Друк
Розділ: Культура

Українському поетові Дмитрові Павличку виповнилося 90 літ

28 вересня виповнилося  90 років Дмитрові Васильовичу Павличку – українському поетові, перекладачеві, літературному критику, громадсько-політичному діячу, Герою України.

«Можна з подивом замислитися про його дивовижний громадянський темперамент, про творче довголіття, про те, як непримиренно відстоював він свою мистецьку незалежність упродовж усього свідомого життя. Про те, до яких компромісів мусив вдаватися в часи комуністичного тоталітаризму, як і більшість класиків, стоячи тоді на позиціях націонал-комунізму. З Незалежністю України в його особі прокинувся видатний державний діяч - саме на посту голови комітету закордонних справ Верховної Ради України, а також будучи послом України в Словаччині та Польщі, очолюючи Українську Всесвітню Координаційну Раду, він продемонстрував і політичну волю, і далекоглядність, і дорогоцінне вміння справжнього лідера», - зазначає у зв’язку з ювілеєм поета  літературознавець Михайло Слабошпицький.

Також він зауважує, що Павличко до свого ювілею «прийшов із 5-томником спогадів, котрим просто немає ціни»: «Щоб зрозуміти, як усе з нами склалося, які були в нас помилки і промахи і як нам протистояти усім загрозам та викликам, треба читати цей п'ятитомник. Там багато відповідей на злопекучі запитання».

Відгукнувся на ювілей і відомий український письменник і публіцист Борис Ткаченко, який, як і Павличко,  сіяв у часи радянського тоталітаризму зерна правди про історію України:  «Друзі! Сьогодні нашому поету Дмитрові Васильовичу Павличку виповнилося 90 літ.. Він не просто поет, а поет-рятівник, поет-захисник, поет-провидець. Захисник народу, нації, правди. В 60-х роках я прочитав його вірша «Коли умер кривавий Торквемада». В ньому є такі слова: «Тиран помер, але стоїть тюрма». І всі розуміли: ідеться про Сталіна і про тюрму народів. Серед студентів Київського університету тоді ходив у списках ще один вірш Павличка  - «Молитва». В ньому слова, звернені до Тараса Григоровича Шевченка: « Ти, як небо, став широкоплечо... Над віками, що упали в грузь, Віку двадцять першого предтечо... Я на тебе одного молюсь....»  Вірш написаний, як протест проти заборони покладати квіти до пам’ятника Т.Г. Шевченку в Києві. Тоді партійні ідеологи підсовували людям для моління лико «вождя всемирного пролєтареата». . А Шевченкові правду, патріотизм замовчували, для вжитку лишали лиш «На панщині пшеницю жала: та «Якби ви знали, паничі». Побажаймо нашому поету здоров’я та наснаги».

Редакція сайту «Кобза» приєднується до численних вітань Дмитрові Васильовичу з нагоди ювілею і бажає, щоб Муза не полишала його ще впродовж багатьох і багатьох років.

Редакція сайту «Кобза – українці Росії»

Додаток:

Дмитро Павличко. «Коли умер кривавий Торквемада…»

Коли умер кривавий Торквемада,
Пішли по всій Іспанії ченці,
Зодягнені в лахміття, як старці,
Підступні пастухи людського стада.

О, як боялися святі отці,
Чи не схитнеться їх могутня влада!
Душа єретика тій смерті рада —
Чи ж не майне десь усміх на лиці?

Вони самі усім розповідали,
Що інквізитора уже нема.
А люди, слухаючи їх, ридали...

Не усміхались навіть крадькома;
Напевно, дуже добре пам'ятали,
Що здох тиран, але стоїть тюрма!

Дмитро Павличко. «Молитва»

Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генiєм своїм,
На моїй землi, як правда, сущий,
Б’ющий у неправду, наче грiм.

Ти, як небо, став широкоплечо
Над лiтами, що упали в грузь;
Вiку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь.

Язики отруйнi i брехливi
Блискавицями пообтинай.
Проколи серця товстi й лiнивi
I гноївки випусти в Дунай.

Всiх вельмож — рабiв нiмих i подлих —
Перевiшай, а слова хули —
Потурнацький, безголовий мотлох —
На вогнях оновлення спали.

Дай нам силу iдолiв знiмати
З п’єдесталiв чорної олжi,
Бурити казарми й каземати,
Де виймають душу iз душi.

Не введи у спокушення слави,
Вкинь за те у хижу ненасить
Мудростi i знамено криваве
Дай нам не соромлячись носить.

Поклади нам зорi на зiницi —
Променем туди, де непроглядь.
Хай пiдносять очi люди ницi,
Хай в незрячих бiльма погорять.

Мислям нашим дай ясне полiття,
А поетам — спину, що не гнесь.
Дай нам пам’ять на тисячолiття,
Непокору i любов на днесь.

I не одпусти нам нi на йоту
Борг, забутий в клекотах забав;
Сплатимо його iз кровi й поту,
Тiльки од лукавства нас позбав.

Да несе ракетна срiбна птиця
У космiчну вiчну далечiнь
Нашу думу й пiсню. Да святиться
Мiж народами твоє iм’я. Амiнь.


На світлинах:

1. Герой України Дмитро Васильович Павличко

2. Учень 10 класу Дмитро Павличко. 1947 рік

3. Дмитро Павличко із дружиною Богданою в гуцульському вбранні. 1958 рік

4. У центрі: письменник Василь Гринчак, Дмитро Павличко та Ліна Костенко.

 5.Дмитро Павличко з доньками Роксоланою та Соломією. 1967 рік.

6. Голова УВКР Дмитро Павличко біля Кам’яного хреста «Убієнним синам України». Сандармох, Карелія, 2007 р.

7. Обкладинка книги Д.Павличка «Спогади».