Як представники українських громад із російських регіонів зустрічалися з комісією пана Кнута Воллебека

Відразу після першого весняного свята - Міжнародного жіночого дня, Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин Кнут Воллебек з комісією прибув в Росію, щоб порівняти нинішнє національно-культурне становище та забезпечення освітніх прав етнічних українців Росії з сьогоднішнім станом забезпечення освітніх прав етнічних росіян в Україні. Робота комісії в Москві відбулася 9-10 березня, відразу після московського засідання мали відбутися поїздки робочої комісії в Республіку Башкортостан і Воронезьку область. В травні-червні комісія з такою ж місією мусить відвідати Україну, щоб дослідити там стан російської освіти для етнічних росіян.

На зустріч до Москви було запрошено представників кількох регіонів (Томськ - Мирослава Філіпова, Сургут – Орися Довган, Кубань - Микола Сергієнко, Воронеж - Дмитро Денисенко і з Татарстану я - Людмила Найденко). Зустріч в готелі "Національ" з паном Воллебеком та членами його комісії була досить приязною і невимушеною, бесіди були виключно діловими й продуктивними, на мій погляд, для обох сторін. Комісія вислухала й докладно занотувала доповіді про стан української освіти на досить обширних теренах Росії. Для нас самих було корисно почути про умови розвитку освіти в українських громадах, як виявилося, досить різні, бо постійного й тісного  спілкування між освітянами нема, зустрічі й бесіди носять такий же стихійний характер, як і спілкування українських громад на теренах Росії взагалі, бо нема єдиної конкретної політики в цьому напрямку, нема об,єднуючого органу.

Загалом на теренах Росії (окрім Башкортостану) не створено жодної цілоденної школи, школи з викладаням української мови, чи навіть групи в дитячому закладі. На жаль, у членів комісії (Билл Баурінг, Зденка Махнікова) склалося враження, що це тому, що попиту з боку українців на освітянські заклади нема, але в подальшій бесіді ми з,ясували, що це не так. Потреба в українській освіті є і велика, інша справа, що навіть почути про створення українського закладу в Росії не можно, ініціативи з боку українців мало, а з боку Росії нема зовсім. Останнім часом стосунки між сусідніми державами розвиваються по синусоїді, і страждають від цього пересічні громадяни, які змушені вислухувати в адресу своєї країни і кепкування і приниження. Часто з цих причин взагалі людина не признається до своєї нації, де вже говорити про прагнення до навчання. Хоча здоровий глузд мусить завжди отримувати верх.

Декларативно російське законодавство дозволяє вільно розвиватися будь-якій нації та її освіті, але підгрунтя для цього фактично нема ніякого. Передбаченого законодавством фінансування національно-культурних автономій ще ніколи не було. Нація сама повинна якимсь чином дбати про себе. Щоб створити освітянський осередок (денну школу, клас з викладанням української мови, недільну школу, тощо) необхідно подолати таку масу проблем, яка далеко не всім під силу. На сьогодні умови розвитку української освіти створені лише в Башкортостані завдяки мудрій і толерантній політиці президента Муртази Рахімова та особистим якостям керівників Републіканського центру українців Башкортостану «Кобзар» Василя Бабенка та Володимира Дорошенка. На жаль так «везе» далеко не всім українцям в Росії. В Воронежі українська мова викладається лише факультативно, в Сургуті створені недільні школи без фінансування (або за рахунок батьків). На Кубані українська мова вивчається дітьми як «Кубанское наречие», і з такою назвою зараховується в атестат.

В Нижнєкамську українська недільна школа офіційно називається «Об’єднанням з вивчання історії і культури народів Росії», створена й обладнана виключно на голому ентузіазмі членів товариства, на ньому ж і тримається вже 13 років. Мушу зазначити, що місцева влада визнає національні класи «социально значимыми» і діти звільнені від оплати за навчання. Також нам надано приміщення, яке звільнено від орендної плати, що також дуже важливо. На цьому увага держави до нашої школи вичерпується.

Більш докладно про кілька інших українських закладів в Росії доповіла членам комісії Мирослава Філіпова, голова Комісії Об’єднання українців Росії та Федеральної національно-культурної автономії «Українці Росії». Про стан речей навколо української бібліотеки, та ще кілька питань про існування українських громад в Росії доповів заступник голови ОУР та ФНКА «Українці Росії» Валерій Семененко.

На мій погляд, ОБСЄ порушило не просту й дуже важливу справу, комісія з дослідження стану української освіти в Росії та російської в Україні мусить висвітлити реальний стан речей та дати підґрунтя для коректив у цьому напрямку, які очевидно необхідні для подальшого плідного, конструктивного і спокійного існування сусідніх держав та сусідніх народів.

Людмила НАЙДЕНКО.

керівник Об’єднання з вивчання історії та культури українського народу.

Нижнєкамськ, Татарстан.

verbichenka@list.ru

На світлинах: Квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку принесли соліст Московської державної філармонії Руслан Кадіров і Людмила Найденко. Засідання комісії Верховного комісара ОБСЄ.