Президент Віктор Янукович. Безперестанно 'покращує' свободу преси

Українці Канади посперечалися із МЗС України

31 січня 2012 року

№ 3

Рейтинг свободи ЗМІ в Україні

покращився у 2011 році на 15 позицій

Міжнародна недержавна організація «Репортери без кордонів» (Reporters Without Borders) 25 січня ц.р. оприлюднила на своїй веб-сторінці (www.rsf.org) щорічний рейтинг свободи ЗМІ в країнах світу (індекс свободи ЗМІ). У цьому рейтингу Україна посіла 116 місце, піднявшись на 15 позицій у порівнянні з минулим роком (131 місце).

Прогрес у цьому питанні було досягнуто завдяки системним зусиллям Президента, Кабінету Міністрів та Верховної Ради України, спрямованим на забезпечення європейських демократичних стандартів у сфері функціонування ЗМІ, створення умов для поглиблення принципів реальної свободи мас-медіа в нашій державі. У 2011 році, зокрема, був прийнятий Закон «Про доступ до публічної інформації», а також створено Міжвідомчу робочу групу з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захист прав журналістів.

Уряд України й надалі робитиме все можливе, щоб стан свободи слова та доступ до публічної інформації відповідав світовим стандартам.

Валерій СЕМЕНЕНКО, Москва

Репортаж із мітингу протесту у Москві

10 грудня 2011 р. відбувся мітинг на Болотній площі. Звичайно, я був там. Зі мною були діти, Тарас і Марійка. Ще не дійшовши площі, в машині слухав радіо, говорили про велику кількість людей на площі. Але реальність вразила мене більше. Площа була заповнена людом. Набережна на другому боці Обвідного каналу теж була заповнена людьми. Щоб пройти ближче до епіцентру мітинга, довелось дійти до Москворєцького мосту.

Прийшли ми о 15 год. і назустріч нам йшли люди з мітингу. Одні йшли, інші підходили, так що на весь час відбувалась ротація. Всього, на мій погляд, було більше 100 тисяч людей.

Поліція поводила себе незвично стримано.

Я подумав, що треба було взяти український прапор, як в кінці 80-х - на початку 90-х років минулого століття. А прапорів усяких було багато. І анархо-комуністи, і монархісти, і ще всілякі. Тож тільки крутив головою і питався, а хто такі. Але переважна більшість людей напевно раніше не ходили на жодні мітинги, а сюди прийшли, оскільки терпець увірвався. Тільки й чути було, хто ж голосував за ЄдРо. Кожен казав, що серед його знайомих таких не було. Прийшли, бо у людей вкрали голос.

Казахський політолог Мухтар Тайжан

Почему защита русского языка - патриотизм, а казахского - национализм?

Радикальных националистов в Казахстане нет. Ведь никто в стране никого не унижает, не оскорбляет, не убивает по национальному признаку - об этом в интервью корреспонденту ИА REGNUM заявил казахский политолог Мухтар Тайжан, который довольно часто объясняет русскоязычной аудитории позицию казахских националистов. По его словам, если казахский язык не поддержать государственной политикой, он больше нигде не сохранится. В этом контексте его очень беспокоит интеграционные процессы между Казахстаном и Россией. Политолог рассуждает простыми категориями: если в республике за 20 лет в суверенных условиях казахский язык не удалось сделать государственным де-факто, в условиях реализованных интеграционных проектов с Россией - это осуществить будет намного труднее.

Пригадуєте українське прислів'я "Два чоботи - пара"? Лужков праворуч.

Кобзон назвал дату допроса Лужкова

Бывший мэр Москвы Юрий Лужков пообещал явиться на допрос по делу о хищениях в Банке Москвы 10 ноября. Об этом сообщает "Русская служба новостей" со ссылкой на близкого друга Лужкова, народного артиста СССР Иосифа Кобзона.

По словам певца, Лужков отправил следователю письмо с соответствующим уведомлением. Кобзон подчеркнул, что скрываться от правосудия за границей бывший градоначальник не намерен. "Я разговаривал с ним вчера. Он сказал, что обязательно вернется в Москву. Нужно знать характер Лужкова. Он исконно русский человек", - заявил Кобзон.

При этом артист отметил, что "вопрос в том, как поведет себя руководство". По словам Кобзона, интересы Лужкова будет представлять адвокат Генри Резник.

Стефан ПАНЯК, професор, директор сайту

УПЦ МП хоче запровадити у школах православну освіту і відкрити у Києві університет

Про це заявив голова синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП Георгій Коваленко, повідомляє Радіо Свобода.

За його словами, московський патріархат ініціює запровадження православних освітніх проектів у загальноосвітніх навчальних закладах України та заснування у Києві Українського православного університету імені Святого Володимира.

З цією метою УПЦ МП ініціює зміни до Конституції України та Закону України "Про освіту", а також хоче внести поправки до закону "Про свободу совісті та релігійні організації" та низки інших законодавчих актів, "пов'язаних з життям релігійних організацій і громад".

За словами Георгія Коваленка, "Конституція України дає можливість вільно сповідувати свою віру, розповсюджувати про неї знання".

Проте, наголосив він, церква досі не має можливості засновувати учбові заклади.

На думку Георгія Коваленка, розмежування церкви з державою та школами, записане у Конституції, тлумачиться неправильно.

Путін Україні: сердечно запрошуємо в Митний Союз!

Путин: Киев должен избавиться от фобий и подумать о ТС

Украине нужно избавиться от политических фобий прошлого и подумать о присоединении к Таможенному союзу. Об этом заявил премьер-министр России Владимир Путин на пресс-конференции по итогам встречи глав правительств стран ЕврАзЭС, передает РИА «Новости».

По мнению российского премьера, интересы экономического характера, прагматический взгляд на вещи не могут не заставить Украину, как минимум, проявить интерес к ТС. Надо сесть, посчитать, взвесить и избавиться от различных политических фобий прошлого, посмотреть в будущее, сказал Путин.

При этом глава правительства отметил, что Россия не может ничего навязывать Украине и не собирается этого делать. Москва лишь готова начать прямой диалог с Киевом по присоединению к Таможенному союзу и Единому экономическому пространству.

Професор Стефан Паняк, директор сайту КОБЗА

Деякі підсумки 5-го Всесвітнього Форуму

Хвилююча і історична подія - 5-й Всесвітній форум українців, що проходив у Києві 19-21 серпня, пройшов майже не помічений у власній державі і за її межами. Сталося це тому, що цього не хотіла нинішня влада, яка хворіє старою радянською хворобою що називається параноєю: навколо вороги, особливо на Заході, діаспору можна послухати хіба для того, щоб зробити навпаки. А ось в інших державах своїх співвітчизників приймають з радістю, вважаючи що вони несуть державі добро, зміцнюють національну ідентичність. Їх голос чистий і щирий, не ангажований у внутрішні чвари ні політично, ні економічно.

Для українців діаспори приїзд на рідну землю своїх батьків це велика і хвилююча подія зі сльозами на очах. Такі люди не можуть бажати своїй історичній батьківщині зла. Але яке розчарування їх подекуди чекає коли зустрічаються з місцевим чиновником, що розмовляє не рідною мовою, та ще й очікує хабаря...

Скільки добра зробила діаспора для новоствореної держави на початку 90-х років. Сотні мільйонів доларів було передано тоді Україні, більшість будинків посольств було куплено на гроші діаспори. Але скоро прийшло розуміння реальності: держава тотально корумпована, гуманітарна сфера в полоні нео-імперських штампів... Не змогли подолати корупцію і лідери Майдану, які замість того щоб разом провадити назрілі економічні і політичні реформи, всі чотири роки провели в мертвому клінчі, не виправдавши більшості сподівань.

Президент України Віктор Янукович

Украинская экономика на четвертом месте среди худших в мире

Авторитетный журнал Forbes составил список стран, в которых экономики находятся в наиболее плохом состоянии.

Первое место занял Мадагаскар, где 77% населения живет за чертой бедности. К такому состоянию дел привели ошибки в государственном управлении, тотальная коррупция, отметило издание, проанализировавшее макроэкономические показатели различных стран за последние годы и прогнозы развития до 2012 года.

Второе место в списке заняла Армения, ВВП которой в кризисном 2009 году сократился на 15%. Население страдает от высокой инфляции (около 7%), при этом ВВП на душу населения составляет менее $3 тысяч, что как отмечает Forbes, меньше одной трети от аналогичного показателя у соседней Турции.

Наталка Литвиненко-Орлова

Спроба ессею на тему спротиву руху в умовах україно-імперської дихотомії. Громадський вимір.

«Прости мені, мій змучений народе,

Що я мовчу. Дозволь мені мовчать!

Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,

І тільки змії кубляться й сичать.

Всі проти всіх,

Усі ні з ким не згодні.

Злість рухає людьми,

Але у бік безодні…»

(Ліна Костенко)

Засіяно вітром - жнемо бурю… Сіємо яничарством - жнемо рясним розбратом. І як наслідок оцих запроданств - майже кожне покоління українців пересіває Волю. Отож, найменше мене сьогодні дивує позиція російських урядових кіл, щодо скасування українських федеральних громадських організацій. То вже є не стільки теорія, а то є багатовіковий історичний «науково обґрунтований» практичний досвід, який працює на користь тих, хто призвичаївся і вміє ним маніпулювати. Я про інше. Я про те, що ми самі, вже вкотре, сприяємо розподілу на «хароших і плахіх украінцев». Бо ж на скрижалях таких, або подібних подій, і відбувається розмежування нації, набирає обертів процес, коли свій свого скубе. І то так ретельно, та так сумлінно… І нема жорстокішої війни ніж між своїми. І то на догоду і на задовіл комусь… Спитаєте, кому? Хто не дурний, той і сам вгадає. Але таки підкажу - на рабську догоду отому, хто сидить у кущах і підбурює…. 

Наталка Литвиненко-Орлова, Мурманськ

Про болючі моменти історії і «прості» спроби їх трактування

«…Щаблі круті. Іще крутіший ступінь.

Великих крутять ниці і малі.

Цей бій уже іде. Тримаймось вкупі.

Ми ж на своїй, на рідній, на землі!»

(Антоніна Листопад)

Якось довелося чути від одного монаха на Соловках таку річ, мовляв, лукавий, найсильніше та найдокучливіше юдить і підбурює до спокуси саме в святих м'ясцях. Подальший вислід від сказаного, будь якій поміркованій людині, не тяжко спрогнозувати й передбачити. Бо таки, як спокусить лукавий до гріха, у молитовному осередку, якусь нетривку душу, то празникуватиме свою перемогу пишно і відчайдушно, а то ще й усім своїм безп'ятим бісикам - нащадкам передасть у спадок божевільний тріумф і показовий приклад до подальших дій. Аналізуючи події, що відбулися у Львові 9 травня 2011 року, чомусь саме ця аналогія і спала на думку. Дійсно… хіба це вперше, що майданчиком гидких політичних технологій обрано саме Львів?! 

Василь Коломацький, демократ

Що спільного у товаришів із «Києвської Русі» з активістами ОУР?

Погодьтеся, не часто отримуєш заяви від колишнього члена ГКЧП, в яких згадано про тебе. А коли отримуєш і читаєш стає, по правді сказати, гидко ніби потрапив у Радянський Союз і викликали тебе в який комітет комсомолу для проробки. Починаєш думати – чи відповідати чи ні на таку провокацію? Все ж, оскільки діяльнісь «товаришів» в подібному напрямку триватиме і далі, вирішив дати відсіч.

Отже, ось що минулого тижня надійшло на мою редакційну скриньку:

Фронтовик Иван Громак с женой Валентиной и внуком Андреем

Это строки из стихотворения Александра Твардовского «Иван Громак», написанного поэтом в 1943 году

Семь лет назад одной из улиц Приморска – города на юге Запорожской области Украины, - присвоено имя прославленного фронтовика Ивана Громака. И вдруг эта улица исчезла. Конечно, не сама улица, а ее название. В годы войны гвардии старший сержант Иван Громак 13 раз горел в танке. Последний – 2 мая 1945 года. Мать героя получила на него две «похоронки». А теперь местные власти попытались похоронить память о нем в третий раз…

С сержантом Валерием Громаком я познакомился в 1972 году во Львове. Он первым встречал меня, прибывшего для поступления в военное училище, на контрольно-пропускном пункте.

- Будешь в моем отделении, - вводил меня Валерий в курс дела по пути в казарму.

Павло Солодько

Ще пару слів навздогін Дню Перемоги

Мені дуже подобаються біографії львів'янина Романа Шухевича і черкащанина Кузьми Дерев'янка – двох активних учасників Другої світової і взагалі яскравих персонажів. Вони народилися і померли майже в один час. Вони жили повним життям.

Я цілком можу уявити, як вони міняються місцями.Шухевич: 1907, гімназія, політех, музика, Пласт, альпінізм, перший теракт (у 19 років!), бойовий референт крайової екзекутиви (як звучить, га?), участь у експропріаціях, тюрма, концтабір, створення рекламної фірми, успішний бізнес, перехід в Закарпаття, бої з угорськими імперіалістами, Краків, організація зв'язку, розкол в ОУН і перехід в "революційну" фракцію, співпраця з німцями, підпілля, створення армії, демократизація, "Свобода народам – свобода людині", в.о. "прем'єр-міністра" в УГВР, створення цілої підпільної держави, генерал-хорунжий, командир УПА, наказ похідним групам відходити на Захід (при цьому сам Шухевич як голова УГВР залишився в Україні до кінця – щоб уникнути емігрантських розборок), лікування в Одесі під оком у радянських спецслужб, смерть у бою ("генерал, коли гинув, був зовсім без війська"), 1950.

Еврейский взгляд на УПА и указ президента Украины

Несколько еврейских организаций – и в России, и на Украине – осудили недавний указ президента Виктора Ющенко, посвященный Украинской повстанческой армии (УПА). Собственно, во всех российских СМИ этот указ назван документом, в котором Ющенко приравнял воинов УПА к ветеранам Советской армии. На самом деле это не так. У украинского президента просто нет полномочий, которые позволили бы ему это сделать. Указ Ющенко – всего лишь рекомендации. Парламенту – определиться со статусом воинов УПА. Министерству образования – объективно освещать события 30-50-х годов. СМИ – тоже объективно освещать.

Обращение в Комиссию при Президенте Российской Федерации по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России

По указу Президента Дмитрия Медведева 15 мая была создана Комиссия при Президенте Российской Федерации по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России. Ее возглавил руководитель Администрации Президента Российской Федерации Сергей Евгеньевич Нарышкин.

Ігор Чубайс: «Україна нам дуже близька, ми покладаємо на вас надії і віримо, що вам вдасться стати нормальною європейською країною, - тоді з'явиться шанс і в Росії»

Безпрецедентний випадок і водночас - прикмета часу: для того, щоб звернутися до свого президента, російський інтелектуал надсилає своє «цивільне послання» до української газети. Сам Ігор Борисович так пояснив рішення звернутися до «Дня». Є дві причини: перша - він сподівається, що зможе опублікувати своє послання в одному з російських видань, але повної впевненості не має. А друга, і головна причина: «Україна нам дуже близька, ми покладаємо на вас надії і віримо, що вам вдасться стати нормальною європейською країною, - тоді з'явиться шанс і в Росії. Переконаний, що і Росія близька Україні, тому розуміння наших проблем вам небайдуже». А від себе додамо: проблем, якщо і не спільних, то тих, що можуть стати спільними на пострадянському просторі.

Звідки і хто вони - автори книжок про «неминучу війну» між Росією і Україною та її розкол?

За кінець лютого – першу половину березня в українських засобах масової інформації з’явилась ціла серія публікацій, в яких рецензуються книжки про неминулий російсько-український військовий конфлікт. Такі рецензії серіям нововиданих в Росії на початку 2009 року книжок дали київські ЗМІ – «Новий регіон», «Українська правда», інформаційне агентство УНІАН (публікацію останнього ми передрукували разом з московським «Українським оглядом» на нашому сайті «Кобза-Українці Росії» - дивіться http://kobza.com.ua/content/view/2709/1 за 16 березня).

Російська влада продовжує небезпечну гру з націоналізмом 

Низка подій кінця минулого року дає привід ще раз придивитися до характеру суспільно-політичних процесів в Росії. Іноді непрямі ознаки, а подекуди й конкретні факти свідчать про те, що російська влада продовжує небезпечну гру з націоналізмом.

Представники обох позицій знаходяться під політичним тиском державних структур

Уважно слідкую за напруженою дискусією про український Великий голод - Голодомор 1932-1933 років. Чи був він геноцидом? Останнім часом до проблеми підключилися вчені багатьох держав. Особливо гостра полеміка розгорнулася між істориками України і Росії, які відстоюють різні концептуальні підходи.

Погляди на події навкруг Бібліотеки української літератури в Москві автора “Литературной газеты” і прес-служби реґіональної громадської організації «Українці Москви»: 

«Литературная газета»:

И думку гадаю

Кто и зачем разжигает ненужные страсти вокруг Библиотеки украинской литературы в Москве?

Мнение бывшего читателя Библиотеки украинской литературы в Москве

В связи с размещением на сайте "Кобза - Украинцы России" заявления Василия Михайловича Думы хочу отметить следующее.

Всё то, что имеет сегодня украинская диаспора в России, а имеет она только "цыганский хор" (в смысле прав и материальной базы) и Библиотеку украинской литературы (в которой сегодня, остался один специалист в области украинской литературы) было достигнуто с неимоверными усилиями в прежние годы. Сегодня библиотека верно и последовательно перепрофилируется и там уже проводятся политизированные антиукраинские мероприятия. Всё то, что было достигнуто усилиями энтузиастов, таких как Александр Руденко-Десняк, таких, как Юрий Кононенко, который в этой борьбе (иначе не скажешь) надорвался, сегодня рушится.

И не только…

“Пане Андрію, прочитав на Вашім сайті помийну публікацію Безпалька, який, кажуть, особливо відзначився "на мусороуборочных работах" в ударній вранішній вахті по знищенню численних газетних комплектів нашої БУЛ. Для більшої ясності надсилаю поки що лише чисту фактографію того безумства.“

Украинская диаспора в РФ серьезно отличается от армянской или азербайджанской. Есть мнение, что ее там вообще нет

Об этом и многих других аспектах украинско-российских отношений в интервью «Главреду» рассказал председатель Совета Объединения украинцев России и Федеральной национальной культурной автономии «Украинцы России», сенатор Госдумы от Костромы  Василий Дума.

Про публікацію п. Олександра Широкорада в “НВО” від 8 червня 2007 року

Від редакції: Тиждень тому на незалежному сайті діаспори “Кобза-Українці Росії” під рубрикою “Полеміка” було виставлено статтю п. О. Широкорада, яка була 8 червня опублікована у виданні “Независимое военное обозрение”. Хочу додати, що як головний редактор сайту я свідомо це зробив, бо з 1996 року саме з "НВО" починав своє співробітництво з "Независимой газетой", в якій з липня 1998 року працюю власним кореспондентом в Самарі. Мені неетично було оцінювати публікації в цьому виданні.

Подданные России, Польши и Турции превратились в кубанских казаков

В 1954 г. Хрущев подарил Украинской ССР Крым, а еще раньше советские историки подарили Украине Запорожское войско. И вот с 1991 г. запорожцы оказались стержнем, я бы сказал, хребтом мифологической истории Украины.

Жертвы политического пиара

Услужливые профессора сделали запорожцев стержнем всей новоизобретенной украинской истории. Они-де были украинскими лыцарями, постоянно защищавшими ридну Украину от злыдней-москалей. В конце XVIII века именно запорожцы колонизировали дикую степь, основали Одессу, Херсон, Севастополь и прочие города. Ну а главное, запорожцы день и ночь только и думали, как им создать незалежну Украину.

Чи будемо ми святкувати масове вбивство військами “героя” цієї битви дітей і жінок в столиці гетьманської України місті Батурині?

Тільки замовчуванням фактів та їх перекручуванням удавалося до 1991 року російським та радянським історикам робити героїв з тих, кого великий геній українського народу Тарас Шевченко сміло називав злочинцями. Нагадую, що в своїй містерії “Великий льох” розповідав Кобзар у 1845 році про ту трагедію душі - України, що сталася саме під час Батуринської різанини. Цитую великого Українця:

Небайдужий погляд ростовського українця на релікти великодержавного шовінізму

«Разве Крым - Украина?» - этот вопрос прозвучал при мне в одной из туристических фирм города Ростова-на-Дону. Как и безапелляционный ответ: «Крым всегда был и будет российским”...

К сожалению, по моим наблюдениям большинство российских граждан, поддерживаемые российскими же средствами массовой информации считают, что правительство Российской Федерации вправе отобрать Крым у Украины. Не смотря на так называемый Большой договор» между нашими странами и другие международные документы. Само украинское государство рассматривается как что-то временное и случайное.

Слово на захист людей, яких дорікають за непослідовність і помилки 

Не на всякі зауваження наших читачів намагаюся реагувати, досвід підказує - доводити помилковість деяких поглядів - справа, як правило, марна. У таких випадках говорять: «Могила не виправить». Однак зустрічаються переконання, які, як мода, захоплюють розум багатьох, і деяким навіть здаються аксіомою. Таким прикладом могла б служити замітка якогось відвідувача гостьової книги нашого сайту пана Дмитра, що дорікав нинішньому голові УВКР, відомому поету й політику Дмитру Павличка за непослідовність його переконань. Не думаю, що ця поважна людина вимагає захисту. Для мене його життя може бути прикладом чесного служіння своєму народу й Батьківщині. Мова, однак, не про нього, а про право на покаяння.

Якщо Росія також постраждала від засекреченого смертного голоду 1933 року, чи повинна Москва надавати компенсацію його жертвам в РФ?

У четверту суботу місяця - 25 листопада, в Україні в сьомий раз пройде національний «День пам'яті жертв голодоморів і політичних репресій», який відзначається, насамперед, як день скорботи і пам'яті по жертвам безпрецедентного голоду 1932-1933 року.

Протягом XX століття Україна тричі переживала страшний голод - у 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 роках. Однак на початку 30-х він був найбільш масовим і жорстоким. Його жертвами тоді, за різними оцінками, стали від 3,5 до 10 млн. українських селян. У неврожайному 1932 році керівництво Радянського Союзу ухвалило збільшити план заготівлі зерна в Україні на 44%, а в серпні того ж року партійним активістам було дане право конфіскації зерна в колгоспах. Крім того, восени того ж 1932-го був прийнятий закон, що передбачав страту за "розкрадання соціалістичної власності" на селі. Страшні наслідки тієї державної політики проявилися на початку 1933-го. Залишившись без хліба, українські селяни їли собак, кішок, пацюків, трупи полеглих тварин... Поширився канібалізм. Матері убивали і їли дітей! До кінця чорного 33-го тисячі сіл в Україні спорожніли...

або Чому сайт”Кобза –українці Росії” так і не став офіційним сайтом федеральних українських громадських організацій

Пропонуємо познайомитись з красномовним листуванням редакції сайту “Кобза-українці Росії”, до якого, надіємось, не потрібні додаткова інформація і коментарі.

Крім одного доповнення: в редакції сайту вважають, що за вимогою про виведення із складу редакції сайту нинішнього головного редактора Андрія Бондаренка стоїть постать зацікавленої особи з московського проводу ОУР. Яку навіть називати тут немає потреби, бо цю людину всі наші колеги достатньо добре знають.

Відкритий лист п. Юрію Кононенку з переконливою порадою опубліковувати результати поіменного голосування за голову Рад ОУР і ФНКА УР

Шановний Юрію Григоровичу! В суботу на сайті “Кобза-українці Росії” було опубліковано виступ голови Ревізійної комісії ОУР академіка Тараса Дудка “Про ревізію Правління і Ради ОУР”. В ньому Тарас Миколайович зарані попередив вельмишановного Голову Координаційної Ради ОУР і ФНКА УР і все керівництво ОУР про наступну ревізію цього року і додав: “ Крім того, просимо надати протокол і результати поіменного голосування за допомогою технічних засобів членів Ради ОУР від 10 серпня 2005 року по обранню Василя Михайловича Думи Головою Ради Об’єднання українців Росії”.

Ми в Воронежі (наша Воронезька регіональна громадська організація (ВРГО) «Українське товариство «Перевесло», яку вже більше 15 років очолює її беззмінний керівник Микола Данилович Бірюк – професор кафедри експериментальної фізики Воронезького державного університету, доктор фізико-математичних наук) взагалі 11-го жовтня ніякого листа від Юрія Кононенка не отримували.  Цікаво дізнатись у шановного пана: може то ми вже “проголосували” за Василя Думу?

З Москви нам в воронізьке товариство “Перевесло” надходить досить багато інформації  електронною поштою (адреси відправників – Бібліотека української літературиі, Культурний центр України в Москві, іноді, Посольство України в Російській Федерації). Але, на жаль, останнім часом занадто багато чого надсилається під грифом "негайно повідомте, якнайшвидше", а то і зовсім вказується конкретна дата.

У відповідь на публікацію в розділі сайту «Правління ФНКА УР, вересень 2006 року “

Мене вражає це організаційне нахабство. 11 вересня розсилається мейл (на невідомий список адрес), в якому зазначається, що якщо на наступний день не надійде заперечень, то Василя Думу (який півтора роки нічого не робив в організації) призначають на посаду в УВКР від імені усіх, хто й прочитати цей мейл не встиг. Всі, значить, "за". Покажіть мені у Статуті, де вказано, що неголосування за 24 години означає голосування "за". Де це вказано? Юрію Григоровичу, такого навіть у піонерів не було! Це вже у Вас пішла отсєбятіна.

Про заснування в місті Саранську республіканської національно-культурної автономії українців під найбагатшу людину України Ріната Ахметова

Республіка Мордовія – один із небагатьох суб’єктів РФ, де досі не створено організованого українського товариства. Дарма, що на території цього фіно-угорського регіону існує старовинне українське село Лопатівка (Лапатафка), а в індустріальному Саранську з часів СССР живуть десятки тисяч нащадків українців. Ба більше, мордовське село Сургодь – батьківщина найбагатшої людини України – Ріната Ахметова. Місцеві мішарі-мусульмани навіть переживали за президентські вибори в Україні. І, кажуть, бажали перемоги „канкрєтному” кандидату – Віктору Януковичу.

Заметки российского профессора о «друзьях Украины» и разжигании украинофобии в отечественных СМИ

Газовый кризис в отношениях между Украиной и Россией, получивший по меткому выражению французской газеты «Монд» название первой энергетической войны XXI-го века, кажется, благополучно миновал. Однако в фокусе прошедших событий выпукло проявились трансформации генерального курса Москвы, уже частично озвученного в СМИ. К сожалению, на мой взгляд, трансформации преимущественно негативные. Давно чувствуется, что главными архитекторами нынешнего курса являются люди с менталитетом «силовиков», для которых любое государственное управление может строиться только по военному образцу. Думаю, что это их искреннее убеждение, поскольку для многих из них демократия ассоциируется с хаосом, если не хуже.

За день до 9 травня, до 60-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні російське телебачення показало програму Світлани Сорокіної про участь українців в обслуговуванні фашистських концтаборів, зокрема, про "справу Дем’янюка". Яку мету ставили організатори телевізійної передачі? Відповідь на це питання, швидше за все, варто шукати в сучасних російсько-українських відносинах.

В шахті дійсно побувати мені не довелося, хоча моя дитинна пам'ять пестить ті часи, коли навіть жінки були задіяні на підземних роботах, бо свідоме дитинство і низка добрих юних літ моїх пройшли в місті Макіївка Донецької обл. Пам'ятаю, як траплялись нещасні випадки на шахті "Пролетарська -Глибока", або "Пролетарська- Крута"...

Звертаюся до Вас, як один із керівників російського українства, у зв'язку з виборами президента України. Ми спостерігаємо тут, в Росії, м'яко кажучи, дуже дивні події, які викликають у мене і моїх друзів здивування і протест.

Не лише на політичну, а на всю сучасну, в тому числі й мовно-культурну ситуацію в Україні істотно впливає російський фактор. Те, що діється в Росії, наочно засвідчує, що значна, якщо не переважна, частина її політичної еліти і громадськості ніяк не хоче змиритися з втратою України - саме як втрата, з погляду російських імперських інтересів, сприймається самий факт існування незалежної Української держави.