lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Провідник українського руху на Зеленому Клині

Юрій  Глушко-МоваДо 125-ї річниці з дня народження та 65-ї річниці смерті Юрія Глушка-Мови

Прийде ще час, коли жовто-блакитний стяг підніметься 

і заграє на Зеленій Україні і Ваші ймена будуть виписані  

на гранітових таблицях на пам'ять потомству... 

Василь Кийович

2007 рік є визначний рік для української історії Зеленого Клину. В цьому році відзначається 100 років початку організованого українського життя на Далекому Сході, що пов'язано зі створенням тут в 1907 р. перших українських організацій. Так, восени 1907 р. у Владивостоці при місцевому Східному (Орієнтальному) інституті було засновано Владивостоцьку студентську Українську Громаду, статут якої 31 жовтня (12 листопада) 1907 р. було зареєстровано конференцією інституту. Хоча студентська Громада була дуже малочисельною (відомо тільки п'ятеро її учасників), але ця організація заклала початок органiзованого українського громадсько-культурного життя на Зеленому Клині.

Громада виявила  свою  дiяльнiсть улаштуванням  аматорських  українських  вистав пiд режисурою спочатку Б.Воблого, а згодом - артиста І.Морозенка та Ю.Глушка-Мови. 1909 р. Громада поклала початок традицiї  влаштування на Далекому Сходi щорiчних Шевченкiвських свят. Громада проіснувала досить нетривалий час, вже навеснi 1909 р. її було заборонено згiдно з наказом росiйського мiнiстра  народної освiти. Однак тi мiсцевi українські сили, що згуртувалися завдяки Громадi, продовжили  справу і в наступний період, діючи в рамках напівлегального Українського гуртку, що діяв у Владивостоці аж до березневої революції 1917 р. Колишні ж члени студентської Громади  - голова Громади Кость Андрущенко, її секретар Борис Воблий, а також Федiр Даниленко, Трохим фон Вiккен, Павло Гладкий стали надалі видатними діячами українського руху на Далекому Сході.

На цей же час припадає зародження українського національного громадського життя і на терені сучасного Китаю. 1907 р. було засновано першу українську організацію на терені російської смуги відчуження Китайсько-Східньої залізниці (рос. КВЖД) в Маньчжурії. Український клуб, що був створений в м.Харбіні 7 (19) грудня 1907 р., проіснував майже двадцять років, зігравши вирішальну ролю у розбудові  українського громадського життя не лише в Маньчжурії, а й у цілому Китаю.

Разом з тим на 2007 р. припадає 90-та річниця революційних подій 1917 р. Повалення царату та ліквідація національних та організаційних обмежень дали міцний поштовх процесам національного відродження українського народу. Не обминули ці бурхливі події й найдалі закинуту частину українського народу - українців Зеленого Клину, де в цей час також розгорнулися стихійні процеси національної самоорганізації, що призвело до виникнення тут справжнього українського національного руху. Вже навесні 1917 р. майже у всіх містах Далекого Сходу було засновано українські Громади. Вони виникли у Владивостоці, Хабаровську, Благовіщенську, Микольську-Уссурійському, Імані, Свободному, Миколаївську-на-Амурі, Петропавловську-Камчатському,  Читі, Харбіні, на багатьох залізничних станціях та селах Зеленого Клину та Маньчжурії. В цей час починають виходити тут українські газети - "Українець на Зеленому Клині" (Владивосток), "Українська Амурська справа" (Благовіщенськ), "Хвилі України" (Хабаровськ), "Вісти Українського клубу", "Засів" (Харбін). Засновуються перші українські школи, відбувається українізація військових частин російської армії, засновуються українські професійні (Далекосхідня українська учительська спілка) та політичні організації (осередки УСДРП та УПСР у Владивостоці тощо). Нарешті 10-14 червня у м.Микольську-Уссурійському відбувається І Український Далекосхідній з'їзд, на якому було ухвалено добиватися автономії України та її колоній (в тому числі і Зеленого Клину) у складі Російської демократичної федеративної республіки та вироблено програму діяльності українського руху на Далекому Сході і обрано його керівний орган - тимчасовий Далекосхідній Український Виконавчий Комітет. Пізніш, в 1918 р., відбулися ще три Українських Далекосхідніх з'їзди, на яких було вироблено чітку структуру органів національного самоврядування українського населення Далекого Сходу, що включала місцеві громади, Окружні та Крайову Раду на чолі з Українським Далекосхіднім Секретаріатом та ухвалено Конституцію національно-культурної автономії українства Далекого Сходу.

