В Культурному центрі НКАУ м. Новосибірська відбулася презентація спецвипуску цього журналу, присвяченого сучасній українській літературі

В нашому культурному центрі відбулася презентація спеціального номера літературного журналу "Сибирские огни", присвяченого сучасній Україні. Ні, не Україні, а українській літературі. Поняття література надзвичайно широке. Це і проза, і поезія, і драматургія, і літературна критика, а ще й видавнича справа. І все це спробували зробити російські письменники Новосибірська в своєму журналі «Сибирские огни» на чолі з головним редактором журналу Володимиром Берязєвим. Вони присвятили весь журнал українській літературі, сучасній літературі. Якщо по великому рахунку – то наша українська література взагалі молода, їй вистачило століття: від Котляревського і Шевченка до сьогоднішніх письменників, яким і надали сторінки свого журналу сибірські побратими.

Презентація чергового журналу «Сибирские огни» відбулася 6 листопада 2009 р. в Культурному центрі національно-культурної автономії українців м. Новосибірська. Зібрались ті, хто любить і цікавиться українською літературою. Вже те, що в сибірському журналі російською мовою представили українську літературу, - подія.

Самі ж сибірські письменники відмітили, що в книгарнях Новосибірська не українська книжка. Ось вони і вирішили познайомити росіян з українським корінням – тінями забутих і незабутих предків, з сучасною українською літературою.

Гарно сказав у передмові Валерій Казаков «Вместо братской вражды – доброе соседство». Так, дуже часто сусід буває рідніше за брата.

Відкривається журнал поезією львів’янки Галини Крук. Складна за формою і змістом поезія. Може не треба було стільки віршів публікувати одного автора, краще б надрукували поряд і українською мовою. І це стосується усіх поетів.

Юрій Андрухович не менш, а швидше більш складний поет. І за формою і за змістом. Немає красивості вірша, він не бере за душу. Не хотілося б, але напрошується - це не поезія. Пригадую, як Микита Хрущов критикував Андрія Вознесенського та Євгена Євтушенка. Одного за форму, другого - за зміст. То був період відлиги. Сьогодні в Україні не відлига, а повінь, яка дозволила виплисти на поверхню усім. От хто лишиться після того, як спаде бурхлива вода свободи – побачать нащадки.

Ще один не менш модерновий поет – Сергій Жадан. Знову теж саме. Зарозумілість. А читач чекає поезії! Є тут і Ліни Костенко кілька маленьких віршів, і навіть, Василя Стуса. Є ще низка віршів інших поетів, але переважна більшість поезії не припала до душі. Так, це моє суб’єктивне судження. Я не літературний критик. Я читач і шанувальник поезії.

Серед прози вибрав психологічну повість, як назвав сам письменник Віктор Баранов «конспект романа». Оригінальна форма подання світові роздумів українського опозиціонера з Майдану. І хоч дія перенесена на Софіївський майдан, зрозуміло, що мова йде про події помаранчевої революції. Чи вдалося письменнику поговорити з читачем, чи почув читач сповідь опозиціонера, лишається питанням, лишається місце для роздумів.

А от роздуми новосибірця Сергія Самойленка в своєму коротенькому огляді поезії, мене заділи за душу і серце. Маючи невелику можливість в дитинстві вивчити українську мову, хоч суржикову, на півдні Вороніжської області, він не зробив цього. «Декілька місяців шкільних канікул у самому ніжному віці не стали «языковой прививкой».

Не знаю чому, може тому, що я медик, але покумекавши, чомусь подумав: так щеплення ж роблять проти чогось, щоб не захворіти. А виявляється автор мав на увазі щеплення, яке роблять з деревами, оте мічурінське. Так, завдяки такому щепленню більша половина українців згубила рідну мову, отримавши то суржик, то російську в українському варіанті. А от, щодо української, то дійсно спрацював закон щеплення і формування імунітету проти української мови, мови далеких предків. І не вони винуваті, що на півдні Вороніжської області говорять суржиком ті, хто в далекому минулому плекав українську мову. Чого дивуватися: завдяки старанням «мічурінців» більша половина України говорить суржиком. До речі, першою такою «мічурінкою» була Катерина Друга, що пересилила на терени Малоросії тисячі сімей з центральних областей.

Загалом же добру справу зробили письменники Сибіру, познайомивши читача з сучасною українською літературою. Не з усією. Є в Україні й інші письменники. Чи то сибірські колеги вибрали собі для публікації, чи їх українські побратими надали свої послуги. Але маємо те, що маємо. І за це спасибі. Головне, що читач хоч щось почитає. А для більшого кругозору є Інтернет.

Гнат СТЕЦЕНКО,

член Ради НКАУ, Новосибірськ.

henrys_@mail.ru

На світлинах: Логотип журналу «Сибирские огни» На презентації виступає голова НКАУ Володимир Шевченко. Головний редактор журналу Володимир Берязєв.