М. Кошелович
Заходжу до класу і поглядом звичним
На карту Європи дивлюсь політичну.
Там різні народи є, різні країни.
Не має там тільки, на жаль, України.
Не знаю я більше такого народу,
Щоб дорого так заплатив за свободу.
Життям міліонів, найкращого цвіту,
І був невідомим… для вільного світу.
Живуть скандинави на півночі, збоку.
Живуть, хазяйнують і добре нівроку
Датчани і шведи, норвежці і фіни.
Невже від них гірший народ України?
У центрі Європи - могутня компанія:
Німеччина, Франція, Великобританія.
Багаті, розвинуті сильні країни,
А чим вони кращі від України?
Чи сонце їм з неба яскравіше світить?
Чи краще сади розцвітають і квіти?
Чи надра багатші? Чи землі в них кращі?
О Боже! Не вже ми навіки пропащі?
Здобули нарешті свободу поляки,
Угорці, болгари і чехословаки.
Минуло їх горе, минули їх біди.
Я щиро їм заздрю - щасливі сусіди.
Самі, без диктату, вирішують справи,
Будують свої незалежні держави.
І наших людей величезні потоки
Пливуть до них густо вже декілька років.
Та плакати годі, ридати не треба,
Бо Воля нікому не впала ще з неба.
І той лиш свободу жадану здобуде,
Хто стійко за неї боротися буде.
Я вірю: час волі Вкраїни настане,
Моя Україна державою стане.
Європи красуня і світ окраса,
Я вірю, що збудеться мрія Тараса!
Я вірю: нарешті наш люд зрозуміє.
Що він є рабом, ярмо скинуть зуміє
І вільним народом зробитися може.
Дай силу йому, поможи йому, Боже!
Я знаю: безмежне Твоє милосердя.
Хоч злюся на Тебе, бува, з-пересердя.
Бо хочу, щоб щезли всі наші незгоди,
Щоб жив мій народ, як всі вільні народи.
Що скоро настане та вільна хвилина.
Засяє нам воля як чудо-перлина,
І встане Вкраїна, з кайданів розкута,
Навіки порвавши невольничі пута.
А ми в цю жадану, священну годину
Згадаємо всіх, хто за Волю загинув,
В походах козацьких, стрілецькому бою,
Хто в рейдах повстанських наклав головою,
У тюрмах пропав, у катівнях, в Сибіру,
Але не скорився, боровся і вірив,
Що час торжества України настане,
І вільна Вкраїна ще вільною стане!
Я вірю, що сядуть ще учні за парти
Заглянуть у атлас, чи підуть до карти
І рідну державу на карті побачить
І вчителю радісні сльози пробачать.
Євген Плужник
* * *
Я знаю:
Перекують на рала мечi.
I буде родюча земля -
Не ця.
I будуть однi ключi
Одмикати усi серця.
Я знаю!
I буде так:
Пшеницями зiйде кров,
I пiзнають, яка на смак
Любов.
Вiрю.
На світлинах: Олександр Олесь (1878-1944). Зліва-направо - Б. Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Гарич, Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. Київ, 1925 рік. Національний технічний університет України. Кампус. Пам'ятник Олені Телізі. Меморіальна дошка на будинку в Києві на вулиці Прорізній де з 1923 по 1934 рік жив Євген Плужник. Пам'ятник репресованому українському поетові Василеві Стусу відкрито у вересні 2002 року у Вінниці.