Іван Багряний. Про вірш Івана Багряного «Рідна мова», написаний у Хабаровську

Івана Багряного було заарештовано 16 квітня 1932 року в будинку “Слово” (м. Харків), у квартирі В. Вражливого за звинуваченням у контрреволюційній пропаганді та агітації (ст. 54-ІІ та 54-6 КК УРСР, слідча справа №343). Півроку перебував у в’язниці, в камері самотнього ув’язнення, а з 1933 р. – у засланні на Далекому Сході. 1936 р. він тікає і живе нелегально. Думками Багряний зі своєю Батьківщиною, що знайшло відображення у вірші “Рідна мова” (1937 р.). Скільки в ньому любові, поваги до Вітчизни, почуття власної гідності! Можете самі в цьому пересвідчитися:

Олександр Лозиков.

Рідна мова

Мово рідна! Колискова

материнська ніжна мово!

Мово сили й простоти, –

Гей, яка ж прекрасна Ти!

Перше слово – крик любові,

Сміх і радість немовляти –

неповторне слово “Мати” –

Про життя найперше слово…

Друге слово – гімн величний,

Грім звитяг і клекіт орлий, –

Звук “Вітчизни” неповторний

І простий і предковічний…

Ну, а третє слово – “Мила” –

Буря крові, пісня рвійна

І така, як пах любистку,

І така, як мрійка мрійна…

Перейшов усі світи я,

Є прекрасних мов багато,

Але першою, як Мати,

Серед мов одна лиш ти є.

Ти велична і проста.

Ти стара і вічно нова.

Ти могутня, рідна мово!

Мова – пісня колискова.

Мова – матері уста.

Хабаровськ,

1937

«Далекосхідна хвиля» № 1. 2007.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. 

Довідка:

Багряний Іван Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ім'я при народженні:     Іван Павлович Лозов'яга

Псевдоніми:     Полярний, Багряний

Дата народження:        2 жовтня 1906

Місце народження:      Охтирка

Дата смерті:     25 серпня 1963

Місце смерті:   Новий Ульм, ФРН

Національність:            українець

Громадянство: Російська імперія, СРСР

Мова творів:     українська

Рід діяльності: прозаїк, поет, драматург, публіцист

Роки активності:           від 1925

Напрямок:        реалізм

Жанр:   роман

Magnum opus: «Тигролови», «Сад Гетсиманський»

Премії: Шевченківська

Іва́н Па́влович Багря́ний (* 19 вересня (2 жовтня за новим стилем) 1906, Охтирка, нині Сумської області — † 25 серпня 1963, Новий Ульм, ФРН) — український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч. Справжнє прізвище Лозов'я́га (у зросійщеному варіанті — Лозов'я́гін).

Біографія

Майбутній письменник народився 19 вересня (за старим стилем) 1906 року в місті Охтирка [1] в сім'ї муляра Павла Петровича Лозов'яги. Мати майбутнього письменника — Євдокія Іванівна Кривуша — походила із заможного селянського роду із села Куземин біля Охтирки. В сім'ї, крім Івана, виховувалися також син Федір і дочка Єлизавета.

Шестирічним хлоп'ям Іван почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. 1920 року хлопець вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю.

1922 року починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних і сиріт. 1925 року вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані.

1925 року Іван працював у Кам'янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші [2].

Того ж 1925 року Іван під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань».

1926 року Іван вступив до Київського художнього інституту, який через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва, закінчити інститут йому не вдалося. Навчаючись в КХІ, він виходить зі спілки «Плуг», вступає до опозиційного літературного об'єднання МАРС («Майстерня революційного слова») де зближується з Валер'яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими. Пізніше всіх їх було піддано нищівній критиці з боку офіційної радянської критики і всіляко переслідувано. В цей період Іван Багряний активно працюав і друкувався в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та інших.

Друкуватися Багряний почав 1926 року в журналі «Глобус». Був членом опозиційного літературного об'єднання МАРС, до якого належали такі самовимогливі митці слова, як Підмогильний, Антоненко-Давидович, Плужник, Косинка, Осьмачка, Галич. У 1920-х роках видає низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» та «Ave, Марія» (невдозі була заборонена цензурою і вилучена з книготоргівлі), написано п'єсу «Бузок» про графоманів.

1930 року побачив світ роман у віршах «Скелька». Офіційною реакцією на роман стала стаття О. Правдюка «Куркульським шляхом» в журналі «Критика», де автор говорить: «…Від самого початку поет став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким…» [3].

В ув'язненні та на засланні

16 квітня 1932 року його заарештували в Харкові й звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою його літературних творів, таких як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг».

Багряний пробув 11 місяців у камері одиночного ув'язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. А 25 жовтня 1932 року його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу. Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході в 1932—1937 роках сьогодні ще є мало відомостей. Охотське море. Тайга. Життя серед українців Зеленого Клину. Втеча на Україну і арешт у дорозі. Новий термін (3 роки) — тепер уже в таборі БАМТАБу.

Точних даних про час повернення Івана Багряного із заслання немає, а 16 червня 1938 року був повторно заарештований й сидів у Харківській в'язниці УГБ-НКВС на Холодній горі. Багряному пред'являють нове звинувачення, тепер уже як учаснику, чи навіть керівникові, націоналістичної контрреволюційної організації. Потяглись довгі дні знущань та допитів. Акт про закінчення слідства 26 березня 1939 року з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав. 1 квітня 1940 року було прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність відносяться до 1928 - 1932 років, за що він уже був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов'ягіна слідством не добуто». Майже два роки прознущались, а «…інших даних» не добули. І ніякої відповідальності. Хворий, знесилений, але нескорений Іван Багряний повертається в Охтирку.

Автобіографічні подробиці про ці п'ять років життя — арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батькіщину — письменник використав у романі «Сад Гетсиманський».

Під час війни

Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він одразу пішов в українське підпілля, передислокувався до Галичини. Іван Багряний працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агітаційного призначення. Одночасно він брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів.

Попри таку завантаженість Іван Багряний не покинув літературу працю. 1944 року він написав один із найталановитіших творів — роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»).

У січні 1944 написав, перебуваючи у Тернополі, поему «Гуляй-Поле»[4].

В еміграціїї

1945 року Багряний емігрував до Німеччини. Як свідчить у «Листах до приятелів» Юрій Лавріненко, «в еміграції теж не було свободи. Не менш, ніж заборонами, перешкоджала гітлерівська Німеччина сформуванню політичної еміграції усілякими „розенбергівськими штабами“, в яких псувалися і компромітувалися навіть і дуже пристойні люди. Наскільки не помиляюся, Багряний пішов на Захід і в еміграцію через оунівське підпілля».

Іван Багряний написав брошуру — програмний для нього памфлет «Чому я не хочу повертатися до СРСР?», де виклав політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в'язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені. Він логічно обґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу — батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу. 1948 року Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і звідтоді цілих 17 років — до самої смерті редагував газету «Українські вісті». Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР.

Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року. Похований у місті Новий Ульм (Німеччина). Цвинтар, на якому похований письменник, розташований на вулиці Ройттір (Neu-Ulmer Friedhof, an der Reuttier Str.). Могила Івана Багряного - це перша могила ліворуч від входу на цвинтар, що навпроти вул. Фіннінгер (Finninger Str.).

Сім'я

Дружина — Галина Тригуб родом із Тернопільщини[4]..

Характеристика творчості

Західні дослідники творчості Івана Багряного відзначали унікальну здатність письменника до «кошмарного гротеску», неабиякого гумору серед відчаю, оптимізму — серед трагедії в глухій війні, що проводиться на величезних просторах євразійської імперії. Юзеф Лободовський твердить, що «Сад Гетсиманський» перевищує силою вислову все, що дотепер на цю тему було написано, з другого ж боку — є виразним свідченням глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачити людські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків".[5]

Популярність іншого роману «Тигролови», що його Ю. Шерех вважав утвердженням жанру українського пригодницького роману, — «українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами», спричинилася до пародіювання Мосендзом та Кленом образу багрянівського Григорія Многогрішного. Так з'явився гумористичний Горотак, що на думку Лавріненка, читався радше як беззлобний дружній шарж. Зате незадовго до смерті письменника, а саме 1963 року, з'явився друком плід заздрості й ненависті до Багряного, схоже, що витвір аноніма, бо псевдонім і досі не розшифровано, — брудна книженція «На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного».

Премії

1963 року філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду [6].

1992 року постановою Кабінету Міністрів України Іванові Багряному посмертно присудили Державну премію України імені Тараса Шевченка за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови».

Твори

поетична збірка «До меж заказних» (Київ, 1927)

поема «Монголія» (1927)

поема «Ave, Марія» (Харків, 1928)

п'єса «Бузок»

віршований роман «Скелька» (Харків, 1929)

оповідання «Крокви над табором» (Харків, 1930)

Гуляй Поле

Рідна мова

«Звіролови» (Львів-Краків, 1944)

«Тигролови» (Новий Ульм, 1946)

збірка поезій «Золотий бумеранг» (1946)

сатирична поема «Антон Біда, герой труда» (Новий Ульм, 1947)

п'єса «Генерал» (1947)

п'єса «Морітурі» (1947)

п'єса «Розгром» (1948)

роман «Сад Гетсиманський» (Новий Ульм, 1950)

«Огнене коло» (Новий Ульм, 1953)

«Маруся Богуславка» — перша книга роману «Буйний вітер» (Мюнхен, 1957)

«Людина біжить над прірвою» (посмертно, Новий Ульм — Нью-Йорк, 1965)

"Постріли у тайгу"

Вшанування пам'яті

1965 року на могилі Івана Багряного встановлено пам'ятник (скульптор Леонід Молодожанин).

23 вересня 1996 року Кабінет Міністрів України видав постанову «Про 90-річчя від дня народження І. П. Багряного». Організаційний комітет очолив Леонід Кравчук.

1996 року засновано Фундацію імені Івана Багряного.

1996 року, з нагоди 90-річчя з дня народження письменника, засновано премію імені Івана Багряного. Серед її перших лауреатів — Іван Дзюба.

1 серпня 2006 року Верховна Рада України відхилила проект Постанови про відзначення 100-річчя від дня народження видатного українського письменника, громадсько-політичного діяча, непохитного борця за незалежність України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Івана Багряного. Під час обговорення думки щодо відзначення ювілею видатного українського письменника розійшлися. Депутати з фракцій «Наша Україна» і БЮТ висловлювалися за вшанування пам'яті Івана Багряного. Депутати з фракцій Партії регіонів, КПУ та СПУ були проти. У підсумку за проект Постанови проголосувало всього 73 депутати — і він був відхилений [7].

15 вересня 2006 року Президент України Віктор Ющенко видав Указ «Про відзначення 100-річчя від дня народження Івана Багряного».

25 вересня 2007 року введено в обіг ювілейну монету «Іван Багряний» із серії «Видатні особистості України» номіналом 2 гривні з нейзильберу, якість — «спеціальний анциркулейтед», тираж — 35 000 штук у капсулах [8].

Примітки

↑ Деякий час батьківщиною Івана Багряного вважали село Куземин біля Охтирки, але, як довів біограф письменника Олександр Шугай, це не так.

↑ Лозовягин («Плуг»). Піонери // Червоний кордон (Кам'янець-Подільський). — 1925. — Число 122 (2 липня). — С. 3.

↑ Правдюк О. Про творчість Багряного // Критика. — 1931. — № 10. - С. 73-83.

↑ а б Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль, видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», том 1, 2004.

↑ «Культура», 1951, ч. І — цит. за Ю. Лавріненком з «Листів до приятелів».

↑ Іван Багряний — письменник і громадянин

↑ Пленарне засідання 1 серпня 2006 року

↑ Постанова правління Національного банку України від 3 серпня 2007 року

Література

Загребельний П. Багряний Іван // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 108.

Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989. Словникова частина. — Т. 1. — С. 81.

Мистецтво України: Біографічний довідник / За редакцією А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 33.

Шугай О. В. Багряний Іван // Енциклопедія сучасної України. — Т. 2. — К., 2003. — С. 65—66.

Шевченко Л. А. Багряний Іван Павлович // Енциклопедія історії України. — Т. 1. — К.: Наукова думка, 2005. — С. 162.

Шевченківські лауреати 1962—2001:Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 29—31.

Жив у Кам'янці поет // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1990. — 18 серпня. — С. 4.

Шугай О. Через терни Гетсиманського саду // Літературна Україна. — 1990. — 6 вересня. — С. 6.

Шугай О. Через терни Гетсиманського саду: Нове з біографії Івана Багряного // Україна. — 1991. — № 18. — С.  30—35, 3—4 вкладки.

Гаврильченко О., Коваленко А. Штрихи до літературного портрета Івана Багряного // Багряний І. Сад Гетсиманський. — К., 1992. — С. 3—18.

Череватенко Л. «Ходи тільки по лінії найбільшого опору — і ти пізнаєш світ» // Багряний І. Людина біжить над прірвою. — К., 1992. — С. 293—319.

Дзюба І. Публіцистика Івана Багряного // Сучасність. — 1992. — № 4. — С. 64—70.

Шугай Олександр. Іван Багряний (1906—1963), письменник, громадський діяч // 100 найвідоміших українців. — К., 2005. — С. 564—571.

Електронні джерела

Іван Багряний. Біографія. Твори

Український письменник і політичний діяч Іван Багряний (1906—1963). Бібліографічний покажчик

Журнал «Вітчизна» № 1—2, 2005 рік

Біографія на Knyha.com

Валентина Чекаліна. "Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами" // "Кримська Світлиця" № 9 за 24 лютого 2006

Біляїв Володимир. «На неокраянім крилі…» — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003.

Могила Івана Багряного в м. Новий Ульм (Німеччина).

Ювілейна монета (2007).

Роман «Тигролови» (аудіоверсія) -  Національна  премія України імені Т.Г. Шевченка.

«Тигролови» (1994), TVRip - Екранізація роману.

«Сад Гетсиманський» - Екранізація  роману.

На світлинах: Іван Багряний. Могила Івана Багряного в м. Новий Ульм (Німеччина). Ювілейна монета (2007). Роман «Тигролови» (аудіоверсія) -  Національна  премія України імені Т.Г. Шевченка. «Тигролови» (1994), TVRip - Екранізація роману. «Сад Гетсиманський» - Екранізація  роману.

Завантажити фільм:

Сад гетсиманьский ч.1 з 4 [367 Mb]
Сад гетсиманьский ч.1 з 4 [367 Mb]
Сад гетсиманьский ч.3 з 4 [367 Mb]
Сад гетсиманьский ч.4 з 4 [367 Mb]
Сад Гетсиманський. Тигролови[735Mb]

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка