Далекосхiдна хвиля (Хабаровськ)

В’ячеслав ЧОРНОМАЗ. заступник голови Центру української культури «Горлиця».Україна може остаточно втратити свою діаспору на Далекому Сході Росії

Масове переселення украiнцiв на Зелений Клин починає вiдбуватися з 1883 р. I вже на початку ХХ ст. вони складали до 80% населення Приморщина та десь 60% населення Амурщини. Пiсля повалення царату в 1917 р. на Зеленому Клинi починаються бурхливi процеси нацiонального вiдродження – створюються украiнськi нацiональнi органiзацii, починають виходити украiнськi газети, органiзуються першi украiнськi школи. Але пiсля встановлення в 1922 р. на Далекому Сходi советськоi влади органiзоване украiнське громадське життя тут було знищене, нацiональнi органiзацii розв’язанi, а iх активiсти заарештованi та засудженi на процесi у Читi 1924 р.

«Далекосхідна хвиля» №5.Проведено презентацію його українських книжок, які вийшли в світ останнім часом в Хабаровську

Центром української культури Анатолія Криля «Горлиця» міста Владивостоку спільно з Генеральним консульством України 20 серпня у Владивостоці було проведено урочистий вечір, присвячений 18-й річниці Незалежності України «Побачення з Україною».

Програма вечора включала презентацію українських книжок, які з’явилися останнім часом на Далекому Сході. Перш за все це твори українського письменника й поета з Хабаровська Олександра Олександровича Лозикова, що побачили світ останнім часом. Це – романи «Роман завдовжки з життя, або шляхами Івана Багряного» (Хабаровськ, 2008 р.), «Дванадцять стежинок дитинства», «Заколот»,«Покликаний до помсти», збірка поетичних творів «Поетичні твори 2», які вийшли протягом вже цього, 2009 року у Хабаровську.

Крім того, Олександр Лозиков презентував останні числа (5-те та 6-те) часопису «Далекосхідна хвиля», який він видає фактично одинцем и який на сьогодні є чи не єдиним зараз в Росії українським журналом. А також «Антологію далекосхідної української лірики», яку він уклав. До антології увійшли вірші українців, переважно поетів-аматорів, які жили, або живуть на Далекому Сході, а також переклади, зроблені Олександром Олександровичем Лозиковим.

Колісниченко Григорій ІвановичПро далекосхідного поета маріупольця Григорія Івановича Колісниченка

Наприкінці 1989 року вмер в місті Комсомольську-на-Амурі його першобудівник з Донбасу Григорій Іванович Колесниченко. Він посідав місце директора друкарні, потім там же осів постачальником та різником паперу.

Його вірша про радянську владу знали не тільки його друзі. Дехто не міг повірити, що їх написала оця зовні непомітна людина.

Перщобудівник Хабаровська Яків Дяченко. Про російського офіцера полтавця Яківа Васильовича Дяченка, що піднімав на Амурі міста і села

Гортаючи сторінки своєї пам'яті, думками лину в місто юності - Хабаровськ. На привокзальній площі столиці Далекого Сходу зустрічає пам'ятник Єрофеєву Хабарову, на честь якого названо місто. Та для того, щоб місто постало, праці доклав наш земляк Яків Васильович Дяченко.

Грицько СиньогубВідповідь українськомовного росіянина русскоязычному украинцу 

До моїх рук неждано-негадано попали замітки Романа Барашева «Как украинцев на Дальнем Востоке заклинило», надруковані в «Еженедальнике 2000». Місце видавництва в місті Києві. Хто забув, то нагадую, що Київ – то столиця України, вільної та незалежної.

Звісно, що мене не могла не зацікавити оцінка автором «украинцев на Дальнем Востоке», оскільки я сам маю честь вважати себе таким серед собі подібних. Бо проживаю на Далекому Сході Росії вже 29 років, громадянин РФ і вважаю себе українцем. Тут виросли і проживають мої дочки. Народився і живе мій онук. Звичайно ж, що я не міг не ознайомитися з опусом «русскоязычного украинца», котрий проживає в Україні і стільки знає про далекосхідників.

Олег ОрачДалекосхідні новели в творчості донецького письменника Олега Орача

Олег Юхимович Комар (Орач) народився у 1940 році. Батьки його були вчителями і користувались повагою у селі Благовіщенка на Запоріжчині. Став журналістом, бо любив подорожувати, хоча йому пророкували учительську долю. Навчався Олег Юхимович у педагогічному інституті міста Сталіно (тепер Донецьк) разом з видатним українським поетом, правозахисником Василем Стусом, про якого пізніше у 80-і роки видав книжку спогадів. Часто виступав й у періодичній пресі із матеріалами про свого друга В.Стуса. Закінчивши історико-філологічний факультет Сталінського педінституту, повернувся у село Червоний Орач (тепер Червоне). Звідси і його псевдонім (справжнє прізвище Комар).

Володимир Шаповалов. О жизни и творчестве дальневосточного украинца, украинского литератора Владимира Шаповалова

Дальневосточный украинец и украинский литератор Владимир Иванович Шаповалов сегодня живет и трудится у синего моря – в запорожском городе Бердянске на Украине, хотя его родина – маленький поселок в уссурийской тайге на Дальнем Востоке. Еще в детстве он часто пел: «Самое синее в мире Черное море моё...». Мечта о море стала явью для армейского офицера Шаповалова, когда после окончания военного училища он после долгих служебных мытарств попал к берегам другого моря — Азовского.

Святковий вечір в Культурному центрі Комсомольська-на-Амурі.Про авторку: Антоніна Калиніковна Батіг (Лупинос) - керівник вокальної

Дещо з поетичної творчості українки з Комсомольська-на-Амурі Антоніни Батіг (Лупинос) 

Про авторку: Антоніна Калиніковна Батіг (Лупинос) - керівник вокальної групи «Елегія» Палацу культури і спорту міста Комсомольськ-на-Амурі.

Обкладинка роману-дослідження Олександра Лозикова ”Роман завдовжки з життя (Шляхами Івана Багряного)”. Рецензія на роман-дослідження Олександра Лозикова ”Роман завдовжки з життя (Шляхами Івана Багряного)” - Хабаровськ, 2008 

Серед незвичайних життєписів українських письменників чи не най-вражаючим є життєвий шлях Івана Багряного: і досі його дослідниками розкрито далеко не все у його мандрах і пригодах під час панування на Україні двох деспотичних режимів - радянського комуністичного і фашистського німецького. Особливо утаємниченими залишаються  на сьогодні мандри письменника Далеким Сходом, куди його було заслано владою на початку 30-х років минулого століття, як ворога народу.

Олександр ЛОЗИКОВНовели Олександра Лозикова

Якщо вам наснилося що ви літак, не спішіть друкувати квитки, та наймати жінку-касира на їх продаж. Вона продасть квитків більше, аніж слід, стануть пасажири в чергу, а крісел в салоні літака й наполовину невистачає. Довгих та худорлявих можна в одне крісло впхнути, щоб поворухнутися не могли. А коли вже впихати, так обов’язково мужика з жінкою, вони від млості будуть сидіти, що твої янголята в раю. Навіть на годинника не глянуть. Така подорож їм буде в радість. Не буде образи, якщо літак  не здійметься з вашого літовища. То ж все оце тільки півбіди. Справжня біда буде, коли продаж квитктів не закінчиться, а тебе розбуркає дружина, або вибух газу в квартирі п’яного сусіда. Що будеш з грішми робити? Роздавати пасажирам по пред’явленим квиткам? Але на це знадобиться час, бо до того як настигне ніч тобі треба буде весь день готовити до вильоту справжні літаки. А ось тутечки вже треба бути обережним, зосередитися на своїх службових обов’язках, а не панікувати, чи не побіжить якийсь з пасажирів скаржитися на те, що його надули. А то ще збагнеться якомусь дурню летіти не до Москви, а на якісь там бісові Багами. Почне в Хельсінкі дзвонити, скаржитися на російські авіалінії. Тутечки вже не тільки посади, свободи можна лишитися. До ночі на літовищі скопилося стільки пасажирів, що в десяток літаків не впхнеш. Надрукували квитків двічі, а то й тричі більше аніж заказував друкарям.

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка