Народився під час війни, в 1942 році (25 січня), в с. Кам'яне Жидачівського району Львівської області. Батьки - сільські інтелігенти.
Після закінчення школи (з медаллю) вчився у Львівському державному університеті ім. Івана Франка. Як випускника геологічного факультету в 1965 році мене направили на Урал. В геологічній експедиції - 8 років, за роботу на виробництві був нагорождений Міністерством геології СРСР знаком “Відмінник розвідки надр”.
В 1969-73 рр. навчався в заочній аспірантурі, а після захисту кандидатської дисертації у 1973 році перейшов на науково-педагогічну работу в Уральський гірничий інститут (тепер Академія). Тут пройшов через всі щабелі: від асистента до професора, завідуючого кафедрою.
З 1984 року завідував кафедрою Загальної та історичної геології, а з 2001 року (після об'єднання названої кафедри з кількома геофізичними) став завідувати новою - Геології та геофізики родовищ нафти та газу.
Докторську дисертацію захистив у 1988 р., отримав диплом доктора та атестат професора. Написав кілька монографій і більше ста наукових праць.
Сфера моїх наукових інтересів лежить на перетині природничих наук з точними - математикою, фізикою, хімією. Обгрунтував фізико-математичні моделі (з відповідними рівняннями) розподілу параметрів мікросистем у природних макросистемах, що являє собою наукове відкриття. Ці моделі можуть бути використані в усіх природничих науках, включаючи біологію, медицину, геологію, географію тощо. Запропонував нове рівняння ентропії для динамічних систем.
Був запрошений на ряд Міжнародних геологічних конгресів, маю публікації в їх матеріалах. В 2001 році виграв конкурс на звання Соросівський професор.
У часи перебудови включився в демократичний рух м.Єкатеринбуга. З 1990 року - співголова міського “Движения демократический выбор - демократическая Россия”. У цей час написав кілька десятків публіцистичних статей.
Нині в умовах явної асиметрії інформаційного простору Ураїни і Росії намагаюсь донести до росіян інформацію української сторони. Написав кілька десятків статей (в т. ч. в центральних газетах і журналах - “Известия”, “Российская Федерация” і ін.).
Свою позицію вважаю виваженою і чесною. В третьому тисячолітті відносини між Україною і Росією не можуть обтяжуватися реліктами імперського мислення! Основою справжньої дружби може бути тільки рівноправність і взаємна повага, визнання фактів нищення української культури в Російській імперії в минулому і очевидної неадекватності етнокультурних умов проживання ураїнців Росії в порівнянні з росіянами в Україні сьогодні. Вважаю, що міждержавне зближення може базуватися тільки на західноєвропейських взірцях, які виключають домінування одних держав над іншими і не загрожують нищенню мов, культур, а значить, асиміляції народів.
На жаль, в Росії до цього часу немає сучасних (науково обгрунтованих і толерантних до сусідних держав) підручників історії, молодь виховується на переважно застарілих комуністичних або імперських штампах, що несе загрозу непорозумінь у майбутньому. Тому вважаю свою скромну просвітницьку роботу актуальною і корисною як для України, так і для Росії.
На перспективи Об'єднання українців Росії (ОУР) дивлюсь дещо песимістично. На жаль, керівництво організації втрачає авторитет, протиставивши себе більшості регіональних лідерів зневажливим ставленням до них. Керівництво ОУР досі не сформулювало власної політики, ясної і зрозумілої для членів організації. Не втішають і організаційні досягнення в ОУР (фінанси, інформація, преса, звітність керівництва і т.д.). Все це вимагає чесної і відкритої дискусії в ОУР.
З 1992 р. беру участь у роботі Уральської асоціації українців, один із її лідерів, а з 1996 р. - голова організації. Був на першому і другому Конгресах ОУР у Москві, а також на другому і третьому світових Форумах українців у Києві. На останньому Форумі виступив з доповіддю “Проблеми українців Росії”. Обраний членом Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР) .
З червня 1998 р (з моменту заснування) став членом Ногінського Комітету, що займається захистом прав парафіян Богоявленської парафії УПЦ КП м.Ногінська. Разом із президентом СКУ Аскольдом Лозинським в серпні 1999 р зустрічався з парафіянами у Ногінську. Про згадані порушення прав віруючих, а також про порушення прав української меншини Росії взагалі мав змогу свідчити Комісару ОБСЄ Максу Ван дер Стулу у вересні 2000 р.
Підтримую тісний зв'язок з кількома ЗМІ в Україні, публікую статті, на радіо “Милосердя і час”, щоліта веду передачу “100 хвилин з професором”.
Приймаю участь в роботі Українсього Історичного Клубу (УІК, м.Москва), в його матеріалах маю кілька публікацій на теми російсько-українських відносин.
Вважаю актуальною правозахисну роботу, яка є невід”ємною частиною нашої загальної роботи у Росії. Вважаю доцільним підтримувати контакти із іншими правозахисними організаціями Росії, України та Заходу, обмінюватися інформацією та ідеями.
Вважаю доцільним створення регіональних об'єднань українських товариств за зразком Урало-Сибірської асоціації з центром у Тюмені. Центрами тяжіння таких об'єднань могли б стати Генеральні Консульства України в цих регіонах, хоча російські організації українців, зрозуміло, повністю зберігають свою незалежність.
Разом з дружиною виховую маленького Миколку, четверо старших дітей мають власні сім”ї і живуть окремо. Багато рідні живе в Україні, куди приїжджаю щоліта.

Професор Стефан Паняк.
25 жовтня 2001 року.
м. Єкатеринбург, Росія.