Друк
Розділ: Далекосхiдна хвиля (Хабаровськ)

Герб міста Комсомольська-на-Амурі. Про українські поезії мешканців оборонного міста Комсомольська-на-Амурі друзів-українців Олександра Гаврилюка і Григорія Колісниченка


Я 20 років працював у Комсомольську-на-Амурі, дванадцять з них в газеті. Так що коли почали виселяти на місці цього оборонного міста мешканців приамурського села Пермського знаю досконало. Місто засновано 12 червня 1932 року. Перші комсомольці – першобудівники Комсомольська-на-Амурі, в тому числі з України, сюди приїхали в травні того ж року, а винахідники, декілька осіб - у 1930 році.

Українська муза в Комсомольську-на-Амурі бурно животіла двічі: на початок 30-х, та на кінець хрущовської розталі. Саме тоді українські романтики озброїли себе олівцем та папером, щоб означитися в історії збудованого міста, не тільки ковалями та теслями, але й авторами мемуарів. А хто в юнацтві складав вірші, взявся за це діло з подвоєною жагою.

Пропоную познайомитися з деякими віршами першобудівників Комсомольська-на-Амурі з моїх земляків Олександра Леонтійовича Гаврилюка і Григорія Івановича Колісниченка, що перебралися в Хабаровський край з Донеччини.


Ніколи було писати.

Бо серпанком затягла

Втома серце та мозок.

З ненькою не листуватися,


Не слухати казок.

Замість зошита в руці,

Кладемо епоху з цегли

У крейдянім молоці,


Молоді та не полеглі

Ковалі, ткачі, митці.


Цього вірша приніс в редакцію газети „Амурець”, де я працював з 1969 року, Олександр Леонтійович Гаврилюк, майбутній Почесний громадянин міста Комсомольська-на-Амурі. На будівництво судноверфі в майбутній Комсомольськ-на-Амурі він приїхав у квітні 1932 року. За плечима у Олександра Леонтійовича Гаврилюка вже була Зуєвська ГРЕС на Донбасі, яка споруджувалася в 1929-1932 роках.

Кілька слів про його біографію. Народився він в 1911 році і виріс в поліському селі Телінінцях в родині селянина-бідняка. Коли йому сповнилося 10 років, то вимушений був піти в батраки. В 1928 році під час колективізації вступив в комсомол. Він розповідав, як в юнацтві був «комбедовцем» чи комнезамом – секретарем комітету бідноти і водночас - секретарем комсомольської організації села. І настільки осточортіла йому ота посада, що збіг з рідної хати, аби тільки не бачити, що там діється. В 1930 році В 1930 році по путівці райкома комсомолу поїхав на Донбасс - на будівництво Зуєвскої ГРЭС.

А в травні 1932 року 20-річним юнаком вже по путівкціЦентрального Комитету комсомола приїхав він в село Пермське на нижньому Амурі. На будівництві нового міста корчував тайгу, рив осушні канали, брав участь в спорудженні першого цеху суднобудівельного заводу.

Після служби в армії 41 рік пропрацював на суднобудівельному. Багато років Олександр Леонтьевіч був на посту голови ради ветеранів суднобудівельного заводу імені Ленінського комсомолу. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора і медалями. Отримав на заводі звання «Заслуженого амурського корабела». У 1982 році Олександру Леонтьевічу Гаврілюку присвоене звання «Почесний громадянин міста Комсомольска-на-Амурі».

В Комсомольську-на-Амурі була у нього своя хатина з грушевим садочком. Під яблунею ми куштували його домашню наливку. І читали українські вірші.

***

Ніколи, ніколи, ніколи

Не треба боятися долі,

Бери свою долю за вуха,

Тягни до великої праці,


Де будуть орати не воли,

А місяць впрягатися буде,

Щоб витягти люди з недолі

У рідному полі.


Його вірші чіплялися, западали в мозок, як чіпляються за одяг реп’яшки в полі. В зошит я записав вірші Олександра Леонтійовича, коли його не стало. Але записав не все, бо не все запам’ятав. Було в віршах Гаврилюка щось від українських народних пісень.

***

Починаються діти

Не з освіти, бо квіти

Починають кільчити,

Коли топчуть їх діти.


Коли в голі сідниці

З лісової яглиці

Навтикаються глиці,

Та солодкі суниці.


Не шукай мене мати

Біля рідної хати,

В хащі зеленкуваті

Зве сусідка кохати.


Скажу відверто, є у мене сумнів, що подані вище вірші належать Олександру Гаврилюку. Можливо це вірші Григорія Івановича Колісниченка, який родом з донецького міста Маріуполю. Народився він там на березі Азовського моря в 1912 році. Не стало його 19 листопада 1988 року.

Олександр Леонтійович, не порадившись, приніс колись вірші Григорія Івановича до редакції «Амурця». Потайки від свого друга, а може й за його бажанням. А той факт, що на зошиті стоїть підпис Гаврилюка, а не повне його прізвище, тільки підкреслює мою думку.

Розповідали мені Григорій Іванович і Олександр Леонтійович і про приїзд на Далекий Схід на зйомки в 1935 році фільму «Аероград» кінорежисера Олександра Петровича Довженка та про його перебування у місті Юнацтва. І окремо саме про те, як Довженко плакав, слухаючі на Амурі українську музику розповідав Григорій Колісниченко. Так чиї ото вірші судити читачеві.


Політати когут зве,

Може скаже щось нове,

У повітрі став на крила

Так, що острах всіх бере.


В полі дівчина оре,

У дівчини серце мре:

Чи до волі когут кличе,

Чи в полон її бере?


Політати я гаразд,

Поза хмари стилем брас,

Коли хмара нам гуркоче,

Кличе блискавкою нас.


Бачу дівчина злітає,

Оченятами хитає,

За собою мене зве,

Може скаже щось нове?


Полетів би та боюся,

Що, упавши, розіб’юся,

Бо до дівчини у небі

Чорний когут крутить вуса.


***

Сивий злодій на узліссі

Палить вогнище, думки

Та надії свої кислі,

Розтинає на шматки.


На шинок, на добрі шкварки,

На котлетки, шашлики,

Точать дзьоби до атаки,

Сперечаються шпаки.


Чи такий ото він злодій,

Щоб зостатись без надій.

При думках своїх та вроді

Чи не дійде добрих дій?


Темним оком злодій стежить

За атакою шпаків,

Може з’їсти їх належить,

Отих чорних літаків?


***

Наречена дуже вчена,

Зранку вчить вона мене,

Якщо їстиму печене

Тіло в хмару розіпне.


До цукерок я охочий.

Наречена аж реве:

Від цукерок сліпнуть очі,

Б’ється серце ледь живе.


Некрасиво пити пиво,

Якщо смокчеш – жди біди...

Жити будемо красиво, —

Наречена каже, — жди!


Ждав я рік, чотири роки, —

Дожидався красоти.

Жінка схудла на всі боки:

Пива б випити піти,


Та не може, знає кожен,

Що на білі кісточки

Треба м’яса, треба дрожів,

Та чувала два муки.


Бачу ластиться, як кішка,

Нишком пирскає в долоню:

- Якщо буде з пивом пишка

Можна й сала осторонь.


Подурніла моя жінка,

Вранці рано пиво п’є,

Та за вуса мене смика:

Чи до пишки сало є?


Хто навчив отій облуді

Мою жінку якби знати,

Я почав би тій зануді

Повні груди її ссати,

Щоб хоч склянку молока,

Дати хлопцю до шинка?


***

В Донбасі пахне не вугіллям,

А диким зіллям,

Мене поїла господиня

Настоєм м’яти,


Вона лицем була, як диня,

Жовта й пом’ята,

Сміялася, коли цькувала

Шматочок сала.


***

Червень взує черевики,

Січень — чоботи м’які.

До таких чобіт не звикли

Українські мужики.


Бурки носимо ми в січні,

Якщо валянок немає,

І ніхто за те у вічі

Черевиком не тикає.


***

Кінцем цьогобічного світу

Буде великий молох,

Коли батьків поїдатимуть діти,

Старих та кволих.


Де будуть грабувати дужі

Мерці старих та мовчазних,

Ґвалтувати жінок одружених

У Всесвіту на протязі.


А наші діти будуть мовчати

Од сорому або жаху,

Коли ґвалтуватимуть матір,

Їх рідну невдаху.


***

Оплакувати Україну? Ні за що!

Ставай до керма, ледащо.

Хлопці твої й дівчата

Чекають тебе до свята.


А свято твоєї долі

Кільчиться зерном у полі,

Падає зрілим плодом

Навколішки перед народом.


Ой, не голоси ти вітру

Про українську освіту,

Вона ще себе покаже,

Вона своє слово скаже.


Сучасна пісня


Що не свято, то бійка.

Є в кишені копійка,

Пішли проп’ємо —

На отім стоїмо.


Можна зерняток купити

Засіяти поле,

Та дуже хочеться випити

За життя наше кволе.


Вип’ємо по чарці,

Щоб не працювати,

Бо коні від праці

Дохнуть, казала мати.


А коли обридне

Пити та гуляти,

Поб’ємося та й підемо

До хатини спати.


***

На чолі Амура зморшки.

Посивіла річка трошки.

Б’є ногою в камінці,

Сяє перснем на руці.


Тягне з виярка вітрець,

Пахне медом та грибами.

Сонце й місяць, хай їм грець,

Б’ються жовтими лобами.


На узліссі сич сичить.

Може лічити навчить,

Скільки років моя доля

Гірко плаче та мовчить.


***

Коли у клубі заграли музики,

Довженко заплакав,

Тихо плакав земляк наш великий,

Зовні хлопець рубака.


Чого він плаче? Хлопці питали,

Чи дуже добре ми граємо,

Чи наші музики такі великі,

Що серця його торкаємо?


Довженко плаче, споминаючи

Про тисяч загиблих,

А ми про щастя йому товмачимо,

Забувши про наші хиби.

Бо добрі гроші заколочуємо

Зі своєї колиби.


Александр ЛОЗИКОВ

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. 

Поет Олександр Леонтійович Гаврилюк в своєму грушевому саду.

Поет Григорій Іванович Колісниченко.

На світлинах: Герб міста Комсомольська-на-Амурі. Поет Олександр Леонтійович Гаврилюк в своєму грушевому саду. Поет Григорій Іванович Колісниченко.