Андрій Литвин ділиться своїми спогадами і враженнями про події, що передували проголошенню Незалежності Української держави
Торжество перемоги особливо яскраво відчувається в контрасті зі щойно пережитим психологічним ударом...
Події серпня 1991 року застали мене в Петрозаводську, куди за пару років до цього я повернувся з Москви, де навчався в аспірантурі. У столиці конаючого останні роки свого існування Радянського Союзу, мені сподобалося бути безпосереднім учасником побудови основ громадянського суспільства. Особливо вразили вибори 1989 року — найбільш вільні і демократичні за всю історію Росії. По Гагарінському виборчому округу, до якого я тоді належав, було висунуто 12 кандидатів. Серед них і режисер Ельдар Рязанов, з яким пощастило поспілкуватися на "Мосфільмі". А переміг Юрій Черниченко. Серед тих, хто агітував і голосував за нього, був і я. Відразу після повалення так званого ДКНС («державного комітету з надзвичайних ситуацій»), у серпні 1991 року був оприлюднений перелік небезпечних осіб, котрих планували убити в разі перемоги заколотників-комуністів. Юрій Черниченко стояв у тому списку 42-м. Борис Єльцин — лише 63-м.
Як тільки я повернувся до Петрозаводська, то відразу ж активно включився в громадське життя столиці Карелії. Вже у 1989 році разом з однодумцями створив Асоціацію Зелених Карелії. Зайнявся вивченням електоральної географії Карелії.
У липні 1990 року з'явилася на світ довгоочікувана донька. Наступного літа ми з дружиною вирішили не провідувати своїх батьків на Кубані, як робили це щорічно. І ось 19 серпня, коли з’явилися повідомлення ДКНС, я відразу сказав дружині, що це путч. А 20 серпня на центральній площі Петрозаводська до 6 години вечора зібралися тисячі людей, які в єдиному пориві відкинули спробу державного перевороту. Всі дні путчу я з особливим хвилюванням ловив інформацію про те, що відбувається в Україні. Тож повідомлення про проголошення Акту Незалежності держави 24 серпня 1991 року викликала у мене бурю позитивних емоцій.
Якщо не займатися мудруваннями про те, що, мовляв, абсолютна незалежність неможлива, то слід привітати Україну та українців з черговою річницею незалежності країни. Всім, хто справді любить свою Батьківщину, необхідно не зраджувати її незалежність ні словом, ні ділом. Де б ми не жили, будемо вірні своїй матінці-Україні.
Держава, у якій головне свято — День Незалежності, гідна бути незалежною!
Андрій Литвин, Петрозаводськ, Карелія, Росія.
- Таким був пан Андрій влітку доленосного 1991-го. Таким був пан Андрій влітку доленосного 1991-го.
- Сьогодні Андрій Литвин веде активну громадську роботу в Карелії (РФ). Сьогодні Андрій Литвин веде активну громадську роботу в Карелії (РФ).
- Правозахисна діяльність і протестні акції проти російської агресії в Україні – головні напрямки діяльності Андрія Литвина. Правозахисна діяльність і протестні акції проти російської агресії в Україні – головні напрямки діяльності Андрія Литвина.
https://kobza.com.ua/istorija/5533-den-nezalezhnosti-holovne-sviato-ukrainy.html?tmpl=component&print=1&layout=default&page=#sigProGalleria721b4a27a3
На світлинах: Андрій Литвин – патріот України в Росії. Таким був пан Андрій влітку доленосного 1991-го. Сьогодні Андрій Литвин веде активну громадську роботу в Карелії (РФ). Правозахисна діяльність і протестні акції проти російської агресії в Україні – головні напрямки діяльності Андрія Литвина.
Додатково: Біографія Андрія Литвина у Вікіпедії