Друк
Розділ: Культура

Інтерв’ю з керівником ансамблю «Рось» із Санкт-Петербурга Валентином Іващенком

Пане Валентине, Ви давно мешкаєте в Санкт-Петербурзі – другому за розміром і значенням місті Росії, є відомим українським активістом. Можна сказати, що Ви зайняли свою власну нішу в культурному житті Пітера: керуєте ансамблем «Рось», який, зокрема, пропагує і українську культуру в місті та за його межами. Розкажіть, коли був створений колектив і чому він має таку назву?

Назва — це дуже  просто: це моя мала батьківщина — місто  Богуслав Київської області,  розташоване  на  берегах Росі — правого  притоку  Дніпра. До  речі, це і батьківщина   музичного  керівника ансамблю Віолетти Гріневич.

Колектив створений у 2000 році, як ансамбль авторської пісні, пропагував і поширював пісні авторів із Санкт-Петербурга, як то:  Олександра Дорошенка, Олекси Полішкарова, Віолетти Гріневич, Валентина  Іващенка, Валеріана Стратуци. Неповним складом, але  ми виїжджали  на гастролі  до  Псковської області, до Естонії, на  фестиваль української пісні  ім. Олександра  Кошиця до Москви, в Україну — на тижневі гастролі  по Дніпропетровській області.

Підготували і провели в Культурному центрі  України в Москві на творчі вечори Олександра  Дорошенка, Віолетти  Гріневич, Валеріана  Стратуци.  

Скільки етнічних українців працюють у колективі і яка частка (хоча б приблизно) в репертуарі належить українським творам — народним, в обробці чи сучасним?

До складу ансамблю сьогодні входять 12 музикантів і співаків. Солісти ансамблю, за  винятком Ольги  Хрустальової, росіянки — всі етнічні  українці. Це: Валентин Іващенко, Валентина Басалай, Микола Денисенко, Катерина Дмітрієва, Людмила Погорєлова. Музиканти ж — всі росіяни, за винятком Маріанни Соломко (гітаристка). Це Ірина Волнухіна  (домбра), В'ячеслав Бузаров (слав'янський  барабан), Дмитро Кирьяков (контрабас).

Але це не має принципового значення  — усіх нас об'єднує любов до української пісні.

Як ми знаємо, Ви підтримуєте тісні зв’язки з Україною, зокрема, зі своєю малою батьківщиною  Богуславом. Які останні поїздки здійснили туди і чим саме вони Вам запам’яталися?

Так, за весь час мого перебування  в Пітері, рідко  випадали  роки, коли я не приїздив до України. Це були  завжди дуже  важливі і пам'ятні для мене поїздки. Я бачив (свіжим поглядом), як змінюється  Україна за роки Незалежності. Разом із земляками переживав  всі перипетії становлення  моєї Батьківщини, намагався налагодити зв'язки з рідною школою, відділом культури, районною бібліотекою, гуманітарним коледжем, творчими колективами. Брав особисту  участь у концертах та конкурсах.

До 2014 року  я організував  і провів у Пітері  5 конкурсів української  пісні  “Українська ліра  Санкт-Петербурга”. В 2013 році за моїм запрошенням до нас  приїздив ансамбль “Доля” з Богуслава.  До цього були дівчата  — учасниці міжнародного конкурсу  в Виборгу.  А в 2018 році я сам брав участь у  міжобласному конкурсі “Мости  над Россю” в місті Корсунь-Шевченківський, де  став лауреатом  у двох номінаціях: на краще  виконання  авторської та народної пісень. Також по приїзду мене завжди  запрошують для  проведення  творчого  вечора в Будинку культури. Ну і, звичайно, постійно проводив зустрічі  з випускниками  рідної школи.

Як росіяни ставляться до української культури?

Ансамбль “Рось”, дійсно, органічно  влився  в культурне життя Санкт-Петрбурга і Ленінградської області. Ми вже третій  рік поспіль організуємо  Масляну  в Красносельському  районі Санкт-Петербурга, де протягом 1,5 години  лунає українська музика. Постійно ансамбль бере участь у гала-концерті  “Ми-разом!” в  БКЗ “Октябрьський”, у  святі “День міста” на центральному майданчику, в святкуванні днів єдності і т.п. Крім загальноміських свят, ансамбль бере участь у всіх основних заходах української національно-культурнох автономії , як-то:  Шевченківські свята, Різдво Христове, Гоголівські свята, День матері, День Незалежності України і т.ін. 

Росіяни  ставляться  з пошаною  і, я сказав би, захопленням  до української  пісні  і культури взагалі. Як і до  інших культур. До складу  Санкт-Петербурзького  Будинку національностей входить 120 організацій різних народів і народностей. І я не пам'ятаю  випадку, щоб нам відмовили в проведенні  заходів у концертному  залі  цього державного  закладу.

Якщо їм подобаються українські пісні й танці, то чому, на Ваш погляд, коли мова заходить про українську Незалежність, анексію Криму чи війну на сході України, абсолютна більшість людей різко змінюють свою позицію і підтримують політику Кремля в цих питаннях?

Це вже інша стезя, як кажуть. Більшість людей дивляться  телевізор — і все, що  там  говориться, сприймається за чисту  монету. Хоч, як  відомо, у монети  є дві сторони — і ви правильно ставите питання. Серед 12 українських  організацій Пітера — “більшість українців”  живе  і мріє, коли  ж  Україна  приєднається  до  Росі. А що  вже говорити про  росіян...

Виходить, що росіяни сприймають лише українську культуру (ніби це щось відірване від національної ідентичності), але відмовляють українцям у питаннях власного геополітичного курсу, який відрізняється від російського?

Ще під час розвалу Союзу вихід у «самостійне плавання» України сприймався в Росії    боляче. І до  цого часу Україна не сприймається  “как иное образование”. А зараз  взагалі все частіше чуєш  із вуст  різного роду політологів, що  тільки з Росією в України є шанс  залишитись  державою...

Підходить до завершення 2019 рік. Хотілось би, щоб Ви коротко підбили його підсумки, згадали найбільш цікаві виступи ансамблю, творчі зустрічі, участь у якихось проєктах.

Ну, по-перше, наш ансамбль — це не тільки  пісні. В складі  колективу є поет, член  Спілки  письменників Росії  Маріанна  Соломко, музичний керівник ансамблю Віолетта Гріневич  — відомий  в Санкт-Петербурзі  композитор, письменниця і педагоги, солістки Людмила Погорєлова і Валентина Басалай. Насправді — це творчий гурт, без якого  не  проходить  жоден  захід  у діаспорі. Щойно, в листопаді, пройшли заходи із вшанування ветеранів нашої національно-культурної автономії. Згадали  тих активістів, які  відійшли  у вічність. Організували  свято української  мови  і писемності. А закінчили  листопад балом “Прощай, осінь”. 

Ансамбль багато займається  благодійними концертами для  інвалідів та людей похилого  віку. Наприклад, 2-го грудня  відбулася серія концертів  у с. Пісочне в пансіонаті “Курортний”, де мешкають тяжко  хворі та інваліди-колясочники. А про те, що   запам'яталося — це  Всеросійський фестиваль  народної пісні “Добровидение”, приїзд  тріо бандуристок “Кубанська  бандура”.

І, на завершення, традиційне журналістське питання: що у планах на наступний рік – життєвих і творчих?

В життєвих — це 70-річчя нашого музичного керівника  Віолетти Гріневич, до якого  ми готуємо  програму з творів ювілярки. Є надія, що ансамбль  переросте  в театр  української пісні. Є пропозиція  поставити в Пітері “Наталку  полтавку” Миколи  Лисенка. Непогано було б, якби знайшовся  український  меценат і підтримав ансамбль у цьому   проєкті… 

А в душі живе  надія, що наша  ненька-Україна, нарешті, знайде  свій шлях  розвитку  на радість  всім  укранцям  світу

Дякую за інтерв’ю і бажаю всіляких успіхів Вам і Вашому творчому колективу.

Бесіду вів

Віктор Гіржов, редактор «Кобзи»

На світлинах: Художній керівник ансамблю «Рось» Валентин Іващенко з Маріанною Соломко (праворуч) та Оксаною Алексєєвою. Ансамбль української пісні «Рось» після концерту. Виступ на вечорі НКУ Санкт-Петербурга. Перед виходом на сцену. Благодійний концерт в одному із соціальних закладів. Під час одного з інтернаціональних концертів. Авторський вечір композитора Валеріана Стратуци.