lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 За ким голосить дзвін

Київ - Хрест ГолодоморуМЗС Росії проти, щоб в ООН піднімали тему Голодомору

У лютому Президія УВКР звернулася до депутатів Державної Думи Російської Федерації з вимогою визнати Голодомор 1932-33 років в Україні актом геноциду українського народу. Як підкреслюється у Зверненні, Голодомор став апогеєм тривалої боротьби тоталітарного режиму СРСР проти визвольних змагань українського народу і підпадає під визначення геноциду, поданого в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року „Про попередження злочину геноциду і покарання за нього”. Нижче подаємо статтю Валентина Лабунського з Нью-Йорка, написану ним для інтернет-видання „Українська правда”.

Минулого тижня постійний представник Росії при відділенні ООН у Женеві Валерій Лощинін закликав відмовитися від спроб кваліфікувати масовий голод 30-х років минулого століття як геноцид. "На сегменті високого рівня, – сказав він, – була піднята тема так званого Голодомору – масового голоду 30-х років минулого сторіччя. Цю трагедію намагалися представити як злочин геноциду, тобто цілеспрямоване знищення однієї етнічної групи населення.

Історична ж правда полягає в іншому. Жертвами трагічних подій тих років стали мільйони людей різних національностей колишнього Радянського Союзу – росіян, українців, казахів, татар, башкир. І сьогодні не треба займатися політичними спекуляціями на теми, пов’язані зі спільним, іноді трагічним історичним минулим і не використовувати для цього довільне тлумачення норм міжнародного права".

Прочитавши цей пасаж, мені невимовно захотілося повезти цього "тлумача" міжнародного права в мальовниче село Красненьке на Вінничині – малу батьківщину мого батька. Там ще й досі живуть свідки страхітливого голоду. Вони не знають, що таке міжнародне право, але згадують як все було. Як люди їли власних дітей, як трупи складали штабелями й вони страшенно смерділи на все село, як приїздили "комісари" й закопували померлих у братські могили, попередньо насипавши туди багато хлорки. А ще мені захотілося, аби пан Лощинін приїхав до Нью-Йорка й познайомився з деякими учасниками багатотисячного жалобного маршу з нагоди 75-ї річниці Голодомору, яким українці Америки пройшлися не так давно від головного українського храму Нью-Йорка – Святого Юра до головного американського – Святого Патрика.

Живих свідків трагедії на марші було мало – час невблаганний та й пережиття Голодомору не сприяє довголіттю. Однак такі люди були – дехто з них брав участь у жалобній ході на інвалідному візочку й розповідав про враження зі свого дитинства – "чорна, змарніла, схожа на примару мама, коли ми просили в неї їсти, наказувала жувати дерев’яну кору".

Скільки їх лягло у ті братські могили в українських селах страхітливого 1932-го й ще страхітливішого 1933-го? Цього достеменно не знає ніхто. Називаються різні цифри – від мільйона до десяти.

Найдостовірніші (з огляду на неупереджену наукову аргументацію) наводить у своєму дослідженні на базі розсекречених даних перепису населення 1937 року та демографічної статистики відомий історик Станіслав Кульчицький. Населення УРСР за переписом 1937 року складало 28 мільйонів 388 тисяч, а за переписом 1926 року — 28 мільйонів 926 тисяч осіб. За 10 років воно скоротилося на 538 тисяч. З підрахунку втрат від голоду, вважає Кульчицький, потрібно виключити очікувану природну смертність 1933 року. Для цього найкраще вважати її рівною середньому арифметичному від показників смертності за 1927—1930 роки.

Природна смертність за роки, які передували голодному, становить у середньому 524 тисяч людей на рік. Виходячи з відкоригованої народжуваності у 1933 році (621 тисяч), одержуємо нормальний приріст за цей рік в 97 тисяч осіб. Цей приріст п'ятикратно менший, ніж у попередні роки. Таким чином маємо народжуваність і нормальну смертність за 10 років міжпереписного періоду. Маємо також загальну чисельність населення за обома переписами. Порівняння цих величин дозволяє визначити єдиний невідомий показник — неприродну смертність у 1933 році.

Природній приріст населення за 1927-1936 роки становить 4 мільйони 43 тисячі осіб. Додаючи до цієї величини різницю в чисельності населення між двома переписами населення (538 тисяч осіб) дістанемо демографічний дефіцит у 4 мільйони 581 тисячу осіб. Оце, вважає Кульчицький, і є точне число жертв штучного голоду в Україні. Але, як слушно заявляють опоненти Кульчицького, сюди не входять українці Кубані й Північного Кавказу, яких також сотнями тисяч душила кістлява рука сталінського голодомору.

Окрім того, після голодних 1932-1933 років репродуктивна здатність українського населення (особливо в спустошених голодом селах) різко впала. А це ще кілька мільйонів ненарожденних. Так що, очевидно, що прийнята в українській діаспорі цифра в 10 мільйонів жертв страхітливого голоду не така вже й далека від реальності.

Спеціальна комісія американського Конгресу, яку в 80-х роках очолював нині, на жаль, вже покійний доктор Джеймс Мейс, неспростовно довела, опитавши тисячі свідків трагедії, що голод 1932-1933 років не був наслідком неврожаю. Це була цілеспрямована акція Кремля, метою якої було зламати хребет українському народові, залякати його, назавжди знищивши його волелюбний дух й примусивши покірно існувати в сталінській тюрмі народів за приписами вождя. Жалобною ходою Нью-Йорком Крайовий комітет української громади Америки з відзначення 75-ї річниці Голодомору розпочав цілу серію акцій під загальним девізом "Україна пам’ятає, світ визнає".

Одна з головних цілей цих заходів – донести світові правду про нашу трагедію й назвати все і всіх своїми іменами. Необхідно, аби світова спільнота не тільки визнала факт українського Голодомору, а й назвала його геноцидом. Сьогодні не тільки такі московські емісари, як Лощинін, а й деякі штатні чиновники у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку закликають "не займатися політичними спекуляціями" й усе забути. На превеликий жаль, є великі сумніви, що Генеральна Асамблея ООН найближчим часом нарешті назве трагедію своїм іменем.

У кабінетах хмарочоса на Іст-рівер засідає багато функціонерів, які воліють обмежуватися евфемізмами на кшталт "трагедія", "велика біда", "страхітливий голод". Вони й досі бояться промовити слово "геноцид". Чому? Не хочуть псувати взаємин з Російською Федерацією. Саме вони ось вже багато років поспіль переспівують відому московську пісеньку про те, що голод 1932-1933 років, мовляв, лютував не тільки в Україні, а й в інших регіонах СРСР.

Якщо взяти до рук Конвенцію ООН "Про запобігання злочину геноциду й покарання за нього", прочитаємо: "Геноцидом вважається будь-яке з діянь, що вчиняється з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу..."

Наші опоненти стверджують, що під час голоду 1932-1933 років постраждали не лише українці, а тому казати про нищення окремої нації не можна. Президент Світового Конгресу українців Аскольд Лозинський під час виступу на жалобній панахиді в соборі святого Патрика в Нью-Йорку навів статистику, надану Інститутом історії НАН України, яка все розставляє на місця переконливіше за будь-які слова. Згідно з переписом населення 1939 року, чисельність населення України скоротилася в порівнянні з 1926 році на 3,084 мільйонів осіб. Тоді як відповідні дані по Російській Федерації дають приріст населення за цей же період на 21,8 мільйонів (28%). Населення СРСР загалом зросло за цей період на 23,529 мільйона (16%). Якби не було Голодомору, то кількість населення України, згідно із загальносоюзними темпами приросту, становила б понад 36 мільйонів, тобто на більше ніж 8 мільйонів більше, ніж було зафіксовано під час перепису населення в 1939 році.

Ось такі цифри. Коментуючи їх, постійний представник України при ООН Юрій Сергеєв сказав: "Міжнародній спільноті необхідно не тільки показати голі цифри, а й документально довести, що під час Голодомору в Україні було створено умови, які унеможливлювали життя українців. У надзвичайно відвертому листі до Кагановича Сталін у серпні 1932 року писав з сочинського курорту: "Если не возьмемся теперь за выправление положения на Украине, Украину можем потерять...". Сталіну потрібен був масштабний соціальний і політичний катаклізм для придушення повстанських настроїв доведеного до відчаю українського селянства. Штучний голод якраз і мав стати таким катаклізмом. Знайдено й докази того, що Голодомор 1932-1933 років був вмотивованим рішенням.

Мушу наголосити, що наші опоненти, які всіляко гальмують ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН резолюції про визнання штучного голоду 1932-1933 років геноцидом українського народу, поділяються на дві частини – ідеологічних противників і юридичних. Перші, запереченням факту геноциду українського народу, самі того не бажаючи, переносять цей страхітливий злочин тоталітарного СРСР на сучасну Росію. А останні шукають різноманітні правничі зачіпки, аби довести, що Великий Голод в Україні за юридичними параметрами не підпадає під Міжнародну конвенцію 1948 року "Про запобігання злочину геноциду й покарання за нього".

Однак добуті з архівів документи неспростовно доводять, що 75 років тому в Україні мав місце саме геноцид. Це діяння, згідно з іншою Міжнародною конвенцією від 1968 року, не має терміну давності, як злочин проти людяності. Причому це був злочин, спрямований проти українців, як етносу. Бо голодом винищувалися не лише українські села, а й конкретні станиці та поселення на Кавказі й Кубані, де проживало українське населення.

Штучним голодом Сталін хотів не тільки придушити серед українського селянства повстанські настрої, а й зупинити процес національного відродження, який в ті роки набирав дедалі більшу силу, припинити українізацію України, підготувати плацдарм для наступної анексії Західної України та Закарпаття. Сталін сподівався, що після такого удару український народ вже ніколи не оговтається й буде слухняною вівцею у стаді під назвою СРСР.

Сьогодні парламенти лише 15 держав світу (США, Естонії, Канади, Аргентини, Угорщини, Литви, Грузії, Австралії, Польщі, Іспанії, Колумбії, Парагваю, Перу, Еквадору й Чехії) офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу.

Закликаючи уряди інших держав приєднатися до "п’ятнадцятки", засновник та редактор авторитетного журналу "Дослідження геноцидів" Генрі Гуттенбах (США) пише: "Штучний голод, масові вбивства і депортації, винищення політичної еліти та руйнація пам’яток культури, що мали місце в Україні у 30-х роках минулого століття, за своїм екзистенційним виміром повністю відповідають терміну "геноцид".

Як однозначно засвідчують документи, за Великим Голодом стояв офіційний намір ліквідувати українськість. Те, що то був геноцид, який мав місце ще до появи цього терміну у 1943 році, не викликає сьогодні жодних сумнівів. Вчинене Сталіним, безперечно, було злочином, спрямованим на фізичне знищення українського селянства, як основи українського народу".

Валентин ЛАБУНСЬКИЙ,

Нью-Йорк, для „Української правди”

http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/14/73075.htm

19.03.08

Додатки:

До депутатів Державної Думи Російської Федераці

Звернення Президії Української Всесвітньої Координаційної Ради щодо визнання Голодомору 1932-33 років в Україні актом геноциду українського народу

Шановні панове депутати! Українці всього світу вшановують 75-у річницю Голодомору 1932-1933 років, який не тільки Верховна Рада України, але й парламенти дванадцяти країн світу - Австралії, Грузії, Еквадору, Естонії, Канади, Колумбії, Литви, Парагваю, Перу, Польщі, Словаччини, Угорщини та Палата Представників Конгресу США - визнали геноцидом українського народу. Історичний факт Голодомору 1932–1933 років в Україні підтвердили понад 70 законодавчих органів різних країн світу.

Беручи до уваги:

-  добросусідські відносини між Україною і Російською Федерацією, між українським і російським народами;

-  необхідність збереження пам’яті про велику кількість жертв в Україні та шкоду, завдану Українському народові під час і внаслідок Голодомору 1932-1933 років;

-  визнання загальнолюдських цінностей та обов’язок держави захищати осіб, які постраждали внаслідок злочинних діянь;

-  злочинний характер дій тоталітарного режиму СРСР, вчинених проти життя та гідності людей під час Голодомору;

-  обов’язок держави розслідувати злочини проти людини і народу та надавати політико-правову оцінку цим злочинам, а також будучи переконаними в тому, що жодне протиправне діяння режиму проти громадян не може залишитися непокараним або підлягати забуттю, приймаємо це звернення, до депутатів Державної Думи Російської Федерації щодо визнання Голодомору 1932-33 років в Україні актом геноциду українського народу.

Голодомор 1932–1933 років в Україні став апогеєм тривалої боротьби тоталітарного режиму СРСР проти визвольних змагань українського народу, особливо проти українського селянства. Злочинне явище Голодомору 1932–1933 років в Україні підпадає під визначення геноциду, поданого в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року „Про попередження злочину геноциду і покарання за нього”. Зокрема, стаття 2 цієї конвенції визначає геноцид „як будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу”.

Суть злочинного характеру Голодомору, організованого навмисними діями тоталітарного радянського режиму, полягалє в:

1)  постійно триваючому придушенні устремлінь українського народу мати незалежну державу (голодомор 1921-23 років, придушення селянських повстань 1918-32 років, голодомор 1932-33 років);

2)  знищенні існуючої структури сільського господарства шляхом:

-  проведення масового „розкуркулювання” селян;

-  насильницького впровадження колективізації селянських господарств;

-  накладання на райони України, на селянські двори непомірно високих планів хлібоздачі;

3)  ізоляції великих територій в сільській місцевості в низці областей України (внутрішня і зовнішня блокади) шляхом:

-  позбавлення селян права мати паспорт громадянина СРСР;

-  заборони селянам права виїзду з їхніх місць проживання (заборона продажу залізничних квитків);

-  наказів про арешти селян, які виїхали самовільно з сіл;

-  оточення озброєними загонами каральних органів СРСР цілих територій (шляхом встановлення загороджувальних застав на всіх шляхах);

-  заборони листування і поширення інформації про фактичне становище, цілковите замовчування голоду;

4)  впровадженні особливого режиму проживання, зокрема режиму „чорних дощок”, що полягав у:

-  вивезенні з сільських територій усіх товарів та усіх засобів проживання;

-  насильницькій конфіскації у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу;

-  забороні будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів для існування;

-  забороні будь-якого кредитування та насильницькому поверненні всіх кредитів.

Наслідком таких спланованих дій став страшний Голодомор; мали місце акти канібалізму. За приблизними оцінками Міжнародної комісії юристів (створеної у 1988 році в складі провідних юристів Швеції, Бельгії, Великобританії, Канади, Франції, Аргентини, США) мінімальні втрати населення України внаслідок Голодомору складають 8,075 млн. осіб або чверть усього населення республіки, що проживало на її території у 1926 році. Крім того, втрати населення України можна вивести наближено з порівняльної таблиці приросту і втрат населення СРСР, Росії, Білорусії та України за даними переписів 1926 і 1939 років. Якби в Україні не було Голодомору і припускаючи, що приріст населення на нашій землі з 1926 року до 1939 року дорівнював 16 %, як в середньому по СРСР, то кількість населення України у 1939 році становила би близько 36,186 млн. осіб, а не 28,111 млн., як зафіксовано в переписі 1939 року.

З метою вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років Члени Президії Української Всесвітньої Координаційної Ради - представники українців усього світу - звертаються до депутатів Державної Думи Російської Федерації із закликом засвідчити свою прихильність до демократії, принципів моральності та історичної справедливості й визнати Голодомор 1932-33 років в Україні актом геноциду українського народу.

Сподіваємося, що таке визнання російськими парламентарями Голодомору 1932-33 років в Україні актом геноциду українського народу стане не тільки доказом співчуття українському народові, але й дозволить запобігти повторенню жахливих злочинів геноциду в житті нинішнього і прийдешніх поколінь.

За Президію Української Всесвітньої Координаційної Ради голова УВКР

Дмитро ПАВЛИЧКО

6 лютого 2008 р., м. Київ.

http://www.uvkr.com.ua

Кто спекулирует спекуляциями

МИД России против, чтобы в ООН поднимали тему Голодомора

Российский МИД проявил принципиальность. Дипломаты делают все, чтобы ООН не признала голод в Украине в 1932–1933 годах (Голодомор) актом геноцида украинского народа. В первые дни марта глава российской делегации Валерий Лощинин на 7-й сессии Совета ООН по правам человека заявил: «Мы призываем не заниматься политическими спекуляциями на темы, связанные с общим, иногда трагическим историческим прошлым, и не использовать для этого произвольное толкование норм международного права».

Заявление российского дипломата, размещенное на сайте МИДа, соответствует всем канонам – четко, ясно, резко, решительно. По стилистике очень напоминает документы в поддержку советской борьбы против мирового империализма. Смущает только то, что в данном случае речь идет о принципиальной борьбе не с процветающим, хотя и условным врагом, а с призраками прошлого. Или информационная война объявлена нынешней украинской власти?

Для чего это делается – чтобы заставить Ющенко и Тимошенко быть сговорчивее в вопросах цены газа и допуска «Газпрома» на украинский внутренний рынок? Чтобы Киев не выдвигал свои условия при вступлении России в ВТО? Не слишком ли цинично?

Виктор Ющенко и Юлия Тимошенко, как и их соратники и однопартийцы, конечно, родились после голода 1930-х годов. Они, как и сотни тысяч украинцев, в детстве только краем уха слышали разговоры взрослых о запрещенной во времена СССР теме Голодомора.

Официально об этом заговорили в начале 1990-х, задолго до того, как Ющенко стал президентом. Его предшественники – Леонид Кравчук и Леонид Кучма – не пытались вносить национальную трагедию в перечень публичных тем: мешало номенклатурное прошлое и опасения рассердить Москву. Ющенко, похоже, видит свою президентскую миссию в том, чтобы увековечить память миллионов погибших сограждан. Только при новом президенте в Украине наконец начали изучать и систематизировать документы, свидетельствующие о трагедии, которая случилась менее столетия тому назад, с точки зрения истории – вчера.

«Голодомор 1932–1933 годов – беспрецедентное преступление сталинской тоталитарной системы против украинского народа. Конфискацию продовольствия коммунистический режим применил как оружие массового уничтожения. Погибли от 7 до 10 миллионов людей, более трети из них – дети», – поясняет Институт истории Украины.

Общеизвестно, что больше всего людей погибло в южных и восточных регионах Украины. Об этом, конечно, ничего не знают пьяные подростки, регулярно разрушающие и оскверняющие памятные знаки жертвам Голодомора. Юными вандалами, вероятно, движет чувство мести оранжевым – ведь они живут в регионах, традиционно ориентированных на Россию и украинскую Партию регионов, в районах, заселенных после страшной гибели местного населения. Их предки, конечно, не хотели задумываться о судьбе и системе, которые заставили их обживать «города и села призраков». Поэтому именно там, где голод свирепствовал больше всего, о нем не принято было упоминать: как иначе можно было жить, ходить по улицам, где еще недавно толпы безумных людей обгладывали кору на деревьях, съели всех кошек и крыс, выловили птиц, начали охотиться на себе подобных?..

На кого ориентируются эти подростки? На подвиги активистов Евразийского союза молодежи, которые в ноябре ворвались на проходившую в Москве выставку памяти жертв Голодомора и стали громить стенды с фотографиями. Никого из них не арестовали, не наказали. Зато на один день вандалы стали звездами теленовостей. Авторы сюжетов, кстати, тоже не очень порицали поступок «своих». Для тех и других «чужими» стали те, кто смотрел им в глаза с фотографий хроники, давно и мучительно умершие по вине и якобы в интересах Большого Государства.

Руководитель Росхархива Владимир Козлов недавно обосновал отрицание Голодомора: «Подход, который продемонстрировали мои коллеги, историки-архивисты Украины, методологически не выдерживает критики». Ученый пояснил: «Украинские события были вырваны из общего контекста происходившего в СССР. Мы знаем, что в других регионах ситуация была не лучше. Умирали в Казахстане, умирали в Поволжье, в Закавказье. Это была трагедия не только Украины, но всего советского народа».

Оправдывает ли это сталинский режим? Означает ли, что Россия, как раньше СССР, запрещает Киеву увековечить память погибших, «своих»? Или – что те люди не заслуживают памяти, сожаления и уважения в наш относительно цивилизованный век?

Московский патриархат Православной церкви поступил мудро: Святейший Патриарх Московский и всея Руси Алексий II заверил президента Ющенко, что во всех храмах будут проводиться поминальные службы по жертвам Голодомора. Даже Церковь, вовлеченная в ряд идеологически-межконфессиональных конфликтов в Украине, дистанцировалась от политической подоплеки трагедии, акцентировала внимание на ценности каждой человеческой жизни.

Вероятно, из общечеловеческих представлений о ценности каждой жизни исходили те полтора десятка стран, которые к сегодняшнему дню признали Голодомор геноцидом, сознательным уничтожением украинского народа. И те 45 государств, которые поддержали вынесение вопроса на рассмотрение ЮНЕСКО. И те, кто готов заслушать доклад украинской делегации на конференции ООН. Трагедия, подобная Голодомору или Холокосту, не должна повториться нигде и никогда, адресуют эти государства свой посыл миру. Так против чего решительно выступает и принципиально борется российский МИД?

Татьяна ИВЖЕНКО

14.03. 2008

Татьяна Григорьевна Ивженко - собственный корреспондент "НГ" в Украине.

www.ng.ru  

На світлині: Київ - Хрест Голодомору.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка