За сто днів від України 

Перш ніж залишити Камчатку, розповім про останні два тижні, які я провів у Петропавловську-Камчатському. Весь цей час жив дома у Валентина Макаровича Пилипчука - колишнього заступника голови Національно-культурної автономії українців Камчатки, голови профспілки вертольотників. Він і організував більшість моїх зустрічей.

"Авіація – моє життя"

Перш за все згадаю про зустріч з Михайлом Петровичем Клименком. Він родом з Носівки, на Камчатці живе вже багато років, ветеран-авіатор. У свої 69 років продовжує літати на саморобному літаку, а взагалі все своє свідоме життя віддав авіації. "Авіація - моя дитяча мрія, яка стала життям. Поки я літаю, доти я живу".

Михайло Петрович попросив мене допомогти знайти на Чернігівщині його першу, ще шкільну любов - Аллу Супрун (це її дівоче прізвище), з якою вчився в одному класі у Носівці в 1950-х роках. Орієнтовно в 1955 році вона переїхала разом з батьками в Городню, а згодом, після від’їзду Михайла Петровича на Камчатку, зв’язок з нею перервався.

Михайло Клименко звозив мене на гарячі термальні джерела в Паратунку (50 км від Петропавловська), де ми досхочу накупалися у басейні з гарячою водою, що йде прямо з земних надр.

Рід Шевченка на Камчатці

В.Пилипчук організував також зустріч з Андрієм Лисенком - єдиним на Камчатці

нащадком роду Тараса Шевченка (Андрій - праправнук Йосипа - молодшого брата Т.Г.Шевченка). Він живе в Єлізово. Працює в ДАІ, майор, командир роти ДПС. Народився в Україні, на Хмельниччині в 1974 році, жив у Києві, потім - у Хабаровську і з 1992 р. - на Камчатці. У нього є донька Яна (4,5 роки) - прапраправнучка Тараса Шевченка. Тож кобзарський рід продовжується навіть тут, на Камчатці.

Маша, привіт!

Саме завдяки Андрію Лисенку я нарешті побачив камчатського ведмедя. Щоправда, не в дикій природі, але й не в зоопарку.

На одній з єгерських ділянок в 15 км від Єлізово живе 3-річна ведмедиця Маша. Єгер на ім’я Григорович знайшов її маленьким ведмежатком, коли браконьєри застрелили її матір-ведмедицю. Вигодував з соски.

Маша й зараз бере корм з рук, але тримають її на ланцюзі (все ж звір). На момент мого приїзду Маша вже залягла у барлогу, але її розбудили і виманили на поверхню землі за допомогою варених креветок.

Напружений графік 

Провів й інші зустрічі. З колишнім керівником єдиного на Камчатці українського шкільного класу Валентиною Вишньовою, з аматором зимового плавання Віктором Годлевським, з майстринею художньої вишивки Людмилою Горай та іншими українцями Камчатки.

Також видвідав музеї: краєзнавчий (в експозиції є матеріали про відомого мореплавця Юрія Лисянського, уродженця Ніжина), інститута вулканології і сейсмології, інститута рибного господарства, музей бойової слави.

Їздив на берег Тихого океану, на Халактирський пляж (там - чорний пісок). Разом з Валентином Пилипчуком і Володимиром Бондаренком (голова творчого Союзу художників) ходив до "Трьох братів" - скель, які розташовані на вході з Тихого океану в Авачинську бухту і є символом Петропавловська-Камчатського.

Українські медіа в Росії 

Дав інтерв’ю (на 40 хвилин) місцевому радіожурналісту Юрію Шумицькому. Його дід - родом з Чернігова, перебрався на Далекий Схід під час Столипинської реформи сто років тому. Юрій - теж мандрівник, в 1979-1980 роках він пройшов пішки від Владивостока до Калінінграда. Щодо українського телебачення, радіо та періодики. Українських телеканалів на Далекому Сході немає.

Два роки тому можна було дивитись "Інтер" у Владивостоці. Як розповідали мені ще в липні в Омську, тамтешні українці виходили з проханням про транслювання бодай одного українського телеканалу, але їм відмовили.

Така ж ситуація і з радіо. Щоправда, в Спаську-Дальньому (Приморський край) двічі на місяць на місцевому радіо виходить передача українською мовою (тривалість - 40 хвилин).

Періодику передплачувати дуже проблематично, бо немає гарантії, що вона надходитиме. Хіба що привозити з України (це ж стосується і книг).

В Тюмені і Петропавловську-Камчатському видаються українські газети (відповідно "Голос України у Західному Сибіру" і "Батьківщина"). Тюменська газета виходить регулярно (раз на місяць), а от "Батьківщина" - за наявності грошей у української громади Камчатки.

Діяльність українських громад здебільшого зводиться до культурно-масових заходів (фестивалі и концерти українських творчих колективів, святкування національних свят тощо). Проведення заходів політичного спрямування (наприклад, схвалення декларації про голодомор як про геноцид українського народу) викликає якщо не відкритий спротив, то "неодобрение" з боку владних структур.

Українських культурних центрів як таких немає (хіба що в Москві на Арбаті, 9), українські громади більше діють в межах національних культурних центрів, "Домів дружби" (установи, у яких представлено всі національні діаспори регіонів).

Щодо української церкви, то її немає ніде. Хіба що на рівни "катакомбної" церкви (як, наприклад, в Кургані).

Стосовно допомоги Росії українському рухові, то картина така: держава допомагає в багатонаціональних регіонах (Ямал, Тюмень, Ханти-Мансійськ, Якутія). В інших регіонах особливої уваги з боку Росії українці не відчувають. Як, до речі, і з боку України. Але й не заважають.

Додому! 3 листопада залишаю Камчатку і лечу в Хабаровськ. Гроші на літак допомогли зібрати камчатські українці і голова національно-культурної автономії українців Новосибірська Володимир Манович.

З Хабаровська автостопом - до Владивостока, де хочу зустрітись з українським консулом Олександром Данильченком і передати місцевим українцям власну книгу. З Владивостока вже їхатиму додому. На зворотньому шляху вирішив проїхати через Тиву і Хакасію - регіони, в яких я ще не був.

Олександр ВОЛОЩУК.

Кореспондент "Високого Валу", спецкор "Сіверщини" і "Білої хати".

Петропавловськ-Камчатський, 3.11.2008 р.

http://val.ua/culture/Culture/194129.html

На світлині: Хрест апостолів  Петра і Павла на Камчатці. З Михайлом Клименком в Паратунці. За кермом Мі-2. "Три Брати". Ведмедиця Маша. В Авачинській бухті. На чорному піску. За спиною - Тихий океан. Олександр Волощук на Камчатці. Фото Володимира Бондаренко.