lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Сандармох – урочище всеукраїнської скорботи: так було, так є, чи так буде?
Лариса Скрипникова

Починаючи з 1997 року, українці Карелії та велика українська делегація приїжджали у це святе та страшне місце Карелії – урочище Сандармох

5 серпня 2005 року відбулося офіційне відкриття величного Пам’ятника Козацького Хреста “Убієнним синам України”, збудованого Карельським Республіканським Товариством української культури “Калина” на пожертви людей багатьох країн світу. Тоді приїхала  велика українська делегація, понад 40 осіб, був Генеральний Консул України пан Микола Рудько, зібрався весь актив нашого товарства. Напередодні ми у Петрозаводську презентували книгу “Убієнним синам України. Сандармох”. Саме тоді ми були впевнені, що так буде завжди, буде взаємопорозуміння, будуть щорічні зустрічі, будемо передавати пам’ять про невинно страченних наших славних українців молоді, дітям, будемо щорік молитись та плакати біля Хреста... Так все і було до минулого року.

На жаль, торік 5 серпня, на день вшанування жертв сталінського терору, до Сандармоху нас, українців, приїхало тільки шестеро…

Цей рік ювілейний, протягом 10 років стоїть у далекій холоднійКареліїКозацький Хрест, не тільки в пам’ять про страчених, він є символом вільної, незалежної України. Я це сприймаю саме так, так сприймають це й інші українці.

Задовго до серпня у мене боліла душа, щеміло серце, бо розуміла, що з певних політичних обставин не буде офіційної української делегації, знала, що наша “Калина» жалобний захід у Сандармосі планує провести у жовтні і,за сімейними обставинами, не буде присутня голова товариства Світлана Рукавишникова. Життя є життя, й інколи обставини вищі за нас.

З тим змиритися я не могла, хоч інколи було відчуття безсилля й розпачу. А потім я подумала: невже збудувати Пам’ятник було легше, ніж зібрати людей у цей скорботний, у цей пам’ятний день? Добре розуміла, що не буду мати ні фінансової, ні жодної іншої підтримки від влади…Та я не могла собі уявити, що ми не зберемось, належно не вшануємо пам'ять страчених українців, не згадаємо добрим словом людей, причетних до спорудження Пам’ятника, не подякуємо їм!

Мені доля дарувала високу честь та високу відповідальність організувати та в подальшому керувати спорудженням Пам’ятника від ідеї до повного завершення. Велику підтримку ми мали від пана Василя Овсієнка, він  був не тільки нашим ідейним керівником, він провів величезну роботу серед українців Канади, Америки, які в подальшому нам допомогли фінансово. Низький уклін, найщиріша подяка пану ВеніамінуТрохименку (США),  хай спочиває в мирі покійна пані Надія Світлична, низький уклін українцям Канади, українцям Америки, мешканцям Карелії, українцям Воркути вони внесли свої кошти, які й дали можливість в дуже короткий термін закінчити будівництво Пам’ятника (менше, ніж за рік!!!).

Ми вдячні світлої пам’яті пану Євгену Сверстюку за знайомство та подальшу роботу з авторами-скульпторами Миколою Малишком та Назаром Біликом.Ми вдячні Медвежегорській адміністрації і особисто панам Олександру Карпенку та Євгену Михайлову, Сергію Колтиріну. Я  високо ціную допомогу мого заступника (в ті часи) пана Олега Місілюка, ми вдячні Юрію Дмитрієву і всім тим, хто був поруч з нами в той 2004 рік… Дай Боже тим, хто живий, довгих щасливих років, а тим, хто відійшли у вічність – світлу пам'ять…

Повертаюсь до сьогоднішніх подій. Отже, не маючи ніякої фінансової підтримки, розраховуючи тільки на власні кошти, від себе особистонаписала в соціальні мережі звернення, і, звичайно, небайдужі люди відгукнулись… Було багато листів, далеко не всі могли приїхати, та все ж наш український гурт мав гідний вигляд. Я вдячна, що відгукнувся та приїхав один з керівників українців Москви Валерій Семененко, приїхали мої подруги, представники Товариства політв’язнів та репресованих м. Київ пані Наталя Столяренко та Наталя Ласько, на запрошення Олександра Петренка приїхав голова Воронежського Товариства української культури «Перевесло» Олексій Кривцов. Дякую пану Олександру Петренку, що надав фінансову допомогу для прийому гостей.

На жалобних заходах були присутні представники нашої славної «Калини», був і голова НКА українців Петрозаводська пан Андрій Литвин, він був з прапором України. Також прапор України мав і Валерій Семененко…  Своїх гостей ми приймали у себе дома, гарно поспілкувались, повечеряли, а раненько виїхали до Сандармоху.

Як завжди, пройшли Хресною ходою до Соловецького каменя. Вперше цього року не було загального мітингу біля Соловецького каменя. Шкода, бо саме там мені дуже хотілося подякувати уряду Карелії за те, що протягом стількох років він підтримує тих, хто вважає для себе святим обов’язком не забувати страшні сталінські репресії. Привітати відомого дослідника Юрія Дмітрієва з високою урядовою нагородою Польщі «Золотим Хрестом», ще раз подякувати йому за його героїчну працю з увіковічнення пам’яті страчених на теренах Карелії. Ми поклали біля каменя вінок в пам'ять усіх страчених, що мали нещастя знайти останній притулок у цьому урочищі, й пішли до свого Хреста.

Зупинились біля дубового Хреста, який у 1997 році привезла та поставила перша українська делегація на чолі з Іваном Драчем. Поміняли рушник, поклали квіти, я поставила горщик з чорнобривцями, які вирощую кожного року з українського насіння, потім перейшли до Козацького Хреста. З нами не було священика, пан Андрій Литвин прочитав молитви, ми запалили свічки та поіменно пом’янули усіх знаних на сьогодні страчених українців. Потім зачитали вітання, що надійшли на мою адресу від організацій та окремих осіб. Особливо зворушливо сприйняли лист від ректора Національного університету «Львівська Політехніка» пана Юрія Бобало (зачитав Олег Місілюк) та від Михайла Парипси (українці Казахстану) – зачитав Андрій Литвин. Щиро зі сльозами на очах виступили Наталія Столяренко, Інна Іоффе. До нас підходили люди, слухали, сумували разом з нами, співчували нам. Наталія Ласько привезла земельки із України, посипала біля Христа та гірко заплакала. А потім ми заспівали марш січових стрільців…

На поминальному обіді ще раз прочитали українську поминальну молитву та згадали усіх невинно убієнних дочок та синів нашої славної України.

Закінчився наш жалобний захід, того ж вечора я провела своїх гостей до Києва та МосквиЩо ж залишилось, які головні почуття?

Перше: чудово, що ми зібрались, чудово, що люди пам’ятають, приїздять, моляться за душі страчених.

Друге: мене непокоїть те, що все менше на цю памятну дату приїздить людей, ще менше серед них молоді. Як нас не стане – хто пом’яне?

Третє: страшно, що влада нібито і не забороняє ці заходи, але й не дуже підтримує. Це стосується як Росії, так і України. Можна, звичайно, все зрозуміти, все пояснити політичними обставинами: важко приїхати, відсутність фінансів і т.п. А просто написати лист співчуття хіба важко? Багато це потребує коштів? Чому забудь-яких труднощів та обставин ЗАВЖДИ приїжджає Генконсул Польщі?

Та це так, питання риторичне. Тим більше, що я все це організувала як приватна особа. Тому ще раз низенько вклоняюсь тим, хто відгукнувся, хто приїхав, хто був поруч зі мною в цей назавжди пам’ятний день.

Лариса Скрипникова, почесний голова КРГТ «Калина»,

двічі Кавалер Ордена Княгині Ольги.

Петрозаводськ, Карелія. 6 серпня 2015 року.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Від редакції:

В нашій попередній публікації відзначалася роль Валерія Семененка в проведенні заходу 5 серпня. Вносимо уточненя, що Валерій Семененко був присутній на заході і написав статтю до Української Правди. Всю ж організаційну роботу по скликанню гостей і їх прийому взяла на себе пані Лариса Скрипнікова. Редакція «Кобзи» також отримала запрошення, але ми прийняли участь лише давши оголошення про захід.

Відзначення Українського Сандармоху відбувається щороку. Ми закликаємо громаду активніше приймати участь у цій події. Наші серця завжди з тими, хто загунув за Україну.

В.К.

На світлинах: Лариса Скрипникова.Лариса Скрипникова біля Козацького Хреста. Вшанування пам’яті полеглих від сталінських репресій. Єднаймося і в скорботну дату. Зачитування листів на вшанування репресованих синів і дочок України. Пам'ятаємо.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка