Наталка Литвиненко-Орлова

ВФУ та робоче пофорум'я в українських Громадах Росії

На проведення Форуму чекали з нетерпінням, трохи тліли і навіть сварилися, щодо квоти та улаштування організаційних питань. Зрештою, організацію признали поганою, зате належно і позитивно оцінили попередні теж «погані» організації… Так було, так є, і так буде завжди. І це при тому, що всі розуміють, що ідеально улаштувати такий шквал організаційних питань і проблем завжди тяжко. Та цього разу, було, напевно, найтяжче. Бо влада не дуже то й хотіла нашого Форуму, не жадала зустрічі з свідомим українством, але йти на шкандаль також не хотілося, щоб на перспективу, таки потрібно кинути соломки, - для самих же себе. Адже той факт, що діаспорне українство таки має вплив на будь-які вибори, а тим паче, на вибори Президента України, є непересічним і доволі ґрунтовним. Цю аксіому вперто доводить попередній досвід.

Отже, Форум відбувся. Але це вперше так сталося, що на відкриття Всесвітнього Форуму українців не прибув Президент України. Ну що ж… у кожного своя правда і свої міркування.

1 фестиваль національних культур «На мурманській хвилі»

30 січня в Мурманську, в приміщенні будинку культури ім. С.М. Кірова, відбувся фестиваль національних культур під промовистим гаслом: «На мурманській хвилі»

В фестивалі приймали участь понад   20 національно - культурних об’єднань Мурманщини.

Ще задовго до початку заходу представники кожної з національно-культурних Громад мали  можливість облаштувати свій показовий національний куточок в фойє будинку культури. На високих стендах та столах в цей день розкошувала та квітла усіма барвами  культура народів бувшого СРСР та й  навіть таких країн, як Японія тощо.

Під час проведення таких святкових зустрічей завжди приємно спостерігати за парадом національних народних строїв.  Навіть очі і  усмішки у людей, коли вони одягнені у національний костюм свого народу,  віддзеркалюють якісь  рисочки ментальності, притаманні тій, або іншій нації, випромінюють її уподобання і мистецький смак. Відтак і я, автор цих рядків, - яка б не була хвора чи обтяжена якимись особистими негараздами, тільки-но вдягну одну з своїх чудових українських сорочок, як приходять мені на думку слова нашої сучасної письменниці Тетяни Домашенко: «Я не окраїна, я не руїна… Я - Україна..!»

Олена Щербань з ляльками мотанками

Ми пишемо – нам відповідають: пропонуємо познайомитися з Оленою Щербань, науковим співробітником Інституту керамології НАН України

Від редакції: Шановні друзі, знову хочу привернути Вашу увагу до цнотливих глибинок нашої  національної української спадщини. На сторінках незалежного сайту українців Росії «Кобза-Українці Росії» багато наших читачів ознайомилося з моїм матеріалом від 22 квітня 2009 року, який називався «Народна пісня як ключ до нашого українського народознавства» Поштовхом до написання цього матеріалу послугувала пісня «Журавка» та зацікавлення щодо ролі світилки в українському весільному обряді, а ще більше до самого букету світилки, який є неодмінним атрибутом весілля. Навіть не сподівалась, але на мою електронну поштову скриньку надійшло досить багато цікавих відгуків та серед них цілі наукові дослідження високоповажних фахівців-етнографів та відповідні статті щодо висвітлення цих досліджень.

Монумент «Оранта Україна» на Майдані Незалежності

Спогади напередодні Дня Незалежності України про зустрічі з деякими видатними людьми

Оновлення незалежної державності України принесло вітри перемін у всі куточки Світу. В Росії, як і по всім іншим країнам, де проживають українці, почали засновуватися українські тромади та товариства. Я довго розшукувала наше мурманське українське Товариство, хоча, як потім виявилося, воно проводило свої зустрічі саме там, куди я звернулася чи не на самому початку моїх пошуків. А там де українське товариство, там і читання газет з України.

Одного разу, коли читала якусь українську газету, відбулося моє заочне знайомство з легендарною людиною, шістдесятником, патріотом України, членом Гельсінської Спілки та бувшим політв'язнем совєтським таборів, Михайлом Горинем. Це було інтерв'ю Михайла Миколайовича для якогось ЗМІ. Та найбільше мене вразила одна з відповідей, яку він дав кореспонденту цього часопису. Йшлося про те, як після першого ув'язнення, йому було запропоновано виїхати за кордон... Та що ж відповів пан Михайло Горинь на таку пропозицію, перебуваючи в стінах відповідного кабінету?! «Ні. Я там вже був...», а коли слідчий здивовано підвів на нього очі, коротко додав: «В Мордовії...» (наводжу по пам'яті)

Небесні покровителі бджільництва святі старці Зосима й Саватій

Цю публікацію на свято Медового Спасу присвячую своїй Мамі –

Світлої Пам’яті Гордієнко Марії Іванівні

Вона - велична трудівниця,

всіє флори - чарівниця.

Несе людині божий дар -

цілющий віддавна нектар.

Такою є й завжди була -

моя улюблена бджола!

Валентин Бугрим

19 серпня, починаючи від 1997 року, Україна святкує подвійне свято. За календарем Православної Церкви щиросердні християни святкують християнське двонадесяте Свято Преображення Господня, відоме нам з дитинства, як Яблучний Спас. Духмяні, запашні яблучка в цей день, після освячення роздаються усім перехожим та дітям. Щодо другого свята, в суто українському календарі, то саме в цей день, 19 серпня, українці святкують свято українських бджолярів - День Пасічника. Відзначаючи це свято, всі хто хоч раз у житті смакував справжнім медом, вшановують тих клопітких та хазяйновитих українських господарів, які пошлюбили світ своїх захоплень з трудівничою бджолою. І парується свято українських бджолярів з отією нашою українською яблуневістю невипадково. Бо саме на Спасівку яблучко смакують з медом. Тим паче, що свято Медового Спасу трохи випереджує освячення яблук і святкує його наша церква 14 серпня. Повна назва цього великого та урочистого свята така: Маковея або Перший Спас, Спас на воді також Медовий спас — народна назва православного свята Винесення чесних древ Животворящого Хреста Господнього.

Виступаю на конференції

Спостереження з сучасної наукової конференції про міжнаціональні і міжкультурні відносини в Російському Заполяр’ї

Правління громадської організації «Національно-культурна автономія українців Мурманської області» мало запрошення до участі у Всеросійській науково-практичній конференції  «Міжнаціональні і міжкультурні відносини в Російському Заполяр’ї: стан і перспективи розвитку». Конференція проводилася  за ініціативою Мурманського державного технічного університету та Петрозаводського державного університету. Серед запрошених були також представники інших національно-культурних об’єднань.

Враховуючи те, що на вулиці літо, а найбільша частина нашого активу вже від’їхала в Україну, то від нашої громади присутньою на цій діловій та досить цікавій зустрічі була тільки я - авторка цих рядків.

Василь Шкурган

Про творчість цього талановитого карпатського українця - гуцула з Косівщни

Автор вірша мій добрий знайомий з Косівщини, що Івано-Франківщині. Звуть його Василь Шкурган. Це той пан, з яким я є на фото на фестивалі в Вижниці, (стоїть з пістолем і без капелюха). А третій пан, що з нами на фото вже помер на превеликий жаль...

Я зібрала і надіслала цей матеріал з тих міркувань, що можна робити літературні сторінки для наших відвідувачів сайту про творчість цікавих людей, з якими нас зітнула доля, не лише з Росії, але і з матірної України. Відтак надсилаю ще і чудовий нарис чи може оповідання цього ж автора "Син".

Будь щаслива і здорова, славна пані Гетьманова!

Ось який лист напередодні Дня Перемоги і чергової річниці з дня народження нашої колеги і товаришки, редактора сайту «Кобза - Українці Росії» Наталії Георгіївни Литвиненко-Орлової надійшов на електронну адресу нашої редакції.

Публікуємо його і щиросердно приєднуємося до цього теплого вітання нашій дорогій «Талочці» від видатної української поетеси пані Антоніни Іванівни Листопад та громади мурманських «Лелек»!

Слово про членів мурманської громади «Лелеки»

Хоч народилась я в другій столиці моєї України в м. Харкові, але велика частка мого особистого дитинства та трохи старших років промайнула на Сумщині у селі Грабовське, або як по колишньому, то Пушкарне, Краснопільського повіту. На краю села, де колись була хата мого діда Івана та бабусі Василиси, і яку колись забрали червоні варвари, починається моя Україна. І то правда, що починається саме там, бо якщо навпрошки перескочити яром та ще трошки у гайок, то вже починається Курщина, або як по теперішньому, то Білгородщина, тобто Росія. І якийсь дивний був цей куточок нашого села, батьківщини моєї бабусі, мами, діда. Тут завжди співали тужливих пісень. Співали та плакали, а ще згадували…, - і кожен про своє, і про тяжке гуртове, колгоспне та воєнне життя. Пізніше мені стало зрозуміло, чому тут, на нашому краю села такий сумний плин життя. Зрозуміла я це тоді, коли одного разу, до дня Перемоги, хвіртки та паркани осель були «відзначені» металевою червоною зіркою, яка документально свідкувала на те, що з цього двору господар не повернувся з війни. На деяких хвіртках було по дві і більше таких зірок. Стало щемно-зрозуміло, що на нашому кутку живуть самі вдови, бо жодної хвіртки не минули «зіркою героя» Тому і співалось тут отак, - плачучі… Отож і мій пісенний світогляд сформувався в такому вдовиному оточенні, де співають плачучі, заміж віддають плачучі, самотужки городи орють також плачучі.

Планів і проектів мурманські «Лелеки» мають достатньо

Поки що не побачив світ такий нереалізований проект, як Вечір-спогад, присвячений вшануванню пам’яті славетного українського роду Симиренків, - великих трударів-вчених світового масштабу, садівників, видатних організаторів цукрового виробництва, меценатів і патріотів.

Розминулась з реальністю і реалізація проекту “Від яблук з медом до космічних обріїв”. Цей захід ми хотіли присвятити пам’яті українців - винахідників абсолютно полярних захоплень і уподобань в праці таких, як Петро Прокопович, який першим у Світі зробив вулик і рамку для збору меду. Його винахід дав можливість збирати мед, не знищуючи бджіл. Пригощаючись запашними яблуками “Ранет Симиренка” знову варто згадати про Левка Симиренка, - великого садівника і патріота.

Про святкування 20-ї річниці в українській громаді Мурманської області

Минає 20-та річниця від того знаменного часу, коли на мурманській Півночі Росії було утворене перше громадське об’єднання українців, яке мало статус «Українське культурне товариство міста Мурманська» (УКТ). Фактично, ця дата, тобто дата заснування Товариства першими нашими початківцями, відбулася ще у грудні 1989 року. Саме в 1989 році перші піонери української романтики та сподвижники просвітянської справи - такі, як Станіслав Скорбенко, він же був обраний першим головою громади, яка надалі стала зватися «Лелеками», Алла Марчук, нині покійна, святої пам’яті Галина Тобілевич, Сашко Власюк, Катерина Ширко, Анатолій Бриченко, та інші наші земляки, зібралися невеликим гуртом і вирішили заснувати Українське культурне товариство.

Про українську громаду Мурманської землі

Мурманськ – місто відносно молоде. Дата заснування Мурманська – 4 жовтня 1916 року. Мурманська область - ще молодша, бо була заснована аж 28 травня 1938 року. Однак сьогодні і завжди історичною та духовною столицею нашого краю вважалося невеличке старовинне місто Кола, яке засноване в 1565 році.

Заселення Кольського півострова розпочалося саме тоді, коли виникла ідея забудови рибного та торговельного портів на березі Кольської затоки від незамерзаючого Баренцева моря. Серед перших поселенців-новоприбульців було і багато українців.

Інтерв'ю з професором Тетяною Геннадіївною Таїровою-Яковлевою

- Татьяна Геннадиевна, мы часто об историке знаем, сколько и что он написал, в какой партии состоял, с кем общался... Но что мы знаем об историках как о людях? Например, почему вы начали изучать именно историю Украины в далеком Петербурге? Кто оказал на вас влияние?

- История – в прямом смысле мое детское увлечение. Я начала серьезно ей интересоваться еще в школе, когда мне было 10 лет. Особенно меня увлекала военная и дипломатическая история. В 13 лет мама (она у меня историк – искусствовед) принесла мне книгу Николая Костомарова «Богдан Хмельницкий». Так у меня проснулся интерес к казачеству, а Иван Богун стал моей первой исторической «любовью». Детское увлечение стало профессией. В 1989 году я защитила дипломную работу, посвященную гетману Украины Ивану Выговскому.

Про українське свято на сцені Мурманського театру Північного флоту

Зрозуміла річ, що ярмарок на батьківщині нашого видатного земляка, письменника світової слави Миколи Васильовича Гоголя, - отой ярмарок, який вирує і гомонить у селі Великі Сорочинці,  відбувається восени, - після збору врожаю та по закінченню польових робіт. Бо такий ярмарок являє собою форум  хліборобського здобутку,  вивершення  результату труду, яким наділила сільського трударя многотрудна та клопітка доля.  Ярмарок - це уклінний звіт Землі - годувальниці сільському трударю - орачу, сівачу, жниварю.  Сорочинський ярмарок - це ще й свято ремісничих, гончарів, гутників, ковалів та своєрідне майданне віче народних майстрів етнографів, здатних до всіляких рукотворних витівок свого незбагненного таланту. Ярмарок  у Великих Сорочинцях пишається достатком, гомонить піснями, жартами,  дотепами та щиросердно запрошує до  гурту кожного небайдужого відвідувача, швидкого на добре слово та щиросердну  усмішку. Але тут у Мурманську впровадити ярмарок за календарними хліборобськими канонами, якими споконвічно керується Україна  майже неможливо.

До Дня української писемності та мови 9 листопада

У нашої сучасниці, української письменниці Ліни Костенко в історичній поемі «Берестечко» є такі слова:

Вони вважають мову нашу бідною

І нас вважають темними людьми.

Але ж, диви, найпершу в світі Біблію -

Слов'янську - миру появили ми!

Слово пам'яті про нашу товаришку Наталію Михайлівну Гаврилову (Пір'ян)

Українська громада міста Мурманська втратила одного з вірних і надійних товаришів, багатолітнього члена громади, Наталію Михайлівну Гаврилову.

Душа цієї щиросердної та завжди правдивої жінки тепер вже оселилась в упокоях Господніх.

За її доброту, за її вічне намагання огорнути обіймами своєї опіки усіх, хто потребує підтримки та допомоги, щиросердний Господь не мине ласкою своєю і її душу, натомлену земним буттям, негараздами та вічним покликом до справедливості.

Про відвідини мурманськими українцями буковинських домівок-музеїв Назарія Яремчука і Володимира Івасюка

Буковина. Передсвяткова Вижниця готується до прийому гостей 18-го Міжнародного гуцульського фестивалю. Наша творча мурманська делегація приїхала першою і, як нам завважили, - це добре, бо завжди тут має значення, хто ж прибуде першим... Фестиваль розпочнеться тільки завтра, тобто 28 серпня 2009 р. А відтак, в нас є вдосталь часу, щоби розміститися в затишних хатках турбази «Черемош», споглянути на ті сині, зелені та такі викосно розкішні Карпати. І хоча Буковина вважається Передкарпаттям, але вже й навіть тут, у Вижниці, все вражає отим неповторним гірським колоритом, який оспіваний в чисельних піснях українських композиторів та в літературних романах письменниці Марії Матіос.

Пам'яті великого майстра українського кіно

Іван Миколайчук. Такі пам'ятні ролі цього велетня-актора та режисера, майстра уособлення української дійсності в кіно, знайомі нам, українцям, до болю. І хоча Іван Миколайчук, його ролі в кіно, сьогодні належать світовій мистецькій цивілізації, але нам, українцям, він рідніший, бо він був таким як ми... він грав сам себе і нас, він відтворював нерукотворні образи самої України, її витоків і її коріння.

Про зустріч з Народною артисткою України Ніною Матвієнко та Заслуженими артистками України Марійкою Миколайчук і Валентиною Ковальською

Ще й сьогодні не всі мої дорогенькі «Лелеки» до краю усвідомили ту надзвичайно щасливу подію, що стала реальною можливістю в їх творчій долі.

По дорозі на XVIII-й Міжнародний гуцульський фестиваль, який відбувався в місті Вижниця, що на Буковині, мурманські «Лелеки» у складі 19 осіб майже три дні провели у столиці нашої України, місті Києві. Мені, як багатолітньому голові Громади хотілося зробити для моїх «Лелек» щось надзвичайне. Відтак, маючи приємну телефонну домовленість з Народною артисткою України, Ніною Матвієнко, про зустріч з нашою громадою, (хай не усією, але ж хоч з творчим її зернятком у 19 осіб) я повідомила нашим «Лелекам», що ми їдемо на екскурсійні оглядини українського етнографічного музею імені Івана Гончара.

Про нашу участь в XVIII-му Міжнародному гуцульському фестивалі-конкурсі у місті Вижниця Чернівецької області

Там, де гори-Чорногори,зелені Карпати,

Живуть сини України –гуцули завзяті.

Де Черемош, Прут і Тиса– вода студененька,

Пригортає Гуцульщину Україна-ненька.

Цього року мурманським «Лелекам» випала велика творча вдача побувати на XVIII-му Міжнародному гуцульському фестивалі-конкурсі у місті Вижниця Чернівецької області, що на Буковині. Ця місцевість вважається Передкарпаттям, але величні Карпати володарюють вже й тут, у районному центрі Вижниця. Відтак нас приваблювала не тільки можливість побувати власне на фестивалі, але й віч на віч полюбувати ті оспівані в багатьох піснях Карпатські гори. Мені ж, як голові Громади, хотілося аби наша молодь, та зрештою й старші жінки, побачили на власні очі, яка то гостинна земля, та Західна Україна, як тут залюбки зуміли зберегти унікальну культуру своєї землі, як тут вміють шанувати земляків українців звідки би вони не приїхали. З радістю можу зазначити, що моя мета сягнула успіху і наші «Лелеки» вже не піддадуться на оту оманливу, якщо не сказати, брехливу, байку, щодо того, що західна Україна, то щось вороже, або назублено - налаштоване проти українців «східняків», тощо…

Про

Міжнародний гуцульський фестиваль, що пройшов у місті Вижниці, має вже свою невелику історію. Саме товариство "Гуцульщина", зорганізувавшись у 1990 році задля відродження, започаткувало Міжнародні гуцульські фестивалі, у рамках яких проводяться також науково-практичні конференції, симпозіуми, спортивні та різні молодіжні змагання.

Перший гуцульський фестиваль відбувся в 1991 році 27 вересня. На невеликій верховинській полонині Запідок, яка здавна була місцем урочистих зібрань гуцулів, мала притягальну духовну силу, бо над нею, на 1221 метровій висоті, стоїть загадковий Писаний Камінь — язичницьке святилище наших предків, зібрався перший Гуцульський фестиваль. Розпочався з встановлення і освячення хреста. Бо так заведено в гуцулів — кожну справу розпочинати з молитвою, з Господнім благословенням. Перший фестиваль, підтвердив статус міжнародного, бо брали в ньому участь гуцули з Румунії, а також делегації і гості з Польщі, Німеччини, Великобританії, США та інших країн.

Хор української пісні «Лелеки» побував на відкритті меморіальної дошки генералу-земляку і дав концерт команді авіаносця «Адмірал Кузнєцов»

День Перемоги в місті-герої Мурманську завжди відзначається урочисто і піднесено. Адже тут в Заполяр’ї під час Великої Вітчизняної війни відбувалися жорстокі бої. Фашисти були зацікавлені у захопленні цього незамерзаючого міста-порту. Однак, натиск німців був зламаний ціною великих жертв. В сам Мурманськ німці так і не прорвалися, але ударами з повітря місто було майже повністю зруйноване.

У другу неділю травня в Україні відзначається День Матері

Українська громада м. Мурманська щиросердно вітає все світове українство з цим милим святом. Зичимо всім здоров’я, витривалості, наснаги, щедрот і рясних нагород від Матінки Божої та Сина її Ісуса Христа.

Рассказ ко Дню Победы об уроженце шевченковского края Стефане Коломийце, комдиве защитившей Мурманск дивизии народного ополчения

Генерал-майор Коломиец Стефан Владимирович родился 15 декабря 1896 года в селе Шабастовка Монастырищинского района Черкасской области. Кадровый военный. В рядах Красной Армии служил с 1919 года. Участник Гражданской и Советско-финской войн.

Відбулася творча зустріч Народного хору української пісні «Лелеки» з представництвом Королівства Норвегія

Норвезькі гості давно мали на меті познайомитися з нашим співочим колективом, а тут і випала така нагода. Зустріч відбулася 16 квітня в мурманському готелі «Полярні Зорі». А відтак за вечерею Народний хор української пісні «Лелеки» дав невеликий концерт, аби гості з Норвегії мали уявлення про нашу пісню та культуру взагалі. З великим зацікавленням гості придивлялися до наших костюмів та прислухалися до наших пісень, а пісню «Ой чорна я, си чорна» навіть підспівували разом з нами. Бо цю пісню чули вони та полюбили дещо раніше, в колективі підшефної мурманської школи №31.

або Народна пісня як ключ до нашого українського народознавства

Тут кожна з родовища нота.

Тут наші пісні родові…

Антоніна Листопад

Недарма кажуть, що пісня – це душа народу. А пісня українська - це ще й неперевершений поклад мудрості, занотоване сховище народного звичаю та життєвого  прикладу українського народу. Українська пісня - це родинне чистилище, це храм найвищого розмислу та історичної спадщини наших пращурів.

Або «Українка я маленька – українці батько й ненька»

Місяць березень був плідним та насиченим в житті мурманської української громади «Лелеки». Адже творчий процес цікавий тільки тоді, коли робота творчого гурту ґрунтується на вивершенні та розкритті цікавих етнографічних тем та задумок.

Про чергову зустріч українських «Лелек» в Мурманській обласній науково-технічній бібліотеці

Завдяки давній та плідній дружбі між громадою українських «Лелек» та колективом Мурманської обласної науково-технічної бібліотеки дуже часто виникає обопільне вивершення творчих планів  та мистецьких доробків  обох організацій. Не винятком став і 200-літній ювілей від дня народження нашого славетного земляка, відомого в усьому світі письменника Миколи Васильовича Гоголя.

Про 22 березня - українське народне Свято Сорока святих

Швидкоплинний час невпинно наближає нас до ще одного свята в українському народному календарі, яке наче на крилах лелечих відносить мене згадкою у далекий дитинний спогад, до українського села, до земляків, яким  здебільшого вже не доведеться топтати ряст цієї весни, - це свято наповнює відчуттям теплоти дому і того, що вже ніколи  не повернеш і не наздогонеш.

К 80-летию Почётного гражданина города-героя Мурманска Александра Головченко

Родился прославившийся своими трудовыми подвигами на Кольском полуострове Александр Демьянович Головченко 2 октября 1928 года на солнечной украинской земле. В Мурманск приехал по направлению после окончания Одесского института инженеров морского флота в 1952 году.

Майстер-клас з Сокальської вишивки для учениць мурманської школи

З приходом зими, та саме в часі вечорниць, в селах, та й навіть у містах України, дівчата та старше жіноцтво брались до рукоділля. Найпоширенішим і найулюбленішим заняттям дівчат і молодиць (а іноді і хлопців) у цей час було вишивання. Адже це було обумовлено не тільки розкішним розмаїттям візерунків, які хотілося відшити, але ще й з тих міркувань, що в такий майстерний спосіб кожна дівчина ладнала собі майбутній весільний посаг, тобто придане. Відтак, вишивали велику кількість рушників, хусточок, готували весільну сорочку собі та нареченому. Мінялися часи і покоління, західноєвропейська мода вдавалася до своїх хитрувань і спокус, накидуючи нам свої смаки і уподобання, але українське, народне, утворене своїми руками, - і до цих пір в пошанівку та в моді.

Український рік: 19 грудня – Свято Миколая Чудотворця

Снігом, снігом та льодами

Гей здалека йде в наш край,

Йде з гостинцями, дарами

Преподобний Миколай!

Миколай-Чудотворець другий після Бога заступник. Покровитель землеробства та скотарства, хазяїн земних вод, милостивий Святий, заступник від бід та нещасть.

Провідник та порадник подорожуючим.

Одна цікава оповідка свідкує, що колись в дуже давно, по осінній порі, один чоловік, їдучі на возі, та й ув’яз тим возом у грязюці. Трапився йому на цій же дорозі Касіян-Угодник. Чоловік не впізнав його та й почав просити, аби той допоміг йому випорсати воза. Та тільки відмовив Касіян, мовляв, поспішаю і не маю часу порпатися тут з твоїм возом. Так і пішов не допомігши. Невдовзі, цією ж дорогою мандрував Миколай-Угодник, а відтак, звернувся за поміччю чолов’яга ще й до нього. Миколай – угодник радо допоміг йому у його негаразді.

Український рік: 17 грудня – день Великомучениці Варвари

Знову, вже вкотре і вкотре, з великим задоволенням беру до рук книгу письменниці-етнографа Гарафини Маковій і долучаюся до цікавості, романтики та магічної сили етнографічної спадщини нашого народу.

Український рік: 13 грудня відзначаємо народне свято Андрія - Святого апостола Андрія Первозванного 

На Святого Андрія – у дівчат велика надія.

Народна приказка

Щороку 13 грудня відзначаємо свято Андрія – свято Святого апостола Андрія Первозванного на його честь і прославу. Відтак, свято припадає у часі на період веселих зимових вечорниць, які ще в недавню минувшину   дуже полюбляла українська молодь. Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася, і там собі пару вибирала.

Народний український рік – «Катерини»

7 грудня - День Святої Катерини 

Катерина по раю ходила,

Катерина в Господа просила:

Подай щастя молодій дівчині,

Що вгодила Святій Катерині.

За тиждень перед днем Пресвятої Катерини даємо українським громадам довідку стосовно цього народного свята.

Деякі вірші з творчого доробку Анатолія Яні 

Наприкінці травня українська громада Мурманська була причетна до зустрічі делегації представників з міста-героя Одеси. Ця далека поїздка стала можливою в рамках проекту, що обіймав метою відвідати усі міста-герої. Загальновідомо, що і Мурманськ є містом-героєм, відтак і така нагода. Усіх делегатів було 15 осіб. Всі ці люди були різні за віком, за партійною приналежністю, а відтак, і ментальністю.

Спогади про зустріч з земляками-одеситами в Мурманську

Наприкінці травня українська громада Мурманська була причетна до зустрічі делегації представників з сонячної Одеси. Ця далека поїздка стала можливою в рамках проекту, що обіймав метою відвідати усі міста-герої. Загальновідомо, що і Мурманськ є містом-героєм, відтак і така нагода. Усіх делегатів було 15 осіб. Всі ці люди були різні за віком, за партійною приналежністю, а відтак, і ментальністю. Бачення України, її майбутнього, а також її місця в новітній історії, також, у всіх було своє і не завжди свідоме, щодо української вдачі. І це не дивно, бо у складі делегації були навіть представники партії Наталії Вітренко та деякі інші «товаріщі» За цих наших земляків було соромно і на прийомі у мера міста Михайла Юрійовича Савченка, і на прийомі у головного редактора обласної газети «Мурманский вестник» Василевського Валерія Вікторовича.

Выпускникам 10-В класса макеевской средней школы №86 выпуска 1968 года посвящается

Ничто на Земле не проходит бесследно,

И юность ушедшая все же бессмертна.

Как молоды мы были…

Николай Добронравов.

Про білих лелек української пісні з Полтавської землі Наталію Май та її донечок Олесю і Станіславу

Мов журавлі летять мої роки,

А я і досі спокою не знаю,

Я вишиванку мамину завжди,

До серденька до свого пригортаю.

Вона мене зігріє в холоди,

Її залишу синові і дочкам,

Врятує Україну від біди

Свята, як правда - мамина сорочка.

Наталія Май.

Український жниварський серпень завжди щирий та благодатний на врожай, ярмарки, пісні, а відтак і на зустрічі. Три роки пробігли стрімкою повінню та не забувся отой ярмарок, справжній, Сорочинський, не забулись зустрічі і пісні, яких було так багато, що аж серце заходилось зворушливим щемом від усвідомлення того, наскільки ж наш народ працелюбній, щиросердний піснями, жартами, та відкритий душею до товариської вдачі. На тому народному творчому Віче і пощастило побачити та почути одну з Чураївен землі Полтавської – співачку і композитора, Наталію Май. І пісню ж співала вона неабияку, а ту, що так і називалась - «Сорочинський ярмарок» Жвава, весела та пісня, брала у полон не тільки рідним українським забарвленням, а ще й такою природною енергетичною силою, що кожен, хто її чув не міг байдуже встояти на місці.

Житло в духовному світлі селянина

Житлова обрядовість. Будівництво житла здавна було одною з найважливіших подій. З переселенням до нової хати люди пов'язували свої надії на щасливіше й заможніше життя. Боротьба з природною стихією, бажання найрізноманітнішими засобами задобрити її, прагнення забезпечити надійність та міцність нової оселі — усе це знайшло відбиття у своєрідних віруваннях, звичаях та обрядах. Це вибір місця і часу для будівництва житла, його закладини, закінчення будівництва, перехід у новий дім та багато іншого.

Завантажити пісню "Батьківська хата" (формат WMA, 5.2 Мб)

Сценарій з Українського Року: («Русалії»)

Т. Наталка

В травах Храми, в травах Хати,

В травах Україна – Мати!

Зелень - трави й листя крильця

Лементують – салютують!

Дзвонять дзвони – то с в я т к у є

У к р а ї н а Т Р І Й Ц Ю!

Казка для дорослих

Присвячую Калині.

З пошанівком і Любов’ю

Авторка

Стара, як Світ, Дорога була вічним свідком непридуманого людського Життя. Вона простяглася поміж лісом та полем і невеликим відгалуженням своєї мандрівної Вдачі підпирала хату дбайливого Господаря.

Вітаємо Генерального директора та весь колектив Культурного центру України в Москві з його 15-річчям

Шановні друзі! Шановні наші співвітчизники! Правління Національно-культурної автономії українців Мурманського терену Росії, члени Української громади «Лелеки», учасники хору української пісні «Лелеки», щиросердно вітають весь колектив Культурного центру України в Москві з його 15–літнім ювілеєм!

Яка ж то була радість, коли 15 років тому, ми дістали радісну звістку про відкриття Українського культурного Національного Дому в Росії! Відтак, почалася нова, плідна і цікава робота, яка так чи інакше була супутником того рідного вогнику, що світив з Культурного центру України в Москві  в усі існуючі українські осередки Росії.

Присвячую Оксані. На повернення присвячую… Авторка

"Ой не ріж косу, бо хорошая, ой не ріж косу - дуже прошу я... Не погань красу…"

Ще напівсонний ранок, як завжди, першою благословила мати. Вона тихою ходою нітилась по хаті, тяжко позіхала, пораючись біля печі. Для матері ранок настав ще вдосвіта, - вона підгрібала залишки жару в печі, сновигаючи чавунами та кочергами. В тому напівзотлілому жаровинні пеклися «солодощі», - з півдесятка білих цукрових бурячинь. Там же, у печі, умлівали борщ та каша. Поросяті та іншій худобі варили у‘тій хаті. З двору чувся голодний ґвалт качок та гусей, нагадуючи Оксані, що почався новий день. Пора і їй, Оксанці, долучатися до роботи. І так кожного дня. Оксанка хоч і знала на світі тільки тих своїх 18 весен, та все ж встигло набриднути їй оте сільське, як вона сама вважала, марнотрудне життя.

Розмислом до обрання мною цієї теми послугувала певна низка спостережень з нашого українського життя – як в самій Україні, так і української Громади Росії.

Почну з останнього спостереження. Свого часу я добре зробила, що підписалася на Інтернет-розсилку Асоціації міст України. Інформація надходить кожного дня, відтак маю неабияке уявлення, що робиться в Україні і саме на місцях. У розсилці за 24 лютого 2008 року читаю про те, що в Кременчуці напередодні «Дня захисника Вітчизни» вручали козацькі ордени «Георгія Побєдоносца» І та ІІ ступенів, «Слави» І та ІІ ступенів, «Віри» та «Ангола охоронця». 47 представників правоохоронних органів та кременчуцьких козаків були нагороджені почесними нагородами за особисті заслуги перед формуванням «Українські козаки» та за активну участь у забезпеченні громадського порядку. З етичних міркувань не стану наводити прізвища тих людей, які саме впроваджували процедуру нагородження молодого козацького пагілля, а з тим вірогідно передавали у спадок досвід та генетичний козацький заповіт від старших козаків до молодших.

Муляж малоросійського більма на українській телемережі і поза нею…

Беру до рук газету «Щлях перемоги» за №49 від 5 грудня 2007 року. Рубрика – «Погляд», а відтак натрапляю на обґрунтування погляду свого абсолютного однодумця, та ще й земляка-донбасівця, тобто автора статті, Станіслава Федорчука. Назва статті: «Великі «українці»» Такі міркування варто почитати кожному, але мені ця тема дряпає вже давно, отож вдаюсь до дискусії і висловлюю свій особистий погляд на стан речей в цьому, не побоюсь такого визначення, - національному питанні.

Мурманська українська громада щиросердно вітає Вас з Різдвом Христовим та Новим Роком

Нова Радість стала! Христос народився! Славімо Його!

Мурманська громада «Лелеки» щиросердно вітає все Світове Українство з Різдвом Христовим та Новим Роком!

або Чи виростають дерева на схилах закам’янілих шахтних териконів Макіївки

Виростають!.. Оті, що най витриваліші… Виростають і гомонять віттям Неопалимої Купини несхибних зелених верхівок, попри пекельну вогняну загрозу, всупереч бурелому зла і силі протистояння…

Вітаємо керівницю родинного гурту “Світлиця” пані Оксану Ластов’як з присвоєнням їй звання “Заслужений артист України”

Мурманські «Лелеки» щиросердно вітають щиру та доброзичливу, а найбільше, надзвичайно талановиту Берегиню пісні нашої вкраїнської, керівника родинного гурту «Світлиця» пані Оксану Ластов’як  з присвоєнням їй високого державного звання – «Заслуженої артистки України». (Додаю її мейл svitlycia@gmail.com для тих, хто зачарований співом її талановитого гурту, розділить наше дружнє захоплення і разом з нами поздоровить цю майстриню українського народного мистецтва).

Сценарні нотатки в допомогу до підговки святкування Дня Незалежності України

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, - без Батьківщини

Шановні Друзі, охоче надсилаю деякі нотатки, які можуть бути корисними в підготовці до найбільшого державного свята України - Дня Незалежності. Свого часу нашій мурманській громаді ці маленькі сценічні нотатки було надіслано з України. Буду вельми рада, якщо вони комусь стануть у пригоді. Всіх українців Світу вітаю з наступаючим Святом нашої рідної України.