Друк
Розділ: Кобзар (Оренбург)

До 30-річчя заснування Товариства прихильників української культури «Кобзар» в Башкорстані

Цього року виповнилося 30 літ з дня заснування в Башкорстані ініціативною групою на чолі з кандидатом історичних наук Василем Яковичем Бабенком Товариства прихильників української культури «Кобзар».  Через рік, на Першому з’їзді українців цього регіону Російської Федерації   товариство набуло статусу Республіканського національно-культурного центр українців Башкортостану. Нещодавно один з активних учасників тих знаменних подій Валентин Іващенко з приводу світлини, де зображена зустріч у Санкт-Петербурзі  фундаторів РНКЦ «Кобзар»  Василя Бабенка, Лідії Ільясової і Володимира  Дорошенка,  поділився у Facebook своїм спогадом про ті незабутні часи початку 90-х:

«Ми відчували себе провідниками в пустелі. Перші збори в суспільному центрі, перші зв'язки від «Кобзаря»  з регіонами України, перші заняття хору , перші мрії про башкирську Україну. Школа,збір учнів (коли інколи українці й не відчиняли двері)…  Перші поїздки по українським селам Башкортостану, перша українська вчителька (моя племінниця з Богуславу Нікітішіна Оксана, яку я зірвав з навчання в в педколеджі з другого курсу і для якої,  дякуючи Рогозі-директору коледжа,була спеціально для неї розроблена програма навчання), щоб встигнути зареєструвати в серпні в Міністерстві освіти Башкортостану українську школ,  де вона мала викладати українську мову. Саме її В'ячеслав Чорновіл назвав Героїнею України на 1-ому з'їзді українців Росії.

Нарешті 1-й з'їзд українців Башкирії, який Василь Бабенко не міг відкрити, тому що протягом 2-3-х хвилин його душили сльози.  Освячення українського прапора на з'їзді священиком з України. І велике натхнення від всього українського:  від пізнання історії, від творення історії самими. Ми дійсно літали, мов на крилах. То було відкриття нового життя. Пам'ятаю, як творили перші випуски газети «Криниця», і Бабенко дав завдання членам ради: «Напишіть від себе, що для Вас значить Україна».
Ось вірш з тієї статті:

Що для мене Вкраїна ви хотіли б дізнатись?
Хіба можна про це все на словах розказати?

Хоч чому ж і не можна? Справа в тім як сказати.
Адже дійсно все просто - Україна це мати.

Що для мене Вкраїна? Київ? Пісня? Карпати?
Хіба можна про це все на словах розказати?..
Маму можна любити й слів високих не знати,
Мати все зрозуміє,  бо на те ж вона й мати.

Що для мене Вкраїна? Це - дитинство і юність,
Це - кохана дівчина, перша радість і хмурість,
Це  ласкава і світла, задушевно-болюча,
Солов'їною звана наша мова співуча!

Що для мене Вкраїна? Це - ліси і діброви,
Шлях чумацький і море,і козацькі походи .
Це - великий Шевченко й чарівні наші люди.
Україна - це гордість, що наповнює груди.

Ось такі емоції виникли , коли я побачив на світлині цих дорогих мені людей».

Погодьтесь, що емоції учасників подій не менш важливий історичний фактаж, чим  «гола» інформація чи статистика, бо без них неможливо в повній мірі зрозуміти і оцінити значущість цих подій.

Нагадаємо про внесок Валентина Іващенка в розбудову української громади в Башкорстані.  Він був  засновником Українського союзу офіцерів і українського офіцерського клубу при Уфимському вищому воєнному авіаційному училищі (1991 р.), «Українського дому» на базі Уфимського вищого воєнного авіаційного училища (1992 р.). Засновником, а потім солістом українського хору «Кобзар», який у 1996 році отримав звання народного колективу. Очолював протягом 1994-1996 р.р. РКНЦ «Кобзар в якості заступника  і організатора культурних програм. Наразі - керівник українського ансамблю «Рось» в Санкт-Петербурзі.

Щодо РКНЦ «Кобзар», то впродовж подальших з часу заснування літ центр успішно розвивався, створивши серед іншого унікальну для Росії  систему  української національної освіти. Незважаючи на кінець  чергової імперської «відлиги» в національних питаннях, що призвели до руйнування багатьох структур РКНЦ, громада українців Башкорстану і сьогодні залишається однією з найактивніших. У березні 2020 року в  Оренбурзі стартував традиційний «Шевченківський березень», невтомно пропагує українську мову і культуру нижнєкамське товариство «Вербиченька».

Користуючись нагодою, сайт «Кобза» звертається до українців Росії і до тих українців, які проживали свого часу в Росії,  поділитися своїми спогадами про життя українських громад і автономій, починаючи з 1990-х років. За приклад візьмемо Едіту Мирославівну Познякову (Мочевус), яка передала «Кобзі» електронний архів Українського клубу імені І.Франка на Камчатці, і який став фактично дослідженням життя українських «камчадалів» протягом більш, ніж 10 років. Час стрімко летить, йдуть з життя учасники подій, забуваються люди, факти, емоції… Але нинішнє і майбутні покоління українців мають знати про тих, хто беріг і  пропагував українську мову, українську культуру, українських дух в світі з тим, щоб ці покоління могли завжди і будь-де з гордістю казати: «Я – українець!».

Олександр Гвоздик

На світлинах:

1. Валентин Іващенко – один з засновників товариства «Кобзар» в Башкорстані

2. Фундатори РКНЦ «Кобзар» (зліва направо): співголова товариства «Кобзар» (1990-2010 рр.) Василь Бабенко, редакторка першої в Башкортостані української газети «Криниця» Лідія Ільясова,  голова РКНЦ (з 1992 р.)   Володимир Дорошенко.