lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Українці в Канаді, Латвії і Росії: відмінності і схожі процеси
Друк
Розділ: Клекіт (Іркутськ)

Автор монографії «Соціальна адаптація українських іммігрантів» відповідає на запитання «Кобзи»

Як ми вже повідомляли, у жовтні  минулого  року видавництвом «Саміт-книга» (Київ) було видано українською монографію кандидата соціологічних наук Андрія Зав’ялова (м.Іркутськ) «Соціальна адаптація українських іммігрантів». Автор аналізує основні механізми і стратегію соціальної адаптації українських іммігрантів в Канаді, Латвії і Росії, її складності та особливості. Кореспонденту «Кобзи» випала нагода поспілкуватися з Андрієм Зав’яловим і детально розпитати його про цю роботу.

- Пане Андрію, якою була мета Вашої монографії  і відповіді на які запитання Ви шукали в процесі роботи над нею?

- Ідея видання монографії виникла значно пізніше за початок дослідження,  і він був, можна сказати, спонтанним. Тоді у 2012-му мені, п’ятикурснику, ідею теми для випускної кваліфікаційної роботи підказала моя науковий керівник, яка також українка за походженням, кандидат філософських наук, доцент Оксана Олександрівна Полюшкевич . Вона запропонувала розглянути, яким чином адаптуються українські іммігранти з огляду на стратегії адаптації: індивідуальна – це що та як мігрант робить сам, соціальна – це яким чином він взаємодіє з найближчим оточенням (сім’я, друзі, в тому числі й нові друзі на новій землі), інституційна – це як він взаємодіє з організованими структурами суспільства  (державні органи, інституції, програми міграції тощо). І несподівано ця тема мене занурила у себе, я продовжив нею займатися вже й після випуску. Згодом було проведено дослідження в Латвії, зібрано купу теоретичного матеріалу, доопрацьовано матеріали по Онтаріо (Канада)та Іркутській області (спочатку було порівняння поміж ними).

У 2017 році ми вирішили зібрати все, оновити, організаційно структурувати й видали монографію російською мовою в Іркутську, у видавництві Іркутського державного університету. Але я все думав, як би було цікаво видати її ще й українською. Через пандемію і карантинні обмеження  цей задум почав втілюватися в життя, бо на нього знайшлося таким чином достатньо часу.

Підготовчу роботу було проведено ще у 2019 році (переклад, оновлення даних, переписування певних частин), а от до організаційної дійшло тільки в квітні 2020-го, коли відбулося знайомство з Ігорем Степуріним з київського видавництва «Саміт-книга», де мою книгу й видали.

Щодо її мети, то це була спроба порівняти процеси соціальної адаптації і інтеграції українських іммігрантів в різних країнах, виокремити схожості і відмінності в процесі адаптації, розглянути вплив середовища, політики. І до дослідження було зрозуміло, що українці західної та східної діаспор дуже відрізняються в плані можливостей для адаптації (і далеко не тільки в цьому плані). Це дослідження допомогло мені побачити спільні й окремі риси в адаптації в різних країнах. Те, що Канада від Росії суттєво відрізняється, зрозуміло. А от виокремлення відмінностей поміж адаптацією українців в Росії та в Латвії стало справжньою знахідною.

У дослідженні нові іммігранти розглядаються з різних сторін: які причини еміграції, який характер мають труднощі, з якими вони стикаються, яким чином облаштовуються, як заводять соціальні контакти і зв’язки, хто їм допомагає в облаштуванні і як вони далі поводяться.

Чим пояснюється географія поля дослідження?

- По-перше, це характер масової імміграції у відповідні території (Канада, Онтаріо, Іркутська область).  Характер української міграції  до 1917 р. в них відносно схожий (ядро діаспор було сформовано в один час у всіх трьох географічних районах).

По-друге, у 1980-х  (перед розпадом СРСР) у всіх трьох були схожі кількість українського населення в структурі населення регіону. За даними Перепису населення Канади 1981 р. в Онтаріо проживало близько 134 тис. українців, за даними Перепису населення СРСР 1989 р. в Іркутській області – 97,5 тис., в Латвії – 92 тис. . Але із здобуттям Україною  незалежності процеси суттєво змінюються: в Онтаріо чисельність українців збільшується, в той час як у Латвії та Іркутській області – зменшується.

А по-третє, так сталося, що я у певний час опинявся саме в цих регіонах: в Іркутську народився і живу, в Канаді  був на стажуванні, в Латвії  навчався в магістратурі.

- Які відмінності в соціальній адаптації в цих країнах Ви можете назвати, а також які є схожі процеси?

- Я спробую окреслити відмінності і схожості по пунктах:

1. Канадські українці XIX-початку XX ст. селилися окремо від своїх сусідів-представників інших етнічних груп (створювали закриті громади); латвійські українці включалися в життя місцевої громади відразу, що допомагало їм добитися високих позицій в суспільстві (державні управлінці, військовики, купці тощо); для іркутських українців етнічність виступала не тільки як фактор диференціації від інших етнічних груп переселенців, а й як фактор консолідації через клімат, умови господарювання та релігію – включення було частковим.

2. Закритий характер української громади Канади, і Онтаріо зокрема, привів до створення дуже міцної діаспори; у Латвії та Іркутській області відсутність закритості громади призвела до поступового розмивання етнічності і повільної асиміляції (щоправда, сьогодні, через 30 років після розпаду СРСР, констатуємо, що частка українців Канади, які володіють українською, значно менша за таку частку в Латвії та Іркутській області).

3. Перші хвилі української імміграції в Онтаріо були в мовному плані гомогенніші  ( знали українську і офіційну мову, або ж тільки офіційну мову  діти іммігрантів).  Українці Латвії менш гомогенні в мовному плані, бо багато хто з них  володіють і користуються трьома мовами відразу: українською, латиською і російською. У  іркутських українців ситуація схожа з латвійською, щоправда тут вже тільки дві мови: українська та російська.

4. Нові іммігранти Онтаріо, Латвії та Іркутської області представляють всі регіони України: від заходу до сходу. Однак так було далеко не завжди. Наприкінці XIX і до середини ХХ ст. в Канаду емігрували в основному з західних регіонів України (які входили тоді до складу Австро-Угорщини, а потім Польщі); у Латвії українські іммігранти представляли в основному регіони центральної та східної України, що входили тоді до складу Російської імперії; в Сибір і на Далекий Схід починаючи з середини XIX ст. українські іммігранти переселялися в основному з центральних і східних регіонів України.

5. Сучасні українські іммігранти непідготовленими на постійне місце проживання не їдуть. Вони обов’язково мають з собою певний капітал (збирають гроші, продають майно) і напрацьовані зв’язки. В силу відсутності будь-якої допомоги від діаспори вони не можуть дозволити собі приїхати без грошей і почати нове життя.

6. Незважаючи на те, що соціальні реалії нових країн відрізняються від українських різною мірою (соціальні реалії Латвії і Росії більш схожі з українськими), респонденти відзначили, що їхнє життя стало краще,  і вони не шкодують про еміграцію.

7. Більшість опитаних відзначили, що в Україні вони мали заробіток «середній або нижче середнього» і менше можливостей для самореалізації. На новій землі вони, за їхніми словами, стали більше заробляти, змогли реалізувати свої задуми в життя і можуть дозволити собі те, чого не могли дозволити в Україні.

8. Сучасні українські іммігранти вважають за краще переїжджати не поодинці, а групою (родина, однодумці тощо). За допомогою групової взаємовиручки і дружнього сприяння, групового напрацювання соціальних зв’язків полегшується процес їх адаптації.

9. Українські іммігранти всіх трьох країн відзначили, що для облаштування на новій землі їм знадобилося в середньому 5-6 років. За цей час вони отримали громадянство (або вид на проживання), знайшли роботу, обзавелися сім’ями (з місцевими або такими ж іммігрантами), в їхньому  житті з’явилася відносна стабільність і впевненість у завтрашньому дні.

10. Українці Онтаріо і іркутську відзначили, що з ознаками явної дискримінації вони не стикалися. Канадські українці лише відзначили, що на перших порах через незнання мови доводиться складно в плані того, що до іммігранта відносяться «поблажливо». Деякі російські українці особливо загострили увагу на відсутність дискримінаційних практик в Сибіру, і на їх наявність в європейських регіонах країни. Зовсім інший дискримінаційний досвід у українців в Латвії: 1/4 зіткнулася з побутовим націоналізмом в громадських місцях, 1/3 відчуває соціальну напругу через їхню мову чи національність, і тільки 1/3 жодного разу не стикалися з дискримінацією.

11. Більшість респондентів вже обзавелися дітьми, і їхні діти прекрасно соціалізуються у приймаючих суспільствах. Сучасні українські іммігранти зберігають свою мову і деякі елементи української культури. Більшість дітей іммігрантів вміє розмовляти українською, але є і винятки. Так, якщо у онтарійських і латвійських українських іммігрантів в сім’ях, як правило, розмовляють українською, то в іркутських  розмовляти вдома українською – це швидше виняток, ніж правило. Діти онтарійських і латвійських українців в більшості своїй визначають себе як українці або українського походження (як і їхні батьки), а діти іркутських українців – вже як росіяни (при цьому батьки вважають себе українцями). Діти не стикаються з серйозними проблемами при соціалізації та допомагають адаптуватися батькам.

12. У питанні самоідентифікації більшість нинішніх українських іммігрантів провінції Онтаріо визначає себе як канадців, в той час як в Латвії та Іркутській області – як українці, що живуть в Латвії / Росії. На нашу думку, це в деякій мірі пов’язане зі значними протиріччями імміграційних політик трьох країн: Канада використовує мультикультурний підхід, надаючи іммігрантам і громадянам рівні права в багатьох сферах, в т.ч. в сфері працевлаштування, що веде до набагато швидшої адаптації, в той час як Латвія використовує консервативний підхід, використовуючи різні бар’єри, особливо в сфері працевлаштування, що значно уповільнює адаптацію та інтеграцію і веде до того, що іммігранти не відчувають себе невід’ємною частиною латвійського суспільства. У Росії, і в Іркутській області зокрема, питання самоідентифікації українців, за словами респондентів, визначається тим фактом, що вони вважаються іноземцями, і їм доводиться проходити ті ж процедури натуралізації, що і іншим іноземцям, незважаючи на те, що їх майже неможливо відрізнити від більшості. За рахунок пережитого інтеграційного і імміграційного досвіду виникає загострення етнічної ідентичності, незважаючи на успішну адаптацію та інтеграцію.

- Які висновки Ви зробили в процесі роботи?

- Так само, як і в попередньому питанні, спробую окреслити основні висновки по пунктах.

1. Переважна більшість іммігрантів здійснювала еміграцію під впливом економічних труднощів з метою пошуку кращої роботи і заробітку, самореалізації і зміни обстановки. Також серед основних причин була сімейна – вступ в шлюб або возз’єднання сім’ї.

2. Індивідуальна стратегія адаптації превалює у всіх територіях: людина самостійно приймає рішення про еміграцію, готується до неї, здійснює її і надалі своїми силами облаштовується, шукає роботу і вирішує проблеми, з якими їй доводиться зіткнутися на новому місці. Приймаючи рішення про еміграцію, українські іммігранти в Онтаріо 1990-х років. часом керувалися бажанням швидко змінити обстановку, емігруючи іноді майже непідготовленими. Тим часом, українські іммігранти Онтаріо 2000-х років, як і українські іммігранти Латвії та Іркутської області всього періоду дослідження, відрізняються від них скрупульозною підготовкою: вони заздалегідь збирали фінанси, продавали майно, нерухомість, у випадку з Канадою та Латвією вчили мову (або хоча б її ази), тобто накопичували соціальний і фінансовий капітал на перших порах з метою більш сприятливого облаштування.

3. Соціальна стратегія адаптації характерна практично в однаковій мірі для всіх територій. Половина респондентів емігрували не поодинці, а з сім’єю або групою однодумців. За їх словами, це допомагало їм в якнайшвидшому облаштуванні: клубок соціальних зв’язків і знайомств росте набагато швидше, адже родичі і друзі в разі чого обов’язково прийдуть на допомогу. Як наслідок, цим клубком соціальних зв’язків користується вся група іммігрантів, таким чином підтримуючи один одного.

4. Інституційна стратегія адаптації більшою мірою характерна для Онтаріо, ніж для Латвії і Іркутської області. Українська діаспора Канади має можливість надавати посильну допомогу українським іммігрантам у вигляді консультацій з юридичних питань, перекладу документів, підбору житла та місця роботи, кредитування тощо. Держава також не стоїть осторонь: існують спеціалізовані курси для іммігрантів з вивчення англійської та французької мов, що сприяє прискоренню процесів включення іммігрантів до приймаючого суспільства. У Латвії і в Іркутській області українська діаспора не грає практично ніякої ролі в адаптації українських іммігрантів. Пов’язано це з тим, що довгий час там взагалі був відсутній організований інститут діаспори.

5. Державна політика також відіграє значну роль. Так, в Канаді держава будує канадську націю за допомогою політики мультикультуралізму, спрямованої на якнайшвидше включення іммігранта в життя соціуму і на підвищення рівня толерантності в суспільстві при активній взаємодії діаспор, суспільства і влади.

У Латвії у іммігрантів хоч і є можливість безкоштовно відвідувати курси латиської мови, рівень соціальної взаємодії між приймаючим суспільством та іммігрантами залишається на вкрай низькому рівні. Держава не тільки не створює інструментів з включення іммігрантів в життя суспільства, а й ставить на їхньому шляху додаткові бар’єри, тому що не зацікавлена в них.

У Росії будь-які навчальні заклади для іммігрантів з вивчення російської мови широкого поширення не мають (хоч українським іммігрантам вони і не потрібні, але ними могли б скористатися іммігранти з інших країн), рівень міжкультурної взаємодії між діаспорами і приймаючим суспільством невисокий, роль держави у взаємодії з діаспорою низька, при цьому будь-яких додаткових бар’єрів на шляху іммігрантів не ставиться бо Росія є зацікавленою в іммігрантах країною. Тим часом, чимала частина іммігрантів воліє йти в тіньовий сектор економіки (але це загальна риса економіки Росії).

6. Українські іммігранти мають перевагу в порівнянні з іншими як при імміграції в Онтаріо, так і в Латвію та  в Іркутську область. В Онтаріо вони можуть спертися на інституційну допомогу діаспори і держави, оскільки канадська система дозволяє це робити, а в Латвії та Іркутській області через схожість соціальних реалій з Україною їм простіше як в мовному плані, так і в плані процесу адаптації при прийнятті тих чи інших рішень, які суттєво впливають на їхнє життя.

- В чому практичне значення Вашої монографії, чи вона має тільки наукове значення?

- Це надскладне запитання, на яке кожен читач може відповісти сам. Наукове значення монографії полягає в порівнянні соціальної адаптації українських іммігрантів в різних країнах, виявленні подібностей та відмінностей, виявленні впливів, що ведуть до змін в стратегіях адаптації. Практичне ж значення може полягати в тому, що кожен читач може дещо почерпнути з книги, порівняти зі своїм досвідом, або ж ця інформація може якось вплинути на можливе прийняття ним якихось рішень в майбутньому (як на особистому рівні, так і на груповому).

- Як можна ознайомитися з Вашою монографією, чи буде вона опублікована в електронному форматі?

- Вона вже є в електронному вигляді в Інтернеті. Її український варіант можна знайти за посиланням: https://socadaptukr.files.wordpress.com/

Російськомовна версія тут: http://www.ukrkongress.lv/files/files/

Якщо хочете мати паперову версію, можна написати мені на електронну пошту з відповідним проханням: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

- Що ж, дякуємо Вам за відповіді і надзвичайно цікаву і корисну інформацію.

Розпитував Олександр Гвоздик

На світлині: Кандидат соціологічних наук Андрій Зав’ялов