Лариса Скрипнікова, Почесний голова КРГТ «Калина»

У Карелії вшанували пам'ять Розстріляного Відродження України

79 років тому в глухому урочищі Сандармох  пролунали перші вистріли, почав діяти наказ НКВС СРСР № 00447п від 5 серпня 1937; розпочалася наймасовіша "велика чистка". Протягом 15 місяців "особливі трійки» без розслідувань, судів, прокурорів, захисників і здебільшого без самих звинувачених винесли 681692 смертні вироки, списками… Під репресії потрапили “куркулі“, “кримінальники”,  “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “буржуазні націоналісти”, тобто українська інтелігенція, яка, за визначенням Сталіна, «не заслуговувала довір'я»...

«Чистка» відбулася і в концтаборах.  Доля «Соловецького етапу» стала відомою у  1997 році: 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року капітан Михаїл Матвеєв  розстріляв 1111 соловецьких в'язнів в урочищі Сандармох – “обычном месте расстрелов” на півдні Карелії, неподалік Біломорканалу, там, де в 150 ямах уже покоїлися близько 8 тисяч жертв – будівників Біломорканалу. 

До «Соловецького етапу» начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОП) Іван Апетер дібрав інтелігенцію практично всіх народів СРСР, які були ув'язнені на Соловках...

Про це написано багато, я тільки трішки торкнулась цієї трагедії, щоб перейти до сьогоднішніх подій. 

З того  часу, протягом 18 років, 5 серпня сотні людей Карелії брали участь у жалобних заходах, присвячених страченим сталінськими катами жертвам політичних репресій...

В землі нашої рідної Карелії назавжди залишились карели і поляки, фіни і росіяни, татари і вірмени, грузини, азербайджанці, українці...

Українці, мої і ваші земляки, наші рідні.

Перед Господом ми всі рівні, всі національності його діти, але я українка, мені болить те, що було з моїм народом, моєю Батьківщиною. Я сумую, у мене болить серце, я молюсь за душі всіх страчених, а плакати іду до свого Хреста. Тішуся надією, що більшість мене зрозуміє.

Вчора були у Сандармосі, вперше за 19 років уряд не брав участі у цьому заході... Тобто, нібито офіційно заборони не було, але маленькі клерки багатьом радили  не брати участі, бо буде офіційний захід у жовтні...

Ви розумієте, як більшість з наших людей будь-який натяк (навіть не заборону!!!) сприймають за наказ, більше того, ще й самі щось пропонують...

Отакі ми є... Народились, чи життя так било, що всі налякані до смерті?

На щастя, залишились особистості, мало, та є, слава Господу...

Я страшенно переживала, голова нашого товариства "Калина" зразу відмовилась, та й інші члени не рвалися... Я знала, що я поїду, бо давно сказала, що поки ноги тримають - поїду, поповзу, покладу квіти, поміняю рушники... Не буде нікого, значить, буду сама...

Приємністю став приїзд нового Генерального Консула України у С-Петербурзі пані Лесі Лозинської, тому було нас АЖ шестеро: пані Консул, віце-консул пан Віктор Лавриненко, працівник консульства пан Микола, я,  Голова НКА українців Петрозаводська  пан Андрій Литвин та багаторічний заступник Карельського республіканського товариства української культури "Калина"пан Олег Місілюк...

Ми гідно пройшли із прапором України, смолоскипом, квітами, рушниками, як завжди, я виростила чорнобривці, наламала калини, спекла коровай на помин душ невинно убієнних на теренах Карелії...

Мітингу не було, ми схилили голови, помолилися біля  Соловецького каменю, поклали квіти та й рушили до свого Хреста...

Зупинилися біля першого дерев'яного, я пов'язала нового рушника, розповіла тим, хто був з нами, історію цього Хреста, згадали добрим словом покійного пана Євгена Сверстюка, що ніс Хреста на своїх плечах, пана Івана Драча, та першу українську делегацію. Поруч з нами був Генеральний Консул Польщі з членами польського товариства. 

А потім перейшли до величного Пам'ятника Козацького Хреста  "Убієнним синам України". Почали з молитви, не було з нами священика, то я взяла на себе сміливість і прочитала українською дві молитви: "Отче наш" та " Упокой, Господи, душі рабів твоїх" та пом’янули поіменно страчених українців...

Приємно і зворушливо було те, що біля нас зібрались люди, не скажу, що їх було сотня, ні, але 30 осіб було, і не розходилися, і віталися з нами, і виказували своє співчуття, і я знову розповіла їм історію і нашого Хреста, і нашого многостраждального народу, і наших мучеників... І ще раз поіменно згадали усіх, хто був причетний до будівництва величного Пам'ятника: це і Президент України Віктор Ющенко, і наші славні панове Василь Овсієнко та Євген Сверстюк, і пан Сілівачов, і батько та син Білики, і Микола Малишко, і наші вірні друзі із Америки пан Веніамін Трохимено та пані Надія Світлична, і українці Канади, і пан Ковтун та Сергій Колтирін із Медгори, і Юрій Дмитрієв, і Олег Місілюк і ще сотні громадян Карелії та України...

Була молодь біля нашого Хреста, я просила їх пам'ятати та поважати це святе місце завжди, не забувати, приїжджати сюди завжди, і тоді, коли не стане нас, тих, хто це будував на віки вічні во славу всіх чесних людей, во славу невинно убієнних, во славу України.

Мабуть, мої слова не пропали даремно, ба наприкінці плакала я, плакали люди, плакала молодь, були сльози на очах поважного Генерального Консула України пані Лесі Лозинської...

Може дасть Бог, і не заросте стежина до нашого Хреста? Може, дасть Бог і після нас будуть приходити українці, щоб змінити рушники, покласти квіти, помолитися українською, тихенько заспівати: "Ой у лузі червона калина похилилася, чогось наша славна Україна зажурилася..."( ми з Андрієм своїми слабенькими голосочками заспівали, та нас не було кому підтримати... Де ж ти, пані  Катериночко Марійчук? І всі мої друзі-однодумці?)

З повагою, щиро Лариса Скрипнікова.

Світлини Андрія Литвина.

Додаткова інформація:

http://spb.mfa.gov.ua/ua/news/consular-news/49713-vichna-pamjaty-rozstrilyanomu-vidrodzhennyu-ukrajini

http://spb.mfa.gov.ua/ua/news/consular-news/49712-zustrich-z-ukrajincyami-respubliki-karelija

https://uk.wikipedia.org/wiki/

http://kobza.com.ua/prava-ljudyny-i-gromadjanyna/5019-budemo-hromadianamy-budemo-ukraintsiamy.html

http://day.kyiv.ua/ru/news/090815-pamyat-rasstrelyannyh-ukrainskih-pisateley-otmetili-v-urochishche-sandarmoh

http://kobza.com.ua/kalyna-petrozavodsk/5120-sandarmokh-urochyshche-vseukrainskoi-skorboty-tak-bulo-tak-ie-chy-tak-bude.html

http://incognita.day.kiev.ua/etap-smerti.html

 

На світлинах: Лариса Скрипнікова, Почесний голова КРГТ «Калина». Пані Лариса Скрипнікова біля Хреста, 2016 р. Дорогою до Хреста. Учасники української делегації біля Хреста. Убієнним синам України. Учасники заходу, зліва - Генеральний Консул України у С-Петербурзі Леся Лозинська, у центрі Андрій Литвин. Драматург Микола Куліш, розстріляний у Сандармосі. Поет-неокласик, професор Микола Зеров, розстріляний у Сандармосі. Творець театру «Березіль» Лесь Курбас, розстріляний у Сандармосі. Пам'ять розстріляних українських письменників вшанували в урочищі Сандармох.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка