lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 "Голос України в Західному Сибіру" звучить
Друк
Розділ: Голос України (Тюмень)

Микола Свинтицький в Україні буває не рідше ніж раз на рік. На Івано-Франківщині в місті Болехові в нього залишилася мати, а сам він із родиною живе тепер у Тюмені й видає газету "Голос України в Західному Сибіру".

Микола Свинтицький в Україні буває не рідше ніж раз на рік. На Івано-Франківщині в місті Болехові в нього залишилася мати, а сам він із родиною живе тепер у Тюмені й видає газету "Голос України в Західному Сибіру". Газета виходить накладом п’ять тисяч примірників на кошти з бюджету Тюменської області та Ханти-Мансійського національного округу, а також на пожертвування численних спонсорів, які хочуть, щоб жителі Західного Сибіру, вихідці з України, читали новини про землю своїх батьків рідною українською мовою.

- Миколо Казимировичу, як вийшло, що ви, випускник факультету економіки Львівського університету, сьогодні є головним редактором газети, що виходить так далеко від України?

- Так розпорядилося життя. У Сибір мене запросили викладати економіку (я - кандидат економічних наук), живу в Тюмені вже 15 років. Але за останні роки зрозумів, як важливо, щоб у людей була можливість не забувати рідну мову. Хоча таке нам і припустити важко. Знаєте, скільки в Західному Сибіру живе сьогодні етнічних українців? Мільйон триста тисяч. І, чесно кажучи, я частіше чую там українську мову, ніж на Хрещатику в Києві. У нас діти ходять в десять недільних українських шкіл і в Тюменському університеті готують викладачів української мови та літератури. Практично в усіх членів української діаспори залишилися в Україні близькі, й їм не все одно, що там відбувається, які закони приймаються, як живеться простим людям, які в них проблеми й плани.

- Чи багато людей замислюється над тим, щоб повернутися додому?

- Напевно, хтось про це мріє, адже їхали на заробітки, на освоєння нафтогазових родовищ. До речі, коли був Союз, Україна була негласно закріплена за цими районами, багато фахівців, як із керівного складу, так і висококваліфіковані робітники, їхали сюди на певний час, а затрималися на роки. Сьогодні вони б повернулися, але різниця в зарплаті значна. На Ямалі середня заробітна плата становить тисячу доларів, у Ханти-Мансійському окрузі менше - п’ятсот, але це також значна сума. Якби люди були впевнені, що знайдуть роботу з приблизно такою ж платнею...

- Як з’явився конкретний задум видавати таку газету?

- Ініціативна групи на чолі з генеральним консулом України в Тюмені Павлом Мисником 1999 року почала реалізовувати спільний задум. Спочатку "Голос України" видавався, що називається, на громадських засадах, і я був єдиним його працівником. Сьогодні ми обросли штатом, газета "потовщала", розповсюджується на колосальній території, площа якої дорівнює дев’яти територіям України, в 12 суб’єктах Російської Федерації, і хочу сказати, що не губиться серед численних видань, тому що передається з рук у руки, з будинку в будинок. Газета - двомовна, матеріали, що стосуються життя Західного Сибіру, друкуємо російською, а всі українські новини - рідною мовою. У нас чимало представників української діаспори хочуть виступити саме в "Голосі України", розказати про цікавих людей, про фестивалі української культури, які в нас проводяться, про питання, що стосуються історії України, її сьогодення - економіки та соціального життя. І пишуть, звичайно, українською.

- З якою метою ви приїхали в Україну цього разу? Якщо зустріла вас у обласній адміністрації, після бесіди з губернатором, то була, певно, ще якась мета, крім родинних інтересів?

- Вивчав можливість встановлення більш тісних економічних зв’язків між Львівською й Тюменською областями, маю подивитися також, як живеться російській діаспорі в Україні. Про це хочуть знати в Західному Сибіру. Зізнаюся чесно, що існує стереотип: якщо йдеться про Галичину - то ставляться до росіян погано, а якщо про Східну Україну, то чудово. Мені б хотілося розвіяти цей стереотип, і щоб до всіх чесних, працелюбних людей скрізь, незалежно від національності, ставилися однаково добре.

А ще мені дуже хочеться перестати заздрити, наприклад, польській або німецькій діаспорі, якою опікуються не так, як Україна "опікується" нами. І на газету кошти виділяються, і на придбання потрібної літератури. А ми, щоб привезти до нас у Тюмень з України артистів, ходимо з простягнутою рукою від одного тюменського мецената до іншого. Добре, що регіон багатий і нам виділяють кошти. Але ж так не має бути...

 

Ірина ЄГОРОВА.

"День", 20.08.2003

http://russia.org.ua/ukr/reviews/3f435f0ac1e91/