Вірогідно - нотна збірка творів Євгена Адамцевича
Вірогідно - нотна збірка творів Євгена Адамцевича

Доповідь Наталі Литвиненко-Орлової на Х Світовому Конгресі Українців (Львів, 2013)

Кожний Народ рівновеликий своїм мислителям, вченим, або поетам - рівно, як і самі поети рівновеликі свого Народу, своєї Нації. Тарас Шевченко гідний син Українського Народу, його геній, яскравий самобутній Художник і Пророк. Геній такого рівня живе в серцях народу в Віках.

Однак, принагідно Тараса Шевченка цього сказати замало. Його Слово стало загадковим, і віщім. Його ім'я увійшло до сенсу притчі про переслідуваних і гнаних за правду. Його невмирущий творчий спадок став не чим іншим, як Євангелієм для українців. Пантелеймон Куліш, назвавши Шевченка «Національним Пророком», визначив його неперевершену значущість для українців.

Попри те, що Тарас Шевченко був людиною високосно-вольнолюбивою, а таки був одним з найяскравіших гуманістів свого часу. Його натурі були притаманні не показні, але праведні та щирі риси шляхетності та християнсько-євангельської любові. В своїй молитві до Бога він писав так: "…Всім нам вкупі на землі єдиномисліє подай і братолюбіє пошли " Я не стану зупинятися на біографії поета.

Вона відома всім.

Однак, не можу не згадати, що наш національний Геній, Тарас Шевченко, був показовим і тим, що він ніколи не був, запаньканим до лиску, світським піїтом - він був Народним, Земним ще й тому, що був зрозумілим всім, - від кріпака до пана. І оті жорстокі свої заслання відбував не у панських маєтках «глубінки», як це було приміром з Російським Олександром Пушкіним, а у Орській фортеці Оренбуржжя, під найсуворішим наглядом із забороною писати й малювати.

Читати Тараса Шевченка потрібно з неабияким знанням української історії, бо підмурком більшості його творів, таких як, "Великий льох", "Розрита могила", "Кавказ", "І мертвим і живим…", "Іржавець" та іншим стали достеменні історичні українські події, яким поет дає правдиву та безкомпромісну оцінку. Бо в часи совєтчини, в шкільних хрестоматійних програмах, в якій тільки особі й не підсовували нам нашого генія?! І атеїстом, бо щось там скаргувався на Бога, і борцем з царизмом, - то значить був мало не комуністичних поглядів, тощо. Та всім відомо, що в творчому спадку Шевченка слово Бог, вживано навіть більше, ніж слово - Україна, а всі герої у творах Шевченка були борцями за правду і волю своєї нації - і віруючими християнами... Іван Огієнко вважає, що "нарікання" Шевченка на Бога були "випадковою ненормальністю" і "виходили виключно з його розпачу, в який він впадав через неймовірно тяжкий стан життя - і всієї України, і свого власного" (Огієнко Іван (митрополит Іларіон). А боротьба з царизмом, звісно що була… Ще й яка?! Але з імперським царизмом. То тільки імперські «винахідники» щось там «мудрегельствували» та намагалися збити з глузду те покоління українців, яке добувало знання в совєтській школі.

Неможливо переоцінити творчий поклад Тараса Шевченка до скарбниці Світової літератури, так само, як і применшити його авторитет у Світах. Його творча спадщина стала взірцем народних чеснот в самій Україні та далеко за її межами.

От як, наприклад, писав про нашого улюбленого поета видатний шведський словеніст, поет, референт Нобелівського інституту Шведської Академії наук Альфред Энсен:

«Потужна сила прийшла з Правобережної України, справжній новатор української літератури… В історії всесвітньої літератури замало таких прикладів, щоби двадцятишестилітній поет виступив з такими зрілими творами перед народом, як Тарас Шевченко. В історії світової літератури він поставив собі пам'ятник, більш вагомий за бронзу»

Слово Шевченка відразу ж стало природною енергетикою для всього вкраїнського народу, її органічним струмом і потужною силою національного єства нації.

Та чи найбільшими носіями Шевченківської спадщини, тими хто підносив праведнеє Шевченківське Слово від земних підмурків до висот свідомості національного мислення були народні співці - Кобзарі.

То ж без зайвих слів стає зрозумілим, що і отой імперський тягар та всі оті дикунські випробування азійського ґатунку, які випали на долю самого поета, розділили з ним і найпотужніші носії його Слова, нащадки віщих пророцтв та спадкоємного заклику «кайдани порвіте…»

Шевченківським родовим переказом болю про всеньку Україну переймалися кобзарі всіх часів. І його, і наші, сучасники. І то без винятку. Більша частина з них, на той доленосно-страхітливий час, стали жертвами Всеукраїнського з'їзду бандуристів і лірників у 1932 році в місті Харкові, що був скликаний за ініціативою Йосипа Сталіна. Фактично, це був плановий політично-обліковий захід, аби якось «взяти на облік» цих хранителів і носіїв балад та історично-правдивих народних дум, та найперше, сіячів Шевченківської Правди не придуманої. Довірливі кобзарі, а переважна більшість них, були ще й сліпці, прийшли до тогочасної столиці. В такий спосіб вони були виявлені та невдовзі по тому тих народних Піснярів було варварськи знищено. Такою була плата за Правду і за Шевченка.

Отже, декілька слів тільки про двох славетних слобожанських кобзарів, носіїв Шевченківського Слова, та принагідно ще двох інших ювілеїв року 2014-го…

1 січня 2014 р. відбудеться 110-літній ювілей від дня народження Євгена Олександровича Адамцевича, - народного Кобзаря України, композитора, та найбільш відомого у Світах, як Творця «Запорозького маршу»… У репертуарі Є. Адамцевича переважали українські народні пісні на вірші Миколи Вороного, Олександра Олеся, та чи не найбільше, саме пісні на вірші Тараса Шевченка.

Бо ж не випадково київські шанувальники таланту Євгена Адамцевича, Володимир Данилейко та Олександр Фисун, над білим крейдяним горбком його могили проспівали Шевченків "Заповіт" .

Творчим доробком Євгена Адамцевича пишається вся українська культура. Більшу частку свого життя Євген Адамцевич прожив у місті Ромни, Сумської області. Та й сам планетарно-відомий «Запорозький марш» був написаний саме в Ромнах.

Пережив Адамцевич 1930 -ті роки - часи фізичного винищення кобзарства та бандурництва (саме тоді був розстріляний як «ворог народу» видатний кобзар Іван Кучугура-Кучеренко та багато інших…). Та Євгена Адамцевича час таки зберіг дня нас, хоча і на його долю випали тортури та лють від ворогів. На схилі літ, не маючи офіційного трудового стажу він залишився без пенсії і, отже, без засобів для існування. Жив із гри та співу на роменському базарі. Але радянська влада, як і колись царська, трактувала це як жебрацтво і пісенне вільнодумство й переслідували бандуриста. Міліція неодноразово проганяла Адамцевича з базару. Були випадки, що його, сліпого, міліціонери вивозили далеко від міста і полишали одного на безлюдді. Траплялося, що й саджали під варту.

Його безсмертний «Запорозький марш» часто лунає у програмах телебачення і радіо, звучить на святах і велелюдних зборах. Під його ритми карбують крок воїни нашої армії і флоту на військових парадах. Звуки цього маршу збирають депутатів Верховної Ради на чергову сесію, цим твором розпочинаються урочисті збори й концерти наших майстрів мистецтв за кордоном.

На превеликий жаль, випадає думати, що цей ювілей якось урочисто буде відзначати влада Сумщини. Не випадає, бо мною був підготовлений відповідний лист від Сумської «Просвіти» до очільника Сумщини, ? Голові Сумської обласної державної адміністрації Чмирю Юрію Павловичу.

Відповідь надійшла… Але повірте, - та відповідь ніяка…

Я зробила спробу записатися на особистий прийом до пана Чмиря, - секретаріат пана Голови, офіційним листом запевнив мене, що я буду запрошена на прийом, а про день і час мені повідомлять додатково. Минуло два місяці…

Маю з чим порівнювати… В Мурманську, ствердну відповідь на, або «так», або «ні» я би мала протягом місяця.

Шановне Товариство, але таки є небайдуже світове Українство, яке не задля годиться, а дійсно таки в Душі переймається гордістю за той планетарно-відомий Марш і пам'яттю про його творця. Зрозуміло, що старання щодо організації відзначення ювілейної дати Славетного співця України, Євгена Адамцевича, слід корегувати з Міністерстовом культури України, Міністерством Освіти України, Творчими колами Світого Конгресу Українців. Тому звертаюся до всіх небайдужих! Будьмо разом і вшануймо Св. Пам'ять Євгена Адамцевича.

2014 рік несе на шпальтах історії ще одну ювілейну дату.

360-літній ювілей від заснування Харкова.

Не випадає думати, що 10 років тому, коли Харківщина святкувала своє 350-ліття, офіційний Харків згадав славетне ім'я патріота України, - письменника, історика, бандуриста, композитора, мистецтвознавця, етнографа, педагога, громадсько-політичного діяча, непересічного любителя самодіяльного театру і носія Шевченківського Слова, Гната Хоткевича

Мурманська Громада «Лелеки», тоді, 10 років тому, - не забула… Ми пригадали і «Березіль» Леся Курбаса, і Миколу Міхновського і яскраву постать Гната Хоткевича.

Гната Хоткевича не уберіг час, як це сталося з Євгеном Адамцевичем…

Твори, які він обробляв, виконував і підносив, як гідний Національний зажнивок, були насичені спадкоємною болючою думкою від Пророка, Тараса Шевченка. Гнат Хоткевич високо здіймав і підносив хоругви і клейноди Тарасової Правди не придуманої…

Мало хто пам'ятає той факт, що саме Гнат Хоткевич виконував роль бандуриста у фільмі за відомим твором Тараса Шевченка «Назар Стодоля» (1936 рік).

Не дивлячись на те, що Гнат Хоткевич жив і плідно працював у багатьох куточках України, але Харківський період його життя та творчості можна вважати найпотужнішим. Саме тут, на Слобожанщині, пройшли роки його навчання, роки праці, перші арешти, створення першого в Україні робітничого театру при Харківській залізниці, де він працював залізничним інженером. Народився та прийняв мученицьку смерть також у Харкові.

Будучи людиною всебічно обдарованою, Гнат Хоткевич з року 1926 по 1932 рік викладав у Харківському музично-драматичному інституті, де провадив клас бандури. Сам модернізував бандуру, а відтак десь блукає по світу його «Хоткевича спосіб» гри на бандурі. Любив бандуру, театр та не розминувся і з даром письменства. Для написання свого твору про Тараса Шевченка він кілька років збирав матеріал. Діставав різні видання «Кобзаря» та матеріали архівів зі Львова та з Варшави. Цей твір мав охопити все життя Кобзаря, починаючи з народження. Перша частина мала назву «Тарас» - дитячі роки Шевченка, друга - «Тарас» - юнацькі роки, третя - «Тарас Григорович» - життя і творчість до арешту, і четверта «Шевченко». Загальну назву для всіх частин він дав «З сім'ї геніїв».

Гнат Хоткевич і сам був Генієм з надзвичайно високим показником якості.

Та тільки таких носіїв національної культури та спадкоємців заповітів Шевченка безжально знищувала імперська пастка.

Постановою Управління НКВС у Харківській області від 29 вересня 1938 року Гнат Хоткевич був засуджений до розстрілу. Вирок виконано 8 жовтня на 61-му році життя. Він був розстріляний як «ворог народу». Досі невідоме місце поховання Гната Хоткевича. Але нещодавно у Харкові виявлено кілька поховань розстріляних у період масових репресій. Цілком ймовірно, що серед цих кісток у яму вкинуто і тіло Гната Хоткевича.

Не випадає думати, що офіційний Харків, тобто, його влада, і в рамцях цього ювілею торкнеться спогадом, чи «заболить сльозою об струну», принагідно Св. пам'яті Гната Хоткевича…

Але є Ми! Свідомі Українці! А відтак, я закликаю Вас, - давайте підіймемо хоругвою світлого сумління, дотиком найменшої щемної пам'яті, згадку про тих, що жили до нас, - Тараса Шевченка, Гната Хоткевича, Євгена Адамцевича… Бо, якщо не ми, то хто? Ці люди, наші щирі українські патріоти жили до нас і залишили нам у спадок свою неперевершену творчість… Вони залишили нам у спадок цілу Україну, - таку яка припала на їх лиху долю і таку, якою вони хотіли її бачити - перлинну і невмирущу.

І на закінчення…

У Євангелії від Івана сказано, що споконвіку було Слово, і те Слово у Бога, і було те слово Бог. Двісті років Слово Тараса Шевченка окреслює і стверджує цю істину. Слово Тараса Шевченка в усі часи будило націю від летаргічного сну. Тарасове Слово актуальне для всіх поколінь. Для сьогоднішнього покоління українців також не виняток. Наведу мале за обсягом, але таке міцне за змістом:

«…Орю

Свій переліг - убогу ниву

Та сію Слово. Добрі жнива

Колись - то будуть..»

Не забуваймо ж, що орачами цієї ниви були і такі славетні сини України, як Гнат Хоткевич та Євген Адамцевич, які пройнялися Шевченківською тугою за Україну, його Заповітами, пішли за Тарасовим плугом по ниві культурного національного поля і не схибили з борозни…

Наталя ЛИТВИНЕНКО - ОРЛОВА

Щиро…

Доповідь булла виголошена у Львові 23 серпня 2013 р.Б. під час роботи IV Конгресу Діаспори.

Шановна Українська Родино!

Прошу Вас, небайдужих та щирих Українців, звернутися до влади моєї Сумщини з пропозицією вшанування Св. пам'яті Гната Хоткевича.

(40000, Суми, пл. Незалежності, 2. Голові Сумської обласної державної адміністрації Чмирю Юрію Павловичу)

Засилайте небайдужі листи від Громадських організацій і від себе особисто. Адже, разом - ми СИЛА…

Буде добре, якщо аналогічні листи спрямуєте і до обл. адміністрації Харкова.

З правдивою пошаною - Н. Л.-О.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Євген Адамцевич грає на бандурі на Роменському базарі...
Євген Адамцевич грає на бандурі на Роменському базарі...
Портрет Гната Хоткевича
Портрет Гната Хоткевича
Ювілейна афіша на честь Гната Хоткевича
Ювілейна афіша на честь Гната Хоткевича

На світлинах: Вірогідно - нотна збірка творів Євгена Адамцевича. Євген Адамцевич грає на бандурі на Роменському базарі... Портрет Гната Хоткевича. Ювілейна афіша на честь Гната Хоткевича.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка