Мало хто знає, що Ольга Токарчук, яка отримала Нобелівську премію з літератури 2018 року, виросла в родині вихідців з України

Ольга Навоя Токарчук (пол. Olga Nawoja Tokarczuk) – польська письменниця, есеїстка, авторка сценаріїв, поетка, психологиня. Народилася 29 січня 1962 року в місті Сулехув, Західна Польща. Виросла в родині вихідців з України: її бабця, яка  родом із села Токи теперішнього Підволочиського району на Тернопільщині, свого часу вийшла заміж за поляка. Потім разом з батьками переїхала до Кетша, де закінчила загальноосвітній  ліцей ім. Норвіда. В інтерв’ю, що взяла в неї Оксана Забужко, письменниця зізнається: «Мій батько походить з тих територій Західної України, де змішалися в єдиному плавильному казані величезна кількість культур і народів. Вони перетиналися й довгий час жили спільно. І якщо взяти три путівники, що написані польською, українською і єврейською мовами – у них представлені кардинально відмінні образи тих земель».

Перекладач її творів Остап Сливинський уточнює: «У неї є українське коріння, але вона практично не розповідає деталей. Вона каже, що одна гілка її родини походить з надсянських українців зі Східної Польщі, але народилася вона вже в Західній Польщі».

Майбутня письменниця закінчила факультет психології Варшавського університету. Під час навчання опікувалася психічно хворими особами як волонтер. Опісля працювала психотерапевткою у Валбжиху. Дебютувала 1979 року кількома оповіданнями на сторінках журналу «Навпростець». Коли її перші твори набули популярності, звільнилася з роботи і, переїхавши до Нової Руди, присвятила себе літературній праці. Довгий час мешкала в Краянові біля Нової Руди, у Судетах. Краєвиди й культура цих околиць змальовані в кількох її творах. Згодом жила у Вроцлаві. Вела творчі семінари в Літературно-мистецькій студії Ягеллонського університету в Кракові, в Опольському університеті. Після нападок на неї в інтернеті й загрози її життю переїхала в Австрію й живе у Відні, тобто сама опинилася під чужим небом.

 Токарчук – співорганізаторка Фестивалю оповідання, під час якого автори коротких літературних форм з Польщі та закордоння представляють свої твори. Членкиня партії «Зелені 2004», а також редколегії щоквартального журналу «Політична критика». Нагороджена багатьма преміями, зокрема премією Польського товариства книговидавців, премією фундації ім. Костельських (1997), «Паспортом» журналу «Політика», а також має кілька номінацій літературної премії «Ніке», чотириразова лавреатка «Читачів Ніке». За роман «Бігуни», що вийшов друком 2007 року, отримала престижну національну польську премію Ніке, а в травні 2018 року – Міжнародну Букерівську премію.

Українською мовою перекладені такі її книжки: «Бігуни», «Правік та інші часи», «Мандрівка людей книги», «Гра на багатьох барабанчиках», «Останні історії», «Веди свій плуг понад кістками мертвих». 2019 року в українськомовному перекладі Остапа Сливинсього з’явився її роман «Книги Якова». Письменниця часто відвідує літературні заходи  в Україні, зокрема «Книжковий Арсенал», «Букфорум», фестиваль Бруно Шульца в Дрогобичі.

У рішенні Нобелівського комітету зазначено, що Ольга Токарчук є «провідним прозаїком свого покоління», а Нобелівську премію отримала за «уяву оповідачки, яка з енциклопедичною пристрастю представляє перетин кордонів як форму життя. Токарчук ніколи не розглядає реальність як щось стабільне або вічне. Вона конструює свої романи в напрузі між культурними протилежностями: природа проти культури, розум проти божевілля, чоловік проти жінки, дім проти відчуження».

Починаючи ще з першого роману «Мандрівка людей книги» (1993), одним із ключових понять-метафор її творів є культурне пограниччя. Воно може бути визначене як мінлива взаємодія традиційних і сучасних засад усередині культури. У її творах останнього десятиріччя пограниччя нерідко позбавлене географічної конкретності й перенесене за аналогією на соціокультурні та естетичні моделі, наприклад, межовість як аналог маргінальності в романі «Правік та інші часи», де постає уявне, міфічне село в центральній Польщі, що є космосом. Його населяють представники кількох етносів, воно в собі концентрує всі радощі, біди та лиха нашого часу. Її роман «Бігуни» – про сучасних волоцюг, постійних мігрантів, які весь час перебувають у пошуку якоїсь зміни, якогось місця для себе, того, що вони могли б назвати домом, але насправді це вічна нескінченна дорога, це метафора глобальних кочовиків, якими, по суті, є ми всі. Їхнє життя Ольга Токарчук розглядає як явище свідомості, що існує між культурами, часом, мовами, зокрема, на перетині групової та особистісної культурної ідентифікації.

Знову пошлюся на її інтерв’ю Оксані Забужко: «…Лю­диною зараз керує перед усім страх. Страх опинити­ся в цьому новому світі, де немає чітких орієнтирів, де все змінюється. Цей страх призводить то того, що в психології називається регресією, поверненням до того, що знайоме і освоєне. Це тепер відбувається і в Польщі. Для мене і багатьох людей, яких я знаю, є дуже дивним, що в Польщі повернення до цієї “стабільності” дуже схоже на повернення до “комуні­стичного минулого”. Це повернення до дивного й абсурдного світобачення, яке було колись. У висновку, процес призво­дить до того, що люди починають проголошувати теорії, які, на нашу думку, є абсолютно неприйнятними, це теорії ксе­нофобські, антифеміністичні, націоналістичні, антилюдські загалом».

Пограниччя в її творах осмислене на різних рівнях: у діахронному та синхронному зрізах, у прикладному і в уза­гальненому плані – з урахуванням спектру історичних, онто­логічних, релігійних та інших чинників. Найочевиднішим є розуміння «географічного» пограниччя як реальної зони кон­такту двох або кількох культур чи цивілізацій. Воно пов’язане зі зміною культурних парадигм та взаємодії центру й кордонів усередині національних традицій, а також на панетнічному, цивілізаційному, «півкульному» рівнях. Цікавий у цьому ас­пекті її твір «Книги Якова» – перший історичний роман, де дія відбувається на Поділлі та Галичині в XVIII столітті. «Офі­ційна історія» йде всупереч тому, якою насправді була Поль­ща в XVIII столітті, і який мала вигляд польська присутність на Сході. Бо в пересічній ментальності поляка це були часи, що описав Генріх Сенкевич у своїх повістях: героїчні шлях­тичі, аристократи та польська кавалерія, які борються за певні цінності, за дух Польщі. Такий собі героїзм. Натомість ніхто не пам’ятає, що на той час були ще селяни, євреї, котрі жили своїм життям.

У «Книгах Якова» важливою властивістю культурно­го пограниччя є амбівалентність, що найяскравіше виявляє себе у дефініції «пограниччя свідомості», визначенні доволі мінливому. Його зміст важко вловити, бо йдеться про свідомість людини без дому (місця), котра застряла на кор­доні й протистоїть як бездомності, так і новому укоріненню в одній, двох або більше культурах. Пограниччя, як символіч­но-просторовий образ, осмислене через поняття культурної «дислокації», тобто позбавлення культурної території, місця «в отворі» – між національною вкоріненістю та новою без­домністю, котра живе пам’яттю про позбавлені корені, пси­хологічне «занепокоєння», що лежить в основі національної, культурної, етнічної ідентифікації. Проблема формування ідентичності в межовій культурі непокоїть теоретиків по­граниччя. Вони виокремлюють три умовні напрямки ро­звитку пограничної ідентичності:

1) культурний, що постає на традиційній культурі;

2) асиміляційний, заснований на прагненні до модернізації та злиття із західною культурою;

3) гібридний, що являє собою динамічну комбінацію першого й другого.

 У сучасних пограничних культурах присутні всі три шляхи, тимчасом як для початку XX століття були характер­ні повна асиміляція й мімікрія, а культурно-екстремістський, консервативний варіант з характерним застиганням кордонів і відмінностей, відрізняв культурний клімат 1960-х. Найбіль­шу перевагу Токарчук віддає гібридній моделі, бо вона відкри­та, рухлива, нестійка, принципово незавершена, у ній злиті західний і незахідний дискурси. Це особливий час-простір, де третій і перший світ «постійно труться один об одного», «кро­воточать, поки не народиться щось нове».

Знову надамо слово Ользі: «Кожен письменник хотів би, щоб його знали за книжками, а не як об’єкт хейтерських атак в інтернеті. На жаль, я стала об’єктом таких атак. Після вихо­ду книги почалися такі речі. І мені навіть погрожували вбив­ством. Але чому це все сталося? Я пояснила, для кожного сві­домого поляка, три загальновідомі історичні факти: по-перше, що Польща проводила колонізаторську політику в XIX століт­ті в східних землях, які зараз є територією України, після цього мене обізвали “бандерівською курвою”. По-друге, поляки мали великий гріх щодо євреїв. Ми не є перед ними абсолютно чи­стими. І по-третє, це очевидна кріпосницька система, яка па­нувала в тодішній Речі Посполитій. Система була рабською. Це зрозуміло, бо написано в кожному підручнику історії, але за це я також була звинувачена. Звинувачення, що пролунали на мою адресу, звісно для мене і моїх знайомих стали шоком. Але не тільки тому, що адресатом була я, а взагалі це був шок для поляків і польських письменників, які зрозуміли, що тепер ми не можемо говорити відверто. Існує якийсь вид цензури. Але багато людей мене підтримують і не залишають саму. Вони зрозуміли, що нам з мережі інтернету загрожує вербальне на­силля, яке йде від людей з невисоким рівнем знань, але з вели­кою агресією. Ця подія показала полякам, що ми дійсно маємо велику небезпеку перед націоналістичними і ксенофобськими проявами, а найкращою платформою для цього є інтернет».

Тенденція глобальних міграцій і детериторизації, стверджує письменниця, призводить до того, що в результаті на світ народжується нове «я», не пов’язане з сім’єю або певною культурною групою. Це іммігрант, біженець, виг­нанець, новий постіндивідуаліст, позбавлений традиційних зв’язків. Пограничність тут виступає як «культурне запамо­рочення», дезорієнтація, певний стан «після»: після імміграції, після родини, після мови, після культури. Тут важливо визна­чити статус пограниччя стосовно «маргінальності» як основ­ної категорії постмодерну. Характер понять «кордон», «грани­ця», «рубіж», зокрема і рубіж епох, стабільні герої трікстеру, автобіографії й сповіді – це її улюблені образи та жанри.

Особливе значення має гротесково-карнавальна пла­стичність, а також ключові для пограничного дискурсу явища метаморфози, або перетворення. Метаморфоза сприймається як перетікання однієї форми в іншу, образ «не застиглої маг­ми» між двома й більше культурними світами, де архаїка та циклічність третього світу просочується в раціоналізм і лі­неарність першого. Її художній досвід засвідчує, що важли­ва ознака пограниччя – постійне переключення культурних, понятійних, мовних кодів і дискурсів. У її романах ці явища культурного «перекладу» або навпаки, неперекладності по­нять однієї культури на іншу є особливо наочними й виражені в активному пересотворенні мови: «мовних вивихах», «пере­ломах», вибухових експресивних метафорах, у полілінгвізмі, у майже повсюдній стильовій збивчастості, у діалозі оповідних форм і моделей, узятих із різнорідних традицій.

«Я не наївна людина і розумію, що, читаючи книги одне одного, ми не поліпшимо наші стосунки, але я відчуваю, що українці з певним побоюванням ставляться до поляків, – каже Ольга Токарчук Оксані Забужко. – Та це другорядні речі, які дуже малою мірою репрезентовані у нашій країні, адже вели­чезну кількість українців ми бачимо на вулицях, у кав’ярнях, вони працюють у Польщі. Люди з ними стикаються в повсяк­денному житті і прихильно ставляться. Я пишаюся тим, скіль­ки українців з’явилося у Вроцлаві. Звісно, не можу говорити за них, але мені здається, що їм там добре. Отже, ми наскільки близькі одне до одного, що нам дуже легко інтегруватися. Але ані дружби, ані кохання, ані подружжя не можна збудувати на брехні. І тому ми мусимо говорити відверто про те, що було в минулому. Ми маємо торкатися всіх тих моментів, які болять і нам, і вам. Лише таким чином разом можемо дійти якогось по­розуміння. Треба скинути з себе вантаж того непорозуміння. І тільки після цього можна збудувати нові, свіжі відносини».

Олександр Астафєв

Джерело: «Український дім» № 1(99) 2020 р.

На світлині: Лауреатка Нобелівської премії 2018 року Ольга Токарчук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка