lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 „Хто кого морив голодом в 30-і роки?”
Друк
Розділ: Голодомор

Пам'ятник ГолодоморуРосійські вчені пропонують розглядати Голодомор у контексті світових голодних лих

РІА „Новости” провело відеоміст на тему „Хто кого морив голодом в 30-і роки?” Про те, навіщо і чи загалом потрібно Україні так наполягати на міжнародному визнанні Голодомору 1932–1933 рр. геноцидом українського народу розмірковує разом з російськими та українськими науковцями журналіст УНІАН Маша Міщенко.

Сходила на російсько-український відеоміст в РІА „Новости” на тему „Хто кого морив голодом в 30-і роки?”, а одержала відповідь на зовсім інше питання, яке мене мучило. Навіщо Україні так наполягати на міжнародному визнанні Голодомору геноцидом? Адже ми і так досягли головної мети – люди знають правду про штучно створений Голод. Громадяни України в листопаді ставлять свічку у вікні і поминають померлих з голоду членів своїх родин і всіх українців. Розбудили національну пам’ять – і годі, навіщо злити Росію, закликаючи міжнародні організації визнати Голодомор геноцидом?

Але тепер, після цього круглого столу з дуже помірними, спокійними російськими ученими, я зрозуміла: нам дуже потрібне це міжнародне визнання. Тому що якщо ми не одержимо його, то за декілька років офіційна Росія скаже, що Голодомору не було взагалі або що він був такий маленький, зовсім незначний. Ну що таке три мільйони людей? Три мільйони туди – три мільйони сюди, це така дрібниця, що і говорити про нього не варто. І хто знає, чи не промовчить наступний, більш стриманий в національних питаннях Президент, щоб не лаятися з давнім сусідом.

На цьому круглому столі не було палких дискусій. Бурхливо опонувати російським ученим було нікому, оскільки від української сторони був присутній один тільки Станіслав Кульчицький зі всією своєю українською інтелігентністю, і Володимир Маленкович, який, визнаючи Голод 1933 року, все-таки вважає, що потрібно відмовитися від слова „геноцид”, і всіляко просив росіян не ставити знак рівності між українським Президентом і українським народом.

Для заявленої теми було відразу три інформприводи. Перший: видання книги пензенського вченого Віктора Кондрашина „Голод 1932–1933 рр.: трагедія російського села”, невнесення до порядку денного нинішньої сесії Генасамблеї ООН питання про Голодомор і те, що ця тема була заблокована на минулій сесії ПАРЄ.

Яку мету переслідували російські учені? Поговорити про те, чому ж міжнародні організації не розглядають наш Голодомор, розповісти про книжку Кондрашина, пожалкувати про те, як негарно поводиться українське керівництво, і запропонувати об`єднатися навколо спільних питань історичного минулого.

Щоб не дістати звинувачення в упередженості, ми хотіли б опублікувати виступи росіян, Станіслава Кульчицького і власні коментарі.

Пензенський вчений Віктор Кондрашин (РФ), автор книги, виступив першим:

Міжнародні структури (ООН і ПАРЄ) вважають, що в тій формі, в якій тема Голодомору запропонована українською стороною, не дуже переконлива і, можливо, потребує якогось уточнення. Це була страшна трагедія, яка є спільною і для народу Росії, і для Казахстану і для радянського народу. У цьому контексті ми повинні розглядати нашу тему, шукати дотичні шляхи. І вона нас повинна і консолідувати у галузі наукового дослідження. Ця спільна трагедія повинна не роз`єднувати, а об`єднувати нас, оскільки у нас була спільна радянська історія. Голодомор явище більш загального плану, ніж суто український феномен. Його потрібно розглядати в контексті не тільки сталінізму, але і в контекст світових голодних лих, які були, є і, враховуючи нинішню ситуацію, ніхто не зможе гарантувати, що голодні проблеми будуть вирішені найближчим часом. Ця спільна історія повинна нас об’єднувати на шляху демократії і прогресу. Війна пам`яті повинна припинитися, у адже нас багато спільного.

Чому в Україні загинули три – три з половиною мільйони осіб? Є факти, які все це пояснюють. Де була елітна пшениця, яку вивозили за кордон. 50% експорту – Україна, 30% експорту – Кубань. Це був хліб, який потрібно було брати з цих регіонів. Це була велика зернова республіка, яка виготовляла пшеницю на експорт, тому такі жорсткі заходи і вживалися, а не тому, що були там були українці. Ваша інтерпретація дуже дивна. Я в своїй книзі склав список сіл, які вимерли, на території Нижньої Волги і пам`ятники там вже стоять. Ну як ставитися до того, що і за межами Кубані був такий кошмар, що важко сказати. В Україні це пройшло так, оскільки таким було місце України в зерновому експорті, але селян примушували вмирати і на інших територіях. Я прошу всіх приєднатися до складання збірки документів по голоду. Я написав аргументи детально і не розумію, чому так треба ставити питання.

Станіслав Кульчицький, український історик, дослідник Голодомору:

Коли основним важелем будівництва комунізму був терор, виникали різні прояви терору, у тому числі і терор голодом, який був застосований до Кубані і Української Радянської Республіки.

Ми не розглядатимемо Голодомор в контексті світових голодних лих. Терор голодом – це суто радянське явище, в якому було задіяно чимало людей: Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Євдокимов... Всі інші були виконавцями. І ані ідеологія, ані політична система в цьому Голодоморі не винні. Тут в наявності абсолютно виразне бажання Сталіна утриматися при владі, і він провів цю операцію.

Авантюрна політика першої п`ятирічки закінчилася загальним голодом. У січні 1933 року Сталін вніс поправку до економічної політики, і колгоспи набули того вигляду, який вони зберігали всі подальші десятиліття.

Але разом з цим голодом був ще Голодомор в Україні і на Кубані. Був голод в Казахстані, але там не було терору голодом.

Щодо реакції міжнародного співтовариства – ми досліджуватимемо це питання, даватимемо світу всю ту інформацію, яку ми накопичили.

Олексій Власов, заступник декана історичного факультету Московського державного університету (РФ):

ООН і ПАРЄ не розглядають на своїх сесіях Голодомор в Україні, тому що геноцид - це чистка за етнічним принципом, скажімо, геноцид євреїв, циганів. Міжнародні організації хочуть залишити ситуацію в такому замороженому стані.

Війни історичної пам`яті в найближчому майбутньому не припиняться, оскільки історична свідомість політизується. І факти, які більше повинні стати предметом дослідження декількох вузьких фахівців в нормальний час, зараз є предметом широкої дискусії. І тут політпартії роблять це темою для обговорення, це використовують еліти як елемент мобілізації суспільної свідомості. І надалі політики використовуватимуть нашу складну і суперечливу історію, яка не піддається оцінці в режимі чорне, – біле, як інструмент політичних інтриг. А завдання інтелігенції двох країн - зняти цю піну.

Це спроба розколоти Росію і Україну, і нам потрібно, щоб ми змогли зберегти наступне покоління, яке виховуватиметься на нових шкільних підручниках, щоб політика і історія співпадали і в часі і в просторі.

Андрій Сорокін, гендиректор видавництва „Росспен”, учений (РФ):

Причини гніздяться в діях конкретної політичної системи і не можна зводити до дій осіб режиму. Краще розбиратися в системному корінні того, що відбувалося в СРСР в той період. І цей системний підхід дозволить розібратися в причинах, в подієвій канві, в наслідках і в результаті тієї політики, яка реалізовувалася конкретним політичним керівництвом. Будь-які спроби знайти і спертися на національну винятковість, на специфіку відносин режиму до тих або інших національних або регіональних утворень відведуть нас убік. Та сукупність фактів не дає причин для подібних інтерпретацій. Не зовсім коректно наполягати на винятковій політиці терору голодом до тих областей, які були населені етнічними українцями. І як забувати про німців Поволжжя, росіян Поволжжя, козаків, які винесли на своїх плечах реалізацію лінії, яку здійснював конкретний режим.

Нам не можна дорікнути в тому, що ми цим не займалися. Російські архіви відкриті, і ми зробили архівну революцію. Все це потрібно враховувати, кажучи про Голодомор, не вдаючись до агітпропу.

Замість епілогу

Можна повторити фразу Станіслава Кульчицького: ми не розглядатимемо Голодомор в контексті світових голодних лих. І ця „війна пам’яті”, яка є чимось більшим, ніж війна інтерпретацій, триватиме. І не тому, що „підступне українське керівництво хоче посварити два „братські народи” (хто б говорив про агітпроп!), а тому що в Україні затвердилася цінність. Цінність людського життя.

У Росії про цінність людського життя найкраще сказав маршал Жуков: солдатів баби понароджують. А зараз, як і тоді, людина там ніщо в порівнянні з ідеєю, он Сталін трохи не став славним ім`ям Росії.

Для нас Голодомор вже ніколи не буде предметом «вузького дослідження профільних фахівців» (як пропонують російські учені).

Я зрозуміла це, коли побачила, як відгукнулися на проведення траурних заходів Голодомору всі наші телеканали. Пронизливі сюжети, закінчувалися інформацією про те, скільки родичів померло у членів кожної знімальної групи. У кожній сім’ї хтось помер від Голоду.

Під час круглого столу ми поставили запитання, на яку не одержали чіткої відповіді. В Україні сталінський режим знищив прошарок. А раз цей прошарок був пануючим в Україні, тож, значить, знищували український народ. Чому сучасній Росії так складно прийняти цей факт? Невже нинішня Росія настільки ототожнює себе із сталінським режимом? Адже це ж так просто: не росіяни, а злочинний режим (Кульчицький назвав конкретних осіб) знищував українських селян.

Невже правда може нашкодити нашій дружбі, яку ми не так давно вважали братньою?

Покійний Джім Мейс, дослідник Голодомору, вважав, що міжнародне поняття геноциду не включає знищення за соціальною ознакою тільки тому, що коли формувалося це поняття радянські дипломати на Асамблеї ООН зуміли наполягти і виключити цю ознаку з визначення геноциду.

Я припускаю, що з цієї ж причини сьогодні ПАРЄ і ООН не включили до порядку денного це питання.

За останніми російськими дослідженнями, ми треті в списку пострадянських народів, до яких росіяни ставляться недоброзичливо. Наші дослідження говорять про те, що наші народи віддаляються один від одного. Але ми не розійшлися, при цьому ми ще віддаємо за росіян свій голос на Євробаченні, іноді вболіваємо за їх футболістів, фігуристів і хокейну збірну. Але я не знаю, чи витримає наша все ще дружба випробування Голодомором? Точніше їх ставленням до Голодомору?

Маша МІЩЕНКО,

http://www.unian.net/ukr/news/news-262711.html

22.07.2008