Федір СтешкоДо 130-ї річниці від дня народження Федора Стешка

Ті, хто віддавав в ім'я майбутнього нашого народу,

Української держави, всі свої сили  й  знання, заслужили, щоб  

їх імена  золотими літерами були вписані в літопис найкращих

надбань і культурних здобутків українців. 

Тетяна Беднаржова

Коли знайомишся з життєвим шляхом Федора Стешка, вражає різнобічність цієї людини - сина простого київського робітника, вчорашнього селянина. Вузькому колу фахівців він відомий як вчений-музиколог, один із засновників українського музикознавства. Я б додав - відомий аж надто вузькому колу фахівців, бо у совєтський період це ім'я було невідоме в Україні. Воно було піддано замовчуванню з ідеологічних причин, оскільки до кінця своїх днів Федір Стешко залишався свідомим українським патріотом-самостійником.

Мені це ім'я первісно стало відоме зовсім з іншого боку, далекого від музики та музикознавства. Ще на початку своїх досліджень історії українців Зеленого Клину, я дізнався про полковника Ф.Стешка як одного з керівників Владивостоцької Української Громади, а згодом - секретаря з військових справ Українського Далекосхіднього Секретаріяту. Ці сторінки його біографії, пов'язані з далекосхіднім періодом життя, залишаються зовсім невідомі в Україні навіть вузькому колу фахівців-музикознавців...

Народився Федір Миколайович Стешко 4 вересня 1877 р. в с. Кам'янка Чернігівської губернії. Його музичне виховання почалося аж надто рано. Ще 7-8 річним хлопчиком, навчаючись у зразковій церковно-парафіяльній школі при Київській духовній семінарії, він був обраний за добрий голос та слух до семінарського церковного хору, де співав близько трьох років, знайомлячись з церковним співом. Восени 1888 р. він вступив до Софійської духовної школи (бурси) в Києві, до курсу наук якої входив, як обов'язковий предмет, і церковний спів. Мабуть малий Федір рано виявив свої музичні здібності, бо вже з першого року навчання у Софійській школі він почав співати в архієрейському хорі Михайлівського монастиря. В цьому хорі він удосконалився в читанні нот та познайомився з кращими творами православної церковної музики, перш за все - з творами Дмитра .Бортнянського. Свої музичні знання Ф.Стешко поглиблював у Київській духовній семінарії, до якої вступив 1892 р. Не задовольняючись тою музичною освітою, що надавала семінарія, він навчався у приватній музичній школі С.Блюменфельда, де на той час викладав і Микола Лисенко. Його підпис стоїть на першому місці на посвідці, яку Ф.Стешко отримав після закінчення цієї школи. Одним з його товаришів під час навчання в школі Блюменфельда був майбутній видатний український хормейстер Олександр Кошиць. Навчаючись у цій школі, головну увагу Ф.Стешко приділяв студіюванню теорії музики, займаючись у найкращого музичного теоретика Г. Любомирського, у якого протягом двох років він прослухав повний курс гармонії.

Після закінчення в 1898 р. семінарії Ф.Стешко був призначений вчителем церковно-парафіяльної школи в Таращі, де працював також диригентом соборного хору. Однак ця кар'єра не задовольняла юнака і 1899 р. він різко змінив життєвий шлях, вступивши до Київського військового училища і після його закінчення в 1901 р. як старшина виїхав на службу на Далекий Схід. Однак і під час навчання у військовій школі, і вже на службі він не поривав з музикою. Перебуваючи на Далекому Сході, він організував з вояків полковий хор, який виконував твори як церковної музики, так і  світської.

1908 року Ф.Стешко вступив до Військово-юридичної академії в Петербурзі. Перебуваючи протягом 3-х років у столиці, він використав цей час для поглиблення своєї музичної освіти, відвідуючи оперу, симфонічні концерти, музичні виклади й реферати, а крім того, ретельно студіював історію музики у професора консерваторії Л. Саккетті, почав вчитися клавірної гри. Як писав сам Ф.Стешко1, музична стихія так захопила його, що навіть тему своєї кандидатської праці в академії він обрав близьку до музики - "Авторське право на музичні твори". Ця праця Ф.Стешка була визнана  конференцією академії найкращою та залишена для опублікування.

Закінчивши в 1911 р. академію, він підготувався та 1912 р. успішно склав державні іспити при юридичному факультеті Новоросійського університету в Одесі, після чого повернувся до свого полку на Далекий Схід, де перебував далеко від культурних центрів. У середині 1914 р. Ф.Стешко був призначений на посаду помічника військового прокурору Владивостоцького гарнізону. Перебуваючи протягом шести років у Владивостоці, він брав активну участь у музичному житті міста, обирався членом ради місцевого відділення Імператорського Російського Музичного Товариства, а після повалення царату активно залучився і до місцевого українського громадського і культурного життя.

Підполковник Ф.Стешко став одним з організаторів Владивостоцької Української Громади, що була створена 26 березня 1917 р. Він був обраний головою музичної секції Громади та диригентом її хору, з яким взяв участь у Шевченківському святі 1917 р., яке вперше було відзначене владивостоцькими українцями у вільних умовах. У травні 1917 р. він організував великий концерт української народної пісні, що мав великий успіх серед місцевої публіки. З цього часу й до свого від'їзду з Владивостоку Ф.Стешко залишався активним учасником місцевого українського культурного життя, виступаючи як хормейстер і диригент на численних українських концертах та святах.

Разом з тим, його діяльність на українській ниві не обмежувалася лише музичними справами. Він стає одним з лідерів владивостоцьких українців. Висока довіра до нього з їх боку виявилася у тому, що у травні 1917 р. він був обраний головою Владивостоцької Громади. Влітку 1917 р. він веде активну роботу по створенню у Владивостоці українських військових підрозділів, очоливши одночасно і військову секцію Громади. Внаслідок цієї діяльности у Владивостоці до осені 1917 р. вже було створено  9 українських сотень.

Наприкінці 1917 р., в умовах революційного хаосу та анархії після більшовицького перевороту у Петрограді,  підполковник Ф.Стешко  демобілізувався з війська і присвятив себе музично-педагогічній діяльності, працюючи вчителем співу у кількох середніх школах міста. А після відкриття у Владивостоці 1918 р. педагогічного інституту його було запрошено викладати музику і туди. Одночасно не залишав він і української громадської діяльности. На ІІІ Українському Далекосхідньому з'їзді, що відбувся у квітні 1918 р. у Хабаровську, Ф.Стешка було обрано головою комісії, якій було доручено розглянути одне з найважливіших на той час для українського селянства питань - справу повернення в Україну. У жовтні 1918 р. Ф.Стешко - заступник голови і член військової комісії IV-го Українського Далекосхіднього з'їзду, що відбувався у Владивостоці. На цьому з'їзді його було обрано членом вищого українського виконавчого органу на Далекому Сході - Українського Далекосхіднього Секретаріяту. У складі Секретаріяту йому було довірено одну з важливіших і найскладніших справ - справу організації українського війська. Наслідком діяльности Ф.Стешка як секретаря з військових справ стало створення у Владивостоці навесні 1919 р. І-го Українського Далекосхіднього куреня вільного козацтва. Однак уже в червні 1919 р. біла колчаківська влада розпочала репресії проти українського руху на Далекому Сході, внаслідку чого курінь було розв'язано, а українські провідники зазнали арештів та переслідувань.

Як зазначалося пізніше в українській газеті, що виходила 1920 р. у Владивостоці, Ф.Стешкові "як офiцеровi, дуже небезпечно було працьовати в українській справi", проте, "не дивлячись на  повсякчасне  цькованнє  ворогами  українського руху  вiн усе-таки не кидав справи"2. Треба сказати, що з розгортанням громадянської війни та встановленням на Далекому Сході колчаківської влади Ф.Стешка як кадрового старшину було покликано на службу і навіть підвищено у ранзі і посаді. Він отримав звання полковника і посаду помічника військового прокурора вже цілого Приамурського військового округу.

Найкраще про значення і ролю Ф.Стешка у тодішньому українському русі на Далекому Сході свідчать документи, які походять від його ворогів. Так, начальник особистої канцелярії командуючого військами Приамурського військового округу повiдомляв 1919 р. прокурора Владивостоцького військово-окружного суду, що полковник Ф.Стешко "тісно пов'язаний з українським сепаратистським, а відповідно антидержавним рухом"3. Причому він, "як юрист, вів свою діяльність обережно  і обачливо, не допускаючи юридично небезпечних ситуацій, чому діяльність його залишалася в тіні. Однак у всьому відчувалося його юридичне керівництво".4

У липні колчаківська контррозвідка отримала агентурну інформацію про те, що "місцеві українці-самостійники, сподіваючись отримати підтримку від Японії для організаціїї українського руху на Далекому Сході... з метою захоплення цілого краю",  вели переговори з японською владою. В цей же час полковник Ф.Стешко отримавши дозвіл на двохмісячну закордонну відпустку, планував виїхати до Японії. Російська військова контррозвідка, оцінюючи полковника Ф.Стешка, як людину, що викликає довіру та має відповідне суспільне становище, вважала, що саме він може бути відряджений українськими організаціями для ведення таких серйозних переговорів, а тому запропонувала командуванню не допустити його від'їзду закордон. Крім того, визнаючи його вплив на місцеве українське населення, керівник владивостоцької контррозвідки запропонував негайно перевести його  з Далекого Сходу. На підставі цієї інформації наприкінці липня 1919 р. командуючий військами Приамурської військової округи дійшов висновку, що перебування полковника Стешка на Далекому Сході, через його "постійну агітацію і вплив на місцеве українське населення", є шкідливим та наказав відрядити його до Омська та заборонив його виїзд закордон. Пізніше, листом від 30 грудня 1919 р., було наказано вислати полковника Ф.Стешка з Владивостоку на Сахалін, або Камчатку.5 

Однак цей наказ так і не було виконано, бо колчаківський уряд вже зазнавав агонії. 31 січня 1920 р. у Владивостоці відбувся переворот, організований демократичними силами, в якому активну участь взяли й колишні вояки українського куреня. В цей час у Владивостоці був утворений Український Революційний Штаб, який очолив полковник Ф.Стешко. Під його проводом Штаб став вживати заходів щодо відновлення у Владивостоці української військової частини. Однак незабаром, у лютому 1920 р., Ф.Стешко, з особистих родинних справ, а також iз дорученнями Українського Далекосхіднього Секретарiяту виїхав разом з частинами чехословацьких військ морем до Европи.

Як зазначала незабаром після від'їзду Ф.Стешка з Владивостоку місцева українська газета, він не цурався будь-якої важкої роботи. Це твердження стосується саме його громадської української діяльности. Поруч із військовою діяльністю, полковник Ф.Стешко стояв біля витоків української кооперації на Далекому Сході. Він був одним із засновників та членом правління Українського Далекосхіднього крайового кооперативу "Чумак", що був створений на початку 1919 р. У грудні 1918 р. Ф.Стешко став  кандидатом від Українського блоку у члени Владивостоцької міської думи. Працював він і як член шкільної комісії владивостоцької "Просвіти", а у жовтні 1919 р., у найтяжчі часи колчаківської реакції, обійняв посаду вчителя української початкової школи у Владивостоці, навчаючи дітей української грамоти.

Прибувши з чеським ешелоном до Праги, Ф.Стешко виїхав далі в Україну, де перебувала його родина (дружина й син), які виїхали в Україну з Далекого Сходу ще раніше. На початку липня 1920 р. він прибув до Кам'янця-Подільського, однак за декілька днів уряд УНР змушений був покинути місто і його зайняли більшовики. Перебуваючи там під владою більшовиків, Ф.Стешко бере участь у заснуванні в Кам'янці "Народної консерваторії", у якій він викладає елементарну теорію музики, а крім того, працює як диригент одного з місцевих хорів. У Кам'янці він пробув близько п'яти місяців і з другим відступом українського війська з України виїхав до Польщі, спочатку до Ченстохови, а згодом - у Тарнів.

У Тарнові на протязі 1920-1922 рр. полковник Ф.Стешко очолював культурно-освітній відділ Генерального штабу Армії УНР та одночасно до весни 1922 р. керував хором державних установ УНР, з яким улаштував ряд українських концертів, що мали великий успіх. У Тарнові він почав серйозно студіювати музикознавство й, зокрема, історію української музики та збирати різні матеріали з історії української музики.

1922-го року, довідавшись про створення у Празі Українського вільного університету, він переїхав туди для продовження своїх музичних студій. Протягом 1923-1926 рр. Ф.Стешко навчався  на філософічному факультеті Карлового університету, де студіював музикознавство, естетику й філософію. З цього ж часу почалася й його музично-педагогічна діяльність. 1923-го року він почав викладати музикознавство в новозаснованому тоді Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. 1924-го р. він, разом із Н.Нижанківським, П.Щуровською та Ф.Якименком, став засновником музично-педагоґічного відділу УВПІ та був обраний його секретарем. А 1927 р., після від'їзду професора Ф.Якименка до Франції, став деканом музично-педагогічного відділу.

У 1925 р. Ф.Стешко був обраний виконуючим обов'язки доцента кафедри музикознавства, пізніше - завідуючим кафедри історії музики, професором, членом Сенату інституту. В УВПІ він викладав історію музики (всесвітньої і української), музичну естетику, музичну педагогіку й музичну етнографію та вів семінар з музикознавства. Його курс історії української музики включав такі розділи, як історія української музики, творчість українських композиторів (М.Лисенка, М.Леонтовича, К.Стеценка, С.Гулака-Артемовського та ін.), давня церковна система умовних позначень (нотацій) - візантійська, західноєвропейська, східнослов'янська, українська народна творчість, українська та світова музична бібліографія.

В цей час для потреб студентів Ф.Стешко переклав з російської мови "Курс практичної гармонії музики" професора Ф.Якименка, доклавши багато зусиль над впровадженням української музичної термінології. Багато про особистість Ф.Стешка свідчить той факт, що він категорично відмовився зазначити своє ім'я як перекладача цього підручника задля того, щоб світова музична громадськість вважала професора Ф.Якименка саме за українського музикознавця. Невипадково, що цю книгу професор Ф.Якименко присвятив Ф.Стешкові. 

Одночасно з викладанням Ф.Стешко вів активну наукову та громадську діяльність, виступав з доповідями на музичні теми, улаштовував різні українські концерти та свята. 1924 р. Ф.Стешка було обрано головою щойно створеного музичного товариства при Українському Громадському Комітеті в Празі. Як голова Українського музичного товариства та член Українського Громадського Комітету він став одним з ініціаторів створення в Празі Українського Академічного Хору. Брав активну участь в українських наукових з'їздах, що відбувалися в Празі, на яких виступав з доповідями. Ще з 1923 р. він почав дописувати до журналу "Нова Україна", який виходив у Празі і де з'явився ряд його найцікавіших публікацій, тому числі стаття про життя та творчість видатного українського композитора Павла Сеницю (1923), про одного з найвидатніших чеських композиторів, диригента та хормейстера Зденека Фібіха (1925). Особливий інтерес представляє дослідження Ф.Стешка "Походження Ф.Достоєвського" (1926), в якому автору вдалося з'ясувати, що дід і прадід Ф.Достоєвського були українцями.

1931 року Ф.Стешко відбув подорож до Галичини з метою збирання матеріалів і до праці про чеських музик в українській церковній музиці, яка 1935 р. була видана Чеською Академією Наук (Čеšti hudebnici v ukrajinske cirkevni hudbe (z dějin haličsko-ukrajinske cirkevni hudbe). Ргаhа, 1935.) Питанню українсько-чеських музичних зв'язків присвячена і грунтовна стаття про визначного композитора, педагога, фольклориста і піаніста XVIII ст. Івана Прача під назвою "Ян Прач  - один із перших збирачів та гармонізаторів українських народних мелодій", що була надрукована 1932 р. в "Збірнику Високого педагогічного інституту ім. М.Драгоманова в Празі".

Під редакцією Ф.Стешка Українським музичним товариством було видано 5 випусків пісень німецьких композиторів XIX ст. для голосу в українських перекладах, зроблених спеціально для цього видання. Він спiвпрацював в Українській Загальній Енциклопедiї (1930-33, Львiв) та в чеських енциклопедичних виданнях, таких як "Pazdrikuv Hudebni Slovnik Naucny" (Брно, 1929-38),  для яких готував матеріяли зі слов'янської, української музики та музики інших народів Російської імперії.

Після закриття УВПІ Ф.Стешко 1934 р. очолив музичний відділ Слов'янського інституту в Празі. Одночасно він виступив ініціатором створення при інституті Архіву слов'янської музики, де було створено і український відділ. Для збирання матеріалів для цього Архіву він відбув 1935 р. відрядження до Болгарії та Югославії. У Слов'янському інституті його було обрано секретарем спеціяльної комісії для підготовки видання дуже цінної пам'ятки старослов'янського співу XII ст. - т. зв. "Благовіщенського Кондакаря", до якого він написав вступну статтю. В 1934, 1936, 1937 рр., перебуваючи в Ужгороді, Хустському, Рахівському та Тячівському повітах, Ф.Стешко досліджував історію церковного співу на Підкарпатській Русі, літургічні твори старовинних греко-католицьких священиків - композиторів Закарпаття. Наслідком цих досліджень стала праця "Церковна музика на Підкарпатській Русі" (Ужгород, 1936).

1936 р. Ф.Стешко склав іспити й захистив на философському факультеті Карлового університету докторську дисертацію на тему "Чеські музиканти в українській церковній музиці (З історії галицько-української церковної музики)", здобувши ступінь доктора музичних наук. В цей час він викладав теорію та історію української музики в Українському вільному університеті, був членом педагогічного збору на Фiлософiчному факультетi УВУ.

Ф.Стешко став одним з перших дослідників давньоукраїнської музики, займався транскрипцією нотного письма зі старовинних церковних книг. Так у Хорватії він переписував старослов'янські літургічні книга православного обряду. З найбільш відомих праць, присвячених цій темі - "Перші українські нотодруки" (Прага, 1929), "Джерела до історії початкової доби церковного співу на Україні" (Прага, 1929), "Перші українські церковні композиції" (Львів, 1939).

Відомий він і як дослідник історії української музики  ХVІІ-ХVІІІ ст. З 1937-го р. професор Ф.Стешко почав співпрацювати з щойно заснованим у Львові часописом "Українська музика", а з 1938 р. став членом його редакційної колегії. В цьому часописі він вмістив ряд своїх статей та музичних рецензій, які з'являлися майже в кожному числі. Серед найважливіших з них, що з'явилися протягом 1937-1938 рр. - "3 історії української музики XVII ст. Церковна музика в Галичині", "3 історії української музики XVIII ст.", "Бортнянський та Чайковський (До історії видання "повної збірки" церковно-музичних творів Д.Бортнянського)", "З історії української музики ХVІІІ ст. (Кар'єра одного українського співака. Гр. Олекса Розумовський)", "Бела Барток у Львові", "Микола Лисенко й українське громадянство". Як зазначала дослідниця  творчости Ф.Стешка Т.Беднаржова, він "зумів вникнути в малодосліджені ділянки української церковної музики, окреслити сферу її розвитку, зазначаючи, що український церковний спів є одним з кращих у світі зі своїми стародавніми розспівами та новішими композиціями майстрів церковного співу кінця XVIII та початку ХІХ ст."6

Ф.Стешко робив переклади праць з історії та теорії музики, зокрема переклав українською мовою кілька праць західноєвропейських музикантів - К.Рімана, З.Науманна, С.Баттє. За 20 років праці в музикознавстві він уклав картотеку української музичної літератури, збирав матеріали для словника українських та слов'янських музик, склав поважну музичну бібліотеку з книжок та нот різними мовами, яка прислужилася багатьом дослідникам. Федір Стешко зібрав та систематизував твори Д.Бортнянського. Список творів Д.Бортнянського, зібраних та систематизованих Ф.Стешком, було опубліковано в книжці П.Маценка "Дмитро Степанович Бортнянський (1751-І825) і Максим Созонтович Березовський (1745-1777)" (Вінніпег, 1951). Ф.Стешко був членом "Драгоманівської комісії" при Українському інституті громадознавства, яка підготувала до друку 1-й та 2-й томи вибраних творів М. Драгоманова. Цінним є зроблений Ф.Стешком огляд свідчень чужинців про українську пісню, українську музику XVIII ст., особливо церковну, в якому автору вдалося з розрізнених, виданих у багатьох країнах світу праць, а також з рукописних пам'яток зібрати матеріал про видатні музичні здібності українців та  їх співочий талант.

Перебуваючи у Празі, де він вів таку активну викладацьку та наукову діяльність, Ф.Стешко не забував і друзів та соратників, які залишилися на Далекому Сходу. Так, він листувався з видатним українським журналістом, дослідником та політичним діячем далекосхідної гілки української еміграції Іваном Світом, що мешкав тоді у Харбіні, надсилав книжки до книгозбірні харбінської "Просвіти". 

Помер професор Федір Стешко 1944-го року у Празі, де і похований.

"Науковий доробок професора Ф.Стешка, - як зазначала Т.Беднаржова, -  засвідчує широту його творчих інтересів. Певна частина його праць, опублікована як окремими виданнями, так і в тогочасних часописах, становить і тепер значний інтерес для науковців, дослідників історії міжнародних культурних контактів, взаємовпливів національних музичних культур"7.  Але разом з науковою діяльністю Ф.Стешка не треба забувати і про його громадсько-культурну та військово-політичну діяльність на Далекому Сході, про його участь у розбудові українського національного руху на Зеленому Клині, одною з найвидатніших постатей якого він є.

1 Стешко Ф. Моя музична біографія (Публікація О.Мартиненко) // Музика. Львів. 1996 Ч.5. С.28-30.

2 Щире слово. Владивосток. 1920, 25 березня.

3 Сергійчук В. Українська соборність. Відродження українства в 1917-1920 роках. Київ,1999. С.313-316.

4 Там само.

5 Там само.

6 Беднаржова Т. Федір Стешко: український вчений-педагог, музиколог-теоретик. Прага-Тернопіль, 2000. С.?

7 Там само. С.42-43.

В’ячеслав ЧОРНОМАЗ.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка