Дослідження

Історія і доля  доля Української бібліотеки в Москві

Феномен справді незбагнений: кілька мільйонів українців, які віддавна мешкають на неозорих просторах Росії як її громадяни,  нібито добровільно відмовилися  від свого національного «я». Вони давно вже змирилися з тим, що в тій державі немає шкіл чи бодай класів із українською мовою навчання, зникли українознавчі кафедри при університетах. На противагу українським реаліям, де російської більш ніж треба,  там не друкуються українською газети, журнали, книги, не мовить мовою їхніх пращурів радіо, телебачення. Упродовж останніх років українці Москви, як і всієї Росії, мовчазно спостерігали за тим, як у їхній столиці конав останній оберіг генетичної пам’яті – Українська бібліотека в Москві.

Рік 2019-й:   ще одна важка для діаспори «зима» позаду. Чи дочекаємося «відлиги»?

Протягом минулого року «Кобза» відповідно до свого призначення і головних  редакційних цілей і  завдань намагалася ретельно і якомога повно інформувати читачів про діяльність українських громад в Російській Федерації. Дякуємо за це, насамперед,  нашим активним дописувачам – Володимиру Павуку,  Євгену СавенкуЛюдмилі Найденко, Петру Лісничому, Валентину Іващенку, Ярославу Копельчуку, Анатолію Авраменку, Едіті Позняковій (Мочевус). І цілковито заслужено Володимир Павук з Новосибірську і Людмила Найденко з Нижнєкамську   були визнані переможцями в номінації «Українець року в Росії» сайту «Кобза» за 2019 рік. Втім, джерелом наших публікацій були не тільки повідомлення наших кореспондентів, але й регіональні видання, сайти українських організацій, сторінки у Facebook, тощо. Тепер з цих шматочків інформаційної «мозаїки» склалася певна картина, яку можна побачити і осягнути вже в цілому. Зазначимо, що перші п’ять місяців 2020 року до цього «панно» майже нічого не додали, хіба що і та «мозаїка», що була, тільки продовжувала «осипатися».

Редакція сайту «Кобза» визнала одним з двох переможців  у щорічній номінації за підсумками 2019 року «Українець року в Росії» заступника голови НАК «Українське товариство «Вербиченька» з міста Нижнєкамська (Республіка Татарстан) Людмилу Найденко. Пропонуємо читачам біографію переможниці.

Людмила Валентинівна Найденко народилася 21 жовтня 1959 року в місті Ізюмі на Харківщині. По закінченні школи у 1978 році разом з майбутнім чоловіком Віталієм переїхала до Татарстану на будівництво Камського автомобільного заводу в м. Набережні Човни. У 1980 році перебралися до сусіднього Нижнєкамська, де вирішили оселитися назавжди. Але народжувати дітей, сина Євгена та донечку Яринку, їздила в Україну в Ізюм.

Редакція сайту «Кобза» визнала переможцем у щорічній номінації за підсумками 2019 року «Друг України у Росії» політичного аналітика, історика, керівника Центру українських досліджень Інституту Європи РАН Віктора Мироненка з Москви. Пропонуємо читачам біографію переможця

Віктор Іванович Мироненко народився 7 червня 1953 року у місті Чернігові (Українська РСР) в родині партійного працівника. Радянський комуністичний політик, керівний діяч ВЛКСМ та КПРС. Член КПРС з 1975 року.

Как исчезает коренной народ Сибири

80 лет назад, в 1939 году, вышел указ президиума Верховного Совета РСФСР о ликвидации Горно-Шорского национального района. Последствия этого решения шорский народ не может преодолеть до сих пор – и вряд ли уже преодолеет. Сегодня представители древнего народа шорцев (как этнос он сформировался более полутора тысяч лет назад) говорят: у них ничего не осталось – ни родного языка, ни природы, ни поселков, основанных их предками, ни привычного образа жизни. И самих шорцев становится всё меньше: сейчас в разных городах и селах их насчитывается от силы 10 тысяч.

Національний університет «Острозька академія» запрошує взяти участь у VIIІ Міжнародній науковій конференції «Українська діаспора: проблеми дослідження», що відбудеться 21-22 травня 2020 року

За повiдомленням координаторiв Науково-дослідного центру «Інститут досліджень української діаспори імені професора Любомира Винара», що працює в унiверситетi,  робота конференції планується за такими напрямами:

  • Еміграція як історичне, соціокультурне та демографічне явище;
  • Актуальні питання наукового дослідження української еміграції та діаспори;
  • Суспільно-громадське життя в діаспорі;
  • Культурні, мистецькі та літературні здобутки закордонних українців;
  • Розвиток науки та освіти в діаспорі;
  • Видатні українці за межами України;
  • Архівна та бібліотечна діаспоріана в Україні та за кордоном;
  • Видавнича діяльність та українська періодика поза батьківщиною;
  • Напрями та перспективи співпраці між закордонним українством та Україною;
  • Міжнародна діяльність закордонного українства;
  • Трудова міграція з України.

Рейтинг громадської діяльності Українських організацій Росії по регіонах за 2014—2018 рр.

Від редакції «Кобзи». У №1(4) журналу «Громада Українців Росії» за 2019 рік, що видається групою  «Громада Українців Росії» у Facebook (https://m.facebook.com/groups/167862720432596?ref=m_notif&notif_t=group_comment_reply) опубліковано дослідження Ігоря Роздобудька «Мій рейтинг громадської діяльності Українських організацій Росії по регіонах за 2014—2018 рр.».

«Бо немає нічого таємного, що не стало б явним…»

Українці Росії становлять найбільшу українську діаспору у світі. Згідно з даними останнього (на даний момент) загального перепису населення Росії 2010 року, українці посідали в країні третє місце (після росіян і татар) за чисельністю — 1 928 тис. осіб, або 1,35 % від усього постійного населення.

Загалом, з урахуванням не тільки українців-громадян РФ, але і трудових іммігрантів з України (за оцінкою Федеральної міграційної служби РФ), фактично у Росії мешкало понад 5 млн. українців. Зараз ця цифра знизилася приблизно до 3 млн. — трохи більше 1 млн. українців, які постійно проживають у РФ (без Криму!), плюс близько 2 млн. етнічних українців-іммігрантів.

 Тезис об «успешном развитии малых народов» в России всегда был и остается кремлевским мифом: эти народы  стремительно ассимилируются, теряя свою этническую идентичность

В самом сердце старорусских земель, в Тверской области с XVII века существует карельский анклав, который сто лет назад насчитывал более 140 тысяч человек. Сегодня численность тверских карел, владеющих языком, стремительно сокращается. Их потомки переезжают в города, где смешиваются с местным населением, а карельскую культуру поддерживают отдельные энтузиасты. Но с 2018 года вопрос о возрождении языка и культуры тверских карел поднимают депутаты муниципального уровня. В гостях у субэтноса в Тверской области побывал корреспондент Радио Свобода.

Продолжаем публиковать материалы исследований кубанского историка Анатолия Авраменко. Предлагаемая статья посвящена анализу вышедшей в Украине Малой энциклопедии «Українське козацтво»

Давно назрела острая необходимость создания энциклопедического свода современных знаний о казачестве. С одной стороны, в научной литературе накопилось множество данных, нуждающихся в систематизации, сложилось немало концепций, нередко вызывающих острые споры и противоречивые оценки. С другой стороны, огромный интерес к казачеству породил массу дилетантских сочинений, которые распространяют самые фантастические представления о происхождении казачества, гипертрофированную героизацию истории, превосходящую порою подвиги былинных богатырей, и ничего общего с наукой не имеющие. Этому способствовали исторические условия, в которых создавались труды по истории казачества. В дореволюционный период официальная историография стремилась внушить мысль, что историческая миссия казачества – верное служение российскому самодержавию, хотя весьма популярно было и представление о казаках как о заведомо разбойном элементе.

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка