Культура
- Деталі
- Розділ: Культура
Гуцулы: кулинарная алхимия
Эти мужчины живут высоко в горах, по несколько месяцев не видят ни жены, ни детей, лишены элементарных благ цивилизации, поскольку живут даже без электричества. В своем суровом быту привыкли полагаться только на себя, а еще - на своих верных помощников ? лошадей, без которых на Карпатских пастбищах не ступишь ни шагу. Такая аскетическая жизнь стоит того, ведь именно на высокогорье исключительно из натуральных продуктов гуцулы варят свои знаменитые сорта сыра - будз и брынзу, которые могут посоревноваться даже с французскими брендами… Итак, мы продолжаем рассказ об экспедиции на «дикий» Запад Украины, которую возглавил путешественник Юрий Белойван из России.
- Деталі
- Розділ: Культура
До 75-річчя Розстріляного Відродження
Відомий мистецтвознавець й сценарист Леонід Череватенко розповів Радіо Свобода про Валер'яна Підмогильного, винищення сталінським режимом української інтелігенції та теперішнє ставлення влади до української культури.
Леонід Череватенко
Чому я почав писати про Підмогильного, зацікавився Підмогильним? Це просто родинна історія. Річ у тому, що я за походженням із Катеринослава, тепер це називається Дніпропетровськ, а тоді було перейменовано на Січеслав. А Петрович - він з-під Січеслава і навчався у реальному училищі. У цьому Катеринославському реальному училищі навчався старший брат моєї матері - Олексій Іващенко. Він помер від тифу в 19-му році. Підмогильний прожив набагато більше. Але ясна річ, що це прізвище залишилося в моїй пам'яті. Я не знав, хто такий Підмогильний, просто бачив на фотографіях його. Але інтерес прийшов, коли я почав читати українську літературу вже, як кажуть, в оригіналах. Бо тоді, фактично, і читати оце «Розстріляне відродження» було заборонено.
- Деталі
- Розділ: Культура
Возвращение из небытия
Дизайн спичечного коробка. Казалось бы - мелочь, но украинский художник Василий Ермилов в 1922 году получил Золотую медаль на выставке в Лейпциге за дизайн марки для спичечной коробки «В помощь голодающим». Его макеты оформления клубов, стенных газет в 1928 году на Всемирной выставке графического искусства в Кельне произвели фурор. И хотя большую часть жизни он провел в Харькове, тем не менее, сегодня его работы для выставки собирали буквально по крупицам.
Мультимедиа Арт Музей совместно с галереей «Проун» представили выставку выдающегося авангардиста, лидера харьковского авангарда Василия Ермилова. Впервые в Москве в одной экспозиции собраны лучшие произведения художника: живопись, графика, скульптура, дизайн, книжная иллюстрация.
- Деталі
- Розділ: Культура
Интервью с племянником Александра Довженко Тарасом Дудко
В истории украинского кино не было личности такого же масштаба, как Александр Довженко. Перед силой духа этого человека склоняли головы единомышленники, его таланту завидовали именитые коллеги, своими доносами мстившие творцу за его гениальность, а его харизматичности отдавал должное сам Сталин. Но в памяти близких людей Довженко остался мягким и очень ранимым человеком. О том, каким был «дядя Саша», «ФАКТАМ» рассказал живущий в Москве племянник выдающегося кинорежиссера - доктор медицинских наук, академик Российской академии естественных наук Тарас Дудко. Первое, что сделал Тарас Николаевич, начав по телефону разговор с нашим корреспондентом, - перешел на родной украинский язык.
- Деталі
- Розділ: Культура
Українці - на п'ятому місці в світі за показником якості «вікі»-статей
Уявіть собі світ, в якому кожен має доступ
до всієї суми знань. Це те, чого ми прагнемо...
Джиммі Вейлз, засновник Вікіпедії
На початку березня 2012 року українська Вікіпедія вийшла на 5-те місце за показником якості - «списку статей, які повинні бути у всіх Вікіпедіях» - серед 284 мовних розділів цієї он-лайн-енциклопедії, обійшовши при цьому росіян та іспанців.
Російські вікіпедисти відреагували на цей факт миттєво, кинувши виклик українським вікіпедистам. Вони оголосили мобілізацію ресурсів у справі покращення вікі-статей російською мовою. Редактори україномовної Вікіпедії цей виклик прийняли і оголосили «місячник із покращення необхідних статей».
Відтак українські вікіпедисти звертаються до всіх небайдужих із закликом долучитися до «місячника з покращення необхідних статей» в україномовному розділі Вікіпедії. Зробити це можна, попередньо зареєструвавшись у Вікіпедії та перейшовши на сторінку місячника. До «списку статей, які повинні бути в усіх Вікіпедіях», розробленого «Фондом Вікімедіа», входить 1 000 статей з галузі загальних знань. Він використовується для підрахунку своєрідного «рейтингу Вікіпедій», який оновлюється один раз на місяць і відображає наявність та розмір статей із цього списку.
- Деталі
- Розділ: Культура
Викладання у національній школі українських літературних традицій Поволжя
Українські літературні традиції розвивались протягом багатьох століть. І не тільки в Україні, але й за її межами, у місцях компактного поселення й проживання українців, як у західній , так і в східній діаспорах. Якщо говорити про досягнення українського художнього слова в західній діаспорі, то у контексті ХХ століття варто згадати такі імена, як Володимир Винниченко, Василь Барка, Євген Маланюк, Дмитро Чуб, Богдан Лепкий, Олександр Олесь, Улас Самчук, Іван Багряний, Леонід Полтава, Тодось Осьмачка, Емма Андієвська тощо. Не зі своєї волі вони опинились за межами України, втім свій талант, ба навіть життя, поклади на олтар розвитку її духовності й культури.
Варто зазначити, починаючи із шістдесятих років минулого століття, творчість українських письменників західної діаспори стала предметом широкого вивчення української літературної науки, увійшла у навчальні програми вищих навчальних закладів та загальноосвітніх шкіл.
Менше уваги приділялося вивченню творчості письменників східної української діаспори. І це цілком природно. Адже східна діаспора стала нами, українським широким загалом, осмислюватись як така, лише з початку 90-х років ХХ-го століття, коли із республік колишнього СРСР утворились цілком окремішні незалежні держави. Так, до визначних імен східної української літературної діаспори варто зарахувати письменників, чиє життя і творчість міцно пов'язані із Зеленим Клином (Далекий Схід), Малиновим Клином (Краснодарський край, Кубань), Північною Слобожанщиною ( Курська, Білгородська, Воронезька області Російської Федерації), а також тих українських майстрів художнього слова, які жили або живуть на землях колишніх союзних республік.
- Деталі
- Розділ: Культура
Президент білоруського ПЕН-клубу про українців та білоруські реалії
14-15 грудня Андрей Хаданович - поет, письменник, перекладач і президент білоруського літературного ПЕН-клубу - на запрошення українських друзів побував в Україні, зокрема, у обласному центрі Суми. Харизматичний тридцяти восьмирічний білорус абсолютно демократично й жваво спілкувався із сумчанами, декламував власну поезію, розповідав про рідну Білорусь і вихваляв таланти нової хвилі українського письменництва. Усе те - у рамках тривалого культурницького проекту«Особисті історії», започаткованого реґіональним часописом «Панорама», Сумською муніципальною галереєю та місцевим телеканалом «Академ-ТВ».
Перший день візиту пана Хадановича почався із Сумського державного педуніверситету ім. А.Макаренка, де поет зустрівся із студентами філологічного факультету. Після енергетики авторського репу, іскрометних жартів у відповідь на запитання від молодіжної авдиторії, студентки філологічного розкупили увесь друкований «письменницький крам». Такому ажіотажу сприяла і «поступлива» ціна поетичних і прозових збірок Хадановича: від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти гривень за книжку.
- Деталі
- Розділ: Культура
Добрый день, дорогие друзья!
Если вы или ваши друзья и коллеги будете в Москве на следующей неделе - позвольте, после горечи и надежды ноябрьской программы "Китеж. Стихи к России" и перед не менее драматичной январской - мандельштамовской - программой, пригласить всех вас 22 декабря, в четверг, в 18:30 на декабрьский вечер цикла "Возвращение. Серебряный век", который будет совсем другим по настроению, по подбору стихов: вы увидите зимнюю лирическую программу «Ночь на Рождество»!
- Деталі
- Розділ: Культура
«Історичний потяг українських піонерів» - таку назву мав глибокий і масштабний дослідницький проект, присвячений 120-річчю поселення українців у Канаді. З ініціативи Надзвичайного і Повноважного Посла України Ігоря Осташа та за фінансової підтримки Канадсько-української парламентської групи дружби та численних меценатів Країни Кленового Листу спільна експедиційна група подолала переважно поїздами, надзвичайно цікавий маршрут від портового міста Галіфакс (узбережжя Атлантичного океану) до міста Едмонтон, яке знаходиться порівняно недалеко від берегів Тихого океану, фактично пройшовши слідами українських переселенців. Довжина цієї дороги, враховуючи радіальні поїздки на автобусах від залізниці до окремих населених пунктів та цікавих об'єктів для фотозйомки, - 6,5 тис. кілометрів, а загальна протяжність подоланого маршруту (разом із авіаперельотами) - 30 тис. кілометрів.
До складу експедиційної групи, яку очолив Ігор Осташ, увійшли віце-спікер Верховної Ради Микола Томенко, народні депутати Євген Суслов та Олесь Доній, мер міста Канева Віктор Ніколенко, народні артистки України Ніна Матвієнко та Марія Бурмака, бандурист Ярослав Джусь, Генеральний консул України в місті Торонто Олександр Данилейко, редактор інтернет-сайта «Історична правда» Вахтанг Кіпіані, а також автор цих рядків, спеціальний кореспондент газети «День» Микола Хрієнко. З канадського боку - активісти української діаспори, громадські діячі, журналісти, священики української церкви, вчителі українських шкіл, студенти, науковці...
- Деталі
- Розділ: Культура
Як загинув Василь Стус
Уночі з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. пішов із життя 47-річний поет і правозахисник Василь Стус. Версій, чому це сталося, кілька. Але я певен...
Я в той час перебував у 20-й камері цього ж бараку, тому вважаю своїм громадянським і людським обов`язком ще і ще раз свідчити перед новими й новими людьми про обставини й причини його загибелі.
З 1995 року в приміщеннях цього табору діє на весь світ нині відомий Музей історії політичних репресій і тоталітаризму "Перм-36". Востаннє я побував там 30-31 липня цього 2011 року.
Історія цього останнього заповідника ГУЛАГу коротка. Від 1 березня 1980 до 8 грудня 1987 рр. через нього пройшло всього 56 в'язнів. Пересічно нас тут утримували одночасно до 30 осіб.