Про презентацію на Арбаті, 9 спеціального випуску “Література України 2009” цього регіонального російського часопису з міста Новосибірська

“Сибирские огни” – цей літературно-художній та громадсько-політичний часопис, що виходить в Новосибірську, підготував спеціальний випуск “Література України 2009”, який було презентовано в Національному культурному центрі України в Москві.

Як сказав на презентації директор видання поет Володимир Бєрязєв, на перший погляд може здатися навіть дивним, що це здійснив регіональний часопис, а не один зі столичних журналів. Принаймні, такі думки вже поширювалися на форумах та в блогах у мережі інтернет.

Втім, як пояснив він, цьому сприяли певні особливості регіону, традиції, психологія сибірської людини. На нашу думку, маємо завдячувати також ентузіазмові й праці головного редактора Володимира Бєрязєва, члена редколегії журналу, секретаря правління Спілки письменників Росії Валерія Казакова та українського письменника Олександра Ірванця. Саме цей спеціальний, український, або ще 13-й номер журналу, і ця зустріч на Арбаті зібрали колишніх однокурсників по Літературному інституті ім. А.М. Горького. Приїхав і головний редактор часопису “Київ” Віктор Баранов. Вони ділилися враженнями про відвідини своєї альма-матер, спілкування з викладачами та інше. Валерій Казаков звернувся до присутніх рідною білоруською мовою, побажавши, щоб білоруси теж мали такий чудовий культурний центр у Москві, який мають українці.

Основна ідея цієї зустрічі – зрушити з місця справу взаємопроникнення сучасних української та російської літератур, адже протягом останніх десятиліть відбувалося їхнє взаємовіддалення, навіть до виникнення свого роду “глухоти” – за висловом Валерія Казакова.

Відкриваючи презентацію, генеральний директор Центру, доктор історичних наук, Шевченківський лауреат Володимир Мельниченко зазначив: “Цим виданням ви почали роботу зі зближення сучасних представників літературного процесу України та Росії”.

Учасники презентації розповіли, що перед українським випуском вийшов у світ білоруський, на черзі – сербський, а потім очікується й антологія різних слов’янських літератур. Ідея підготувати й видати серію таких випусків виникла після того, як Валерій Казаков та Володимир Бєрязєв переглянули вже існуючі антології й переконалися в тому, що все це “минуле або позаминуле століття”.

Кілька років тому відомий російський літератор, перекладач Ігор Сід організувавав у Москві низку цікавих українсько-російських літературних зустрічей, одна з яких пройшла й тут, на Арбаті – тоді обговорювався стан сучасної української російськомовної літератури. У Національному культурному центрі України відбулися вечори за участю Бориса Олійника, Івана Драча, Дмитра Павличка, Любові Голоти, Світлани Йовенко, Галини Тарасюк, Євгенії Кононенко та інших відомих літераторів.

Втім, для російського читача новітня українська література залишається недосяжною і майже невідомою. На полицях великих книгарень Москви – лише поодинокі крихти українського слова. Навіть у часи Російської імперії в Москві й Петербурзі було набагато більше українських книг.

Напередодні презентації Віктор Баранов домовився з редакцією журналу “Москва” про свого роду обмін номерами – росіяни видають український випуск, а українці – російський. Ідея пречудова й така, що здатна компенсувати ту “несправедливість”, яка виникла в українсько-російських літературних відносинах. Влучно зауважив Олександр Ірванець про те, що російських авторів у Україні можна знайти в книгарнях та на книжкових ринках. Шукати ж українську книжку в Росії, якщо тільки не в книгарні при Українському центрі на Арбаті, – марно гаяти час.

Тому цей міжчасописний обмін “Київ” – “Москва” (доволі символічно) для нас важливий хоч би й тому, що стане для російського читача ще однією можливістю поглянути хоч краєм ока на українське літературне життя початку ХХІ ст.

В українському номері часопису “Сибирские огни”, який вийшов накладом лише в 1500 примірників, вміщено прозові й поетичні твори двадцяти п’яти українських авторів. Їхній склад відповідає нинішній літературній картині сучасної України – це як члени Національної спілки письменників України, так і поети й письменники найрізноманітніших напрямків. Основна частина – це україномовні автори, але є кілька й російськомовних українських літераторів.

Поруч з іменами молодих сучасних письменників та поетів російському читачеві, певно, ляжуть на серце вірші Василя Стуса в перекладі Ігоря Кручика. Ось невеличкий уривок:

На морозе колымском калина

Зацветает, как сгустки сурьмы.

Солнцедень простирается длинно,

И, собором звеня, Украина

Начерталась на стенах тюрьмы…

А ще проза Євгена Пашковського, Віктора Баранова, Анатолія Крима, Володимира Яворівського, Олексія Жупанського, поезія Ліни Костенко, Галини Крук, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Олександра Ірванця, Ігоря Кручика, Олександра Тесленка, Наталки Білоцерківець, Миколи Воробйова, Остапа Сливинського, Олесі Мамчин, Наталії Бельченко, Валентини Давиденко, Василя Герасим’юка, публіцистика й критика Андрія Полякова, Станіслава Мінакова, Василя Голобородька, Володимира Бєрязєва та Сергія Самойленка.

Відкриваючи номер статтею “Замість братньої ворожості – добре сусідство”, Валерій Казаков, який водночас є автором концепції українського випуску, пише: “Сьогодні в Україні остаточно склалася самобутня, та, що виросла на власному ґрунті, досить самостійна, різнопланова література. І що найголовніше, вона стала невід’ємною частиною щоденного життя народу, активно впливає на культуру, освітні процеси й тим самим є гарантом будущності української нації”.

Протягом вечора учасники презентації прочитали кілька своїх віршів, у тому числі й переклади російських авторів. Цікаво було почути Андрія Вознесенського в перекладі Віктора Баранова, які він зробив ще в студентські роки.

Юрій БЕЗКРОВНИЙ

ukrcenter@bk.ru

На світлинах: Спецвипуск журналу. Віктор Баранов, Володимир Бєрязєв, Володимир Мельниченко. Валерій Казаков, Олександр Ірванець, Віктор Баранов. Учасники презентації. Володимир Бєрязєв, Володимир Мельниченко.