Але на 2007 р. припадає і сумна дата. Цього року відзначається і 85-та  річниця розгрому українського національного руху на Зеленому Клині. Після остаточного загарбання Зеленого Клину та приєднання його до РСФСР  в листопаді 1922 р. більшовиками було розв'язано всі українські організації, а їх керівників та активістів заарештовано.

І всі ці світлі та сумні події в історії українського національного руху на Зеленому Клині невід'ємно пов'язані з постаттю Юрія Глушка-Мови, 125-та річниця народження та 65-та річниця смерти якого теж відзначається в цьому році.

Юрій Косьмич Глушко (псевдо - Мова) народився 4 (16) квітня 1882 р. в містечку Нова Басань Козелецького повіту Чернігівської губернії у родині козака Косьми Григоровича Глушка. В 1896 р. він закінчив Жмеринське двокласне залізничне училище, а в 1899 - Київське технічне залізничне училище. В 1901-1903 рр. він працює машиністом на пароплавах "Добро флоту" - компанії, яка була створена для організації морського сполучення між Одесою та Владивостоком. Саме пароплавами цієї компанії протягом 1883-1901 рр. відбувалося перевезення морем переселенців з України на Зелений Клин. І з цього часу його доля опинилася пов'язаною з цим краєм. В 1904-1907 рр. він працює на Китайсько-Східній залізниці в Маньчжурії як машиніст лісних операцій та технік земельного відділу КВЖД, а з 1907 р. оселюється у Владивостоці, де отримує диплом механіка торгового флоту та працює креслярем механічного заводу Владивостоцького військового порту (1908-1910), а згодом - техніком на будівництві Владивостоцької фортеці (1911-1916). Саме в цей час його життя нерозривно пов'язується і з українським культурним життям у Владивостоці. В це час він став вживати і свій творчий псевдонім - Юрій Мова, який вперше зафіксовано вже 1908 р. На початку 1909  р. він займається організацією у Владивостоці українського хору. Бере активну участь в організації Шевченківських свят, традиція проведення яких була покладена владивостоцькою студентською Громадою 1909 р., виступаючи як їх режисер та артист-декламатор. Виступає як актор і режисер в українських виставах, що влаштовувалися студентською Громадою, а після її ліквідації - напівлегальним Українським гуртком, що утворився при місцевому Народньому Домі. Його дописи про українське культурне та громадське життя на Зеленому Клині під псевдом  "Юрій Мова" друкуються на сторінках київської "Ради".

Восени 1916 р. Ю.Глушко-Мова був мобілізований на Кавказький фронт, де перебував у якості техніка до початку 1918 р. Тому перший організаційний етап розвитку українського національного руху на Далекому Сході минув без нього. Але після повернення в січні 1918 р. до Владивостоку він поринув у вир місцевого українського громадського та культурного життя, якому віддав себе без остатку. Він активно включається в діяльність товариства "Просвіта", що саме робило в цей час перші кроки у Владивостоці. Вже 30 січня 1918 р. він обирається від "Просвіти" членом комісії з опрацювання статуту Владивостоцької Української Окружної Ради, що створювалася на той час. 19 березня 1918 р. його обрано головою Ради владивостоцької "Просвіти", він працює як член її шкільної, видавничої, лекційної та музичної комісій. Незабаром він стає головою Владивостоцької Української Окружної Ради, а трохи пізніше визнається і як один з провідних діячів українського руху на Далекому Сході, коли його було обрано головою III-го Українського Далекосхіднього з'їзду, що відбувся у Хабаровську 7-12 квітня 1918 р.  Цей з'їзд звернувся до українського уряду з проханням вимагати вiд уряду РСФСР на пiдставi принципу самовизначення народу, який складав там переважну бiльшiсть населення, визнання Зеленого Клину  частиною України.

Надалі, в умовах розв'язання на Далекому Сході громадянської війни, Ю.Глушко-Мова стає ініціятором скликання IV-го (Надзвичайного) Українського Далекосхідного з'їзду, що відбувався у Владивостоці з 25 жовтня до 1 листопада 1918 р. Особливу увагу  було  придiлено на з'їзді  створенню на Далекому Сході українських вiйськових формацій, що мали б забезпечити українців від втягнення їх  у братовбивчу громадянську вiйну, яка точилася в Росiї. З'їзд розглянув також економiчну  справу  та  накреслив конкретний план у  справi  розвитку української кооперацiї в краю. Крім того, на з'їздi було  вироблено проект Конституцiї українства Далекого Сходу та визначено державно-правний статус місцевого українського населення. Визнавши постійне українське населення Далекого Сходу мiсцевими громадянами української нацiональности,  з'їзд висунув завданням домагатись для нього права на культурно-нацiональну автономiю i ухвалив визнати найвищим органом  влади для українського населення Далекого Сходу "установчого i санкцiйного характеру" Українськi Далекосхiднi з'їзди, а органом законодавчого  характеру  -  Українську Далекосхiдню Крайову Раду, тимчасовий склад якої було обрано на з'їздi. Виконавчим органом  було визначено Український Далекосхiднiй Секретарiят, головою якого було обрано Ю.Глушка-Мову. З цього часу він остаточно стає загально визнаним провідником далекосхіднього українського національного руху. Під його проводом ведеться робота зі створення на Далекому Сході українських військових формацій і навесні 1919 р. у Владивостоці створюється 1-й Ново-Запорізький курінь вільного козацтва. Але незабаром серед білої колчаківської влади посилюються єдино-неділимські шовіністичні тенденції, під впливом яких припиняється справа українських військових формацій, а українські організації зазнають репресій. В ніч на 20 червня 1919 р. було арештовано і Ю.Глушка-Мову, який протягом майже півроку перебуває в ув'язненні за звинуваченням нібито в большевицькій діяльності.

 Не маючи нiяких обвинувачень проти голови Українського Секретарiяту, керівник колчаківської адміністрації генерал Розанов ухвалив заслати його на Камчатку. Однак перед самим засланням у Ю.Мови вмер син i,  за запорукою деяких громадян,  його було випущено на  декiлька днiв з в'язницi для похорону сину. Поховавши сина, Ю.Мова, з вiдома деяких порядних людей з розановських урядовцiв, у в'язницю не з'явився, а переховувався аж до антиколчаківського перевороту, що відбувся у Владивостоці 31 сiчня 1920 р.

Цей період був мабуть найактивнішим у його житті. Займаючи посаду голови Українського Далекосхідного Секретаріату, він очолював цілу структуру національно-представничих органів українського населення, що була створена де-факто,  реалізуючи його право на самовизначення, проголошене Конституцією українства Далекого Сходу. Принципова позиція українського руху полягала в тому, що українці визнають тільки ту місцеву владу, яка окремим актом визнає національні права українського населення та включить його представників до свого складу. Але жодна влада, що часто змінювалася у той час, не задовольняла цих вимог. Відповідно на своїй посаді Ю.Глушко-Мова виконував широке коло обов'язків, до яких входило і представництво та захист інтересів українського населення Зеленого Клину як перед місцевою російською владою,  так і перед іноземними державами, війська та дипломатичні установи яких у великому числі перебували тоді на Далекому Сході. Фактично це була посада прем'єра екстериторіального українського уряду, у ролі якого виступав Український Далекосхідній Секретаріат. Як описує Докія Гуменна, сам Ю.Глушко-Мова так гумористично розповідав  про  той час: "Вдосвіта встаєш, вдягаєш двірницького фартуха, береш мітлу й ідеш замітати вулицю та прибирати будинок і навколо. Приходить восьма година, - вже в повному блиску засідаєш у урядовому кабінеті, на високому посту прем'єра! Приходить час візит до різних посольств, - удягаєш фрак, циліндр, рукавички, сідаєш у екіпаж і їдеш до японського посольства. Отак доводилося одночасно бути й двірником, і прем'єром, і послом!"1

Разом з тим в ці буремні часи Ю.Глушко-Мова продовжував і свою творчу діяльність, виступаючи як артист та режисер українських вистав, брав участь у Шевченківських святах, виступаючи з рефератами та декламаціями, написав невеличкий "Підручник актьорові", що був виданий у Владивостоці. 18 березня 1920 р. він був обраний до Ради Владивостоцького вiддiлу Української Далекосхiдньої театрально-артистичної спiлки.  Займався він і літературною творчістю, писав вірші, з яких до нас дійшло на жаль лише два.

Але ця активна національно-громадська, політична й творча діяльність були перервані наприкінці 1922 р. після захоплення Далекого Сходу большевиками. Їх військо зайняло Владивосток 25 жовтня 1922 р., а вже 5  листопада Ю.Глушка-Мову було арештовано. За ним було заарештовано більшість провідних діячів та активістів українського руху на Зеленому Клині. Наприкінці грудня 1922 р. найвидатніших з них було перевезено до Чити, де вони практично рік утримувалися у в'язниці.

Надзвичайну мужність виявив Ю.Глушко-Мова і перебуваючи в ув'язненні. В березні 1923 р. в'язні-українці влаштували в своїй камері Шевченківське свято, керівництво яким перебрав Ю.Мова. Він виступив з привітанням та прочитав реферат про життя Тараса Шевченка. Крім того, Ю.Мова  організував у камері з в'язнів-українців окрему групу, яка давала малі сценки і влаштувала навіть декілька разів так звані "показові процеси" з участю "суду", "прокурора", "захисту" та "підсудних", на яких вироблялася тактика оборони в'язнів на майбутньому судовому процесі.2

Суд (т. зв. Читинський процес) відбувся в січні 1924 р. Підсудних українців було звинувачено у стремлінні до відірвання Далекого Сходу від РСФСР, орієнтації на сусідні капіталістичні держави, співпраці з Українською Центральною Радою та стремлінні до створення самостійної України. Однак фактичний матеріял, який мав бути доказом злочинності українських організацій, був дуже слабкий і акт оскарження зраджував повну неграмотність його авторів в українській справі. Під час процесу самі підсудні довели повний абсурд оскарження і вирішальну ролю в цьому зіграв голова Українського Далекосхідного Секретаріяту Юрій Глушко-Мова. На запитання суду "Чи ви хотіли відірвати Далекий Схід від РСФСР і злучити з Японією?" Ю.Глушко-Мова відповів: "Ніколи питання такого не було, ми скористали з гасла "самовизначення" і не встигли ще провести початкової стадії організації, а нас уже розігнали й посадили до в'язниці. Про всі злочини проти держави ми довідались з акту оскарження, який вважаємо актом інсинуації і повного неосвідомлення щодо української справи"3. В своєму останньому слові, намагаючись облегшити долю всіх підсудних, він взяв всю провину на себе, заявивши, що коли "суд знаходить якусь вину, то винуватий він один, як голова Далекосхіднього Українського Секретаріату"4.

О 12-й годині ночі 13-го січня 1924 р. суд виніс вирок, згідно якого Ю.Глушко-Мова був визнаний винним у тому, що "своєю діяльністю сприяв російським контрреволюційним угрупованням з метою повстань та утворення на Далекому Сході збройних загонів для відторгнення терену від РСФСР, з тою ж метою надавав сприяння міжнародній буржуазії (ч.1 ст.59 КК РСФСР). Мова-Глушко в 1920 р. отримав від японської місії 400 тис. ієн на організацію українських військових  частин та видання контрреволюційної газети "Щире слово". Надав Горовому повноваження і сам брав участь в переговорах  з  полковниками Савицьким та Савельєвим (ст.58,59,60). В 1921 р. Мова-Глушко, спільно з Кисільовим та іншими, склав "меморандум на ім'я японського імператорського уряду з проханням про надання підтримки автономному Українському територіяльному уряду на  Далекому Сході шляхом позики в 10 млн. крб., яку буде компенсовано з боку ймовірного Далекосхідного Українського уряду концесіями на експлуатацію природних  багатств Далекого Сходу,  залізниць тощо (ст.69)"5. За ці "злочини" Юрія Косьмича Глушка-Мову було засуджено на 5 рокiв позбавлення волі, але iз застосуванням амнестii вiд 7 листопада 1922 р. час  кари було зменшено наполовину з зарахуванням завчасного ув'язнення вiд 5 листопада 1922 р. та з позбавленням прав на 3 роки 6.

Після відбуття терміну ув'язнення він працював майстром на будівництві шляхів в Читинський області (1927-1929), начальником вишукувальної партії управління "Таджглавдортранс" в Таджикистані (1930) і незабаром повертається в Україну. Тут він протягом 1931-1935 рр. навчався на Київських інженерних курсах Харківського автошляхового інституту, після закінчення яких  здобув диплом інженера-будівельника шляхів. Пізніш, в 1939-1941 рр., він працює на інженерних посадах в різних будівельних організаціях - начальник вишукувальної партії в Головному Шляховому Управлінні при РНК УРСР, інженер промспоруд "Головспирту", інженер групи робочого проектування, виконроб по будівництву електростанцій Головбуду, в проектній конторі Київського облшляхвідділу.

В цей час він мешкав у Києві ймовірно, що не під своїм прізвищем. Як розповідав пізніш він сам, "доводилося усе життя ховатися, маскуватися під обивателя, щоб ніхто не догадувався, хто я такий"7. Дочка Ю.Глушка-Мови Катерина розповідала своєму синові, що в 30-х рр. вони змушені були спалити значну кількість документів з далекосхіднього періоду життя, щоб не наразити себе на небезпеку. Але з великим ризиком для життя йому вдалось таки зберегти важливі акти й документи аж до німецької окупації, після початку якої наступає новий, останній період життя цього видатного українського патріота. За деякими даними його було обрано членом Української Національної Ради, що була створена в окупованому німцями Києві восени 1941 р.

До нас дійшли спогади української письменниці Докії Гуменної та Київського міського голови під час окупації Леонтія Форостівського, які зустрічалися з Ю.Глушко-Мовою в цей період, в останні місяці його життя. Ці зустрічі приходяться на голодну зиму 1941-42 років і відбувалися вони в Софіївській районовій управі Києва, куди Ю.Глушко-Мова звернувся вперше десь наприкінці жовтня чи в листопаді 1941 року просити не стільки допомоги, як роботи.

Як описує Д.Гуменна, "це був дуже високий, ставкий і стрункий старий сивий чоловік понад сімдесят років (хоча насправді йому було лише 59 років - прим. В.Ч.). Не був опущений, а навпаки вражав на тодішньому тлі своєю елегантністю, артистичністю. Випрасуваність, чистота, добірна увага до своєї зовнішности й навіть чорний метелик під шиєю. Риси обличчя дуже аристократичні і, на диво, не вдіяла нічого старість із його красою. Імпозантність його, промовистість та свіжість думки й оцінок відразу завойовували... Дивлючись на нього, уявляєш, який був він блискучий тоді, коли не зломила його маска безликого київського обивателя протягом десятиліть... З дальших розмов відразу відчувалося, що людина ця була в центрі культурного життя до радянського періоду. Згадував він видатних діячів, як своїх особистих знайомих…"8 За свідченням Л.Форостівського, на той час голови Софіївської управи, Ю.Глушко-Мова "робив з першого знайомства враження прямої, чесної, скромної особи й свідомого українця-соборника"9.

За першої зустрічі, як свідчить Д. Гуменна, "сам він виглядав ще настільки бадьоро, що не було й мови про його близький кінець", але через голодування Глушко-Мова "мінявся на очах. Через місяць чи два після першого знайомства він уже подався, потім побрезк, прийшов жовтий, опухлий. Скаржився, що носив статтю-спогад про Михайла Старицького (була ювилейна дата, а стаття була дуже цінна), але редактор газети "Нове українське слово", Штепа, не прийняв її, бо це, мовляв, не актуально… В такому безлюдді, ніким не підтриманий, хоч міг би ще багато чого зробити, жив останні свої дні. Сам він усе добре розумів, що на ньому ще лежить обов'язок подати спогади про свою діяльність і мав усі до цього данні, бо володів пером. Але нікому те не було потрібне! Ще через який місяць прийшла звістка, що Ю.Глушко-Мова помер. Це було напровесні 1942 року. Помер він не стільки від старости, як з голоду, бо ще кілька місяців перед тим був зовсім бадьорий та міцний".10

Так в трагічних умовах нацистської окупації урвалося життя великого українського патріота Ю.Глушка-Мови. Похований він на Лук'янівському цвинтарі - 28 дільниця, 5 ряд, 5 могила.

Від імені українців Зеленого Клину хотілося б висловити побажання, щоб могилу провідного діяча українського національного руху на Далекому Сході Юрія Глушка-Мови було взято під опіку Української держави та щоб вона стала місцем паломництва справжніх українських патріотів так, як і місця поховання інших великих героїв України, а його пам'ять було увічнено у назві якоїсь вулиці Києва та меморіальною дошкою на будинкові, де він прожив останні роки та помер.

Юрій Косьмич Глушко-Мова був одружений з Клавдією Матвіївною Іванаш родом з Одеси, 1881 року народження, яка померла в березні 1947 в Києві. Вони мали трьох дітей: сина Юрка, 1911 р.н., який помер малим ще у Владивостоці та дочок Катерину, 1912 р.н. та Наталю,1913 р.н., діти й онуки яких мешкають зараз у Києві. Висловлюю щиру вдячність славному онуку великого предка - Юрію Миколайовичу Крохмалеві за пам'ять, яку він зберігає про свого діда, за надані матеріяли з родинного архіву, за привітність, гостинність, які я завжди знаходив у його хаті та все добре, що він для мене зробив особисто під час моїх коротких перебувань у Києві.

На світлині: Юрій Глушко (Мова).

В’ячеслав ЧОРНОМАЗ

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

1 Биковський Л. Юрій Косьмич Глушко-Мова // Нові дні. 1952, вересень. С.23.

2 Світ І. Суд над українцями в Читi (1923-1924 роки) // Визвольний шлях. 1963. № 4. С.389.

3 Світ І. Український Далекий Схід. З передмовою та доповненням Василя Кийовича. Одеса-Хабаровськ, 1944. С.7.

4 Світ І. Суд над українцями в Читi (1923-1924 роки) // Визвольний шлях. 1963. № 5. С.517.

5 Дальневосточный путь. Чита. 1924, № 7.

6 Світ І. Суд над українцями в Читi (1923-1924 роки) // Визвольний шлях. 1963, № 5. С.524.

7 Биковський Л. Зазначена праця.

8 Биковський Л. Зазначена праця.

9 Там само.

10 Там само.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка