам, для которых Украина - историческая родина, больно на это смотреть вдвойне. Как чувствуют себя украинцы в России, что думают о событиях, которые происходят на их родине? На эти вопросы нашим читателям по телефону отвечал член Совета Федерации РФ, председатель Объединения украинцев России Василий Михайлович Дума.

Віктор Ющенко підтримав звернення небіжа великого кіномитця і письменника Тараса Дудка і поставив це питання перед Росією

На сайті “Кобза-українці Росії” 21 жовтня було опубліковано відкритий лист голови Ревізійної комісії ОУР,  заступника голови Товариства “Славутич” академіка Тараса Дудка, небіжа видатного сина українського народу Олександра Довженка, до Президента України - “Виконаємо заповіт великого українця! - з пропозиціями про перепоховання праху і увічнення пам’яті великого кіномитця і письменника. Він написав, що 25 листопада цього року минає 50 літ із дня смерті Олександра Петровича Довженка. Настав час виконати волю Олександра Петровича про перепоховання його праху в Україні. І Віктор Андрійович Ющенко оперативно відкликнувся на це звернення. Вже 9 листопада під час переговорів в Києві з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим він поставив це питання і отримав у відповідь від російської сторони обіцянку міністра сприяти його вирішенню. Пропонуємо, шановні читачі сайту, самим прочитати про це в інформації прес-служби Президента України.