Виповнилося 200 років із дня народження українського письменника, ерудита Пантелеймона Куліша

З нагоди 200-літнього ювілею Пантелеймона Олександровича Куліша 2–5 жовтня в Києві, Ніжині та Мотронівці відбулася низка заходів у рамках Міжнародної науково-практичної конференції «Пантелеймон Куліш у культурному та інтелектуальному просторі України». 4 жовтня учасники завітали в Ніжин. Тут, у старому корпусі Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, у цьому, як зауважив доктор історичних наук, професор Олександр Бойко, храмі та театрі, учасники виголошували свої доповіді, дискутували та активно обговорювали гостру проблему повернення Куліша на культурну карту України.


ЧЕРЕЗ НАРОДНІ ДЖЕРЕЛА

«Усе творче життя Куліша – це вболівання за долю України» – стверджує Василь Івашків, завідувач кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка. Письменник наснажувався народною творчістю. Професор Івашків зауважує, що засвоєння Кулішем фольклору було поступовим. Спершу в 1820–1830-х рр. цей процес відбувався на інтуїтивному рівні. У дитинстві на свідомість юного Куліша особливий вплив мала мати, яка прищепила любов до народної пісні, а на хуторі під Воронежем хлопчик змалку слухав різні казки, перекази, легенди. Особливу роль у житті та творчості Куліша відіграв Михайло Максимович, з яким майбутній письменник познайомився під час відвідин лекцій у Київському університеті. Літературні смаки молодого Куліша формувалися під пильним оком Максимовича, він наголошував на вагомому значенні народного слова.

Початок письменницької діяльності Куліша припадає на кінець 30-х – початок 40-х років. Пантелеймон Олександрович демонструє опору на фольклор та замислення над минулим. Простежується інкорпорація фольклорних мотивів у текст.

1843 року починається етап наукового зацікавлення народною творчістю. Куліш записує фольклорні матеріали, зокрема, чи не вперше, прозові жанри. До 1845 року в нього домінує думка про феномен народного слова: треба вчитися в народу, як творити поетичні тексти.

ЧЕРЕЗ ГОГОЛОЇДУ

Куліш став одним із перших біографів Миколи Гоголя. Тому тему взаємин цих культурних діячів аж ніяк не можна було оминути, тим паче, у Гоголівському виші. Її висвітлив керівник Гоголезнавчого центру, професор Павло Михед.

На думку Павла Володимировича, незважаючи на те, що в часі Миколу Гоголя та Пантелеймона Куліша віддаляє лишень один десяток років, це люди різних епох (якщо епохою вважати набір певних рис та домінант). Гоголь – романтик, Куліш же творив за часів позитивізму, коли на все дивилися критичним оком. Романтизм Куліша виявлявся на рівні розуміння ролі письменника як провідника народу. Михед припускає, що «блукання», ідеологічні «хитання» Куліша можуть бути обумовлені соціально-політичним становищем другої половини ХIХ століття, якому притаманний плюралізм. До того ж відсутня ідея поводиря, що так імпонувала Кулішу, її заміщує думка про «маленькі справи».

Віктор Петров писав про відлуння творчого спадку Миколи Гоголя в доробку Пантелеймона Куліша. Окрім того, їх єднає спільність середовища, зокрема пушкінська творчість, уплив «папіньки» Плетньова. У двотомній праці Куліша «Записки о жизни Николая Гоголя» уперше продемонстровано український профіль Гоголя. Через це Куліша навіть звинувачували в надмірному україноцентризмові. У праці продемонстрований новаторський для тогочасної Російської імперії підхід: увага до Гоголя як до творця та як до звичайної людини, письменника розглядають як представника народу. До речі, Куліша називають першим професійним письменником, за два томи біографії Гоголя він одержав гонорар та за ці кошти заснував видавництво.

ЧЕРЕЗ АРХІВИ

Як вважає Олесь Федорук, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу рукописних фондів і текстології та координатор Центру дослідження життя та творчості Пантелеймона Куліша при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка, за рівнем ерудиції Пантелеймона Олександровича без перебільшення можна назвати людиною доби Ренесансу. Центр здійснює підготовку та координацію академічного проєкту «Повного зібрання творів» Куліша в 35 томах. «На жаль, – ділиться наболілим Федорук – автор праці «Роман Куліша „Чорна рада“. Історія тексту», – текстологія як фундаментальна наука нині занепадає. В аспірантурі є вакантні місця, але охочих навчатися немає».

Над видавничим проєктом працює невеличке коло ентузіастів, серед них: Олесь Федорук, Андрій Даниленко, Галина Тимошик, Євген Нахлік, Ольга Лучук, Василь Івашків. Їм непросто, є ціла низка проблем: кадровий дефіцит, нестача коштів і т. д. Однак вони працюють попри все. Проєкт почав реалізуватися під егідою Українського наукового інституту Гарвардського університету та Інституту Критики, з часом долучилися академічний Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, Наукове Товариство ім. Т. Г. Шевченка в Америці та Українська вільна академія наук у США. Друкуються томи у видавництві «Критика». Головний редактор – Григорій Грабович.

Наразі до друку підготували 3 томи в 4-х книгах. За словами Олеся Федорука, проєкт розрахований на перспективу, потребує стабільного, а не епізодичного фінансування. Олесь Олександрович має побоювання, що цей процес затягнеться на десятиліття, немає впевненості в тому, що зачинателі цієї діяльності побачать надрукованим останній 35-й том.

Видання спадщини Пантелеймона Куліша – це данина культовому українському письменнику? Його творіння – це старосвітщина, чи все ж він на часі?! Щоб відповісти на ці запитання, спершу потрібно вийти за межі програмного твору «Чорна рада» й осягнути все різнобарв’я таланту Куліша. Його письменницький та науковий спадок становлять праці в різних царинах: літературознавство, етнографія, мовознавство, видавнича справа, історія. Окремо треба згадати листи Куліша, яких назбирається на 10 томів. А чого варта одна лишень тільки збірка «Записки о Южной Руси», про яку Тарас Шевченко відгукувався так: «Цю книгу скоро напам’ять буду читати. Вона мені так чарівно, живо нагадала мою прекрасну бідну Україну, що я немов з живими бесідую з її сліпими лірниками і кобзарями.

Пречудова і вельми благородна праця! Брильянт у сучасній історичній літературі». Пантелеймон Куліш не єдиний «архівний» письменник, варто ще згадати Франка, Драгоманова, Грушевського, праці яких також перебувають «у режимі очікування». Скільки б ми могли почерпнути з цих криниць мудрості. Про вагому роль літератури в житті нації сам Куліш писав таке: «Появилася вона на Божий світ не до панської вподоби, а до вподоби і науки тих, котрі не бажають, щоб темні брати їм служили, а бажають самі темним браттям послужити – і вкупі з ними утворити націю самобутну, саморозуміючу, на своїй дорозі видающу, про свою будущину дбайливу».

Дарія БОБРИК

 

ЧЕРЕЗ МОТРОНІВКУ

Після конференції, що відбулася в Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка старший науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Олесь Федорук – дослідник творчості Пантелеймона Куліша, зібрав нас, щоб відправити до Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя. За що я йому, від усіх нас, сердечно дякую. По ніжинській землі ходив Пантелеймон Куліш. Ходили й інші визначні особистості українського народу. Уперше у своєму житті на цю землю ступаю я.

1919 року виповнилося 100 років від дня народження славетного сина українського народу – Пантелеймона Куліша. Тоді на наших землях ішла війна. Діди та прадіди боролися за незалежність своєї землі від новітніх окупантів. Незважаючи на той страшний кровопролитний час, українці вшановували Куліша. Так! Вшановували!

1969 року виповнилося 150 років від дня народження Пантелеймона Куліша. Та я не пам’ятаю, щоб хтось у школах згадував його ім’я. Чому не згадували? Чому могилу його знищили? Таж, Пантелеймон Куліш жив і помер задовго до приходу радянської (совєтської) влади на українські землі. Не згадували. Мабуть, добре пам’ятали його слова, написані в листі до Олександра Барвінського (20 грудня 1875 р. з Мотронівки): «Постарайтесь, щоб в буковинському альманасі не було нічого комунистичнього, бо коммунизм – дурниця».  Це було майже 144 роки тому. Хто з них мав рацію? Як показав час – Куліш.

Нині 2019 рік. Виповнилося 200 літ від дня народження славетного сина українського народу.

У Ніжині нас зустріли представники НДУ ім. М. Гоголя, серед яких був доктор історичних наук, професор Євген Луняк – головний організатор конференції.

Другого дня ми ступили на землю, по якій ходили Пантелеймон Куліш, Ганна Барвінок, Тарас Шевченко та інші визначні особистості того часу. Нас сердечно привітали працівники музею «Ганнина пустинь» у Мотронівці. Я йшла й уважно слухала розповідь про події, що мали місце на цьому маленькому клаптику української землі. Слухала, а перед очима стояв мій дідунь. Я пригадала, як він мене, малу дитину, водив по занедбаних місцях цвинтарів і показував недоглянуті могили. Потім довго стояв біля кожної з них, уважно дивився й просив мене запам’ятати місця їхнього знаходження. Коли я хотіла вирвати бадилину, що росла на могилі, він казав: «не можна, бо прийдуть і знищать могилу». Хто прийде і знищить, не казав. Лише довго дивився на схід.

Так було й з могилами славетного українця Пантелеймона Куліша, його дружини Олександри (українська письменниця Ганна Барвінок) та її брата Василя Білозерського. Їхні могили знищили. Знищили й хрест, що 1897 року поставила Олександра напроти могили Пантелеймона. Хто знищив? Совєтська влада. Вона зруйнувала й хату, у якій жили та працювали ці велети українського духу. Знищили. Значить боялися їх, навіть мертвих. Який великий страх навіювали вони – представники української інтелігенції – на чергових окупантів української землі. Та чи лише могили Кулішів вони знищили?.. Чи лише?..

І досі не можу повірити, що я побувала на могилі Куліша, того Куліша, який написав: «Зовсім інша була б річ, якби ми єдиними устами і єдиним серцем трудилися над пробудженням суспільно-національної свідомості в Україні».

Чому ми не робимо цього зараз? Чому?.. Про це я запитую в сучасної молоді.

Пані екскурсовод підвела нас до хати, у якій жили Куліші. Ні це не та будівля. Не та. Але вона є точно такою, як на тій фотографії, що мені надіслали з Чернігівського музею, і я помістила її у книжці «Іван Пулюй. Листи».

Обабіч входу в музей є дві таблиці. На правій зазначається, що це «Історико-меморіальний музей-заповідник Пантелеймона Куліша „Ганнина пустинь“», а на лівій – прізвище Івана Плюща (голова Верховної Ради України кількох скликань. – Ред.).

І пригадала я 2004 рік. Тоді Іван Степанович приїздив до Тернополя на зустріч із містянами. У той день я подарувала йому свою книгу «Учнівські та студентські „Громади“ – школа виховання національної еліти», видану 2003 року. Це перше видання.

Я довідалася, що відновленням могил, будинків та всього іншого опікувався Іван Степанович Плющ. Дай йому, Боже, Царство Небесне.

У великій кімнаті музею львів’янин Василь Івашків подарував книгу, яку підготували до друку вчені Львівського університету. Подарувала і я свої праці «Іван Пулюй. Листи» та «Іван Пулюй: „Лампаду одні другим передають“». Уважно слухали екскурсовода, переходили з кімнати в кімнату, оглядали експонати, фотографії.

В останній кімнаті музею я побачила портрети Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Нечуя-Левицького – перекладачів Святого Письма. На окремому столику лежало видання, перекладене ними. Про те, як воно потрапило на хутір «Ганнина пустинь», читайте в листах Івана Пулюя до Олександри Куліш. Окрім усього, Пулюй був редактором та видавцем.

Іван Пулюй був двічі на хуторі в Кулішів. Теплими літніми вечорами вони сиділи під хатою й вдивлялися в небо. Він розповідав Кулішам «про нові й перемінні звізди». Ця розповідь надихнула Пантелеймона Олександровича на написання «Молитви», яку він присвятив Іванові Пулюю.

МОЛИТВА

присвячена докторові Пулюєві, на спомин зоряної ночі на Вкраїні, у хуторі

Всевишній! Я Тобі молюся,

Молекул космоса Твого...

Де Ти, хто Ти, — даремно б’юся,

Ні, не збагну повік цього!

Повік науці не обняти

Всього, що Ти создав єси...

Даремно розум наш крилатий

Шукає краю небеси!

Знемігшися, на ту пилинку

Спускається, що ми звемо

Вселенною, — що на хвилинку

Її в імперії рвемо.

І тут безодня животвору,

І тут премудрість без кінця...

Однаково горі і долу

Сіяє світ Твого лиця.

Молюсь, не дай мені розпуки

Зректися розуму мого:

Нехай не гасне світ науки

В проміннях сяєва Твого.

Нехай мій дух в земній юдолі

Не знижується до звірят;

З Твоєї пресвятої волі

Нехай вовіки буде свят!

З Мотронівки, 7 червня 1880 р.

Дякую Всевишньому за те, що послав на нашу українську землю славного сина – Пантелеймона Куліша.

Ольга ЗБОЖНА, почесна професорка ТНЕУ, м. Тернопіль

Джерело: Часопис «Український дім»

На світлинах: Український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, філософ історії Пантелеймон Куліш. Могили П. Куліша, Ганни Барвінок, О. Білозерського в Мотронівці. Зліва направо: Андрій Даниленко, Ольга Збожна, Олександр Морозов.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка