Співголова Об'єднання українців у Російській Федерації Валерій Семененко: українська громада стала заручником погіршення українсько-російських міждержавних відносин на найвищому рівні

Українці у Росії спростовують заяви представників Партії регіонів про брак інтересу до вивчення української мови серед діаспори у Москві. Натомість, як заявив Радіо «Свобода» співголова Об'єднання українців у Російській Федерації Валерій Семененко, місцева громада зазнає політичних утисків з боку російської влади, в результаті чого потерпають і діти.

За опечатаними дверима в центрі Москви - українські книги, дитячі національні костюми і супутник, який приймає телеканали з України. Навесні минулого року московська влада заборонила діяльність Українського освітнього центру. Цей центр діяв при місцевій школі № 124 із 1995 року, а нещодавно був відбудований за кошти українських підприємців, які вклали в устаткування близько 25 тисяч доларів. Офіційна причина закриття - недотримання російського законодавства.

Співголова Об'єднання українців у Росії Валерій Семененко визнає, що Центр порушив деякі норми, але каже, що пропозицію виправитися московські чиновники вперто не хочуть чути і натомість повністю заборонили діяльність установи, в якій навчалося близько сотні українських дітей. Семененко каже, що українські вчителі не лише втратили роботу, але й стали об'єктом інтересу російських спецслужб.

«Вони не приховували, що з ФСБ, обходили наших вчительок, зокрема, Карасьову Лєну і Шовгун Ніну і питали, що там робилося. Я спершу цього не знав, бо дівчата були залякані, але потім вони мені сказали», - розповів лідер української громади.

Директора московської школи, при якій діяв Український центр, звільнили з роботи. Пояснили, що через пенсійний вік, але Семененко припускає, що вона потерпіла через прихильність до української діаспори.

Не сподобалося представникам російської влади і те, як українці обговорювали складні сторінки історії. «З історії України ми слухання і по Мазепі проводили. Оце, мабуть, стало основною причиною тиску і нападу на нас», - зазначає Семененко.

Співголова Об'єднання українців Росії вважає, що українська громада стала заручником погіршення українсько-російських міждержавних відносин на найвищому рівні, адже до того понад десятиліття Український освітній центр діяв не в підпіллі, а з відома управління освіти Москви.

«До ста заяв хоч завтра можу покласти на стіл»

Один із лідерів української діаспори у Росії спростовує заяву народного депутата-регіонала Вадима Колесниченка про те, що в Москві не змогли набрати навіть один україномовний клас. Мовляв, через це московська адміністрація не фінансує української школи з бюджету міста.

Валерій Семененко погоджується, що великого напливу охочих учитися українською у Москві немає. Але інтерес до рідної культури є, попри несприятливі умови. «При тій пропаганді і при тій масованій інформаційній війні проти України тут багато батьків просто не наважуються нести заяви, що вони хочуть в українську школу віддати, але кілька класів ми могли б відкрити. До ста заяв хоч завтра можу покласти на стіл», - наголошує він.

Конфлікт довкола Українського освітнього центру в Москві дійшов до Міністерства закордонних справ Росії. У вересні Валерій Семененко зустрічався з представниками російської влади за присутності працівників українського посольства у Москві. Але ця зустріч не дала результатів. Тому Об'єднання українців у Росії знову звернулося за допомогою до українського посольства.

За офіційними даними, в Росії живе три мільйони українців. Попри це, там немає жодної української школи. Раніше цього року представник Міністерства закордонних справ Росії Андрій Нестеренко пов'язав це з відсутністю таких запитів від батьків і громадських організацій. За його словами, це, мабуть, пояснюється «спорідненістю східнослов'янських мов і культур, спільною історією і єдиною православною християнською вірою».

Мар'яна Драч, Прага - Київ

http://www.ukrros.info/news/index.php?ELEMENT_ID=1373

ФСБ взялося за українських вчителів в Москві

Українська громада в Росії зазнає політичних утисків з боку російської влади.

Про це заявив співголова Об'єднання українців у Російській Федерації Валерій Семененко, передає Радіо "Свобода".

Так він розповів, що українські вчителі стали об'єктом інтересу російських спецслужб.

"Вони не приховували, що з ФСБ, обходили наших вчительок, зокрема, Карасьову Лєну і Шовгун Ніну і питали, що там робилося. Я спершу цього не знав, бо дівчата були залякані, але потім вони мені сказали", - розповів Семененко..

Директора московської школи, при якій діяв Український центр, звільнили з роботи. Пояснили, що через пенсійний вік, але Семененко припускає, що вона потерпіла через прихильність до української діаспори.

Не сподобалося представникам російської влади і те, як українці обговорювали складні сторінки історії. "З історії України ми слухання і по Мазепі проводили. Оце, мабуть, стало основною причиною тиску і нападу на нас", - зазначає Семененко.

Співголова Об'єднання українців Росії вважає, що українська громада стала заручником погіршення українсько-російських міждержавних відносин на найвищому рівні, адже до того понад десятиліття Український освітній центр діяв не в підпіллі, а з відома управління освіти Москви.

Він додав, що український центр було закрито. За опечатаними дверима - українські книги, дитячі національні костюми і супутник, який приймає телеканали з України.

Навесні минулого року московська влада заборонила діяльність Українського освітнього центру. Цей центр діяв при місцевій школі № 124 із 1995 року, а нещодавно був відбудований за кошти українських підприємців, які вклали в устаткування близько 25 тисяч доларів. Офіційна причина закриття - недотримання російського законодавства.

Семененко визнає, що Центр порушив деякі норми, але каже, що пропозицію виправитися московські чиновники вперто не хочуть чути і натомість повністю заборонили діяльність установи, в якій навчалося близько сотні українських дітей.

http://www.pravda.com.ua/news_print/2009/10/30/104283.htm

Додатки:

Росія переводить стрілки за економічні проблеми на заробітчан?

Росія обмежує можливості для іноземних робітників. Указ про скорочення квот для мігрантів на половину підписав цього тижня прем'єр Володимир Путін. Він пояснив, що це тимчасовий захід, пов'язаний зі світовою фінансовою кризою. Але оглядачі висловлюють сумнів у тому, що така політика допоможе розв'язати економічні проблеми Росії. Ба, більше. Правозахисники попереджають, що така політика може підживити расистські настрої.

Шаріфбек Саддрінін колись викладав географію у Таджикистані. Але тепер працює на будівельному майданчику у Москві, де щомісяця отримує 600 доларів. Левову частку цих коштів він переказує додому. Тепер Шаріфбек переймається, що втратить роботу в Росії. «Буде дуже важко, бо вдома роботи немає. Я не знаю що буде в січні, як люди будуть виживати», - бідкається таджицький заробітчанин.

А от на українських заробітчанах нововведення російського уряду позначиться мало, каже Радіо Свобода співголова об'єднання українців Росії Валерій Семененко: «Українці, як правило, якщо вони працюють у Росії, то це кваліфіковані робітники: електронщики, програмісти. І навряд чи їх торкнеться ця проблема зменшення квот».

Крім цього, Валерій Семененко помітив, що українських заробітчан у Росії стає менше. «Раніше було дуже багато, а зараз відтік. Я особисто знаю кілька будівельних бригад, які (в Росії) заробляли гроші, а зараз вони вже не їздять, бо такі ж гроші можна заробити в Києві і Одесі», - вважає один із лідерів української громади в Російській Федерації.

«Росіяни в таких умовах і за такі гроші не працюють»

Скільки людей приїздить до Росії на заробітки достеменно підрахувати дуже складно, оскільки багато хто працює нелегально. За деякими оцінками, ця цифра сягає 10 мільйонів осіб.

Чимало росіян ставляться до мігрантів вороже і вважають, що саме вони забирають їхні робочі місця. «Наша країна, наша робота» - під таким гаслом проводять мітинги по країні активісти «Молодої гвардії», молодіжного крила правлячої партії Росії. Вони також пропонують патрулювати будівельні майданчики, щоб відловлювати нелегалів.

Але росіяни навряд чи підуть працювати на місця, які традиційно займають заробітчани. «Росіяни за такі гроші і в таких умовах не працюють. До нас приїздять некваліфіковані робітники. Вони працюють за копійки. Це дуже вигідна робоча сила. А якщо вона нелегальна, то ще вигідніша», -говорить Радіо Свобода московська правозахисниця Світлана Ґаннушкіна, яка займається проблемами міграції.

За тих, хто працює нелегально, працедавці не зобов'язані відраховувати податки державі. Оглядачі попереджають, що скорочення квот для мігрантів призведе до того, що дедалі більше заробітчан тепер працюватимуть у Росії на чорно.

Правозахисники також стурбовані тим, що різке скорочення квот для мігрантів може роздмухати расистські настрої у російському суспільстві. На їхню думку, влада таким чином переводить стрілки за економічні негаразди на заробітчан. Коли ж проти мігрантів виступають політики на телеекранах, то такі слова потрапляють на родючий ґрунт. За даними центру «Сова», який проводить моніторинг нападів на міжетнічному ґрунті, з початку цього року в Росії таким чином загинули 84 особи, ще 360 було поранено.

Мар'яна Драч Прага - Київ

http://www.radiosvoboda.org/articleprintview/1358861.html 11.12.2008

Ситуація з українством у Росії катастрофічна

На теренах північного сусіда українська діаспора нестримно скочується до повної асиміляції, свідчить співголова Об'єднання українців Росії

З Валерієм Семененком, який нині є співголовою Об'єднання українців Росії, постійно спілкуємося ще з радянських часів. Не в останню чергу тому, що він є земляком, бо виріс у Синельниковому. Але востаннє бачилися досить давно. Тому нинішня зустріч викликала в кореспондента «УМ» неабиякий інтерес: як живеться організованому українству в Росії за Путіна - Медведєва? У перебудовчі часи генсека Горбачова та за президента Єльцина українці РФ поставали досить потужною силою. Однак часи змінилися...

«В українців Росії нема мотивації, аби віддавати дітей в українські школи»

- Власне, у Росії все починалося з Товариства шанувальників української культури «Славутич», яке постало у 1988 році, - згадує Валерій Фокович. - Згодом воно, як нерідко тоді водилося, розкололося. Одна з частин, переважно молодь, створила Український молодіжний клуб. Я, хоч молодим себе на той час уже не вважав, теж до них приєднався.

- Москва хоч і столиця, але світ на ній клином не сходиться. Як поширювався український рух по всій Росії?

- Українські організації стали виникати фактично по всій Росії - на Далекому Сході, у Сибіру, Воркуті, Санкт-Петербурзі, на Уралі, Камчатці... Вельми гучною подією став перший Конгрес українців Росії у 1993 році. На хвилі тодішнього піднесення на ньому засвітилися чимало політиків і відомих людей - багатьом, зокрема, запам'ятався виступ українською мовою Григорія Явлінського - вихідця зі Львова, були також українці зі США...

Згодом оформилося Об'єднання українців Росії - його першим головою став відомий публіцист Олександр Руденко-Десняк, нині, на жаль, уже покійний.

- Які досягнення організованого українства Росії можна навести як приклад?

- Досягнення є, й немалі. Зокрема, помітним напрямом стала наша культурно-мистецька діяльність. Насамперед ми пропагували українську пісню й мову. Форми такої роботи були найрізноманітнішими - хори, дитячі ансамблі, самодіяльні колективи. Особливо помітною подією стали організовані нами виступи чотирьохсот талановитих українців з усієї Росії.

- Чимало говорилося і про ваші намагання створити в Росії систему української освіти. Як складаються справи в цій царині?

- Української освіти на теренах Росії не існує. Працюють недільні школи (в таких навчалися і мої діти), Український освітній центр із хореографічним і фольклорним відділеннями. Але про систему української освіти в Росії годі говорити.

- Очевидно, найбільша проблема - це нестача дітей, які бажали б навчатися в українській школі чи центрі...

- Саме так. Як кажуть у таких випадках, в українців Росії для цього немає достатньої мотивації. Та й про що можна говорити, коли навіть співробітники посольства України в Москві не подають такого прикладу. Неподалік від українського посольства розташована 124-та школа, де діє вищезгаданий Український центр. Однак дітей співробітників нашої амбасади ми там практично не бачимо. Зазвичай вони віддають перевагу престижній 1520-й гімназії, звісно, російській.

Неабиякий фурор свого часу спричинило відкриття українського класу в лінгвістичному ліцеї № 1555. Скільки делегацій туди приїздило, щоб подивитися, як вивчають українську мову в Москві! Тепер же нашу мову тут опановують... лише п'ять осіб. Причина та саме - немає бажаючих і жодної підтримки з боку українського посольства.

Та й по всій Росії невеличкі центри українства - недільні школи, аматорські гуртки тощо - збереглися лише в кількох містах. Приємним винятком хіба що є філія Московського відкритого педагогічного університету в столиці Башкиртостану Уфі, де директором Василь Бабенко.

Немає своєї церкви - втрачаємо коріння

- Може, в усьому винна ментальність українців Росії? Мабуть, вони втрачають самобутність і не відчувають потреби повернутися до своїх українських коренів?

- Це теж неабияка проблема... До того ж, у Росії немає української церкви.

Щодо бізнесменів, то вони швидко асимілюються і втрачають українську ментальність (якщо вони, звісно, до цього її мали). Чіткої, системної допомоги з боку української держави немає й близько.

Я виділив би дві риси нашої діаспори в Росії - це наслідок тривалої русифікації і асиміляції. Не кращим чином впливає на її національну свідомість і складніший соціально-економічний стан в Україні.

«Зараз Росія взяла курс на відновлення імперських традицій»

- Ну а російська влада вас не пригнічує?

- Зараз Росія взяла курс на відновлення імперських традицій, потурання шовіністичним проявам. Побиття і вбивства людей неросійського походження вже давно стали звичними.

Гасло «Росія для росіян» не тільки не знаходить належної відсічі, а й нерідко стає сигналом для дії навіть державних органів. Приміром, коли загострилися стосунки між Росією та Грузією, міліція вимагала в школах списки дітей грузинської національності. На щастя, жоден директор цьому не піддався. Декілька сотень грузинів узагалі були депортовані.

Логіка таких дій справді нагадує відомий вислів, що «розумом Росію не збагнути». Недавно, приміром, на радіо «Эхо Москвы» я зійшовся в дискусії з сумновідомим в Україні депутатом Державної думи Росії Костянтином Затуліним. Тема передачі, яку вів Матвій Ганапольський - «кому належить Севастополь?». Свою позицію я аргументував тим, що, коли в 1954 році Севастополь передали Україні, його належність північному сусідові до цього в Конституції Росії зафіксована не була. Протягом десятків років факт передачі ніхто не піддавав сумніву. І в договорі між Україною та Росією 1997 року статус Севастополя теж не піддається сумнівам.

Однак у мого опонента логіка виявилася своєю - мовляв, той договір Москва підписувала з Україною дружньою, а не НАТОвською, тому й закрила на все очі.

Найстрашніше - що після таких слів часто настають конкретні дії. Доля Бібліотеки української літератури в Москві може бути яскравою ілюстрацією. Її створення ще у 1989 році стало можливим завдяки жертовності Юрія Кононенка, багатьох українців Москви та наших друзів в Україні та світі. Вдалося зібрати фонд, який нараховував 50 тисяч книжок. А газети передплачували, здавалося, всі, що видавалися в Україні з 1989 року.

Надалі події розвивалися оптимістично. У 2000 році уряд Москви видав постанову про створення в Москві державної установи культури «Бібліотека української літератури», яка в 2006-му отримала прекрасно оснащене приміщення загальною площею близько 600 кв. м. Однак радість виявилася нетривалою. Вже восени того ж 2006 року біля бібліотеки з'явилися пікети провладної молодіжної організації «Мєстниє» з гаслами на кшталт «Нє дадім поссоріть два братскіх народа». Приводом для цього став організований у бібліотеці «круглий стіл», присвячений темі Голодомору в Україні в 1932 - 1933 роках.

Згодом із бібліотеки було звільнено під різними приводами дев'ятьох працівників. Лиха доля не оминула навіть Юрія Кононенка. Натомість прийшли нові люди, які не знають ані української мови, ані літератури. А сам факт звільнення колишніх працівників називають не інакше як «ліквідацією гнізда бандерівців та націоналістів». У бібліотеці поступово стало втілюватися гасло так званої панслов'янської єдності під російською зверхністю. Якщо раніше до громадської ради бібліотеки входили представники українських організацій, то тепер їх звідти немов корова язиком злизала...

Тому, коли лідери російської держави говорять про розвій у Росії української культури, їм вірити не доводиться. Бо той розвиток - фікція.

Сергій ДОВГАЛЬ.

www.umoloda.kiev.ua

На світлинах: Валерій Семененко в студії Радіо «Свобода». Земляк з дніпропетровського Синельникова.