Друк
Розділ: Далекосхiдна хвиля (Хабаровськ)

Олександр Лозиков читає свої поезії.Далекосхідні вірші Олександра Лозикова

Александр Александрович Лозиков родился в Донецкой области 10 марта 1939 года. Там прошло его военное детство, учеба в ремесленном училище, работа в шахте. Прослужив 5 лет на Тихоокеанском флоте, уволился, будучи лейтенантом.

После службы вернулся на шахту, но проработал недолго, потянуло на Дальний Восток. Он приезжает в Комсомольск в 1962 г., устраивается сначала на завод им. Ленинского Комсомола. Комсомольск А.Лозиков называл городом своей удачи. Здесь он работал кузнецом, водителем, а с 1968 г. стал газетчиком. Писать начал с 14 лет. Еще на Украине публиковался в газетах. В Комсомольске он начал работать в газете «Амурец». Печатает стихи, заметки, прозу.

В середине 80-х переезжает в Хабаровск. Работает собственным корреспондентом «Тихоокеанской звезды», редактором Хабаровского книжного издательства. Первый сборник стихов «Серебряные травы» вышел в 1986 г. Сборник «Всепрощающий свет» - в 1988 г. Положительно отозвались о его первых книгах поэты Л. Завальнюк и В. Еращенко.

Сегодня А. Лозиков - член Союза журналистов, член Союза писателей России (с 1996 г.). В Хабаровске известен не только как поэт, но и как издатель. Некоторое время А. Лозиков трудился в издательском центре при мединституте, издавал газету «Дамы и господа», работал над книгами прозы и поэзии в издательском доме «Приамурские ведомости». Позднее создал домашнее издательство «Тонкие лозы», где зачастую бесплатно набирает и делает верстку половины издаваемых поэтов. В 2003 г. возглавил литературно-художественный журнал «Экумена».

За последнее десятилетие А. Лозиков издал несколько книг прозы и более двадцати поэтических сборников. Последние сборники «На стыке двух тысячелетий» и «Душа жила под жерновами зла» - это своеобразный монолог, обозначавший горизонты для новых книг.

Имея собственный дачный участок, А. Лозиков является еще и редактором газеты для дачников «Солнышко». Неслучайно много стихов посвятил он и садоводам. В 1989 г. А. Лозиков выпустил книгу переводов нанайского поэта Георгия Бельды. Продолжает эту работу и теперь.

Газетчик, журналист, издатель, прозаик, но более всего, конечно, поэт. Опытным взглядом газетчика выхватывает он из жизненного потока самое характерное и облекает в поэтическую форму. А. Лозиков - мастер легкого динамического стиха. Он пишет о времени честно и мужественно своим оригинальным почерком.

Произведения А.А. Лозикова:

Отдельные издания:

Лозиков А.А. Серебряные травы: стихи. - Хабаровск: Кн. изд-во, 1986 - 64с.

Лозиков А.А. Всепрощающий свет: стихи и поэма - Хабаровск: Кн. из-во, 1989 - 128с.

Лозиков А.А. Стопроцентный мужчина: Микророманы - Хабаровск: Кн. изд-во, 1990. - 334с.: ил.

Лозиков А.А. Поэзы для друзей: стихи и поэмы - Хабаровск: Кн. изд-во, 1991 - 74с.

Лозиков А.А. Озноб: стихи и поэмы. - Хабаровск: Изд. Центр, 1996 - 292с.: ил.

Лозиков А.А. Сдвиг: (Первая книга Татьяны) - Хабаровск: Б.И., 1996 - 64с.

Лозиков А.А. Искушение: Поэзы, юношеская повесть в стихах «Любава» - Хабаровск: изд-во «Приамурские ведомости», 1997 - 286с.

Лозиков А.А. Купола: (Вторая книга Татьяны) - Хабаровск: Дальневост. бюро пропаганды худож. лит., 1997. - 77с.

Лозиков А.А. Небесный агроном: стихи. - Хабаровск: изд-во «Приамурские ведомости», 1997. - 31с.: ил. - (Тропинка первая моя)

Лозиков А.А. Разгрузочный день: стихи и поэмы - Хабаровск: изд-во «Приамурские ведомости», 1997. - 344с.

Лозиков А.А. Свора: поэмы - Хабаровск: Дальневост. бюро пропаганды худож. лит., 1997. - 126с.: ил.

Лозиков А.А. Стихи разных лет - Хабаровск: «Тонкие лозы» ДВО НАН, 1998 - 144с.

Лозиков А.А. Озноб: Поэзы для друзей. Доп. и перераб. изд. - Хабаровск: «Тонкие лозы» ДВО НАН, 1998 - 352с.

Лозиков А.А. Клетка: Вертепы: стихи - Хабаровск: «Тонкие лозы» ДВО НАН, 1999 - 336с.

Лозиков А.А. Корыто фортуны: Фарсы - Хабаровск: «Тонкие лозы» ДВО НАН, 1999 - 336с.

Лозиков А.А. Приюти мою нежность - Хабаровск: «Тонкие лозы» ДВО НАН, 1999 - 424с. - (Поэмы Приамурья)

Лозиков А.А. Стихи, записанные на путевых листах в 1967-68 годы. Кн. 2 - Хабаровск: «Тонкие лозы» ДВО НАН, 1999 - 288с. - (Поэты Приамурья)\

Лозиков А.А. Душа жила под жерновами зла: Новые стихи - Хабаровск: «Тонкие лозы» ДВО НАН, 2000. – 144 с.

Лозиков А.А. Избранное. - Хабаровск: Кн. изд-во, 2000. – 336 с.

Лозиков А.А. На стыке двух тысячелетий: Стихи двухтысячного года - Хабаровск: «Тонкие лозы» ДВО НАН, 2000. – 270 с. (Амур, сувенир. Стихотворения 2000 года)

Лозиков А.А. Абетки серця: [стихи на укр. языке]. – Хабаровск: «Тонкие лозы», 2001. – 426 с.

Лозиков А.А. Моя омана: [стихи на укр. языке]. – Донецк-Киев-Хабаровск: «Тонкие лозы» совместно с укр. культ. центром, 2001. – 428 с.

Лозиков А.А. Последний остров: [стихи на рус. и укр. языках]. – Хабаровск: «Тонкие лозы», 2002. – 406 с.

Лозиков А.А. Сказочник из Мухена: повесть и рассказы. – Хабаровск: Хабар. писат. орг. – 2002. – 400 с.

Лозиков А.А. Метелик на щоци: Стихи на укр. языке. – Хабаровск: «Тонкие лозы», 2003. – 238 с.

Лозиков А.А. Дым Отечества: сатир. стихи. – Хабаровск: «Тонкие лозы», 2003. – 20 с.

Из публикаций в периодической печати и сборниках:

Лозиков А.А. Комсомольск: [Фрагменты из поэмы]. Полигон Солнечный: Стихи // Волшебное дерево : стихи и проза. Молодые голоса Дальнего Востока - Хабаровск, 1974 - с. 279-286.

Лозиков А.А. Первостроителям Комсомольска: стихи // Песня моя Комсомольск. Воспоминания, стихи, очерки - Хабаровск, 1982. - с. 330-331.

Лозиков А.А. Шоферское дело: рассказ // Литературное Приамурье. - Хабаровск, 1986. - С. 81-92

Лозиков А.А. Послевоенные базары. Террикон. Дом. Симптомы старости. Ромашки. Старая пластинка : стихи // Родная сторона : стихи и рассказы о Дальнем Востоке - Хабаровск, 1990. - С. 184-187

Лозиков А.А. Послевоенные базары. В пещерах скорби. Дом. Соловьи в карьере: стихи // Дальний Восток в поэзии современников. - Владивосток, 1990. - С. 488-490

Лозиков А.А. Три стихотворения // Дальний Восток. – 1998. - №1. - С. 148-151

Лозиков А.А. Поэза снега (Вырезка из поэмы «Зимняя сказка»). Базар. Хабар. Свято на Амурi, Бажання: Стихи // Поэтический город : Стихи и песни о Хабаровске - Хабаровск, 1998 -с. 62-68

Лозиков А.А. Ледовый канал. Бой за слободку. В путь. Скоро. В осеннем лесу. В лесу: Стихи // Вишнякова С.И. Детские писатели г. Комсомольска. Сборник - Комсомольск-на-Амуре, 1999 - с. 137-138; с. 170-171; с. 179-180; с. 185-186;с. 187-188

Лозиков А.А. Комсомольску. Эти дали чудесны... Мяо-Чан. Лов сайры в Охотском море // Поэтический сборник. Комсомольску-на-Амуре 70 лет: Стихи, проза - Комсомольск-на-Амуре, 2002-с. 118-121

Лозиков А.А. Черным по белому: [подборка] // Экумена. – 2003. - №1. – С. 440-444

Лозиков А.А. Наказание любовью: покаянные зам. о людях, пишущих стихи // Экумена. – 2003. - №1. – С. 283-304; 2004. - №2. – С. 278-316; №3. – С. 300-316

Лозиков А.А. Красные листья кленов: повесть // Экумена. – 2004. - №3. – С. 148-224

http://www.kmslib.ru/souzp.html

Вірші Олександра Лозикова

Над ланами, над степами, над озерами,

За горами, за лісами, за кордонами,

Живемо родинами, - не селами,

Кожний зі своїма забобонами.

А коли вже заспіває хто про доленьку,

Все село прокинеться й підспівує,

Над степами, над горами, над кордонами

І єднає нас та пісня і підтримує.

***

Жовтим запалали ясени, червоним

Запалали клени, барвами веселки

Сяють на калині ягід грона,

Палахтять долини каганцями спеки.

Вересень на дворі, звідки ж такі барви,

Яблука в садочку не почервоніли,

Вепрі в оцю пору граються з дубами,

Може чимось небо люди прогнівили?

На пожовкле листя падає червоне,

На червоне листя падає руде.

Ходять над ланами чорні гайворони,

А на серці думка: щось воно буде!

***

Подумки ми буваємо святими,

Не був я ані грішним, ні святим,

Не сонцем над хлібами золотими,

Не вітром над ланами молодим.

Якщо повинен, тільки перед нею,

Донецькою батьківською землею,

Я повсякденно в мріях з нею був,

Ні цятки її долі не забув.

Донеччина – полиск вогню в імлі,

Я й сам не знаю, як тебе кохаю,

Я полум’ям бурхливим полихаю

Сірковий подих вчувши на Землі.

***

Віддалася жінка в кущах при дорозі,

Впала з пилу з жару на вогке гілля.

Можна написати про кохання в прозі,

Якщо на кохання глянути здаля.

Тільки ми кохалися з нею очі в очі,

Наче у Жар-птиці билися крила:

Я тебе в обіймах, любий, залоскочу,

Я з тобою в купі тому, що лягла.

Біле моє диво, з карими очима,

Вкутане волоссям чорного крила,

Віддалася жінка, бо була причина,

Бо сама не знала, що вона була.

Довго ми лежали, дивлячись у небо,

Очі в очі з богом, а рука в руці,

Все по добрій волі, коли є потреба,

Поки ми не кволі, поки не мерці.

Ми не жартували, впали з пилу, з жару,

До облуди побуту ми не дотягли,

Так ми цілувалися ніччю під Стожарами,

Що забули де ми, і коли лягли.

Де ти моя лада, де моя порада,

Кароока жінка на вогкім гіллі,

Скільки б я відтоді на гілля не падав...

Ти була єдиною на святій Землі.

***

Травневе небо тронувши рукою,

Я визвав сполох білого вогню,

І враз забув, що ти була зі мною,

За що себе, кохана, не гнівлю.

Той дотик неба, що зробив зі мною!

Я знепритомнів, я зі світу зник.

Травневе небо дарувало зброю

Від навантажень та нападок злих.

Нічне травневе небо в плискуватім

Зеленім сяйві, в розплаві зірок,

Як не торкати,  коли з вікон хати

Зосталося зробити тільки крок?

***

В коханні була невтомна,

В навчанні була стрімка,

Бо воду пила не вдома,

А в балочці зі струмка.

Ми пили ту воду разом,

Лягаючи на живіт,

І місяць сидів за в’язом,

Крізь віття нам слав привіт.

Ховав соромливо очі,

Коли роздягалась ти,

На стегна дивився мовчки,

На груди твої святі.

Ні в’яза того, ні джерельця

Не знайдемо на землі,

Одна лише пам’ять серця

Пульсує у глибині.

***

До музик я не дуже охочій.

Якщо ви заспіваєте, плачу.

Я приїхав в містечко Могочі,

Сліпо кинувши долю на вдачу.

Як приїхав так сиджу і плачу:

Що за дике містечко Могочі.

Я нічого у ньому не бачу,

Тільки ваші пронизливі очі.

Скільки б ми не блукали по світу,

Якщо долю дотягну до ночі,

Я сльозу на щоці твоїй витру, -

Кращу зірку на небі Могочі.

***

Твоя потайність бездоганна

Моє пронизує єство.

Ти гарна, Ганно, дуже гарна

З шинком та пивом на Різдво.

А вночі навіть у дивана

Від скрипу затинає вдих.

Ти гарна, Ганно, дуже гарна.

...Не знаю, дітися куди б.

***

Не кожна людина спроможна

Найти своє місце в житті.

Тим хлопцям, що сплять під горожею,

У світі їм нікуди йти.

Назви волоцюгами, хвойдами,

По духу вони не такі,

Я бачив людей отих гордими,

Спрямованими у віки.

Сьогодні пом’яті, не голені,

Ще й тхне від них прілим сміттям.

А тому вони обездолені,

Що так захотілося нам.

***

Я співак невизнаних, забутих,

В мурах закатованих живцем,

Втоплених у трюмах, вбитих в путах,

З гідним перед владою лицем.

Ані слова на скрижалях віку,

Їх серця згорають в папірцях...

Я співак великих без’язиких.

Кожен з них – в епоху вбитий цвях.

Як його угледіти в будівлях,

Схованого рябизною барв,

А поети мали своє ім’я,

Побут свій, життєвий свій тягар.

Як ми розпізнаємо - іржавість

З їх думок виточує, чи кров?

Все життя їх – гнів, образа, жалість,

Ненависть до віку, ще й любов?

***

Озерцем під глицями смереки

Твоє око блимає вночі,

Посмішка розціплює щелепи:

- Помовчи, - шепочеш, - помовчи!

Я мовчу. Яглицями багаття

Грає, наче світлом струмина.

Ти ще молодиця плискувата,

Мої скроні вкрила сивина.

Зірка волохата, наче шершень,

На долоню падає мою.

Якщо зірка щось мені набреше,

Ляпасів я зірці надаю.

Ухнув сич, аж серце захололо.

А тобі байдуже, налякати

Гідну жінку може тільки слово,

Та й його ще треба пошукати.

***

Жив я не так, як хотілося.

Жити інакше не зміг.

Рідна Макіївко, змилуйся,

Сина пусти на поріг.

Не за крицевими гратами,

Не у бідноті живу.

Прийду до рідної хати,

Хату нерідну позву.

Тяму не маю, як з’їхати,

Бігти не знаю куди.

В Леті від криги до криги

Чорна безодня води.

Олександр ЛОЗИКОВ.

«Далекосхідна хвиля» №1.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

На світлині: Олександр Лозиков читає свої поезії.